Привілеї польського короля Стефана Баторія для Лоєва 1576 та 1582 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Привілеї польського короля Стефана Баторія для Лоєва 1576 та 1582 рр.

Поліське містечко Лоєв (нині смт, районний центр Гомельської обл., Республіки Білорусь), розташоване на Дніпровому березі у впадіння р. Сож, відоме в історії передусім завдяки двом військовим баталіям, що точилися поблизу нього: 31 липня 1649 р.¹ та під час Другої світової війни. Маловідомими залишаються сторінки історії міста часів литовсько-польської доби, коли воно входило до складу Київського воєводства, зокрема факт надання самоврядування за магдебурзьким правом.

Привілеї польського короля Стефана Баторія для Лоєва можна вважати цікавими і рідкісними архівними знахідками, досі вони не були опублікованими і запровадженими до наукового обігу. Перший з них - привілей на магдебурзьке право був наданий у 1576 р., другий - на лоєвське війтівство для Федора Волка з'явився як доповнення до першого через шість років - у 1582 р. Ці документи є винятковими, оскільки за часів правління Стефана Баторія (1576-1586) лише декілька міст у цьому регіоні отримали подібні привілеї²*.

У XVI ст. Лоєв являв собою маленьке містечко, що належало до прикордонного Любецького староства і входило до складу Київського воєводства³. Поселення складалося з двох частин - Лоєвої гори, де колись існувало старе городище, на його місці у литовські часи був побудований замок і фортечні мури, та власне Лоєва, що виконувало функцію передмістя. Такий поділ на дві частини (Верхній та Нижній Лоєв) зберігався аж до кінця XVIII ст.⁴ (Іл. 1, 2)

На відміну від більшості тогочасних привілеїв, вписаних до книг королівської канцелярії, привілеї для Лоєва написані не латиною чи польською мовою, а кирилицею. На початку магдебурзького привілею зазначена мотивація надання (про що йтиметься нижче), а наприкінці - місце і дата видачі: «дан в Ливе, дня 3, месяца августа, року 1576». Палеографічний аналіз документу показує, що це може бути оригінальна незасвідчена копія кінця XVI ст. з пергаментного привілею, який не зберігся до нашого часу, або ж це є протокольний (чорновий) впис, який на відміну від індуктно- го (чистового) не підшивався до книги Руської метрики⁵. Привілей походить з Архіву князів Сангушків, який тепер зберігається у Державному архіві Польщі в м. Краків (відділення на Вавелі), має задовільний стан збереження, але потребує реставрації.

Коронований у Кракові 1 травня 1576 р. Стефан Баторій зі своїм двором у липні того ж року пересувався по Мазовії і Підляшші, 2 серпня він прибув у м-ко Лів, 3 серпня виїхав звідти до Станіславова, а 4 серпня повернувся до Варшави⁶. У той час він видав низку привілеїв різним містам як Корони Польської, так і Великого князівства Литовського. Так, зокрема, 1 липня 1576 р. він надав підтверджуючий привілей на магдебурзьке право м-ку Лосичі⁷ (нині деревня Пінського р-ну Брестської обл., Білорусь), а 3 серпня - перший привілей Лоєву. Місце видачі цього привілею - містечко Лів (теперішнє село Венгрувського повіту Мазовецького воєводства у Республіці Польща), у XVI ст. це був судово-адміністративний центр Лівської землі Мазовецького воєводства. У лівському замку відбувалися ґродські і земські суди. Лівські городяни користали- ся з вигідного географічного розташування міста, оскільки воно знаходилося на стику двох держав - Корони Польської і Великого князівства Литовського, на торговому шляху, вважалося важливим осередком транзитної торгівлі і ремесла. У 1572 р. Лів належав до категорії міст, де могла відбуватися елекція короля, тому не було нічого дивного у тому, що король зі своєю канцелярією зупинився

саме у цьому населеному пункті. (Іл. 3)

