З історії формування маєткових комплексів князів Чорторийських у великому князівстві Литовському (кінець ХV-ХVІ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стаття з теми:

З історії формування маєткових комплексів князів Чорторийських у великому князівстві Литовському (кінець ХУ-ХУІ ст.)

Андрій Бланица, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник, відділ історії України середніх віків і раннього нового часу, Інститут історії України НАН України (Київ, Україна)

Леся Вікторова, докторка педагогічних наук, професорка, завідувачка кафедри соціальної роботи та інформаційних технологій в освіті, Національний університет біоресурсів і природокористування України (Київ, Україна)

Простежується історія формування маєткових комплексів та управлінської діяльності представників князівського роду Чорторийських на Волині й у Великому князівстві Литовському наприкінці XV - у XVI ст. Дослідження спирається на комплекс документів родини Чорторийських із зібрання «Західно-руські акти» Російської національної бібліотеки у Санкт-Петербурзі та матеріали Литовської метрики. Основними дійовими особами, представниками роду Чорторийських, виступають луцький староста князь Федір Михайлович та його син князь Іван Федорович, котрий кілька років (1564-1565 рр.) тримав уряд справці Київського воєводства. Установлено тісне переплетіння майнового й суспільного статусу роду в управлінській системі Волині та загалом держави. Рід князів Чорторийських на середину XVст. посідав одне із пріоритетних місць у соціально-політичній ієрархіїреґіону й Великого князівства Литовського, а зі здобуттям високих урядів почалося стрімке нарощування земельних комплексів і розбудова господарства.

Ключові слова: Велике князівство Литовське, Волинь, рід Чорторийських, «Західноруські акти», Литовська метрика, маєткові комплекси.

Нащадки династії Ґедиміновичів (Ольґердовичів) у Великому князівстві Литовському князі Чорторийські в документальному плані залишили по собі чимало інформації. Традиційно вивчення історії роду можна провадити в кількох вимірах -- генеалогічному й публічному. Публічність за сучасними дослідженнями вважається домінантою суспільного життя ранньомодерної доби. Писане право, що стало пріоритетним із першої третини XVI ст. (від запровадження I Литовського статуту 1529 р.), яскраво проявлялося у практичній площині, коли записи до урядових книг були «публічно визнаною формою фіксації соціально-правових дій підданих, які звертаються до влади, і адміністративних дій влади, що приймає рішення».

У пропонованій статті князі Чорторийські досліджуються під кутом їхнього життя й діяльності в публічній сфері на Волині та у суспільно-політичній системі Великого князівства Литовського. Рід цей на середину XV ст. посідав одне із пріоритетних місць у соціально-політичній ієрархії реґіону й цілої держави. Про це, зокрема, свідчить один із документів, що відклався в Литовській метриці. Так, у «Порядку написання листів до панів-рад, урядників і всього рицарства, шляхти Великого князівства Литовського» від 1551 р. князі Чорторийські стояли другими після князя Дубровицького у списку, що стосувався Волині. Чорторийські мали тут статус «княжат головних». Його було офіційно засвідчено під час ревізії українських замків 1545 р.

Джерельну основу дослідження становить масив документів канцелярії ВКЛ, що в історіографії отримали назву «Литовської метрики» (як вхідна, так і вихідна документація). Одним із джерельних комплексів, які проливають світло, насамперед, на майнові/маєткові справи представників князівського роду, є фонд «Західноруські акти», що сформувався у відділі рукописів Російської національної бібліотеки у Санкт-Петербурзі. До нього ввійшли, окрім інших актів, відібраних за регіональною ознакою, близько 40 документів про майнові справи представників роду Чорторийських за XVI -- першу половину XVII ст. Чимало інформації про публічну сферу життя й діяльності князів міститься в публікованих литовськими, білоруськими, польськими, українськими та російськими археографами впродовж 1990-х рр. і до сьогодення матеріалах із серії «Литовська метрика». Таким чином, на основі цих, а також уведених у науковий обіг нових документів спробуємо описати публічну сторону життя й діяльності князів Чорторийських у XVI ст. у хронологічній послідовності.

Імпульсом до написання цієї статті стало евристичне опрацювання одного з фондів (а саме «Західноруські акти») відділу рукописів Російської національної бібліотеки у Санкт-Петербурзі. У результаті визначилося коло осіб, представників роду Чорторийських, яке лягло в основу цього дослідження. Так, основними фіґурантами справ були луцький староста (1522--1542 рр.) князь Федір Михайлович (син князя Михайла Васильовича, маршалка двору князя Свидриґайла впродовж 1445-1452 рр., брацлавського намісника з 1452 р., а також онук засновника роду -- князя Василя Костянтиновича) та його син князь Іван Федорович, котрий близько двох років (1564--1565 рр.) посідав уряд справді Київського воєводства. Разом з останнім у документах виступають його дружина -- княжна Ганна Кузьмівна Заславська, та дочка - княжна Олена Іванівна, яка стала дружиною новогрудського воєводи- ча пана Остафія Івановича Горностая.

Перший документ фонду «Західноруські акти» датується 4 березня 1528 р. -- затвердження великим князем литовським Сиґізмундом І Старим комісії для розгляду суперечки між лудьким старостою князем Федором Михайловичем Чорторийським і земським підскарбієм, маршалком та писарем Великого князівства Литовського паном Богушем Боговитиновичем із приводу будівництва першим замку в урочищі Білеве на Волині. Приводом створення господарем комісарського суду стала скарга Богуша Боговитиновича, подана на князя Чорторийського, який, за словами земського підскарбія, незаконно збудував замок в указаному урочищі нижче ставка й села Білева, що належало до Жуківського двору, наданого великим князем у тримання Боговитиновичу. Луцький староста заперечував доводи позивача та пояснював свою правоту тим, «иж то єсть городище влостноє его монастырское, а не Бєлєво, и никды за нас к дворУ ЖуковскомУ с тымселом нєдєрживано».

Як видно з судової практики XVI ст., призначення комісарських судів було доволі поширеним явищем. Здебільшого, такий суд вирішував суперечки і спори в майнових/маєткових справах. У нашому випадку великий князь литовський затвердив суддів зі сторони пана Богуша Боговитиновича у складі князів Юрія Івановича та Івана Андрійовича Дубровидьких, Василя Федоровича Четвертенського, панів Боговитина Петровича, Андрія Лозки, Федора Гулевича й великокнязівського писаря Михайла Васильовича Свинюського, а князя Федора Михайловича Чорторийського -- дворного маршалка князя Андрія Михайловича Сангушковича, дворного підскарбія пана Івана Андрійовича, троцького городничого князя Петра Михайловича, перелайського намісника Юхна Волчковича та волинських зем'ян Михайла

Семашковича й Тихна Козинського. Як бачимо, склад комісарського суду був вельми представницьким.

