Заушська шляхта в кінці ХV-ХХ ст. рід Митковичів-Меленевських

Вони мали надати додаткові докази до 1.06.1848 р., подати про себе «ревізькі сказки» на звання громадян або однодворців. Після цього строку незатверджені у статусі однодворців ставали державними селянами.

Нові порядки вимагали негайної дії. Заушська шляхта довго розгойдувалась. Основна її маса, неписьменна та бідна, зі своїми старовинними звичаями і порядками, жила в небагатих родових маєтках. Але були серед них ті, хто зміг накопичити достатньо коштів, щоб дати дітям гарну освіту, а вже ті змогли пробитися на вершечок влади. Одним з них був Федір Меленевський з роду Стретовичів. У 1838 р. він вступив до Київського університету Св. Володимира на юридичний факультет, але після І семестру перевівся до Харківського університету. Для цього попросив видати йому документи про дворянство. Після закінчення університету вже в 1848 р. Федір працював у Міністерстві Внутрішніх Справ у Петербурзі. Він, як і інші, мусив доводити своє шляхетне походження. Саме завдяки Федору ми маємо копії документів, які знищили козаки, та копію судової справи про невідданий мед. Якщо порівняти папери на затвердження у дворянстві усправах Васяновичів, Грищенків, Стретовичів, стає зрозумілим, що готувалися вони нарізно. Документи Стретовичів збирали під керівництвом і за безпосередньої участі титулярного радника Федора Меленевського. На його прохання «по указу Его Императорского Величества изъ Метрики присоединенныхъ Провинций» 14.03.1849 р. були видані завірені державною печаткою копії привілеїв Меленевських 15701589 рр. Та навіть Федору Івановичу знадобились довгі 5,5 років, щоб довести своє дворянство. Рід Стретовичів дуже розрісся, і необхідні були метричні свідоцтва кожного Стретовича, щоб підтвердити його належність саме до цього роду. Федір Іванович, знаючи досконало саму процедуру розгляду, найняв повіреного, і вже той збирав потрібні документи. Кожна довідка і метрична виписка були протягом кінця 1849 р. -- початку 1850 р. завірені в Житомирському гродському, Радомисльському, Овруцькому повітових судах. Казенна Палата надала довідки, що Стретовичі не належать до подушного стану і що дійсно існує с. Мелені в Радомисльському повіті, с. Оленичі -- в Овруцькому, с. Овсяники -- в Бердичівському, с. Челковичі -- в Таращанському повітах, в яких Стретовичі купили землі чи отримали їх за шлюбними контрактами. Федора та його батька Івана затвердили у дворянстві 14.12.1853 р..

Васяновичі та Грищенки теж найняли повіреного, який спільно готував їх документи, складав їх родоводи. У них був тільки Привілей 1661 р., затверджений королем Яном-Казимиром, бо Стретовичі копіями документів з родичами не поділилися. Справа Стретовичів про дворянство на кінцевому етапі до Київського Дворянського Депутатського Зібрання вже не поверталася. Їх, окрім коліна Бориса Стретовича, затвердили у дворянстві вже в 1855 р. А папери Васяновичів та Грищенків ще довго без результату ходили між Києвом та С.-Петербургом.

17.07.1857 р. уряд призначив новий 9-річний термін для запису до державних селян тих осіб, яких не затвердили у дворянстві і які пропустили терміни запису в цей стан, з тим щоб тих, хто за цей дев'ятирічний термін залишився незаписаним до державних селян, вважати за волоцюг . Саме так трапилося з однією родиною Меленевських, які пропустили встановлений термін і не були затверджені у дворянстві. Сім'я жила в Бердичівському повіті, далеко від родичів у Меленях, тому не мала потрібних документів. Незважаючи на те, що за майновим цензом Меленевський Стефан Іванович, хазяїн-землероб на власній землі, був включений до списку виборців Бердичівського повіту, він за «Переписом населення 1897 р.» по Сестринівці Бердичівського повіту значився «селянином із державних» і був приписаний до Казатинської волості Сестринівської общини. Йому було 36 років, він був малоросом; письменним, освіту отримав вдома. Пізніше Стефан працював у Казатині на залізниці.

