Роль родини і дитинства у формуванні особистості майбутнього духовного авторитету української нації блаженнішого Любомира Гузара

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роль родини і дитинства у формуванні особистості майбутнього духовного авторитету української нації блаженнішого Любомира Гузара

Ігор Коляда

доктор історичних наук, професор

Богдан Бацвін

(м. Київ)

У статті І. Коляда, Б. Бацвін «Роль родини і дитинства у формуванні особистості майбутнього духовного авторитету української нації Блаженнішого Любомира Гузара» подано родовід Блаженнішого Любомира Гузара; розкрито роль родини Гузарів у суспільно-політичних та націотворчих процесах у Західній Україні; висвітлено аспекти родинного виховання Любомира, розкрито роль батька та матері, бабусі у формуванні релігійного та національного світогляду юного Любомира; у контексті суспільно-політичних процесів, що відбувалися в Європі та в Україні охарактеризовано дитячі роки майбутнього очільникам УГКЦ, як перший етап у формуванні його особистості.

Ключові слова: родовід, священик, національно-визвольні змагання, міжвоєнний період, релігійне виховання, греко-католики, еміграція

Актуальність. Особливу роль в житті людини, її захисті, формуванні духовних потреб, а також його первинної соціалізації грає сім'я. Рівень моральної культури батьків, їхні життєві плани й устремління, соціальні зв'язки, сімейні традиції мають вирішальне значення в розвитку особистості молодої людини. У сім'ї дитина набуває переконань, моделей поведінки, необхідні для життя в суспільстві. У першу чергу родина передає дитині, що переживає етапи свого формування й становлення, досвід попередніх поколінь. Тому важливим та актуальним є вивчення родоводу, дитячих та юнацьких років Любомира Гузара для розуміння чинників формування його життєвих засад та принципів, духовних ціннісних ідеалів як очільника УГКЦ та морального авторитета українського народу. У цьому контексті не менш важливим є подальший розвиток української біографістики, що також робить актуальною проблему дослідження життєвого шляху особистості Блаженнішого Любомира. родина духовний український гузар

Новизна нашого дослідження полягає у вивченні малодосліджених фактів біографії дитинства та юнацтва Любомира Гузара, ролі родинного виховання та вражень дитинства у формуванні особистості майбутнього очільника УГКЦ.

Вивченню життєвого шляху Блаженнішого Любомира Гузара присвячено роботи: А. Аржановського, В. Чистуха, К. Щоткіної.

Любомир Гузар народився 26 лютого 1933 року у Львові - місті з багатогранною історичною спадщиною: єврейською, вірменською, німецько-австрійською, грецькою, молдавською, циганською, а найбільше українською і польською.1 «Наш Любомир прийшов у цей видимий світ тут, у своєму рідному Львові, на Личакові. Був охрещений у церкві Петра і Павла, про що так із гордістю завжди згадував» - зазначає Блаженніший Святослав. Обидві сімейні лінії - і материнська і батьківська, - були пов'язані зі священством, але батьки Любомира, Ярослав і Ростислава, були людьми світськими . «Я походжу зі священичої родини. У нашій родині було багато священиків: мій дідуньо священик, батько моєї мами священик, мій прадід священик, мій дідо по батькові був сином священика, тобто прадід священик - отець Дмитро. Кажучи по-світськи, в нашій родині вже така склалася традиція», - зазначатиме Блаженніший Любомир .

Ґенеза прізвища Гузар, тернопільський краєзнавець Володимир Чистух, стверджує, що, походить від угорського магната, який прибув до Бучача та оселився в пресілку Гузарівка і взяв собі прізвище Гузар. Прадідом Блаженнішого Любомира був Дмитро Гузар, який народився 26 жовтня 1823 року. У 1849 році він висвятився на священика і до 1851р. служив парафії міста Городка біля Львова. У 1850-1851 рр. відправляв служби у церкві Успіння Пресвятої Богородиці у Львові. Згодом переїжджає до с. Завалів (Підгаєцький район, Тернопільська обл.). На той час в отця Дмитра було два сини: Володимир та Євген, в Завалові народився третій син Лев (дід Любомира Гузара) і донька Ольга. Отець Дмитро Гузар служив у Завалівській парафії понад півстоліття. Деякий час йому допомагав син Євген, який теж став священиком. Завдяки родині священика Гузара, як слушно відмічає Н. Пастернак, зросла національна свідомість у завалівських селян. . Наприкінці квітня 1883 року в с. Завалів приїжджав Іван Франко у гості до батька свого приятеля Василя Лукича Левицького. На Великдень 1883 р. Іван Франко погостював ушваґра свого приятеля - о.Дмитра Гузара. Під час Великоднього богослужіння поетаособливо зацікавив старовинний іконостас у Завалівській церкві. Він звернув увагу на два образи - на випуклих дощечках. Того ж року поет опублікував мистецтвознавчий нарис «Два образи у церкві Завалівській», у якому розповів про риси українського Ренесансу в манері письма обдарованих художників-іконописців

