"Червоні партизани" і село в дзеркалі радянської та сучасної історіографії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара

«Червоні паритизани» і село в дзеркалі радянської та сучасної історіографії

А.В. Булах

Із встановленням незалежності України розпочався інтенсивний перегляд багатьох сторінок історії нашої минувшини, що допомагає практично по-новому оцінити потуги попередніх поколінь, глибше розуміти реалії сьогодення та виробити оптимальні шляхи досягнення наших стратегічних планів з найменшими зусиллями. Цілком очевидно, що велику суспільну й наукову цінність являє собою історія Другої світової війни, об'єктивний і неупереджений погляд на яку позбавить можливостей для політичних спекуляцій і зрештою розколу наших людей подекуди на два табори запеклих супротивників.

Автор статті спробує встановити основні риси взаємин між «червоними партизанами» й українськими селянами, використовуючи окремі праці радянських дослідників та представників сучасної історичної науки.

Через великі простори та природні укриття, які створювала позаміська територія, партизанський рух був невід'ємно пов'язаний із сільською місцевістю. Ліси, балки, болота, біля яких зазвичай були села, створювали надійний захист, місцеві мешканці нерідко забезпечували партизан продовольством, дозволяли бути непоміченим для ворога. Узимку сільські хати могли слугувати місцем «зимових квартир», лазаретами для поранених або й просто пристанищем для відпочинку після тривалого й важкого рейду.

Через відповідну специфіку такої війни партизани були просто приречені тісно взаємодіяти з місцевим населенням у багатьох питання, від успішного вирішення яких нерідко залежала їхня подальша доля. Водночас, в певній «цікавій» ситуації «між молотом і ковадлом» опинялося й місцеве, переважно сільське населення.

Дотримуючись хронологічного підходу, усю історіографію партизанського руху умовно поділимо на три частини. До першої відне- семо публікації 1940 - кінця 1950-х років, другу частину складають дослідження 1960 - початку 1990-х років, а до третьої включимо праці сучасних істориків, які оприлюднили свої дослідження після розпаду Радянського Союзу.

Перші публікації, присвячені партизанському руху, вийшли ще під час війни. Спочатку це переважно статті в періодичних виданнях радянської України, але згодом подібні публікації з'явилися за її межами. Зокрема, 8 липня 1941р. в газеті «Южная правда» була опублікована стаття «В поддержку Красной армии - мощное народное ополчение!», в якій йдеться про спротив з боку місцевого населення щодо загарбників. У номері цієї газети від 28 липня йшлося про дії партизан та допомогу, яку вони надавали Червоній армії. За даними дослідників упродовж війни в «Правді» вийшло близько 30 передових робіт й понад 500 кореспонденцій, присвячених цій темі. Відомі також публікації в «Комсомольській правді» (секретар ЦК ЛКСМ України Я. О. Хоменко), в «Известиях» (О. Довженко) та ін. Звісно, Радянський Союз вів війну не лише в окопах, а й на ідеологічно - пропагандистському фронті. Саме тому усі ці статті мають переважно агітаційно-пропагандистський характер, автори практично уникають конкретики й будують свої твори на незрозумілих джерелах [19, с. 3134].

У 1942 р. вийшов збірник документів під назвою «Партизанская война советского народа против немецких оккупантов», в якому вміщено промови Й. Сталіна та М. Калініна, партизанські листи різного роду, а також дані про бойові дії підпільників й роботу у німецькому тилу [21].

У 1943 р. Інститутом історії й археології АН УРСР, який був евакуйований в м. Уфа, видана стаття М. І. Супруненка [27], а в інших виданнях з'являються роботи Т. А. Строкача [25,26], І. І. Мінца [18] та Р. І. Сидельського [22]. Важливою публікацією цього періоду є мемуари одного з найактивніших учасників партизанського руху в Україні

С. А. Ковпака під назвою «Від Путівля до Карпат». Відомий командир партизан наводить багато прикладів про співпрацю його групи з жителями різних сіл, автор пише про те, що сільські хлопці вступали до його загону, а жінки допомагали у розвідці. Г рупа Ковпака діяла у різних областях України (Сумська, Київська, Ровенська, Житомирська). За його свідченнями усюди вони зустрічали підтримку з боку сільського населення, яке допомагало загону продовольством, людьми, транспортом, а в деяких селах їх навіть зустрічали з квітами як визволителів. Цікавими є свідчення автора про дії загону в Західній Україні, де за його твердженням населення з повагою ставилося до партизан. Наводиться один випадок, коли вісім бійців 47-го угорського полку (русини за походженням), яких насильно мобілізували німці, втекли в ліс та попросилися до загону Ковпака. Жодної згадки про конфлікти між партизанами та місцевим населенням не вміщено, що враховуючи регіон дії партизан, є малоймовірним [16].

