Діяльність міністерства освіти УНР на чолі з І. Огієнком у Кам'янці-Подільському

Размещено на http://www.allbest.ru/

Діяльність міністерства освіти УНР на чолі з І. Огієнком у Кам'янці-Подільському

Марчук Олександр. Діяльність міністерства освіти УНР на чолі з Іваном Огієнком у Кам'янці-Подільському (лютий - березень 1919 року). Висвітлюється кам'янець-подільський період діяльності Міністерства народної освіти УНР очолюваного Іваном Огієнком. На основі архівних матеріалів, періодичної преси, мемуарних свідчень та праць дослідників, розкриваються обставини переїзду освітнього відомства з Вінниці до адміністративного центру Поділля. З'ясовано долю раніше напрацьованих ініціатив і проектів міністерства поданих до Ради Народних Міністрів та на затвердження Директорії УНР. Показано різні вектори законотворчої діяльності МНО, звернено увагу на зусилля галузевого органу державного управління щодо забезпечення шкіл підручниками, розширення шкільної мережі, вироблення кадрової політики, зокрема щодо підготовки кваліфікованих учителів, звільнення їх від військової мобілізації тощо. Висвітлено участь представників міністерства у діяльності різних комісій, які стосувалися освітніх і культурних справ країни.

Автор показав напрямки у роботі міністерства щодо реформуванням освітньої сфери: 1) вироблення нової законодавчої бази для розвитку національної освіти; 2) турбота про розвиток української університетської освітньої галузі; 3) практичні кроки із утвердження нової моделі в дошкільних, початкових і середніх навчальних закладах; 4) підготовка педкадрів для усіх загальноосвітніх шкіл через створення відповідних українських фахових закладів, з оновленими навчальними програмами; 5) створення видавничої бази для друку україномовних підручників, із залученням земства, кооперативів; 6) захист інтересів закладів освіти в умовах воєнної дестабілізації; 7) вирішення багатьох поточних справ. Робота МНО загалом та її структурних підрозділів була вміло організована, протікала цілеспрямовано, ритмічно, результативно, сприяла певному вдосконаленню освітньо- управлінської сфери і шкільної системи.

Марчук Александр. Деятельность министерства образования УНР во главе с Иваном Огиенко в Каменце-Подольском (февраль-март 1919 года). Освещается каменец-подольский период деятельности Министерства народного образования УНР, возглавляемого Иваном Огиенко. На основе архивных материалов, периодической печати, мемуарных свидетельств и трудов исследователей, раскрываются обстоятельства переезда образовательного ведомства из Винницы в административный центр Подолья. Выяснена судьба раньше наработанных инициатив и проектов министерства поданных в Совет Народных Министров и на утверждение Директории УНР. Показаны различные векторы законотворческой деятельности МНО, обращено внимание на усилия отраслевого органа государственного управления по обеспечению школ учебниками, расширение школьной сети, выработка кадровой политики, в частности по подготовке квалифицированных учителей, освобождение их от военной мобилизации и тому подобное. Освещены участие представителей министерства в деятельности различных комиссий, которые касались образовательных и культурных дел страны. Автор показал направления в работе министерства по реформированию образовательной сферы: 1) выработка новой законодательной базы для развития национального образования; 2) забота о развитии украинского университетского образования; 3) практические шаги по утверждению новой модели в дошкольных, начальных и средних учебных заведениях; 4) подготовка педагогических кадров для всех общеобразовательных школ путем создания соответствующих украинских профессиональных заведений, с обновленными учебными программами; 5) создание издательской базы для печати украиноязычных учебников с привлечением земств, кооперативов; 6) защита интересов учебных заведений в условиях военной дестабилизации; 7) решение многих текущих дел. Работа МНО в целом и ее структурных подразделений была умело организована, протекала целенаправленно, ритмично, результативно, способствовала определенному совершенствованию образовательно-управленческой сферы и школьной системы.

