Французька політика Англії під час північного повстання 1569 року

Размещено на http://www.allbest.ru/

Французька політика англії під час північного повстання 1569 р.

А.Ю. Прохорова

В кінці 60-х рр. XVI ст. Англія мала численні внутрішні проблеми: у країні вирували чума та релігійний розлад, в скарбниці були відсутні гроші, військове спорядження, а англійці втрачали військовий дух. У. Сесіл у своїй «Стислій пам'ятці...» звертав увагу на те, що Франція та Іспанія мають на меті знищення всякої єресі й відновлення влади Папи. Шотландська королева Марія Стюарт, на його думку, мала слугувати знаряддям такої політики1.

З потраплянням колишньої шотландської королеви в кінці 60-х рр. у володіння Єлизавети почалась активізація католицьких сил на півночі країни, відома під назвою Північного повстання, або повстання графів. Очолили його графи Нортумберленд та Уестморленд. Католики отримали претендента, за допомогою якого ставало можливим легітимне усунення англіканської королеви. Тепер іноземні католицькі монархи - королі Іспанії та Франції - мали не тільки привід для політичного тиску, а й нагоду втрутитися у внутрішні справи Англії. монарх договір купець

Сусідні держави, такі як Франція, Фландрія і Іспанія, вже пережили хаос, викликаний релігійними конфліктами. Французькі релігійні війни між гугенотами і католиками були кривавим і страшним прикладом того, що може статися з королівством2. Королева та її радники прагнули уникнути такого конфлікту будь-якою ціною3. Іспанський посол в Англії Г ероде де Спес вважав, що такі розбіжності між англійцями розорять королівство .

Перед Англією, яка опинилася у скрутному становищі внаслідок зовнішніх та внутрішніх проблем, постало завдання сформувати нові перспективи її міжнародної політики.

Пропонована стаття приділяє увагу відносинам між Англією та Францією у кінці 60-х рр. XVI ст.

Історія англо-французьких протиріч завжди розглядалася в контексті постійних чвар, пов'язаних здебільшого з інтересами завоювання або збереження земельних активів. Дослідження англо- французьких відносин наприкінці 60-х рр. дозволить простежити формування нових дипломатичних стосунків у Західній Європі другої половини XVI ст.

Підхід, на якому базувалась англо-французька політика, був запропонований У. Сесілем. Франція була ослаблена громадянськими війнами, а Іспанію стримували заворушення в Нідерландах.

Французькі політики мали серйозні побоювання щодо загрози для торгівлі Франції з боку англійських піратів. На думку У. Сесіла, треба було надати допомогу повстанцям з Нідерландів та Франції, а також взяти учать у протестантській лізі для опору католицькій лізі. За його словами, такі дії могли допомогти створенню такої міжнародної ситуації, коли Іспанія та Франція внаслідок внутрішніх ускладнень втратили б можливість виступати проти Англії5.

Вибір такого вектору політики означав відхід від традиційного курсу, що базувався на орієнтації на монархів великих європейських держав (на цей період - на королів Іспанії та Франції).

Проти таких дій виступив ряд найвпливовіших католицьких лордів Англії, що було ще однією причиною Північного повстання 1569 р. Невдоволені католицькі лорди виступили під гаслом повернення всієї країни до католицизму, підпорядкування Англії Риму й, у відповідності до цього, переходу корони від Єлизавети до Марії Стюарт6.

Ще у перші роки правління Єлизавети Марія Стюарт оголосила про свої претензії на престол Англії, сподіваючись на реалізацію своїх прав, і для королеви Єлизавети виникла проблема - легітимізація її королівського титулу та забезпечення національної безпеки7. В очах католицької Європи саме Марія Стюарт була законною спадкоємицею (будучи найближчою родичкою Єлизавети з боку батька), а не «незаконнонароджена» Єлизавета Тюдор. На той час її підтримали Гізи, які відкрито заявили, що будуть добиватися англійського престолу для своєї племінниці8. Під час Північного повстання, у грудні 1569 р. з Франції надійшло повідомлення про намір Карла IX надати військову допомогу прибічникам шотландської королеви9.

