Ідеї націоналізму та державності в творчій спадщині Ю. Вассияна

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ідеї націоналізму та державності в творчій спадщині Ю. Вассияна

У статті висвітлено питання взаємозв'язку ідеї націоналізму та державності на основі творчої спадщини філософа, публіциста, одного з ідеологів українського націоналістичного руху Ю. І. Вассияна, 125-річчя з дня народження якого виповнилось у цьому році. У своїй роботі Ю. Вассиян наголошує, що тільки в боротьбі за незалежність українська нація виявить свою зрілість, свою готовність для повноцінного державного існування. А націоналізм, на думку мислителя, сприятиме всебічному розвитку нації, «який полягає в здійсненні ідеї соборного державного чину».

Одним із таких мислителів, науковцем світового рівня, філософом, публіцистом, чільним діячем українського

національно-визвольного руху першої половини ХХ ст. є Юліан (Юліян) Іванович Вассиян (1894-1953). Після відновлення незалежності України в 1991 р., а особливо з початком ХХІ ст., інтерес до його постаті як мислителя, публіциста, ідеолога ОУН значно зріс, але, як справедливо зазначає сучасна українсько- канадська дослідниця його творчої спадщини У Стефанчук, «...і сьогодні більшість фактів з його життя, як і його ідеї, залишаються незнаними не лише для пересічних українців, а й для спеціалістів» [39, с. 142]. У Стефанчук наголошує, що «праці Ю. Вассияна є переконливим аргументом для усіх, хто порівнює український націоналізм із політичними рухами радикального спрямування, сприймаючи його в негативному сенсі. Його статті - відповідь усім тим, хто намагається очорнити український націоналістичний рух. Визнання та декларування беззаперечної цінності особи, її життя та гідності є засадничими у філософській концепції Ю. Вассияна та в ідеології ОУН загалом. Націоналізм Ю. Вассияна позбавлений агресії, для нього це - форма та спосіб людського зростання, в першу чергу духовного...». Разом з тим «націоналізм у Ю. Вассияна - вольовий, базований на ідеї переможного чину, проте має характер цілісної, логічно обґрунтованої ідеологічної системи, а відтак позбавлений непотрібного фанатизму та демагогії» [39, с. 142].

Погоджуючись з думкою У Стефанчук, зазначимо, що праці Ю. Вассияна демонструють не лише логіку й науковий аналіз теоретика, а й власні глибокі враження безпосереднього учасника боротьби за незалежність України в лавах Легіону Українських січових стрільців (УСС) та Української Галицької Армії (УГА), активного діяча підпільного руху в середовищі Організації українських націоналістів (ОУН), який пережив перемоги та поразки національно-визвольних змагань, а його життєвий шлях є віддзеркаленням життєвого шляху цілого покоління українців - борців за свободу рідного краю.

Підходячи безпосередньо до висвітлення доробку української історіографії, присвяченої вивченню життєвого шляху та науковій і політично-публіцистичній діяльності Ю. Вассияна, зауважимо, що, незважаючи на помітне зацікавлення його постаттю в Україні впродовж останніх років серед науковців і деяких політиків, його життєвий шлях і творча спадщина залишаються недостатньо вивченими.

«Біографія Вассияна суперечлива і рясніє прогалинами, які не вдається заповнити з різних причин. Одна з найбільш вагомих - це те, що течку з особистими архівами Вассияна, яку вислали з Європи вслід за своїм власником, загубили в повоєнній метушні. А сам Вассиян, будучи людиною неговіркою та скромною, не залишив багато свідчень про своє життя. Вагомим джерелом до життєпису мислителя стало його листування, а також листування його сестри Галини Вассиян із Богданом Гошовським (останній по смерті Вассияна опікувався його архівами та публікацією його праць)» [38, с. 2]. Б. Гошовський зазначає, що Ю. Вассиян залишив по собі величезну творчу спадщину - приблизно 10 об'ємистих для друку томів [13, с. 25].