Мій прадід Федір Дам'янович Васянович-Меленевський, щоб посісти посаду звичайного писаря в Радомишльському повітовому суді, подав документи про дворянство у 1850 р., але мусив чекати «довідкову копію» про своє шляхетне походження довгих 8 років. Навіть таку низьку посаду у той час міг отримати тільки дворянин. У 1858 р. Радомисльський міський магістрат на свої чотири запити до Київського Дворянського Депутатського Зібрання отримав нарешті таку потрібну «довідкову копію» про народження Федора. Але ці 8 років були того варті -- Федір зміг працювати на державній службі. Він не мав атестату про закінчення училища, тому тільки у 1870 р. став колезьким реєстратором. Федір більше не намагався отримати документи на дворянство. Маючи незначний чин, він став особистим дворянином; дворянство не розповсюджувалося на його дітей, але надало їм право навчатися в гімназіях для дітей дворян. Сини Федора закінчили Університет Святого Володимира, і один з них навіть отримав другу вищу освіту у щойно відкритому Політехнічному інституті. За статусом випускників вузів сини стали губернськими секретарями і автоматично дворянами. Старший, Костянтин, дослужився до чину надвірного радника. Рідні брати Федора, що жили в Меленях, так і залишились неписьменними.

Позитивним наслідком необхідності доводити своє дворянське походження стала зацікавленість шляхтичів історією своїх родів, ретельне складання власних родоводів. Завдяки документам, зібраним предками, мені вдалося скласти власний родовід, покоління за поколінням, починаючи з 1545 р. 15-те покоління -- мій син Євген. Після відвідин Меленей, про існування яких я раніше навіть не чула, і знайомства з меленівцями, справжніми патріотами своєї малої Батьківщини, -- Віктором Мойсієнком і Олександром Васяновичем -- з'явилася наша спільна книжечка «Мелені і меленівці».

З історії роду Меленевських почалося моє вивчення історії українського народу і рідного краю. Так виникла потреба і в цій роботі. Складати власні родоводи почали інші сучасні Меленевські. Я вже згадувала про селянина «із державних» Стефана Меленевського із Сестринівки. У 20-ті роки минулого сторіччя його сину видали паспорт з помилкою у прізвищі, тож він сам, а також його нащадки стали Милиневськими. Онук Стефана, Микола Павлович Милиневський (нар. 10.09.1946) теж захопився дослідженням своєї родини. Не маючи багато вільного часу, тодішній зам. проректора з наукової роботи Київського національного університету імені Тараса Шевченка Микола Павлович завзято працював у архівах. Вірю, що незабаром вийде і його робота про непрості долі його рідних.