Сиґізмунд І Старий призначив термін розгляду справи «на дек с(вя) того Михайла рУского свдта приидУчого икдикта треитего» на умовах «под страчекемъ права», окрім за умови призову до земської служби або хвороби суддів, а також видав їм інструкцію, яка полягала в тому, що за неявки на комісарський суд однієї зі сторін, вирішення справи покладалося на сторону, котра з'явиться. Господар також повідомляв: «А мы до них писали, как вы там на тот рок вьієдете, ажбы юни перед вами кУ праву стали и права бы были послушны во всемъ». Про рішення суддів нічого невідомо (принаймні поки що його не віднайдено). Утім, вочевидь, комісарський суд відбувся й суперечності було розв'язано, про що опосередковано свідчить один із документів.

Звернувшись до актів Литовської метрики часів старостування Федора Васильовича Чорторийського, можемо побачити, як князь намагався компактно формувати родинний маєтковий комплекс на Волині. Так, один із перших привілеїв на маєтності він отримав із рук Сиґізмунда І Старого. Зокрема документом від 15 червня 1511 р. господар пожалував Федора Михайловича містом Літовижем із війтівством і монастирем Св. Миколи та селищем Зчарками у Володимирському повіті. Великий князь литовський цим же актом надавав право проводити в Літовижі два щорічних ярмарки й мати щотижневий торг по вівторках.

29 липня 1525 р. датовано підтвердний лист Сиґізмунда І Старого, яким великий князь санкціонував договір обміну землями та маєтностями князя Ф.Чорторийського з луцьким і острозьким владикою Кирилом. Транзакція, як видно з умов договору, була вигідна обом землевласникам. Луцький староста поступався луцькому й острозькому владиці своїм отчизним маєтком Коршовим «для тое причины, ижъ тое именье его к церкви Божьей Светому Дмитрею было споручъ», а церковник «напротивку того далъ ему именье церковное на имя Демяново, што было теж споручъ кн(я)зю Федору къ его именью ко Мъстишину», а також ще й землю храму Св. Іоанна Богослова, яка межувала з двором Мстишиним. Своюзаміну князь і владика між собою «делали меречи земли в лыко, колко княз Федор земли церковное к своему емекю взялъ, толко теж своее земли к тои церкви Божеи отмерилъ».

У лютому 1526 р. князь Федір Михайлович виклопотав у Сиґізмунда І Старого підтвердний лист на кілька об'єктів нерухомості, набуті в різний спосіб. Так, луцький староста отримав підтвердження на Пересопницький монастир із належними до нього землями (успадкував від своєї матері, який вона здобула доживотним правом із рук великого князя Александра Яґеллончика, а по її смерті господар дав самому князю Федору в його «по- даванье»), на куплений у князя Івана Івановича Корецького і його дружини Федки їхній «отчизний» маєток Суск та подаровану волинським зем'янином Степаном Кунаховичем Гущею третю частину маєтку Колнятичі. Великому князеві литовському Ф.М.Чорторийський представив, відповідно, усі належні документи: привілей Александра Яґеллончика на Пересопницький монастир, купчий лист князя І.І.Корецькго на Суск та записний лист С.К.Гущі на третину Колнятич.

У наступні роки князь розширював свої володіння шляхом купівлі й отримання нових маєтностей у дар та заставу. Зокрема 13 листопада 1530 р. датується ориґінальний лист волинського зем'янина Семена Гринкевича Гавсовича, яким він дарував Ф.М.Чорторийському третину викупленого у свого брата Федка Гринкевича Гавсовича маєтку Тудорова, а решту володіння віддавав у пожиттєву заставу у сумі 80 кіп литовських грошів. По суті, це був прихований договір купівлі-продажу, до чого вдавалися шляхтичі, обходячи записану в I Литовському статуті заборону на продаж більше, ніж третини родового маєтку. У 1534 р. ще один волинський зем'янин, Лазар Васкович Ясеницький, подарував князеві третю частину маєтку Ясиничі в Луцькому повіті. Цю інформацію знаходимо у підтвердному листі Сиґізмунда І Старого від 1 березня 1534 р., яким він підтвердив договір дару Ф.М.Чорторийському.

Улітку 1534 р. князь Федір Михайлович звернувся до великого князя литовського з проханням звільнити його від земської служби, обумовлюючи таке прохання різким погіршенням зору ще на сеймі ВКЛ та «ино, дей, тат фороба єще єго неюминУла и болшей кУ шкоде здоровт єго привела». Сиґізмунд І Старий постановив «тую слУжбу нашУ на своє м^стце маєш юн послати с(ы)на своєго, кн(я)зА Ивана, так слушне и рддне, тко бы сам мел єхати с тым почтом слуг своихъ, который повинен з ым^ней своих водле реистров земских ставиши» і направив листа литовському гетьманові панові Юрієві Миколайовичу Радзивіллу (від 27 червня 1534 р.), в якому наказував йому: «Твот бы м(и)л(о)сть ю том в^дал и того с(ы)на єго со всими слугами єго на той службе н(а)шой при соб^ мелъ».

Інші документи вказують на високий статус князя у державі. Зокрема про це свідчить лист Сиґізмунда І Старого, яким він у травні 1514 р. розпоряджався щодо прибуття членів панів-рад на з'їзд до Єйшишок, в якому князь Ф.М.Чорторийський у реєстрі направлених листів числився окремо від решти князів, панів і зем'ян Волинської землі. Тож попередні заслуги його на урядовій службі, вочевидь, було враховано при звільненні від військової служби на схилі літ. Розпорядний лист великого князя литовського демонструє засадничі основи шляхетського землеволодіння в Литві -- відбування військової служби у винагороду за отримані від влади землі та маєтності.

