Як у Києві Тутанхамона приймали. Виставка "Скарби гробниці Тутанхамона"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Як у Києві Тутанхамона приймали. Виставка «Скарби гробниці Тутанхамона»

Дослідження пропонує попередні результати спільного дослідницького проекту Національного художнього музею України та Інституту сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України «Тутанхамон в Києві». Проект було започатковано 23 жовтня 2017 р., і його метою є історико- антропологічне дослідження історії виставки Арабської Республіки Єгипет «Скарби гробниці Тутанхамона», яка проводилась в Державному музеї українського образотворчого мистецтва УРСР в Києві від 6 січня -- до 14 березня 1975 р.

Завданням проекту є дослідження джерел різних категорій, у тому числі текстуального та візуального характеру, що допомагають виявити перебіг подій та сприйняття суспільством УРСР цієї виставки. Серед текстуальних джерел насамперед це архівні документи із Національного художнього музею України, а також публікації в газетах і журналах про перебіг виставки. Окрім того є серія джерел візуального характеру, це насамперед колекція фотографій експонатів виставки та фотографії, які робились в процесі монтажу або демонтажу виставки, а також відео та аудіо записи, що збереглися від того періоду. На додачу до цих джерел в рамках проекту проводиться запис інтерв'ю учасників організації виставки та її відвідувачів, для того, щоб вияснити вплив цієї виставки на суспільство Української Радянської Соціалістичної Республіки.

Завданням саме цієї статті є з'ясування основної хронології перебігу подій підготовки і проведення виставки на основі документів текстуального характеру що зберігаються в Національному художньому музеї України. В додатку до неї включені окремі архівні документи, які найкраще допомагають розкрити тему.

Отже, нині в Науковому архіві Національного художнього музею України зберігається декілька справ, що мають документи стосовно організації виставки «Скарби гробниці Тутанхамона». Найперше варто назвати окрему справу, яка присвячена саме цій виставці, це справа 1487, яка містить 11 документів на 28 аркушах:

1. Виставка «Скарби гробниці Тутанхамона» [2, арк. 1-2], документ описує склад виставки.

2. Інструкція про порядок продажу квитків [2, арк. 3-8], декілька редакцій цієї інструкції та дотичні документи; всі вони показують, яким був порядок розподілу квитків та організація відвідування виставки.

3. Промова 1 [2, арк. 9-11]. Це промова чи чернетка або заготовка промови на відкритті виставки, яку, можливо, виголосив директор музею, або, що більш імовірно, міністр культури УРСР, чи хтось із високих партійних чи радянських функціонерів. При підготовці тексту промови використали фрагмент віршу Лесі Українки. Той же фрагмент міститься і у промові 3, яка теж ймовірно, була чернеткою промови посадовців.

4. Довідка про організацію та експонування виставки «Скарби гробниці Тутанхамона» в Державному музеї українського образотворчого мистецтва УРСР [2, арк. 12-16], підготовлена для заступника голови Ради міністрів УРСР П.Т. Тронька.

5. Договір між Державним музеєм українського образотворчого мистецтва УРСР та Всесоюзним промислово-художнім комбінатом міністерства культури СРСР, підписаний в Москві 23 вересня 1975 р. [2, арк. 1718]. .... .

6. «Раді міністрів Української РСР. Довідка про експонування виставки «Скарби гробниці Тутанхамона» (АРЕ) у Державному музеї українського образотворчого мистецтва УРСР» [2, арк. 19-21]. Цей документ містить інформацію про перебіг підготовки до виставки та про саму виставку, організацію її відвідування, кількість відвідувачів та зібрані кошти.

7. Довідка [про кількість відвідування виставок], підписана директором музею В.Ф. Яценком 8 березня 1975 р. [2, арк. 22]. Ця довідка містить попередній звіт про кількість відвідувань і надходження від виставки, зроблений ще коли вона не дійшла до кінця, остаточні цифри наведені у попередньому документі.

8. План закриття виставки «Скарби гробниці Тутанхамона (АРЄ) в Державному музеї українського образотворчого мистецтва УРСР» [2, арк. 23]. Цей документ показує як було організовано саме закриття та містить перелік планованих виступів.

9. «Проект. Министру Внутренних дел УССР тов. Головченко И.Х. (отправка выставки)» [2, арк. 24]. Повідомлення міністру внутрішніх справ України від міністра культури УРСР про дату, коли планувалось перевезення експонатів виставки із музею до аеропорту «Бориспіль» та прохання організувати охорону кортежу автомобілів, що її мали перевозити.

10. Промова 2 (на закритті виставки) [2, арк. 25-26].

11. Промова 3 (на закритті виставки) [2, арк. 27-28].

У Науковому архіві також є ще низка інших документів, які зберігаються в інших справах, які будуть використані в цій статті.

Отже, за наявними нині архівними документами можемо реконструювати такий перебіг подій.

Передумови проведення виставки

Насамперед варто відзначити, що передумови проведення цієї виставки в Києві мали політичний характер. Радянський Союз і Арабська Республіка Єгипет від другої половини 1950-х років проводили політику взаємного співробітництва, яка, однак, мала періоди пожвавлення та періоди похолодання у відносинах двох держав. На початку 1970-х років знову наступила певна активізація радянсько-єгипетського співробітництва, 27 травня 1971 р. було підписано договір про дружбу і співробітництво між СРСР та Об'єднаною Арабською Республікою (пізніше назва держави змінилась на Арабську Республіку Єгипет). Однією із форм співробітництва було співробітництво в галузі культури, і тоді виникла ідея привезти до Радянського Союзу виставку речей із гробниці Тутанхамона. На той час ця виставка вже мала історію своїх подорожей світом.

