Дослідницький потенціал колекції приватних листів та світлин "остарбайтерів" у Державному архіві Миколаївської області

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дослідницький потенціал колекції приватних листів та світлин "остарбайтерів" у Державному архіві Миколаївської області

Проаналізовано інформативний потенціал приватної кореспонденції та світлин примусових працівників з Миколаївщини, визначено перспективу використання цих джерел для дослідження історії їх повсякденного життя на території Третього рейху та окупованої Європи під час Другої світової війни. Підкреслено, що епістолярна спадщина та фотодокументи «остарбайтерів» з колекції Державного архіву Миколаївської області вперше стали предметом джерелознавчих досліджень. З ясовано, що матеріали листування містять детальну ретроспективну інформацію, що дозволяє дослідити особливості примусової праці «східних робітників» на об'єктах військово-промислового комплексу, в державних установах та організаціях, у приватних господарствах населення країн, до яких було депортовано цивільне населення з досліджуваного регіону.

Третьому рейху та окупованих ним європейських країнах важливе значення має аналіз і введення до наукового обігу регіональних комплексів документів особового походження. Окреме місце серед них належить приватним листам та світлинам, що надсилали «остарбайтери» з трудових таборів до своїх рідних чи знайомих на Миколаївщину. Такі документи десятиліттями зберігалися невивченими та неопублікованими в оригінальному вигляді донині через законодавчі обмеження, термін дії для більшості яких минув у 2018 році. Робота істориків з ґрунтовного дослідження ускладнювалась і через відсутність науково-довідкового апарату таких фондів (описів з поіменним переліком адресантів, датами надсилання листів тощо), що унеможливлювало предметний пошук, змушувало дослідників «прочісувати» всі матеріали для отримання необхідних даних.

Попри наявність певної кількості наукових публікацій листи і, особливо, фотографії, що надсилали примусові робітники в Україну залишаються ще маловивченим корпусом документів та мають великий інформативний потенціал для подальших досліджень з історії, джерелознавства, етнології, фольклористики, філології, філателії, філокартії та ін. Одними з перших усвідомили унікальність таких джерел окремі представники німецьких цензурних органів, у результаті діяльності яких донині збереглась «фрейбурзька колекція» 1300 виписок із кореспонденції українських, білоруських та російських примусових працівників періоду 1942-1944 років. У роботі Б. Чистової та К. Чистова досліджено фольклорний аспект листів примусових працівників із «фрейбурзької колекції» . Окремої уваги заслуговує розділ, присвячений евфемізмам, що використовувались у кореспонденції остарбайтерів в умовах воєнної цензури.

Джерелознавчий потенціал приватних листів українських примусових працівників з Київщини, Харківщини, Полтавщини, Донеччини, Чернігівщини, АР Крим у регіональному вимірі ґрунтовно досліджувалась у статтях Т. Пастушенко , М. Чиркової , Л. Нестеренко ,

Серед праць миколаївських істориків, архівістів та краєзнавців можна згадати публікації М. Шитюка, М. Медчук, М. Теряник. Проте у роботах місцевих авторів приватні листи використовувались фрагментарно, в основному для емоційної та візуальної ілюстрації окремих аспектів життя остарбайтерів, короткої довідки про наявність таких документів у місцевому архіві, висвітленню змісту листування між окремими примусовими працівниками та їх ріднею на основі музейних колекцій. Незважаючи на наявність значної кількості наукових публікацій, що за допомогою кореспонденції розкривають різні аспекти примусової праці українського населення, приватні листи наших земляків з колекції Державного архіву Миколаївської області не стали предметом окремих джерелознавчих досліджень.

Автор ставить за мету проаналізувати інформативний потенціал приватної кореспонденції та світлин примусових працівників з Миколаївщини, визначити роль цих джерел для дослідження історії повсякденного життя «остарбайтерів» на території Третього рейху та окупованої Європи в роки Другої світової війни.