Актова документація земських і ґродських судів Луцького повіту проливає світло на діяльність князя Ф.М.Чорторийського як урядника, у нашому випадку у статусі луцького старости. Хоча своє старостування завершив 1542 р., утім його публічні документи (судові вироки) волинська шляхта активно використовувала в різного роду судових тяжбах пізнішого періоду. Так, лист луцького старости Ф.М.Чорторийського мав вагоме значення у тривалій справі між спадкоємцями родин луцьких шляхтичів Семена Барсана й Марка Жоравницького. Ця тяжба затяглася на понад 50 років (1530-1580-ті рр.) і на завершальному етапі (1584 р.) розглядалася в Луцькому земському суді. Лист луцького старости допоміг розкрити суть справи. Подібний судовий лист князя став у пригоді під час розгляду у червні 1585 р. в Луцькому земському суді скарги шляхтича Тихона Васильовича з родичами на його двоюрідного брата Марка Збранного за привласнення їхньої спадщини у селі Княгинині (Т.Васильович поклав перед земськими суддями судовий лист князя Федора Михайловича Чорторийського, луцького старости, перед яким али справу Зенко Чаруковський і дружина його «з братією своєю», паном Павлом, паном Іваном та Олехном Княгининськими, про маєток Княгинин «під датою місяця лютого четвертого дня, індикта першого»).

Наступний та інші документи фонду «Західноруські акти» стосуються сина Федора Михайловича -- князя Івана Федоровича Чорторийського, який успадкував батькові володіння на Волині. Конфлікти й суперечності маєткового характеру часів свого батька, як бачимо з наступних документів, йому вдалося владнати. Спочатку спільно зі своїм старшим братом князем Олександром Федоровичем Чорторийським він відсудив «отчизний» маєток Стволовичі у Беати Острозької. Край затяжній справі поклав своїм вироком від 29 березня 1546 р. Сиґізмунд ІІ Авґуст.

У лютому 1548 р. князь уклав черговий договір зі спадкоємцями пана Богуша Боговитиновича -- київським воєводою князем Фрідріхом Глібовичем Пронським, який став власником Жуківського двору, узявши за дружину дочку Боговитиновича Федору Богушівну. Спершу між землевласниками було залагоджено попередній конфлікт щодо Білогородського та Жуківського маєтків. Утім згодом довелося вирішувати наступну суперечку, яка сталася з пересопницькими підданими князя Чорторийського -- вони без відома й дозволу князя Пронського ловили рибу у Кривецькому ставку, що під Жуківським замком. Чорторийський, «чиначидосыт той вгоде н(а)шой, симъ теперешним листомъ моим то юписую, ижархимандрыт мой пересопницкий ани люди манастрырА Пересопницкого в тот стае Кривецкий, который под замъком их м(и)л(о)сти Жукоескимъ, никоторыми причинами вступовати ани в него въежчати и рыб ловити немают швно, ани злодійскимъ юбычаем» і зобов'язувався карати зловмисників як злодіїв. Даний ґарантійний лист князь І.Ф.Чорторийський із власноручним підписом і скріплений печаткою видав київському воєводі та його дружині.

Улітку 1548 р. князь Чорторийський остаточно примирився з київським воєводою, про що свідчить черговий договір щодо ставків на спірних землях власників. Він по суті залагоджував конфлікт, ініційований ще його батьком. Так, луцький староста Ф.М.Чорторийський, як описано в документі, засипав ставок на річці Стублі нижче замку й містечка Білогородки до берега та землі Жуківського маєтку князя Ф.Г.Пронського. У результаті було затоплено чимало жуківських полів і сіножатей, через які прокладено нову дорогу до греблі. Було також затоплено Жуківський ставок вище села Білева, яке тримав боярин київського воєводи Офанас Рожка, чим завдано великих збитків, адже «на которомъ ставу на гребли было звечистоє мыто коловорот- ноє и млын с которого мыта и млина половина прихожывала на манастыр мой Пересопницкий, а половица мыта и со млына прихожывала на замок ихъ м(и)л(о)сти Жуковский».

Київський воєвода звернувся до королівського суду з позовом на князя І.Ф.Чорторийського. Останній, «ставшы на позвы короли е(го) м(и)л(о)- сти и нехотлчы са зъ их м(и)л(о)стью правомъ юбходити, вчинил єсми зъ е(го) м(и)л(о)стю кн(я)земъ воеводою вмову, хотичы зъ их м(и)л(о)стью Угодливым юбьічаєж в томналожити». Знову справу було переведено на комісарський суд, який призначив великий князь литовський («рокъ зложили есмо на ден Сватого Петра, которє свато было в ындикте шостому»). Зі сторони І.Ф.Чорторийського суддями виступили князь Василь Іванович Курцевич і пан Петро Богданович Загоровський, а зі сторони Ф.Г.Пронського -- ковельський староста пан Богдан Михайлович Семашко й пан Петро Чаплич. Справу вирішили полюбовно, про що винесено обопільно вигідну постанову, за якою князеві Чорторийському відходив ставок на Стублі, а княгиня Федора Богушівна як компенсацію отримала інший ставок поблизу села Білева.

Додаткові ґарантії щодо виконання постанови комісарського суду надавалися в договорі зарукою, яка визначалася у сумі по 1000 кіп литовських грошів на короля й на київського воєводу. Солідна зарука не лише забезпечувала в майбутньому компенсацію за порушення умов договору, а й ілюструвала поширену у Великому князівстві Литовському правову процедуру. Публічності договору надавали печатки як самого князя Ф.Г.Пронського, так і комісарських суддів.

Під тією ж датою 30 червня 1548 р. зі своєї сторони київський воєвода видав листа з аналогічним змістом І.Ф.Чорторийському. У ньому Ф.Г.Пронський надавав такі ж ґарантії непорушності договору князеві Чорторийському, забезпечуючи зарукою в 1000 кіп грошів на князя й короля.

Укладена між князями-землевласниками угода мала покласти край суперечностям. Утім її живучість і практична реалізація зафіксованих умов мала пройти перевірку часом. Понад шість років сторони дотримувалися умов, допоки наприкінці грудня 1554 р. князь Пронський не змушений був звернутися до королівського суду зі скаргою на київського воєводу про порушення ним домовленостей, згідно з якими дозволялося підданим князя Чорторийського проїжджати дорогою через Жуківський маєток Пронського та на збір мита. Сиґізмунд ІІ Авґуст, вивчивши матеріали справи, виніс вирок, яким зобов'язував київського воєводу, «ажбы в(а)ша м(и)л(ость) и теперь водлє юбовАзанА и листов своих, которыми саєстє под заруками юписали (договір від 30 червня 1548 р. -- А.Б.), тоє дороги через полаи сєножати имєкА в(а) шого Жуковского єму и людєм єго так тєжи людєм юбаполнымъ до имєкА єго Бєлагорода єздити нє заборонили и мыта з них никоторого нє брали, и врАдникомъ своимъ того чинити нє допускали, и во всємъ к нєму в том са заховали, водлє вгоды и постановєнА пєрєд приттєлми в(а)шими вчинєноє конєчно, тко бы юн в томъ собє нє шкодовал и намъ ю том болшєй того причины жаловати не мел»33. Таким чином, великий князь литовський обмежився лише забороною вчиняти протиправні дії, не застосовуючи поки що заруку.