Історіографічні праці, присвячені постаті Ю. Вассияна, можна розділити на декілька груп. Найбільшим джерелом інформації, в якому найповніше розкрито життєвий і творчий шлях Ю. Вассияна, є спогади та наукові праці його сучасників у діаспорі Б. Гошовського [20], З. Книша [23], В. Мартинця [30], Т. Лапича- ка [27], Ю. Пундика [33], П. Стерчо [37],

П. Мірчука [31] та архівні матеріали, розкидані по різних країнах.

Частина розвідок, присвячених Ю. Вассияну, висвітлюють питання біографії вченого та політичного діяча. Це статті О. Багана [4], Б. Червака [43], Л. Сніцарчук [36], Д. Стоян [42]. Більшість сучасних дослідників зосереджують свою увагу на його творчості як ідеолога націоналізму, мислителя, філософа, розкривають окремі аспекти його інтелектуальної спадщини. До них належать статті, монографії, наукові дослідження М. Голянича [19], В. Артюха [2], А. Свідзинського [35], Д. Стоян [41], А. Русначенка [34], М. Мандрик [28], О. Зайцева [21; 22], А. Астаф'єва [3]. Спробою надати існуючим біографічним даним більш цілісного та структурованого вигляду, оприлюднюючи при цьому невідомі раніше широкому загалу архівні матеріали, відзначаються роботи У Стефанчук [38; 39].

Варто зауважити, що проблеми розвитку людини і нації в творчій спадщині Ю. Вассияна частково розглядались у працях Т. Лапичака [26], М. Антоновича [1], А. Свідзинського [35], М. Голянича [19], Д. Стоян [40]. Про значення націоналізму для здійснення ідеї соборного державного чину української нації наголошується у статті С. Костя [25, с. 84].

У цьому зв'язку слід згадати основні віхи біографії Ю. Вассияна як одного з визначних ідеологів українського націоналізму. Народився 12 січня 1894 р. в с. Колоденце Жовківського повіту (зараз с. Колоденці Кам'янсько-Бузького р-ну Львівської обл.) в сім'ї вчителя народної школи Івана Вассияна та Вільгельміни (з польського роду Урбан). В родинних архівах були збережені

документи, що засвідчували давнє походження роду Вассиянів, імовірно, вірменське, про що згадується в статті Б. Гошовського [20, с. 23].

Згодом через призначення батька

шкільним управителем родина Васиянів переїхала до села Дзіболки Жовківського повіту, де Юліан Вассиян закінчив народну школу (навчався в ній у 1901-- 1905 рр.). У 1906 р. стає учнем Української академічної гімназії у Львові, яку успішно закінчив у червні 1914 р. Незабаром вступає на філософський факультет Львівського університету, де відразу включається в громадське та студентське життя. Тут відбувається формування його політичної позиції, яка починає виявлятися у щирому патріотизмі, глибокій пошані до української культури та захисті української мови.

На початку Першої світової війни Юліан разом зі своїм старшим братом Володимиром (художником, студентом Академії мистецтв у Кракові) вступає до Легіону УСС. Він пройшов весь шлях військових формацій УСС та УГА: був в угорському полоні, брав участь у воєнних діях на теренах Наддніпрянської України, хворів на тиф у «чотирикутнику смерті». В ранзі четаря в червні 1920 р. залишає ряди армії, щоб продовжити навчання, проте відразу потрапляє у польський полон і до березня 1921 р. перебуває в таборі для військовополонених в Домб'є (поблизу Кракова).

З 1922 р. працює в товаристві «Про-світа» у Львові та розпочинає навчання в Українському таємному університеті (кафедра філософії пропедевтики - експериментальної психології філософського факультету).

Як представник студентства долучається до роботи Української крайової студентської ради (УКСР), де обіймає посаду університетського референта.

УКСР тісно співпрацювала з Українською військовою організацією (УВО) на чолі з Є. Коновальцем, що вела боротьбу проти польської окупації. Щоб протистояти радянофільським настроям, що почали поширюватися внаслідок запровадження більшовиками нової економічної політики в УСРР, студенти Таємного університету створили нелегальну організацію під назвою «Група української державницької молоді» (ГУДМ).

