Українські землі у 1930-х роках

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Лекція. Українські землі у 1930-х рр.

Мороз Катерина

План

Українська СРР в умовах непу

Індустріалізація Української СРР

Колективізація в УСРР. Голодомор 1932-1933 рр.

Громадсько-політичне, духовне та культурне життя в радянській Україні у 30-х рр. XX століття

Західноукраїнські землі у 20-30-х рр. XX століття

Українська СРР в умовах непу

Процес створення єдиної союзної держави розпочався під час громадянської війни(1918-1920рр.). У 1919 р. склався воєнно-політичний союз радянських республік Росії, України, Білорусії, Латвії та Литви, згідно з яким створювалося єдине керівництво армією, фінансами й найважливішими галузями народного господарства. 1920 р. утворилася договірна федерація Росії, України, Білорусії, Грузії, Вірменії та Азербайджану, згідно з якою об'єднувалися наркомати військових і морських справ, Вищі ради народного господарства, зовнішньої торгівлі, фінансів, праці, шляхів, пошт і телеграфу. Радянські республіки, втому числі й Україна, формально мали статус незалежних держав, однак фактично вся повнота влади належала РКП(б), яка визнала їх внутрішню і зовнішню політику. 1922 р. було створено комісію ЦК РКП(б) у складі В. Куйбишева, Й. Сталіна, Г. Орджонікідзе, Х. Раковського та інші для підготовки проекту нового федеративного договору. План автономізації (Й. Сталін) передбачав включення радянських республік до складу РСФРР на правах автономії. План створення федерації (В. Ленін) передбачав входження усіх радянських республік на рівних правах до нового державного об'єднання - Союзу Радянських Соціалістичних Республік. План створення конфедерації (Х. Раковський) передбачав створення союзу суверенних держав, які повністю зберігають незалежність і створюють об'єднані органи для координації дій. 30 грудня 1922 р. I з'їзд Рад СРСР проголосив утворення Союзу РСР у складі Російської СФРР, Української СРР, Білоруської СРР, Закавказької СФРР. 31 січня 1924 р. II з'їзд Рад СРСР затвердив першу конституцію СРСР. У травні 1925 р. IХ Всеукраїнський з'їзд Рад вніс зміни в текст Конституції УРСР, які закріплювали входження радянської України до складу СРСР і створення Молдавської АРСР у складі УРСР.Соціально-економічна й політична криза свідчила про неможливість продовження політики «воєнного комунізму» після завершення громадянської війни і необхідність переходу до нової економічної політики. У березні 1921 р. X з'їзд РКП(б) проголосив курс на неп. Неп - економічна політика більшовиків у 1921-1928 рр., запроваджена з метою подолання соціально-економічної та політичної кризи й побудови радянської моделі соціалізму шляхом використання елементів ринкових відносин. Особливістю впровадження непу в Україні були його більш пізній початок (1922 р.).

Неп в УСРР

Неп сприяв швидкій відбудові народного господарства України: у найкоротший термін досягли довоєнного рівня промисловість і сільське господарство, відновилися торгівля й транспорт, підвищився життєвий рівень населення. Однак перспектив у непу не було, оскільки він базувався на двох несумісних основах: ринкових відносинах в економіці й адміністративно-командній системі в політиці. Наприкінці 1920-х рр. керівництво ВКП(б) відмовилося від непу й розпочало докорінний переустрій держави, який отримав назву «радянська модернізація». У 1925 р. XIV з'їзд ВКП(б) проголосив курс на індустріалізацію, який передбачав створення великого машинного виробництва в усіх галузях народного господарства, насамперед у промисловості, метою ліквідації техніко-економічної відсталості та зміцнення обороноздатності СРСР. У 1927 р. на XV з'їзді ВКП(б) було проголошено курс на колективізацію сільського господарства.