Про механізм виплати серебщини з волинських володінь І.Ф.Чорторийського свідчить квит від 6 листопада 1548 р., виданий князеві господарським скарбником і віленським ключником Стефаном Андрійовичем Велковичем щодо отримання ним серебщини за другу половину 1548 р. з волинських маєтків Шибського, Клевані, Білгородки, Шеплі та Корелич. Згідно з документом, князь сплатив «со всихъ дворцов, прислухаючих к тым имектмъ, ют трехсот сох и патисох по чотыри гроши, ют шести коней бодрских по дванадцати грошей, ют юсмънадцати домов по два гроши, ют шестидесАт и трех югородников по грошу - сумою тог(о) дали двадцат копъ и три копы и юдикнадцат грошей»34. Окрім указаних маєтків, він сплатив серебщину з «церковних людей» Земенського монастиря від 52,5 сох по 4 гроші, від 25 городів -- по 1 грошу, усього сумою 3 копи і 55 грошів, а також від 70 прибулих сох по 4 гроші, від 14 городів -- по 1 грошу, та з людей князя Кузьми Заславського, яких він отримав у спадок від своєї дружини княжни Заславської, 4 копи і 54 гроші -- усього сумою 32 копи грошів35. Загалом князь І.Ф.Чорторийський зі своїх волинських володінь сплатив до господарського скарбу 35 кіп і 55 литовських грошів, досить солідну суму на середину XVI ст. У родовому маєтку Чорторийських Клевані, як свідчать документи, Іван Федорович розбудував замок. Інформацію про це містить скарга князя від 5 лютого 1562 р. до Луцького ґродського суду на луцького єврея Рабевича, в якій ішлося про те, що останній не представив скаржникові звіт про кошти, призначені на будівництво Клеванського замку.

У судових книгах Литовської метрики відклалися документи, які демонструють землевласницький статус І.Ф.Чорторийського. Так, дізнаємося про набуття шляхом купівлі третини та отримання у заставу двох третин волинських маєтків Войсеч і Вечин від зем'янки Ждани Федорівни Войсецької. Інформація про таку транзакцію потрапила до судового вироку Сиґізмун- да ІІ Авґуста від 12 червня 1559 р., яким великий князь литовський залишив І.Ф.Чорторийського при купівлі вказаних маєтків. До судового рішення справа дійшла в результаті ініціювання Ж.Д.Войсецькою неправомірних дій із маєтностями. Попри те, що вона вже раніше продала третину й заставила дві третини Войсецького та Вечинського маєтків Чорторийському, пізніше оформила дарчу угоду, за якою вказані володіння мали перейти до великокнязівського домену, адже вони були свого часу пожалувані великим князем литовським чоловікові Ждани Федорівни -- Михайлові Войсецькому. Звісно, що в результаті таких дій волинської зем'янки порушувалися права князя Чорторийського, який і звернувся до великого князя литовського з судовим позовом.

Два роки по тому вказані маєтності знову стали предметом оскарження у суді. Зокрема 15 жовтня 1561 р. до Луцької замкової книги було внесено запис: князь Дмитро Олександрович Буремський спільно зі своїм зятем Федором Хмарою Миловським і його дружиною Мариною Олександрівною (сестра Д.О.Буремського) оскаржували маєток Войсеч, який начебто був їм «материзною». Поки що нам не вдалося віднайти рішення у цій справі. Про високий статус князя в майновому та публічному сеґментах свідчить документ від 19 вересня 1561 р. (тестамент Василя Семашка), унесений до Луцької замкової книги спадкоємцями небіжчика. У диспозиційній частині зафіксовано позичку у сумі 40 кіп литовських грошів, що їх Семашко заборгував князеві І.Ф.Чорторйському, яку позичальник відобразив у своєму тестаменті.

Наприкінці 1561 р. І.Ф.Чорторийський отримав у дар від луцького господарського зем'янина Василя Чижевича Тушебинського третю частину Тушебинського маєтку, а дві третини -- у заставу у сумі «полтретяста» кіп литовських грошів до часу повної виплати. По суті, це була прихована дарча угода на всю частину Тушебинського маєтку, якою володів луцький зем'янин. На високий суспільний статус князя вказує лист луцьких шляхтичів Михайла і Криштофа Богуфаловичів Лабунських, унесений до луцької замкової книги 14 грудня 1561 р. За документом І.Ф.Чорторийський набував статусу їхнього опікуна, ставши одним із чотирьох (поряд із князем Богушем Федоровичем Корецьким, старостою луцьким, брацлавським і вінницьким, а також шляхтичами Луцького повіту Михайлом Єловичем Малинським, Гарасимом Дахновичем) шанованих у повіті опікунів.

Як і його батько, князь Іван Федорович виконував урядові доручення. Зокрема у квітня 1560 р. він за наказом Сиґізмунда ІІ Авґуста очолив комісію у прикордонних земельних спорах між підданими великого князя й волоського воєводи. До складу комісарського суду ввійшли брацлавський і вінницький староста князь Богуш Федорович Корецький, кременецький староста пан Петро Михайлович Семашко та волинський зем'янин Михайло Єло Малинський. Сиґізмунд ІІ своїм листом від 30 квітня 1560 р. наказував справцям мит волинської комори Іванові Яцковичу та Іванові Олехновичу Борзобагатим Красенським видати з митних грошей: І.Ф.Чорторийському -- 60, Б.Ф.Корецькому - 40, П.М.Семашку - 30, М. Єлу Малинському - 20 кіп грошів. Того ж року І.Ф.Чорторийський виклопотав у Сиґізмунда ІІ дозвіл на звільнення від господарських і військової земської служб, мотивуючи це станом свого здоров'я. Великий князь литовський задовольнив прохання та увільнив князя від усіх служб.

У своїх володіннях І.Ф.Чорторийський реалізовував аграрну реформу, закріплену в «Уставі на волоки». Про це свідчить квит королівського мірчого Казимира Ледницького від 3 серпня 1561 р. щодо отримання ним 60 кіп литовських грошів від князя Чорторийського за виконані заміри в маєтках Клевань, Білево та навколишніх селах. У документі також вказано, що мірчий не завершив помір волок і тому указаним квитом ґарантував до осені 1561 р. «с тои померы доправивши и реестра справивши, кн(я)зю Ивану их ютдати, и каждую волоку самому ег(о) м(и)л(о)сти або кому будет ют его м(и)л(о)сти злецоно юказат». Причому обумовлювалися умови виконання волочної поміри: якщо виявиться більше волок, за які вже заплатив князь, тоді він має доплати, а в разі «естли бы ст и потам показало помера неслушнат за недозренемъ моимъ и мерников моихъ, тогды т будб повинен за своим влостным накладом зас перемерити». Князь також мав забезпечити мірників при виконанні обов'язків кіньми, волами та сокирами.