Для праць років війни характерна недостатня джерельна база, шаблонність, надмірна ідеологізація й героїзація подій, а також акцентування переважно на позитивних аспектах. Питання про відносини партизан та селян взагалі не порушувалось, а головною тезою залишалась «всенародна підтримка українського населення в боротьбі проти загарбників».

Починаючи з 1960-х років в Радянському Союзі розпочався тривалий копіткий процес із писання історії Другої світової війни, який тривав аж до кінця 1980-х років. До подібних фундаментальних досліджень цього періоду відносять 10-томну «Историю Украинской ССР» [10] та 12-томну «Историю Второй мировой войни» [9], які містять, як на наш погляд, доволі бідні данні про діяльність партизан на території України. Укладачі оперують інформацією переважно «пропагандистського характеру». Водночас, побачили світ роботи, присвячені суто партизанському руху. Це, зокрема, стаття В. І. Клокова «Украина в пламене народной войны», в якій вміщено велику кількість аргументації щодо «всенародної підтримки з боку населення» особливо в степовій місцевості, де умови для партизан були набагато складніші. Автор пише про те що, сільське населення активно допомагало партизанам людьми та матеріальними ресурсами навіть під загрозою розстрілу з боку німців. До написання роботи залучено різноманітні джерела (свідчення очевидців, мемуари, документи), наведено особливості діяльності партизан в різних регіонах України, особливо детально досліджено специфіку партизанського руху в лісовій та степовій зонах [13].

У 1970 р. вийшла велика, двотомна, збірка статей «Герои Подполья» під загальною редакцією Ю. Харченка та Л.Філатова. В окремих розділах, присвячених Луганщині, Дніпропетровщині та Запоріжжю, йдеться про діяльність партійного підпілля, яке нібито розгорнулося в кожному селі, місті, шахті, підприємстві та масово підтримувалося місцевим населенням через надання підпільникам квартир, медичної та матеріальної допомоги, розвідданих й т. ін. Водночас підпіллю на селі в цих публікаціях приділено вкрай мало уваги. Автори обмежилися лише твердженням про масову, беззаперечну, підтримку «червоного партизанського руху». Матеріал про вказані вище регіони майже однаковий, відзначається однотипністю визначень: «всенародна підтримка», «ефективні операції партизан», «злочини з боку німців» й т. ін. Текст переповнений фактами та подіями, а, як не дивно, аналізу приділяється лише 1-2 сторінки [2, с. 148-253].

Науковий інтерес викликають мемуари начальника Українського штабу партизанського руху Т. Строкача, в якій вміщено велику кількістю різноманітних фактів, наведено детальний опис подій, донесення про дії партизан та розмови з лідерами підпільників. Зараз же кидається в очі загальноприйнятий штамп про «загальнонародну боротьбу радянського народу проти німців». В роботі є свідчення про взаємодопомогу між партизанами та місцевим населенням у важкі часи (взимку). В роботі вміщено дещо більше у порівнянні з наведеними вище працями свідчень про ці взаємовідносини, але теза про характер відносин, так би мовити, залишалася незмінною. Зазначимо, автор звертає увагу на боротьбу «червоних» партизан з «націоналістичними» загонами [24].

Через накопичення великої кількості фактичного матеріалу й сприятливі умови для наукового пошуку у цей період вийшло багато монографій, статей та дисертаційних досліджень, присвячених висвітленню окремих аспектів життя та побуту партизан. Серед них матеріально-технічне забезпечення радянських партизан [1; 7; 20], виникнення та функціонування партизанських країв і зон в Україні [8; 12; 17], агітаційно-політична робота з особовим складом підпільних загонів [15; 28; 30], культурне життя партизанів [14], медичне обслуговування бійців підпільних загонів [6; 23] та ін.

