Вчені з України на IX Археологічному з'їзді у Вільно 1893 р.

Анотація

археологічний з'їзд вільно вчений

Стаття присвячена участі вчених з України - представників університетів, товариств, окремих дослідників - у діяльності IX Археологічного з'їзду у Вільно (Вільнюсі) в 1893 р., організованому Московським археологічним товариством. Особливість цього з'їзду полягала в тому, що місце проведення було запропоновано Олександром III. Розглядаються загальні умови, особливості проведення з'їзду, пов'язані, перш за все, з проблемами польсько- російських відносин. Це призвело до труднощів в реалізації завдань з 'їзду, спрямованих на демонстрацію імперської присутності в регіоні. Визначається важливе місце «української» складової, про що свідчить чисельний склад, рівень представництва учасників, їх внесок у роботу наукового зібрання та зміст доповідей. Авторами останніх були такі відомі дослідники як В. Б. Антонович, О. Я. Єфименко, І. А. Лінниченко, Ф. І. Успенський, Е. Р. Штерн та інші. Вчені представили результати наукових досліджень, які сприяли розвитку окремих напрямків і тем історії, археології, зокрема стали внеском у дослідження історії та культури Литви.

Ключові слова: Археологічний з'їзд, Вільно, Україна, учасники, історія, дослідження.

Аннотация

Статья посвящена участию учёных из Украины - представителей университетов, обществ, отдельных исследователей - в деятельности IXАрхеологического съезда в Вильно (Вильнюсе) в 1893 г., организованном Московским археологическим обществом. Особенность этого съезда заключалась в том, что место проведения было предложено Александром III. Рассматриваются общие условия, особенности проведения съезда, связанные, прежде всего, с проблемами польско-российских отношений. Это привело к трудностям в реализации задач съезда, направленным на демонстрацию имперского присутствия в регионе. Определяется важное место «украинской» составляющей, о чём свидетельствует численный состав, уровень представительства участников, их вклад в работу научного собрания и содержание докладов. Авторами последних были такие известные исследователи как В. Б. Антонович, А. И. Ефименко, И. А. Линниченко, Ф. И. Успенский, Э. Р. Штерн и другие. Учёные представили результаты научных исследований, которые способствовали развитию отдельных направлений и тем истории, археологии, в том числе стали вкладом в исследование истории и культуры Литвы.

Ключевые слова: Археологический съезд, Вильно, Украина, участники, история, исследования

Annotation

The article is devoted to the participation of scientists from Ukraine - representatives of universities, societies and individual researchers in the activities of the 9th Archaeological Congress in Vilno (Vilnius) in 1893, organized by the Moscow Archaeological Society. The peculiarity of this congress was that the venue was proposed by Alexander III. The author considers the general conditions and peculiarities of the congress, connected primarily with the problems of Polish-Russian relations. It was this that led to difficulties in realizing the tasks of the congress, aimed at demonstrating the imperial presence in the region. A special attention is given to the important place of the «Ukrainian» component, as evidenced by the number of members, the level of representation ofparticipants, their contribution to the work of the scientific meeting and the content of reports. The authors of the latter were such well-known researchers as V. Antonovich, A. Efimenko, I. Linnichenko, F. Uspenskii, E. Shtern and others. The author comes to the conclusion that the scientists presented the results of scientific research that contributed to the development of certain areas and topics of history, archeology, including as a contribution to the study of the history and culture of Lithuania.

Keywords: Archaeological Congress, Vilno, Ukraine, participants, history, research.

Виклад основного матеріалу

В останнє десятиріччя зросло зацікавлення вчених до історії наукових зібрань та їх результатів, зокрема у розрізі регіональних студій. Всеросійські археологічні з'їзди (далі - АЗ), які проводились протягом 1869-1911 рр., охопили дослідженнями значні регіони та широке коло науковців і аматорів. Тогочасне розуміння археології як науки про старожитності у цілому фактично робило ці зібрання історичними за характером. Віленський АЗ 1893 р. посів важливе місце серед інших як за змістом діяльності, науковим доробком, так і через суспільно-політичні перипетії підготовчого етапу та власне проведення: гострота польсько-російських відносин зумовила певний резонанс навколо цього зібрання, ускладнивши процес організації. Запропонована тема статті дозволяє поставити нові питання до відомих подій, якими є АЗ, зважаючи на їх непересічне значення в розвитку гуманітарного знання, місце у культурних, суспільно-політичних процесах другої половини XIX - початку XX ст. Новий формат українсько-литовських відносин від часу проголошення незалежності обох держав спонукає розширити пошук спільних сторінок історії, точок перетину національних культур, постатей, які відіграли визначну роль у дослідженні литовсько-українських зв'язків на різних етапах історії.

Мета розвідки - визначити «українську» складову Віленського АЗ, тобто учасників, вчених, які презентували товариства, заклади, розташовані в Україні, та їхні наукові доробки. Автор вважає коректним говорити про «українських» учасників з'їзду за умов розуміння їх різного етнічного походження, самоідентифікацію та ставлення до категорії «українського». Так, наприклад, відомий славіст Т. Д. Флоринський, фундатор болгаристики у Київському університеті, категорично заперечував існування окремого українського народу та його мови, що було властивим багатьом імперським науковцям того часу. Сам вчений розгорнув гостру дискусію з цього приводу у переддень проведення АЗ у Києві у 1899 р. [18, с. 146].

