Шляхи скарабеїв (полеміка щодо датування намистини з кургану Вознесенка - 1973 на р. Молочній)

Размещено на http://www.allbest.ru/

скарабей намисто сармат знахідка

Стаття з теми:

Шляхи скарабеїв (полеміка щодо датування намистини з кургану Вознесенка -1973 на р. Молочній)

Валерій Саєнко

Стаття присвячена розгляду публікацій про знахідку в Приазов'ї намистини-скарабея середньосарматського періоду. Вона помилково була датована XVIII--XVII ст. до н.е. та визначена як тогочасний імпорт з території Передньої Азії або Давнього Єгипту. Серед причин хибних інтерпретацій можна назвати некритичне ставлення до джерел, химерні пошуки «сенсацій», а також те, що розкопки пам'ятки треба віднести до найгірших зразків періферійної «музейної археології» 1970-хроків з низьким рівнем проведення досліджень.

Ключові слова: сармати, намисто, катакомбна культура, історія археології.

У даному разі йдеться про невід'ємність інформаційного поля та матеріального світу.

Ю.А. Святець

Приклади викривлення історичної інформації свідчать про те, що деформації можуть відбуватися різноманітними шляхами -- від широкого спектру прямих фальсифікацій джерел до застосування хибних методик, помилкових теоретичних розробок і концептуальних побудов за політичними потребами. В археології до цього переліку можна додати й результати недостатньо якісно проведених робіт. Зазвичай подібні випадки не привертають уваги, частково з тієї причини, що за матеріалами звітів це не завжди помітно, а частково тому, що археологічні джерела мають обмежену інформативність, і від того, що в якомусь кургані не буде виявлена, наприклад, частина поховань, або якщо прямокутне житло буде розкопане як овальне, історична картина принципово не зміниться. Взагалі ж досліджувати «польову археологію в особах» доволі складно, якщо не присутній безпосередньо на розкопках. Так само як існують погані лікарі, є й певна частина археологів, котрі з різних причин копають не дуже добре -- але про них менше чутно, бо археологічні пам'ятки залишаються мовчазними.

Розглянемо один такий випадок, який виявився резонансним та спричинився до недостовірних історичних побудов. Поширені ж висновки не так легко спростувати, про що свідчить вже доволі велика кількість публікацій з цього питання.

1973 р. поблизу м. Мелітополь, в різних групах були розкопані чотири кургани і в одному з поховань катакомбної культури знайдено бусину у вигляді скарабея, виготовлену зі склопасти. Проводив розкопки Б. Д. Михайлов -- на той час директор мелітопольського музею (у 1971-- 1986 рр., згодом був директором створеного Державного історико-археологічного заповідника «Кам'яна Могила»). Намистина на початку 1990х рр. якийсь час знаходилась в експозиції музею цього заповідника. Добре пам'ятаю, що вона була вкрита патиною неяскравого світлого біло-брунатного кольору, а в западинах темна. Зараз скарабей, як повідомляють, зберігається у Мелітопольському краєзнавчому музеї, шифр КВ-6408, арх.-409 [21, с. 50]. У вітрині музею Заповідника виставлена незрозуміла «копія» -- намистина, зроблена з синьої склопасти, з якої частково осипалася світла поверхня.

«Як виявилось, знахідка бусини-скарабея, датована ХУШ--ХУП ст. до н. е., стала першою пам'яткою в Північному Причорномор'ї, яка стала своєрідним репером у розумінні верхнього хронологічного діапазону катакомбної етно-історичної культури» [21, с. 50]. Рідкісна можливість використовувати відносно чітку прив'язку для побудови хронологічної шкали культур середньої та пізньої бронзи забезпечили постійну увагу до знахідки. Але скарабей був датований автором без усілякої аргументації, без наведених аналогій та посилань на літературу. Абсолютна дата для поховання катакомбної культури не була визначена за намистиною, а навпаки -- вона сама була датована за загальноприйнятим тоді часом існування пізньокатакомбних пам'яток. Взагалі про знахідку скарабея повідомлялося в одному реченні, серед переліку інших «відкриттів» -- «зубчато-струйчастої» ретуші та поховання майкопської культури [19, с. 308-309].

Наслідки публікації, в якій скарабей нашвидкоруч був продатований за підручником з археології, мабуть, не дуже чітко уявлялися автору. Втім, коротка інформація про цікаву знахідку стала широко використовуватись авторитетними фахівцями в дослідженнях з археології та історії періоду середньої та пізньої бронзи. Про неї згадують К. Ф. Смирнов і Є. Є. Кузьміна у главі про визначення абсолютної хронології ново-кумакського періоду андронівської культури: «Для уточнення віку катакомбної культури важлива знахідка в кургані Вознесенка на р. Молочна єгипетського скарабея XVIII -- XVII ст. до н. е.» [38, с. 42], тобто бусина або лише трохи старша, або частково синхронна цьому горизонту, датованому приблизно 1750--1500 рр. до н. е.

Знахідка намистини була використана при обґрунтуванні хронології культури багатоваликової кераміки [22, с. 29-30]. С. С. Березанська в підсумковій монографії про культури пізньої бронзи Степової України теж посилалася на цю бусину: «Наконец, для определения абсолютного возраста КМК важны хронологический стык и частичная синхронизация с катакомбной культурой, для которой определено несколько дат [...] Кроме того, в катакомбном погребении у с. Вознесенка на р. Молочной обнаружен египетский скарабей, датируемый XVШ--XVП вв. до н. э.» [5, с. 39].