Ініціатором та отримувачем магдебурзького привілею для Лоєва був Павло Іванович Сапєга - представник родини Сап- єг (власники гербу Лис), син Івана Сапєги і Анни з Сангушків. У 1562 р. він одружився з Анною Ход- кевич, з якою мав двох синів: Яна Петра і Павла та дві дочки - Софію, Єлизавету і Анну. У 1560 р. він став державцею при-кордонного Любецького замку з волостю, де був зобов'язаний утримувати сталу залогу (100 драбів) для оборони замку, нерідко витрачаючи на ці цілі власні кошти. У березні 1566 р. король Зиг- мунт Август надав йому уряд київського каштеляна, що накладало на нього додаткові обов'язки з оборони і адміністрування у київському замку. У 1569 р. після інкорпорації Київського воєводства до складу новоствореної держави - Речі Посполитої П. Сапєга став сенатором, але продовжував діяти в інтересах Великого князівства Литовського, брав участь у Лівонській війні (1567-1583). Згідно з його свідчень, він заснував власним коштом місто і замок Лоєва Гора, що лежало на татарському шляху і мало убезпечувати литовський кордон як з боку Чернігова (який на той час належав до Московської держави), так і захищати державу від нападів татар. У лютому 1576 р. він доносив литовським сенаторам, що осадив залогу у замочку Лоєва Гора і просив компенсувати йому витрати. Загалом видатки, понесені П. Сапєгою на утримання жовнірів під час безкоролів'я обраховувались на суму 9081 кіп литовських грошів і забезпечувались йому на маєтностях, переданих у держання. Решта того боргу - 12325 золотих польських, згідно з постановою сеймової конституції 1601 р., мали повернути його синові - королівському ротмістрові Яну-Петру. 6 жовтня 1580 р., під час важкої хвороби в м. Дойліди Павло Сапєга написав тестамент, був похований у церкві в м. Лейпуни⁸.

Надання привілеїв на магдебурзьке право було складовою ур- банізаційного процесу, що відбувався у містах Центрально-Східної Європи упродовж ХТТТ-ХУТ ст. Варто зазначити, що до підписання Люблінської унії 1569 р. урбанізація на теренах Великого князівства Литовського відбувалася уповільненими темпами. У післяунійний період стався справжній колонізаційний бум, який був викликаний передусім господарською активністю місцевої еліти - князів і шляхти, які будували нові замки, слободи, створювали умови для залюднення містечок. Понад 200 міст, які повстали у Київському воєводстві на зламі ХУТ і ХУТТ ст. - досить показова кількість, яка наочно свідчить про успішний перебіг цього процесу. Т хоча переважна частина цих містечок не мала більше 100 дворів (приблизно 600-700 осіб), вони ставали тими осередками, навколо яких концентрувалося суспільне і господарське життя. Близько третини з них користувались магдебурзьким правом⁹. Від міст центральноєвропейського регіону їх відрізняла відсутність німецької колонізації, просторова, архітектурна і значною мірою соціальна неперервність розвитку. Чимало нових містечок повстало на місці старих давньоруських поселень і городищ, що було притаманне і Лоєву¹⁰. (Тл. 4-5-6)

Варто зазначити, що далеко не всі тогочасні міста отримували привілеї на магдебурзьке право. Усе залежало від ініціативи і зацікавленості місцевої адміністрації і міської громади у королівських містах, або від волі власника у приватних. Наприклад Чорнобиль, який перевищував за кількістю населення тогочасний Лоєв, не отримав такого привілею. За часи правління Стефана Баторія, подібно до інших королівських міст-замків, мешканцям Чорнобиля надавалися привілеї на різні «вольності»: у лютому 1581 р. В обох цих королівських листах неодноразово підкреслювалося, що Чорнобиль є важливим прикордонним містом і тому «мещан сиих, которьіє на томъ мєстцу на пограничю будучы, перестерегаючи свою крепость, от неприятеля», звільняли від сплати мита, гребельного, мостового та деяких інших податків. Незалежного міського самоврядування на магдебурзькому праві чорнобильські міщани так і не отримали. Подібна картина спостерігалася стосовно сусідніх до Лоєва Брагіна і Речиці, які теж вважалися важливими прикордонними містами-замками, але на той час не отримали королівських привілеїв на право самоврядування.

З огляду на прикордонний статус цього регіону, однією з найважливіших функцій міст була оборонна. Королівська влада, декларуючи своє зацікавлення і потребу у колонізації нових земель та будівництві оборонних споруд, не мала на це достатніх коштів. З тієї причини її участь у цих процесах обмежувалася заохоченням місцевої адміністрації та приватних ініціатив. Король Стефан Баторій та його наступник Зигмунт ІІІ чинили спроби передати незаселені землі «заслуженим особам» за військові заслуги. Однак, такі дії викликали спротив сейму, який неохоче погоджувався на передачу королівщин у приватні руки, тому пріоритет надавався прохачам від місцевих адміністрацій, чим власне і скористався київський каштелян і любецький староста Павло Сапєга у 1576 р.