З досліджень, присвячених історії АЗ, відзначимо узагальнюючі, де містяться сюжети, присвячені ІХ-му з'їзду [18; 24; 42; 45]. Осмислення наукового доробку Віленського з'їзду розпочалося ще сучасниками та учасниками: його оцінку для розробки історії права здійснив В. Н. Сторожев [49; 50], візантіністики - В. Е. Регель [41], де, з-поміж інших, відзначені імена українських учасників. Згадки про Віленський АЗ у контексті дослідження певної проблеми, регіону, чи особистості містяться у багатьох публікаціях вчених, починаючи з 1960-х рр., коли «дореволюційна» наукова спадщина, зокрема АЗ були певним чином реабілітовані дослідниками. Наприклад, В. І. Вздорнов посилається на доповіді, присвячені вивченню середньовічного, насамперед, релігійного живопису, виголошені, зокрема, на з'їзді у Вільно [5]. Серед сучасних науковців, які згадують Віленський АЗ у зв'язку з розвитком української науки, діяльності окремих постатей, відзначимо вітчизняних істориків Н. Булик [6], Л. Дідух [12], О. Кузьмищева [20], І. Старенького [48], російських - А. Пучкова [40], білоруських - О. Ільїна [16]. Найбільш розлогим щодо уваги до Віленського АЗ є дослідження О. Смірнова, де з'їзд розглядається у контексті історії усіх з'їздів, через характеристику взаємин науки та влади [45], у зв'язку з польсько-російськими суперечностями, що наклали відбиток на його діяльність [44]. Найчастіше матеріали АЗ фігурують у працях з археології, зважаючи на вагомий внесок попередників у дослідження археологічних пам'яток певних регіонів. У цьому сенсі найбільш значущим внеском стосовно розробки проблем археології Литви вважаються археологічні карти трьох губерній - Віленської, Ковенської та Гродненської, складені Ф. В. Покровським [37-39], які були видані як у переддень з'їзду так і після, але їх появі варто завдячити саме завданням, поставленим на підготовчому етапі АЗ.

Разом з тим, Віленський з'їзд дотепер не став предметом окремого дослідження. Не ставимо завдання розкрити усі аспекти і деталі його підготовки та проведення, цьому може бути присвячене окреме дослідження. Як вдалий приклад такого підходу варто відзначити дисертаційну працю харківської дослідниці І. Скирди, присвячену XII АЗ у Харкові [43].

В основі цієї розвідки - матеріали ІХ археологічного з'їзду у Вільно, безпосередньо «Труды», які містять протоколи зібрань, склад учасників, виголошені доповіді, а також окремі архівні матеріали, спогади, які розкривають перебіг подій АЗ та дозволяють з'ясувати роль представників з України.

Протягом 1869-1911 рр. було проведено 15 наукових форумів: І - Москва,1869; II - Санкт-Петербург,1871; III - Київ, 1874; IV - Казань,1877; V - Тифліс, 1881; VI - Одеса, 1884; VII - Ярославль, 1887; VIII - Москва, 1890; IX - Вільно, 1893; X - Рига, 1896; XI - Київ, 1899; XII - Харків, 1902; XIII - Катеринослав, 1905; XIV - Чернігів, 1908; XV - Новгород, 1911. 16-й АЗ планувався у Пскові на 1914 р., але був скасований за кілька днів із -за загрози військових дій. Ініціатором скликання АЗ став засновник Імператорського Московського археологічного товариства (далі - ІМАТ) граф О. С. Уваров (1825-1884), який належав до вищої російської аристократії, був наближеним до монаршого двору, став не тільки одним з засновників російської археології, але і видатним ученим, який намагався демократизувати діяльність Товариства у пореформений час. Продовжувачкою справи О. С. Уварова після його смерті стала вірна помічниця і дружина П. С. Уварова (1840-1924), яка докладала значних зусиль для збереження спадщини чоловіка, зокрема ініційованих ним АЗ.

Обрання місця наступного АЗ відбувалося, як правило, наприкінці попереднього, у даному випадку, Московського 1890 р. Як відзначає П. С. Уварова у своїх спогадах та свідчать матеріали АЗ, три з'їзди поспіль - ІХ, Х та ХІ АЗ, планувалось за побажанням Олександра III, переданим великим князем Сергієм Олександровичем, зібрати відповідно у Вільні, Ризі та Варшаві. Але після смерті почесного голови усіх з'їздів, «з'їзд у Варшаві виявився не таким бажаним» [54, с.174]. Ідея обстеження Північно-Західної частини імперії висувалась організаторами ще до з'їзду у Москві. Так, обговорюючи місце проведення IX АЗ, Уварова у листі до В. Б. Антоновича пише: «...Якщо запропонувати Київ, то проти будуть на тій підставі, що ІІІ АЗ збирався там. У Дерпті та Вільні не хочуть, боячись польської агітації.» [29]. Згодом, відповідаючи на нагадування Антоновича про бажання Великого князя провести з'їзд у Вільно, говорить із сумнівами: «.у Вільні можна розраховувати на співучасть та сприяння і не боятися польських витівок?» [28]. Про ставлення західно-слов'янських сусідів до політики Росії Уварова зазначає: «.Ви втратили надію на участь слов'ян у з'їзді (йдеться про ІХ АЗ у Вільно - О.К.), тому що від нас відвертаються. Галичани бояться, поляки та угорці ненавидять, а чехи біжать як від чуми.» [27]. Уварова писала у спогадах щодо побажання царя - «воля государя для нас закон», розуміючи труднощі, які очікуватимуть організаторів.