Відкриття Г. Картером і лордом Карнарвоном гробниці Тутанхамона в 1922 р. Див., зокрема результати розкопок, видані самим Г. Картером вперше відразу після початку розкопок і продовжені у трьох томах [9], книга має багато перевидань і перекладів на низку мов. Короткий опис гробниці та знахідок із відповідною бібліо-графією див. в довіднику Б. Портер та Р. Мосс [11, с. 569-586]; онлайн архів щоденників Г. Картера та інших дослідників «Tutankhamun: Anatomy of an Excavation» на сайті Інституту Ґріффіта Оксфордського університету [13]; також див. науково-популярні і наступні роботи щодо інвентаризації вмісту гробничного начиння, що тривали декілька років, справили величезний вплив на світову культурну історію. Гробниця Тутанхамона залишилась практично не пограбованою і її відкриття дало величезний матеріал щодо самої постаті цього правителя, так і його епохи та вірувань, культури Стародавнього Єгипту. Ім'я Тутанхамона стало чи не найвідомішим іменем давньоєгипетського царя, можна сказати, що він сам став символом Єгипту. Речі з його гробниці експонувались в Каїрському музеї. Вперше виставка низки речей із його гробниці була організована і виставлялась в США в 1961-1963 рр. Виставка мала назву «Скарби Тутанхамона», спочатку вона експонувалась у Вашингтоні в Національній галереї мистецтва (National Gallery of Art), потім вона відвідала ще 17 міст в США. В листопаді 1964 р. ця виставка відкрилась в Торонто, в Royal Ontario Museum, і експонувалась, окрім столиці, ще у 5 містах Канади. В 19651966 рр. ця виставка, до якої додали ще низку речей, демонструвалась в Японії (у Токіо та ще у двох містах), а в 1967 р. (з лютого по вересень) -- у Франції в Petit Palais в Парижі, тут вона мала назву «Тутанхамон та його час» і включала 50 експонатів. У 1972-му, від березня по 31 грудня виставка перебувала у Британському музеї в Лондоні. Таким чином, перед тим як потрапити до СРСР, виставка скарбів Тутанхамона вже об'їздила низку країн і її мали можливість побачити мільйони відвідувачів [12, с. 212-213].

У 1973 р. було прийнято рішення про організацію виставки на території СРСР, тут вона мала експонуватись в трьох містах: у Москві (в Державному музеї образотворчих мистецтв імені А.С. Пушкіна, експонувалася від грудня 1973 до березня 1974 р.), в Ленінграді (в Державному Ермітажі, липень -- листопад 1974 р.)роботи, що включають розповідь про відкриття Г. Картера, гробницю, самого царя Тутанхамона, та виставки речей з його гробниці в різних державах світу, зокрема роботи Н. Рівза, та З. Гаваса [12; 10]. Про враження відвідувачів виставки в Ермітажі див. роботу А.О. Большакова [5, с. 135-140]. та у Києві.

Підготовка виставки

Виставку планували наперед і готували півтора роки до її відкриття. 31 серпня 1973 р. Міністерство культури УРСР видало наказ № 440 «Про експонування виставки «Скарби гробниці Тутанхамона» в Державному музеї українського образотворчого мистецтва [1, арк. 41].

Активна підготовка в самому музеї розпочалась в лютому 1974, 17 лютого 1974 р. до Москви поїхали у відрядження заступник директора з наукової частини Н.Л. Россошинська та головний хранитель фондів А.В. Захарчук, а 19 лютого -- і сам директор музею В. Яценко. Як зазначалось у відповідному наказі, метою відрядження було: «З метою ознайомлення з виставкою “Скарби гробниці Тутанхамона”, характером її експонування, формами залучення та обслуговування відвідувачів, роботи обслуговуючого персоналу по охороні експонатів» [1, арк. 10].

У квітні було розроблено план щодо підготовки музею до прийняття виставки, про що свідчить наказ директора музею № 37 від 18 квітня 1974 р. [1, арк. 41-44], було вжито цілий комплекс заходів з логістики та забезпечення безпеки експонування експонатів, було передбачено організацію цілодобової озброєної охорони виставки та обладнано спец-пост міліції на території музею, проведено обстеження і ремонт протипожежної сигналізації, та встановлено систему хімічного гасіння вогню, проведено відповідний інструктаж відповідального за це персоналу; всі системи музею, електромережа, система опалення, дренажно-каналізаційна, вентиляційна та система клімат-контролю, тощо перевірено і приведено до повної готовності, щоб забезпечити безпроблемне функціонування виставки в зимовий період. Для відвідувачів було обладнано спеціальний гардероб, і на тимчасову роботу найняли цілий штат гардеробників (10 чол.), касирів (5 чол.) та контролерів (5 чол.).

Для розміщення виставки звільнили від експонатів весь перший поверх, музейні експонати відправили на зберігання у фонди, а в залах 1-9 було розроблено план розміщення виставки [1, арк. 44].

У березні узгодили терміни перебування виставки і дату її відкриття, і 6 березня 1974 р. Міністерство культури УРСР видало наказ про відкриття виставки 3 січня 1975 р. [2, арк. 13]. Хранителями виставки від музею були призначені Н.Л. Присталенко та С.І. Рябічева [1, арк. 43].

Було розроблено план заходів щодо підготовки інформаційного супроводу та системи розподілу квитків. У плані передбачалось замовлення рекламних щитів і розклеювання афіш по місту через «Міськдовідку» [1, арк. 44]. Про порядок роботи виставки оприлюднювали оголошення в газеті «Вечірній Київ» [2, арк. 14]. Наукові співробітники музею підготували ряд інформаційних повідомлень про виставку і опублікували їх у різних газетах та журналах УРСР [2, арк. 15]. Було заплановано і підготовку тексту екскурсій по виставці [1, арк. 44], але від екскурсій згодом відмовились [2, арк. 14]. Натомість було підготовлено радіоінформаційну довідку, яка тривала 20 хв. і яку двічі транслювали під час кожного сеансу [1, арк. 44; 2, арк. 15].

23 вересня 1974 р. між Державним музеєм образотворчого мистецтва УРСР та Всесоюзним промислово-художнім комбінатом Міністерства культури СРСР було підписано договір [2, арк. 17-18] У Науковому архіві Національного художнього музею України у справі 1487 зберігається, очевидно, копія договору, бо документ не має підписів і печаток., в якому визначались обов'язки сторін щодо перевезення експонатів та обладнання виставки та монтажу і демонтажу її, а також фіксувались умови експонування, які мав забезпечити музей та терміни, в які відбувались всі переміщення виставкових експонатів та обладнання. Договором також врегульовувались фінансові питання організації виставки та отриманого від неї прибутку, зокрема було встановлено, що музей може залишити у себе лише ту суму від прибутку, яка мала покрити фінансові витрати музею на її організацію а також спеціальний преміальний фонд, а решту отриманих коштів музей мав перерахувати на рахунок комбінату [2, арк. 18].