Аналізуючи подальші події, не можна не згадати про польське повстання, наслідки після придушення якого зачепили і заушан. Скаржаться Меленевські (подаю документ мовою оригіналу, щоб відчути весь розпач дописувачів): «В Указе Правительствующего Сената от 23.09.1864 года за №54419 по Высочайшему повелению объявлено, дабы все без исключения неутвержденные окончательно во дворянстве лица, должны быть к 1.01.1865 г. записаны в подушное состояние и обложены с сего повинностями, установленными для того сословия, в которое записаны. Мы признаны в дворянском достоинстве определениями Киевского и Волын-ского Депутатских Собраний 1803 и последующих годов, и документы о нашем происхождении представлены в Правительствующий Сенат на рассмотрение 10.05.1860 г., но последовало ли в Сенате рассмотрение и окончательное утверждение, мы сведений не имеем. Между тем полиция Радомысльского уезда распорядилась ввести нас и всех наших однофа- мильцев-родственников в подушный оклад на том основании, что будто бы мы происходим от польской шляхты. Мы, по происхождению и языку народ Русский, православного исповедания, никто из нас, родственников и предков наших, не исповедовал иной веры, как только православную, язык наш местный малорусский, и никто из нас иного не знает, а по- польски не только не умеем сказать ни слова, но даже его не понимаем. Сверх того, никто из нас не принимал никакого участия в восстаниях против природного нашего русского правительства. [...] Поэтому мы, как русские душой и верой, всеми чувствами и помышлениями теперь в крайнем недоумении, должна ли быть применена к нам сила и действие сказанного Высочайшего повеления о правах лиц, доказывающих дворянское происхождение от бывшей польской шляхты». Це питання для Меленевських було вирішено позитивно. А що стосується затвердження їх у дворянстві, то тільки деякі заможні Меленевські довели своє шляхетне походження, тому що за найменшої помилки у документах справи поверталися до Києва. Дуже багато помилок було у «Ревізьких сказках». Наприклад, подвійне ім'я за метрикою «Іван-Павло Стретович» було записане як Іван. Щоб підтвердити, що Іван-Павло та Іван -- одна і та ж особа, справа розглядалась у суді з опитуванням свідків. Іван Стретович, свідок в цій справі, розповів, що він брав участь у народному переписі населення 1834 р. як збирач ревізьких сказок, і повідомив, що батько Івана-Павла, київський субделегат Дем'ян Стретович, що в 1775 р. був затверджений напосаду новогрудського земського регента у Чернігівське воєводство, разом з сином виїхав із села. Це було давно, і Іван Стретович не знав, як того було вказано в метриці, тому і записав у «сказки» Івана-Павла по-вуличному Іваном. А інших, які в «сказках» зазначені як мертві, а насправді були живі, то він казав внести їх у «сказки». Але так як він був неписьменний, то не міг перевірити, що записували укладачі тих сказок, що були «люди пришлі, зі сторони, яких вони ніколи до того не бачили і не знали».

За найменших помилок документи повертались; внаслідок бюрократичних зволікань не дотримувались затверджені Сенатом строки подання документів, і тому справи в Сенаті вже не розглядалися зовсім. Також потрібні були значні кошти для ведення справ, а зайвих грошей бідна шляхта не мала. Тому значна кількість Меленевських відмовилась від подальших спроб довести своє дворянство і згодом була зарахована до стану міщан. Така ж доля спіткала інших зауських зем'ян -- Недашківських, Ходаківських і Білошицьких. За Л.І. Похилевичем, який досліджував Радомисльський повіт, вони теж стали міщанами.

Але була одна справа, яка зачепила весь великий рід Меленевських, об'єднавши одних меленівців проти інших. Суперечки тривали майже 85 років; крапку у цій справі поставили тільки у 1874 р. Вище згадувалась «земля за Товстою Волокою», стародавнє Хотиневське селище, куплене Василем Тупачоловським у 1576 р., де знаходився колись «червоний камінь біля річки Липовки, під яким Василя і поховали». Ці землі і сільце Тупачовку Меленевські покинули у роки Хмельниччини; тоді ж його зайняли селяни Войнаровського із Шершнівського маєтку. Вони перейменували Тупачовку на Соболівку. У 1765 р. власник с. ДубровкаАндрій Дубровський викупив у Войнаровського Шершнівський маєток. На той час у Соболівці було 13 дворищ. Будучи гродським Житомирським суддею та цивільним і військовим комісаром Овруцького повіту, Дубровський у 1769 році узаконив своє володіння землями Меленевських, але ті почали відстоювати права на свої землі у судах. Дубровські погодилися на Третейський Суд. У травні 1791 р. суд прийняв рішення повернути Меленевським землі, але це не було виконано -- за участь Дубровського у першому польському повстанні 1794 р. Шершнівський маєток конфіскували до казни . Пізніше ці землі, частина з яких належала Меленевським, віддали князю Михайлу Ларіоновичу Кутузову. І вже з ним, починаючи з 1797 р., судилися Меленевські . Судові справи нащадків князя Голєніщева-Кутузова Смоленського проти дворян Меленевських за землі Шершнівського маєтку та за землі в Меленях 1839-1858 рр. налічують 1604 сторінки. Спадкоємці Кутузова, не витримавши судової тяганини, передали зауські маєтки до казни. У 1859 р. селяни казенного маєтку Хотинівки, щоб не переходити до нових хазяїв Меленевських, у судових суперечках за Хотинівку доводили, що колись справді «частина землі в кількості 2 уволок предком їх Новаком закладена, а не продана, Василю Меленю за 30 коп грошей». І цю справу Меленевські виграли, бо вже у ХІХ ст. були розкопані кургани, насипані ще в ті далекі часи, які встановлювали межі між маєтками. Тоді ж знайшли і закопані в курганах межові стовбці. Загалом, Меленевські відстоювали право на свої землі більше, ніж два століття, з 1663 по 1874 роки. І тільки у 1874 р. за рішенням Сенату Меленевським повернули 5452,99 дес. землі.