До того ж Марія мала те, чого не було у англійської королеви - сина Джеймса, - цим вона вже вирішила питання про правонаступництво. Успадкування було складною проблемою, і з тих пір, як Єлизавета стала королевою Англії, багато хто був стурбований тим, що трапиться з цією країною, якщо вона помре без наступника.

Повсталі графи використовували той факт, що у королеви Англії немає спадкоємця. Єлизавета до 1569 р. вже правила 11 років і була доти незаміжня, не дивлячись на безліч спроб організувати переговори з придатними для неї кандидатурами. Такий стан справ викликав занепокоєння щодо спадкоємності англійського престолу10.

Бунтівники таємно спробували вести переговори про шлюб між Марією Стюарт і графом Норфолком. Багато хто з них вважав, що такий союз був би вирішенням питання про спадкоємність та способом об'єднати королівство11.

Заворушення в Англії та невдоволення католиків бачили французький та іспанський посли ще у 1568 р. Посол Франції Ла Мот Фенелон повідомляв, що Сесіл та граф Лестер мали побоювання щодо заворушень католиків на півночі12. Напрочуд обізнаний у планах католицької опозиції де Спес, що доводить його листування протягом 1568-69 рр., вважав, що більшість населення налаштована прокатолицьки і при нагоді підтримає Марію Стюарт.

Оскільки монархи вважалися помазаними Богом, повстання проти Єлизавети не було законною дією, якщо Папа не відлучив її від Церкви. Отже графи Нортумберленд і Уестморленд писали до Папи Пія V листи в надії отримати його підтримку у своїй справі, але лист досяг свого призначення тільки через кілька місяців .

Вже у грудні 1569 р. Єлизавета та її радники зрозуміли, що з опором буде покінчено. Ерлам не вдалося отримати додаткову підтримку від інших північних дворян; крім того, спроби графів Нортумберленда і Вестморленда використовувати свої владні функції як лордів над регіонами, які були менш лояльними до Тюдорів, виявилися марними. Дворяни в регіоні навіть допомагали короні затримати повстанців.

Повстання було швидко придушено, що засвідчило зростання авторитету королеви, але французька політика Таємної ради не змінила своєї спрямованості. Радники вважали доцільним продовжувати допомагати опозиціонерам у Франції та формувати союз з німецькими протестантами. Хоча сама Єлизавета, як доповідав французький посол, бажала встановлення миру у Франції, бо це, на її думку, відповідало інтересам Англії.

За пропозицією У. Сесіла французькі протестанти одержали підтримку, якої вони потребували, - частково в грошах, частково у військових поставках. У свою чергу з Ла Рошелі йшли поставки у вигляді солі і вина.

У лютому 1568 р. гугеноти взяли під свій контроль Ла Рошель та отримали доступ морським шляхом в Ла Манш. Для протестантської громади це була вражаюча перемога, але в той же час це означало більш серйозні проблеми. Морські шляхи стали ще більш небезпечними для купців. Англійці, щоб захистити продаж вина і солі, повинні були вдатися до королівського морського захисту15.

Обмін товарами проводився у вигляді договору між купцями і Ла Рошеллю та регулювався виключно ними; це не стосувалося амуніції, яку адмірал Вінтер передавав кораблями Єлизавети. Офіційно У. Сесіл нічого не знав про ці стосунки. Англійський посол у Франції сір Генрі Норріс був проінструктований заперечувати будь- яку допомогу Англії протестантам. У. Сесіл додавав, що в разі торгівлі вином та сіллю з принцом Конде, можна запозичити товари у наших купців16.

Свою підтримку протестантів заперечувала і Єлизавета, вона запевняла французького посла, що ніколи не схвалювала та не підтримувала будь-якого підданого в повстанні проти його короля17. Проте в лютому 1569 р. Катерина Медичі скаржилася, що Єлизавета відкрито підтримує гугенотів не тільки грошима, а й військовими поставками18. Постачання гугенотам з Англії через порт Ла Рошель все більше заохочували повстанців. Через цей порт також потрапило багато англійських добровольців, які бажали допомогти у богоугодній справі.