Варто сказати декілька слів про Інструкцію про порядок продажу та розповсюдження квитків на виставку, та супровідні документи, які відображають процес уточнення правил розповсюдження квитків. Ці документи переконують, що відвідання закордонної виставки розглядалось парторганами як щось на зразок дефіцитного закордонного товару. Тільки товар тут -- культурний, але над його розподілом партія не мала втрачати свій контроль. Тому було вирішено контролювати участь відвідувачів через звичну процедуру як розподілу дефіцитних товарів через спец- магазини. Сам квиток коштував не дорого -- 1 крб. 50 коп. [2, арк. 5, 6, 7]. Але було організовано два види його поширення -- індивідуальну купівлю квитка в касах (надто утруднену через дефіцит квитків) і організовану купівлю через підприємства.

Отже, згідно інструкції, всі підприємства та установи Києва, які мали зацікавлення в тому, щоб їх працівники мали змогу відвідати всесвітню відому виставку, мали за місяць подати спеціальні заявки, де вказувалось кількість квитків, на які претендує організація, на бланку організації, підписаному як керівником установи, так і керівником місцевого профспілкового комітету [2, арк. 6, 7]. Тобто адміністрація і профспілковий комітет організації мали вирішувати, хто піде на виставку, а хто -- ні. В усній розмові із однією із своїх респондентів я отримала відповідь, що вона доклала багато зусиль, щоб «вибити» собі участь у такому списку Записано Романовою О.О. 18.05.2017 від О.Г., 1952 р. н., м. Київ..

Аналізовані документи показують цікавий факт -- спочатку розподілом квитків по підприємствам мав займатися сам музей за погодженням із Міністерством культури УРСР. Але, як свідчать правки в документі, парторгани вирішили взяти цю справу у свої руки -- і з'явилась фраза, що розподілом займатимуться вони безпосередньо, а саме через відділ культури і пропаганди Київського міського комітету КП України: «4. Кількість квитків, що продаються підприємствам по заявках. [2, арк. 3] Спочатку в машинописі було надруковано, що заявки погоджувались із Мініс-терством культури УРСР, а потім частину слів закреслено і від руки дописано про те, що саме компартія України вирішує, скільки квитків мали передавати підприємствам. Той, хто писав, зробив помилку в назві партії, написавши Україні замість України..

У іншій редакції цього ж документу вказується у пункті 4: «Кількість виділених кожній організації квитків залежить від кількості в ній членів Українського Товариства охорони пам'ятників історії та культури» [2, арк. 7], а в пункті 7, що: «Порядок реалізації квитків на виставку “Скарби гробниці Тутанхамона” погоджено з Міністерством культури УРСР» [2, арк. 8].

Парторгани не втрачали контролю над цим процесом і надалі, в пояснювальній довідці на ім'я П.Т. Тронька вказувалося, що порядок продажу квитків було погоджено із Міністерством культури УРСР, і конкретно із заступником міністра культури УРСР О.С. Чорнобривцевою та із міським комітетом КП України (відділ агітації і пропаганди) [2, арк. 14, 16]. Тут є ремарка про те, що коли виставка експонувалась в Москві, то кількість квитків виділених певній організації, узгоджувалась із Міністерством культури СРСР, а в Ленінграді -- відповідно із відділом культури Ленміськвиконкому [2, арк. 14].

Документ «Порядок продажу квитків на виставку “Скарби гробниці Тутанхамона”» показує, що було передбачено можливість для жителів інших міст купити квитки та відвідати виставку. Але для цього підприємства та установи інших населених пунктів УРСР мали подати колективні заявки через Київське бюро подорожей та екскурсій, яке, розміщувалось в Києві на вул. Володимирській [2, арк. 6, 7], отже іногородні організації мали прислати в Київ свого представника, який би оформив заявку і провів би всю процедуру аж до отримання квитків.

За документом «Довідка про організацію та експонування виставки “Скарби гробниці Тутанхамона” у Державному музеї українського образотворчого мистецтва УРСР», видно як планувався розподіл квитків. Левова частка їх поширювалась через організації, в тому числі, 60 процентів (планованих 80 тис. квитків), планувалось розподілити за заявками київських підприємств та установ, і 10 процентів виділялось для колективних заявок від організацій із інших міст УРСР [2, арк. 16]. Планувалось навіть участь 5 процентів інтуристів, розподіл йшов через «Інтурист» [2, арк. 16]. Ще 15 процентів було зарезервовано на квитки, що реалізувались за розпорядженням керівництва Міністерства культури УРСР та директора музею [2, арк. 16]. Залишкові 10 процентів квитків поступали до вільного продажу, й індивідуальні відвідувачі могли купити їх в театральних касах міста Києва.

Разом з тим, такий чіткий розподіл квитків через підприємства мав і свою позитивну сторону, оскільки він сприяв чіткій організації функціонування виставки. Весь розпорядок роботи виставки було побудовано саме для того, щоб створити зручне відвідування для великої кількості людей. З цією метою були передбачені і попередні замовлення квитків, і розрахунок сеансів усіх екскурсій.

Час відвідування було розподілено на п'ять сеансів, кожен з яких тривав 1 годину 30 хв., з перервами між сеансами на провітрювання приміщення. Перший сеанс починався о 10 годині, другий -- о 12 годині, третій -- о 14, четвертий -- о 16, п'ятий -- о 18 годині [2, арк. 14]. Виставка працювала до 20.00 вечора.

Квиток на виставку вказував не лише день, а й номер сеансу, на який цей квиток був чинний, тобто, перебувати на виставці кожен відвідувач мав не більше півтори години. Кількість відвідувачів, яка запускалась за сеанс -- 400 чоловік. Далі заходили нові 400 чоловік. За день пропускали 2000 чоловік.

Для того, щоб уникнути заторів і давки через натовп, і для зручності для великої кількості людей в зимову пору, вхід до виставки (всі інші колекції на час роботи виставки були закриті) був організований із запасного входу з Музейного провулку, це було здійснено на вимогу єгипетських кураторів виставки [2, арк. 13, 15]. У приміщенні фойє біля цього входу було споруджено тимчасовий гардероб для 400 відвідувачів, за номерами їх квитків.

Організація проведення виставки

12 листопада 1974 р., аби прийняти виставку, до Ленінграду виїхала головний хранитель музею А.В. Захарчук [1, арк. 154], а 20 листопада 1974 р. туди ж відбула зав. відділом графіки Н.М. Присталенко [1, арк. 164, 169], яка була одна із хранителів виставки від музею.