Галичини XVIII ст. . У листопаді 1905 року вдячні парафіяни подарували отцю Дмитру Гузару золоту чашу для причастя - на знак його 50-літнього служіння в парафії. Ця чаша зберігається в церкві донині. Помер отець Дмитро 2 березня 1908 року.

Дідусь по батьківській лінії Блаженнішого Любомира Лев Гузар народився 1858 р. у селі Завалові на Тернопільщині. Закінчив бережанську гімназію, а згодом юридичний факультет Львівського університету. Працював нотаріусом у с. Яблунові, Печеніжин та Станіславі на Прикарпатті, а потім упродовж багатьох років - на тій же посаді у м. Галич (з 1908 р.). Нотаріус Гузар входив до складу Галицького магістрату в 1912 р. Був активним у суспільно-громадській діяльності, тісно співпрацюючи у місцевій «Просвіті».

Лев Гузар неодноразово спілкувався з Іваном Франком, бував в його товаристві в Болехові, де відбував стажування - про це свідчить Володимир Частух у своїй книжці. Лев Гузар мав гарний будинок у Галичі, крім того його дружині належала «пишна крамниця у Львові, що поєднувала функції житла і торгового підприємства». Родина була багатою, володіла великою земельною ділянкою біля будинку у Галичі, а також полем близько 10-ти гектарів у селі Шевченкове біля Галича. У 1910 році нотар Лев Гузар з дружиною у складі групи краян - галичан відвідав Італію. Подорожуючі побували у Неаполі, Венеції та Римі. В італійській столиці мали аудієнцію у римського папи Пія X. Коли почалася Перша світова війна, Лев Гузар з родиною покинули Галич (перебували у Відні). У 1915 році Галич окупували війська царської Росії. Зупиняючись на постій у будинках городян, російські вояки чинили грабунок серед місцевого населення. Не став винятком і будинок Гузарів. Господарі, коли повернулися додому, то побачили тільки обшарпані стіни свого колись багатого та гарного помешкання. Коли до Галича надійшла звістка про Листопадовий зрив у Львові(1918), то в місті зорганізувався тимчасовий комітет у складі нотаря Лева Гузара і інших осіб. Комітет перебрав собі владу у Галичі. Під час установлення в місті влади ЗУНР йому була запропонована посада комісара Галицької округи, свідчить про його великий авторитет у місті. Але це було недовго. Згодом прийшли поляки - і Лева Гузара заарештували. Це підірвало його здоров'я.

