Діалог у листах: з епістолярію Івана Лисяка-Рудницького й Мілени Рудницької

На закінчення хочу згадати про одну справу, що дуже лежить мені на серці. Хочу Тобі про це написати, щоб уже ніколи більше у майбутньому до цього не повертатися. Нав'язую до гарного компліменту, що його Тобі зробив Бучко. Так, коли Ти бралася до якоїсь справи, Ти вміла її здійснювати, доводити до кінця. Вважаю, що Ти повинна за всяку ціну завершити працю про голод. Переконай Сліпого, щоб уможливив Тобі це зробити, після того, як вив'яжешся з роботи, що її він Тобі тепер доручив. Тебе більше приваблює ідея книги про св. Франціска. Але подумай, яка велетенська література існує про Франціска Асизького. Твоя праця була б лептою, малим камінчиком до колосальної будівлі. А хто впімнеться Згадає. за наших мучеників, коли ми самі не вміємо пошановувати їхньої пам'яті, заклеймити страшного злочину, що його виконано над нами?!

«Славік Ревю» Див. прим.86. публікує в найближчому часі книгу, що обійматиме ряд статей у постійному відділі «Дискусія»: до тому ввійде теж моя стаття про українську історію ХІХ стол., коментарі та моя відповідь. Одна велика американська енциклопедія, «Коллієр'с Енсіклопідія» «Енциклопедія Кольєра» («Collier's Encyclopedia») -- американська загальна енцикло-педія, поряд із «Британікою» й «Американою» вважалася однією із трьох основних англомовних енциклопедій у світі., замовила в мене для їхнього нового видання статтю про історію України.

Обнімаю Тебе, цілую Твої руки,

[Іван]

Ibid., ACC №84-155, Rudnytsky I.L., box 51, item 777

№10

Мюнхен, 6 вересня 1964

Дорогий Сину,

[...] Просиш мене про дискрецію Вирішення якогось питання на власний розсуд. у справі неприродних стосунків Джоен. Я навіть перед Тобою про це мовчала: вдавала ніби нічого не знаю, хоч віддавна догадувалася, в чому справа, а щонайменше від року зовсім ясно розуміла ситуацію. Розкрила перед Тобою карти щойно тепер, коли йдеться про дальшу долю дітей. Аналогічна буде моя тактика і в майбутньому. Коли добро дітей цього вимагало би, я не вагатимуся сказати те, що мені відомо, не тільки братам і приятелям, але навіть надати справі якнайширшого розгласу і довести її до відома всіх інстанцій, які могли б охоронити дітей перед виховним впливом ненормальної матері. Себто моя дискреція залежить від того, як Ти дальше покеруєш дітьми. Вірю, що Ти сам упорядкуєш справу дітей, чи то шляхом натиску на Джоен, чи шляхом розводового процесу.

Моя дискреція залежатиме від того, як виглядатиме відтепер релігійне і національне виховання дітей. Моє становище до цих проблем Тобі відоме і я з'ясувала його ще раз у попередньому листі. Цих справ відкладати не можна, навпаки, треба негайно почати переводити їх в діло, щоб надолужити занедбання минулих літ. Діти є в такому віці, що можуть ще все наздогнати. Від початку шкільного року, себто негайно, Петрусь і Леся повинні ходити на науку католицьких правд віри і в неділю на Службу Божу. Школа українознавства, пластовий гурток, товариство українських однолітків, участь в українських імпрезах тощо -- це необхідні засоби національного виховання.

Чи Ти дістав ще в Пальо Альто Пало-Альто (шт. Каліфорнія). мого останнього листа, в якому я відіслала Тобі останній чек (виповнений рукою Джоен), бо не могла його зреалізувати? Якщо лист надійшов уже після Твого від'їзду, то Шпорлюк певне Тобі його перешле. Синочку, дозволь, що при цій нагоді скажу Тобі: мене завжди дуже боліло і ображало те, що «пенсія», яку я від тебе діставала, йшла зі «спільної каси», за апробатою Див. прим.71. Джоен. Навіть в найбільш гармонійному подружжю син має право давати мамі на утримання чи робити їй дарунки без відома і без дозволу жінки. Ти вмієш бути дуже льояльний і тонкий в поведінці, але не зо мною. Крім цього, мені дуже неприємно діставати чек, з якого виходить, що Джоен дальше завідує Твоїми фінансами. Це, очевидно, Твоя приватна справа, але воно нагадує мені весь минулий період господарювання Твоїми заробітками, про що я воліла би забути. Короче кажучи, заощадь мені на майбутнє такі малі, але дуже неприємні інциденти.

Мої просьби й вимоги фінансового характеру, що з ними я звернулася до Тебе, в листі з 31 м.м. [минулого місяця], виконаєш по Твоїй опінії Див. прим.47.. Не вважай їх за ультиматум. Це правда, що мені не стає на прожиток. Правда, що треба лікувати очі й купити окуляри. Правда, що необхідні будуть зубні протези. Але в Тебе є інші пильні і необхідні видатки, в першу чергу -- одяг. Я зовсім хвора, коли думаю, як Ти одягнений. Я якось досі латала мій бюджет і обходилася без лікарів, то, Бог дасть, і тепер не пропаду.

В листі до Кедрина, якому я була винна відповідь, я згадала, що мої очі попсувалися, болять, не бачу, та що в мене нема грошей на окуляри. Кедрин негайно відгукнувся, мовляв, вони зафундують мені окуляри. Очевидно, я цього не прийму, але приємно мене це зворушило.

Рекомендую Тобі Кедрина як дорадника в справі одягу. Він розуміється на матеріалах, знає ціни, моду тощо. І напевне був би дуже гордий, якби Ти звернувся до нього в цій справі. [...]

Обнімаю тебе. Мама Ibid., ACC №84-155, Rudnytsky I.L., box 51, item 777

№11

Філядельфія, 20 вересня 1964

Кохана Мамо,

Післязавтра (вівторок) маю перший виклад у Ля Саль. Сьогодні пополудні мушу поїздом поїхати до Брин Мавр Приватний жіночий гуманітарний університет у м. Брін-Мар (шт. Пенсильванія)., де буде прийняття для професорів. Маю великі залеглості Заборгованості. в моїх роботах, так що просто не знаю, за що насамперед взятися. Проте я рішив відкласти всі інші речі і написати до Тебе. Твої останні листи, що їх я одержав після повороту з Каліфорнії, дуже мене схвилювали й я не знаходжу внутрішнього спокою, поки Тобі не відповім. Маю враження, що лист, який Тобі пишу сьогодні, може найважніший в усій нашій дотеперішній кореспонденції. Прошу Тебе, прочитай і передумай його дуже уважно.