Стан освіти будь-якої країни завжди є індикатором цивілізаційного розвитку суспільства. Плідним на освітні демократичні реформи української влади доби Директорії УНР був період, коли Міністерство народної освіти (МНО) очолював відомий український діяч, вчений, ректор Кам'янець-Подільського державного українського університету І. Огієнко. Через зміну воєнно-політичної ситуації в країні, центральні органи державної влади змушені були наприкінці січня - на початку лютого 1919 р. покинути столицю і евакуюватися до Вінниці, де опинилася частина штатних працівників і освітнього відомства. Там вони не затримались і незабаром перебазувалися до більш спокійного Кам'янця-Подільського, де продовжили раніш розпочату реформаторську діяльність. Про цей період діяльності Міністерства освіти УНР відомо мало. У тій чи іншій мірі в контексті своїх розвідок його досліджували І. Тюрменко1, А. Боровик2, О. Завальнюк3, М. Тимошик4, Ю.Телячий5, В. Майборода6, А. Романюк7 та інші.

Виходячи з цього, метою статті є висвітлення доцільності перебазування та спрямовання зусиль на оперативне і ефективне вирішення комплексу освітніх питань у діяльності Міністерства народної освіти на чолі з І. Огієнком, його департаментів у Кам'янці-Подільському, який у лютому-березні 1919 р. відігравав роль урядової резиденції УНР.

Відповідно до зовнішньополітичної ситуації, яка склалася на час другої радянсько-української війни, 13 лютого 1919 р. у Вінниці вимушено відбулася зміна складу Ради Народних Міністрів (РНМ) УНР. Наступного дня було прийнято тимчасовий закон «Про порядок внесення й затвердження законів в УНР»8. Відповідно до змін особового складу виконавчої влади, І. Огієнко залишився в РНМ як керуючий справами освіти. Преса називало його двояко - «керуючий справами міністр освіти Огієнко Іван Іванович»9. На засіданні уряду 20 лютого присутні погодилися з доводами міністра внутрішніх справ про необхідність розвантаження тимчасового державного центру УНР і перебазування деяких міністерств, у т.ч. й народної освіти, з Вінниці до більш безпечних місць10. Після цього голова Інформаційного бюро МНО підготував відповідне повідомлення для преси11, яке було вміщено 25 лютого в газеті «Життя Поділля»12. А вже в наступному числі друкований орган повідомив, що 24 лютого міністерство освіти прибуло до свого місця призначення та розмістилося на третьому поверсі будинку Кам'янець-Подільського державного українського університету13. Директор департаменту позашкільної освіти С. Русова про цей переїзд згадувала таке: «...Разом з міністерством на початку березня [за новим стилем - О.М.] приїхала до Кам'янця, там нас всіх жінок, що служили в міністерстві, примістили в школі мистецтва біля Університету.»14. Інший топ-чиновник, товариш міністра П. Холодний оселився «в родині Огієнків»15.

Згідно затвердженого 24 лютого Директорією УНР закону про залишення за штатом урядовців і співробітників державних установ, які опинилися на території, зайнятій більшовиками16, готуючись до евакуації з Вінниці, РНМ вирішила «взяти з собою лише необхідних співробітників»17. До Кам'янця- Подільського прибула також не значна частина працівників міністерства освіти. Це підтверджує, зокрема, звіт про діяльність департаменту нижчої освіти за період з 6 січня по 16 квітня 1919 р., з якого відомо про кількість співробітників, яких в Києві було 39, у Вінниці - 7. До Кам'янця-Подільського прибуло лише троє18. Ще одним свідченням розбалансування кількості чиновників міністерства через постійні евакуації є доклад керуючого департаменту загальних справ М. Лисовського - «Виїхали з Вінниці через евакуацію всіх міністерств 6 березня і приїхали до Кам'янця: М. Лисовський, П. Кудлай, І. Рудецький, С. Батюк»19. 6 березня міністр І. Огієнко телеграфував своєму заступнику Ю. Шириці, щоб той прибув до Кам'янця-Подільського20. 6 березня уряд та урядовці різних міністерств виїхали з Вінниці і прибули до Кам'янця- Подільського 11 березня21.

