Уживання політико-ідентифікаційних словосполучень "сторона України", "тогобічна Україна", "обох сторін Дніпра", "той бік Дніпра", "Задніпрська сторона" (1673-1686 рр.)

В статье раскрывается терминологическая сущность таких исторических понятий как «сторона Днепра», «ту сторону Днепра», «тогобична Украина», «заднепрских сторона», на основе диахронные-семантического анализа и других методов исследования текстов официальной документации Войска Запорожского, Короны Польской и Московского царства за 1673 - 1687 гг. Автор делает следующий вывод: данные понятийные словосочетание в указанный период широко используются правительствами этих государств в нескольких семантических значениях, в частности для обозначения как Правобережной, так и Левобережной Украины. Также следует, что подчиненная Войску Запорожскому территория в пределах бывших восточных воеводств Речи Посполитой получила постоянное политическое название «Украина», а также имела другие синонимичные самоназвания - «сторона Днепра», «тогобична Украина». Так же назывались и левобережные полки Войска Запорожского, которые были в политической зависимости Московского царства и маркировались еще и как «заднепрская Украина», «ту сторону Днепра». Этот семантическо-синонимический ряд отображался в дипломатической и правительственной переписки государств Центральной, Восточной и Юго-Восточной Европы. Кроме того, в это же время функционировали такие языковые словосочетание локализационно- этнонимического характера как «украинский народ».

Ключевые слова: «Украина»», Войско Запорожское, «украинский народ», «сторона Днепра», «заднепрская сторона», Петр Дорошенко, Иван Самойлович.

Виклад основного матеріалу

Нами вже неодноразово висвітлювалися різні проблеми діахронно- семантичного наповнення багатьох мовних понять Війська Запорозького, які мали у своїй основі словотворчу одиницю «Україна», а також тлумачилися похідні від нього понятійні слова та словосполучення. Зазначимо, що у попередніх розлогих розвідках, що були опубліковані в академічному щорічнику «Україна в Центрально-Східній Європі» протягом 2015 - 2018 рр., розкривався історико-лінгвістичний матеріал, який вивчав такі понятійні моделі як «Українська держава», «Український народ», «Українські козаки», «мила отчизна Україна» тощо [12-16]. У даній статті хочемо ознайомити наукову спільноту з нашими дослідженнями, які у хронологічному відношення охоплюють 1673 - 1686 рр., тобто роки, коли Українська держава, що виникла за гетьманування Богдана Хмельницького вже була розділена на два великих державних утворення - Правобережну і Лівобережну України. Власне, у зв'язку з таким політичним поділом в офіційному дискурсі колись єдиного Війська Запорозького і виникають досліджувані нами термінологічні поняття. У статті аналізується джерельний матеріал, який стосується останніх років гетьманування Петра Дорошенка на Правобережній Україні, а також періодів правління Юрія Хмельницького (частина Правобережжя) та Івана Самойловича (Лівобережжя).

* * *

Понятійні словосполучення «сия сторона Днепра», «она сторона Днепра» є дуже давніми і зустрічаються вже у літописах давньої Русі- України. При цьому слово «сторона» в окремих випадках писалаося як «страна», а займенники «она» и «сия» вживалися в залежності від місця знаходження літописця та локалізували Правобережжя або Лівобережжя. Наприклад, в Іпатіївському зводі літописів у записі за 1193 р. читаємо: «Боурчевичи приЬхаша по онои сторонЬ ДнЬпра противу Канева и не Ьхаша на ону сторону, но рекоша Святославоу и Рюрикови: аж вам любо, едите к нам на сию сторону» [9, с. 21-24].