Характеристика архівної колекції

Чільне місце серед документів особового походження, що масово представлені у Державному архіві Миколаївської області, належить листам та світлинам остарбайтерів. Наявний корпус документів зосереджено у фонді Р 2871 «Колекція листів радянських громадян із німецько-фашистської каторги за 1941-1945 рр.», що містить 7339 одиниць зберігання. Близько 60 листів з цієї колекції належать не цивільним примусовим працівникам, а їх рідним, які надсилали кореспонденцію з окупованої України, військовополоненим, які писали листи з концтаборів, а також колаборантам. Хоч фонд і сформований у середині 50-х років ХХ ст., проте лише в 2013 році справи описані та систематизовані.

Хронологічні рамки кореспонденції від остарбайтерів охоплюють період з січня 1942 по січень 1944 року. В описі до фонду не вказано його походження. На думку автора, це листи та фотографії, що не дійшли до адресатів. Можна припустити, що переважна більшість документів це трофейна колекція, яку захопили радянські підрозділи у переломні моменти наступу Радянської армії у 1943 році, а згодом ці матеріали потрапили на зберігання до обласного архіву. Підтвердженням цієї версії є факт, що переважна більшість листів (близько 94%) датується серпнем-вереснем 1943 року. Оскільки у листопаді 1943 року вже йшли бої за р. Дніпро, були звільнені деякі правобережні райони Миколаївщини, йшла масова евакуація окупаційних військ та адміністрації, імовірно поштові комунікації вже були порушені, а тому відповідні листи не знайшли своїх адресатів. До того ж, майже всі листи містять поштові печатки з датою та місцем відправки з трудових таборів, але не містять штемпеля «Generalbezirk Nikolajew», що слугувало б підтвердженням надходження листа за місцем призначення. Іншою причиною, з якої частина цих листів не дійшла до адресатів, може бути те, що їх не пропустили відповідні цензурні органи, оскільки такі листи авторами написано з порушенням встановлених вимог. Відомо, що текст листа мав уміщуватись максимум на 15 рядках, на зворотах фотографій заборонялось робити будь-які написи, не можна було повідомляти певну інформацію тощо. Насправді, чимало примусових працівників надсилали кореспонденцію з порушенням таких вимог: листи написані дрібним почерком, зміст яких значно перевищував встановлений обсяг; на зворотах світлин міститься чимало підписів, пояснень або ж навіть продовження змісту листа; текст чи окремі його фрагменти носили негативний, з точки зору цензорів, характер, розкривали непривабливі аспекти повсякденного життя людей та ін.

Географія листів колекції охоплює основні регіони військово-промислового виробництва та сільськогосподарського сектору Німеччини, Австрії, Польщі, Естонії. Проте переважна більшість мешканців була депортована на примусову роботу до Німеччини та Австрії. Варто виділити найбільш цікаві комплекси листів та фотографій, що розкривають різні аспекти повсякденного життя українських примусових працівників у Німеччині на підприємствах Берліна, Брауншвейга, Бремена, Вільгельмсхафена, Гамбурга, Ганновера, Кенігсберга, Лібенау, Мюнхена, Нордхаузена, Штутгарта, в Австрії Відня, Лінца, Браунау-ам-інн, Міхельхаузена.

Позитивним фактором, що вплинув на задовільний фізичний стан документів та відображення інформації в них є те, що кожен лист зберігається окремою архівною одиницею, тобто їх не прошивали і не підклеювали в одну справу*. Проте певним недоліком для дослідників є те, що на опрацювання такої колекції йде значно більше часу, оскільки архів видає дослідникам максимум 20-30 листів на одну вимогу.