Про боротьбу, що точилася навколо цих земель, дізналися Меленевські, які давно виїхали з рідного дому на Волинь. Вони теж претендували на угіддя колишнього Шершнівського маєтку. Народжені по лінії молодшого сина Василя Тупачоловського Богдана, а саме: Корнієнки, Рашки та Самійленки, були давно визнані Сенатом дворянами і записані до Волинської Дворянської книги. 7.12.1871 р. їх представники подали спільну заяву до Київської Палати Карного і Громадянського судів з проханням присудити кожному з трьох родів по 2240 дес. землі, встановити на місці за допомогою землеміра межові знаки і скласти план . їх клопотання розглядалось 28.11.1874 р. у Правлячому Сенаті. Корнієнкам, Самійленкам і Рашкам відмовили у виділенні так званої «нової землі», так як вони жили у Волинській губернії і «старої», тобто успадкованої землі, в Меленях вже не мали, бо ті землі їхні предки давно продали. Твердження Грищенків і Стретовичів, що нібито Корнієнки, Рашки і Самійленки є самозванцями і ніякого відношення до роду Меленевських не мають, Сенат не підтримав, а навпаки підтвердив їх належність до роду Меленевських, тому що Корнієнки, Рашки, Самійленки надали всі потрібні документи і власні родоводи. Мешкаючи на Волині, вони зберегли пам'ять про своїх предків, і тому змогли довести своє шляхетне походження. Вони були занесені до «Дворянської книги Волинської губернії».

References

1. Aktova knyha Zhytomyrs'koho hrods'koho uriadu 1605 roku / Pidhot. Do vyd. V. Nimchuk // Dilova mova Volyni i Naddniprianschyny KhVII st. -- K., 1981. [in Ukrainian].

2. AktovaknyhaZhytomyrs'kohohrods'kohouriadu 1611 r. / UporiadnykyMatviienkoA., Mojsiienko V. -- Zhytomyr, 2002. [in Ukrainian].

3. ArkhyvYuho-ZapadnojRossyy, yzdavaemyjVremennojKomyssyejdliarazboradrevnykhaktov. -- Kyiv, Ch. 3, t. 6. 1914. [in Russian].

4. ArkhyvYuho-ZapadnojRossyy, yzdavaemyjVremennojkomyssyejdliarazboradrevnykhaktovKyiv, 1888. Ch. 7, t. 1. -- S. 588. [in Russian].

5. Mojsiienko V., Dovhopolova L., Vasianovych O. Meleni i melenivtsi // Zhytomyrshchyna-Volyn. -- Zhytomyr, 2007. [in Ukrainian].

6. Hrushevs'kyj M. Istoriia Ukrainy-Rusy. T. 4. -- K.: Naukova dumka, 1993. [in Ukrainian].

7. Hrushevs'kyj M. Istoriia Ukrainy-Rusy. T. 9. Knyha 2 (roky 1654-1657). -- K.: «Naukova dumka», 1997. [in Ukrainian].

8. Ystoryko-statystycheskoeopysanietserkvejyprykhodov' VolynskojEpar- khiy / Sostavylprepodavatel' VolynskojdukhovnojSemynariyN.Y. Teodorovych'. -- Pochaev', 1888. [in Russian].

9. Metryka Vialikaha Kniastva Litouskaha: Kniha zapisau 28 (1522-1552) / Padrykht. V. Mianzhynski, U. Sviazhynski. -- Minsk: 2001.