Повернуся до Твого листа від 19 серпня, що його я одержав у Пальо Альто Див. прим.131.. Ти там пишеш м[іж] ін[шим] таке: «За самозрозумілі передумови нашої розмови вважаю такі речі. По-перше, все що я кажу, це лише поради й суґестії Див. прим.37., вислів моїх думок, а не натиск, чи намір накинути Тобі мою волю». Коли я прочитав ці слова, камінь упав мені з серця. Я повірив, що в наших відносинах зачинається нова ера, бо Ти врешті зрозуміла суть наших попередніх розходжень. Це почуття було в великій мірі причиною того, чому я повертався до Філядельфії бадьорий та в доброму настрої.

Але я скоро переконався, що моя радість була передчасна. Твоїм листом від 6 вересня Ти перекреслила вище процитовані слова. Ти не тільки відновила репертуар Твоїх вимог щодо дітей, але внесла ще один новий чинник, якого досі не було в наших дискусіях: прямі погрози.

Дорога Мамо, Ти хіба знаєш мене дуже погано, якщо думаєш, що можна від мене добитися чого-небудь погрозами. В умовах шантажу дальшу мерито- ричну Ту, що стосується суті, принципову. дискусію вважаю за неможливу. Можливо, що це з Твого боку тільки «фасон де парле» Фр. «faзon de parler» -- «манера висловлюватися, говорити».. Але, в усякому випадку, нашу розмову щодо виховання дітей та про інші споріднені справи я зможу відновити тільки тоді, коли Ти відкличеш Твої погрози та запевниш мене у своїй лояльності та дискреції Див. прим.130..

На цьому я міг би закінчити сьогоднішнього листа. Проте, заради того всього, що нас в'язало в минулому та може ще в'яже в сучасному, зроблю зусилля, щоб вияснити Тобі мій погляд на суть наших взаємин. Не йдеться тепер про поодинокі конкретні питання, щодо яких між нами виникли розходження. Я хочу говорити про засадничий порядок, про «конституцію» наших відносин.

Діло в тому, що Ти у практиці заперечувала ті «самозрозумілі тези», що про них пишеш у листі від 19 серпня. Ти не висловлювала поради, але таки -- признай це щиро сама - робила на мене натиск. Ти раз-у-раз намагалася накидувати мені Твою волю в речах, які належать до моєї компетенції, такі, як виховання дітей, мої відносини до моєї колишньої жінки. Я не сумніваюся в тому, що Ти завжди керувалася кращими намірами. Але не в цьому суть справи, лиш у тому, що Ти не вмієш шанувати моїх прав та вважаєш себе покликаною керувати життям моїм і моїх дітей. А це є претензії, з якими я не можу погодитися. Очевидно, не існує ніякої проблеми там, де ми погоджуємося в поглядах на якусь конкретну справу. Але пробний камінь наших взаємин -- це ті справи, де ми в наших поглядах розходимося. Чи пам'ятаєш думку Сократа, що добрий громадянин мусить повинуватися навіть несправедливим законам? Я дуже добре розумію, що Ти можеш мати на різні справи інший погляд, ніж я. Але я мушу настоювати на тому, що якщо йдеться про справи, що належать до моєї компетенції, міродайними мусять бути таки мої погляди. Я тут є «законодавцем». Але власне з цим Ти ніколи не могла погодитися й Ти в таких ситуаціях вдавалася до різних недопус- кальних засобів: морального тиску, творення «доконаних» фактів за моїми плечима, а тепер теж до погроз... Я себе мимоволі не раз питав: якою була б твоя реакція, коли Ти була в моїх роках, і коли хто-небудь, навіть з найближчих, напр[иклад], Твоя Мама або брати так встрявали у Твої особисті й інтимні справи й так пробували накидувати Тобі свою волю, як Ти тепер робиш зо мною? Чи Ти це толерувала б? Але ж бо суть справи в тому, що Ти внутрішньо досі не сприйняла думки, що я дозрілий мужчина та можу керувати моїми справами. Поки Ти не засвоїш собі цієї думки -- наші відносини ніколи не стануть нормальними.

Найдорожча Мамо, ми прийшли до роздоріжжя, до критичного пункту в історії наших взаємовідносин. Я знаю, що донедавна Ти мала одну теорію, якою Ти пояснювала собі все те, що в моїй поведінці, чи в моїх рішеннях, Тобі не подобалось: Ти все це клала на рахунок впливу Джоен. (Інша річ, що ця теорія не покривалася з фактами, але цього Ти не хотіла бачити). Тим часом тепер Ти мусітимеш собі дати справу, що маєш до діла не з уявними впливами Джоен, але таки зо мною, з моїми власними поглядами, настановами, рішеннями. Ти або мусітимеш перенести гнів, що його Ти скупчувала на Джоен, на мене (бо я «не слухаю» Тебе не тому, щоб буцімто приподобатися Джоен, але з моїх власних спонук), або Ти мусітимеш піддати ревізії цілу Твою досьогочасну поставу Позицію.. Про себе самого я теж можу сказати, що я прийшов до роздоріжжя. Мірка моєї терпеливості є повна, я ще внутрішньо виснажений від тієї великої кризи, яка за мною, я хочу спокою, щоб могти скупчитися на професійній та науковій праці. Якщо Ти цього мого прагнення не розумієш й не можеш респектувати Поважати., якщо Ти за всяку ціну хочеш відігравати ролю диктатора надо мною -- я є готовий припинити наше листування. Я знайшов сили, щоб зірвати з жінкою, яку я дуже любив, тож знайду теж силу, щоб зірвати з матір'ю, яка не вміє шанувати моїх прав.

Ти є релігійна людина, тож Ти повинна зрозуміти те, що тепер Тобі хочу сказати. Всі великі релігійні системи вчать про необхідність жертви. Людина мусить вміти жертвувати не тільки матеріальними добрами, -- це ще найлегше, -- але своїми прагненнями та інстинктами. Може дивно, щоб син міг матері говорити про необхідність жертви. Але я маю право це говорити, бо я продовж років приносив у жертву інстинкт, який у мужчині є найбільший. Я теж жертвую моїм гнівом і ресентиментом Див. прим.48., почуттям кривди й образи... Ти в одному місці кажеш, що показався «джентельменом». Якщо це правда, то не думай, що це мені прийшлося легкою ціною. Кожного дня, день за днем, місяць за місяцем, рік за роком я просив Бога, щоб прийняв жертву, яку я приносив у моєму серці...