2 грудня та 8 грудня 1974 р. до музею привезли обладнання для виставки [2, арк. 12, 13]. А 12 грудня спецпотягом привезли самі експонати [2, арк. 12, 13]. За день до того, 11 грудня до Києва приїхали два куратори виставки з боку Арабської Республіки Єгипет, це головний зберігач Єгипетського музею д-р. Салех Ахмед Салех і відповідальний за виставку в Києві д-р. Мухаммед Ахмед Моксен [2, арк. 12, 13]. Єгипетські куратори виставки наполягли на тому щоб трохи перенести дату відкриття виставки, і воно відбулося 6 січня 1975 р. [2, арк. 13].

Серед архівних документів є одна із промов на відкритті, яка можливо писалась або для директора музею В.Ф. Яценка, або для тодішнього міністра культури УРСР О.К Романовського, і в якій були фрази про радянсько-єгипетську дружбу, і про те, що: «Виконуючи радянсько- єгипетську угоду про культурне і наукове співробітництво, Уряд Арабської Республіки Єгипет люб'язно надав можливість ознайомитись радянським глядачам з безцінними художніми пам'ятниками Давнього Єгипту з колекції Каїрського музею» [2, арк. 9]. У цій промові також вказувалось що ці пам'ятки «вже втратили свій колишній ритуальний зміст», і що: «Вони стверджують красу життя, торжество розуму і велич мистецтва, яке поєднує народи Світу» [2, арк. 9]. У промові багато красивої риторики і прославляння величі давньоєгипетського мистецтва та краси представлених пам'яток. Тут навіть присутній фрагмент із поезії Лесі Українки про Стародавній Єгипет «Напис на руїні» [7, с. 311-312], зокрема її знаменита сентенція «мене створив єгипетський народ і тим навік своє імення вславив».

Виставка тривала від 6 січня до 12 березня 1975 р. А 14 березня о 14 годині у вестибюлі музею відбулося офіційне закриття виставки, на якому, як засвідчує план закриття, мали були присутні 300 чоловік, «представників партійних, радянських і громадських організацій, преси, радіо і телебачення, видатних діячів культури і мистецтва» [2, арк. 23], а також представники Арабської Республіки Єгипет, зокрема заступник міністра культури АРЄ Абдель Монель Байолі. Планувались виступи міністра культури УРСР О. К. Романовського, або його першого заступника Я.Д. Вітошинського та заступника міністра культури АРЄ Абдель Монель Байолі.

Є дві промови чи чернетки промов на цьому закритті. Судячи із подяк, які вміщені в промові 2, її можливо мав виголошувати директор Державного музею українського образотворчого мистецтва УРСР В.Ф. Яценко.

Друга із промов (чи їх чернеток, що більше ймовірно), мабуть була підготовлена для міністра культури УРСР чи його заступника. Вона перегукується з промовою 1, і включає багато спільних моментів, зокрема той же фрагмент із поезії Лесі Українки, і подекуди майже ті ж самі фрази, якими виставку відкривали у промові 1.

Виставка була демонтована, і офіційно передана єгипетській стороні, підписані всі відповідні папери про передачу і про стан експонатів, і 14 травня 1975 р. відправлена на 9 меблевозах і додатковому вантажному автомобілі в аеропорт «Бориспіль» [2, арк. 24], звідки у супроводі двох єгипетських кураторів д-ра Салеха Ахмеда Салеха та д-ра Мохаммеда Ахмеда Моксана і двох представників від Міністерства культури СРСР художника-реставратора В.Є. Петрова та головного хранителя Державного музею образотворчих мистецтв ім. А.С. Пушкіна Є.Б. Георгієвської, вилетіла двома літаками до Каїру [2, арк. 20].

Згідно довідки, підготовленої для Ради міністрів УРСР, виставку в Києві відвідали 194978 осіб при планованій кількості 120000, і сума, яку музей виручив від продажу квитків була 260,5 тис. карбованців, із яких 113,6 тисяч пішло на витрати в процесі організації цієї виставки, 15 тисяч -- для преміювання співробітників музею, а 161,8 тис. складав прибуток, який був перерахований на рахунки Всесоюзного виробничо-художнього комбінату Міністерства культури СРСР [2, арк. 21].

Інтерес до виставки дійсно був величезний, як випливає із цієї ж довідки, було подано 1,5 млн. заявок на квитки [2, арк. 20], це величезна цифра. Якщо зважити на те, що за переписом 1970 р. населення УРСР становило 47, млн. чоловік (47126 515 (за переписом 1979 р. -- відповідно 49, 6 млн. чол. 49754642), то виходить що бажання відвідати виставку висловило -- 3 відсотки населення тодішньої УРСР. Задовольнити ці бажання змогли лиш 200 тис. тобто 12,9 відсотків бажаючих побачити виставку.

Склад виставки

У документах Наукового архіву НХМУ вказується, що всього до складу експозиції входило 50 предметів, центральним експонатом була золота маска Тутанхамона, і що виставка розміщувалась в 9-ти залах, займаючи весь перший поверх. Документ із заголовком «Виставка “Скарби гробниці Тутанхамона'» [2, арк. 1-2] містить загальний опис складу виставки і дає уявлення про експонати, які були привезені до Києва. Із цього документу ми можемо зрозуміти, що до складу експозиції входили золота маска, 12 скульптур різного розміру і різних матеріалів (золото, дерево, алебастр), в тому числі знамениті статуї в повний зріст на пантері та статуя двійника царя, алебастрова скульптура царя, дві статуетки ушебті царя, предмети царського спорядження, такі, як скіпетр- палиця і опахало, біжутерія (сережки браслети, підвіски, тощо), серія скриньок (одна золота, інші із дерева з розписом та із алебастру), окремі меблі (стілець, розкладний стілець, крісло, комод), алебастрові вази (і очевидно, світильники), модель судна. До експозиції було долучено два об'єкти, що не належали до тих, що знайдені в гробниці Тутанхамона, але мали до них безпосередній стосунок. Це дві глиняні таблички із клинописом із так званого Амарнського архіву, державного архіву, де зберігалась переписка давньоєгипетських правителів 18 династії (Амен- готепа III та Аменготепа ІУ-Ехнатона) із правителями стародавнього Близького Сходу, знайденого в Амарні. Також на виставці демонструвалась копія саркофагу Тутанхамона.

Деякі спостереження над сприйняттям виставки жителями УРСР

У цитовано вище документі, складеному, очевидно, після консультацій із російськими єгиптологами, видно зачудування перед красою мистецтва Стародавнього Єгипту. Те ж саме видно і в усіх трьох промовах, які зберігаються в Науковому архіві НХМУ.