У 1981 р. на відстані 30 км від місця знахідки скарабея було відкрито поховання катакомбної культури (с. Мала Терновка, к. 2, п. 7, розкопки ХАЕ), де знайдені знаряддя для плавлення бронзи: два глиняні сопла, набір різновеликих льячок, допоміжні технологічні матеріали (крейда, глина) та форми для виготовлення злитків (загалом дев'ять матриць). І. Т. Черняковим і А.І. Кубишевим висловловлено думку, що бронзові заготовки повинні відповідати якомусь стандарту, а також запропоновано гіпотезу (яка, втім, на матеріалах цього поховання не знаходить якогось підтвердження) про існування контактів з цивілізаціями Передньої Азії та Єгипту. Серед наведених фактів, які могли б свідчити на користь такого припущення (окрім поодиноких випадків знахідок пастового намиста, інших доказів немає) найбільш аргументованим виглядає посилання на єгипетського скарабея з с. Вознесенка [17, с. 51-52]. Зупинимось на питанні про можливість існування вагової метричної системи серед людності катакомбної спільноти, оскільки одні сумнівні гіпотези разом з іншими, так само сумнівними, використовуються для власного взаємопідтвердження. Результати пошуків вагових закономірностей серед металевих злитків, які виготовлялися у матрицях з поховання ливарника, свідчать скоріше за те, що злитки мали досить приблизні розміри і вагу. Набір льячок, які ідеально вкладаються одна в одну, дозволяє припустити, що такими їх виготовлено для зручності зберігання та транспортування. Тобто, докази на користь існування точної вагової метрики у середовищі племен катакомбної спільноти побудовані на перехресному підтвердженні хибних припущень.

Цікавим є й те, що одразу після того, як поширилось повідомлення про «єгипетського скарабея» з Приазов'я, вже наступного року, почали з'являтися й інші сенсаційні знахідки подібної тематики. А. М. Островерхов написав про кілька таких випадків. «В 1975 г. при раскопках Ингульской археологической экспедиции ИА АН УССР кургана третьей четверти V в. до н. э. у с. Коминтерн Снигиревского р-на Николаевской обл. был найден скарабей в золотой оправе. Примечателен тот факт, что на его брюшке помещены не египетские иероглифы, а выдавленное по сырой фактуре изображение скифского «летящего» оленя. (Информация Ю.И. Гребенникова, к. 9). Изделие экспонируется в Музее драгоценностей Украинской ССР (Киев). [...]

Интересны и амулеты, изображающие глаз, -- уджа. Такие изделия найдены в к. 17, п. 1 у с. Коминтерн (Раскопки Ингульской экспедиции в 1975 г.) и к. 17 п. 4 у с. Привольное в Херсонской обл. (Раскопки Херсонской экспедиции ИА АН УССР в 1975 г. Информация начальника экспедиции А. И. Кубышева). В государственном Эрмитаже хранится форма для изготовления таких изделий. По мнению И. М. Лурье, она относится ко времени Нового царства. Скифские курганы датируются IV в. до н. э.» [26, с. 93].

«Скарабей в золотій оправі» повинен зберігатися в фондах Музею історичних коштовностей, куди в той час передавали усі подібні знахідки, в експозиції він ніколи не виставлявся. У звіті про розкопки скіфського кургану біля с. Нововасилівка (радгосп «Комінтерн»), який добре відомий завдяки знайденій там кам яній скульптурі, коротко повідомляється, що в к. 9, п. 1 «у правой стороны черепа погребенного лежал полудрагоценный камень в золотой оправе». У книзі обліку знахідок він позначений як «пронизка золотая со вставкой синего стекла». З якихось причин будь-якого опису та малюнку цього предмету немає, відсутні також як польові, так і камеральні фотографії. Те, що на виробі був зображений олень, виконаний у скіфському звіриному стилі, дуже маловірогідно. Натомість відомі скарабеї з зображеннями антилопи з підібганою ногою, лежачого козла [42, с. 166, 167, рис. 23]. Така іконографія є досить типовою для античних інталій, де антилопа зображена окремо, або в «сценах шматування».

Що стосується амулету у вигляді уджату з к. 17, п. 1 у с. Нововасилівка (помилково в публікації назване як с. Комінтерн), то у звіті ця знахідка описана як «фигурка из мела -- глаз Гора?». На малюнку (табл. 33, рис. 7) зображена цілком аморфна конкреція, вважати її будь яким виробом неможливо.

У п. 4, к. 17 біля с. Привольне Цюрупинського району (ХАЕ-1975) був знайдений скляний литик з фігурами двох людей на колісниці, пастові буси; ніяких зображень ока там немає.

Взагалі, розповіді про розкопки, які були зібрані А. М. Островерховим та наведені у його статті, цікаві, але вони не є археологічними джерелами, а відносяться до oralhistori. Відповідно і досліджується усна історія, отримана від експедиціонерів, іншими методами, див. напр. [6, 2014].

Можливість ознайомлення з матеріалами кургану на р. Молочна, розкопаного 1973 р., з'явилася лише через два десятиліття, коли вони були оприлюднені [20, с. 308-309], бо звіт від автора в науковий архів ІА не надходив.

Майже одразу на появу публікації відгукнувся простою і ясно написаною статтею С. М. Санжаров. Дослідник старожитностей катакомбної культури звернув увагу на розбіжності в двох повідомленнях про обставини знахідки бусини-скарабея. Спочатку вона нібито виявлена «у підсипці» (за термінологією автора розкопок) катакомбного часу, тобто у насипу, яким було перекрите катакомбне поховання [19, с. 308]. У статті ж розташування бусини вже показане у вхідній ямі катакомби. Це явно свідчить про вкрай погану якість польових досліджень. Далі С. М. Санжаров робить таку реконструкцію ходу розкопок: в кургані знаходилось сарматське поховання, впущене у насип над вхідною ямою, воно, можливо, було пограбоване та зазнало сильного пошкодження бульдозером під час прокладки траншеї, на тому місці знайдена бусина, типова для матеріальної культури сарматів перших століть н. е. Потім нижче було відкрито поховання катакомбної культури, і під час малювання загального плану кургану бусина вже була «посаджена » на його вхідну яму [34].

Не зустрічаються у вхідних ямах поховань катакомбної культури зазвичай і знахідки; однак в літературі думка про якесь особливе значення вхідної ями при проведенні поховальних ритуалів все ж висловлювалася -- нібито вона могла бути символом вагіни, тоді як сам померлий в камері (resp. uterus) уособлював дитячий зародок [41]. Тобто, якщо виявиться, що Б. Д. Михайлов дійсно правий відносно датування його знахідки, то скарабея під час обряду вкинули саме до вагіни.