Як показує практика поземельних відносин у шляхетському середовищі Волині та інших реґіонів Великого князівства Литовського, перманентно виникали конфлікти на фоні землеволодіння. Так, у документах зафіксовано, що на землі Сернського маєтку князя І.Ф.Чорторийського чинили «збитки і шкоди» степанський урядник та піддані володимирського старости князя Костянтина Костянтиновича Острозького. На скаргу І.Ф.Чорторийського в листі від 8 березня 1557 р. великий князь литовський Сиґізмунд ІІ Авґуст наказував володимирського старості заборонити завдавати шкоду підданим Сернського маєтку. Наступного року виник конфлікт між підданими І.Ф.Чорторийського та пана Петра Кухмистровича Дорогостайського. Так, у заяві князя до Луцького ґродського суду від 11 жовтня 1558 р. він скаржився на напад і грабунок його підданих урядником останнього.

Тривав земельний конфлікт на суміжних володіннях князя І.Ф.Чорторийського з луцьким, брацлавським і вінницьким старостою князем Богушем Федоровичем Корецьким. Із маєтку Холопи, як свідчить документ, піддані першого вступали у ґрунт маєтку Моквин і Ненятинський Острів другого. Вирішення справи було покладено на приятельський суд. Утім листом від 8 жовтня 1562 р. великий князь литовський Сиґізмунд ІІ Авґуст повідомляв І.Ф.Чорторийського про перенесення розгляду справи на день Св. Миколая Зимового, оскільки Б.Ф.Корецький, повертаючись із війська, не встигав вчасно прибути на суд, про що він повідомив господареві та просив надати йому «отрочний» лист.

Суперечності й конфлікти навколо володінь І.Ф.Чорторийського розросталися. Щоб мати докази порушення кордонів його маєтностей і розміри завданих збитків, князь виклопотав у Сиґізмунда ІІ Авґуста, щоб той «на югледанъе тыхъ шкод и на подаванъе листовъ нашихъ г(о)с(по)д(а)рскихъ и врддовыхъ вижомъ дворднина н(а)ш(о)го ему придали», адже маєткам І.Ф.Чорторийського від його обопільних сусідів «кривди і шкоди» великі чиняться. Великий князь литовський наказав господарському дворянинові (в листі від 22 лютого 1563 р. ім'я не зазначено) стати вижем, оглянути та вписати в реєстр усі збитки, завдані володінням Чорторийського. Вочевидь, двірний маршалок, підскарбій і писар ВКЛ пан Остафій Волович виконав доручення Сиґізмунда І.

Із метою вирішення маєткових конфліктів нерідко укладалися союзницькі договори. Як правило, патрони зобов'язувалися допомагати і сприяти своїм клієнтам захищати їхні володіння від посягання ворогів чи конкурентів. У кількох наступних документах саме й убачається один зі способів такої допомоги, яку князь І.Ф.Чорторийський надавав луцькому та острозькому єпископові Маркові Васильовичу Жоравницькому. Як видно з документа від 25 квітня 1563 р., Медковське дворище, що належало соборній церкві Св. Іоанна Богослова, продане свого часу луцькій єпископії предками князя Чорторийського, потерпало від постійних нападів урядників і підданих княгині Ілліної Ровенської. Це дворище не мало територіальної прив'язки до основних церковних володінь єпископії та було відірване від основного масиву маєтностей Чорторийських («которое дворище лежиш в кгрукте имекА его м(и)л(о)сти кн(я)зд Ивана Федоровича Чорторыского Рубецкомь»), тож залишалося вразливим. Таким чином М.В.Жоравницький домовився з І.Ф.Чорторийським про віддання останньому Медковського дворища у володіння на умовах оренди. Відтепер церковна маєтність бралася під опіку й захист князівської родини, а орендний договір був по суті юридичним документом, що давав право на володіння нею. Причому в документі не вказувався кінцевий термін оренди, що додатково підтверджує основні мотиви укладення договору -- узяття під протекцію церковної маєтності. Зі свого боку князь І.Ф.Чорторийський видав М.В.Жоравницькому свій зобов'язальний лист від 27 квітня 1563 р., яким ґарантував захист дворища і своєчасну виплату орендних коштів.

Для набуття публічності договору луцький та острозький єпископ під датою оформлення самого орендного договору (25 квітня 1563 р.) направив листа великому князеві литовському Сиґізмундові ІІ Авґусту, оприлюднюючи його умови. Тут варто відзначити, що у правовому полі при здійсненні такого типу операцій із церковними маєтностями мала передувати процедура надання дозволу великим князем на укладення оренди. Про це, зокрема, у своєму листі зазначав сам Сиґізмунд ІІ: «Ино хота жвладыка не мел моцы без дозволекА нашого именА церковного никому в руки заводити».

Вочевидь, таку правову ваду усунув сам І.Ф.Чорторийський, направивши чолобитну з цього питання великому князеві. На це вказує підтвердний лист від 19 червня 1563 р. (від дати укладення орендного договору минуло майже два місяці, що у практиці видачі підтвердних документів можна вважати оперативністю) Сиґізмунда ІІ Авґуста, адресований не М.В.Жоравницькому, а І.Ф.Чорторийському. Із запровадженням адміністративно-територіальної й судової реформ у ВКЛ у 1564-1566 рр. потреба повідомляти великого князя про здійснення операцій із нерухомістю відпала. Від того часу такі договори фіксувалися в актових книгах повітових земських і ґродських судів, хоча за інерцією шляхта продовжувала вносити подібні листи до книг Литовської метрики й отримувати відповідні підтвердження господаря.

Цікавий, у тому числі з погляду господарського значення, лист від 9 жовтня 1563 р. двірного маршалка, підскарбія й писаря Великого князівства Литовського пана Остафія Воловича, адресований І.Ф.Чорторийському, із повідомленням про те, що великий князь литовський Сиґізмунд ІІ Авґуст надіслав йому 16 ліктів оксамиту і 50 кіп грошей для забезпечення витрат під час долучення до польського війська. Цим листом також передано розпорядження господаря щодо звільнення князя Чорторийського від військового постою в його маєтку Кореличах. Відзначимо, що це було вагомою пільгою.