Третя громадянська війна була у самому розпалі. Хоча у багатьох незначних військових операціях гугеноти були більш успішними, але у всіх важливих діях вони програвали католикам. У битві за Жарнак 15 березня 1569 р., в якій був убитий принц Конде, вони програли, як і при Монконтурі, де гугеноти зазнали повної поразки.

Однак Англія та Франція поступово зближалися, показовим, зокрема, було те, що королева-матір Катерина Медичі відмовилась оприлюднити буллу Папи Римського про відлучення королеви Єлизавети від церкви, яку Пій V видав через кілька місяців після закінчення Північного повстання. Папа Римський звинуватив Єлизавету в тому, що прийняттям протестантизму як державної релігії вона привела своє королівство до загибелі; він так само стверджував, що вона «узурпувала» титул верховного глави Англіканської церкви і всієї влади, яка прийшла з цим титулом .

На тлі таких суперечливих подій у червні 1570 р. почалися переговори щодо шотландського питання. Французький посол наполягав на тому, щоб англійці здали замки, які вони захопили у Шотландії. Він зміг домогтися свого, було фактично домовлено, що Англія виводить свої війська, а Франція не посилає до Шотландії своїх солдатів.

Ця домовленість почала діяти не одразу. Як доповідав де Спес, 2000 французьких солдат повинні були прибути до Шотландії. Дізнавшись про це, королева Єлизавета поінформувала французького посла про розривання домовленості. За словами де Спеса, Ла Мот просив аудієнції у королеви, але йому було відмовлено через її хворобу, що, на думку іспанського посла, було вдаваним. Також Єлизавета відрядила до шотландських кордонів військовий контингент під командуванням графа Сассекса21, що мало забезпечити вибори проанглійськи налаштованого регента - графа Леннокса.

Причиною скоротечної відмови, за словами де Спеса, міг слугувати лист Шатильйона до королеви, в якому говорилося, що він стоїть під Овернью з метою охорони верхньої Луари, де до нього стікалися війська з Ла Рошелі, Лангедоку і Гасконі. Так само він очікував прибуття військ з Німеччини22.

Королева все ж таки виконала обіцянки та відвела свої сили, за винятком 3000 солдатів у Бервіку, а наказ, за яким треба було підготувати шість воєнних кораблів, було скасовано. В свою чергу, французький посол запевняв, що французи не порушать домовленостей.

Переговори показали, що існує реальна можливість для знаходження компромісних рішень, що стало товчком для подальшого англо-французького зближення. Королева Єлизавета забажала виступити посередником у досягненні мирної угоди між гугенотами і французьким королем. Зовні це виглядало як жест доброї волі. З цією місією королева відправила Ф. Уолсінгема. Згідно наданої йому інструкції, він повинен був переконати короля проявити прихильність до гугенотів, тобто добитися найбільш сприятливих умов договору, бо «сповідування іншої релігії не завдає шкоди титулу короля Франції»23. Влітку 1570 р. між гугенотами та католиками у Сен-Жермені був підписаний мир, за яким король пішов на значні поступки гугенотам. Таким чином, французька політика Англії наприкінці 60-х рр. XVI ст. була зумовлена кількома чинниками. Англія опинилася у несприятливих для себе умовах, це численні внутрішні проблеми та загроза з боку Іспанії та Франції. Поява в Англії шотландської королеви Марії Стюарт сприяла активізації католицьких сил на півночі країни. Марія як претендентка на престол Англії мала підтримку з боку не тільки католиків країни, але й Франції та Іспанії. Все це змусило королеву та її радників сформулювати нові перспективи зовнішньої політики. Як і у першу громадянську війну, підтримка гугенотів мала слугувати відволіканням французів від можливості виступати проти Англії. Допомога гугенотам проводилася таємно через торгівлю з Ла Рошеллю.