У липні 1924 р., після закриття Таємного університету, Ю. Вассиян, як і багато інших студентів, нелегально переїхав за кордон, до Праги, столиці ЧехоСловацької Республіки (ЧСР) [20, с. 20]. З початком навчального семестру 1924/25 рр. Ю. Вассиян стає студентом історично-літературного відділу (літературний підвідділ) Українського вищого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова (УВПІ) [39, с. 150]. Викладачі університету зробили свій вагомий внесок у формування Ю. Вассияна як науковця і мислителя.

У Празі Ю. Вассиян став одним із лідерів Групи української національної молоді (ГУНМ), що постала з ініціативи інтернованих вояків УГА у чеському містечку Ліберець у 1922 р. [39, с. 149]. Очолюючи організацію в 1926-1928 рр., почав друкуватися у її новоствореному органі - журналі «Національна думка». У цьому виданні у 1927 р. вийшли філософського спрямування праці Ю. Васси- яна «Рефлексії» (ч. 5) та «Пізнання життя» [16; 15].

Паралельно з навчанням в УВПІ Ю. Вассиян як докторант вивчав філософію та слов'янську філологію в Карловім університеті, куди вступив на зимовий семестр 1924/25 рр. У 1929 р. закінчив університет у Празі, перед цим у 1928 р. захистив докторську дисертацію, що мала назву «Поєднання розуміння філософії в її відношенні до наук про основи поетики і метафізики» [39, с. 151].

У 1927 р. Ю. Вассиян, вже будучи помітною постаттю в націоналістичному середовищі, делегований як член ГУНМ на першу Конференцію українських на-ціоналістів у Берліні (3-7 листопада), що мала підготувати фундамент для об'єднання різних націоналістичних підпільних організацій в одну структуру. Незабаром у другому номері офіційного видання Проводу українських на-ціоналістів (ПУН) - журналі «Розбудова нації» (лютий 1928 р.) - вийшла друком одна з найвідоміших статей Ю. Вассияна «До головних засад націоналізму», що відіграла значну роль у формуванні цілісної націоналістичної ідеології [8]. Як зазначав пізніше щодо зазначеної статті один з авторів біографії Ю. Вассияна Т. Лапичак, «в ній розроблені і вичерпно схвалені основні проблеми націоналізму, ... і уважне їх перестудіювання покаже, що не багато вже можна і на ділі вже не багато додано до тих перших його формулювань. Все, що потім написано, являється, можна сказати, тільки коментарями і поясненнями до виложених там основних думок. Стаття послужила в значній мірі основою для розробки ідеологічної проблематики в підготовці Першого Конгресу Українських Націоналістів» [27, с. 6].

У квітні 1928 р. було скликано другу Конференцію українських націоналістів у Празі, в якій Ю. Вассиян знову як представник ГУНМ брав активну участь. Друга конференція виконала свою мету і стала дуже вдалим підґрунтям для організації і проведення Конгресу українських націоналістів, що відбувся 28 січня - 3 лютого 1929 р. у Відні. У конгресі Ю. Вассиян брав участь як заступник голови президії і як голова ідеологічної комісії. Голова Проводу новоствореної Організації українських націоналістів (ОУН) Є. Коновалець вніс пропозицію включити Ю. Вассияна до членів Проводу. Саме тут виступив із доповіддю «Ідеологічні основи українського націоналізму» [11]. Зазначена доповідь пізніше лягла в основу ідеологічних резолюцій - «Загальних означень» Конгресу [32, с. 131-134]. Від самого початку творення ОУН керівництво організації значну увагу приділяло інформуванню та впливу на громадські настрої. Зокрема, в Перемишлі старанням Є. Зиблікевича та З. Пеленського було відновлено та реорганізовано газету «Український голос» (1929-1932), яка стала дуже впливовим та значимим виданням.

Після львівської конференції ОУН у травні 1930 р. Ю. Вассиян, отримавши завдання Проводу, переїхав до Перемишля і почав редагувати згадане видання. Але вже 2 листопада 1931 р. у Бродах польська поліція заарештувала Ю. Вассияна як підозрюваного у справі «конгресівців» - виявлених нею учасників Конгресу ОУН. На львівському судовому процесі у вересні 1932 р. Ю. Вассиян разом із групою провідних діячів ОУН (О. Бойдуником, О. Бабієм, С. Ленкавським, З. Пеленським) був засуджений до чотирьох років ув'язнення. Покарання відбував у львівських «Бригідках», згодом у дрогобицькій тюрмі.