Короткий контент-аналіз показує це замилування перед красою і високим мистецтвом Стародавнього Єгипту. Так в описі колекції є низка похвальних характеристик самої колекції: «одна з кращих експозицій світового мистецтва», «безцінні скарби є національним надбанням єгипетського народу», «кожен експонат створений талановитим народом, допоміг скласти уяву про надзвичайно високий рівень культи і мистецтва тогочасного Єгипту», «цієї прекрасної колекції ювелірного мистецтва Давнього Єгипту», «всі інші безцінні експонати з гробниці Тутахамона», -- або окремих її пам'яток, так про маску Тутанхамона сказано наступне: «Один із найвидатніших пам'ятників єгипетського мистецтва, [....1 скульптурний портрет золота маска Тутанхамона. 9 кг. золота дорогоцінне каміння ..., але хвилює не золото, хвилює шедевр мистецтва». Про скульптури царя -- відповідно: «Виконані з великою майстерністю і витонченістю з дерева, покритого золотом і просто з дерева, вони вражають уяву», «Портрет фараона з каменю-алебастру теж один із визначних зразків мистецтва тієї доби». Також помітне замилування високим рівнем мистецтва стародавніх єгиптян: «Найяскравіше доносять до нас часи правління Тутанхамона і його дружини, дочки Нефертіті золоті рельєфи на царському опахалі, на золотій скриньці, в яких з невимушеністю і глибоким реалізмом передано сцени з людського життя. Рельєфи завжди розфарбовані в улюблені кольори єгиптян -- кольори землі і завжди безхмарного єгипетського неба», «Виставка «Скарби гробниці Тутанхамона» викликала ще раз продемонструє мистецтво талановитого єгипетського народу».

Такими ж реченнями рясніють і всі три промови. Так у першій промові можна знайти просто гімн величі і красі давньоєгипетського мистецтва:

«Твори, виконані з золота, цінних матеріалів і дерева на сьогодні втратили свій колишній ритуальний зміст. Їх значення в наш час набагато глибше і більше. Вони стверджують красу життя, торжество розуму і велич мистецтва, яке поєднує народи Світу.

Представлені твори належать до однієї із найцікавіших сторінок в історії єгипетської культури, так званому Амарнському періоду, мистецтво якого характеризується проникненням у внутрішній світ людини, що стала знаменитим здобутком єгипетської культури, надзвичайною художньою майстерністю.

Перлиною виставки є золота маска юного фараона Тутанхамона, що втілює в собі вічну красу, яка не підвладна тисячоліттям.

Нам, людям космічної ери, віддаленої віками від тієї давньої пори, коли були створені ці чудові пам'ятники, скарби гробниці Тутанхамона надають величезну естетичну насолоду і радість» [2, арк. 10].

Відповідно, у промові 2 на закритті є такий пасаж: «Працьовитий і талановитий єгипетський народ є творцем однієї з найдавніших культур світу, що в значній мірі стала базисом сучасної цивілізації. Славна історія Єгипту, його героїчна боротьба з імперіалістичним агресором, яку гаряче підтримує весь радянський народ, обумовили глибокий інтерес відвідувачів до виставки «Скраби гробниці Тутанхамона»» [2, арк. 25].

Схожі пасажі є і в промові 3, де місцями повторено майже дослівно те, що було в промові 1, наприклад про «Та кожна з них -- це шедевр, створений геніальними майстрами талановитого і працьовитого єгипетського народу. Вони стверджують красу життя, торжество розуму, і велич мистецтва, яке поєднує народи світу» [2, арк. 27].

Всі ці цитати наведено, щоб показати, що документи передають емоційне ставлення їх авторів та, очевидно, тих, хто бачив виставку, і цю емоцію можна охарактеризувати як безмежне захоплення, найвищу міру захоплення давньоєгипетським мистецтвом і культурою взагалі.

Ця риторика дуже сильно відрізняється від усталеної риторики, якою розповідали про Стародавній Єгипет в Радянському Союзі. Варто зазначити, що на території СРСР на той період в історичній науці і в площині публічної історії панувала п'ятичленна формаційна теорія, яка приписувала Стародавній Єгипет до першої стадії рабовласницького ладу Див.: Романова О.О. Марксизм-ленінізм і єгиптологія: погляд із Києва (в друці). Romanova O. Marxism-Leninism i Egyptologia: pohlyad z Kyeva. Marxism-Leninism and Egyptology: view from Kyiv/ in print [In Ukrainian].. В усіх підручниках для школи вже декілька десятиліть навчали дітей, що Стародавній Єгипет це -- примітивне і дуже несправедливе суспільство, де рабовласники визискують нещасних рабів і селян непосильними податками та роботами на будівництві пірамід. У єдиному для всієї території СРСР підручнику для 5 класу, говорилось також, що мистецтво Єгипту було створено непосильною працею рабів і що рабовласники використовували мистецтво для гноблення експлуатованого класу [6, с. 16-39]. П'ятичленна формаційна теорія і рабовласницький лад в Єгипті панував і в підручниках для вузів [8, с. 124-238, 354-364; 3, с. 131-314, 479-496; 4, с. 111-260, 435-456].

Як бачимо ні рабів, ні рабовласників в аналізованих документах немає, натомість є зачудування красою мистецтва і подив від кількості золота, який єгипетському царю вклали в могилу. Але «класової оцінки» цього «кричущого факту експлуатації», чи єгипетського мистецтва як засобу експлуататорів тримати у покорі експлуатованих, чи «праведного гніву» з приводу експлуатації бідних єгипетських рабів нема ні в описі колекції, ні в жодній із промов. Тут є лише фраза про те, що пам'ятки вже втратили своє релігійне призначення і фрази про боротьбу єгипетського народу із імперіалістичними агресорами.

Причиною звісно, послужило те, що таких слів не можна було сказати у присутності представників високої сторони Арабської Республіки Єгипет, з якою Радянський Союз налагоджував дружні відносини, і обзивання рабовласниками єгипетського фараона чи ще когось із політичної і культурної еліти далекого минулого цієї держави могло викликати дипломатичний скандал.

Разом з тим, сама п'ятичленна формаційна теорія була для внутрішнього використання, вона не мала значного (щоб не сказати жодного) впливу на світову єгиптологію поза СРСР, бо вже в країнах соціалістичного табору в рабовласницький Єгипет не гралися. Але за п'ятдесят років офіційного впровадження її у вузи і в школи на території СРСР, вона сформувала певне бачення Єгипту у пересічної радянської людини, і певні асоціації, які мали виникати у радянської людини при згадці про Стародавній Єгипет.