Здавалося, що на цьому тема повинна б дістати свого завершення, якби фахівець з історії виробництва стародавнього скла та склопасти А.С. Островерхов [27] не підтвердив, що бусина виготовлена усе ж у другому тисячолітті до н. е. Відповідно, питання аж ніяк не може вважатися вичерпаним. Автор пише: «Надзвичайно цікавими є знахідки в катакомбних похованнях «фаянсових» скарабеїв. Нам відомі два таких випадки. Один скарабей походить із поховання біля с. Вороб'йовка під Курськом. Другий -- із курганного поховання 8 біля с. Вознесенка в Мелітопольському р-ні Запорізької обл. Повідомлення про знахідки «фаянсових» скарабеїв у катакомбних комплексах викликали сумнів. Але після розгорнутої публікації Молочанського кургану й ознайомленням з умовами знахідки (форма й колір скарабея і відсутність в кургані впускних сарматських поховань), застереження щодо автентичності цього артефакту, у нас зникли» [27, с. 319, 322]. Свій висновок дослідник повторив в російськомовному варіанті статті [28].

Однак, залишається незрозумілим, які саме особливості форми скарабея говорять про його ранню дату. Про колір же намистини, автентичність якої, до речі, ніколи не заперечувалася, дослідник пише, що той залишається невідомим: «На жаль, автор не вказує колір й фактуру основи, що могло б дати додаткові матеріали для датування». Але далі спочатку припускається вірогідність, а потім вже впевнено стверджується, нібито намистина була червоною: «Не виключено, що скарабей має не єгипетське, а близькосхідне походження. На користь цього припущення свідчить той факт, що в епоху бронзи-початку заліза центри виробництва скляних імітацій червоного каміння -- так званих «печінок», зосереджувалися не в Єгипті, а у Дворіччі».

А.С. Островерхов наводить малюнок катакомбного поховання з кургану біля с. Вознесенка і його опис, який супроводжується розлогими екскурсами на різноманітні суміжні теми: про жуків, про символіку червоного, про єгипетські амулети, фізіологію зору у вищих приматів та про караванні шляхи. Серед усього цього цікавого матеріалу непомітною залишається відсутність будь-яких свідчень про друге поховання зі скарабеєм, відоме автору. Така утаємниченість лише збільшує інтерес до поховання з с. Воробйовка, тому на зібраній про нього інформації зупинимось докладніше.

На лівобережжі Сейму, в урочищі між двома повноводними ручаями, знаходилась група курганів -- один мав 8,5 м, інші розорювались і серед них п'ять помітних насипів наприкінці ХІХ ст. були висотою десь біля 1 м. Струмки в місці з'єднання утворюють р. Плоска (зараз має назву Усть-Плоска), через 14 км вона впадає в р. Сейм. Тут, біля с. Воробйовка Курського уїзду, 1891 р. проводив дослідження Д. Я. Самоквасов. Саме село розташоване в 1 км на захід від курганів, вздовж лівого ручая.

В цьому урочищі було досліджено п'ять курганів, один не копали (за іншими повідомленнями, розкопано три кургани). Великий курган позначений на топографічних картах другої половини ХІХ ст. Наведена у звіті висота здається перебільшеною (діаметр кургану 32 м) -- зазначалося, що насип знаходився на природному узвишші, що могло вплинути на суб'єктивну оцінку його розмірів. При розкопках, як тоді зазвичай практикувалося, спочатку зняли верхівку кургану на глибину 5,5 м, потім в останці, який мав дорівнювати 3 м, по центру прокопали квадратну яму до материка. Землю вивозили через траншею, ще дві траншеї по 2 м завширшки зробили в полах для пошуку могил.

У центральній частині була виявлена яма з дерев'яним «склепом» (схоже, що мова про зруб). Похований лежав у скорченому стані на лівому боці, головою на південний схід, руки перед обличчям, на черепі сліди фарби. Біля голови знаходився бронзовий ніж, просвердлений зуб тварини і два фрагментовані сосуди. Поховання можна визначити як належне до зрубної культури.

У північно-західну полу кургану до материка була впущена яма розміром приблизно 1х1 м «зі слідами дерев'яної заклепки» -- здається, мова йшла про перекриття. Дитяче поховання поганої збереженості, витягнуте, головою на схід, в ногах «грубий» (тобто ліпний) сосуд. «Привіска» у вигляді скарабея знаходилась біля голови, на шиї «скляне та глиняне» намисто (6 екз.), більшість якого розпалася [31]. Поховання має сарматські риси -- враховуючи різноетнічні складові населення лісостепу на межі ер (утім, не можна повністю виключати і належність поховання до скіфських часів).

Знайдені речі були передані до ІАКу [32, с. XV], можливо, вони збереглися в фондах Ермітажу. Але скарабеї ермітажних колекцій опубліковані, серед них екземпляру з розкопок Д. Я. Самоквасова немає [42]. Археологічні знахідки передавалися і до інших музеїв (також експонувалися в Києві). Згідно існуючого законодавства, імператор повинен був сам відбирати речі до Ермітажу, хоча на практиці зазвичай цим займався голова Археологічної комісії, він же й узгоджував розподіл експонатів по музеях, див. [44, с. 230].

Зараз із усіх знахідок в курганній групі біля с. Воробйовка доступним є лише фото одного бронзового ножа -- коротка інформація про дослідження подана у повідомленні «Розкопки в Курській губернії», яке увійшло до звіту ІАК за 1891 р. [25, с. 98-99]. Д. Я. Самоквасов планував видати докладний атлас до книги «Могилы Русской земли», ілюстрований малюнками речей зі своїх розкопок. Підготовлені матеріали, а також оригінали польових щоденників, листування, що стосувалося археологічної тематики, вчений передав разом зі своєю колекцією до Московського історичного музею (ГІМу), але вони були втрачені або ж не виявлені на сьогодення у Відділі письмових джерел [44, с. 223; 45].

Зауважимо, що у 2018 р. відзначають 175-річний ювілей з дня народження Д. Я. Самоквасова, сумлінного польового дослідника, одного з авторів найперших інструкцій з проведення археологічних робіт. Учений належав до того покоління археологів, якому не було в кого вчитися, він сам розробляв прийоми і правила проведення розкопок. Вважаємо, що враження про якість його власних робіт зараз були б значно кращими, якби збереглися польові щоденники вченого. Але навіть за відсутності креслень і малюнків, опис розкопок біля с. Воробйовка дозволяє скласти про досліджені поховання цілком певне уявлення.

Таким чином, можна стверджувати, що скарабей, виявлений наприкінці ХІХ ст. під м. Курськ, про якого повідомляє А. С. Островерхов, теж відноситься до сарматсько-зарубинецької епохи. Треба констатувати, що на сьогодення жодних достовірних, документованих знахідок скарабеїв, які можна було б віднести до епохи бронзи, у Надчорномор'ї не виявлено -- вони зустрічаються значно пізніше, у скіфо-античному періоді.