В ув'язненні Ю. Вассиян, за спогадами З. Книша, відзначався великою сумлінністю в дотримуванні приписів в'язничної поведінки, відповідальністю в конспірації, щирістю до товаришів [24, с. 69].

Після звільнення у 1935 р. повертається до батька в Броди, продовжує підпільну діяльність в ОУН. У цей час працює над ідеєю створення Українського інституту боротьби з комунізмом, який, з-поміж іншого, мав би своїм завданням фіксування злочинів режиму, а відтак поширення даних дослідження у західному інформаційному просторі. Проте ця ідея так і не знайшла належного відгуку серед очільників тодішнього націоналістичного середовища, яким, на жаль, не вдалося побачити перспективи і зрозуміти глибину пропонованого Ю. Вассияном проекту [38, с. 7]. Невдовзі після звільнення Вассияна знову заарештували і відправили до концентраційного табору в Березі Картузькій, де він перебував до середини вересня 1939 р., коли німецькі війська окупували Польщу [27, с. 7; 20, с. 22]. Радянська окупація Західної України восени 1939 р. застала Ю. Вассияна знову в Бродах. Провід ОУН, усвідомлюючи особливу важливість мислителя для націоналістичного руху, організував перевезення Ю. Вассияна за кордон, щоб він мав можливість вільно працювати. Впродовж тривалого перебування в Кракові він працює як перекладач з німецької мови в Українському центральному комітеті (до 1941 р.) [27, с. 7]. Особливо важко, проте дуже виважено і тверезо сприйняв Ю. Вассиян розкол у ще недавно цілісному українському націоналістичному середовищі, що стався внаслідок внутрішньоорганізаційних розходжень та різного бачення політичних реалій, що склалися. Він добре розумів шкідливість такого роз'єднання та плачевні наслідки, будучи очевидцем міжусобиць та недалекоглядності, які вже в 1917-1921 рр. спричинилися до поразки українських визвольних змагань. Тому за кожної можливої нагоди він намагався примирити опонентів, спонукати їх до усвідомлення спільної ідеї та кінцевої цілі. Згадки про це знаходимо в спогадах сучасників, зокрема Т. Лапичака. Бачачи усю безнадійність своїх починань, Ю. Вассиян все більше заглиблювався в ділянку суто філософії та психології, шукаючи в першій заспокоєння, а в другій - пояснень колишніх поразок, а також тих подій, свідком яких був він сам [39, с. 157].

Після початку німецько-радянської війни Ю. Вассиян знову повернувся на рідну землю. Всі ці роки він активно готував теоретичні й пропагандивні матеріали для ПУН під проводом Андрія Мельника, одночасно продовжуючи працю перекладача при Українському допомоговому комітеті в м. Броди. У січні 1944 р. його арештувало гестапо, і він опинився в концентраційному таборі в м. Брец біля Берліна (разом із давніми товаришами О. Бойдуником, М. Бажанським, М. Бігуном, К. Мель-ником, В. Левицьким та В. Мартинцем). Опис в'язничного побуту міститься у спогадах В. Мартинця [29, с. 119]. Восени 1944 р., після виходу на волю, Васси- ян короткий час перебував на лікуванні на Шлезьку, згодом переїхав до м. Сан- Георген в Австрії, де залишався до кінця війни, пізніше - до Баварії, відтак опинився в таборах для переміщених осіб в Аугсбурзі та Діллінгені, де викладав у таборовій гімназії. Впродовж війни та повоєнних років Ю. Вассиян продовжував плідно працювати в ПУН. 1945 р. брав участь у жовтневій Конференції

ОУН в Мюнхені, Ідеологічній конференції ОУН 1946 р., а також у III Великому зборі українських націоналістів у кінці серпня 1947 р. Саме тут він виголосив свою змістовну доповідь «Українська ідея життя» (вийшла друком в журналі «Орлик» в Бергтесгадені під псевдонімом Д. Бродиш) [5; 39, с. 158].