При заснуванні кожної міської осади належало в першу чергу врахувати усі можливості і потребу захисту від частих нападів татарських загонів, а також потенційну загрозу з боку Московської держави. Тому закладення нового міста розпочинали з будівництва замку. У ґродських книгах зафіксована інформація про те, що майже у кожному більш-менш значному містечку Київського воєводства знаходився замок або «замочек», будувалися фортифікаційні споруди¹³. Вочевидь, такий «замочек» побудували і на Лоєвій горі, про що зазначалося в його привілеї:

«Иж мы хотшчи местца пустые пограничные осадити и тое староство нашо Любеское способнемшое и безпеч- немшое учинити, позволили и злецили есмо урожоному Павлови Сопезе, кашталшнови киевскому, старосте нашому любецкому и перевалскому, на кгрунте нашомъ влостномъ названомъ Лоевомъ городищу, которое лежитъ ют замку нашого Любецкого в птти милшх на шлшху татарскомъ, замокъ будовати и место юсажати».

Отже нове місто закладалося в п'яти милях від центра староства - Любеча, на старому Лоєвому городищі, або Лоєвій горі, яка мала форму півкола з радіусом близько 125 метрів. Замок мав невисокі стіни і башти, побудовані із вкопаних дерев'яних стовпів. Зі сходу його захищав високий та обривчастий берег р. Дніпро, а з півдня та заходу - глибокий байрак з р. Лоєвка, що впадала у Дніпро. З півночі замок захищав рівчак глибиною більше двох та завширшки восьми метрів. Біля підніжжя замку знаходилася невелика місцевість, що виконувала функції ринкової площі¹⁴. (Іл. 7-8-9)

У даному привілеї не конкретизуються умови, за якими мало організовуватися міське життя. Король покладав усі ці клопоти на Павла Сапєгу:

«М_кож позволшемъ тымъ теперешним листомъ нашимъ всимъ вобе^ поЭданымъ панствъ наших тамъ на томъ месяцу Лоевомъ городищу юседати и будоватисш воЭле пораЭку иных местъ нашихъ, шко будет назначоно черезъ того ж кашталшна киевского, старосты любе^кого».

Королівська влада створювала сприятливі умови для пожвавлення колонізаційного процесу, що проявлялося, зокрема, в наданні жителям нових поселень, особливо прикордонних міст, податкових пільг та різних вольностей, так званої «вольнизни» від сплати чиншу на кілька років. Жителям Лоєва надавались такі вольності на 12 років, з правом відбування вільної торгівлі і шин- кування спиртними напоями, щоб максимально зацікавити місцеве населення і заохотити прибульців осідати і будуватися там: (Іл. 10-11-12)

«Которыж всимъ людшмъ и подданымъ нашимъ, которые бы тамъ на томъ местцу и кгрунте юсадити хотели и юсели, даемъ вольности на дванадцат год ют всшких чинжовъ, податку и повинностей, капщизнъ, чопового и всшкого мыта, цла и поборовъ нашихъ такъ, иж тые вси подданые наши, которые бы на томъ местцу и кгрунте Лоевомъ городищу юсели, не будут повинни тых всих вышем помененныхъ податковъ и повинностей чинити, полнити и ютдавати, але вольно всшкими речами и куплшми шкимъ колвекъ именемъ назваными гандлевати и купчити, торговати, корчмы медовые, пивные и горелъчаные мети, и в нихъ всшким напоемъ шинковати без даваньш капъщизнъ, чопового и всшкого податку аж до вымстьш тое вольности ют насъ имъ даное».

При заснуванні нових поселень значна увага приділялася організації торгівлі та ремесла. В усіх без винятку привілеях на магдебурзьке право містився дозвіл на запровадження ярмарків і торгів. Найбільш поширеним варіантом було надання двох ярмарків. У Лоєві на той час запроваджувався лише один щорічний ярмарок на свято Петра і Павла (мабуть з огляду на малочисельність міста на той час), а також щотижневий торг по вівторках. (Іл. 13-14-15) Як правило, мешканці таких містечок отримували дозвіл на будівництво споруд різного призначення - крамниць, ваги, по- стригальні, лазні та ін. Однак далеко не всім дозволялося будувати ратушу та заводити міські судові книги. Найпоширенішою практикою у малих містечках було проведення судочинства в замку. Ще менша кількість містечок отримала право мати міську печатку та герб міста. У лоєвському привілеї зазначалося лише те, що магдебурзьке право надавалося за прикладом інших прикордонних міст. Судочинство мали відправляти перед війтом, очевидно таки в замку, про будівництво ратуші не йшлося:

«Надаемъ тежъ иж в томъ месте право мамдежборское по тому, шко въ иных местах наших пограничныхъ естъ надано. Мают сш юни сами также и гостем приеждчихъ перед вомтомъ своимъ ю всшкие речи судити водлугъ права и порадку иных местъ наших вечными часы».