Як видно з наступних документів, передача в опіку й оренду Медковського дворища І.Ф.Чорторийському була не даремною. Уже восени 1563 р. княгиня Ілліна Ровенська (Беата Острозька, дружина князя Іллі Острозького) ініціювала переговорний процес щодо залагодження майнових/маєткових суперечок, які виникли на суміжних із князівськими володіннями землях. Так, 30 листопада 1563 р. остання направила лист до князя Чорторийського, в якому повідомляла про призначення терміну виїзду вповноважених осіб для вирішення низки майнових справ, зокрема королівського маршалка пана Петра Кирдея, на день Св. Миколая. Утім вона передбачала, що якщо «пак Кирдєи пре пилные потребы своє писакемъ своим са юбмовит, иж на дєк |с(вя)того Николы быти не может, хотєчи быти аж по Божєж нарожєкю в двух нєдєлАХ на ток справє», тому і просила князя самостійно призначити час розгляду суперечностей, погодивши з королівським маршалком: «[...] на который бы пак Кирдєи быти мог».

Дещо пізніше (2 грудня 1563 р.) Беата Острозька направила супровідний лист до князя Івана Чорторийського з листом-проханням від королівського маршалка про призначення йому часу для зустрічі. На цьому процедура розгляду майнових/маєткових суперечностей не завершилася. За п'ять днів княгиня знову надіслала лист Чорторийському, в якому писала: «Рачил ми в(а)м послати лист свои записныи юколо выехант на землю ку розєзнанью справедливости в кгрунтєх тых, в которых ст межи в(а)ми и мною розницы дєют, тко на тых листєх ширєй доложоно єсть, абых з в(а)мю, принтвши певный рокъ по св(я)том Миколаю вє двох нєдєлтх, ку розєзнаню и скончєню справедливости, вєзвавши до тоє справы маршалка єго кролєвский м(и)л(о)- сти п(а)на Петра Кирдєт, и при єго м(и)л(о)сти служебников моих выслала и в(а)м лист мои на то послала».

Завершивши всі процедурні питання, далі йшлося про конкретні правові дії щодо залагодження межового конфлікту. Так, 9 грудня 1563 р. князь І.Ф.Чорторийський отримав лист вижа Єрофея Рогачевського (наданий князеві на всі його справи й потреби від луцького, брацлавського та вінницького старости князя Богуша Федоровича Корецького), в якому той спільно зі князівським служебником Жданом Броницьким зафіксував свідчення господарського зем'янина Тимоша Коптевицького («сумєрника своего») стосовно розмежування кордонів між маєтками Рубецьким та Хоценом і Решетським, Корчином і Головином, а також поселення деяких бояр із підданими на Корчинських землях по берегах річки Берестівки.

Князь Чорторийський продовжував отримувати документальні свідчення про завдані його маєтностям збитки. Наступні факти про вчинені підданими княгині Беати Острозької «шкоди» було оформлено 2 січня 1564 р. у формі випису з книг київського воєводи князя К.К.Острозького: «[...] выпис с книгъ под печатю кн(я)зА его м(и)л(о)сти кн(я)зю Ивану его м(и)л(о)сти Чорторьшскому на то єсть данъ». У листі-виписі свої свідчення на заподіяні підданим князя Чорторийського в межах його маєтків Дубецьке й Мідське урядником Григорієм Сокуром та підданими княгині Б.Острозької «ґвалти і шкоди» фіксували виж князя К.К.Острозького Матвій Завальський, виж Луцького замку Єрофій Гуторович, служебник І.Ф.Чорторийського Ждан Броницький. Зокрема вони детально описали збитки, а також указали намежі земель, де відбувався конфлікт.

Таким чином, І.Ф.Чорторийський зібрав документальні свідчення, які у суді мали стати запорукою успішного вирішення справи на його користь. Урешті він поскаржився на дії княгині Б.Острозької самому великому князеві литовському Сиґізмундові ІІ Авґусту. Про це свідчить лист господаря від 1 липня 1564 р., адресований їй. Він виніс однозначний вердикт, яким наказував княгині, щоб її піддані, котрі поселилися на землях І.Ф.Чорторийського, знесли свої забудови й виселилися звідти, а також були покарані відповідно до статутових норм.

Під тією ж датою Сиґізмунд ІІ Авґуст направив ще один лист Б.Острозькій із наказом, щоб вона виселила свого підданого, який перебрався з її села Хотеня «на ґрунт» села князя Чорторийського Дубча: «Напоминаемъ и приказуемъ тобе, штобы еси тому подданому своему знестист с тог(о) кгрунтб велела, же бы юн (І.Ф.Чорторийський -- А.Б.) в том ют тебе кривды, шкоды и безъправш не приймовалъ и намъ ю то повторе жаловати причины не мелъ». Як бачимо, князь зумів відстояти свої права у справах про маєткові конфлікти. При цьому вагомими арґументами у судах стали зібрані ним документальні свідчення, які доводили його правоту. На цьому переривається ряд справ І.Ф.Чорторийського, а наступними фіґурантами актів стають його дружина й дочка, котрі успадкували маєтності чоловіка та батька.

За рік по смерті свого чоловіка (1566 р.) Ганна Кузьмівна Чорторийська (із Заславських) виклопотала у Сиґізмунда ІІ Авґуста компенсацію в розмірі 28 кіп і 28 грошів литовських, які в 1565 р. її чоловік, будучи справцею Київського воєводства, видав своїм накладом на потреби «подьшмованье стацеп посломъ и гонцомъ татаръскимъ». Відповідне розпорядження від 10 березня 1566 р. великий князь литовський видав київському городничому Михайлові Петровичу Дівочці.

Дочка князя княжна Олена Іванівна Чорторийська отримала у Клевані (родовий маєток Чорторийських) записний і дарчий листи під датою 7 грудня 1568 р. від свого чоловіка новогрудського воєводича пана Остафія Івановича Горностая, яким він записав їй «на третей части двора Юлешишского, Трокелишког(о), Талковского и Велидковского в повите Тродкомъ лежачих и на третей части двора Юстрожчид в повите Менском лежачог(о)» у сумі 4000 кіп литовських грошів віновим звичаєм.

За два тижні по тому (20 грудня) О.Горностай оформив заставний лист, яким заставив своїй дружині решту дві третини власних володінь (указані в попередніх документах) у забезпечення позичених у неї 3000 кіп литовських грошів.