Таким чином, виходило, що виставка ламала всі усталені в радянському суспільстві стереотипи уявлень про Стародавній Єгипет як несправедливе примітивне суспільство рабовласницької формації, вона показувала кардинально іншу картину Єгипту.

Окрім захоплення, ще один емоційний стан впадає в око досліднику цих документів, це -- культурний шок, який отримали ті, хто бачив виставку і ці предмети, очевидно ще до того як сама виставка була привезена до Києва. Цей культурний шок від відкриття для себе Єгипту (іншого Єгипту, і справжнього Єгипту), проглядається у самих документах, в тому числі і в описах, це зачудування не лише кількістю золота, а й високим рівнем майстерності давньоєгипетських митців. Звідси такі похвали вищого рівня.

Для пересічної радянської людини, хоч робітника, хоч навіть високого партійного функціонера, Єгипет зі школи асоціювався переважно із пригніченням, стражданнями, несправедливістю, бідністю та нужденним існуванням «народних мас», які не корилися а вели постійну класову боротьбу проти експлуататорів. Саме так показували Єгипет усі музейні експозиції і виставки на території СРСР, давньоєгипетські предмети мали в першу чергу показати класовий визиск і класову боротьбу в Стародавньому Єгипті. Вітрини, які присвячувались давньоєгипетській релігії чи культурі мали супроводжуватись відповідними етикетками про експлуататорську сутність релігії та культури, і про те, що та і інша використовувалось експлуататорами для зміцнення свого панування над експлуатованими.

Виставка скарбів Тутанхамона виявила іншу сторону великої стародавньої цивілізації -- величезні скарби, і скарби не тільки в матеріальному значенні, а й величезні духовні скарби, що залишились від високо- розвиненої культури. Це підважувало стереотипи про те, що нужденні некваліфіковані давньоєгипетські раби та селяни тільки те й робили, що втікали, повставали і боролися із експлуататорами. Виявилось, що єгиптяни ще й творили, і свою енергію використовували не на нищення несправедливого ладу чи класову ненависть, а на удосконалення майстерності до найвищого рівня, і на створення прекрасних речей. Виставка показувала гармонію, а не класову ненависть.

Більше того, сама виставка була організована по іншому, у фокусі її виявився не експлуатований клас, чи інша абстрактна величина, а конкретна людина. Вона показала глядачам не владного і всемогутнього правителя великої імперії, а життя юнака, майже дитини, яка волею історії опинилась на царському престолі, і яка померла в ранньому віці. Речі із гробниці розповідали про їх власника, його приватне життя, сім'ю, тих, кого він любив, і ранню смерть, як і про надію на потойбічне воскресіння. Це -- торкало серця, саме так описала свої враження одна із респонденток Записано Романовою О.О. 09.10.2018 від Н.М.С. 1950 р. н., Одеса.. Вона вказала що саме трагічна доля Тутанхамона, вразила її найбільше, не пишнота і розкіш придворного побуту, не велич правителя, завдяки виставці вона побачила і глибше усвідомила саме трагічну долю хлопчика.

Зауважу, що респонденти кажуть про те, що вони нічого або майже нічого про Єгипет не знали, і те, що побачили, їх приголомшило, наскільки це все було несподіваним Записано Романовою О.О. 25.10.2017 від Л.О.А, 1953 р. н., Київ; Записано Рома-новою О.О. 26.10.2017 від Г.О.С., 1953 р. н., м. Київ.. Несподіваним було як казкова розкіш і величезна кількість золота, як допомогла усвідомити, що вони самі -- дуже бідні, так і високе мистецтво, що засвідчувало, що стародавні єгиптяни не лише тяжко трудились та постійно повставали, а творили шедеври.

Після виставки скарбів Тутанхамона в Києві для відвідувачів і для більш широких мас населення, які чули про виставку в передачах на радіо чи по телебаченню чи в пресі, Єгипет став загадковою, високороз- виненою і казковою цивілізацією, казково багатою і вишуканою, яка манила до себе своїми таємницями і багатствами, як матеріальними так і культурними. Завдяки цій виставці радянські люди мали змогу побачили Єгипет таким, яким його бачили в Європі і в усьому іншому світі.

Таким чином, «візит» Тутанхамона до Києва розбив наголову формаційну теорію, розбив її у битві за симпатію пересічної радянської людини. За три місяці свого перебування в Києві Тутанхамон переборов всі ті міфи, які вкладались в голову радянської людини за попередні п'ятдесят років в школах та у публічному просторі.

Джерела та література

тутанхамон виставка радянський суспільство

1. Науковий архів Національного художнього музею України, фонд, оп. 1, спр. 1398.

2. Науковий архів Національного художнього музею України, фонд, оп. 1, спр. 1487.

3. Авдієв В.І. Історія Стародавнього Сходу / В.І. Авдієв. Вид. 2-ге перероблене і доповнене. Переклад з російського видання 1953 р. -- Київ: Радянська школа, 1964. -- 732 с.

4. Авдиев В.И. История Древнего Востока / В.И. Авдиев. Изд. 3-е, переработанное. -- Москва: Высшая школа, 1970. -- 608 с.

5. Большаков А. О. Тутанхамон в Єрмитаже / А.О. Большаков // 250 историй про Эрмитаж. «Собранье пестрых глав...». Книга третья. -- Санкт-Петербург: Издательство Государственного Эрмитажа, 2014. -- С. 135-140.

6. Коровкін Ф.П. Історія Стародавнього Світу / Ф.П. Коровкін. Підручник для 56 класів середньої школи. Переклад з російського видання Учпедгізу 1959 р., затвердженого Міністерством освіти РРФСР. Пер. Ф.М. Яковенка, переклад віршів О.М. Новицького. -- Київ: Радянська школа, 1960. -- 196 с.

7. Леся Українка. Зібрання творів у 12 томах / Леся Українка. -- T. 1. Поезії. -- Київ: Наукова думка, 1975. -- 447 с.

8. Струве В.В. История Древнего Востока / В.В. Струве. -- Ленинград: ОГИЗ -- Госполитиздат, 1941. -- 484 с.

9. Carter H. The Tomb of Tut-ankh-Amen discovered by the late Earl of Carnarvon and Howard Carter / H. Carter, С. Mace. -- Vol. 1-3. -- London: Cassel, 1923, 1928, 1930. -- xvi, 231 p.; xxxiv, 269 p; xv, 247 p.

10. Hawass Z.A. The Golden Age of Tutankhamun: Divine Might and Splendor in the New Kingdom / Z.A. Hawass. -- Cairo: American University in Cairo Press, 2004. -- 162 р.