Після закінчення війни, яка забрала його молодшого сина Олександра - Дмитра (1899-1918), він прожив усього кілька років. Кінцевий період життя доживав самотнім, бо дружина перебувала у Львові. Коли 28 липня 1923 року він помер, газета «Діло відгукнулася на цю сумну подію великим некрологом, розміщеним на першій сторінці. Там знаходимо слова про те, що Л. Гузар був «для наших людей не так урядником, як щирим порадником». А вже згодом у тій же газеті з'явилася стаття подяки. Згідно неї отримуємо уявлення про те, якою важливою для цього містечка була постать нотаря Лева Гузара і якою пошаною він користувався. Оскільки цей документ публікується вперше, подаємо його без скорочень і з незначним редагуванням: «Подяка. Подобалося Всевишньому навістити нас важким ударом і покликати до себе нашого найдорожчого мужа і батька бл. п. Льва Гузара, нотара в Галичи. В тім великім горю одинокою потіхою були для нас вияви глибокого співчуття, яких ми дізнали від многих наших знайомих. Також величавий похорон покійного був знаком правдивої пошани для нього. Тому, не будучи в силі кождому з осібна подякувати складаємо на цьому місці прилюдну щиру подяку всім, що взяли участь в похороні і поспішили з усними та письменними заявами жалю. В першій мірі сердечно дякуємо Впр. о. Катихетови Лободичеви з Галича за щире заняття урядженням похорону та за Його до глибини душі проникаюче нагробне слово виголошене в церкві. Всесвіт. о. Мітратови Гордіевському зі Станиславова за провід в похороні, а дальше Впр. Отцям за ласкаву участь, о. Деканови Дудровичови з Яблонова, о. Винницькому совітникови і парохови з Галича, о. Мотюкови а Маріямполя, о. Ставничому з Комарова, о. Дудинському з Межигорець, о. Барановському з Темеровець, о. Гошовському з Крилоса, о. Дольницькому з Тустаня, о. Стекови з Єзуполя, о. Абрагамовичеви Ч. Студитів з Унева. Рівночасно складаємо щиру подяку Впр. о. деканови лат. обр. Ангерови, парохови Галича, як також о. Гвардіянови зі Св. Станіслава, що причинились до звеличання похоронного обряду. Крім того почуваємося до обов'язку подякувати за слова потіхи і за поміч в тій тяжкій хвилі Вп. Панству Макарушкам, пані Муликовій-Яворській, Мельниковичам, Хмілевським, Терпилякам, Лисакам, Стебновському і Клапоущакови. Окремо дякуємо Вп. Панови меценатови Олесницькому зі Станиславова і Вп. Панови Трачеви зі Суботова за зворушаючі нагробні слова на цвинтарі. В кінци складаємо щиру поярку за звеличання похоронів Церковним Братствам Галича і Залукви та Громадянам Галича, Залукви, Станиславова та околиць за участь і труди в звеличанню сумного похоронного обряду, зокрема дівчатам з Залукви за спів в часі похорону. Галич, в серпні 1923. року. Жена Вільгельміна, син Ярослав» («Діло № 102 від 09.08.1923 р.). Могила Л. Гузара збереглася на старому галицькому цвинтарі .

Батьком Блаженнішого Любомира був Ярослав Гузар. Син Лева та Вільгельміни Гузарів, народився 1897 року у Станіславові, закінчив Станіславську гімназію. Під час навчання у Станіславській гімназії брав участь у гімназійному хорі й оркестрі, яким часто сам і диригував. У 1915 р. його взяли у ряди УСС, потім перевели до гарматного полку під командою сотника Воєвідки. Згодом закінчив старшинську школу у Братиславі. Про Ярослава Гузара збереглися спогади тих, хто з ним воював: «В часі військової служби був уважливий і товариський до підчинених йому гармашів, вирозумілий та повний до них любови. Стрілецтво за це його шанувало, поважало й любило. Кожний стрілець відчував, що Ярослав був не тільки взірцевим бойовим старшиною, але був також повно вартним громадянином-соборником. В Україні втратив він в боях свого брата Олександра. Чи під час запеклих боїв, чи в чотирикутнику смерті був він бадьорий, життєрадісний, а це все уділялося його окруженню. Навіть у фронтовій полосі він потрафив зорганізувати хор та театральний гурток, уладжував концерти, в яких сам акомпаньював і співав». Після розвалу Австрії у 1918 році Ярослав зголосився до Української галицької армії і брав участь у Чортківській офензиві - наступальній операції УГА в період польсько-української війни 1918-1919 років. У другій половині 1919 р. бере участь у частих боях на Великій Україні у складі УГА. Під час Листопадового зриву у Львові (1918 р.) Ярослав Гузар - хорунжий УСС, разом зі своїм батьком Левом Гузаром та десятником УСС Василем Мироном, гімназистом Богданом Макарушкою, селянами Василем і Романом Дирдами організували тимчасовий комітет, який перебрав у свої руки владу в Галичі 11.