Але автор розкопок кургану зі скарабеєм на р. Молочна продовжував наполягати на «довгій хронології» [21, с. 50-54], хоча і характер аргументації, і сам стиль написання його статті носять далеко не науковий характер: «Правда, как видим, в науке не исключены чисто меркантильные мотивы, когда тому или иному исследователю не хотелось бы видеть появление новых материалов, которые корректировали бы его первоначальные «концепсуальные» умозаключения. Что делать? И это, к сожалению, бывает в научном мире... Конечно, если у оппонентов чересчур развита фантазия, то всё возможно, и выдумать можно всякие небылицы, какими являются, в частности, умозаключения самого Санжарова». Натомість наведена цитата дуже нагадує один епізод з «Пригод бравого вояка Швейка» -- діяльність Марека на посаді редактора журналу «Світ природи».

Б. Д. Михайлов далі пише: «Естественно, данный пам'ятник незамедлительно нашел положительные отзвуки в работах известных отечественных ученых-бронзовиков, как например С. С. Березанской [Северная Украина в эпоху бронзы», с. 209]» -- але в цій монографії і на зазначеній сторінці, і взагалі ніде, знахідка скарабея не згадується. Дослідження присвячено не тільки іншому періоду (другій половині ІІ тис. до н.е.) але й зовсім іншому регіону -- Лісостепу та Поліссю [4].

За відсутності будь-яких достовірних знахідок скарабеїв у епоху бронзи, Б. Д. Михайлов переводить розмову в зовсім іншу площину -- до питання розповсюдження пастового намиста -- та вибудовує масштабні історико-археологічні реконструкції. За можливий напрямок, звідкіля намистина потрапила у Приазов'я, він «вважав» шлях Єгипет -- Палестина -- Мала Азія, а далі речі єгипетського виробництва розповсюджувалися навсібіч -- на Балкани, Кавказ, у Надчорномор'я та Месопотамію. Посилання на літературу, де зроблені подібні висновки, не дуже доречні, бо заводять далеко вбік від головного -- вкрай неякісного проведення ним розкопок та наступної фальсифікації у культурно-хронологічному визначенні скарабея.

Для обґрунтування ранньої дати знахідки з кургану біля с. Вознесенка, треба було б знайти тогочасні аналогії. Наприклад, серед предметів опублікованого каталогу з музейних колекцій [42], на який посилається Б. Д. Михайлов, такі аналогії серед виробів ІІ тис. до н.е. відсутні. У виданні описані давньоєгипетські скарабеї головним чином з двох музеїв -- Ермітажу та Державного музею мистецтв ім. А. С. Пушкіна (Москва), які потрапили туди у складі дореволюційних приватних колекцій чи окремих надходжень, ще 150 таких же безпаспортних екземплярів зберігаються в інших музеях. Виготовлені вони з різьбленого стеатіту, кварцевого сілікату (починаючи з епохи Нового царства), покритих поливою, та власне склопасти. Таких виробів описано 1584 екземпляри.

Наступні 72 екземпляри (№ 1585-1656) з музеїв України, Арменії, Грузії, Чечено-Інгушетії та Ростовської області відносяться до пізніших періодів (VIII ст. до н. е. -- III ст. н. е.) і включені до каталогу для репрезентативності, дуже вибірково. Звертає на себе розбіжність у визначенні матеріалу, з якого виготовлено скарабеїв -- від Раннього до Нового царства це «фаянс», а пізніші виготовлені з «єгипетської пасти», хоча нібито технології виробництва названого матеріалу, при певній варіативності рецептур, суттєво не змінювалися, зокрема сучасні дослідники датують намисто з музеїв в дуже широких хронологічних діапазонах -- ІІ-І тис. до н. е., як про це пише і С. І. Ходжаш [43].

Повернемося до бібліографічного списку статті Б. Д. Михайлова [21]. Далі він згадує в тексті статтю Б. А. Тураєва «Знахідки на півдні Росії єгипетських виробів та наслідувань», надруковану у французському журналі «Археологічний огляд», яку він не читав, посилання ж побачив у статті Б. Б. Піотровського [29]. Б. А. Тураєв зібрав увесь відомий на той час матеріал з розкопок в античних містах Північного Надчорномор'я, у Лісостепу та частково Передкавказзя, а також з музейних колекцій та приватних зібрань, але усі знахідки датуються періодом від ранньої античної до римської доби [47].

Б. Б. Піотровському на півдні СРСР найдавніші скарабеї відомі з території Закавказзя, де один був знайдений при розкопках урартського адміністративного центру і датований VIII ст. до н. е. Другий подібний екземпляр -- невідомого походження (придбаний І. А. Орбелі), можливо, випадкова знахідка або привезений колекціонерами. Обидва вони містять ім'я Менхеперра -- тронне ім'я фараона Тутмоса ІІІ, правління якого припадало на XV ст. до н. е. Але Б. Д. Михайлов намагається створити ілюзію широкого хронологічного діапазону і чомусь наводить дату усього 250- річного існування XVIII династії. Натомість він зовсім замовчує інше -- тронне ім'я цього фараона набуло сакрального значення і широко використовувалось на картушах аж до VI ст. до н. е. [29, с. 20]. Тобто ні про яких скарабеїв епохи бронзи у Надчорномор'ї Б. Б. Піотровський не згадує взагалі. У Закавказзі їхні знахідки датуються лише VIII ст. до н. е., а у Північному Причорномор'ї не раніше VП--VI ст. до н. е. В римський час скарабеї та подібні прикраси-обереги з «єгипетського» фаянсу розповсюджуються дуже широко -- до Поволжя та у Середній Азії.