У цей період Міністерство розгорнуло свою роботу у різних напрямках. Так, 1 березня під головуванням І. Огієнка відбулося засідання дорадчо-кон- сультативного органу МНО - Ради міністра освіти (РМО). В порядку денному значилися різні питання, зокрема, про видавництво українських книжок і підручників (ухвалено: видати Подільському народному губерніальному земству 2 млн. крб. позичково з метою видання української художньої, суспільно-політичної і навчальної літератури)22. З ініціативи МНО уряд прийняв закон про організацію видавничого фонду в розмірі 30 млн. крб., з яких 10 млн., станом на початок березня вже були на міністерському рахунку23. Через декілька днів, ця сума зросла до 20 млн. грн.24 Далі РМО розглядала питання про заснування у Кам'янці-Подільському друкарні для потреб МНО (ідею схвалили). Окремо йшлося про більш активне залучення до справи видання україномовної літератури Всеукраїнського видавничого кооперативного союзу (вирішили надати цій структурі 1 млн. крб. позики з умовою, що частину виготовлених нею шкільних підручників буде передано в розпорядження МНО); друк подільським земством 200 тис. примірників «Правил українського правопису»; необхідність звільнення учителів від військової мобілізації; розміщення губернських органів освіти і вимоги до заміщення посади губернського комісара освіти25.

9 березня міністр освіти звернувся до губерніальних і повітових народних управ, учительських спілок, «Просвіт», українських видавництв та кооперативів з пропозицією активізувати зусилля у справі видання шкільних підручників26.

Важливим напрямом діяльності МНО стало продовження роботи із вироблення якісно нової національної моделі загальнонародної освіти як одне із найбільш пріоритетних завдань шкільної реформи. У цьому контексті працівники різних департаментів і відділів тимчасово працювали у групі, завданням якої було сприяти завершенню проекту єдиної школи в Україні27;28. Зрештою, серйозних напрацювань у цей час зроблено не було, лише дещо пізніше, влітку 1919 р. шкільна комісія відновила та завершила цю роботу29.

Один із напрямів діяльності МНО стосувався національної вищої школи. І.Огієнко 4 березня дав доручення виробити законопроект про права приват-доцентів державних українських університетів (ДУУ)30. 30 березня РНМ ухвалила закон «Про пільги для приват-доцентів Київського та Кам'янець- Подільського державних українських університетів в отриманні наукового ступеня магістра»31. Робилися кроки до впорядкування вступної кампанії української молоді до вишів. І. Огієнко 20 березня затвердив «Правила вступу до вищих шкіл України осіб, що скінчили реформовані по закону 14 червня 1917 року учительські семінарії»32;33. Враховуючи гостру потребу країни у національних кадрах, особливо правничого профілю, МНО взяло курс на відкриття відповідного факультету в структурі К-ПДУУ Вироблення законопроекту було доручено спеціальній комісії, до якої залучили фахівців з юридичною освітою. 14 березня документ був готовий34. Разом з пояснюючою запискою, штатним розписом і обрахунком витрат на 9-місячне утримання його спрямували на розгляд РНМ35, яка у Рівному прийняла 8 квітня закон про заснування правничого факультету К-ПДУУ36. Вочевидь, аналогічно було підготовлено й законопроект про відкриття з 1 квітня 1919 р. у тому ж виші сільськогосподарського факультету37, який уряд ухвалив з поправками 6 квітня38. Робилися кроки, спрямовані на розвиток цього вишу, зокрема поліпшення його навчальної бази. 20 березня І.Огієнко доручив департаменту вищої школи розробити проект урядової постанови про заснування у м. Жванці на Дністрі біологічної станції К-ПДУУ, відповідно до пропозиції фізико-математично- го факультету згаданого вище університету39. Ініціатива набула юридичного оформлення, і 9 квітня уряд ухвалив постанову, за якою на утримання станції виділили 21 тис. 400 грн.40 А 24 березня РНМ підтримала законопроект міністерства освіти про надання К-ПДУУ права готувати потрібні анатомічні препарати у Кам'янець-Подільській губерніальній земській лікарні41. Працюючи у Кам'янці-Подільському, міністр освіти розпорядився опрацювати питання про організацію однорічних педагогічних курсів для підготовки вчителів середніх шкіл. Міносвіти УНР вирішило не фінансувати роботу старих педкурсів, а взялося за відкриття нових, з українським характером. Орієнтовний річний бюджет одних курсів не мав перевищувати 2 млн. 67 тис. грн.42