У серпні 1920 р. Ярослав Гузар виїхав до Відня «на студії заграничної торгівлі». Активно долучався до студентського життя «Віденської січі», виїжджав з хором до Лінца. Закінчив студії з дипломом інженера. Повернувшись до Галича, кинувся у вир кооперативної діяльності. У 1925 році він керував кооперативом «Народний дім». На загальних зборах «Просвіти», які відбулися 14 листопада 1926 року, Ярослава Гузара було обрано головою місцевого відділу. Паралельно він очолював також осередок «Рідної Школи». Проте одруження і переїзд до Львова не дали можливості молодому керманичеві просвітніх товариств розгорнути активну роботу . У 1926 р. Ярослав Гузар одружився з Ростиславою Деменчук, батько якої був парохом у селі Кальному Зборівського району на Тернопільщині. У подружжя народилося двоє дітей: донька Марта у 1927 році та син Любомир у 1933 році. На той час Ярослав Гузар уже працював у Львові, його запросили до Українського земельного банку, на посаду книговода. Крім своєї основної роботи, займався активно громадськими справами .

Людина народжується як індивід, із притаманними їй природними задатками і саме їх вона успадковує у свого роду, який був наповнений любов'ю та вірою в Бога.«Ім'я Любомир складається з двох слів, де на першому місці є любов. Ми можемо сказати, що своїм життям і своєю місією Любомир наче переспівував ту славну фразу св. Августина про розуміння та віру - він любив для того, щоб розуміти, і розумів для того, щоб любити. Тому до нього так усі горнулися, бо ніхто ніколи не бачив його злобним, ніхто ніколи не відчував якоїсь його постави, яка би відкидала, навпаки. Навіть тоді, коли він картав - він любив, бо хотів добра для цієї людини. І тут справджується ще одна фраза св.. Августина: якщо ти хочеш когось виправити, якщо ти хочеш комусь дорікнути - спочатку його полюби. І Любомир полюбив, полюбив усіх нас, тому ніхто ніколи не боявся до нього приходити і відкривати йому найпотаємніші закутки свого серця, бо завжди бачив у його очах люблячого батька, який тебе через свою любов зрозуміє... Він увійде назавжди в історію усіх нас, його духовних дітей як батько, який для нас є джерелом миру. Він носив у собі мир, який є плодом Святого Духа».

Ім'я Любомир слов'янського походження, утворене від поєднання двох частин «люб» ( «улюблений», «любий») і «світ». Ім'я Любомир означає «любий світу» ( «любимо світом»). Наголос в імені може бути як на перший, так і на останній склади. У Чехії Любомира також зватимуть Любор, а в Польщі - Любомєж. Синоніми імені Любомир. Любор, Любко. У дитинстві особливого клопоту у батьків з ним немає. Любомир швидко розвивається і випереджає своїх однолітків. Особливо це стосується читання - подорослішавши, Любомир збереже свою любов до книг, що дозволить йому постійно підвищувати свій інтелектуальний рівень. Варто сказати про те, що чоловік з ім'ям Любомир - відмінний учень. Він не стільки вчиться в школі, скільки спостерігає за повсякденним життям. У новому і цікавому справі прагне розібратися самостійно і отримати повне уявлення про те, що йому незрозуміло.Любомир цілком може стати фахівцем досить широкого профілю, так як від природи в більшості випадків має різнобічні здібності. Чоловік з ім'ям Любомир, навіть ставши дорослим,ніколи не забуває про матір та батька, продовжуючи піклуватися про них і забезпечувати їм потрібну фінансову підтримку, якщо це необхідно. Якщо ім'я Любомир відзначає день народження взимку, то, швидше за все, йому притаманні такі якості, як терплячість, працьовитість, сором'язливість. Однак «зимового» Любомира виділяє те, що він завжди готовий прийти на допомогу у випадках, якщо близькі люди потрапили в біду або зіткнулися з несправеливістю. В нумерології значення імені Любомир визначається числом 6, яке вказує на те, що у його володаря обов'язково в житті буде присутній успіх. Однак для цього потрібно здійснювати діяльність, яка передбачає завоювання авторитету у оточуючих людей. І ім'я Любомир, дійсно, здатний збирати людей і вести їх за собою. З нього може вийти непоганий державний муж. Йому властиво деяке бажання підпорядкувати всі своїй волі і своїм принципам. Правда, робити він це буде цілком тактовно, не зачіпаючи чужого самолюбства. Він завжди залишається тактовний і терплячий. Любомиру дана здатність дипло-матичного спілкування. Часто Любомир вважає за кращевести спосіб життя холостяка. Багато Любомирів в результаті стають священиками або ченцями.