Але, як виявилося, попри надання цього привілею війтівський уряд не був тоді встановлений у Лоєві, можливо, через близькість театру військових дій. Уже після смерті київського каштеляна Павла Сапєги, у 1582 р. заслужений військовий, учасник бойових дій шляхетний Федір Васильович Волк звернувся до короля з проханням про видачу йому привілею на війтівство в Лоєві. Ймовірно, він був нащадком полоцьких бояр, які в середині XVI ст. переїхали на північ Київщини, вживали три гербові знаки: «Секєж», «Косьч- єша», «Побуг»¹⁵. Федір Волк ще з молодих років брав участь у війнах, що підтверджують дані «Реєстру попису війська литовського 1565 р.»¹⁶. Мабуть, він також був учасником Інфлянтської війни, облоги Полоцька (1579), де разом із королем знаходився і Гаврило Горностай (з 1566 р. мінський воєвода, з 1576 р. - берестейський), якому Федір Волк служив по закінченні війни. Очевидно, що за посередництва цього впливового протектора, як згадується у привілеї, було «донесено и преложоно черезъ пєвньїхь Пановъ Рад нашихь» прохання «заслуженого» військового до короля. 25 листопада 1582 р. у Варшаві Стефан Баторій видав йому такий привілей. На відміну від магдебурзького привілею він потрапив до книг Руської метрики - того ж дня був вписаний як «Данина Во- льку на воитовство в Лоєвє Горє»¹⁷. У ньому зокрема зазначається, що попри попереднє надання привілею на магдебурзьке право і війтівство, у місті «для перестереганья порадку и судовь местьских вомта ажь досель неть». Федір Волк отримав війтівство у пожиттєве володіння з таким же обсягом прав і судових прерогатив, притаманних іншим містам з магдебурзьким статусом: (Іл. 16)

У середині 1580-х років Федір Волк виконував якісь доручення Гаврила Горностая¹⁸, який згодом, вочевидь, посприяв тому, щоб його підопічний отримав більш престижний уряд київського війта, що сталося не пізніше 1587 р. На початку 1592 р. Федір Волк помер¹⁹. Відомими були його нащадки: сина Максима у 1616 р. ренобілітовано «за рицарську відвагу», а сейм 1638 р. підтвердив шляхетство онуку Ф. Волка - Костянтину, який у 1625-1630 рр. був писарем Війська Запорозького²⁰, від 1634 р. - чернігівським земським писарем²¹, брав участь у Смоленській війні 16321634 рр., війні зі шведами 1635-1636 рр.²². Збереглася згадка ще про одного лоєвського війта на ім'я Василь, який 24 липня 1646 р. отримав королівський привілей для всієї громади міста, очевидно на звільнення від податків²³.

* * *

Привілеї Стефана Баторія, надані Лоєву у 1576 та 1582 рр., безумовно сприяли розвиткові міста, про що свідчать статистичні дані: якщо в 1571 р. Лоєв мав лише 3 дими (тобто три домогоспо- дарства) і статус села, то через 30 років за даними люстрації 1606 р. це містечко налічувало 186 димів (або приблизно 1200 жителів) і волость з 8 селами²⁴. Ці цифри красномовно свідчать про стабільний розвиток міста після надання зазначених привілеїв.

Отже, значення королівських привілеїв для Лоєва було величезне - це була необхідна правова основа і значний поштовх для подальшого його розвитку. Жителі Лоєва отримали самоврядування на засадах магдебурзького права і чимало пільг і вольностей економічного характеру, що вигідно вирізняло їх серед інших міст регіону.

References

магдебурзьке право привілея лоєв

1 Anisavec, M.I. (2002). Loievskiia kirmashy. Bielaruski gistaryczny chasopys. Minsk, № 5. S. 78-80.

2 Bilous, N. (2008) Kyiv naprykinci XV - v pershij polovyni XVII st. Mis'ka vlada i samovriaduvannia. Kyiv.

3 Bilous, N. (2015). Pryvatni mista Kyivs'kogo voievodstva v pershij polovyni XVII st.: kilkist', osoblyvosti rozvytku ta funkcjonuvannia. Ukraina v Centralno-SkhidnijEuropi. Kyiv. Vyp. 15. S. 125-164.