Отже, дослідження цього періоду мають велику кількість фактичного матеріалу з різних аспектів й різних регіонів СРСР, статистичних даних, свідчень учасників подій, а також написані з використанням архівного матеріалу. Але вони все ж таки залишаються під сильним впливом комуністичної ідеології та її штампів, які часто заважають досліднику робити об'єктивні висновки.

З розпадом Радянського Союзу відбулися якісно нові зміна в розробці теми «червоного партизанського» руху. Вчені отримали доступ до великих масивів архівних матеріалів, стали доступними надбання зарубіжної історіографії, де ця тема також активно досліджувалась. Важливим зрушенням було встановлення свободи слова й відміна жорсткої цензури, яка дозволила з максимальною об'єктивністю оцінювати події воєнних років. Усе це позначилось не лише на аналітичних висновках, але й кардинально змінило палітру фактичного матеріалу, який опинився в дослідницьких студіях. Наприклад, якщо в радянських дослідженнях йшлося про те, що за роки війни через лави партизан в Україні пройшло понад 500 тис. бійців, то сучасні дослідники називають максимальну цифру в 200 тис. чол. [3, с. 6-14].

До однієї з перших праць українських істориків періоду незалежності зарахуємо дослідження А. С. Чайковського. Тут автор доводить повну непідготовленість радянського керівництва до партизанської війни. Про це, зокрема, свідчить відсутність досвідчених кадрів, складне становище на фронті, неврахування каральних можливостей супротивника, який вже мав досвід боротьби з рухами опору у різних країнах. Також у роботі йдеться про діяльність органів НКВС з розгортання партизанського руху на першому етапі війни та про слабку ефективність цих загонів. Велику увагу автор приділяє пропагандистським та каральним заходам нацистів на окупованій території, особовому та етнічному складу партизанських груп, їх оснащенню та озброєнню, чисельності на різних етапах війни та у різних регіонах України. А. С. Чайковський розвінчує міфи про півмільйонну чисельність радянських партизан в Україні та про їх ефективність в цілому. Про відносини партизан та місцевого населення автор говорить небагато. В основному йдеться про обережне ставлення населення до «червоних партизан» через сильну репресивну машину окупантів. Сільське населення часто страждало через дії партизан, які нерідко зривали експлуатаційні плани окупантів, а «розплачувалися» за це селяни. В цілому робота є досить проривна, вона позбавлена багатьох радянських міфів, містить велику кількість аналізу, прикладів, джерел. Автор об'єктивно оцінює діяльність партизан, їх чисельність та ефективність, спираючись на джерела та широкий дослідницький інструментарій історика [29].

Українські історики А. Кентія та В. Лозицький у 2001 р. видали доволі об'ємну працю, присвячену партизанському руху в Україні, під назвою «Війна без пощади та милосердя». Головна увага в роботі приділяється діяльності штабів партизанського руху, діяльності партизанських загонів у бойових діях, їх забезпеченню та відносинам з ОУН- УПА. Головним фактором неефективності партизан на перших етапах війни, автори називають недостатню увагу до партизан з боку радянського керівництва та відсутність масової підтримки серед населення України, яке на початковому етапі війни нерідко займало антирадянсь- ку позицію. Зростання ефективності підпілля, на думку авторів, нерозривно пов'язане з успіхами Червоної армії на фронтах та з жорсткими методах нацистів щодо місцевого населення, яке поступово розчаровується у новому режимі [11].