Блаженніший Любомир народився в той час коли в західній Україні було національне гноблення та яскраво виражалася політика асиміляції українців, а пізніше і бомбардування Львова німцями і прихід радянської влади яка репресивно ставилась до завзятих українців, серед яких і була родина Гузарів...

Батьки Любомира - Ярослав та Ростислава - були дуже набожними, любов до Бога маленькому Любомиру привили саме вони. «Моя сім'я була дуже побожна. Ми молилися, а в святкові дні та в неділю відвідували храм і святкували.

Крім того, що тато й мама мої були дуже побожними, так й ще дві мої бабусі були такими же. Мій вуйко, брат матері, в недільні дні, коли я був малий, брав мене «на прохід»: ми ходили по храмах міста. Цей релігійний елемент був виразний в родині», - згадував згодом Блаженніший Любомир .

Вибір кар'єри священика малим Любомиром був не випадковим. За його спогадами, «сім'я Гузарів мала безпосередній стосунок до церкви. Регулярне відвідування служб Божих було звичною практикою для тодішніх львів'ян, а не свідченням якоїсь надмірної побожності. Батьки часто ходили «на дванадцяту» - останню недільну літургію, яка правилася о 12:00. На неї зазвичай збиралася сама інтелігенція... багато чоловіків проводили час у розмовах під церковними стінами, а не всередині них» . Цьому дитячому враженню, як справедливо зазначає К. Щоткіна,майбутній кардинал напевно, зобов'язаний першими припущеннями про те, що «церква» і «спілкування» - нероздільні поняття .

Отже, батьки дали своїм дітям глибоке релігійне виховання та освіту, бо належали вони до щасливих дітей, бо разом з батьками приходили до Катедри св. Юра у Львові та слухали вдумливі проповіді великого Митрополита Андрея Шептицького, святі слова якого вкоренилися у їх серцях і стали духовною поживою на ціле життя. Як слушно відмічає старший науковий співробітник Національного заповідника "Давній Галич" Віра Гембарська, що до цього додати ще особливо теплу родинну атмосферу, де завжди панувала любов до Бога, українського народу й України, то це були ті життєві чинники, які сформували душі дітей. З рідної домівки брат і сестра винесли почуття обов'язку, терпеливості, витриманості і любові .

Освіту Любомир почав здобувати у Львові - тут він закінчив Народну школу ім.Т. Шевченка та перший клас гімназії.

Львів того часу був містом неоднорідним, із насиченим внутрішнім життям. Перша світова й Громадянська війни закінчилися не так давно. Вулицями міста ходили люди, які були учасниками обох змагань, вони стали свідками розвалу імперії, пережили - деякі вельми важко - крах надії на українську державність, жорстку польську реакцію. Якщо не разом, то принаймі поруч співіснували люди, що перебували по різні боки барикад: поляки й українці, переможці й переможені, ті, що змирилися, і ті, що зламалися, готові до примирення і вічні борці .

Серед дитячих спогадів Л. Гузара, як відмічає К. Щоткіна, багато болючих моментів, пов'язаних із періодом «перших совєтів» . Як згадував Л. Гузар, «ще з «першими совєтами» з'явилася звичка прислухатися до нічних кроків на сходах і «тривожна валіза», що завше стояла на поготові »

Безхмарне дитинство перестало таким бути у вересні 1939 року. Тоді німці почали бомбити Львів. Мати швидко звеліла дітям спускатися до підвалу. Як пригадував потім Гузар, « я - дитина війни. Я бачив як багаті люди в одну мить втрачали все». Далі були нічні дослухання до звуків проїжджаючих вантажівок і ранкові розмови батьків про те, коко цієї ночі розстріляли. НКВС змінило Гестапо. Далі знову повертались радянські спецслужби .

«З - поміж інших болючих спогадів - пам'ять про той день, коли до міста ввійшли німці. Тоді батьки позачиняли дітей самих удома і пішли до в'язниці, щоб упізнати трупи, залишені «комісарами», що відпустили зі Львова,- підкреслюєКатерина Щоткіна. - Про нові жахи, що прийшли на зміну. Про стіну, повз яку ходили гімназисти щоранку, а під нею ще довго лежали трупи розстрі-ляних нацистами заручників - «для залякування». Про загибель єврейської сім'ї, з якою дружила родина Гузарів, і обшук, учинений нацистами в будинку за підозрою в переховуванні євреїв. Про болісний моральний вибір, через який доводилося проходити всім, кого затягнуло в ті страшні події. Може, саме тому про свою втечу патріарх говорить, як про «щасливу».