Втім поступове знаходження компромісів у перемовинах з Францією, досягнення миру та стабільних відносин, з точки зору королеви Єлизавети, більш відповідали державним інтересам Англії.

Література

1 Collection of state Papers, relating to affairs in the reigns of king Henry VIII, Edward VI, Mary and Elizabeth, left by William Cecil, lord Burghley. V. I. P. 579.

2 Kesselring K. J The Northern Rebellion of 1569: Faith, Politics, and Protest in Elizabethan England. Basingstoke, 2007. P. 60.

3 Kesselring K. J «A Cold Pye for the Papistes»: Constructing and Containing the Northern Rising of 1569 // Journal of British Studies. 2004. V. 43. P. 417-443.

4 Calendar of State Papers, relating to English affairs, preserved in, or originally belonging to, the archives of Simancas / Count de Feria, of Alvaro de la Quadra bishop of Aquila // Spanish letters from the accession of Elizabeth in November 1568 to the end of the year 1579 / ed. Martin A S Hume. V.2. London, 1892. № 137.

5 Collection of state Papers. V. I. P. 580.

6 Kesselring K. J The Northern Rebellion of 1569. P. 34-38.

7 Дьомін О. Б. Біля витоків англійського атлантизму. Зовнішня політика Англії кінця 50 - кінця 80-х років XVI ст. // Історія Англії. Одеса, 2001. С. 119.

8 Петросян А. А. Эдинбургский договор 1560 г. // Англия в эпоху абсолютизма (статьи и источники) / Под ред. Ю. М. Сапрыкина. М., 1984. C. 37.

9 Calendar of State Papers. Foreign Series of reign of Elizabeth // Diplomatic correspondence of reign of Elizabeth in 1568-1571/ ed. Joseph Stevenson. V. 9 London, 1874. № 534.

10 Jones Norman L. The Birth of the Elizabethan Age: England in the 1560s. Oxford, 1993. P. 121.

11 Norton Thomas. A discourse touching on the pretended match betwene the Duke of Norfolke and the queene of Scottes. Edinburgh, 1569. P. 245.

12 La Mothe Fenelon, B. de Salignae.Correnspondance Diplomatique. T.2. P. 239

13 Elizabeth I Queen of England Queen Elizabeth's Defence of her proceedings in Church and State. London, 1958. P. 53

14 Kesselring K. J The Northern Rebellion of 1569. P. 61.

15 Wallace T. MacCaffrey Shaping of the Elizabethan Regime. Princeton University Press, 2015. P. 279.

16 Calendar of. Cecil Papers in Hatfield House // Diplomatic correspondence in 1306-1571. V.1 London, 1883. № 364.

17 Calendar of State Papers. Foreign Series of reign of Elizabeth // Diplomatic correspondence of reign of Elizabeth in 1568-1571/ ed. Joseph Stevenson. V. 9 London, 1874. № 2323.

18 Calendar of State Papers. Foreign Series of reign of Elizabeth // Diplomatic correspondence of reign of Elizabeth in 1568-1571 / ed. Joseph Stevenson. V. 9 London, 1874. № 68.

19 Ibid. № 70.

20 Pope Pius V's Bull Against Elizabeth (1570). - Режим доступу до ресурсу: http://tudorhistory.org/primary/papalbull.html.

21 Calendar of State Papers, relating to English affairs, preserved in, or originally belonging to, the archives of Simancas / Count de Feria, of Alvaro de la Quadra bishop of Aquila // Spanish letters from the accession of Elizabeth in November 1558 to the end of the year 1567 / ed. Martin A S Hume. V.1. London, 1892. № 191.

22 Calendar of State Papers. Foreign Series of reign of Elizabeth // Diplomatic correspondence of reign of Elizabeth in 1568-1571 / ed. Joseph Stevenson. V. 9. London, 1874. - 01 февраля 1569 г. № 1168.

Размещено на Allbest.ru