11. Porter B. Topographical Bibliography of Ancient Egyptian Hieroglyphic Texts, Reliefs, and Paintings / B. Porter, R.L.B. Moss. -- Vol I². THEBAN NECROPOLIS. Part 2. Royal Tombs and Smaller Cemeteries / second edition revised and augmented by PhDr. J. Malek, Griffith Institute. -- Oxford, 1964, reprint 1999. -- 887 p.

12. Reeves N. The Complete Tutankhamun. The King. The Tomb. The Royal Treasure / N. Reeves. -- London-New York: Thames and Hudson, 1990. -- 224 p.

13. «Tutankhamun: Anatomy of an Excavation» -- [електронний ресурс] режим доступу: http://www.griffith.ox.ac.uk/discoveringTut/

References

1. Naukovyi archive Natsionalnoho khudozhnyoho museyu Ukrainy, fond, op. 1, spr. 1398 [Scientific Archive of National Art Museum of Ukraine, fonts, description 1, file 1398].

2. Naukovyi archive Natsionalnoho khudozhnyoho museyu Ukrainy, fond, op. 1, spr. 1487 [Scientific Archive of National Art Museum of Ukraine, fonts, description 1, file 1487].

3. Avdiev, V.I. (1964). Istoriya Starodavnyoho Skhodu /sec. ed., translation into Ukrainian. Kyiv. [In Ukrainian].

4. Avdiev, V.I. (1970). Istoria Drevnevo Vostoka. /third ed. Moscow. [In Russian].

5. Bolshakov, A. O. (2014). Tutanhamon v Ermitazhe. In 250 istoriy pro Ermitazh. “Sobranie pestrih glav”.-250 Stories about the Hermitage. “Collection of Motley Chapters ...” (Book three). Saint-Petersburg: State Hermitage Museum Publishing. -- P. 135-140. [In Russian].

6. Korovkin, F.P. (1960). Istoria Starodavnyoho Svitu. Pidruchnyk dlya 5-6 klasiv serednyoyi shkoly/ pereklad z rosiyskoho vydannya Uchpedhizu 1959, zanverdzhenoho Ministerstvom osvity RRFSR. Per. F.M. Yakovenka, pereklad virshiv O.M. Novytskoho. Kyiv. [In Ukrainian].

7. Lesya Ukrainka (1975). Zibrannya tvoriv u 12 tomakh. (Vol. 1) Kyiv: Naukova dumka. [in Ukrainian].

8. Struve, V.V. (1941). Istoria Drevnevo Vostoka. Leningrad. [In Russian].

9. Carter, H. & Mace, A.C. (1923, 1927, 1930). The Tomb of Tut-ankh-Amen discovered by the late Earl of Carnarvon and Howard Carter. Vol. 1-3. London.

10. Hawass, Z. A. (2004). The Golden Age of Tutankhamun: Divine Might and Splendor in the New Kingdom. Cairo.

11. Porter, B., & Moss R.L.B. (1999). Topographical Bibliography of Ancient Egyptian Hieroglyphic Texts, Reliefs, and Paintings. I². THEBAN NECROPOLIS. Part 2. Royal Tombs and Smaller Cemeteries / second edition revised and augmented by PhDr. J. Malek, Griffith Institute. Oxford, 1964, reprint 1999.

12. Reeves, N. (1990). The Complete Tutankhamun. The King. The Tomb. The Royal Treasure. New York.

13. «Tutankhamun: Anatomy of an Excavation». Retrieved from: http://www.griffith.ox. ac.uk/discoveringTut/

Додатки

НА НХМУ, оп. 1, папка 1487, арк. 1-2.

Документ:

Виставка «Скарби гробниці Тутанхамона». (арк. 1-2):

Виставка «Скарби гробниці Тутанхамона»

В Державному музеї українського образотворчого мистецтва УРСР розміститься виставка Арабської Республіки Єгипет «Скарби гробниці Тутанхамона», одна з кращих експозицій світового мистецтва. В дев'яти просторих залах першого поверху розміститься ця виставка. Безцінні скарби є національним надбанням єгипетського народу. Лише двічі виставка виїздила за кордон -- Париж-Лондон. З 1973 року вона експонується в Радянському Союзі -- Москва-Ленінград-Київ.

Виставку скомплектовано працівниками Каїрського музею так, щоб кожен експонат створений талановитим народом, допоміг скласти уяву про надзвичайно високий рівень культури і мистецтва тогочасного Єгипту.

Виставка складається з 50 експонатів. Лише два експонати не належать до скарбів Тутанхамона. Це 2 глиняні клинописні таблички -- листи до єгипетських фараонів.

Один із найвидатніших пам'ятників єгипетського мистецтва, що створений 3300 років тому, -- скульптурний портрет золота маска Тутанхамона. 9 кг. золота дорогоцінне каміння ..., але хвилює не золото, хвилює шедевр мистецтва.

Англійський археолог Г. Картер, якому вдалося в 1922 році відкрити майже не пограбовану гробницю Тутанхамона в своїй книзі про розкопку писав про зачудування всіх присутніх подібністю маски з обличчям мумії фараона.

Всього в експозиції 12 скульптурних [це слово вдруковано зверху -- О.Р.] портретів фараона. Виконані з великою майстерністю і витонченістю з дерева, покритого золотом і просто з дерева, вони вражають уяву. Дерево і -- 3300 літі. Ось Тутанхамон на човні, на пантері, в образі Ка /дух -- двойник фараона/ за релігійним культом.

Від двохметрових скульптур золота і дерева до 9 см золотої статуетки Тунахамона, яка вінчає собою царський посох -- портрети 18-19 річного правителя Єгипту. Портрет фараона з каменю-алебастру теж один із визначних зразків мистецтва тієї доби. На виставці представлено дві скульптури «ушебті». В гробниці їх було представлено 413. За релігійними віруваннями єгиптян в гробницю вкладалися скульптурні зображення «ушебті» тих, хто в потойбічному житті працюватиме за свого фараона.

Найяскравіше доносять до нас часи правління Тутанхамона і його дружини, дочки Нефертіті золоті рельєфи на царському опахалі, на золотій скриньці, в яких з невимушеністю і глибоким реалізмом передано сцени з людського життя. Рельєфи завжди розфарбовані в улюблені кольори єгиптян -- кольори землі і завжди безхмарного єгипетського неба.