Особливо вартісним повинно було виглядати апелювання до монографії М. Гімбутас «Культури доби бронзи Центральної та Східної Європи». Б. Д. Михайлов посилається на с. 45-46, тобто на усю главу «Фаянсове намисто» з розділу «Період ранньої бронзи», але там знахідка скарабея з написом згадується лише в трьох рядках -- це вже розглянуте поховання біля Курська. Хоча М. Гімбутас не мала ні малюнка, ні будь якої детальної інформації про поховання, де був виявлений цей скарабей, вона теж робить висновки, концептуально, треба думати, правильні, але ілюстровані ненадійними джерелами: «Згідно досліджень [Дж. Ф. С.] Стоуна, немає прямих доказів виготовлення фаянсових намистин у Європі (за винятком Криту та Мікенської Г реції) у другому тисячолітті до н.е. Центр виробництва знаходився в Єгипті, де були відкриті справжні «фабрики». Неможливо заперечувати, що саме Єгипет започаткував виробництво фаянсового намиста. Воно розповсюдилося на великих територіях. Було два можливих маршрути, за якими фаянсове намисто потрапило в Центральну Європу і в Україну: із Егеїди, або ж через Близький Схід, Кавказ та південь Росії. Здається, обидва маршрути були використані. У майбутньому, можливо, буде досліджено більше об'єктів, які б підтверджували торгівлю з півднем. У нас вже є інформація про таку ситуацію: між Верхнім Доном та Середнім Подніпров'ям, біля Воробйовки під Курськом, у зрубній могилі було знайдено дрібне фаянсове намисто та єгипетського скарабея з ієрогліфічним написом (Самоквасов 1908, стр. 19). На жаль, малюнок скарабея відсутній, але його присутність на півночі свідчить про торгові зв'язки з Єгиптом, або хоча б зі Східним Середземномор'ям» [46, с. 46].

У праці Д. Я. Самоквасова «Могилы Русской земли», на яку посилається М. Гімбутас, повідомлялося, що мідний пластинчатий наконечник списа (або ніж) знаходився при похованні зі скорченим кістяком, а поховання, де був знайдений скарабей, є «вставною могилкою» -- тобто впускне. Правда обидва вони описані в одному розділі «Кіммерійський період», але це можливо пояснити лише прикрою неуважністю автора, вимушеного впорядковувати дуже велику кількість джерел. Також цієї випадкової помилки він припустився, бо завжди наполегливо виступав проти того, щоб розділяли комплекси в вітринах експозиції, а в написаній книзі вимушений був одночасно виконувати два завдання -- дати оглядову публікацію матеріалів своїх розкопок та створити класифікацію старожитностей.

В результаті М. Гімбутас змішала в один комплекс матеріали двох поховань -- епохи бронзи та раннього заліза, і скарабей був датований часом на півтора тисячоліття більш давнім, ніж воно є насправді.

Але ще А. А. Спіцин відносив це поховання зі «скарабеєм керченського типу» до римського періоду. З матеріалами він знайомився безпосередньо за звітом розкопок, на який посилається -- архів ІАКу, сп. 1891 р., №9 54 [39, с. 98]. Схоже, що скарабея з розкопок Д. Я. Самоквасова мав на увазі і Е. А. Симонович, коли згадував вироби з «єгипетської пасти» Курської області, але обізнаність щодо джерел не дозволяла йому, як і Б. Б. Піотровському, відносити цю знахідку до епохи бронзи.

З культурного шару зарубинецького могильника на території Суботівського городища походить склопастова намистина-скарабей синього кольору [30, с. 94-95; 18, с. 40-41]. Ще один скарабей на плакетці є випадковою знахідкою біля с. Коржі Баришівського району Київської області, на лівому березі р. Трубеж. Схоже, що ці дві намистини з лісостепового Подніпров'я повинні бути територіально найближчими культуро-хронологічними аналогіями скарабею з с. Воробйовка на р. Сейм.

Таким чином, ніяких прикладів знахідок скарабеїв за часів катакомбної культури Б. Д. Михайлов теж не наводить. У пошуках будь-яких доказів своєї правоти він далі взагалі посилається на не дуже доречний у такому питанні університетський підручник з історії Стародавнього Сходу [1].

Тобто, реконструйована С. М. Санжаровим картина розкопок є вірною. Зауважимо, що він навіть намагався знайти якесь виправдання незадовільно проведеним роботам: «По всей видимости, раскопки кургана у Вознесенки осуществлялись в 1973 году в спешном порядке, что было вызвано, вероятно, угрозой полного разрушения памятника в силу каких-то причин. Как следствие этого -- иследователь был лишен возможности оперативно производить фиксационные работы, а по ним составить необходимую отчетную информацию» [34, с. 119]. Однак, цій курганній групі (розкопки там продовжувалися і в наступні роки) ніщо не загрожувало. Вона була вибрана, бо знаходилась поруч з тракторною бригадою і там зручно було працювати.

Про злочинно низький рівень польових досліджень Б. Д. Михайлова писав В. В. Отрощенко: «Зверталася увага на дивовижно невелику кількість поховань у великих курганах, які зазвичай вибирає для розкопок Б. Д. Михайлов. Пояснити це можна лише безконтрольним знесенням насипів з похованнями, які в них влаштовані. Розчищаються та фіксуються лише ті поховальні споруди, які виявлені в материку, це підтверджують і рецензовані публікації» [24, с. 193].

Фантастичними є й інші інтерпретації матеріалів у звітах Б. Д. Михайлова, на зразок шести пустих «пограбованих» схованок в рядовому скіфському похованні, які насправді є норами байбаків. Затягування на двадцять років публікації невеликої за обсягом статті про курган зі скарабеєм є прикладом існуючої тенденції, коли матеріали небездоганних за якістю розкопок не поспішають вводити у науковий обіг.

Жодного разу не опублікував Б. Д. Михайлов і фото скарабея, хоча матеріалами курганних поховань зі своїх розкопок ілюстрував чисельні альбоми, присвячені Кам'яній Могилі.

Взагалі проблематика нищення курганів задля створення сенсацій потребує системного дослідження: Б. Д. Михайлов не лише «батько української єгиптології», саме він є засновником і «шумерологічних досліджень». А на тлі інтерпретацій семантики зображень Кам'яної Могили, які набули світового розголосу, майже непомітними залишаються фальсифікації регіонального масштабу на зразок питання про час заснування м. Мелітополь.

Полеміка з приводу походження бусини з кургану біля с. Вознесенка триває так довго ще й тому, що на пострадянському просторі обмаль фахівців з вузьких питань, які стосуються старожитностей Єгипту. Але достатньо того, що достовірних знахідок серед пам'яток епохи бронзи на території східно-європейського степу та лісостепу немає, натомість тотожні скарабеї масово присутні серед намиста в сарматських похованнях, і за аналогією бусина, історія знахідки якої тут розглядається, повинна бути віднесена до цього кола старожитностей.