Підготовчі роботи до АЗ розпочались навесні 1891 р., і, як правило, голова Московського товариства особисто налагоджувала зв'язки «на місцях». Перший візит до Вільна, під час якого Уварова «переконалась, що між нами, росіянами, і поляками не існує будь-якого спілкування, що у Вільні мало зроблено для обрусіння міста і польського дворянства, а що для з'їзду необхідно залучити саме цей останній стан і постаратись зацікавити саме його з'їздом і виставкою, для якої бажані місцеві старожитності.» [54, с.159]. До підготовчого комітету за сприяння Уварової увійшли і кілька поляків, «але з першого засідання було видно, що російським чиновникам вони не любі, а вони самі якісь відлюдькуваті і почувають себе ніби між двох вогнів: хотілося б і попрацювати, хоча б просто на догоду мені, яку вважають онукою князя Четвертинського, нащадки якого користуються у місцевої знаті повагою, а разом з тим бояться, що ця сама знать поставиться не співчутливо до зближення зі мною». Поляків цікавив напрямок роботи АЗ і можливість доповідати польською, на що Уварова відповіла: «...головна вимога з'їздів - не займатися політикою, а єдине наукою» [54, с. 169]. Саме російсько-польські проблеми наклали відбиток на увесь перебіг подій підготовчого етапу, проведення зібрання, зокрема ускладнили формування Віленського відділення Московського підготовчого комітету, регіональних відділень. Це зумовило відсутність багатьох вчених та невиконання деяких завдань, про що говорила згодом голова ІМАТ. «Ни один Съезд не возбуждал так много толков, докладов и переговоров,. ни один Съезд не возбуждал так много опасений, ни об одном не распространялось так много рассказов, предположений и прочего», - відзначила Уварова на заключному засіданні [53, с. 122-123]. У такій атмосфері відбувалось зібрання. Разом з тим, попри труднощі, вдалося і здійснити значну частину планів, про що свідчать видані «Труды» АЗ [52; 53] «Труды» Віленського відділення Московського попереднього комітету [51], підготовлена виставка [19], у цілому дослідження, зумовлені проведенням наукового форуму.

З'їзд проводився протягом 1-14 серпня, що було вже традиційним часом для проведення АЗ (за винятком першого та ювілейних). Напередодні відкриття, 31 липня, відбулось засідання Ради з'їзду, де були обрані голови організаційної структури на підставі Правил з'їзду, затверджених Міністром народної освіти ще у 1891 р. Почесним головою був князь Сергій Олександрович, який разом з дружиною брав участь у відкритті з'їзду і деяких засіданнях. Головою була П. С. Уварова. Учений комітет зібрання очолював відомий візантиніст Ф. І. Успенський, Розпорядчий комітет - Ю. Ф. Крачковський. Секретарями були обрані Ю. А. Кулаковський та М. І. Соколов [53, с. 3-4].

На сторінках «Трудов» міститься перелік з 395 учасників [47, с. 9-18], тобто тих, хто придбав членський квиток. У цьому переліку як безпосередні учасники, так і слухачі, наприклад, пересічні мешканці міста чи губернії, члени родин науковців, що прибули на АЗ. Певний недолік цього списку, у порівнянні з іншими, оприлюдненими в «Трудах» інших АЗ, - відсутність вказаного місця прибуття, за винятком іноземних учасників (останніх прибуло 6). У завершальній доповіді на з'їзді Уварова назвала 411 учасників, з яких приїхали до Вільно 161 особа, з них 51 - професори [53, с. 123]. Вірогідно, в оприлюднений пізніше список з певних причин не потрапили окремі прізвища.

У «Трудах» серед учасників окремо виділено групу депутатів (за термінологією того часу), тобто тих, хто був спеціально делегований на АЗ від навчальних закладів чи товариств, що дозволяє визначити місце і української складової [47, с. 6-9]. У цілому депутати представили усі провідні заклади імперії - Академія наук та 7 університетів, 1 інститут, 3 духовні академії, Академія мистецтв, 7 столичних наукових товариств (з Москви та Петербурга), Імператорська Археологічна Комісія, столичні музеї, архіви. Провінція була представлена губернськими музеями, статистичними комітетами та Ученими архівними комісіями, гімназіями, православними братствами.

Депутати з Наддніпрянщини складали вагому частину серед інших. Відносно численні делегації прибули від провідних вищих навчальних закладів.

Зокрема, від університету ім. Святого Володимира - 8 осіб: Ю. Кулаковський, Т. Флоринський, В. Іконніков, В. Антонович, С. Голубєв, О. Романович-Славатинський, Л. Бєлогріц-Котляревський, П. Владіміров. Від Новоросійського університету - 8 осіб: О. Кочубинський, Ф. Успенський, М. Красносєльцев, О. Кірпічніков, Е. Штерн, О. Алмазов, М. Чижов. Від Історико-філологічного інституту ім. князя Безбородко - М. Бережков та Є. Петухов. Від Київської Духовної академії - М. Петров та В. Завітневич. Ф. Ребец був депутатом від Сімферопольської гімназії.