У листі кошового отамана Запорозької Січі Лук'яна Андрієвича з Чортомлика від 9 січня 1673 р. до лівобережного гетьмана Івана Самойловича не тільки кілька разів згадується слово «Україна», але й вживаються такі прості й складні локалізаційні словосполучення як «ця сторона Дніпра» Понятійні словосполучення «сия сторона Днепра», «она сторона Днепра» є дуже давніми і зустрічаються вже у літописах давньої Русі-України. При цьому слово «сторона» в окремих випадках писалося як «страна», а займенники «она» и «сия» вживалися в залежності від місця знаходження літописця та локалізували Правобережжя або Лівобережжя. Наприклад, в Іпатіївському зводі літописів у записі за 1193 рік читаємо: «Боурчевичи приЬхаша по онои сторонЬ ДнЬпра противу Канева и не Ьхаша на ону сторону, но рекоша Святославоу и Рюрикови: аж вам любо, едите к нам на сию сторону»> [9, с. 21-24]., «ваша сторона», «вся Україна»: «1) «...Турський салтан до нього (Петра Дорошенка. - Т. Ч.) пише цими словами, щоб у всій Україні вогнем попалили на цій стороні Дніпра (Правобережжі. - Т. Ч.) і на вашій стороні (Лівобережжі. - Т. Ч.)...» [5, т. ХІ, с. 112-113]. Як бачимо, Л. Андрієвич називав Лівобережну Україну «вашою стороною [Дніпра]» та застосовував щодо неї займенник «ваша», тобто визнавав, що вона у політичному відношенні підпорядковувалася гетьману Івану Самойловичу. При цьому кошовий отаман називав правобережне Військо Запорозьке, що знаходилося під монаршою владою турецького султана Мегмеда IV Авджи та підпорядковувалося гетьману Петру Дорошенку в одному випадку «цією стороною Дніпра», а в іншому - «всією Україною» [про відносини султана Османської імперії Мегмеда IV Авджи та гетьмана Петра Дорошенка див. докладніше у нашій статті: 12, с. 93-135]. Окрім того, одночасно «всією Україною» Л. Андрієвич також маркує Лівобережжя, Правобережжя і Запорожжя.

Воєвода московського гарнізону в Києві Г. Козловський у своїй відписці до Москви від 28 лютого 1673 р. зазначав, що житель м. Переяслава грек Павло Ростан приїхав до міста Баришівка на Київщині і розповів, що (мовою оригіналу): «И Яков де Лизогуб говорил: ведомо им чинитца, что по указу Его Царского Пресветлого Величества, гетман Иван Самойлович с Войском Запорожским хочет переходить на ту сторону Днепра на Дорошенка и на них войною; да и та ведомость есть, что Великий Государь, Его Царское Пресветлое Величество, своею государскою особою будет на Украине...» [5, т. ХІ, с. 165-166]. Цікаво, що ще один грек, житель Константинополя (Стамбула) купець Леонтій Ходжи Ардан у той же час розповідав московським представникам, що «приехал он в малороссийские городы из Волоской земли из города Яс...; А что де великий государь изволит своею Царского Величества особою во многих своих государских силах на Украину итти, того он в Волоской земле не слыхал. А тое стороны Днепра черкасскими городами идучи, слышал» [5, т. ХІ, с. 178]. Тут в одному семантичному ряду поряд з «Україною» вживаються така власна назва як «Волоська земля», а «та сторона Дніпра» (очевидно, що йшлося про Правобережжя) означується ще як «черкаські городи».

У грамоті царя Московської держави Олексія Михайловича до київського митрополита Йосифа Тукальського від 17 березня 1673 р. читаємо: «...Для чего между нас Великим Государем, Нашим Царским Величеством, и братом нашим, Великим Государем, Его Королевским Величеством, и в Андрусовском договоре постановлено Украине заднепрской стороны бытии под владением Его Королевского Величества» [5, т. ХІ, с. 204]. Якщо в мовному тезаурусі московського протектора лівобережного Війська Запорозького уживалася така лексична модель як «Україна задніпрської сторони», то значить мусила бути й «Україна незадніпрської сторони», тобто та, яка була не з «велико- государського боку» - Правобережна Україна.

26 червня 1673 р. московський цар отримав листа від польського короля Михайла Корибута Вишневецького в якому говорилося: «...зволила його царська величність через піддячого Прокопа Возниціна об'явити королівської величності послам поданий був зі сторони його царської величності спосіб відізвання Дорошенка від салтана турського, коли б його королівська величність з Україною, на тій стороні Дніпра будучею, під володіння його царській величності уступив.; По достоїнству його королівської величності посли при 4 статті Андрусівського договору стояли, в якій написано, що через перемирний час ніхто із них великих государів один другому государю в сторону України вступатись не має» [5, т. ХІ, с. 370].

10 березня 1674 р. московський цар у листі до молдавського господаря Ш. Петричейку писав: «.Указали Украину тое стороны Днепра усмирить и со семи владеньями и землями вашими хотите быть под нашею великого государя самодержавною высокою рукою в подданстве» [10, с. 17]. Як бачимо, «Україну на тій стороні Дніпра» можна було «уступити», тобто передати під політичну зверхність від одного монарха іншому. Також «Україну тієї сторони Дніпра» (тобто - Правобережжя) треба було «усмирити», адже вона як суб'єкт тогочасних політичних відносин не хотіла визнавати владу московського царя.