Ішов 1943 рік. Сім'я раділа, коли Любомир, ще у шкільні часи, сказав, що хоче стати священиком . «...віруючі завжди бачать такі покликання в дещо іншому світлі. Господь Бог через наших батьків дає нам дар життя, а також і певні таланти. Кожна людина має певні таланти, але крім того, кожен дістає від Господа Бога покликання, немовби запрошення до якоїсь особливої діяльності. І ми переконані, що таке бажання стати священиком чи монахом (монахинею) - це Божий дар. Я хотів бути священиком так менше-більше, починаючи з 10-го року життя», - згадуватиме згодом Блаженніший Любомир.

Коли Любомир закінчив початкову школу, як зазначає Катерина Щоткіна, він спробував наблизитися до здійснення мрії про священство. Бабуся відвела його до монастиря редемптористів, при якому був «не те щоби новіціят, але щось на кшталт малої семінарії», як каже сам Блаженніший . Настоятель монастиря порадив 10-річному хлопчикові, точніше його бабусі, не поспішати. «Дуже гарно сину, що ти хочеш бути священиком-редемптористом, але знаєш, такий час тепер (то був 1943 рік), що може краще, як би ти пішов до звичайної нормальної гімназії, а коли завершиш навчання, побачимо, яка буде ситуація, то тоді зголосишся», - сказав ігумен. Ну, і з тим ми повернулися додому. Л.Гузара «не прийняли» .

Друга світова війна різко змінила життя цієї родини. Гузари були змушені емігрувати на Захід. Більшу частину життя сім'я Гузарів провела в таборах для переміщених осіб неподалік від Зальцбурга. Тут було багато скитальників із різних частин України. І це, як слушно відмітила К. Щоткіна, стало першою можливістю для майбутнього патріарха переконатися в тому, який різний наш народ . У 1944 році сім'я була вимушена емігрувати до Австрії - Ярослав Гузар потрапив у списки НКВС на заслання до Сибіру. Похапцем зібравши речі, сім'я виїхала вночі до Зальцбурга. "То була добра нагода побачити світ", - так коментуватиме згодом Любомир ту нічну втечу. Він взагалі не акцентує на своїх поневіряннях, просто кажучи: "Я жив спокійним життям". Він саме так і сприймав свій шлях - як служіння, в якому модератором є Бог. А відтак все, що відбувається, - у Його руках і стається з Його волі. «У 1944 році ми виїхали зі Львова, щоб не потрапити у вир військових дій. - розповідав Любомир Гузар. - Ми вже пережили це один раз, у 1939 році коли німці йшли на схід, тікати ми не хотіли... Хотіли лише пересидіти за містом, а там як вийде фронт - повернутись до Львова. Але нас захопили німці, і так ми опинились аж у Австрії, у таборі звідки вони розсилали людей на роботу. З табору нам удалось втекти, але ми залишились у Австрії. Мій батько знав мову - вивчив її, ще як був студентом... Там нас і застав кінець війни. Життя в еміграції було, природньо складним. В Австрії родина Гузарів буквально голодувала. Блаженніший розказує «ми жили на селі, зараз, щоб жити у тих околицях, треба платити великі гроші, а тоді нам фермер виділив клапоть землі... Це біля підніжжя Альп було. Ми жили над стріхою, на піддашші. Взимку там було нижче нуля. З вікна вид був - такий прекрасний! А їсти нічого. Трохи-трохи з городу збирали, батько дещо заробляв. Сусіди-австрійці, слава Богу, люди добрі були - якусь їжу давали. Після війни стало, звичайно, легше ».