І.Огієнко і очолюване ним МНО активно працювали над підготовкою кадрів для вищих початкових шкіл (ВПШ). 7 березня було завершено вироблення відповідного законопроекту. Керівництво МНО виробило план, за яким з 1 липня 1919 р. відкриваються вчительські інститути в Кам'янці і Харкові, а у наступному навчальному році - у Херсоні43. Відповідні законопроекти були швидко підготовлені і подані до уряду. 28 березня І. Огієнко, який виїхав з Кам'янця-Подільського кількома днями раніше, отримав телеграму такого змісту: «Рада міністрів ухвалила відкрити учительський інститут у м. Кам'янці- Под[ільському]»44. Відповідний закон Директорія УНР затвердила лише 9 квіт- ня45. Навчання мало бути трирічним. Для підтримки незаможників заснували 30 річних стипендій по 1000 крб. кожна46. Команда міністра І. Огієнка запропонувала законопроект про введення до навчальних планів учительських інститутів і семінарій дисциплін із позашкільної освіти і дошкільного виховання47. МНО передбачило заснування в учительських закладах бібліотечні підрозділи і підготувало у Вінниці відповідний проект урядової постанови. За повідомленням преси 8 березня, Директорія УНР затвердила цей акт, після чого в розпорядження міністра освіти надходили 1 млн. 220 тис. грн. для створення чи розвитку книгозбірень учительських інститутів і семінарій48.

Значні перспективи посилення кадрового потенціалу у ВПШ відкривала затверджена урядом 3 березня 1919 р. постанова «Про утворення тимчасових курсів для підготовки вчителів вищих початкових шкіл». Проект постанови дещо раніше підготували працівники МНО, які тепер приступали до її виконання49. Цей крок був дуже на часі, адже до міністерства зверталися з проханням дозволити відкриття такі школи, зокрема, в містечку Браїлові Брацлавського повіту50. У середині березня було утворена міністерська комісія для перегляду існуючих законів про іспити на титул вчителів нижчої і вищої початкових шкіл. До цієї комісії запропонували представників від відділу учительських шкіл, департаменту нижчої школи Міносвіти, Кам'янець- Подільської вчительської семінарії та педагогічних курсів з підготовки учителів для ВПШ, що діяли при К-ПДУУ51.

Приділялася увага й іншим професійним школам. 15 березня міністр І. Огієнко підписав розпорядження по Головному управлінню мистецтва та національної культури МНО підготувати законопроект про перетворення Кам'янець-Подільської художньо-ремісничої навчальної майстерні в художньо-промислову школу ім. Т. Шевченка52. В полі зору були й національні школи. 20 березня МНО розіслало «Тимчасову інструкцію про порядкування школами національних меншин на Україні до передачі цих шкіл національним міністерствам»53.

Намагаючись суттєво посилити процес українського книгодрукування, І. Огієнко звернув увагу на можливості у цій справі місцевих «Просвіт». Вже 5 березня у пресі писали, що в МНО виробляється законопроект про надання одноразової грошової допомоги товариству «Просвіта» у Вінниці в розмірі 230 тис. грн. Ці кошти мали бути спрямовані на придбання друкарні54. В середині місяця міністр освіти розпорядився видати позичково 750 тис. крб. Подільському товариству «Просвіта» для відкриття своєї друкарні та друкування шкільних підручників, відповідно до його прохання55. Департамент позашкільної освіти порушував питання про обов'язковість навчання для дорослих від 21 до 40 років у вищій початковій школі. Організувати це навчання для дорослих мали земські та міські самоврядування, товариства «Просвіта», управління заводів, фабрик і різні культурно-просвітні організації, які працюють у сфері позашкільної освіти при підтримці вищезгаданого департаменту та коштів Міністерства освіти56. Зіткнувшись з гострим дефіцитом україномовної літератури у різних типах нової української школи, у МНО шукали шляхи розв'язання цієї проблеми. 7 березня працівники департаменту середньої школи підготували законопроект про асигнування 490 тис. грн. на відкриття українських бібліотек, які мали обслуговувати потреби найвищої ланки шкільної системи57. Цей законопроект РНМ ухвалила вже 30 березня58.