В інформації, яка надійшла 20 березня того ж року до Варшави з Меджибожа зазначалося, що «Гетьманом на тій стороні від Дніпра, Лизогуб (?), підтримуваний Москвою. Дорошенко з воєводами не хоче підтримувати стосунків» [1, s. 1421]. 20 липня до гетьмана Івана Самой- ловича звертається полковник Подільського полку Михайло Зеленський: «.А якщо ляшські війська наступлять, то договори з ними чинити, а на нас війну все обернути і на всю обох сторін Дніпра Україну» [5, с. 540]. Під час переговорів з московськими послами влітку того ж року Петро Дорошенко виголосив промову, яка була записана царськими посланцями й увійшла до історіографії під назвою (мовою оригіналу) «Речь Гетмана Петра Дорошенка, изьявляющая выгоды к принятию им Российского подданства». При цьому слово «Україна» вживалося гетьманом неодноразово та у різних смислових комбінаціях. Насамперед, потрібно зазначити, що правобережний гетьман чітко вживав його як політичну назву країни, тобто, політонім, яка перебувала під його владою: «.вірний підданий Його Царській Величності буду, з усією стороною України, яка під моєю владою знаходиться»> [У російському перекладі: «.верный подданный Его Царского Величества буду, со всею стороною Украины, которая под моею властию обретается»: 7, с. 259].

24 січня 1675 р. у листі кошового отамана Івана Сірка до короля Речі Посполитої Яна ІІІ Собеського повідомлялося, що із Запорозької Січі до Польщі було споряджене посольство, яке «тим боком Дніпра для безпеки відправилося» [3, s. 211]. У листі від 18 вересня 1676 р. до охотницького полковника І. Новицького лівобережний гетьман І. Самойлович писав: «...Богу від усіх нехай буде благодаріння, понєваж отчизну нашу розторгнену Україну привів під єдиного монарха і регімент (управління гетьмана - Т.Ч.) у з'єднання» [8, арк.111-112; 2, s. 14-15].

Даний фрагмент тексту дуже цікавий з огляду на розуміння гетьманом Самойловичем політичної роз'єднаності «обох сторін Дніпра» між двома державами та пропозиції вирішення даної проблеми шляхом її об'єднання під скіпетром одного монарха.

6 лютого 1677 р. у черговому посланні до московського царя Федора Олексійовича гетьман Іван Самойлович писав з Батурина (мовою оригіналу): «...Как бы нас Войско Запорожское и святое православие искоренити и в ни во что обратити (а не токмо зде в Украине, но и в Литве и по Белой Руси на поругание всему нашему малоросийскому народу церкви Божии православные униатам гонити и к унии насилством принуждати и привращати поволили)...; давно совершенно с тое стороны Украину, не имея в руках своих Турком при принужденных. к поко договорах, кроме сей. стороны.; на сю сторону Днепра целости здоровья своего, приехал в Белу Церковь и тогда сей нынешней комендант белоцерковский безвинно толь знатного на Украине человека, особого своего некоего отмщения досадительства, с сего света погубил.» [5, т. ХІІІ, с. 19-20].

6 лютого 1677 р. посол Війська Запорозького до московського царя Іван Мазепа розповідав у Малоросійському приказі: «На сей и на той сторонах Днепра, милости Божии и великого государя праведными молитвами и счастием, дал Бог, все смирно.; Карпа Мокреева, бывшего писаря войскового при Многогрешном, из Украины с жжено и с детьми и с животы выслать вон.; Гоголь отзываясь с королевские стороны полского [короля] казацким гетманом, стоит на Полесье близко Киева и присылает в Украину на сю сторону Днепра прелесные свои листы, устрашивая войски королевского величества и турского салтана приходом под Киев и на всю Украину...» [5, т. ХІІІ, с. 23-24]. 6 березня того ж року гетьман Іван Самойлович писав до Москви: «.Понеже я со всем Войском Запорожским и народом обосторонним целое Украины пребываю.; неложно удерживаю и обнадеживаю, шатающихся с Украины по сторонам [Днепра] к себе привлекаю» [5, т. ХІІІ, с. 33, 35]. У даному випадку бачимо дуже цікаве висловлювання - «народ обохсторонній цілої України».