В Австрії сім'я Гузарів мешкала у передмісті Зальцбурга, у таборі №2, де 11- літній Любомир продовжив своє навчання. «у геть несприятливих умовах... українські біженці. знаходили спосіб виховувати своїх дітей і втаборах. Школу відкрили в табірному бараку. Це була та сама «українська гімназія», яку Гузар, за офіційною біографією, закінчив у Зальцбурзі. Грубо збиті столи й лавки, зошит і олівець - розкіш і рідкість, а от викладачі - як на підбір, бо серед біженців «від совітів» чи колишніх в'язнів німецьких таборів було чимало освічених людей, навіть університетська професура. Але австрійська влада не визнавала цієї «гімназії». Зате - і це виявилося важливішим - її атестат визнали в США ».«Ми з Любомиром Гузаром разом ходили до гімназії тоді, коли наші родини жили в таборах для переміщених осіб в Австрії. Їхня сім'я мешкала в таборі №2 у передмісті Зальцбурга. Там пізніше відкрили українську гімназію. Я і Любомир були в тій самій клясі. Ми, учні, сиділи всі разом, бо то була одна кімната. Професор Олексишин любив нас пересаджувати, і раз, власне, так випало, що ми сиділи з Любомиром в одній лавці і то досить довго. А одного разу раптом обидвоє вилетіли за двері. Ректор прийшов і каже: «А що ж ви тут робите в кори тарі?» Любомир каже: «Ми вилетіли за двері». Може, до деякої міри була моя вина, бо професор Олексишин пояснив на мапі, де знайшли кості першої людини. А я шепчу до Любка: «Цікаво, чи то Адама чи Еви?» Я не знаю, що мені прийшло на думку! Професор Олексишин то почув. Ну то, розуміється, вигнав нас за двері. Любомир був дуже приємний. Він до кожного усміхнувся, до кожного усміхнувся, до кожного заговорив, і я не пригадою собі, щоб він десь з якимись другими хлопцями щось мав - якісь порахунки або щось. Був дуже такий спокійний, і всі його любили», - згадувала Оксана Горецька , гімназійна товаришка Любомира Гузара. Навчаючись у табірній «українській гімназії» Любомир брав активну участь у різних заходах, організованих для дозвілля української молоді, але, як зазначає К.Щоткіна, мав одну відмінність від однолітків: навіть, у хиткому статусі «переміщеної особи», він абсолютно точно знав, чого хоче, і не сумнівався ані у своєму виборі, ані у майбутньому. Він хотів бути священиком .

Повоєнні емігранти з Галичини у Австрії були дуже патріотичними, бо вони зростали у непростих 1920-30-х рр.., бо пережили період розвитку українських державницьких настроїв, відчули на собі велику травму Другої світової війни, і, врешті-решт, скитальщину. І тому зв'язок з рідною землею був дуже органічний . Батько Любомира, не був виключенням. Як адміністратор мистецької групи "Муза" він влаштував близько 120-и концертів у тодішніх зонах: американській, англійській і французькій.

І далеко за межами України, підліток не полишив свого прагнення стати священиком. Ще в Зальцбурзі Любомир написав листа до малої духовної семінарії у Стемфорді. Її керівник відповів хлопцеві, аби той звернувся до нього по прибуттю до США. «Одначе, коли ми були в Австрії, я довідався адресу однієї семінарії в Америці, і написав туди листа. На превеликий мій подив, прийшла мені відповідь від настоятеля цієї семінарії: «Сину, коли приїдеш до Америки - зголосися. Побачимо...». Так і сталося. Приїхав, зголосився і вже за три тижні по приїздові я вступив до семінарії. Спочатку - до малої підготовчої, а відтак - до великої...» .

Разом з тим варто, зазначити, що життя родини Гузарів в Австрії було далеко не безхмарним. Повоєнна Австрія, як зазначає К. Щоткіна, зовсім не текла молоком і медом, а біженців тут перебувало дуже багато - набагато більше, ніж країна могла асимілювати, і австрійська влада охоче позбувалася мігрантів . Л.Гузар згадує про те, яким уважним доводилося бути, щоби випадково не потрапити «не в той потяг»: біженців іноді обманом заманювали в ешелони, що йшли на радянську територію.Не надто поспішали приймати до себе переселенців й інші європейські країни, також розорені війною.

Отже, ще учнем-підлітком у повоєнній Австрії, позбавлений батьківщини і будь-якого майна, як зазначав А. Аржановський, він пізнав усі труднощі та випробування, характерні для долі мільйонів біженців сучасного світу.

Невеликі квоти відкривали для людей певних спеціальностей європейські держави, але в родині Гузарів, на жаль не було представників потрібних про- фесій . Тоді як потрапити до США єдиною вимогою було запрошення від когось, хто живе у США. Зрештою Ярославу Гузару вдалося роздобути запрошення до США від свого старого знайомого (колишнього однокласника Ярослава), який чесно попереджав, що більше нічим допомогти не зможе, бо зробив близько трьохсот таких запрошень. Але досить було цього. Запрошення стало путівкою за океан, зеленим світлом на останній дистанції втечі. І сім'я вирушила за океан .