Серед університетів, які делегували своїх представників на з'їзд, не бачимо Харківського університету. Харківським вченими, які приїхали не як депутати, були О. Єфименко та Д. Багалій. На цьому етапі дослідження складно сказати, у чому причина відсутності спеціальних делегатів доволі відомого закладу імперії. На наступному, X з'їзді у Ризі офіційні представники університету вже будуть присутні на чолі з Д. Багалієм, головою секції «Пам'ятки археографічні» [46, с. 6].

Були присутні також депутати від відомих товариств. Від Одеського товариства історії та старожитностей - 6 осіб: А. Лонгінов, О. Кочубинський, Е. Штерн, О. Маркевич, М. Істомін, Х. Ящуржинський. Від Історичного Товариства Нестора-літописця ун-ту ім. св. Володимира - 5 осіб: А. Прахов, П. Владіміров, С. Голубєв, О. Андрієвський, В. Науменко. Від Церковно- Археологічного Товариства КДА - М. Петров та В. Завітневич. Від Історико- філологічного товариства при Новоросійському університеті - 4 особи - Ф. Успенський, О. Кірпічніков, Е. Штерн, О. Маркевич. Звертаємо увагу, що деякі вчені були депутатами від двох інституцій одночасно.

Також були присутні від Православного Свято-Володимирського братства м. Володир-Волинський троє осіб: О. Дверницький, князь Сергій Святополк Четвертинський, протоієрей Петро Левицький; від Волинського Губернського статистичного комітету - І. Мацкевич та О. Дверницький; від Таврійської Ученої Архівної Комісії - А. Маркевич.

Щодо присутності представників з під австрійської України, Н. Булик, з посиланням та Труди АЗ та дослідження М. Бломбергової вказує як учасників львівських вчених І. Шараневича та А. Петрушевича [6, с. 390], але їх прізвищ немає у списку учасників або згадування в обговореннях. Можливо, вони були присутні як слухачі, адже опублікований у 1895 р. список учасників не відбиває повну картину. Так, серед присутніх депутатів вказаний О. Андрієвський, якого немає у загальному списку, в «Трудах» опублікована доповідь С. Гамченка [10], якого немає ні в списках, ні серед учасників обговорення доповідей.

Серед учасників, які прибули як депутати товариств чи закладів не з України, - І.А. Лінніченко (від Московського університету та ІМАТ), один з перших історіографів АЗ, М. Ф. Біляшівський (від Московського нумізматичного товариства та Московського архіву Міністерства юстиції). Микола Федотович Біляшівський, майбутній засновник часопису «Археологічний літопис Південної Росії», на час проведення ІХ-го АЗ був вільним слухачем Московського університету (1892-1894), після перебував у Варшаві (до 1897 р.), брав активну участь у підготовці та проведенні наступних з'їздів до Чернігівського включно, будучи членом ІМАТ. На з'їзді він не виступав з доповіддю, але був секретарем одного з відділень [53, с. 5, 81]. Серед учасників, українців за походженням, - Венедикт Михайлович Площанський, галичанин, який переїхав з Австро-Угорщини до Росії у 1887 р. та почав працювати у Віленській комісії із розбирання давніх актів.

Були також самостійні учасники, доповіді яких увійшли до програм засідань, - вже згадані О. Я. Єфименко та С. С. Гамченко. Серед учасників, які не були доповідачами, наприклад, Д. І. Багалій, Й. А. Хойновський (археолог, дослідник території середньовічного Києва), відомий дослідник Подільської старовини Є. Сіцинський, археолог В. М. Ястребов, випускник Новоросійського університету, який тривалий час вчителював у Єлисаветграді.

Якщо говорити про, так би мовити, «якісний» склад учасників з України, про їх наукову вагу в певній галузі історичних знань, то маємо відзначити, що рівень був високим. Дослідження В. Антоновича, Т. Флоринського, Ю. Кулаковського, Е. Штерна, Ф. Успенського та інших, про кого йтиметься далі, вже були відомі за межами держави. Зауважимо при цьому, що учасники перебували на різних етапах свого наукового зростання, і якщо В. Антонович вже на цей момент був фундатором київського осередку археологів, наукової історичної школи та знаним дослідником, то «сходження» Д. Багалія, С. Гамченка було попереду. У цілому, практично усі згадані у статті постаті зробили певний внесок у розвиток історичної науки, інших напрямів гуманітарного знання.

Наукова частина майбутнього АЗ починала обговорюватись наприкінці попереднього, формувався перелік питань, на які мали відповісти учасники АЗ, які були вміщені у Правилах з'їзду. Власне сам АЗ був завершальним етапом відносно тривалих та масштабних досліджень, результати яких виголошувались та обговорювались на зібранні. При цьому наукові проблеми доповідей мали зосереджуватись на проголошених пріоритетах, наприклад, дослідження Північно-Західного регіону імперії, але передбачалось обговорення різних питань, аспектів, у межах особистих зацікавлень науковців. АЗ, маючи центральну тематику, охоплювали різні напрями досліджень. Це демонструє і Віленський АЗ, де було сформовано 10 відділень, половину з яких очолювали вчені з України: 1) Старожитності первісні (В. Антонович); 2) Старожитності історичні, географічні та історичні (А. Павінський); 3) Пам'ятки мистецтва (М. Покровський); 4) Побут юридичний і суспільний (М. Веселовський); 5) Старожитності церковні (М. Петров); 6) Пам'ятки мови і письма (О. Кірпічніков); 7) Старожитності класичні і візантійські (Ф. Успенський); 8) Старожитності литовські і слов'янські та 9) Старожитності східні (голова обох - Т. Флоринський); 10). Старожитності археографічні (В. Сторожев) [53, с. 5].