Під час перебування у Кам'янці-Подільському, до МНО надійшли позитивні звістки про набуття юридичної сили раніш розроблених ним доленосних законів, що стосувалися освітньої сфери і потребували упровадження в життя. Вже у перший день роботи на новому місці, 24 лютого, Директорія УНР затвердила закон «Про управління освітою в Українській Народній Республіці»55660 та закон «Про Головну, Губерніальні, Повітові та Міські шкільні ради та управи» із додатком про їхні тимчасові штати61. Передбачалося, що управління освітою мало здійснюватися через головну, губерніальні, повітові ради та управи62.Тоді ж приступили до вироблення плану реалізації постанови «Про зміну штатів вищих початкових шкіл і про асигнування 83 млн. 400 тис. крб. на утримання існуючих та відкриття нових вищих початкових шкіл» із штатами раніш відкритих ВПШ63;64.

Значна увага зверталася на національно-патріотичне виховання усіх, хто навчався в різних навчальних закладах УНР. 9 березня міністр освіти звернувся до губерніальних і повітових народних управ з роз'ясненням, що школа повинна формувати в учнів національній дух, культуру та традиції.

10 березня в усіх державних школах ним оголошувалось днем проведення літературних ранків і вечорів, присвячених Тарасові Шевченку. Міністр з дружиною Домною Данилівною, на запрошення директора української хлоп'ячої гімназії, охоче відвідали такий захід і були приємно вражені його національно- патріотичною складовою65;66.

Про напружений ритм праці усього міністерського колективу свідчить, наприклад, звіт відділу учительських шкіл про діяльність за час перебування у Вінниці, який І.Огієнко отримав і опрацював 26 лютого67. Не менш значущими були й інші звітні та деякі нормативні матеріали. Ознайомившись з ними, міністр робив належні висновки, на основі яких давав свіжі доручення. Зокрема, опрацювавши підготовлені директоркою департаменту позашкільної освіти й дошкільного виховання С. Русовою програми підготовки працівників позашкільної освіти, він 26 лютого письмово доручив їй «виготовити відповідний законопроект»68. Високого щоденного ритму праці дотримувалися й інші департаменти, зокрема середніх шкіл. За повідомленням, вміщеним у пресі 5 березня, тут працювали над виробленням зразків україномовних документів, зокрема форм шкільних бланків, які необхідно було запровадити у середніх школах. Цим займалася спеціально створена комісія69. 12 березня директор департаменту середньої школи, виконуючи доручення І. Огієнка, подякував керівництву Проскурівської філії Українського Національного Союзу «за добрі вказівки в ділі реформування освіти на Вкраїні»70. У тому ж департаменті, виконуючи вказівку міністра, наближено (без врахування фінансової статистики, що залишилася у Києві) обрахували обсяги невикористаних державних кредитів за 1918 р. і з'ясували, що додатково на потреби середньої школи можна спрямувати через відповідні державні механізми 18 млн. 221 тис. 258 крб.71 Ці кошти можна було спрямувати на підтримку зокрема 39 середніх шкіл, які перебазувалися в Наддніпрянщину під час Першої світової війни72.

Фінансовими питаннями займалися й інші підрозділи МНО. 14 березня департамент позашкільної освіти, в межах свої повноважень, підготував документи на асигнування Кам'янець-Подільському Українському клубові 20 тис. грн. з метою організації для його членів національної бібліотеки-читальні. Тоді ж департамент нижчої освіти закінчив розподіл кредитів на утримання вчителів нижчих і вищих початкових шкіл на 4 місяці, з 1 січня по 1 травня 1919 р., відповідно до затверджених нових ставок73.