український індустріалізація колективізація

Індустріалізація УСРР

Вирішальною ланкою будівництва соціалізму мала стати індустріалізація, тобто процес створення крупної машинної індустрії в усіх галузях економіки. Здійснення індустріалізації мало свої особливості. По-перше, індустріалізація почалася з розвитку важкої промисловості, і цій галузі весь час надавалася перевага. По-друге, індустріалізація здійснювалася форсованим темпом. По-третє, індустріалізація проводилася в рамках жорсткого плану, часто нереального і необґрунтованого, і цим відрізнялася від індустріалізації на Заході. По-четверте, радянська індустріалізація здійснювалася за рахунок лише власних джерел фінансування, і пошук цих джерел був одним із головних завдань політики і предметом внутрішньопартійної боротьби. Перша п'ятирічка почалася з жовтня 1928 р. У травні XI Всеукраїнський з'їзд Рад схвалив п'ятирічний план для України. Проте зразу ж плани було піддано волюнтаристському «корегуванню» з боку Сталіна. Його мета полягала в різкому форсуванні індустріалізації та колгоспного будівництва. Плани першої п'ятирічки, всупереч заяві Сталіна у січні 1933 р. про їх дострокове виконання, реалізувати не вдалося, хоча на шляху індустріалізації були досягнуті й значні успіхи. Проте слід врахувати, що зростання промисловості й економіки в цілому було нерівномірним і характеризувалося посиленням диспропорцій. Однією з причин цього стали масові репресії технічних кадрів. Не відповідав дійсності висновок про дострокове виконання другого п'ятирічного плану. Якщо взяти повний обсяг показників, то рівень їх виконання складає 70-77 %. Виконання третьої п'ятирічки йшло з великими труднощами. Наслідки індустріалізації були дуже суттєвими. У 1940 р. промисловий потенціал України у 7 разів перевищував рівень 1913 р. З аграрної країни республіка перетворилася на індустріальну. Проте стрибок у розвитку важкої індустрії був куплений тяжкою ціною відставання легкої і харчової промисловості, стагнації аграрного сектора, повільним зростання добробуту населення, надцентралізацією економічного життя, репресіями та загибеллю мільйонів людей.

Колективізація в УСРР. Голодомор 1932-1933 рр.

Роздрібненість, розпорошеність і загальний низький рівень сільськогосподарського виробництва підштовхнув більшовиків на форсування укрупнення господарств шляхом її колективізації, тобто об'єднання з відчуженням засобів виробництва. Колективізація розглядалася як засіб ліквідації залишків капіталізму, ринкових, товарно-грошових відносин, хлібозаготівельних криз і т. д. Гасло суспільної колективізації офіційно було проголошено в листопаді 1929 р. У січні 1930 р. керівні органи встановили й терміни проведення колективізації для різних регіонів. Україну було віднесено до другої групи регіонів, де колективізацію планувалося закінчити восени 1931 р. або навесні 1932 р. Перший етап розкуркулювання тривав в Україні із січня до початку березня 1930 р. За цей час під розкуркулювання підпало 61887 господарств. Площа вилученої землі досягала 582 тис. га, кількість відібраної робочої худоби - 58,6 тис. голів. Примусова колективізація з усуспільненням майже всього майна, репресіями і свавіллям, розкуркулювання, яке зачіпало інтереси й долю не тільки заможних селян, викликало незадоволення й масові виступи селян. Це змусило керівництво більшовиків дещо відступити. Після визнання «деяких помилок» і дозволу виходити з колгоспів, процент колективізації почав різко зменшуватись. З 10 березня по 20 червня, протягом 100 днів, із колгоспів вийшло 0,5 млн селянських господарств, тобто майже половина колгоспників. Новий наступ на селян почався восени 1930 р. і колгоспний лад «переміг». Колективізація супроводжувалася масовим забиванням селянами власної великої рогатої худоби, свиней, овець. Стан с/г було погіршено в результаті знищення заможного прошарку селянства - людей, які вміли працювати. Обібране село важко пережило зиму 1931-1932 рр. Селяни ряду районів України голодували. Незацікавленість колгоспників у збиранні врожаю, призвело до величезних втрат. До 1 листопада 1932 р. від селянського сектора було отримано лише 136 млн пудів хліба. У зв'язку з цим керівництво країни прийняло рішення направити в Україну та деякі інші райони країни надзвичайні комісії з хлібозаготівель. Села, які мали особливо велику заборгованість із хлібозаготівель, заносилися на «чорну дошку». Ці села оточувалися регулярними військами і, фактично, були приречені на голод. Так був заснований терор голодом для того, щоб зламати опір і незадоволення українського селянства. Від голоду селяни тікали до міст і тисячами вмирали просто на вулицях. Вмирали цілі села, поширилося людоїдство. Безпосередні втрати населення України від голоду 1932 р. становили близько 150 тис., а від голоду 1933 р. - від 3 до 3,5 млн осіб. Це була одна із найбільших трагедій українського народу в усій його історії, яка сталася в результаті політики геноциду, що провадилася більшовицьким урядом.