На початку 1950 р. Ю. Вассиян переїхав до Сполучених Штатів, у місто Сен- Пол в Міннесоті; навесні того ж року оселився у Чикаго. Тут він залишався Крайовим провідником ОУН аж до своєї смерті. З приводу переїзду до США Ю. Вассиян у листі до свого давнього товариша О. Бойдуника писав, що це було чи не найбільшою його помилкою, і тепер через неможливість бути корисним (після переїзду Ю. Вассиян працював здебільшого як некваліфікований робітник на тимчасових роботах) він постійно перебуває в «стані пригноблення та безнадії» [39, с. 158]. У США Ю. Вассиян продовжує писати, його основні статті в цей час виходять у часописі «Самостійна Україна». З видавництвом «Самостійної України» мислителя пов'язує тривала співпраця, фактично він великою мірою спричинився до його розбудови, а в 1958 р. саме тут побачила світ збірка праць Ю. Вассияна «Суспільно-філософічні нариси» [17].

З жовтня 1953 р., через три роки після переїзду до США, д-р Ю. Вассиян помер внаслідок серцевого нападу. Він знайшов вічний притулок на парафіяльному цвинтарі св. Миколая в Чикаго.

«Україна, - писав доктор Марко Антонович, - втратила в ньому безумовно одного з кращих своїх мислителів, що сміло зможе стати поруч із передовими нашими мислителями всіх епох» [13, с. 25].

Біографія Юліана Вассияна в своїх основних етапах є подібною до життєвого шляху багатьох інших діячів націоналістичного руху: становлення власної політичної позиції, участь у військових діях, членство в націоналістичних організаціях, концтабори, еміграція, смерть на чужині. Але наріжним каменем його життя був специфічний теоретико-реф- лексивний спосіб мислення. Здобувши філософську освіту та маючи великий досвід участі у суспільно-політичних подіях, Ю. Вассиян став одним із провідних ідеологів ОУН, розробивши її програмні положення, в яких органічно поєднав теоретичні принципи із практичними настановами.

Разом з тим Юліан Вассиян не обмежується лише написанням програмних творів, а створює ґрунтовну філософську концепцію, де націоналізм виступає не тільки як суспільно-політична доктрина, а й глибоко осмислена філософська позиція. Отже, націоналізм є наріжним каменем як філософії, так і практичного життя мислителя.

Всі друковані статті Ю. Вассияна характеризуються публіцистичним стилем. Певну кількість його статей можна знайти в друкованому органі Групи Української державницької молоді, згодом у друкованому органі ОУН - «Розбудова нації», який постав на базі «Національної думки». Крім того, Ю. Вассиян друкувався у виданнях української діаспори - «За самостійність», «Орлик», «Самостійна Україна», «Тризуб», «Українське слово» [5; 12].

В кінці 50-х років ХХ ст. зусиллями представників української діаспори видані збірники «Одиниця та суспільність», «Суспільно-філософічні нариси» [14; 17]. У 1972-74 рр. видано двотомник його творів «Степовий Сфінкс: Суспільно-філософічні нариси», що були пов'язані спільною тематикою, та «Митець із землі зроджений», присвячений аналізу творчості В. Стефаника [18].

У подальшому рукописні твори Ю. Вассияна не видавалися, лише після відновлення незалежності України деякі його статті перевидавалися в збірниках «Український націоналізм: антологія», «Хроніка - 2000», «Українська філософсько-історична думка (перша половина ХХ століття)», «ОУН: минуле і майбуття» [9; 7] та часописах «Слово і час», «Українська мова і література в школі» [6; 13].

Як уже зазначалося, праця Ю. Вассияна «Ідеологічні основи українського націоналізму» вийшла друком у журналі «Розбудова нації», ч. 3-4 за 1929 р. Пізніше передрукована в торонтському виданні праць Ю. Вассияна 1972 р. [18]. В незалежній Україні побачила світ у збірнику «Конгрес українських націоналістів 1929 р. Документи і матеріали» (Львів, 2006) [10, с. 182-194]. Проте, на жаль, праця не відредагована відповідно до сучасного українського правопису, і тому щодо окремих слів, а то й навіть речень, існують певні складнощі для їх швидкого розуміння.