У зв'язку з реквізицією шкільних будинків Кам'янця-Подільського для військових потреб, МНО довелося втрутитися у цей процес, щоб не зривати навчальну роботу закладів освіти. Негайно було скликано міську нараду, на яку 16 березня прибули представники 16 шкіл. Головував директор департаменту середньої освіти А. Синявський. Учасники наради обговорили проблему та утворили комісію з 7 осіб, якій доручили захищати інтереси шкільних осередків і по змозі впливати на ситуацію так, щоб зменшити гостроту проблеми74. Наступного дня департамент середньої школи, з наказу міністра, звернувся до отамана міської залоги з проханням видати посвідчення членам утвореної комісії для вирішення питання про можливе розміщення в одних і тих самих будинках по кілька шкіл, щоб не зривати у них навчального процесу75. У вирішення цього складного питання довелося втручатися й міністру освіти. 17 березня він висловив свій протест Кам'янець-Подільській реквізиційної комісії, яка розпорядилася закрити з 10 березня низку шкіл через перебазування до міста міністерств УНР. І.Огієнко запропонував взагалі розглядати це питання в контексті постанови РНМ від 31 січня 1919 р. про заборону реквізиції шкільних приміщень без погодження з МНО. А тому пропонував переглянути постанову цієї комісії і ввести до її складу своїх представників, які інформуватимуть про згоду МНО щодо реквізиції конкретних шкільних будинків76. До І.Огієнка прислухалися частково, і 13 березня прийняли двох делегатів Міністерства освіти - Є.Козинця і А. Синявського77.

Представник МНО Васильєв 22 березня взяв участь у засідання фінансової комісії при Міністерстві фінансів, де погодили проект урядової постанови про асигнування 1 млн. 843 тис. 800 франків на закордонне турне Української капели78. Департаменти МОН займалися підготовкою багато десятків різноманітних звернень, дозволів, роз'яснень, прохань та заборон тощо, пов'язаних з освітньою сферою. Зокрема, 26 лютого директор департаменту середніх шкіл А. Синявський, виконуючи розпорядження міністра, звернувся до держсекре- таря М. Корчинського з проханням «вжити заходів про перезатвердження давно поданих законопроектів, нові окладні норми комерційним школам, дівочим інститутам, а також надсилати [про це] інформацію «Життю Поділля», оскільки громадськість не знає про наміри діяльності уряду79. 21 березня директор повідомляв Товариству польської середньої школи Кам'янця-Подільського про те, що МНО, розглянувши їхнє подання, вирішило надати державні права польським хлоп'ячій і дівочій гімназіям80. 26 березня А. Синявський дозволив Липовецькій комерційній школі проводити до кінця навчального року викладання російською мовою81 тощо. Цей ряд можна було б продовжити.

МНО займалося й іншими питаннями, які стосувалися національного відродження. Культурно-просвітня комісія Трудового конгресу на початку березня запропонувала міністрові освіти, щоб очолюване ним відомство взяло на себе турботу, по-перше, про організацію збору матеріалу джерел про Українську революцію в Україні для полегшення праці майбутнім історикам, а по-друге, «подбати про організацію культурного зближення Наддніпрянської України з Галичиною»82. Скоріш за все, друге питання в міністерстві розроблялося раніше, адже у кам'янецькій пресі майже відразу з'явилося повідомлення про те, що департамент дошкільної і позашкільної освіти «.. .вживає заходи до об'єднання просвітницької діяльності в Галичині і Наддніпрянській Україні, <...> галицького вчительства з наддніпрянським в одну міцну Всеукраїнську Вчительську Спілку.»83.