У дипломатичній інструкції за 1677 р., яка була надана посольству Війська Запорозького до Московського царства й називалася «Інструкція до Великого Государя нашого, до Його Царської Величності, від мене гетьмана Івана Самойловича, гетьмана Війська Його Царської Пресвітлої Величності

Запорозького, і усієї військової Генеральної Старшини, іменем усіх Полковників, Сотників, Осавулів, Отаманів і меншого Війська Запорозького, городового товариства і поспольства Народу Українського, в потрібних справах його ж Великого Государя і наших військових, послам нашим, особам військовим генеральним, Івану Домонтовичу судді, Саві Прокоповичу писарю, дана в Батурині, 1677 року, березня в 6 день» у другому пункті говорилося: «2. Також і з цеї сторони Військо правління мого, які б послали туди для оборони, особливо тих полків подніпрських, Лубенського, Миргородського, Гадяцького і Полтавського, козаки Українські, які поблизу Чигирина і Запорожжя знаходяться, не тільки не встигли б підти..., а інші до Поляків йшли з України, а інші до Турків і в інші в які держави сторонні» [5, т.ХІІІ, с. 39]. Під час переговорів у Москві було зазначено: «.Могла б та фортеця (Чигирин. - Т. Ч.) в цілості на славу Його Великого Государя в Україні тим образом затриматися, і всю Україну, а особливо сю сторону, від небезпеки оборонити.; А не затримав би тієї чигиринської кріпості, розсудя усі небезпеки воїнські, переживаємо, щоб той лукавий поганець, прийшов у ту там Україну і сторону, не похотів на сю сторону Дніпра з усіма силами, не займаючи Києва, переправитися, від якого було б недобре, позбав Боже не тільки Україні Малій Росії, але і Великій в той час, чого не бажаємо щоб було» [5, т. ХІІІ, с. 41-42].

Слово «Україна» та словосполучення «обох сторін Дніпра» вживається у царській грамоті від 29 березня 1677 р. на імя гетьмана Івана Самойло- вича: «.И тебе Нашего Царского Величества подданого, обох сторон Днепра гетмана Ивана Самойловича, и все Войско Запорожское и весь малоросийский наро9д и Украину... от неприятелей Нашего Царского Величества многими ратными людьми защищаем» [5, т. ХІІІ, с. 86].

У травні 1677 р. розвідник Василь Новак, що знав турецьку мові і три тижні перебував у турецькому таборі, засвідчував: «Про Хмельниченка сказав, що безперечно розстрижений і з військами турськими буде, щоб його в Україні осадити і український народ тим зручніше до себе через нього прилучити; і для того таке між Турками є прислів'я: вміємо ми возом зайців у полі ловити;... і для того начебто вперед висланий [Євстафій Астаматій], щоб усі Українні городи той-там сторони, в яких осадні люди польські живуть, забрав, за постановою польського [короля] з Турками на договорах, що Україні бути при турках» [5, т. ХІІІ, с. 124-125]. 11 серпня 1677 р. гетьман Самойлович писав до царя: «.Похотели изнова каким ни есть образом во время нынешнее опасное нечто злое в Украину, как они обыкли, сослався с иными единомысленники, которые на той стороне Днепра обретаютца, всчать» [5, т.ХІІІ, с. 233].

В універсалі від 10 травня 1682 р., який був підписаний «Їх царського пресвітлої величності Війська Запорозького обох сторін Дніпра гетьманом Іваном Самойловичем», відзначалося про «вигублення тогобічної України Малоросійської, милої отчизни нашої», «тогобічну опустілу Україну», тобто Правобережжя. Гетьман Самойлович, згідно з цим документом, збирався заселити «тогобічну Україну» «цьогобічними з регіменту нашого людьми» [11, с. 776]. У відповідь на закличні універсали Яна ІІІ Собеського, 10 травня 1682 р. вийшов універсал І. Самойловича з Батурина до старшини Війська Запорозького, війтів та бурмистрів та «усього поспольства» про заборону переходити на «правий берег» Дніпра до польського короля: «поляки... вигубили і спустошили тогобічну Україну Малоросійську, милу отчизну нашу» [4, с. 167].

А ось як гетьман Іван Самойлович реагував на укладення Вічного миру 1686 р. між Варшавою та Москвою: «...Поневаж ще ще ні в чому мирним договорам кінця не вчинено і з сторони польської не закріплено, а уж сторона польська так рано поривається до обняття тогобічної України, назначаючи осадчих, і оголошуючи слободи. Від нас те відлучено не буде, якщо розуміємо так у тих вічного миру договорах утрактовано, що всі народи тутейші українські і все військо як городове, так низове вічно знаходитися мають в богохранимій Їх Царського Пресвітлої Величності державі» [6, арк. 389 - 392].