10. Metryka Vialikaha Kniastva Litouskaha: Kniha zapisau 30 (1522-1552) / Padrykht. V. Mianzhynski, U. Sviazhynski. -- Minsk, 2001.

11. MetrykaVialikahaKniastvaLitouskaha (dali -- MetrykaVKL): Knihazapisau 44 (1559-1566) / Padrykht. A.I. Hrusha. -- Minsk, 2001.

12. Polotskye hramoty XIII -- nachala XVI vv. Vyp. II / Sostavytel' d.y.n. A. Khoroshkevych. Otv. Redaktor d.y.n. A. Zymyn. -- Moskva, 1978. -- S. 170 // Tam zhe, vyp. IV. -- Moskva, 1988.

13. PokhylevychL. SkazanyiaonaselennykhmestnostiakhKyevskojhubernyy. -- K. TypohrafyiaKyevo-PecherskojLavry, 1864.

14. Russkaiaystorycheskaiabyblyoteka, yzdavaemaiaArkheolohycheskoiukomyssyeiuT. 27. -- Sankt Peterburh, 1910.

15. Rus'ka (Volyns'ka) metryka. RehestydokumentivKoronnoikantseliariidliaukrains'kykhzemel' (Volyns'ke, Kyivs'ke, Bratsslavs'ke, Chernihivs'kevoievodstva), 1563-1673 / upor. H. Boriak, H. Vajs, K. Vyslobokov, L. Demchenko, P. KennediHrimsted, V. Kravchenko, NYakovenko. K., 2002.

16. Hryschenko S., Mojsiienko V. Meleni / Stepan Hryschenko. Viktor Moj- siienko. Istoryko-linhvistychnyj narys. B-ka istoryko-filolohichnoho zbirnyka «Volyn' -- Zhytomyrschyna». № 3. -- Zhytomyr: «Avzhezh!», 1998. [in Ukrainian].

17. Yakovenko N. Ukraina arystokratychna / Yakovenko N. // Na perelomi. Istoriia Ukrainy v prozovykh tvorakh ta dokumentakh. -- K.: Ukraina, 1994. [in Ukrainian].

18. Yakovenko N. Ukrains'ka shliakhta z kintsia XIV- do seredyny XVII sto- littia. Volyn' i Tsentral'na Ukraina. -- K.: Chasopys «Krytyka», 2008. [in Ukrainian].

Додаток 1

Родовід Васянович-Меленевських (одна з гілок)

1-ше покоління. ВАСЯН Мелен Миткович, зем'янин. Згад. в документах 1545, 1553 рр. Власник Меленей та частини Васьковичів, де і жив з молодшими синами. У 1545 р. вони мали у с. Васьковичі 5 димів і володіли приблизно 20 га землі (1 служба). Його діти: Василь, Кузьма, Яків, Устин, Богдан Митковичі.

2-ге покоління. Василь Меленевич-Тупачоловський, зем'янин. Власник с. Меленевичі і Тупачоловської землі; мешкав у с. Ходаки, відносився до київського замку. Згадується у 1561, 1569, 1570, 1586 рр. Його дружина -- Анастасія Ходаківська; їх діти: Агапон, Семен, Стрет, Агафія.

Богдан Миткович Меленевич; його сини: 1. Михайло. 2. Кирило (Потап (Корній (Іван. Від Корнія походять Корнієнки-Меленевські.

3-тє покоління. МИХАЙЛО Васянович-Меленевський. Згадується в документах 13.02.1635. Його дружина -- Марія Булдасова Стартільська Злотницька. Їх дочки: Раїна, дружина Якова Пашинського; Марія, дружина Лук'яна Багриновського.

Їх сини: 1) ДАМ'ЯН; Від Дам'янапішли Васяновичі-Меленевські.

Самуїл (Андрій, Іван, Данило. Від Самуїлапішли Самойленки-Меленевські.

Павло (Самійло (Григорій, Іван, Федір, Йосип, Данило. ВідСамійла походять Рашки-Меленевські.