Дорога Мамо, Твоєю найбільшою пристрастю був інстинкт влади. Тепер для Тебе прийшов час зробити жертву з цього інстинкту. Якщо Ти навчишся любити дітей і мене без того, щоб хотіти над нами панувати, порядкувати нашим життям, накидувати нам Твої погляди й настанови, -- Ти скоро сама переконаєшся, що маєш у мені люблячого й відданого сина, а дітям залишиш дорогоцінний спогад про себе на все їхнє життя. Якщо ні, то можеш нам усім, з Тобою самою включно, завдати багато болю і кривди. Але не думай, що цим шляхом чого-небудь досягнеш у цих речах, що на них Тобі залежить, навпаки -- Ти тільки спровокуєш тотальний розрив. І ще одне: не обманюй себе, що те, що Ти робиш, викликане, мовляв, Твоєю турботою за мене і за дітей. Або, щоб бути точнішим: до Твоїх суб'єктивно добрих намірів, що в них не сумніваюся, приєднується непереборний владний інстинкт, який псує все.

Мені дуже хотілося б, щоб Ти могла мене краще розуміти. Коли б Ти зуміла вдуматися в мої об'єктиві обставини (що про них Ти часто не маєш докладного уявлення) та мої мотиви (що їх Ти хронічно недоцінюєш), то Ти сама побачила б, що мої рішення часто слушні та раціональні. А навіть, коли б Ти не могла всіх їх одобрювати, Ти навчилася б їх толерувати та респектувати. Я хотів би могти ділитися з Тобою моїми думками й турботами, мати в Тобі порадницю та моральну підтримку, якої я потребую. Але якщо ціна, що її Ти вимагаєш за свою материнську ласку, має бути мій «послух», то я не є готовий цієї ціни заплатити, бо це суперечить моїй людській гідності та моїй моральній автономії, що її дозріла та відповідальна людина мусить боронити як найбільшу вартість. Я дуже хотів би, щоб наша розмова могла продовжуватися в іншій атмосфері та іншому тоні, ніж досі, але рішення лежить у Твоїх руках.

Сьогодні не залишається нічого більше до сказання.

Обіймаю Тебе й цілую Твої руки

ІЬШ., АСС №84-155, Rudnytsky І.Ь., Ьох 51, ііет 777

№12

Вашинґтон, 4 квітня 1970

Кохана Мамо,

Я повернувся з моєї подорожі рівно тиждень тому (в суботу 28.3), але досі не спромігся забратися до листа до Тебе. Треба було спішно полагодити кілька справ, зв'язаних зі школою. Крім цього, два дні був у мене Петрусик. Перепрошую, що чек за поточний місяць пересилаю з опізненням. Сподіваюся, що ця кількаденна затримка не справить Тобі клопоту.

Мою поїздку можна вважати за дуже успішну. В Едмонтоні я прочитав на університеті «меморіальну Шевченківську лекцію», що відбувається щорічно в місяці березні. В минулих роках доповідачами були такі знаменитості, як Шевельов, Решетар, Армстронґ, Ігор Шевченко. Моя тема була: «Сучасна Україна в історичній перспективі». Я вже раз говорив на цю тему у грудні 1968 року на конференції університету Лойолі в Чікаґо Чиказький університет ім. І.Лойоли -- приватний католицький заклад, відкритий у 1870 р. єзуїтами., присвяченій п'ятдесятиріччю революції. Лекція була відкрита для ширшої публіки. Мене слухали уважно, після доповіді відбулася жвава дискусія. Хочу продовж ближчих місяців опрацювати цю доповідь у формі статті та старатися примістити її у «Слявік Рів'ю» Див. прим.86., або котромусь іншому провідному журналі.

Мені здається, що в англійській мові не було досі такої історично-політичної інтерпретації української проблеми. Крім цього, в мене було в Едмонтоні ще три інші виступи: доповідь для місцевого відділу НТШ, коротка промова під час ланчу в мою честь, влаштованого організацією українських бізнесменів та професіоналістів (вони уфундували щорічні Шевченківські лекції) та доповідь на форумі університетського міждепартаментального східньоевро- пейського семінара, де я говорив про Липинського.

В середу 25-го я відлетів з Едмонтону; мав пересідати двічі, в Вінніпеґу та Чікаґо, та під вечір прибути до Колумбусу, Огайо, де наступного дня зачиналася триденна конференція Американської асоціації слов'янознавства. Але моя подорож не була без пригод. Через страйк персоналу аеродромів я застряг на цілу добу на летовищі в Чікаґо та добився до Колумбусу щойно ввечорі у четвер, смертельно втомлений та втративши перший день конференції. На щастя, моя доповідь була щойно другого дня. Мій виступ був у рамах симпозіюму, присвяченого проблемі «Мова та національна тотожність у Східній Европі 19-го століття». Я говорив про Україну й моя доповідь була сприйнята дуже прихильно. Мав теж у Колумбусі ряд цікавих зустрічей і розмов, але про це годі розписуватися.

В Едмонтоні ми з Лесею Олександра-Леся Черненко-Рудницька (1923--2014 рр.) -- літературознавиця, літера-турна критикиня, авторка збірок поетичних творів, членкиня Канадської асоціації славістів, НТШ у Канаді, УВАН, Об'єднання українських письменників «Слово», дружина І.Лисяка- Рудницького в 1968--1984 рр. основно переговорили наші проблеми. Думаю, що ми зуміли знайти спільну мову та розвіяти деякі взаємні жалі. Наші

розходження були вислідом Див. прим.60. того, що ми себе одне одного ще достатньо не знали та що кожне з нас перебувало під тяжким нервовим тиском. Наш плян, що Леся приїде на літо до Вашингтону, щоб тут працювати над своєю магістерською тезою.

Хочу також Тебе поінформувати, що в Едмонтоні я мав інтерв'ю з головою історичного департаменту Альбертійського університету. Мене серйозно беруть до уваги як професора східньоевропейської та української історії. Діло в тому, що університет хоче започаткувати постійні курси української історії, що їх домагаються студенти українського походження. Не знаю, чи справа буде актуальна вже на черговий академічний рік. Якщо так - я дістав би оферту Див. прим.39. у близькому часі.

Я переговорив з Петрусем справу його поїздки до Европи цього літа. Він рішений це зробити й я обіцяв йому, що дам йому $100 на частинне покриття коштів подорожі.

Ти ще не дала мені відповіді на мої пропозиції щодо Твого переселення до Америки. Питання ускладнюється через те, що виринула можливість, що мені самому доведеться змінити місце побуту та праці. Проте також можливо, що я залишуся в Вашингтоні. У всякому випадку, прошу Тебе написати мені про Твої бажання в цій важливій справі.