Відзначимо, що не всі виголошені доповіді опубліковані у повному обсязі в «Трудах» АЗ, деякі вміщені в «Трудах» Віленського відділення Московського попереднього комітету, у «Протоколах» у вигляді стислого опису змісту, тому зміст власне «Трудов» АЗ не є показовим у цьому сенсі для дослідження. Як правило, по завершенні АЗ організатори збирали доповіді для публікації і не всі учасники їх вчасно надавали або не прагнули цього взагалі. Деякі доповіді не пролунали на засіданнях за браком часу, але тільки окремі з них були опубліковані в «Трудах», що було відзначено редакторами [53, с. 124-125]. Так, доповідь ученого секретаря Ф. Успенського про підсумки АЗ, яка пролунала на завершальному засіданні, тільки згадується, але текст відсутній [56].

У цілому більшість доповідей учасників були пов'язані з досліджуваним регіоном, присвячені Вільно чи литовським теренам - Ю. Крачковського, В. Фронциєвича, В. Сторожева, Є. Орловського, Л. Паєвського та інших. Звертає на себе увагу джерелознавчий характер більшості розвідок. Доповіді, виголошені дослідниками з України, також, з одного боку, пов'язані з програмою АЗ, з іншого, - презентують не регіональні, спеціальні зацікавлення вчених, дозволяючи говорити про Всеросійський характер з'їздів, у яких обговорювались у цілому новітні знахідки та досягнення науковців різних галузей історії, етнографії, мовознавства тощо.

Найближчими до тематики АЗ були дослідження О. О. Кочубинського «Литовська мова та наша старовина» [22], А. В. Лонгінова «Про князя Любарта- Феодора Ольгердовича і його нащадків князів Сангушків» (повний текст вміщений в «Трудах» Віленського відділення) [30], О. Я. Єфименко «До питання про феодалізм у західній Русі і Литві» [13], М. М. Бережкова про Олену Іванівну, велику княгиню литовську та королеву польську [4].

Давньоруська, середньовічна проблематика окремих доповідей була зумовлена завданнями АЗ «інтегрувати» старожитності Північно-Західного регіону до загальноросійського простору через порівняльні сюжети у дослідженнях (В. Ю. Данилевич [11], П. В. Владіміров [7-9], І. А. Лінніченко [25; 26], В. М. Площанський [36]). Прагнення організаторів використати діяльність АЗ для дослідження православної спадщини регіону та підкреслити її роль в його історії спричинили доповіді з історії православних церков та пам'яток церковного мистецтва, підготовлених М. П. Істоміним [17], М. І. Петровим [34; 35]. Увага до історії православ'я в регіоні зумовила значне представництво духівництва, як доповідачів, депутатів духовних академій, так і слухачів. З поміж останніх з українських теренів був на АЗ священик Євфимій Сіцинський (1859-1937), археолог, історик, який на цей час розпочинав дослідження старовини Поділля, яке у його особі отримає одного з найбільш ретельних та плідних дослідників.

Важливе місце у науковій програмі АЗ посідала археологічна частина. Відзначимо дослідження Володимира Боніфатієвича Антоновича (1834-1908), який був учасником практично усіх з'їздів, близьким другом Уварових, після смерті О. С. Уварова був активним помічником його дружини в організації зібрань. Він прочитав три доповіді, які не опубліковані окремо, а містяться в стислому описі у «Протоколах» відділень. Дві з них - «Про бронзову добу у басейні Дніпра» [1] та «Про пофарбовані скелети» [2], присвячені первісній археології. Відзначимо, що ці доповіді були підсумком попередніх кількарічних розкопок, і доповідь на АЗ була «завершальним пунктом» у презентації їх результатів. Первісна археологія перебувала в умовах накопичення фактичного матеріалу та необхідності його систематизації, формування цілісної картини «доісторичної» історії Європи у цілому, куди включались нові обстежені регіони. У цьому сенсі велике значення мали також дослідження Катерини Мельник, другої дружини В. Антоновича (з 1902 р.) [32], його учня С. Гамченка, у майбутньому видатного археолога [10]. Не менше зацікавлення викликали доповіді В. Антоновича із слов'янської археології «Про поховальний тип могил Радимичів» [3] та В. Завітневича «Форми поховального обряду у могильних курганах Мінської губернії» [15].

На Віленському з'їзді була присутня антична та візантійська проблематика, представлена передусім одеськими науковцями, кожен з яких є вагомою постаттю у цих галузях. Відзначимо Федора Івановича Успенського (1845-1934), ученого секретаря АЗ, який був активним діячем ІМАТ та помічником Уварових, на час проведення АЗ вже мав значний досвід наукової діяльності, що зумовило його призначення директором Російського археологічного інституту у Константинополі у 1894 р. Доповідь Ф. Успенського «Про готів» піднімала проблему цієї спільноти та її ролі у ранній візантійській історії [55], з якою була пов'язана і доповідь його колеги О. Кірпічнікова [21]. Вагомою постаттю у дослідженні античних пам'яток у межах Російської імперії був Ернст Романович фон Штерн (1859-1924), професор класичної філології, археолог, який походив з прибалтійських німців та був учасником половини з проведених АЗ. У Вільно він прочитав доповідь «Нотатки з історії Ольвії», «указав на печальное положение, в котором находится территория древней Ольвии, и на эксплуатацию тёмными промышленниками древностей, которые в изобилии хранит почва этого города,...сообщил о трёх вновь найденных надписях, относящихся к разным периодам истории города.» [57, с. 86].