Наступний документ проливає світло на долю Медковського двору, який узяв під опіку, оформивши орендним договором, князь І.Ф.Чорторийський. Так, після його смерті дворище успадкувала дружина - княжна Ганна Кузьмівна Чорторийська. На зміну попередньому луцькому й острозькому єпископові М.В.Жоравницькому прийшов Іван Красенський, який забажав привернути указане дворище до володінь єпископії. На посягання нового ієрарха поскаржилася князівська вдова, просячи Сиґізмунда ІІ Авґуста втрутитися в конфлікт, що назрівав. Вивчивши матеріали позову, великий князь литовський 10 травня 1570 р. виніс вирок, яким підтвердив право княгині володіти Медковським дворищем на попередніх умовах оренди.

Очевидно, що новопризначений луцький та острозький єпископ повторно зазіхнув на Медковське дворище, про що свідчить «напоминальний» лист Сиґізмунда ІІ Авґуста від 18 червня 1571 р. Зі змісту дізнаємося, що княгиня Чорторийська прислала до великокнязівської канцелярії свого «умоцованого» служебника Яна Якубовича, який повідомляв, що 15 червня було призначено дату судового засідання: «ей (княгині - А.Б.)рокъ з мандатомъ н(а)- шимъ, которым ее позвано за жалобою вл(а)дыки луцкого и юстрожъского, велебног(о) Июны Красенского, ткобы, дей, юна мела неслушне и не ведати за шким правом именье их церковное держатии вживати», і просила через свого служебника відкласти розгляд справи. Сиґізмунд ІІ виконав прохання княгині й «теды и тую справу при тых же справах юткладаем, которой рокъ на юсобливомъ листе н(а)шом лимитацеи юзнаймим», наказавши видати їй відповідний випис із книг канцелярії під коронною печаткою. Чим завершився розгляд справи, інформації ми не маємо.

Згодом княжна Ганна Кузьмівна, потребуючи грошей, очевидно на судові процеси, заставила княгині Ганні Юріївні Гольшанській, дружині пана Олізара Кирдея Мильського, свій маєток у Пінському повіті, який включав частини сіл Ричовського, Буцького, Прибиловицького, а також частину Ричовського двору у сумі 200 кіп литовських грошів терміном на один рік із правом продовження строку застави в разі неповернення боргу.

Один із документів фонду стосується наступної представниці роду - онуки князя Івана Федоровича княжни Олександри Іванівни (Янушівни) Чорторийської, котра була тричі заміжньою. У цьому випадку вона виступає спільно зі своїм другим чоловіком Миколаєм Єловицьким, продаючи успадковану від своєї бабки, Ганни Кузьмівни Заславської, частину Глуського маєтку. Так, договором від 27 серпня 1598 р. подружжя Єловицьких продали дядькові (стриєві) О.І.Чорторийської князеві Юрієві Івановичу Чорторийському частину Глуського маєтку в Новогрудському воєводстві, який включав частини у селах Балашевичах, Рудаковичах, Погості, Симоновичах, Корихні, Ясені, Замоші, Осовій і Минковичах за 2000 кіп литовських грошів. Наступний документ засвідчував інший договір купівлі-продажу під тією ж датою між княжною Чорторийською та її дядьком Ю.І.Чорторийським, яким вона разом зі своїм чоловіком М.Єловицьким продала своєму родичеві успадковану по матері половину маєтку Корелецького з прилеглими до нього селами Туторовим, Запіллям і Плетеневичами в Новогрудському повіті за 11 000 кіп литовських грошів. Друга половина цього маєтку перебувала у власності князя Ю.І.Чорторийського, яку він успадкував по смерті свого батька Івана Федоровича. Цей договір яскраво демонструє намагання сина сконцентрувати у своїх руках родові маєтності.

Важливу інформацію про генезу функціонування канцелярії архіву Великого князівства Литовського містять три екстракти з книг метрики, датовані листопадом -- груднем 1546 р. і видані за розпорядженням польського короля Владислава IV: «Мы тєдьі корол до прозбы помєнєноє ласкавнє склонивъшы, т8ю справі въ сес нашлистъ въписат и екъстракътож под пє- чатю Вєликог(о) кнтз(ства) Литъ(овского) сторонє потрєббючой (вочевидь, нащадкам князів Чорторийських--А.Б.)выдат розказали есмо». Так, в екстракти було вписано документи, які підтверджували право Чорторийських на володіння Пересопницьким монастирем. Зокрема це лист великого князя литовського Александра Яґеллончика від 12 вересня 1504 р. з інформуванням луцького старости князя Семена Юрійовича Гольшанського про надання та «ув'язання» княгині Марії Чорторийської у володіння обителлю; лист Александра Яґеллончика від 5 березня 1505 р. про пожалування князеві Федору Михайловичу Чорторийському на володіння Пересопницьким монастирем; лист великого князя литовського Сиґізмунда І Старого від 28 лютого 1526 р. про підтвердження Ф.М.Чорторийському прав на володіння монастирем, маєтком Суск, купленим у князя Івана Корецького, та третиною маєтку Колнятич, отриманої записним листом від Івана Гущі. Усі зазначені виписи ввійшли до книг архіву канцелярії ВКЛ, сформованих з оригінальних листів Александра Яґеллончика та Сиґізмунда І Старого, якими ті жалували представників родини Чорторийських Пересопницьким монастирем.

Таким чином, аналіз документів зібрання «Західноруські акти» та низки матеріалів Литовської метрики закладає ґрунтовну базу для перспективи дослідження одного з впливових у суспільно-політичному житті Волині й Великого князівства Литовського роду Чорторийських -- насамперед при вивченні публічного та майнового аспектів життя й діяльності луцького старости Федора Михайловича, його нащадків. Маєткові справи останнього, а також його сина Івана Федоровича ілюструють картину формування, розширення, передання у спадок та відстоювання у судах родового маєткового фонду князів Чорторийських у другій половині XVI ст. Документи також рельєфно демонструють гостру боротьбу за землю між сусідами-землевласниками, у цьому випадку представниками вищого соціального прошарку -- князів і шляхти.

References

чорторийський князівство литовський

1. Moisiienko, V.M., Polishchuk, V.V. (Eds) (2013). Lutska zamkova knyha 1560-1561 rr. Lutsk. [in Ukrainian].

2. Mianzhynski, V., Sviazhynski, U. (Eds) (2000). Metryka VialikahaKniastvaLitouskaha: Kniha 28 (1522-1552 hh.): Kniha zapisau 28. Minsk. [in Belarusian].