4 Kojalowicz, W. (1897). Herbarz rycerstwa W. X. Litewskiego, tak zwa- ny Compedium czyli o klejnotach albo herbach, ktorych familie stanu rycer- skiego w prowincyach Wielkiego Xi^stwa Litewskiego zazywaj^. Krakow.

5 Kondratiev, I. (2014). Liubec'ke starostvo (XVI - seredyna XVII st.). Chernigiv.

6 Kulakovski, P. (1998) Zems'ki uriadnyki Chernigovo-Siverschyny v 1621-1648 r. Centralna i Skhidna Europa vXV--XVIIIst. Lviv.

7 Kulakovski, P. (2003). Kancelariia Ruskoji (Volynskoji) metryky 15691673 r. Studiia z istorii ukrainskogo regionalizmu v Rechi Pospolytij. Os- trog-Lviv.

8 Kulakovski, P. (2006) Chernigovo-Siverschyna u skladi Rechi Pospoly- toji 1618-1648. Kyiv.

9 Lulewicz, H. (1994). Sapieha Pawel. Polski Slownik Biograficzny. T XXXV/I. Warszawa-Krakow. S. 131-133.

10 Litovskaia metrika. Otd. 1. Ch. 3. (1915) Knigi publichnykh del. Perepi- si vojska litovskogo 1528, 1565, 1567 g. Russkaia istoricheskaia biblioteka. Petrograd, t. 33.

11 Nagielski, M. (2012). Batalia lojowska (31 lipca 1649 r.) w swietle di- ariusza kancelaryjnego hetmana polnego litewskiego Janusza Radziwilla. Theatrum humanae vitae. Studii naposhanu Natali Yakovenko. Kyiv. S. 371388.

12 Rulikowski, E. (1913). Opis powiatu kijowskiego. Kijow-Warszawa. Ruska (Volynska) metrika. (2002) Regesty dokumentiv Koronnoji kancelarii dlia ukrainskikh zemel (Volyns'ke, Kyivs'ke, Braclavs'ke, Cherni- givs'ke voievodstva) 1569-1673. Kyiv.

13 Yakovenko, N. (2008). Ukrains'ka shlakhta z kincia XVI do seredyny XVII st. Kyiv.

14 Wrede, M. (2010). Itinerarium krola Stefana Batorego 1576-1586. Warszawa: DIG. S. 81.

15 Zrodla Dziejowe. (1897) Tom XXII. Ziemie Ruskie. Ukraina, dzial III. Opisane przez A. Jablonowskiego. Warszawa.

Додатки

№ 1

3 серпня 1576 р. - Лів. Привілей на магдебурзьке право Лоєву Стефанъ etc.

Юзнаммуемы ты« листомъ нашим всимъ вобе^ и кождому зособна, кому того ведати належите.

Иж мы хотшчи местеца пустые пограничные люЭми юсадити и тое старостево нашо Любе^кое способнемшое и безпечнемшое учинити, позволили и злецили есмо урожоному Павлови Сопезе, кашталтно- ви киевскому, старосте нашому любецкому и перевалскому на кгрунте нашомъ влостеномъ названомъ Лоевожъ городищу, которое лежитъ юте замку нашого Любецкого в птти милгах на шлшху татарскожъ, замокъ будовати и место юсажати. М_кож позволшемъ тымъ теперешни« листомъ нашимъ всимъ вобе^ поЭданымъ панствъ наших тамъ на томъ местецу Лоевомъ городищу юседати и будоватисш воЭле поразку иных местъ нашихъ, тко будете назначоно черезъ того ж кашталшна киевского, старосты любецкого.

Которым всимъ людшмъ и подданымъ нашимъ, которые бы тамъ на томъ местцу и кгрунте юсадити хотели и юсели, даемъ вольности на дванадцат год ют всшких чинжовъ, податку и повинностеи, капщизнъ, чопового и всшкого мыта, цла и поборовъ нашихъ такъ, иж тые вси под- даные наши, которые бы на томъ местцу и кгрунте Лоевомъ городищу юсели, не будут повинни тых всих вышеи помененныхъ податковъ и по- винностеи чинити, полнити и ютдавати, але вольно всшкими речами и куплшми шкимъ-колвекъ именемъ назваными гандлевати и купчити, тор- говати, корчмы медовые, пивные и горелъчаные мети, и в нихъ всшким напоемъ шинковати без даваньш капъщизнъ, чопового и всшкого податку аж до выистьш тое вольности ют насъ имъ даное. А в томъ листе нашом вышеи юписаное, тежъ даемъ и позволшемъ тамъ в томъ месте мети шр- марок в кождыи годъ на свшто и ден светых апостолъ Петра и Павла, а торгъ в кождыи тыидень во второкъ, также волные ют всшких мыт, цел и торгового, то толко варуючи абы сш тым ничого не уближало местамъ нашим и шлшхетским тамъ тому месту прилеглым. Надаемъ тежъ им в томъ месте право маидемборское по тому, шко въ иных местах наших пограничныхъ естъ надано. Мают сш юни сами также и гостеи приежд- чихъ перед воитомъ своимъ // [70] ю всшкие речи судити водлугъ права и порадку иных местъ наших вечными часы.