Офіційно поштовий зв'язок «остарбайтерів» із рідними був дозволений лише з липня 1942 року. Не існувало спеціальних приписів і правил листування, через це поодинокі зразки кореспонденції українських підневільних робітників першої половини 1942 року дуже різноманітні. Починаючи з 25 листопада 1942 року, було опубліковано правила для листування остарбайтерів. Кожному робітнику дозволено писати по 2 листи на місяць виключно на поштових картках. З березня 1943 року вийшли особливі трьохмовні поштові листівки для «остарбайтерів». Така листівка складалась з двох частин (двох карток, на одній писав адресант, інша призначалась для відповіді). Як користуватись такою карткою вказувалось трьома мовами: німецькою, українською, російською. Окрім листівок, остарбайтерам було дозволено надсилати в обидва кінці мікропосилки вагою до 250 грамів. Остарбайтери не могли самостійно придбати поштові картки і відправити кореспонденцію. Це робили коменданти таборів, представники адміністрації підприємства, господарі, у яких працював робітник. Наказом ОКВ від 22.06.1942 року вся кореспонденція проходила цензуру. У Німеччині існувало 15 офіційних установ цензури, розкиданих по всій країні. Пошта, адресована в Україну проходила цензуру в Берліні, в Центрі перевірки іноземного листування. Наступний етап перевірки здійснювався на місці призначення пошти: табірним начальством, а в селах і містах старостами та спеціальними людьми в управліннях праці.

Масові трудові мобілізації населення Миколаївщини розпочались весною 1942 року, а згодом почала періодично надходити кореспонденція від «остарбайтерів». На жаль, у даній архівній колекції збереглось небагато епістоляріїв за 1942 рік. Більшість приватних листів написані у 1943 році, особливо у період серпнявересня.

Статистичний аналіз листування засвідчує цікаве гендерне співвідношення адресантів. Весь фонд містить 7339 одиниць зберігання. Загальна кількість адресантів обох статей 6799 осіб, з яких 4583 жінки (67,4%), 2216 чоловіки (32,6%). З огляду на зазначене, дана колекція документів зацікавить і дослідників жіночої історії, оскільки кількість жінок-авторів майже у два рази більше, ніж чоловіків. До розрахунку не включено 540 листів, у яких відомі лише адресати. Але вони становлять лише 7,4% від загального числа кореспонденції та несуттєво впливають на відображення загальної картини.

Приватні листи мають ознаки, притаманні епістолярному жанру: вказується дата написання листа, характер звернення до адресата залежить від стосунків (офіційний, напівофіційний, дружній тощо), адресуються вітальні слова до визначеного кола рідних чи знайомих, запитання і прохання до членів родини чи друзів, слова прощання разом із проханням передати вітання певним особам, підпис.

У процесі опрацювання зазначеного фонду автором виявлено значну кількість листів, а також 266 цікавих світлин, що разом із відповідним текстом відображають різні мікроісторії та широкий спектр настроїв населення Миколаївщини в таборах для східних робітників. Цей діапазон настроїв коливався відповідно від незадоволення перебування у вказаних країнах у зв'язку із рабськими умовами існування до навпаки захоплення «великою Німеччиною чи Австрією».

Зміст кореспонденції разом з доданими до неї світлинами є важливими історичними джерелами з вивчення історії повсякдення примусових працівників та містять найрізноманітнішу інформацію, що дозволяє з'ясувати маршрути і тривалість транспортування, процес розміщення у таборах, види, умови та тривалість праці, розмір її оплати, зовнішній вигляд людей, забезпечення одягом, взуттям, постільними речами, норми харчування, особливості дозвілля та відпочинку, морально-психологічний стан, здоров'я в цілому, інтенсивність листування, отримання посилок, міжособистісні взаємини та ін.