Буду вчити один курс під час вакаційного семестру в американському університеті. Курс кінчається в перших днях серпня. Після цього сподіваюся виїхати на Міжнародний історичний конгрес до Москви. Грошей ще не маю, але їх мені обіцяли, навіть із двох різних джерел. У найближчих тижнях хочу зосередитися на цій справі.

В найближчу середу поїду до Нью-Йорку. В четвер говоритиму у «Пролозі» з Прокопом, Кравцевим Богдан Кравців (1904-1975 рр.) -- поет, літературознавець, перекладач, член ОУН. Емігрував до Німеччини (1939 р.), потім -- до США (1949 р.). Був редактором різних видань (у тому числі журналу «Сучасність»), членом редколегії «Енциклопедії українознавства». та Лебедем Микола Лебедь (Лебідь; 1910--1998 рр.) -- політичний діяч. Член Закордонних частин ОУН. Керівник науково-дослідницького центру «Пролог» (1952--1974 рр.), заступник голови (1982--1985), член ради директорів (від 1974 р.).. Ця розмова повинна остаточно вияснити питання, чи «Пролог» готовий публікувати мою книгу. Я домовився зі Стефою Нагірною Стефанія Нагірна (Чабан; 1898--1993 рр.) -- оперна співачка, педагогиня, громадська діячка. Брала участь в Українському жіночому союзі (Прага), у різний час друкувалася у журналі «Жінка» (редагувала М.Рудницька)., що в п'ятницю зустрінуся з нею в домівці УВАН та разом упорядкуємо Твої папери. В суботу буду в Ньюарку, де відбудеться конференція Інституту Липинського Східноєвропейський дослідний інститут ім. В.Липинського (СЄДІЛ) засновано в 1963 р. для збереження, дослідження та публікації архівних матеріалів, творчої спадщини історика й політичного мислителя.. При цій нагоді побачуся з Євгеном [Пизюром] та іншими приятелями.

Тебе буде цікавити вістка, що я дістав повідомлення про обрання мене дійсним членом УВАН. Справа була актуальна вже два роки тому, але тоді загальмувалася у зв'язку з «контроверзійною» заявою професорів!

Іко [Андрій] Білинський уже певно розповів Тобі про свою візиту в Вашингтоні.

Я підготовив для нього зустріч з гуртом громадян, що пройшла успішно та дала привід для цікавої дискусії. Я подякував Ікові за опіку над Тобою.

На кінець одне прохання ділового порядку. Мені належиться від Федерального податкового уряду Податкова служба у США. зворот частини доходового податку за 1967 рік: я повинен дістати від них біля $200. Але для цього мені потрібно мати від Тебе заяву, скільки грошей Ти одержала від мене того року. Трохи згодом. Я знайшов у моїх паперах Твою записку, що стосується Твоїх доходів за 1966. Можливо, що податковий уряд цим задовольниться. Якщо ні, то Тобі ще раз про це напишу. Чекай чергового листа в цій справі.

Обіймаю й цілую Тебе Ibid., ACC №84-155, Rudnytsky I.L., box 53, item 795

№13

[Вашингтон], 20 квітня 1970

Кохано Мамо,

Ти вже давно мені не писала. Чи Ти здорова? Твої мовчанки мене турбують і хвилюють.

Позаминулого тижня я їздив до Нью-Йорку. У «Пролозі» відбув довгу, кількагодинну розмову з Прокопом, Лебедем та Кравцевим у справі моєї книги. Удалося дійти до порозуміння щодо всіх спірних питань. Я обіцяв перередагувати деякі «контроверсійні» місця в моїх статтях (ідеться, зокрема, про тезу дисконтинуїтету -- брак тяглости -- в українському історичному процесі, що її я поставив у статті «Роля України в новітній історії»). Зміни по- лягатимуть у тому, що я, не міняючи моєї основної думки, старатимуся її виложити так, щоб оминути непотрібних непорозумінь та злагіднити формуля- цію. Я вважав, що такий компроміс для мене прийнятний. Стаття «В обороні інтелектуальної свободи» такі піде в «Сучасності», а згодом у книзі, після деяких переробок; я навіть радий цій затримці, бо хочу статтю дещо поширити та розбудувати. Складання книги зачнеться аж під осінь, бо на ближчий час друкарня ще зайнята іншими роботами. Видавництво «Прологу» готує тепер книгу есеїв Лавріненка Юрій Лавріненко (1905--1987 рр.) -- літературознавець, публіцист, літературний критик, редактор, автор видання «Розстріляне відродження: Антологія 1917--1933: Поезія -- проза -- драма -- есей» (Париж, 1959 р.)..

Я домовився з Нагірною і ми перейшли Твої папери, що зберігалися в УВАНі. Пані Нагірна вишле Тобі матеріали, що стосуються публікації про історію українського жіночого руху, яку Ти колись плянувала.

Я передав УВАНові матеріали про Український допомоговий комітет у Швайцарії та обіжники Матірнього Союзу Українок. Пакет з Твоїми особистими документами та матеріали до збірника про Західню Україну я забрав собі. Рахунки та різні папери, які здавалися мені маловажні, я знищив.

Але признаюся, я не маю серця знищити Твоє листування. Я його не переглядав, для чого навіть не було часу, але я прошу Твого дозволу його зберегти.

В Нью-Йорку я бачився з Петрусем. Ми провели разом один гарний і щасливий вечір.

В суботу II.IV була в Ньюарку конференція Інституту ім. Липинського. Бачився з Євгеном [Пизюром], Рудком^1ББта іншими приятелями. Я зобов'язався в рамках видавничого проєкту інституту зредагувати том листів Назарука до Липинського.

Останньої суботи й неділі була в мене Бетсі Василь Рудко (1910--1995 рр.) -- філософ, публіцист, політичний діяч, редактор журналу «Листи до приятелів» (1966--1967 рр.), голова філософської секції УВАН, член Об'єднання українських письменників «Слово», Східноєвропейського дослідного інституту ім. В.Липинського. Бетсі-Леся -- донька І.Лисяка-Рудницького.. Ми ходили разом оглядати розцвітлі черешні над Потомаком, поблизу памятника Джеферсонові: це щорічна атракція Вашинґтону, що стягає хмару туристів.

Як знаєш, Петрусь це літо проведе з Тобою в Мюнхені. Мені прийшло на думку, що він міг би в Мюнхені ходити на літні курси УВУ Український вільний університет.. Це дало б йому нагоду поглибити україністичні знання та перебувати у гурті української молоді. Довідайся, скільки це коштувало б.