На виставці досить повно представлено зразки ювелірних виробів із золота, дорогоцінного і напівдорогоцінного каміння. Тільки на мумії фараона було знайдено 143 дорогоцінні прикраси.

На виставці представлено декілька предметів із цієї прекрасної колекції ювелірного мистецтва Давнього Єгипту: золоті сережки, золоті підвіски і браслети та інші прикраси. На всіх прикрасах зображення скарабея -- священного жука, уособлення сонця і життя.

Привертають увагу відвідувачів ритуальні алебастрові вази у формі квітки лотоса і у формі лева.

За ритуалом поховання фараон брав з собою у потойбічне життя все те, що оточувало його при житті. Тому в гробниці було багато різних предметів і навіть меблі. На виставці дитяче крісло Тутанхамона, табурет, складальний стільчик, ігральна дошка, деревяні та алебастрові скриньки і навіть комод із червоного кедра.

Часто відвідувачів на цій виставці в підтекстовках до експонатів вражає слово «модель». Справа в тому, що в гробницю не могли поміститися великі судна, на яких фараон їздив по Нілу і на яких потім везли мумію на місце поховання, в Долину Царів. Тому виготовлялися абсолютно точно зменшені копії моделі. На виставці представлена модель судна і модель саркофага. Сам саркофаг експонується в гробниці в Долині Царів, де знаходиться і мумія Тутанхамона в 104 кг. золотому гробі. Всі інші безцінні експонати з гробниці Тутахамона зберігаються в Каїрському музеї, де розміщені в десятках залів.

В нашій країні пам'ятники культури і мистецтва Стародавнього Єгипту здавна викликали великий інтерес. Виставка «Скарби гробниці Тутанхамона» викликала ще раз продемонструє мистецтво талановитого єгипетського народу.

НА НХМУ, оп. 1, папка 1487, арк. 19-21.

Документ: «Раді міністрів Української РСР. Довідка про експонування виставки «Скарби гробниці Тутанхамона» (АРЕ) у Державному музеї українського образотворчого мистецтва УРСР».

Раді міністрів Української РСР

про експонування виставки «Скарби гробниці Тутанхамона» (АРЄ) у Державному музеї українського образотворчого мистецтва УРСР

Виставка «Скарби гробниці Тутанхамона» експонувалась в приміщенні Державного музею українського образотворчого мистецтва УРСР протягом двох місяців (з 6 січня по 14 березня 1975 р.).

Власне підготовка до ІІ прийому розпочалась з лютого 1974 року, коли керівництвом музею було здійснено ряд відряджень до Москви, а згодом Ленінграду з метою ознайомитися з характером експонування та формами обслуговування глядачів. В листопаді -- грудні до Ленінграда виїхали хранителі фондів музею для прийому експонатів виставки від Державного Ермітажу. Передачу було оформлено відповідним актом, до якого додавався докладний опис стану збереження експонатів та численні фотоматеріали, що його фіксували. З Ленінграда до Києва виставку було відправлено залізничним транспортом у супроводі спеціальної охорони і 12 грудня автомобільним транспортом також у супроводі спеціальної охорони доставлено в Державний музей українського образотворчого мистецтва УРСР.

Після транспортування, як це було і раніше, на всіх етапах перебування виставки «Скарби гробниці Тутанхамона» у Радянському Союзі, призначена музейна комісія, до якої крім співробітників музею було включено також реставратора вищої категорії Всесоюзного центра художньої реставрації імені академіка Грабаря тов. Петрова В.Є. за участю представників АРЄ директора науково-дослідного реставраційного центра при Організації єгипетських древностей д-ра Салеха Ахмеда Салєха та первого хранителя Каїрського музею д-ра Махаммеда Ахмета Мохсана ретельно преревіририла і зафіксувала в акті та фотоматеріалах стан збереження експонатів в момент початку експонування їх в Державному музеї українського образотворчого мистецтва УРСР.

Проведено також велику підготовчу роботу, пов'язану з обслуговуванням глядачів. Надзвичайно трудоміським був розподіл квитків, адже трудящими були подані до музею заявки на 1,5 млн. квитків. Було налагоджено чітку систему сеансів -- 400 глядачів у 10, 12, 14, 16 та 18 годин з обов'язковою півгодинною перервою між сеансами, обумовленою необхідністю дотримувати визначених умова температурно-воло- гісного режиму. Для чіткого функціонування цієї системи було спеціально обладнано гардероб на відповідну кількість місць.

Перед відправкою до Каїра стан збереження експонатів перевірила комісія, призначена наказами Міністерства культури СРСР № 188 від 10.Ш.1975 р. та Міністерства культури УРСР № 211 від 26.ІІІ. 1975 р. і склала відповідний акт. Комісія прийшла до висновку, що після експонування в Державному музеї українського образотворчого мистецтва УРСР всі експонати знаходяться в хорошому стані завдяки тому, що в музеї підтримувався необхідний температурно-вологісний режим.

15 квітня 1975 р. експонати виставки «Скарби гробниці Тутанхамона» було відправлено з аеропорта «Бориспіль» в Каїр двома літаками. Експонати супроводжували -- у першому літаку представники Міністерства культури СРСР художник-реставратор тов. Петров В.Є. та представник Арабської Республіки Єгипет д-р Салех Ахмед Салех, у другому -- головний хранитель Державного музею образотворчих мистецтв ім. О.С. Пушкіна тов. Георгієвська Є.Б. та д-р Мохаммед Ахмед Мохсен.

Таким чином, протягом 4 місяців колектив музею наполегливо працював по прийому, монтажу, експонуванню, обслуговуванню, демонтажу та передачі експонатів виставки.

Протягом двох місяців її відвідало 194978 осіб /при плані 120000 осіб/. Прибутки від вхідної плати 260,5 тис. крб. / при плані 180 тис. крб./, отже, перевиконання плану становить 80, 5 тис. крб.

Видатки за перебування в м. Києві представників АРЄ за оплату додаткової міліцейської охорони, за влаштування додаткової сигналізації, транспорта і видатки, за пристосування музейного приміщення під виставку, за електромонтажні роботи додаткового освітлення, за перевозку експонатів з вокзалу, розпаковку, монтаж експонатів і обладнання, драпірувальні роботи, виготовлення вивісок, табличок та ін. -- 113 тис. крб.

Передбачено кошторисом Міністерства культури СРСР 15,0 тис. крб. для преміювання співробітників музею.

161,8 тис. крб. музей перерахував Всесоюзному виробничо-художньому комбінату Міністерства культури СРСР.

Размещено на Allbest.ru