МНО займалося вирішенням кадрових питань. У різних джерелах вдалося віднайти накази міністра І. Огієнка про звільнення та призначення різних урядовців і педагогів. Зокрема, з різних причин було звільнено: Хоткевич (3 березня, Ч. 237)84, О. Сушицького (27 лютого, Ч. 30), В. Олександрович (4 березня, Ч. 31), Ф. Сушицького (6 березня, Ч. 32), (8 березня, Ч. 33), В. Ємець - (11 березня, Ч. 35), а також ряд урядовців міністерства: Раїсу Кривусеву, Якова Запорожця, Зінаїду Кривусеву, Віру Штомпель, Софію Кривусеву (14 березня, Ч. 36). На вакантні посади було призначено: І. Скотинського - директором Вінницької учительської семінарії імені Т. Шевченка (8 березня, Ч. 33), Кашинського - виконуючим посаду директора 1-ї Вінницької учительської семінарії (9 березня, Ч. 34), Стаднюка - директором Кам'янець-Подільської Маріїнської дівочої гімназії (14 березня, Ч. 37). Відповідно до чинного законодавства МНО затвердила на різних посадах обраних осіб: Й. Загурського (14березня, Ч. 38), професорів М. Грушевського, В. Перетця, А. Кримський (14 березня, Ч.40), Є. Сіцінського (13 березня, Ч. 39)85, А. Синявського86, Скржинського (3 березня, Ч. 237)87. Міністру освіти доводилося реагувати на звернення педагогів-чоловіків посприяти у звільненні їх від військової мобілізації, щоб запобігти припиненню роботи шкіл88. На засіданні уряду ухвалили таке рішення: прохати про звільнення вчителів від мобілізації лише у тих випадках, коли їх немає ким замінити89. Як свідчить практика розгляду таких звернень, І.Огієнко ділив їх на три групи: 1) для надання обґрунтованої відстрочки90; 2) для надання відстрочки без належного обґрунтування91 і 3) для відмови через відсутність підстав підтримати92. Виявлені і такі документи, на яких немає резолюцій93.

МНО готове було продовжити свою діяльність у Кам'янці-Подільському, навіть в умовах появи тут резонансного антиурядового Комітету охорони республіки (22-28 березня)94. 22 березня РНМ покинула місто і виїхала до Галичини, віддавши наказ міністрам і їх урядовцям негайно евакуюватися95. Через два дні І. Огієнко відбув до Гусятина96, залишивши замість себе П. Холодного, якому написав: «Закон про Єдину школу кінчайте якнайшвидше. Евакуації Міністерства не робити, чекайте моїх розпоряджень»97. 27 березня «Життя Поділля» повідомляло, що «урядування в міністерстві освіти йде нормально, за відсутності пана міністра справами керує товариш міністра П. Холодний, питання про евакуацію міністерства розв'язано негативно»98. Проте, того ж дня, заступник голови РНМ Є. Архипенко телеграфно розпорядився, щоб усі міністерства негайно переїхали до Рівного, де діятиме «новий державний центр»99. 28 березня працівники Міносвіти, захопивши необхідну документацію і спорядження, відправилися на залізничний вокзал, де на них чекав спеціальний потяг100, тим самим підвівши риску під кам'янець-подільським періодом своєї діяльності. Увечері «евакуаційна валка» покинула місто101.

Отже, кам'янець-подільський період діяльності Міністерства народної освіти УНР, очолюване І. Огієнком, попри нестабільні умови функціонування української держави, виявився досить плідним і охоплював різноманітні важливі напрямки, пов'язані з реформуванням освітньої сфери: 1) вироблення нової законодавчої бази для розвитку національної освіти; 2) турбота про розвиток української університетської освітньої галузі; 3) практичні кроки із утвердження нової моделі в дошкільних, початкових і середніх навчальних закладах; 4) підготовка педкадрів для усіх загальноосвітніх шкіл через створення відповідних українських фахових закладів, з оновленими навчальними програмами; 5) створення видавничої бази для друку україномовних підручників, із залученням земства, кооперативів; 6) захист інтересів закладів освіти в умовах воєнної дестабілізації; 7) вирішення багатьох поточних справ. Робота МНО загалом та її структурних підрозділів була вміло організована, протікала цілеспрямовано, ритмічно, результативно, сприяла певному вдосконаленню освітньо-управлінської сфери і шкільної системи.