Досі я не маю ніякої вістки від Альбертійського університету. Чекаю її з нетерпеливістю, бо від цього багато залежитиме в моєму житті.

Тепер одне прохання ділового порядку. Мені належиться від податкового уряду Див. прим.153. зворот грошей, що їх я переплатив як доходовий податок за 1967 рік. Я повинен дістати від них біля $250.00. Але для цього мені треба мати від Тебе довідку про Твої прибутки у тому році. За моїми підрахунками, я Тобі вислав у 1967 році суму $880.00. Мені потрібна Твоя заява, скільки в тому році виносила Твоя емеритура Див. прим.33. та евентуальні Див. прим.54. заробітки. Пришли це мені, будь ласка, якнайскорше.

Напиши мені про себе та про новини з мюнхенського терену.

Цілую Тебе

ІЬШ., АСС №84-155, Rudnytsky І.Ь., Ьох 53, ііет 795

Мюнхен, 12 травня [19]70

Сину, Твої листи від 4 і 20 квітня цілком мене приголомшили. Я ніяк не можу збагнути мотивів Твоїх постанов, ні логіки Твоєї поведінки.

Навіщо Ти побивався за стабілізацію на посаді в американському університеті і довгі місяці важко переживав цілу «аферу», коли Ти готовий кинути свою трудом добуту постійну посаду для ... Едмонтону? Навіщо Ти втягав до акції студентів? Ще недавно Ти писав мені, що приязнь тих молодих людей, що так мужньо подали Тобі руку допомоги й постояли в Твоїй обороні, Тобі дуже цінна. Що ж вони тепер скажуть? Що подумають про Тебе Твої американські колеґи, які активно анґажувалися в Твоїй справі?

Чи це є поведінка джентльмена?

На основі Твоїх листів я була переконана, що Ти любиш Вашінґтон та Твоєю посадою Ти дуже задоволений. А тепер, без жодної арґументації, пишеш, що «чекаєш з нетерпінням вістки від Альбертійського університету». Яка послідовність у Твоїх думках і почуваннях?

Я залишаю на боці всі аспекти заміни Вашінґтону на Едмонтон і зупинюся тільки на одному. Переїхати на постійне до Едмонтону -- це значить відбитися від дітей. Скільки разів Ти запевнював мене в листах, що часті зустрічі з дітьми -- найбільша радість і потіха для Тебе. А тепер Ти ні словечком не згадуєш про цей найболючіший пункт переселення до Едмонтону. Він для Тебе попросту не існує. Як же вірити Твоїм словам? Як вірити стійкості Твоїх почувань? На чому можна будувати у взаємовідносинах з Тобою, коли навіть Твоя любов до дітей змінюється залежно від настроїв?

Насувається ще питання, як сприймуть діти розлуку з Тобою. Вони ж до Тебе дуже прив'язані, горнуться до Тебе. Проблема Твого переїзду з Америки до Канади, з Вашінґтону до Едмонтону -- це не тільки Твоя справа, але й справа Твоїх дітей. Але Ти в Твоїх рішеннях керуєшся виключно тільки еґоїс- тичними мотивами, дарма що ці рішення зачіпають також долю інших істот, в даному випадку Твоїх дітей. Пригадай собі наші львівські часи й уяви, що Ти є в аналогічній ситуації. Що Ти був би сказав, якби я була тоді рішила виїхати зі Львова за кордон і поставила Тебе перед фактом завершеним? Яка була би Твоя реакція? Чи ти маєш право знехтувати почування Твоїх дітей?

Отже, Твій переїзд до Едмонтону -- це не тільки нелояльність супроти студентів і колеґ, але й акт фельонії Фелонія (англ. «felony») -- злочин. супроти власних дітей.

Те, що Леся почала студіювати славістику, виглядає на фарс. Ні, не на фарс, а на трагіфарс, бо ж у вас четверо дітей у віці університетських студій! Коли Ти одружився, Ти писав мені, що Леся є бібліотекарка та що вона дістане посаду в Конґресовій бібліотеці. Що це все значить? Чи Ти сам став жертвою обману, чи мене обманював? Коли Ти досі не міг домогтися у жінки, щоб вона взялася до заробітної праці, то і в майбутньому цього не досягнеш. Вона, мабуть, приємна жінка, але не товариш у тяжкій життєвій боротьбі. Ти не мав морального права одружуватися з жінкою, яка не має жодної професії, яка не уміє і, мабуть, не любить працювати. Ти не мав права брати на свою спину нові тягарі, бо й без них задихуєшся і не є спроможний виконувати свої обов'язки супроти дітей. Чи Ти не бачиш, який мізерний і тендітний є Петрусик? Виглядає на фотознімках немов 15-річний хлопчина. Чи Ти не бачиш, як одягнена Твоя донечка? (А через один рік і вона повинна вступити до високої школи).

Ти одружився з жінкою, яку Ти знав дослівно один тиждень, не вияснивши перед подружжям, які в неї кваліфікації, що вона уміє, скільки може заробити, як виглядатиме ваш родинний бюджет. Чи так робить серйозна людина?

Ні, Сину, в цілій Твоїй поведінці я не бачу ні розуму, ні характеру, ні серця.

Я воліла би виелімінувати Виключити. з цієї дискусії мою особу. Хочу Тебе лише спитати, чи Ти мав право робити мені пропозицію переїхати до Америки, поки Ти не знав, що дефінітивно Вирішено, визначено. залишаєшся у Вашінґтоні? Я вважала Твою пропозицію за непередуману, з фінансового боку за нереальну, але я раділа, що Ти хочеш мати мене близько себе. В Твоїх листах Ти став до мене дещо уважніший і тепліший. Дурне мамине серце було готове все вибачити, все забути... Твої два останні листи радикально мене вилікували. Сину! Мені 78 років. Скільки років Ти не був у мене? Очевидно, нема на це грошей. Але на подорожі з Едмонтону до Вашінґтону є гроші? І на двомісячні вакації у Тебе вже третій рік підряд є гроші? Ненавиджу неробства, ніколи не мала пошани до нероб. Не маю совісти писати Тобі, що мені потрібний окуліст, потрібний дантист, потрібне лікування, бо ж знаю, як Тобі тяжко зв'язати кінці. Коли я двічі в тиждень іду до крамниці купити харчові продукти (в сусідстві мого помешкання такої крамниці нема), то вертаюся з тяжкими торбами пішки, щоб не платити трамваю, бо і на трамвай не стає.