Більшість кореспонденції від адресантів з досліджуваної колекції коливається у межах від одного до трьох листів. Аналіз їх змісту свідчить про те, що процес листування вже тривав певний час, тому дослідники можуть отримати невеликий обсяг інформації лише у визначений проміжок часу після приїзду. Через це важливими є зразки листів, що надсилались на етапі депортації з пересильних таборів чи у перші дні після прибуття за місцем призначення «остарбайтера» та містять деякі деталі їх подорожі до Німеччини, облаштування та розподіл по роботах у місцях призначення. У своєму листі* М. Бірюк (03.09.1943 р., Berlin Karow) повідомляла: «...мамо я приїхала у Німеччину 8 суток приїхали мені харашо було 3 комісії інавсіх комісіях я здорова мамо ми як їхали дорогою давали нам хар. хліб дві хлібини наден і ковбас давали і масло харашо було...». її сусідка по кімнаті Є. Кривонос (04.09.1943 р., Berlin Karow) писала рідним: «...Папашо ми як прихали то 4 дня не робили а тоді 1 числа у вечері розділили по роботах. Мамо ми попали на легку роботу ми усі вместі з дівчатами хлопці з нами не роблять Сашка робить отдельно од нас. А Колька лежить у лазареті ми і не знаїмо де. Ми робимо на фірмі ми там грузимо вещі робимо ми од 7 ранку до. [нерозбірливо автор] вечора. їсти дають нам 2 рази в день 300 гр. хліба. Ми знаходимось за берліном.».

Умови праці та «якість» харчування

Незважаючи на заздалегідь визначений найнижчий соціально-правовий статус працівників «зі Сходу» у ієрархії іноземних робітників у Третьому рейху, аналіз їх епістоляріїв свідчить про те, що умови, тривалість та розмір оплати їх роботи, проживання та норми харчування залежали від типу підприємства (державне чи приватне), установи чи організації, регіону перебування, посади, яку займали «остарбайтери». У найскрутнішому становищі перебували ті люди, які потрапили на великі промислові підприємства, заводи військового призначення, шахти, порти та працювали звичайними чорноробами на найтяжчих роботах чи шкідливих роботах. У багатьох повідомленнях люди відкрито описували нестерпні умови праці, мізерний раціон, безправне становище, проте, як відомо, частина таких листів не доходила до адресатів. Марія Федина потрапила працювати на порохову фабрику Лібенау (Liebenau), що була дуже небезпечним хімічним підприємством та одним з найбільших виробників пороху у Третьому рейху. З трудового табору Штеєрберг (Ostarbeiterlager Steyerberg ьber Stolzenau / Weser) у жовтні 1942 року повідомляла: «.Работаю на заводі. Я забула як то чотири або п'ять раз в день їсти. Я їм два рази вдень дві неділі, а на третю раз в день їсти варять суп з моркви, бруква, буряк, капуста, картошка і вода. два рази в тиждень четвер і ниділя картошка в мундерах і триста грам хліба. Літо минуло, а я нибачила, ні огірка ні помідора...». Клавдія Пшон (01.09.1943 р., Lager Schьtzenhaus І, Stgt.-Weil im Dorf) описувала батькам свої умови роботи та порівнювала їх зі становищем подруг, які працювали на інших підприємствах: «.Живу постарому, як вам вже відомо. Одержую від Шури, Дусі і Марусі пісьма. Шура пише, що неважно, так як і мені, а Дуська пише з великими задачами, що їй дуже гарно та коники вистроює. Роблю січас на заводі 10 г. в першу зміну з 6 г. утра до 5 г. вечора, а в другу зміну з пів 1-го до 11 г. ночі.». Марія Дворецька (15.08.1943 р., Lager Friderike, Stuttgart-O) переповідала свій мізерний раціон: « Мамочко я живу постарому

роблю на фабриці живу в дому а не влагері. хліба вдень зїдаю 150 гр. приварок суп та капуста з картоплею або шпінад з такіх листочків як у нас щавель. а жир потребляю тіко внеділю 25 гр. ковбаси і 25 гр. мяса. Общим жирна вовсю.».