Таким чином, на основі діахронно-семантичного аналізу й інших методів дослідження текстів офіційної документації Війська Запорозького, Корони Польської та Московського царства за 1673 - 1686 рр. можна підсумувати, що досліджувані понятійні словосполучення у зазначений період широко використовуються урядовцями цих держав у кількох семантичних значеннях, зокрема позначали як Правобережну так і Лівобережну України.

Відзначимо також і той факт, що підлегла Війську Запорозькому територія у межах колишніх східних воєводств Речі Посполитої отримала сталу політичну назву «Україна», а також мала інші синонімічні самоназви - «сторона Дніпра», «тогобічна Україна». У залежності від ситуації (з Правобережжя чи Лівобережжя походила документація) так само називалися і лівобережні полки Війська Запорозького, які були у політичній залежності Московського царства та маркувалися ще і як «Задніпрська Україна», «той бік Дніпра». Такі історико-лінгвістичні конструкції об'єднувалися таким інтегруючим словосполученням як «обох сторін Дніпра». Цей семантично-синонімічний ряд відображався у межах дипломатичної та урядової переписки держав цього регіону Європи.

Джерела та література

1. Acta historica res gestas poloniae illustrantia ab anno 1507 usoue ad annum 1795. Pisma do wieku i spraw Jana Sobieskiego / Zebr. Fr. Kluczycki. Vol. 1. Pars. I. Krakow, 1881.

2. Wolinski J. Krol Jan III a sprawa Ukrainy. Warszawa, 1934.

3. Wolinski J. Materialy do dziejow wojny polsko-tureckiej 1672-1676 // Sdudia i materialy do historii wojskowosci Polskiej. T. XIII. Cz. 2. Warszawa, 1967.

4. Акты, относящиеся к истории Западной России, собранные и изданные Археографическою комиссию. Т. V. СПб., 1853.

5. Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографическою коммисиею. Т.ХкТХШ. СПБ., 1879-1884.

6. Архів Головний Актів Давніх у Варшаві. Ф. «Архів публічний Потоцьких», № 47. Т. 1, арк. 389 - 392.

7. Бантыш-Каменский Д. Н. Источники малороссийской истории. Ч. 1. Москва, 1858.

8. Бібліотека Музею князів Чарторийських у Краковів, відділ рукописів. Од. зб. 423, арк. 111-112.

9. Вилкул Т. Сторона/Страна: словоупотребление и географические представления летописцев XII в. // Восточная Европа в древности и средневековье. Материалы конференции. Москва, 2000. С. 21 - 24.

10. Исторические связи народов СССР и Румынии в XV - начале XVIII в. Документы и материалы в 3-х томах. Т. ІІІ. Москва, 1970.

11. Універсали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича (1657 - 1687). К., 2004. С. 776.

12. Чухліб Т. «Цісар Турецький дозволяє Козацькому Війську та його державі плавати по Чорному морю...»: політичні відносини українських гетьманів з султаном Мегмедом IV Авджи // Україна в Центрально-Східній Європі. Вип. 9 - 10. К., 2010. С. 93 - 135.

13. Чухліб Т. Назви «Україна» та «Українний» в офіційному тезаурусі держав Східної Європи та Малої Азії // Україна в Центрально-Східній Європі. Вип. 18. К., 2018. С. 13 - 60.

14. Чухліб Т. Поняття «Україна» та «Українний» в офіційному дискурсі Війська Запорозького: 1649 - 1659 рр. // Україна в Центрально-Східній Європі. Вип. 15. К., 2015. C. 13 - 41.

15. Чухліб Т. Поняття «Україна», «Український», «Українська держава» в офіційному дискурсі Війська Запорозького (1659 - 1665 рр.) // Україна в Центрально-Східній Європі. Вип. 16. К., 2016. C. 13 - 46.

16. Чухліб Т. Поняття «Україна», «Український», «отчизна», «народ» в офіційному дискурсі Війська Запорозького (1666 - 1672 рр.) // Україна в Центрально- Східній Європі. Вип. 17. К., 2017. C. 41 - 79.

17. Чухліб Т. Поняття «Україна», «Українські козаки», «Український народ» в положеннях Андрусівського перемир'я та міжнародній офіційній документації 1667 року / / Україна між Польщею та Росією. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. К., 2016. С.90 - 99.

Размещено на Allbest.ru