Ще хочу сказати кілька слів про Твої переговори з «Прологом». Мене страшенно дивує, що Ти не вважав нижче Твоєї чести переговорювати з таким кретином, як Кравців. Отже, Лебідь і Прокоп прикликали собі на поміч ще й Кравцева, і Ти дав на це згоду? І поступався їм крок за кроком, навіть у стилізації поодиноких фраз. Саме те, що Ти мав би сказати найцінніше, як історіософ і політичний мислитель, саме те, що в жахливих еміґраційних відносинах найбільш на потребу, вийде бліде або спотворене. Подібно як Твоя стаття про націоналізм в Енциклопедії Див.: Енциклопедія українознавства: Словникова частина. -- Т.5: Місто -- «Пере- мншлянинь». - Париж; Нью-Йорк, 1966. - С.1723-1728..

Гірко Тобі це читати, але мені ще більш гірко все це писати. Твої два останні листи страшенно мене побили, фізично й морально. Відтепер проголошую мою цілковиту незацікавленість Твоїми дальшими вчинками. І Твоє відношення до дітей, і Твоє подружжя, і Твої професійні справи, і Твоя творчість -- усе це Твоя відповідальність, Твоя доля, Твоє життя. Не буду в них більше встрявати.

М.

ІЬШ., АСС №84-155, Rudnytsky І.Ь., Ьох 53, ііет 795

№15

Вашинґтон, 15 червня 1970

Дорога Мамо,

Хочу поінформувати Тебе про кілька справ та відповісти на питання, порушені в Твоєму останньому і передостанньому листах.

[...]

Кілька слів стосовно моїх переговорів з «Прологом». Ти дуже добре знаєш -- або повинна знати -- що в суспільному житті певні компроміси необхідні: людина не може чекати того, щоб усе робилося тільки, до найменших подробиць, згідно з її волею; вона мусить рахуватися теж з волею, бажанням, навіть «психологічними» комплексами своїх партнерів. Очевидно, для чесної людини компроміси можливі тільки до якоїсь границі, але не для кожної людини ця границя, до якої вона готова поступитися, проведена однаково. Мені здається, що я вмію бути й я є безкомпромісний у справах принципіяльних, але я не маю такого честолюбства, яке мені забороняло б усяку уступку у речах другорядних. Моя книга «Між історією і політикою» матиме б[лизько] 400 сторінок. Стилістичні зміни, що їх я погодився зробити на прохання видавців, обіймають не більше дві -- три сторінки. При цьому, підкреслюю, ці зміни справді тільки стилістичні, себто вони не міняють моєї думки, моєї концепції, але згладжують кілька «гострих кутів».

Я направду не думав, що такий дрібний компроміс був незгідний з моєю гідністю та моїми переконаннями. Щодо статті «В обороні інтелектуальної свободи», то вона дійсно коштувала мене непропорційно багато праці. Але її остання версія мене самого не зовсім вдовольняла. Тому я вважав за доцільне не друкувати її в чікаґському «Українському житті», але радше трохи зачекати й ще раз основне переробити. Саме тепер над нею працюю. Сподіваюся, що стаття таки буде надрукована в «Сучасності», на чому мені залежить, та ввійде до збірника.

Ще одне завваження, щоб закінчити з цією справою. Кравців мені ані брат, ані сват, він не належить до моїх громадських і особистих приятелів, але бігме не знаю, чому Ти рішила, що він «кретин». Може Ти пам'ятаєш його таким, яким Ти його знала у Львові, задиркуватим молодим націоналістичним півником? Можу тебе запевнити, що сучасний Кравців культурна, розумна, відповідальна людина. Я чув його наукові доповіді, що стояли на належному рівні, та знаю про великий внесок, що його він постійно дає в редагування «Енциклопедії українознавства».

Мене не раз, Мамо, вражало Твоє надзвичайно нетерпиме й просто несправедливе відношення до людей, які чим-небудь Тобі не сподобалися.

Перехожу до своїх планів на поточне літо. Ти знаєш, що я вибірався на Міжнародний історичний конґрес у Москві. Мені пощастило дістати потрібні кошти. Моя маршрута виглядає так: тиждень у Москві на конґресі, тиждень у Києві. Чотири дні у Львові, врешті кілька днів у Мюнхені. Все розраховане від половини серпня до половини вересня, з тим, щоб бути у Вашинґтоні на початок семестру. В наступному листі я зможу Тобі дати дні мого побуту в Мюнхені.

Щодо планів на наступний рік: щойно у другій половині травня відізвався Едмонтон. Історичний відділ запросив мене як гостинного професора на академічний рік 1970--71. Я відповів, що запрошення не можу прийняти, бо воно прийшло так пізно, що моїм виїздом я справив би клопіт американському університетові. Тоді через день Еванс (голова історичного відділу Альбертійського університету) зателефонував удруге та запропонував мені гостинну професуру на один, весняний семестр. Переговоривши з моїм місцевим начальством, я цю пропозицію прийняв. Виїду до Едмонтону зараз після Нового року й залишуся до травня. Заберу з собою тільки найнеобхідніші речі, а свої меблі й бібліотеку дам на склад у Вашинґтоні. Думаю, що така розвязка корисна з різних міркувань: матиму запевний поворот до Вашинґтону й запрошення на гостинну професуру до іншого університету скріпить мій престиж в американському ун-ті, рівночасно зможу приглянутися до обставин в Едмонтоні та перевірити мої відносини з Лесею.

До речі, в Едмонтоні я читатиму курс української історії, а також курс східньоєвропейської історії.

Не хочу скрити від Тебе, що прикро вразив мене тон Твого останнього листа. Ти маєш право думати, що я роблю помилку, але чи це дає Тобі підстави обсипувати мене докорами й обвинуваченнями? Чейже йдеться в першу чергу таки про моє власне життя, професійне й особисте, яким я можу й мушу керувати згідно з моїм власним розумінням справ. Щодо моїх обов'язків супроти дітей й Тебе, то можу Тебе тільки запевнити, що я їх вповні свідомий та що приймаю їх до уваги при всіх моїх рішеннях. Коли б я, наприклад, дістав нову посаду, де я заробляв би наполовину більше, ніж тепер, то я був би спроможний Тобі більше допомагати, ніж досі.