У цій роботі Ю. Вассиян наголошує, що майбутнє української нації перебуває «під знаком державного чину» і тільки боротьбою за незалежність нація виявить свою зрілість, свою готовність для повноцінного державного існування. «Українці - велика нація, а на землі українській б'ють численні джерела будучого народнього багатства. Біологічна сила нації та господарська видайність (значимість. - С. Г.) її землі - це два найголовніші факти, зумовляючі політику підбою (загарбання. - С. Г.), що його здавна ведуть наші національні вороги. Дійсність минувшини, як і сучасности, що в свою чергу позначилась звищенням матеріяльного визиску, спробами зміцнити нашу культурну залежність та поступово винищувати наші фізичні сили - наглядно довели, що боротьба, в якій здавлено (придушено. - С. Г.) українські державницькі змагання, мала й все матиме за основну свою мету: знищення українців як окремої нації. Бо українська держава - це створення на Сході Європи тої нової політично-господарської сили, що підірве пануючим в тому геофізичному краєвиді, державним націям найважніші підстави їх домінуючої ролі» [11, с. 65].

Тільки «Українська Самостійна Соборна Держава, - на думку автора, - означає зупинення і зламання традицією встановлених напрямних чужонаціональних державних інтересів з одного, та заіснування нового рішаючого чинника міжнародної політики... - з другого боку» [11, с. 65-66].

Націоналізм, зазначає мислитель, - це «дальший поступ розвитку нації, який полягає в здійсненні ідеї соборного державного чину» [11, с. 66]. Тому в боротьбі за державну самостійність «. мусить націоналізм виповісти рішучу боротьбу всім соціально-політичним доктринам та вченням, наміреним проти такого його розуміння, всім спробам організувати внутрі нації заборола (перешкоди. - С. Г.) міжнародного порозуміння та солідарності, які послаблюють моральні якості національного духа та натугу його відпору назовні, всім кличам про першенство або виключність класово-професійних інтересів, що протидіють зосередженню національних сил для досягнення державности, тої найпершої й найреальнішої умови творчого самоздійснювання нації в усіх ділянках її розвитку» [11, с. 66].

Так, у стислому політичному розумінні сформулював Ю. Вассиян завдання націоналізму: підготовка та здійснення завдань української національної революції та створення власної держави. Він зазначає, що це може відбутися при об'єднанні нації під прапором єдиної спільної політичної ідеї. Така ідея зможе зупинити внутрішню боротьбу на соціальному ґрунті, оскільки «національність - це найглибша, найзагальніша й найтривкіша підстава людської соціальности. Вона виявляє собою досвід довгого розвитку, синтесований в декілька родових рис духового характеру, що повторюються при ріжного роду виявленнях немов спільний мотив» [11, с. 67]. Ці поняття не суперечать одне одному, а підлягають як підмет до свого твору. Таким чином, підкреслює Ю. Вассиян, «... національність не являється остаточно обмеженою й непорушною силою людської дійсности, але вона є самоозначенням та відчуттям своєї духовної форми, що в творчому русі позначується поодинокими здійсненнями, які складають історично-суспільний зміст. Національність - це основний внутрішній факт суспільної свідомости, що в постійно підметовій ролі характеризує історичний процес національного становлення. При всій змінности зовнішнього обличчя в ріжні стадії своєї історії, нація затримує (зберігає. - С. Г.) згадану внутрішню форму, як незмінну детермінанту ріжних своїх чинників, що власне в часовому перепливі узовнішнюються в ріжних категоріях...» [11, с. 69].?