У нашому вкрай обмеженому дослідженні неможливо оминути російських істориків, серед яких виділимо роботи О. Гогуна. Автор наводить нові, цікаві сюжети про партизанський рух, серед яких - партизанський терор, дисципліна в загонах, конфлікти серед партизанських структур. Щодо терору по відношенню до місцевого населення, то автор наводить приклади знищення різних колабораціоністів (військових або поліцаїв) та зрадників, їх майна та навіть сімей, розстрілу військовополонених, яких німці відпускали з таборів, винищення куркулів, які зайняли свої колишні хати. Також, за свідченням автора, партизани нерідко без особливої потреби конфісковували майно та харчі селян, чинили безлад у сільських хатах, шукаючи алкоголь або навіть якісь цінності, мали місце випадки розстрілів представників місцевого населення через непокору. Автор звертає увагу на такому явищі, як алкоголізм, який негативно впливав на ефективність загонів, мали місце випадки насильства жінок, яких інколи навіть забирали із собою в загін командири партизанських груп. Все це посилювало антагоністичні настрої й безпосередньо впливало на ставлення зокрема селянського населення України до «червоних партизан». Подібні висновки автор підкріплює величезною кількістю використаних архівних джерел, свідчень очевидців, мемуарів, доповідей тощо [4; 5].

Навіть наведений нами коротенький історіографічний огляд надає підстави говорити про високий рівень розробленості обраної теми. Поряд із тим, важливим залишається питання взаємовідносин партизан і місцевого населення, яке було досить неоднозначним. Партизани подекуди не мали підтримки з боку населення, а через їхні дії окупаційні війська вдавалися до запровадження доволі жорстких дій відносно селян.

Тема стосунків партизан з сільськими жителями радянськими вченими не висвітлювалася або характеризувалася виключно з позитивного боку. Випадки злочинних дій партизан та будь-які негативні свідчення могли зруйнувати радянську концепцію «всенародної підтримки», тому подібні сторінки ретельно приховувались органами цензури. Крім того, практично відсутні відомості щодо частки селян у партизанських загонах. В результаті домінування ідеологічних догм в радянських дослідженнях образ «червоних партизан» було надто полі- тизовано, а їхні учасники позбулися звичайних людських якостей. Характер діяльності та конкретні випадки навмисно висвітлювались виключно з позитивного боку, а негативні наслідки та навіть злочини замовчувалися. радянський партизан війна керівництво

Бібліографічні посилання

1. Андрианов В. Н. Базирование и материально-техническое обеспечение партизанских формирований в годы Великой Отечественной войны / В. Н. Андрианов // Военно-исторический журнал. - 1972. - № 5. - С. 80-84.

2. Герои подполья. О подпольной борьбе советских патриотов в тылу немецко-фашистских захватчиков в годы Великой Отечественной войны. Вып. 2. 2-е, испр. и доп. изд. - М., Политиздат, 1970. - 628 с.

3. Гогун А. Партизаны против народа // Под окупацией в 1941-1944 гг. Статьи и воспоминания / А. С. Гогун, И. В. Грибков, К. Л. Таратухин и др. - М.: Посев, - 2004. - 112 с.

4. Гогун О. Сталінські командос. (Українські партизанські формування, 1941-1944 рр. / перекл. Катерина Демчук. - К.: «Наш Формат». - 2014. - 504 с.

5. Гогун А., Кентия А. Красные партизаны Украины (1941-1944: малоизученные страницы истории. Документы и материалы / Авт.-сост. А. Гогун, А. Кентий. - К.: Украинский издательский союз, 2006. - 430 с.

6. Дудко М. О. Радянська медицина на службі у партизанів України / М. О. Дудко. - К.: Здоров'я, 1966. - 84 с.

7. Жариков А. Д. «Большая земля» снабжает партизан / А. Д. Жариков // Вопросы истории. - 1973. - № 4. - С. 121-129.

8. Залесский А. И. В партизанских краях и зонах. Патриотический подвиг советского крестьянства в тылу врага (1941-1944) / А. И. Залесский. - М.: Соцэкгиз, 1962. - 397 с.

9. История Второй мировой войны 1939-1945 гг.: в 12-ти тт. - М.: Воениздат, 197з-1982.

10. Історія Української РСР: у 8 т., 10 кн. / голов. ред. Ю. Ю. Конду- фор. - К., 1977-1979. - Т. 7: Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу (1941-1945). - 1977. - 535 с.

11. Кентій А., Лозицький В. Війна без пощади і милосердя: Партизанський фронт у тилу вермахту в Україні (1941-1944) - К.: Генеза, 2005. - 408 с.

12. Клоков В. І. Партизанські краї та зони на тимчасово окупованій ворогом території СРСР у 1941-1944 рр. / В. І. Клоков, В. І. Кучер // Український історичний журнал. - 1970. - № 7. - С. 3-10.