Піднята тема потребує подальшого наукового осмислення, із залученням нових історичних джерел, для більш повної і виваженої оцінки внеску Міністерства народної освіти на чолі з І. Огієнком у процес реформування освітньої галузі взимку-навесні 1919 року.

Література

законодавчий освітній міністерство

1.Тюрменко І. Огієнко І. І. і відродження національної школи в Україні (1918-1920) // Тези доповідей науково-теоретичної конференції «Духовна і науково-педагогічна діяль¬ність І.І. Огієнка в контексті українського національного відродження» (до 110-річчя від дня народження). Кам'янець-Подільський: Видав. відділ. фірми «Імідж», 1992. С.15-16.

2.Боровик А. Українізація загальноосвітніх шкіл часів виборювання державності (1917-1920 рр.). Чернігів: КП «Видавництво «Чернігівські обереги», 2008. 368 с.

3.Завальнюк О. І. І. Огієнко - організатор, ректор і оборонець Кам'янець- Подільського державного українського університету: хроніка діяльності (1919) // Освіта, наука і культура на Поділлі: зб. наук. пр. Кам'янець-Подільський, 2006. Т.6. С. 80-121; Його ж. Діяльність подільської інтелігенції зі створення української загаль¬ноосвітньої школи в добу Директорії УНР (грудень 1918-листопад 1920 рр.) // Вісник Кам'янець-Подільського національного університету ім. Івана Огієнка. Історичні на¬уки. 2014. Вип. 7. С. 428-444; Його ж. Іван Огієнко - творець національної освіти в Україні, фундатор і ректор Кам'янець-Подільського державного українського універси¬тету // Іван Огієнко і сучасна наука та освіта: наук. зб.: серія історична та філологічна. Кам'янець-Подільський: Кам'янець-Подільського державного українського університе¬ту, 2008. Вип. 5. С. 297-321;

4.Тимошик М. Іван Огієнко як державотворець (кам'янець-подільський період) // Духовна і науково-педагогічна діяльність І. І. Огієнка (1882-1972) в контексті україн¬ського національного відродження. Наукові доповіді другої Всеукраїнської науко¬во-теоретичної конференції (18-19 лютого 1997 р.). До 115-річчя від дня народження. Кам'янець-Подільський: Кам'янець-Подільський держ. пед. ун-т, 1997. С. 14-16.

5.Телячий Ю. Українські уряди і розбудова культурно-освітньої сфери на Поділлі за Директорії УНР (1919-1929 рр.) // Освіта, наука і культура на Поділлі: зб. наук. пр. Кам'янець-Подільський, 2007. Т. 10. С. 135-141.

6.Майборода В. Іван Огієнко - міністр освіти і мистецтва // Велетень науки: мате¬ріали Всеукраїнських науково-педагогічних читань присвячених вивченню спадщини Івана Огієнка (15-16 січня 1996 р.) / упоряд. А. Марушевич. Київ: Четверта хвиля, 1996. С. 97-104.

7.Романюк А. Іван Огієнко - ідеолог та організатор національної системи освіти в Україні // Іван Огієнко (Митрополит Іларіон) і виховання національно свідомої особис¬тості (до 115-річчя ювілею видатного вченого): матеріали Всеукраїнської наукової кон-ференції (16-17 січня 1997 року). Київ: Вид-во Київського міжрегіонального інституту удосконалення вчителів ім. Б. Грінченка 1997. С. 68-73.

8.Уряди України у XX ст.: Науково-документальне видання / НАН України; Ін-т іс¬торії України та ін.; Н. П. Барановська, В, ф. Верстюк, С. В. Кульчицький та ін. Київ: Наукова думка, 2001. С. 145.

9.Новий склад ради народних міністрів УН.Р. // Життя Поділля. 1919. 20 лютого. Ч.52. С. 2.

Размещено на Allbest.ru