Провідна верства, або еліта нації, на думку автора твору, у своїй діяльності ніколи не повинна керуватися правом насильства, а тільки своїми знаннями, своїм інтелектом, своєю людяністю, навіть досконалістю. В цілому націоналізм є, за Ю. Вассияном, тільки незначною реакцією на гноблення нації - теза, що з нею не завжди погоджуються сучасні історики, вказуючи на те, що український націоналізм був значною мірою і захисною реакцією на тиск сучасних сусідніх націй, насамперед польської і російської [34, с. 13]. Наслідуючи Т. Шевченка, Ю. Вассиян зазначає, що націоналізм перш за все спрямований у майбутнє, він намагається встановити зв'язок з усіма сферами національного життя й опанувати його. «У своїй глибині, - констатує Ю. Вассиян, - є він (український націоналізм. - С. Г.) рухом органічно-творчим з усіма ознаками автономної волі. Власне на цій основі... завдання націоналізму не обмежуються програмою завтрашнього дня, але укладаються в той спосіб, щоби сягнути рішаючо в найдальшу будучність. У зв'язку з цим націоналізм прагне здобути духову натугу світогляду, щоби на ґрунті цієї найбільш формівної (визначеної, усталеної. - С. Г.) моральної сили доцільно й тривко здійснити свої конкретніші завдання» [11, с. 77].

Найпершим завданням, яке висуває український націоналізм, стверджує Ю. Вассиян, є створення власної незалежної української держави. «Державність для нації є найпершою передумовою можливости її росту в усякому відношенні. Тому для політично поневоленої нації власна держава, - це перший, прямий і абсолютний наказ, що його треба здійснити найскорше, безпосередньо та з вкладом всіх родів сил.

У бік державного чину український націоналізм спрямує всі свої організовані сили та всю моральну енергію патосу української національної революції», - підсумовує мислитель [11, с. 77].

Варто зазначити, що у Ю. Вассияна добре помітні не тільки спроби філософського обґрунтування власних ідей, а й уславлення націоналізму та прагнення надати йому всезагального характеру, що цілком закономірно, оскільки він сам був визначним теоретиком української націоналістичної ідеології.

В цьому році виповнилось 125 років з дня народження Ю. Вассияна, а його постать, як і його праці, до теперішнього часу не знайшли свого належного осмислення і вивчення. Ще й досі немає повного видання творів вченого і політичного діяча, окремі друковані праці збереглись у невеликій кількості і майже невідомі широкому загалу. Тому необхідним і актуальним є не просто вивчати та популяризувати його ідеї, досліджувати невідомі сторінки біографії, а й розглядати постать Ю. Вассияна як яскравого представника європейської інтелектуальної традиції.

Література

національний революція рух

1.Антонович М. Історіософія Юліана Вассияна (спроба характеристики). ОУН: минуле і майбуття / відп. ред. С. Таран. Київ: Фундація ім. О. Ольжича, 1993. С. 144-151.

2.Артюх В. О. Юліан Вассиян: історія, історіографія, історична пам'ять. Сумська старовина. 2008. № XXV. С. 229-238.

3.Астаф'єв А. Континуальність як модель національної історії (нарис історіографії українського радикального націоналізму). Молода нація. 2001. № 1. С. 5-41.

4.Баган О. Філософ-воїн (До 55-річчя з дня смерті першого ідеолога ОУН

Ю. Вассияна). День. 2008. 3 жовтня. № 177; 2008. 10 жовтня. № 182.

5.Бродиш Д. Українська ідея життя. Орлик: Місячник культури і суспільного життя. Бергтесгаден. 1947. Ч. 10. Жовтень. С. 1-4.

6.Вассиян Ю. Бо вже чекає четверта домовина: політично-філософські роздуми. Слово і час. 1994. № 2. С. 56-60.

7.Вассиян Ю. Два обличчя націоналізму. ОУН: минуле і майбуття / відп. ред. С. Таран. Київ: Фундація ім. О. Ольжича, 1993. С. 154-156.

Вассиян Ю. До головних засад націоналізму. Розбудова нації. 1928. Ч. 2. С. 33-42.

9.Вассиян Ю. До головних засад націоналізму. Український націоналізм: антологія / упоряд. В. Рог. Київ: Українська видавнича спілка ім. Юрія Липи, 2009 Т. 1. С. 88-95.

10.Вассиян Ю. Ідеологічні основи українського націоналізму. Конгрес українських націоналістів 1929 р.: документи і матеріали / упоряд. В. Муравський. Львів, 2006. С. 182-194.

Размещено на Allbest.ru