«Ольвійське питання» пролунало і в доповіді ще одного відомого візантиніста, антикознавця з Києва Юліана Андрійовича Кулаковського, присвяченій Керченським катакомбам із фресками, відкритим і досліджуваним ним протягом 1891-1892 рр. [23]. Проблема, яка турбувала вчених, - можливість дослідження пам'яток у приватних володіннях та їх збереження. Ю. А. Кулаковський (1855-1919) був одним з секретарів з'їзду, брав активну участь у підготовці АЗ, виданні «Известий» - своєрідних інформаційних бюлетенів з'їздів [40, с. 121-122]. Доля вченого була щільно пов'язана з литовськими краями: він народився у м. Поневеж Ковенської губернії (сучасний Паневежис), вчився у Віленській гімназії (до 1871 р.), де під впливом візантиніста В. Г. Васильєвського (також учасника з'їзду) виник інтерес до історії Візантії. Пізніше виникли і власні родинні зв'язки: його дружина, Любов Рубцова, донька управителя канцелярією Варшавського генерал-губернатора та командувача військами Варшавського військового округу, була родом з Вільно, її брат був директором Віленського учительського інституту [40, с. 88]. Після одруження та народження дітей вчений практично кожне літо бував у Вільно, відпочивав з дружиною у Лібаві (сучасна Лієпая) [40, с. 106].

На з'їзді був присутній друг Кулаковського та однокласник по Віленській гімназії Арсеній Іванович Маркевич (1855-1942), археолог та архівіст, який тривалий час очолював Таврійську учену архівну комісію, фахівець з славістики та відомий педагог, який доповів про археологічні пошуки у Причорномор'ї [31].

В.М. Сторожев, відомий історик права з Москви, який очолював відділення на АЗ, аналізуючи доповіді, присвячені історії права, відзначив на першому місці реферат Олександри Яківни Єфименко (1848-1918) - «необыкновенно свежий в научном отношении», який «составил лучшее украшение Виленского съезда». Перша жінка в Російській імперії - почесний доктор історії (1910), Олександра Яківна на АЗ прибула з Харкова, була активним членом історико-філологічного товариства при Харківському університеті, вже мала на той час значні напрацювання у царині історії та етнографії, товаришувала з Антоновичем.

Протоколи з'їзду містять жваві обговорення доповідей вченими, які сприяли формуванню цілісного бачення минулого, напрацюванню методологічних та практичних, методичних знань, навичок. Це мало особливе значення як для початківців, аматорів, професійних дослідників, яких також не оминали критикою, як, наприклад, вже досвідченого вченого, археолога і етнографа, Х. І. Ящуржинського, за доповідь, засновану на «сирому» матеріалі, який потребував більш глибоко вивчення [58; 53, с. 47-48].

Питання про внесок українських учасників у діяльність АЗ у Вільно, їх науковий доробок, безперечно є більш значущим і вартим окремої розвідки. Згадаємо, наприклад, дослідження та видання, присвячені з'їзду, але не представлені у доповідях. Як, наприклад, праця М. В. Довнар-Запольського, «батька» білоруської історіографії, який у 1891 р. працював у Києві, - «Нариси історії Кривицької та Дреговицької земель до кінця XII ст.» [53, с. 29].

У спогадах, написаних вже еміграції, П. С. Уварова говорить, що АЗ у Вільні «відбувся у відносно спокійній атмосфері і за участі великої кількості польської знаті» [54, с. 169]. Разом з тим обговорювалась думка провести наступний X АЗ у Луцьку, присвятивши його вивченню пам'яток Волині, Холмської Русі та півдня Гродненської губернії [53, с. 22]. Але почесний голова АЗ, князь Сергій Олександрович не схвалив цього рішення, нагадуючи побажання батька та наполігши на проведенні з'їзду у Ризі [54, с. 158], де вже «німецьке питання» ставало черговою проблемою для організаторів.

Отже, українська складова Віленського АЗ виглядає вагомою як у чисельному так і «якісному» сенсі: у засіданнях з'їзду взяли участь провідні науковці, та ті, кого ще чекали видатні досягнення, були представлені практично усі головні наукові центри, університети та товариства. Матеріали АЗ свідчать про можливість подальшого вивчення українсько-литовських відносин другої половини ХІХ-ХХ у науковому, особистісному розрізі. Безперечний інтерес викликає неофіційний бік цих зібрань, спілкування, контакти вчених, особисті архіви яких у цьому сенсі також можуть сприяти формуванню цілісної та яскравої сторінки в історії українсько-литовських відносин, яким був АЗ у Вільно 1893 р. Вартим уваги питанням є місце з'їзду у вивченні історії Білорусі, Литви, Росії, Польщі, у громадському, суспільно-політичному житті країн, зважаючи на піднесення національних рухів у цей період та формування національних еліт різного рівня.