3. Kravchenko, V. (2005). Lytovska metryka. Knyha 561. Revizii ukrainskykh zamkiv 1545 roku. Kyiv. [in Ukrainian].

4. Blanutsa, A., Vashchuk D. (Eds) (2016). Kniazi Chortoryiski: dokumenty i materialy XVI-XVII st. (iz zibrannia «Zakhidno-Ruskykh aktiv» Rosiiskoi natsionalnoi biblioteky). Kyiv. [in Ukrainian].

5. Yakovenko, N. (2008). Ukrainska shliakhta z kintsia XIV - do seredyny XVII stolittia: Volyn i Tsentralna Ukraina. Kyiv. [in Ukrainian].

6. Blanutsa, A. (2011). SudovispravypromaietkovisporyuVelykomukniazivst- viLytovskomuv 1529--1566 rr.:faktorsudovoibiurokratii. Dzieje biurokracji. Lublin; Siedlce, IV, 1, 101-110. [in Ukrainian].

7. Blanutsa, A. (2013). Rol«advokativ» usudovykhspravakhshliakhtyVelykohoknia- zivstvaLytovskoho (1529-1566 rr.). Advokatura Ukrainy: istoriia ta suchasnist: materialy Vseukrainskoho kruhloho stolu. Kyiv; Ternopil. 36-38. [in Ukrainian].

8. Blanutsa, A. (2015). MistseviuriadnykyusudovykhzemelnykhspravakhuVelykomukniazivstviLytovskomuuperioddiiPershohoLytovskohoStatutu. Aktualniproblemyvitchyznianoitavsesvitnoiistorii: Zbirnyknaukovykhprats: zapyskyRivnenskohoder- zhavnohohumanitarnohouniversytetu, 26, 13-20. Rivne. [in Ukrainian].

9. Blanutsa, A. (2015). «U pravamovytyispravedlyvostydovodyty»: instytutzakhystuu 60-70-khrokakhXVIst. uVelykomukniazivstviLytovskomu. Ukraina Lithuanica: studii z istorii Velykoho kniazivstva Lytovskoho, III, 88-115. Kyiv. [in Ukrainian].

10. Blanutsa, A. (2005). Norma pro «trzeciznu» v Pershomu Lytovskomu Statuti ta yii retseptsiia do kintsia XVI stolittia. Pirmasis Lietuvos Statutas: straipsniii rinkinys, I.Valikonyte, L.Steponaviciene (eds), 99-106. Vilnius. [in Ukrainian].

11. Krom, M.M. (ed.) (2002). PamyatnikiistoriiVostochnoyYevropy: IstochnikiXV-XVIv., VI: RadzivilovskieaktyizsobraniyaRossiyskoynatsionalnoybiblioteki: Pervayapolovina

12. v. Moskva; Varshava. [in Russian].

13. Blanutsa, A. (2009). Zemska sluzhba u Velykomu kniazivstvi Lytovskomu za doku- mentamy knyhy zapysiv №39 Lytovskoi metryky (seredyna XVI st.). Ukrainskyi istorych- nyi zbirnyk, 12, 456-467. [in Ukrainian].

14. Voronchuk, I. (2009). Rodovody volynskoi shliakhty XVI - pershoi polovyny

15. st. (rekonstruktsiia rodynnykh struktur: metodolohiia, metodyka, dzherela). Kyiv. [in Ukrainian].

16. Mianzhynski, V. (Ed.) (2008). Metryka Vialikaha Kniastva Litouskaha: Kniha 30 (1480-1546). Kniha zapisau 30 (kopiia kantsa XVI st.). Minsk. [in Belarusian].

17. Hurbyk, A. (1997). Ahrarna reforma v Ukraini XVI st. Kyiv. [in Ukrainian].

18. Hurbyk, A. (1998). Evoliutsiia sotsialno-terytorialnykh spilnot v serednovichnii Ukraini (volost, dvoryshche, selo, siabrynna spilka). Kyiv. [in Ukrainian].

19. Blanutsa, A. (2003). Sotsialno-stanova zumovlenist shliakhetskykh naizdiv na Volyni u druhii polovyni XVI st. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, 4, 89-98. [in Ukrainian].

20. Hrusha, A.I. (Ed.) (2001). Metryka Vialikaha Kniastva Litouskaha: Kniha 44. Kniha zapisau 44 (1559-1566 hh.). Minsk. [in Belarusian].

21. Kulisiewicz, W. (1985). Zaruka w praktyce administracyjnej Wielkiego Ksi^stwa Litewskiego w XV-XVII w. Czasopismo Prawno-Historyczne, XXXVII, 2, 123-137. [in Polish].

22. Kulisiewicz, W. (1993). Zaruka (vadium) w prawie litewskim XV-XVII wieku. Warszawa. [in Polish].

The article deals with the complex of documents dedicated to the princely family of Chortoryiski from the “West Rus Acts” collection of the National Library of Russia in St. Petersburg which materials cover the period from 1528 to 1646 and documents of Lithuanian Metrica. The family founder Vasyl Kostiantynovych Chortoryiskyi's sons Ivan and Mykhailo were members of the Council of the grand Lithuanian duke Svitrigaila in the 15th century. Nevertheless, the destiny has parted them in two different ways. The first one's heirs received state positions and estates in the Moscow state, the second one's - in the Grand Duchy of Lithuania. The “West Rus Acts” represent the Chortoryiski family of the Lithuanian branch. The main figures involved in property transactions of the Chortoryiski family were the Lutsk head (1522-1542) prince Fedir Mykhailovych and his son prince Ivan Fedorovych. Prince Fedir was prince Mykhailo Vasyliovych's son who was a marshal of the duke Svitrigaila's court from 1445 to 1452 and the Bratslav deputy from 1452 and also the grandson of the family's founder - prince Vasyl Kostiantynovych Chortoryiskyi. His son prince Ivan Fedorovych (15641565) held the position of spravtsa of the Kyiv palatine for about two years. Together with prince Ivan his wife, princess Hanna Kuzmivna Zaslavska and his daughter, princess Olena Ivanivna also are mentioned in documents. Princess Olena became the wife of the Navahrudak deputy Ostafii Ivanovych Hornostai. The documents, first of all, are of great value for studying the property aspect of some family representatives, in particular, Lutsk head Fedir Mykhailovych Chortoryiskyi and his heirs. Property affairs of Fedir Mykhailovych and his son Ivan Fedorovych reflect the formation, expansion, transfer to inheritance and upholding in courts the princes Chortoryiski patrimonial property fund in the second half of the 16th century.

Keywords: Grand Duchy of Lithuania, Volyn, Chortoryiski family, “West Rus Acts”, Lithuanian Metrica, estate complexes.

Размещено на Allbest.ru