Я можу інколи зробити в житті помилку, як і кожна інша людина. Але мені здається, що я дав досить доказів, що я вмів давати собі в житті раду та що рішення, що я їх приймав, були відповідальні. Дозволю собі пригадати Тобі ті справи, які в минулому були причиною розходжень між нами: Твоя пресія Тиск. на мене у справі релігійного виховання Петруся, а потім Твої настоювання, щоб я процесувався Судився. з Джоен за право леґальної опіки над дітьми, за дім на Черч Лейн, Твої суґестії Див. прим.37., що Петрусеві потрібна «європейська гімназія». Я в цих речах дотримувався інших поглядів, ніж Ти, і Ти мала за це до мене великий жаль. Але поглянувши на справи спокійним, ретроспективним поглядом, скажи тепер сама: чи досвід не виправдав правильності моїх тодішніх рішень? Від себе я хотів би висловити одне бажання чи прохання: коли я опиняюся в трудних життєвих ситуаціях, коли стою в обличчі важких рішень, я був би Тобі вдячний, коли б Ти була більш стриманою з тим, щоб мене засуджувати, але радше намагалася вдуматися в моє становище. Твоя порада й моральна підтримка мені повсякчасне потрібні.

Ти знаєш, що я не маю звичаю бігти до Мами зі скаргою на жінку. Тому прошу Тебе, залиш Лесю у спокою. Я Тобі був натякнув, що між Лесею та мною виникли труднощі, але я не маю бажання входити в деталі. Твої уявлення про справу базуються в великій мірі на довільних здогадках. Можу Тебе, наприклад, запевнити, що Твій погляд, ніби Леся «лінива», зовсім безпідставний. Коли побачимося в Мюнхені, спробує Тебе поінформувати як- найдокладніше. В особистих і інтимних справах велике значення мають часто психологічні ньюанси, що про них легше говорити, ніж писати.

[.]

[Підпис відсутній] Ibid., ACC №84-155, Rudnytsky I.L., box 53, item 795

№16

Мюнхен, 16.ІІІ.1973

Сину,

Щиро радію Твоїми професійними успіхами, зокрема радію, що маєш в Едмонтоні сприятливі умови праці та добре себе почуваєш.

Я прочитала з інтересом Твою рецензію на книжку про козацтво. Чи не думаєш, що варто видати офсет-друком збірку Твоїх рецензій та інших статей, які появилися в англомовних журналах? Статті, друковані в часописах, пропадають, а книжка, видана навіть у невеличкій кількості примірників і технічно недосканала, все ж залишається.

Дещо мене дивує, що Ти взяв на себе редакцію історії українців у Канаді. Чи не шкода витрачати час на таку роботу? Але, може я не маю рації, може з мюнхенської перспективи годі правильно оцінити значення такої книжки.

Просиш, щоб написала Тобі про моє сучасне життя. Найважливішою «подією», чи точніше кажучи, найважливішим, вирішальним фактором є те, що ... мені 81 рік. Люди вважають довговічність за велику Божу благодать і не думають про те, що старість є тяжким періодом життя. Занепад сил, всілякі недомагання, втома -- неминучі, навіть при непоганому здоров'ю і великій вітальній Життєвій. силі Рудницьких. [...]

Продовжую працювати над книжкою про Йоана ХХІІІ, і ця робота дає мені велику насолоду. Чудова людина, великий Папа - реформатор! Правду сказати, я припинила була роботу, довший час не була спроможна нічого робити. Паралізувала мене думка, що життя кінчається, не стане часу написати книжку (бо тема величезна), і видавця не знайду, отже навіщо писати. Тепер я собі сказала: навіть невеликі фраґменти моєї праці можуть мати вартість, отже треба роботу продовжувати.

[...]

Старість - це не тільки великий тягар для старих людей, але й обтяження для їхніх дітей, якщо ці діти ставляться серйозно до четвертої заповіді

декалогу «Шануй батька твого і матір твою, і добре тобі буде, і довго житимеш на землі»., себто якщо ця заповідь записана в їх серці та в їх совісті. Потіхою для сина, що утримує стару матір, може бути думка, що обтяження не довготривале. Ще кілька місяців, найбільше рік або два. Бо «мірою життя людського є 70 літ, а коли при силах, то 80».

Чекаю з тугою приїзду Петрусика. Все тяжче, що я пережила, винагородив мені Бог любов'ю, щирістю, сердечністю цієї дитини.

М.

Ibid., ACC №84-155, Rudnytsky I.L., box 53, item 795

№17

Едмонтон, 25 березня 1973

Дорога Мамо,

[...] Гадаю, що повинні існувати якісь українські чинники, зацікавлені в тому, щоб фінансувати Твою працю про Йоана ХХІІІ. Коли б знайшлося, скажім, десять людей, які зобов'язалися б складати на цю ціль десять доля- рів кожного місяця продовж двох років -- проблема Твого забезпечення була б розв'язана. Але з різних причин, які для Тебе повинні бути ясні, мені годі в цій справі виявляти ініціятиву.

[...]

Мені було приємно почути, що Ти радієш моїми «професійними успіхами». Твоя добра думка про мою працю, Твоя моральна підтримка завжди багато значили для мене. Тому що між нами від двох років не було правильного зв'язку, дозволь мені розказати Тобі дещо більше про себе. Можливо, що про дещо з цього я Тобі вже написав, отже вибач, якщо будуть певні повторення.

Насамперед, хочу вернутися ще до вашингтонського періоду. Я любив Вашинґтон як місто, і його своєрідну атмосферу. Роки, що я їх там прожив, були цікаві. Але професійно там для мене не було майбутнього. Масу енергії зуживала боротьба з побутовими труднощами. На університеті мав я приятелів серед студентів і деяких колеґів, але в історичному департаменті до мене ставились неприхильно й робили мені різні пакості (напр. відмовляли в нормальній підвищі платні). Щоправда, я виграв двобій з головою департаменту Бранденбурґом щодо мого закріплення на посаді, але працювати в такій атмосфері не було легко. Тому я мав справжнє задоволення, коли міг відмовитися від цієї посади. А вже останнім часом я знов мав велику сатисфакцію, коли я написав Бранденбурґові й повідомив його про моє «теньюр» Англ. «tenure» -- «ґарантоване перебування на посаді». в Альбертському університеті.

Віддалення від дітей я відчув, повір мені, дуже болюче. Але я був свідомий того, що вони на порозі дозрілого віку та незабаром підуть у світ і почнуть жити самостійним власним життям. Не було ніяких шансів на те, щоб вони трималися мене. Отже, арґумент, що я, мовляв, мав обов'язок залишатися в Вашинґтоні «заради дітей» був, на мою думку, позбавлений раціональних основ. З другого боку, я мав обов'язки теж супроти дружини. Наша з Лесею трирічна розлука була неприродна, психологічно тяжка для нас обо- їх і загрозлива для нашого подружжя. А об'єктивні обставини були такі, що мені дійсно було легше переїхати й акліматизуватися в Едмонтоні (коли тут для мене відкрилась можливість посади), ніж Лесі в Вашинґтоні.