Список використаних джерел

1. Антонович В. Б. О бронзовом веке в бассейне Днепра / Протоколы // Труды Девятого археологического съезда Вильне. 1893. Т. 2 / Под ред. гр. Уваровой и С. С. Слуцкого. М.: Тип. Э. Лисснера и Ю. Романа, 1897 (далі - Труды... Т. 2). С. 74-75.

2. Антонович В. Б. О крашеных скелетах / Протоколы // Труды. Т. 2. С. 118.

3. Антонович В. Б. Погребальный тип могил Радимичей / Протоколы // Труды. Т. 2. С. 48

4. Бережков М. Н. Елена Ивановна, великая княгиня литовская и королева польская / М. Н. Бережков // Труды. Т. 2. С. 1-44.

5. Вздорнов Г. И. История открытия и изучения русской средневековой живописи. XIX век / Г. И. Вздорнов. М.: Искусство, 1986. 384 с.

6. Булик Н. Наукові з'їзди XIX ст. та участь у них львівських археологів / Н. Булик // Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині. 2007. Вип. 11. С. 387-393.

7. Владимиров П. В. Древнерусское Слово о ленивом и сонливом / П. В. Владимиров // Труды. Т. 2. С. 317-322.

8. Владимиров П. В. Новые данные для изучения литературной деятельности князя Андрея Курбского / П. В. Владимиров // Труды. Т. 2. С. 308-316.

9. Владимиров П. В. Рукопись «Апостола Толкового» 1500 г., принадлежащая И. Л. Силину / П. В. Владимиров // Труды. Т. 2. С. 323-324.

10. Г амченко С. Г ородища и могильники р. Корчеватой / С. Г амченко // Труды. Т. 2. С. 89-137.

11. Данилевич В. Е. Монетные клады Киевской губ. до первой четверти XV в. / В. С. Данилевич // Труды Девятого археологического съезда в Вильне. 1893. Т. 1 / Под ред. гр. Уваровой и С. С. Слуцкого. М.: Тип. Э. Лисснера и Ю. Романа, 1895 (далі - Труды. Т.1). С. 260-264.

12. Дідух Л. В. Академік М. Ф. Біляшівський у науковому, культурному та громадському житті України: (кінець ХІХ-перша чверть ХХ ст.): автореф. дис... канд. іст. наук / Дідух Людмила Валентинівна. К.: б. в., 2005. 17 с.

13. Ефименко А. К вопросу о феодализме в западной Руси и Литве / Протоколы // Труды. Т. 2. С. 88.

14. Ефименко А. О копных судах / Протоколы // Труды. Т. 2. С. 56. 15.Завитневич В. З. Формы погребального обряда в могильных курганах Минской губернии / В. З. Завитневич // Труды. Т. 1. C. 221-235.

15. Ильин А. Черевачицкие Котовичи - священники, деятели культуры и просто люди / А. Ильин // Гістарьічная брама. 2016. №1 (26). URL: http://brama.brestregion.com/nomer26/artic05_3.shtml (дата звернення: 4.09.2018).

16. Истомин М. П. К истории живописи в Киево-Печерской Лавре / Протоколы // Труды. Т. 2. С. 50.

17. Каковкіна О. М. Археологічні з'їзди другої половини ХІХ - початку ХХ ст. в Україні: науковий та суспільно-політичний аспекти: дис.... канд. іст. наук: 07.00.01 / Каковкіна Ольга Миколаївна. Д., 1998. 216 с.

18. Каталог предметов, доставленных на археологическую выставку при IX Археологическом съезде в Вильне в 1893 году. Вильна: Тип. А. Г. Сыркина, 1893. 126 с.

19. Кузьмищев О. Г. Е. Р. Штерн та становлення вітчизняної античної археології Північного Причорномор'я (кін. ХІХ-поч. XX ст.): автореф. дис.... канд. іст. наук: 07.00.04 / Олександр Геннадійович Кузьмищев. К.: б. в., 2017. 17 с.

20. Кирпичников А. И. О палладиуме Константинополя / Протоколы // Труды. Т. 2. С. 60-61.

21. Кочубинский А. А. Литовский язык и наша старина / А. А. Кочубинский // / Труды. Т. 1. С. 92-108.

22. Кулаковский Ю. А. Керченские катакомбы с фресками / Протоколы // Труды. Т. 2. С. 111.

23. Лебедев Г. С. История отечественной археологии. 1700-1971 гг. / Г.С. Лебедев. СПб.: Изд-во С.-Петербург. ун-та, 1992. 464 с.

24. Линниченко И. А. Город Глинск и его древности / Протоколы // Труды. Т. 2. С. 119.

25. Линниченко И. А. Общины на валашском праве в юг. зап. Руси / Протоколы // Труды. Т. 2. С. 59.

26. Лист П. С. Уварової В. Б. Антоновичу від 10.01.1892 // Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського (далі - ІР НБУ). Ф. ІІІ. Архів О. С. і П. С. Уварових. Од. зб. 47242.

27. Лист П. С. Уварової В. Б. Антоновичу від 22.10.1889 // ІР НБУ. Ф. ІІІ. Архів О. С. і П. С. Уварових. Од. зб. 47247.

28. Лист П. С. Уварової В. Б. Антоновичу від 30.10.1888 // ІР НБУ. Ф. ІІІ. Архів О. С. і П. С. Уварових. Од. зб. 47243.