13. Клоков В. Украина в пламене народной войны / В. Клоков // Советские партизаны. Из истории партизанского движения в годы Великой Отечественной войны / Редактор-составитель В. Е. Быстров. -- М.: Воениздат, 1961. - 832 с.

14. Коваль М. В. У битві з фашизмом. Соціалістична культура - могутнє знаряддя в народній боротьбі на Україні проти фашистських окупантів / М. В. Коваль. - К.: Вид-во АН УРСР, - 1964. - 144 с.

15. Коваль М. В. Форми і методи ідейно-політичної роботи парт- організацій серед особового складу партизанських формувань / М. В. Коваль, П. О. Савчук // Український історичний журнал. - 1979. - № 1. - С. 52-61.

16. Ковпак С. А. От Путивля до Карпат. - М.: Воениздат НКО СССР, 1945. - 136 с.

17. Кучер В. I. Партизанські краї і зони на Україні в роки Великої Вітчизняної війни (1941-1944) / В. I. Кучер. - К.: Наук. думка, 1974. - 144 с.

18. Минц И. И. Партизанская война / И. И. Минц. - М.:Военное изд- во НКО Союза ССР, 1941. - 30 с.

19. Нежигай Э. Историография движения сопротивления на юге Украины в годы Великой отечественной войны (1941-1945 гг.): Историописание времен войны / Э. Нежигай //«Актуальные вопросы философии, истории и политологии»: материалы международной заочной научно-практической конференции. Часть II. (10 марта 2011 г.) - Новосибирск: Изд. «ЭНСКЕ», 2011. - 152 с.

20. Прохоров А. А. Мероприятия партийных органов по материально-техническому обеспечению партизан и подпольщиков / А. А. Прохоров // Партия во главе народной борьбы в тылу врага. - М.: Мысль, 1976. - С. 258275.

21. Семичаевский Д., Сидельский Р. Партизанская война Советского народа против немецких оккупантов: (Сб. док.) / Воен. -полит. акад. Красной Армии им. В. И. Ленина; [Сост. Д. Семичаевский ; Отв. ред. Р. Сидельский]. - М.: Изд-во Акад., 1942. - 126 с.

22. Сидельский Р. И. Борьба советских партизан против фашистских захватчиков / Р. И. Сидельский. - М.: Госполитиздат, 1944. - 63 с.

23. Скрипниченко Д. Ф. Медицинское обеспечение партизанских рейдов / Д. Ф. Скрипниченко. - К.: Здоров'я, 1985. - 96 с.

24. Строкач Т. А. Наш позывной - Свобода / Лит.запись П. Автомонова. - К.: Советский писатель, 1966. - 494 с.

25. Строкач Т. А. Новые удары украинских партизан / Т. А. Строкач // Труд. - 1943. - 30 апреля.

26. Строкач Т. А. Партизани України / Т. А. Строкач // Укрвидав ЦК КП(б)У. - 1943. - С. 32-34.

27. Супруненко М. И. Из опыта полугодовой борьбы советских партизан против немецких оккупантов / М. И. Супруненко // Научные записки Института АН УРСР. - Кн. 1. - Уфа. - 1942.

28. Царьков В. А. Без затишья и перерыва. (Из опыта политической работы Центрального штаба партизанского движения) / В. А. Царьков // Военно-исторический журнал. - 1988. - № 11. - С. 40-46.

29. Чайковський А. С. Невідома війна: (Партизанський рух в Україні 1941-1944 рр. мовою документів, очима історика). - К.: Україна, 1994. - 255 с.

30. Черток Б. Партийно-политическая работа в партизанских формированиях / Б. Черток // Военно-исторический журнал.-1983. - № 2. - С. 63-69.

Анотація

Ключові слова: радянський партизанський рух, село, історіографія, дослідження, місцеве населення.

Осуществлен сравнительный обзор результатов изучения проблемы взаимоотношений советских партизан и села в годы Второй Мировой войны в Украине. Для сравнения используются советские исследования разных годов и современная украинская и российская историография.

Ключевые слова: советское партизанское движение, село, историография, исследования, местное население.

Key words: soviet partisans movement, village, historiography, researches, local population.

Размещено на Allbest.ru