Інформація про намисто-талісмани сарматського періоду по території України зібрана О. С. Дзнеладзе в її публікаціях останніх років, а по Ставропіллю, Ростовській області, Дагестану і Північному Кавказу Б. Бурковим [7; 8; 9; 10].

У якості аргументу належності скарабея до катакомбного періоду А.С. Островерхов наводить той доказ, що у дослідженому кургані не були знайдені сарматські поховання. Зараз неможливо сказати, чи інші впускні поховання не знайдені з причин нефахових розкопок, чи в кургані було лише одне сарматське поховання, звідки походить скарабей.

Треба зазначити, що у цьому мікро-регіоні відкрито величезну кількість сарматських поховань, плакетки-скарабеї ж в них є найчисельнішою групою амулетів [37, с. 114]. Курган, де знайдено «катакомбного» скарабея, був розташований в 7 км на південь від великих сарматських могильників Ново-Пилипівки та «Аккермень», в межиріччі Юшанли та нижньої течії Молочної.

Ще 1935 р. В.М. Даниленко виявив біля с. Ново-Пилипівка сарматське колективне поховання, 1947 р. два кургани дослідила Т. С. Оболдуєва [23]. Весною 1951 р. М.Я. Рудинський розкопав тут ще три сарматські кургани і два поховання, впущені в курган епохи бронзи. Звідти (к. 2, п. 1) походять п'ять намистин-скарабеїв, які зараз знаходяться в експозиції Археологічного музею ІА НАНУ [37, рис. 23].

На схід від с. Терпіння була розташована найбільша курганна група з 27 насипів доброї збереженості та великої кількості розораних, де співробітниками Молочанської АЕ протягом двох сезонів було досліджено 54 сарматських могили. Нагадаємо, що тоді сарматський некрополь по плямах знайшла Є. Ф. Покровська (вона брала участь у роботах 1951 р.):

«Цим успіхом ми більш за все зобов'язані спостережливості наукового співробітника Є. Ф. Покровської, яка виявила майже знищену оранкою сарматську курганну групу біля Ново-Пилипівки і на землях радгоспу «Аккермень» (Ак. ІІ)». Окрім цих розораних насипів з основними похованнями, впускні сарматські могили зустрічалися під час розкопок 1951-- 1952 рр. майже в усіх групах курганів вище по течії р. Молочної [40, с. 15-16]. В досліджених похованнях знайдено велику кількість підвісок і пронизок з блакитної пасти -- апотропеїв у вигляді лева, вівтаря, «дулі» та скарабея [11, с. 18]. Скарабеїв у цих курганах було знайдено вісім екземплярів.

Усього ж на території України в сарматських похованнях зафіксовано щонайменше 120 фігурних виробів з єгипетського фаянсу. Серед них 45 скарабеїв, О. С. Дзнеладзе описала їх як плакетки -- фігурки на підставці, але сильна стилізація дозволяє окремі екземпляри називати також і бусами. Дослідниця виділяє сім варіантів виробів, в основу систематизації покладений колір -- блакитний, фіолетовий, жовтий, сіро-блакитний, бірюзовий, синій. На «черевцях» скарабеїв є стилізовані зображення «урею» -- богині-кобри, ієрогліф «життя» або інші стилізовані знаки в картушах або без них [16, с. 62-63, 86]. Скарабеї часто зустрічаються в могильниках Криму, в «пізньоскіфських» похованнях Нижнього Дніпра їх відомо 56 екземплярів, серед них і один червоного кольору [15].

Випадково мелітопольська намистина не потрапила в поле зору сарматологів, бо відсутність звіту про розкопки та впевненість, з якою автор атрибутував її як давньоєгипетську, датовану ХУШ--ХУП ст. до н. е., змушувала вірити цьому на слово. Хоча намистина не має жодного стосунку до виробів епохи середньої бронзи, вона натомість доповнює відому на сьогодення колекцію бусин-скарабеїв з сарматських могильників на Молочній, яка нещодавно окремо досліджувалась [13; 14].

Наприкінці зазначимо, що зроблений огляд публікацій стосується лише історіографії питання. Бусина-скарабей з усією необхідною та достатньою аргументацію була атрибутована С. М. Санжаровим [34] в його невеликій за обсягом статті -- написане нібито «знаходилось на поверхні», але такими здаються усі відкриття, правда, після того, як вони вже зроблені.

Залишається лише покласти край дискусії, яка взагалі знаходиться поза межами науки, та нарешті зарахувати скандально відому знахідку до кола сарматських старожитностей.

Історія вивчення намиста сарматів була викладена в спеціально присвяченій статті, де за спрямованістю публікацій виділено чотири групи [12]. Даний епізод треба долучити до цієї теми, а чисельні вже роботи, які стосуються «катакомбно-сарматського континууму» у використанні скарабеїв, може й занести до окремої п'ятої групи, додавши її до існуючої класифікації.

В одній публікації, спеціально присвяченій питанням дезінформації в історичних джерелах, Ю. А. Святець [35] зробив висновок, що фальсифікації викриваються лише в результаті комунікації (протистояння) зацікавлених сторін, а достовірність є результатом певної «домовленості» дослідників, коли часте повторення (статистика) формує враження про достовірність. Саме тому, на мій погляд, і варто нагадати про статтю С. М. Санжарова «К истории одной находки».

Список використаних джерел та літератури

1. Авдиев В. И. История Древнего Востока / В. И. Авдиев. -- М.: Огиз, 1948 - 558 с.

2. Алексеева Е. М. Предметы из египетского фаянса VI в. до н. э. -- IV в. н. э. в Северном Причерноморье / Е. М. Алексеева / / КСИА. -- Вып. 130. -- М., 1972. -- С. 3--11.

3. Алексеева Е. М. Античные бусы Северного Причерноморья / Е. М. Алексеева // САИ. -- Вып. 11--12. -- М.: Наука, 1975. -- 105 с.

4. Березанская С. С. Северная Украина в эпоху бронзы / С. С. Березанская. К.: Наукова думка, 1982. -- 210 с.

5. Березанская С. С. Культура многоваликовой керамики. Культуры эпохи бронзы на территории Украины / С. С. Березанская, В. В. Отрощенко, Н. Н. Чередниченко, И. Н. Шарафутдинова. -- К.: Наукова думка, 1986. -- С. 5--43.