4-те покоління. 1) ДАМ'ЯН Михайлович Васянович-Меленевський (згад. в 1661, 1663 рр., заповіт 25.10.1682 р.). Його 1-а дружина -- Авдо- тія Сингаївська. Їх сини: Григорій, ФЕДІР, Микола. Його 2-а дружина -- Настасія Кернозицька (згад. в 1682 і 1690 рр.).

5-те покоління. ФЕДІР Дам'янович Васянович-Меленевський. (згад. в 1682 і 1732 рр.). Його сини: ІВАН, Андрій.

6-те покоління. ІВАН Федорович Васянович-Меленевський. (згад. в 1782 г.). Його сини: ВАСИЛЬ, Захарій.

7-ме покоління. ВАСИЛЬ Іванович Васянович-Меленевский (? -- 1791). Його сини: ОЛЕКСАНДР, Федір.

8-ме покоління. ОЛЕКСАНДР Васильович Васянович-Меленевський (1754?-1804). (згад. в 1791, 1795 рр.). Його дружина -- Тетяна (1757? - ?). Їх сини: 1. ГРИГОРІЙ (1776?-1804); 2. Семен (нар. 23.10.1779 р.); 3. Іван (нар. 30.06.1798 р.).

9-те покоління. ГРИГОРІЙ Олександрович Васянович-Меленевський. Його 1-а дружина -- Єфросинія /померла до 1813 р./. Їх син: ДАМ'ЯН. Його 2-а дружина -- Марфа (1784- ?). Їх діти: Іван (1912.01.1814- ?), Уляна (1819- ?).

10-те покоління. ДАМ'ЯН Григорович Васянович-Меленевський (1.11.1798 -- до 1841). Його дружина -- Ксенія Антонівна Завадська із Белошицьких (1799-9.01.1860). Їх діти: Антон (липень 1826- ?), Семен (13.02.1828- ?), ФЕДІР (14.05.1830-23.01.1912), Марфа (8.07.1837- ?).

11-те покоління. ФЕДІР Дам'янович Васянович-Меленевський (14.05.1830-23.01.1912). Його дружина -- Євдокія Федорівна Шевченко (? -9.01.1892). Їх діти: 1) Меланія (16.12.1860-29.06.1861); 2) Василь (26.04.1863-13.12.1863); 3) Костянтин (15.04.1864- ?); 4) Діонісій (25.02.1866-16.04.1867); 5) ОЛЕКСАНДРА (9.03.1868-05.03.1937); 6) Сергій (22.9.1870-27.9.1870); 7) Марія (20.09.1871 -- після 1940); 8) Олена (16.04.1874-12.05.1874); 9) Олексій (22.03.1878-16.11.1919); 10) Ганна (30.05.1880-20.07.1960); 11) Василь (23.12.1882-25.10.1883); 12) Неоніла (5.10.1884- ?). Костянтин у 1895 р. одружився з Людмилою Матвіївною Бутовською. У 1922 р. злодії вбили Людмилу у власній київській квартирі на вул. Воздвиженській, 24. Олексій у 1905 р. одружився з Марією Вуколовною Молчановою. У 1908 р. у них народився син Лев, у 1912 р. -- дочка Ольга. Чоловіком Ганни був Карпо Федорович Григор'єв, помер від тифу в 1919 р.

12-те покоління. ОЛЕКСАНДРА Федорівна Григор'єва (9.03.186805.03.1937). Її чоловік -- РОМАН Олексійович Григор'єв (1861- ?). Остання згадка про нього -- 7.07.1919 р. Їх дочки: Марія (10.09.190922.07.1982); ЄВГЕНІЯ (9.02.1911-5.01.1988).

13-те покоління. ЄВГЕНІЯ Романівна Григор'єва (21.02.191105.01.1988). Чоловік -- Андрій Гоп. Їх дочка -- ЛЮДМИЛА, нар. 5.01.1948.

14-те покоління. ЛЮДМИЛА Михайлівна Довгополова. Чоловік -- Станіслав Георгійович Вержбовський (1.11.1938-22.03.1991). Син -- ЄВГЕН, нар. 15.06.1981.

Размещено на Allbest.ru