Врешті, мабуть найважливіший арґумент. Ти мені колись докоряла, дорога Мамо, за мій аж надто скромний науковий доробок. Я сам від років був аж надто того свідомий. Але на це були певні причини. Я доволі пізно прийшов у житті до з'ясування моїх властивих завдань, мого творчого покликання. Це сталося вже в Філядельфії, коли я почав працювати професійно як викладач історії. Але з того часу, впродовж довгих років, я ніколи не мав нормальних, упорядкованих умовин екзистенції. Я мусів постійно плисти проти течії -- чи дивно, що я так поволі посувався вперед? Моїх сил вистачало тільки на дрібні речі -- рецензії, менші статті, доповіді -- для більших проєктів не вистачало віддиху. Я намагався дивитися на світ оптимістично й робити те, що міг. Але в мене існувало теж почуття, що мої творчі спроможності марнуються та що я не виконаю того, до чого я по суті покликаний.

Переїзд до Едмонтону створив епоху в моєму житті. Нарешті, на п'ятому десятку скінчилися мої «Лєр- унд Вандеряре» Нім. «Lehr- und Wanderjahre» -- «Роки навчань та мандрів».. В особистому відношенні, найважливіше, що скінчилось моє парубкування, яке я відчував як неприродне і незгідне з моєю натурою. В Лесі я знайшов добру, культурну, люблячу дружину, яка створила мені дім з привітною атмосферою. Живемо в добрій злагоді. Якщо Ти, як Мати, бажаєш мені щастя, можеш бути спокійна: моє серце в добрих руках. [...]

Дивуєшся, чому я встряв в «Історію українців у Канаді». Це була не моя ініціятива, але Манолія Лупула Манолій Лупул (1927--2019 рр.) -- історик, професор Альбертського університету, ступінь доктора історії здобув у Гарварді. Один із засновників і перший директор (1979--1986 рр.) Канадського інституту українських студій, редактор «Ukrainian Canadian Review». Заступник голови Канадської ради з питань багатокультурності (1973--1976 рр.)., професора педагогічного факультету Альбертського університету. Я маю проти супроти нього моральні зобов'язання, бо він найбільше причинився до мого переїзду до Едмонтону. Ми теж заприязнилися особисто. Коли Лупул попросив мене стати співредактором «Історії», я не міг йому відмовити. Ми домовились так, що в процесі редакційної праці Лупул пильнуватиме специфічно канадських аспектів, а я -- українських. (Лупул канадець у третьому поколінні й не визнається в тонкощах української політики й громадських течій, зате він знаменито орієнтується в канадській проблематиці). Крім цього, я маю для книги написати один есей: про старокрайові коріння української іміґрації. Колективна «Історія українців в Канаді» становитиме один [том] у серії історій двадцяти канадських етнічних груп. Увесь проєкт фінансований федеральним урядом в Оттаві. Участь у цьому почині допоможе мені закріпитися в канадському академічному житті та заняти помітне місце серед канадсько-української громадськості.

Так виглядає моя професійна ситуація, мої пляни. Маю почуття, що я вперше опинився в середовищі, де мене цінують і де маю сприятливі передумови для творчої праці. Якщо послужить здоров'я, я ще не одне зможу зробити. [...]

Кінчаючи, можу тільки повторити, що я дуже бажав би відновлення нормальних відносин між нами.

Цілую твої руки. Твій Іван

Ibid., ACC №84-155, Rudnytsky I.L., box 53, item 795

№18

Едмонтон, 19 грудня 1973

Дорога Мамо,

Останні два тижні стояли в мене під знаком семестральних іспитів. Тільки вчора віддав я оцінки й тепер можу легше віддихнути. Через завантаженість працею я не встиг написати Тобі раніше святочного привітання й побоююся, що Ти не дістанеш його на час. За це прошу Твого вибачення. Бажаю Тобі, Дорога Мамо, провести Різдво в доброму настрої і спокої духа, а надходячий 1974 рік прожити в здоров'ю та творчій праці. Леся приєднується до моїх бажань.

[...] Я радий, що мені пощастило переїхати до Канади та що після стільки років «плавання проти течії» я врешті опинився на посаді, де мою працю цінять і де маю сприятливі умовини. І я двічі радий, що покинув Америку, коли думаю про тамошню атмосферу, позначену злочинами, скандалами, постійним нервовим напруженням. [...]

В Едмонтоні тепер гарна зима, засніжена, але покищо без великих морозів. Ми святкуватимемо Різдво за старим стилем, коли на університеті вже починатиметься другий семестр.

Обіймаю Тебе, цілую Твої руки

Ibid., ACC №84-155, Rudnytsky I.L., box 53, item 795

Abstract. Fragments of correspondence of Ivan Lysiak-Rudnytsky and Milena Rudnytska from the scientist's fund, which is in the Archive of the University of Alberta, are published. The correspondence is represented as a documentary and artistic phenomenon, a synthesis of rational and emotional, a kind of personalized genre and a historical source at the same time, which opens up prospects for further deepening study of life, scientific, artistic and publicistic activity of two prominent figures of the Ukrainian intellectual environment in emigration. The epistolary dialogue, which has lasted for almost thirty years, is a chronicle of life of I.Lysiak-Rudnytsky and M.Rudnytska in different cultural environments of Europe, USA, and Canada. Thereby, it contains unique information for the reconstruction of their mental world. Selected letters reflect a wide range of characteristics that determine the inner world, spiritual, material, professional priorities, relationships with others, the diversity of feelings and emotions of the authors of the correspondence. Like no other historical source, private correspondence particularly reflects the picture of the relationship between mother and son, a kaleidoscope of their moods, reflects self-estimation, selfidentification, emotions, thoughts on emigration life. The correspondence, which is published, reflects the equally important historical, cultural, and social contexts of the post-war Ukrainian intellectual elite, which turned out in exile, its search for ways of self-realization in an alien environment, and adaptation to the challenges of time taking into account complicated human relationship. The relevance of the publication of the correspondence is due, above all, to the multidimensionality of its contexts. The epistolary dialogue of I.Lysiak-Rudnytsky and M.Rudnytska is proposed for scientific analysis in several perspectives (mother and son dialogue; dialogue between two Ukrainian intellectuals in terms of emigration; dialogue in the field of generational and gender oppositions), each of which adds new elements to the holistic reconstruction of their mental world.

Размещено на Allbest.ru