6. Буйських Ю. «Археологія як спосіб життя.»: до питання вивчення української археологічної субкультури / Ю. Буйських / / Поле: збірник наукових праць з історії, теорії та методології польових досліджень. -- Т. 1. Вступ до спеціальності. -- К.: Дуліби, 2014. -- С. 5--106.

7. Бурков С. Б. Амулеты и талисманы из «египетского» фаянса с территории Ставропольского края / С. Б. Бурков // Из истории культуры народов Северного Кавказа. -- Вып. 5. -- Ставрополь, 2013. -- С. 42--52.

8. Бурков С. Б. Амулеты и талисманы из «египетского фаянса» с территории Дагестана / С. Б. Бурков / / Stratumplus. -- 2015. -- № 3. -- С. 321--334.

9. Бурков С. Б. Из истории изучения амулетов и талисманов из т.н. «египетского фаянса» с территории Северного Кавказа и сопредельных областей по изданиям конца XIX -- начала XXI вв. (вопросы историографии) / С. Б. Бурков // Из истории культуры народов Северного Кавказа. -- Вып. 8. -- Ставрополь: СКФУ, 2016. -- С. 53--62.

10. Бурков С. Б. Описание амулетов из «египетского фаянса» с территории Ростовской области в печатных изданиях конца XIX -- начала XXI в. / С. Б. Бурков, С. М-А. Гадальраб // Вестник Ростовского университета дружбы народов. -- Серия: Всеобщая история. -- Т. 9. -- 2017. -- № 3. -- С. 272-288.

11. Вязьмитина М. І. Сарматські поховання в долині р. Молочної / М. І. Вязьмитина // АП. - Т. VIII. - 1960. - С. 17-21.

12. Дзнеладзе О. С. До історії вивчення сарматського намиста / О. С. Дзнеладзе // Археологія. - 2012. - № 2. - С 27-36.

13. Дзнеладзе Е. С. Египетский фаянс из сарматского погребения Молочанского могильника / Е. С. Дзнеладзе // Варварский мир северопонтийских земель в сарматскую епоху: сборник статей к 60-летию А. Н. Дзиговского. - Киев, 2013. - С. 176-183.

14. Дзнеладзе Е. С. Фаянсовые фигурные изделия из Молочанского могильника / Е. С. Дзнеладзе // Шестая Кубанская археологическая конференция: Материалы конференции. - Краснодар, 2013. - С. 110-113.

15. Дзнеладзе О. С. Египетский фаянс у поздних скифов Нижнего Днепра / О. С. Дзнеладзе // Старожитності раннього залізного віку. Археологія і давня історія України. - Вип. 2(19). - К., 2016. - С. 68-73.

16. Дзнеладзе Е. С. Бусы и подвески Северного Причерноморья: дис канд. ист. наук / Е. С. Дзнеладзе. - 2016. - 281 с.

17. Кубышев А. И. К проблеме существования весовой системы у племен бронзового века степей Восточной Европы (на материалах погребения литейщика катакомбной культуры) / А. И. Кубышев, И. Т. Черняков / / Советская археология. - 1985. - № 1. - С. 39-54.

18. Максимов В. Е. Памятники зарубинецкого типа в с. Суботове / В.Е. Максимов // Краткие сообщения Института археологии АН УССР. Вып. 9. - К., 1959. - С 29-42.

19. Михайлов Б. Д. Раскопки на р. Молочной / Б. Д. Михайлов // Археологические открытия 1973 года. - М.: Наука, 1974. - С. 308-309.

20. Михайлов Б. Д. Курган эпохи бронзы на Мелитопольщине / Б. Д. Михайлов / / Древности Степного Причерноморья и Крыма. - Т. II. Запорожье, 1991. - С. 63-65 - Режим доступу: https:/ / www.academia.edu/36020334

21. Михайлов Б. Д. Проблемы археологии: парадоксы и реалии (К вопросу о датировке бусины-скарабея из катакомбного погребения на Мелитопольщине) / Б. Д. Михайлов // Музейний вісник. -- № 7. -- Запоріжжя, 2007. -- С. 50--54.

22. Николаева Н. А. О соотношении «многоваликовых» и раннесрубных погребений Донеччины / Н. А. Николаева / / Древние культуры Поволжья и Приуралья. -- Т. 221. -- Куйбышев: КГПИ, 1978. -- С. 29--30.

23. Оболдуєва Т. С. Сарматські кургани біля м. Мелітополь / Т. С. Оболдуєва // Археологічні пам'ятки УРСР. -- Вип. IV. -- К., 1952. -- С.43-47.

24. Отрощенко В. В. «Древности Степного Причерноморья и Крыма» / В. В. Отрощенко / / Древности Степного Причерноморья и Крыма. -- Т. V. -- Запорожье, 1995. -- С. 192--195.

25. Отчет Императорской археологической комиссии за 1891 год. -- СПб., 1893.

26. Островерхов А. С. Фаянсовые и стеклянные бусы в Скифии и Сарматии / А. С. Островерхов // Вестник древней истории. -- 1985. -- № 3. -- С. 92-- 108.

27. Островерхов А. С. Стародавні «фаянси» як історичне явище у пам'ятках епохи бронзи -- початку заліза на території Східної Європи (III -- перша половина I тис. до н. е.) / А. С. Островерхов / / Старожитності Степового Причорномор'я і Криму. -- Запоріжжя, 2004. -- Т. XI. -- С. 317--343.

28. Островерхов А. С. Древние «фаянсы» в памятниках эпохи бронзы -- начала железа в Восточной Европе (III -- первая половина I тыс. до Р. Х.) (парадигмы артефактов) / А. С. Островерхов // Stratumplus. Дискурс цивилизаций. -- 2003--2004. -- № 2. -- Санкт-Петербург, Кишинев, Одесса, Бухарест, 2005. -- С. 171--203.

29. Пиотровский Б. Б. Древнеегипетские предметы, найденные на территории Советского Союза / Б. Б. Пиотровский / / Советская археология. -- 1958. -- № 1. -- С. 20--27.

30. Самойловский И. М. Суботовский могильник / И. М. Самойловский / / Краткие сообщения Института археологии. -- Вып. 9. -- К., 1959.