29. Лонгинов А. В. О князе Любарте-Феодоре Ольгердовиче и его потомках князьях Сангушках / Протоколы // Труды. С. 60.

30. Маркевич А. И. К вопросу о народах, живших в древнее время в Черномории / А. И. Маркевич // Труды. Т. 1. С. 278-282.

31. Мельник Е. Н. О мастерских каменного века в бассейне Днепра / Протоколы // Труды. Т. 2. С. 98-99.

32. Петров Н. И. Монеты Великого Князя Киевского Изяслава Ярославича / Н. И. Петров // Труды. Т. 1. С. 109-115.

33. Петров Н. И. Новые археологические открытия в Киеве и Софийском соборе / Протоколы // Труды.- Т. 2. С. 53-54.

34. Петров Н. И. Купятицкая икона Богородицы, в связи с древнерусскими энкольпионами / Н. И. Петров // Труды. Т. 2. С. 71-78.

35. Площанский В. М. Акты Холмских судов ХУ-ХУІІ в их указаниях для истории и этнографии русского Забужья / В. М. Площанский // Труды. Т. 1. С. 154-165.

36. Покровский Ф. В. Археологическая карта Гродненской губернии / Ф. В. Покровский // Труды Девятого Археологического Съезда в Вильне. 1893 / Под ред. гр. Уваровой и С. С. Слуцкого. М., 1895. Т. 1. С. 1-65 (Приложения).

37. 38. Покровский Ф. В. Археологическая карта Виленской губернии / Ф. В. Покровский.- - Вильна: Тип. А.Г. Сыркина, 1893. - XVIII с. + 163 с.

38. 39.Покровский Ф. В. Археологическая карта Ковенской губернии / Ф. В. Покровский.- - Вильна: Тип. А.Г. Сыркина, 1899. - 166 с.

39. 40.Пучков А. А. Юлиан Кулаковский и его время: из истории антиковедения и византинистики в России / А. А. Пучков. СПб.: Алетейя, 2004. 477 с.

40. Регель В. Э. Сообщения на IX археологическом съезде в Вильне 1893 г. / В. Э. Регель // Византийский Временник. Том I. 1894. Вып. 1. С. 252-258.

41. Серых Д. В. Всероссийские археологические съезды как форма организации отечественной археологической науки во второй половине XIX - начале XX вв. / Д. В. Серых. Казань, 2017. 188 с.

42. Скирда І. М. XII археологічний з'їзд: передумови, перебіг подій, історичне значення: дис.... канд. іст. наук: 07.00.06 / Скирда Ірина Миколаївна. Х., 2016. 272 с.

43. Смирнов А. С. Виленский археологический съезд и польско-русские противоречия в Северо-Западном крае / А. С. Смирнов // Научные ведомости Белгородского гос. ун-та. Серия: История. Политология. Экономика. Информатика. 2012. № 13 (132). Вып. 23. С. 67-74.

44. Смирнов А. С. Власть и организация археологической науки в Российской империи (очерки институциональной истории науки XIX -- начала XX века) / А. С. Смирнов. М.: Ин-т археологии РАН, 2011. 592 с.

45. Состав съезда / Протоколы // Труды десятого археологического съезда в Риге. 1896. Т. 3 / Под ред. гр. Уваровой. М.: Тип. Г. Лисснера и А. Гешеля, 1900. С. 6.

46. Состав съезда / Протоколы // Труды. Т. 2. С. 5-18.

47. Старенький І. О. Вивчення старожитностей і створення археологічної карти Подільської губернії (60-ті рр. XIX ст. 1901 р.) / І. О. Старенький // Освіта, наука і культура на Поділлі. Т. 19. С. 333-339.

48. Сторожев В. Н. История права на IX археологическом съезде в г. Вильно // Сборник правоведения и общественных знаний. Труды Юридического об-ва при Московском ун-те. и его статистич. отделения. СПб.: Тип. Стасюлевича, 1893. С. 169-173.

49. Сторожев В. Н. IX археологический съезд в г. Вильно / В. Н. Сторожев. СПб.: Тип. М.М. Стасюлевича, 1894. 24 с.

50. Труды Виленского отделения Московского Предварительного комитета по устройству в Вильне IX Археологического съезда. Вильна, 1893. 674 с.

51. Труды девятого археологического съезда в Вильне. 1893. Т.1 / Под ред. гр. Уваровой и С. С. Слуцкого. М.: Тип. Э. Лисснера и Ю. Романа, 1895. 349 с. + Приложения - С. 1-165.

52. Труды девятого археологического съезда в Вильне. 1893. Т. 2 / Под ред. гр. Уваровой и С. С. Слуцкого. М.: Тип. Э. Лисснера и Ю. Романа, 1897. 325 с. + Протоколы - С. 1-124.

53. Уварова П. С. Былое. Давно прошедшие счастливые дни. М.: Изд-во им. Сабашниковых, 2005. 296 с.

54. Успенский Ф. И. Вопрос о готах / Протоколы // Труды... Т. 2. С. 96.

55. Успенский Ф. И. Отчёт об учёной деятельности съезда / Протоколы // Труды. Т. 2. С. 122.

56. Штерн. Э. фон. Заметки по истории Ольвии / Протоколы // Труды. Т. 2. С. 96.

57. Ящуржинский Х. И. О превращениях в белорусских сказках / Протоколы // Труды. Т. 2. С. 47.

Размещено на Allbest.ru