Громадсько-політичне, духовне та культурне життя в радянській Україні у 30-х рр. ХХ ст.

Після смерті Леніна 1924 р., розпочалася боротьба між наступниками за лідерство в партії. Радянський Союз чекала важка і болісна епоха утвердження тоталітарного режиму. У 1929 р. вже ні в кого не виникало сумнівів, хто головний в радянській державі - Йосип Сталін. Паралельно із Голодомором селян, Сталін вдарив і по українській інтелігенції. Ще у 1930 р. органами Державного політичного управління УСРР було викрито діяльність неіснуючої антирадянської організації «Спілка визволення України». Наступного 1931 р. було викрито «контрреволюційну організацію» - «Український національний центр». У 1932 р. РС ввели паспортну систему з обов'язковою пропискою. Отже, за результатами першої п'ятирічки Сталін отримав те, чого прагнув - зробив з України «зразкову республіку». Тенденції тоталітаризму продовжилися у період другої п'ятирічки. У 1937 році ухвалили так звану «сталінську» конституцію УСРР. Конституція декларувала перемогу соціалізму в радянській державі, встановлення диктатури пролетаріату, торжество гасел «Вся влада радам!», «Хто не працює, той не їсть» та «Від кожного за його здібністю, кожному - за його працею». На честь цього, назву республіки було змінено на Українську Радянську Соціалістичну Республіку.

Західноукраїнські землі у 20-30-х рр. ХХ ст.

Після перипетій війн та революцій, західноукраїнські землі опинилися у складі трьох різних держав.

Молода польська держава приєднала до свого складу так звані «східні креси» - території на Сході, що становлять нині частини Литви, Західної Білорусі, Волині та Галичини. Ці два українських регіони були визнані за Польщею у результаті підписання у 1921 р. Ризького миру з більшовиками, а також підписання Версальського миру, що визначив світовий порядок після Першої світової війни. Національні меншини становили майже третину населення міжвоєнної Польщі і були її найбільшою проблемою. Українці були другими за чисельністю після власне поляків - більше 5 млн, що становило 15 % населення держави.

Румунія змогла сповна скористатися перипетіями війни, що тривала на українських землях. Як союзники Антанти, румуни отримали можливість узаконити з переможцями усі свої територіальні надбання. Під час польсько-української війни 1918-1918 рр., Румунія відтяпала землі Північної Буковини. У 1920 р. країни Антанти підписали з Румунією Бессарабський протокол, за яким визнали приєднання Південної Бессарабії. У цих регіонах проживав приблизно 1 млн українців.

Українцям Чехословаччини жилося найлегше. Більше півмільйона українців Закарпаття потрапили до складу новоутвореної слов'янської держави у 1919 р. Країни Антанти виходили за логікою «аби не дістатися Угорщині».

Размещено на Allbest.ru