31. Самоквасов Д. Я. Отчет о раскопках курганов у с. Воробьевка Курской губернии / Д. Я. Самоквасов / / Архив Института истории материальной культуры. -- Ф. 1. -- Д. 54/1891. -- Л. 16--17.

32. [Самоквасов Д. Я.] Основания хронологической классификации, описание и каталог коллекции древностей проф. Д. Я. Самоквасовa. -- Варшава: типография Марии Земкевич, 1892. -- XLII+ 101 с., Х табл. [Самоквасов Д. Я.] Могилы Русской земли. Описание археологических раскопок и собрания древностей профессора Д. Я. Самоквасова. // Труды Московского комитета по устройству Черниговского археологического съезда. -- М.: Синодальная типография, 1908. -- 275 с.

33. Санжаров С. Н. К истории одной находки / С. Н. Санжаров / / Древности Северского Донца. Каталог археологических коллекций. -- Вып. 2.-- Луганск, 1992. -- С. 116--120.

34. Святець Ю. А. Фальсифікація та дезінформація в історичних джерелах / Ю. А. Святець // Вісник Дніпропетровського університету. Серія Історія та археологія. -- Вип. 19. -- Дніпропетровськ, 2011. -- С. 160--168.

35. Святець Ю. А. Інформаційне поле історичного дослідження / Ю. А. Святець // Вісник Дніпропетровського університету. Серія: Історія та археологія. -- Т. 25. -- № 1. -- Дніпро, 2017. -- С. 34.

36. Симоненко А. В. Римский импорт у сарматов Северного Причерноморья / А. В. Симоненко. -- СПб.: Нестор-История, 2011. -- 272.

37. Смирнов К. Ф. Происхождение индоиранцев в свете новейших археологических открытий / К. Ф. Смирнов, Е. Е. Кузьмина. -- М.: Наука, 1977. - 82 с.

38. Спицын А. Обозрение Курской губернии в археологическом отношении / А. Спицын // Курский сборник. Издание Курского статистического комитета. -- Курск: Типография губернского правления, 1901. -- С. 97-- 100.

39. Тереножкін О. І. Кургани в долині р. Молочної / О. І. Тереножкін // Археологічні пам'ятки. -- Вип. VIII. -- С. 3--16.

40. Фещенко Е. Л. Захоронения во входных шахтах как элемент погребальной обрядности катакомбной культуры / Е. Л. Фещенко // Проблеми археології Подніпров'я. -- Дніпропетровськ,. 2012. -- С. 32--40.

41. Ходжаш С. И. Древнеегипетские скарабеи. Каталог печатей и скарабеев из музеев России, Украины, Кавказа и Прибалтики / С. И. Ходжаш. -- М.: Восточная литература РАН, 1999. -- 317 с.

42. Ходжаш С. И. Древнеегипетское ювелирное искусство. Каталог Г осударственного музея изобразительных искусств им. А. С. Пушкина / С. И. Ходжаш. -- М.: Восточная литература, 2011. -- 112 с.

43. Щавелев С. П. 1993. Эпизоды истории русской археологии (к 150-летию со дня рождения Д. Я. Самоквасова) / С. П. Щавелев / / РА. -- №9 1. -- С. 221-- 235.

44. Щавелев С. П. Историк Русской земли. Жизнь и труды Д. Я. Самоквасова / С. П. Щавелев. -- Курск: Изд-во Курского гос. медицинского ун-та, 1998. -- 286 с.

45. Gimbutas M. Cultures in Central and Eastern Europe of Bronze Age / M. Gimbutas. -- Paris--London, 1965. -- 305 p.

46. Touraieff B. Objets egyptiens et egyptisants trouves dans la Russie meridionale / B. Touraieff // Revue archeologique. -- V. XVIII. -- Paris, 1911. -- P. 20--35.

In 1973 the bead in the appearance of scarab was found in a one of burial mounds of catacomb culture near Melitopol city in Ukraine. The bead was mistakenly dated by XVIII--XVII century B.C. and identified as the imported good of those times from the territory of Western Asia or Ancient Egypt. Such interpretation was widely used then by the authoritative and reputable professionals in the works on archeology and history of Middle and Late Bronze Age. Though later the specialist of catacomb culture's studies S M Sanzharov pro ved tha t this bead was rela ted and belonged to Sarma tians historical period and that the mistake in its dating was the result of poor quality of carrying the exca vations where it had been found. His conclusions provoked the polemics in the professional community and evoked the publication of several more scientific articles which authors insisted on «longer chronology» and on the production of this scarab bead in the Bronze Age.

The analysis of these articles and other related publications (to which their authors referred)proved that there are no evident findings of scarab beads at the excavated sites of the Bronze Age in the Eastern Europe Steppe and Forest-Steppe territories. Instead, the analogous scarab beads are widely presented among the bead decorations found in Sarmatians burial places, so the bead, the history of which finding and identification is the subject of this article, is to be similarly defined as the one related to Sarmatians objects.

In the micro-region where this scarab bead was found (part of Zaporizhzhia region of Ukraine near Melitopol) there were revealed and excavated a great number ofSarmatians' burial places, and scarab plackets was the most numeric group of the amulets found there.

The publications with the subject of misleading information in historical sources justify the point that the exposure offalsifications resulted only from a confrontation of interested parties and that the credibility and reliability is a result of some «agreement» achieved by interested researches when a frequent reiteration (statistics) forms the perception of trustworthiness. That's why the article of S.M Sanzharov «About the history of one finding» is worth to be reminded, reread and remembered.

Key words: Sarmatians, bead decoration, catacomb culture, history of archeology.

В статье анализируются публикации о находке в Приазовье бусины- скарабея среднесарматского периода. Она ошибочно была датирована XVIII--XVII вв. до н. э. и определена как импорт с территории Передней Азии или Древнего Египта. Неправильность культурно-хронологического определения выявлена и обоснована в статье С.Н. Санжарова «К истории одной находки», опубликованной автором в 1992г.

Среди причин ложных интерпретаций можно назвать некритическое отношение к источникам, причудливые поиски «сенсаций», а также то, что раскопки памятника нужно отнести к худшим образцам периферийной «музейной археологии» 1970-х годов с низким уровнем проведения исследований.

Ключевые слова: сарматы, бусы, катакомбная культура, история археологии.

Размещено на Allbest.ru