«У 1949-му виїхали до Сполучених Штатів. Там життя якось впорядкувалося - працювали, заробляли. Я ходив до школи. Але все то є чужина, на якій ви - «друга кляса»... .

Отже, важливу роль у формуванні особистості Любомира Гузара, як майбутнього морального авторитету української нації, одного із непересічних очільників УГКЦ Любомира Гузара відіграли такі чинники, як родинні традиції, приклад служіння предків інтересам пересічних українців, батьківське виховання та материнська турбота, бо саме в українській родині історично складалась і передавалась із покоління в покоління традиція важливості ролі родини на початковому етапі формування особистості, зокрема у дитячі роки. Порушення цієї традиції стало однією з причин втратою сучасним українським суспільством своїх цінністних та духовних орієнтирів, наростанням бездуховності та цинічних настроїв серед молодого покоління.

«The role of the family and childhood in the personality formation of the future spiritual authority of the ukrainian nation of his beatitude lubomyr husar»

Koliada Ihor, Batsvin Bogdan

In the context of European and Ukrainian socio-political processes of the interwar period, the childhood of His Beatitude Lubomyr Husar was described. The authors examined his pedigree; found peculiarities of family upbringing; revealed the role of father, mother and grandmother in shaping the religious and national outlook of the future head of the Ukrainian Greek Catholic Church.

Key words: genealogy, priest, national liberation competition, interwar period, religious upbringing, Greek Catholics, emigration.

References

1. Arzhanovsky A. (2007) Conversations with His Beatitude Lubomyr Husar: To the Post of Confessional Christianity / A. Arzhanovsky / View. 2 Lviv: Publishing House of Ukrainian Catholic University 183 p. [in Ukrainian]

2. Batig M. (2007) Graphics of Anton Manastirsky (1878-1969) / M. Batig // Fine Arts. No. 2. [in Ukrainian]

3. Blessed Vuiko Love. (2017) Lviv: Svichado, 208 p. [in Ukrainian]

4. Boris Gudziak. "People saw in the Blessed Spark of God" Our Faith, June-July 2017, No. 6-7 (351-352) [in Ukrainian]

5. Vera Gembarskaya. Homeland of Husar's connection of generations // Progress [Electronic resource]. Access mode: http://postup.brama.com/usual.php?what=7849 [in Ukrainian]

6. Ivan Drabuk. (2017) Husari and Halych // Galician word, No. 30 (1976) dated September 29 [in Ukrainian]

7. Lyubomir Husar [Electronic resource] // Our perspective. Scientific Analytical Journal Access Mode: http://www.perspektyva.in.ua/lyubomyr-guzar-kozhna-lyudyna-distaye-vid-gospoda-boga-poklykannya-nemovby-zaproshennya-yakoyis-osoblyvoyi- diyalnosti/ [in Ukrainian]

8. Lyubomyr Huzar live on "Live Radio" // Information resource of the Ukrainian Greek Catholic Church [Electronic resource]. Access mode: http://news.ugcc.ua/audio/ blazhenn%D1%96shiy_lyubomir_v_ef%D1%96r%D1%96_zhive_rad%D1%96o_voskre s%D1%96nnya_76879.html [in Ukrainian]

9. Lyubomyr value of the name [Electronic resource]. Access mode: https:// magia.com.ua/lyubomir-znachennya-imeni-shho-oznachaye-im-ya-lyubomir/

10. N. Lebid. (2017) Do not be afraid Do good! / / Ukraine Young № 68 (529), June 2-3 [in Ukrainian]

11. Nadia Pasternak. (2017) His Beatitude Lubomyr Husar. Roots // Culture and Life No. 36.8, September [in Ukrainian]

12. P. Sheremet G. (2016) Titis. Man with an angel on his shoulders. // Nation and the state number 10 (641), October [in Ukrainian]

13. Shchetkina K. (2017) Lyubomyr Huzar. I want to be human / Katerina Shchetkin. Kh.: Vivat, 272c .: Il. (Series "The Pride of the Nation") [in Ukrainian]

Размещено на Allbest.ru