А на твердость того всего вышеи писаного тот листъ рукою нашою подписали есмо и печат нашу коронную до него притиснути есмо велели.

Данъ в Ливе, днш третего мсца августа, року тисеча пштсот семъдесшт шостого, а панованьш нашого року первого.

На звороті: Fundatia miasteczka Loiewa na groncie Loiewo zwanym w pi^ciu milach na slaku tatarskim w starostwie Lubeckim fundowanego przez p. Sapiegu, na ten czas starosty lubeckiego.

1576, die 3 Augusti

Datt w Liwie

Оригінал: Archiwum Narodowe w Krakowie, dzial na Wawelu, Archiwum Sanguszkow, Archiwum Rodzinne Sanguszkow, sygn. 144, k. 69-70.

№ 2

26 листопада 1582 р. - Варшава. Привілей на війтівство Федорові Волку

Стефанъ Божю милостью корол полскии, вєликии кнзь литовъскии, руским, пруским, мазовєцкии, жомоитскии, ифлшнтъскни, кншжа семикгродское и иных

Юзнаммуемъ тымъ нашимъ листомъ всим вобецъ и кождому зособ- на, кому кольвекъ то ведати належите.

Ижъ кгды намъ донесено и преложоно черезъ тевныхъ Пановъ Рад нашихъ, же в местечку нашом в земли Киевском лежачом Лоеве горе вольности, права мамдеборские и вомтовъство юте насъ естъ надано и фундовано. Юдно жъ в нем длт перестереганьш порадку и судовъ местъ- ских вомта ажъ досель нетъ. А такъ мы за причиною Панов Рад нашихъ и за прозбою до насъ за шлшхетнымъ Федором Васильевичомъ Волъком учиненого ему уршд вомтовским в том месте нашом Лоеве горе дали есмо и сим листомъ нашим даем з моцъю, владностею суды, пожитеки и всшкими тыми прерокгативами, шко сш инъдем в таковыхъ местехъ наших пограничныхъ за наданьем правъ мамдеборских способъ того заховуеть и тежъ з домом и з кгрунты на тое вомтовъство належачими до его живота.

Маеть Федор Волкъ тоте врад вомтовским в Лоеве горе мети, держати, владзы вомтовское, пожитеков и всшких²⁵ прерокгативъ, дому и кгрунтов уживати, суды и всшкие речи межи мещаны тамошними и гостеми приеждчими водлуг права и порадку иныхъ таковых местъ и тое²⁶ фунъдацыи нашое ютеправовати, порадку всшкого в месте и межи людми догледати, доброго Речи Посполитое и пожитековъ скаръбу нашого постерегати и во всем сш слушне и пристомне справуючи належности

и заволанью своєму досыт чинити будет повинен без юбттжливости мещанъ тамошнихъ и всиг люден ажъ до живота своего.

А длт лепъшое веры и сведецъства до того листу печать наша коро- ннаш ест притиснена.

Писанъ въ Варшаве, днт двадцить питого с поправь каленъдару мсца ноибра, року тисича питъсотъ юсмъдесттъ второго, а кролеваньи нашого року семого.

Дописано згори: ноябра 25. Данина вонтовства в Лоєвє.

Дописано внизу іншим почерком: не уближаючи тымъ праву ни- чиєму.

Нижче дописано : Consens od krola JMci na urz^d wojtowski miasteczka Loiowe horз w ziemi Kijowskiej lez^ce, sluz^cy panu Fedorowi Wolkowi

1582, die 25 novembris, w Warszawie

Оригінал: Archiwum Narodowe w Krakowie, dzial na Wawelu, Archiwum Sanguszkow, Archiwum Rodzinne Sanguszkow, sygn. 144, k. 3.

Размещено на Allbest.ru