У листі Марії Коростілової описуються тяжкі умови роботи, голодні будні та зверхнє ставлення представників «панівної раси» (11.09.1943 р., Gemeinschaftslager Brauhaus I, Hannover-Linden): «.Мамочка! Я взяла вашу открытку прочитала що вы там живете пока хорошо дали вам город есть все на городе, я мамочка ничего тут ни кушаю, только смотрим как немки кушают все и огурцы и баклажаны, а я мамочка стою за станком и света невижу, все згадую что когдато я с вами жила вместе и ела все. ». Зміст листа Лілії Дубрової (Ostarbeiterlager «Romeo», Wien ХХ/20), надісланого 23.08.1943 року з Відня до Миколаєва, цінний тим, що у ньому описуються тривалість, умови та розмір оплати праці, забезпечення одягом, взуттям та харчами, вартість деяких послуг: «.Мама, работаю я 10 ч. получаю 16 м.в 2 нид. Кушать хватает хлеба 250 гр. Робота не очень тяжелая, но очень грязная очень жарко в цихах шум пока отработаеш те часы, то можна оглохнуть. сильно жарко. Мамачка... здесь купить ничого низзя чулки здесь простых нет только шолков. раз надел.

Образно-емоційне сприйняття реалій свого скрутного становища, переживань, туги за батьками та рідною Україною інколи відображено у листах примусових працівників за допомогою фольклору чи фразеологізмів. Матюхіна Олександра (07.09.1943 р., Ostarbeiterlager Zweibrйcken, НотЬш^егеїгаВе) зверталася до рідні: «Ой! це ж вітер це весняний тут сосни колише до матері на Україну дочка листа пише. Ой! як міні тут вже набридло ці листи писати. Міні хочеться добиться додому до хати. Ой коли б я моя мама на це право мала я б до тебе прилетіла та й все б розказала. Ой! Ви пташки сизокрилі вас багато тут літа. Віднесіть на Україну Моїй Мамочці листа

У своєму листі з міста Мельдорф Олександра Подопригора зверталася до матері з с. Привільне Привільнянського району (нині Баштанський район): «Мать! пишу пісьмо от дочки, шлю тебе привет из далека, что жива но жизнь моя рабита отдалена, скучна и грустна. Вспомни Мать! когда я жила дома и ходила к подругам гулять, а тепер я сильно обеднела, позабыли письмо написать. Ничего мать ты дорогая!! Вскром времени вернуся я домой. Расцветет жизнь наша родная и разкажу Вам обо всем. Мама ты наша родная, не грусти об нас, и не плач (об меня и об Феде) Мы вернемся, живы и здоровы Положимся рядом у ковать Будим спать в родном своем доме, Будим кушать вместе за столом, и разказывать сонные сказки «А там, А там, а там...» обо всем.. .».

Виснаження, захворювання та виробничий травматизм

Тяжка та тривала праця, недоїдання сприяли швидкому фізичному виснаженню людей та поширенню серед них хвороб, що є достатнім свідченням реальних скрутних умов, від яких потерпала частина примусових працівників. Серед листів, датованих осінніми місяцями 1943 року, зустрічається інформація про те, що хворих людей окупаційна влада нібито масово відправляє з трудових таборів «додому на лікування». Наприклад, Андрій Литвак (19.09.1943 р., Ostarbeiterlager Mariensiel, Wilhelmshaven) повідомляв у вересні 1943 року наступне: «... я жив и здоров на сиводняшний ден Мотя наши больные выехали домой 15 сентября и много. Снашиго лагеря 100 человек.». Тексти кореспонденції свідчать, що поодинокі випадки повернення хворих людей з трудових таборів мали місце у першій половині 1943 року. Проте інформація про такі прояви масової «гуманності» нацистської влади восени 1943 року не викликає довіри з декількох міркувань: по-перше, здоров'я хворих чи фізично виснажених людей мали б поправляти у місцевих лазаретах; по-друге, витрачати фінансові ресурси, перевантажувати трафік залізничних шляхів для того, щоб масово відправити на лікування «неповноцінних» згідно нацистських расових переконань людей додому в умовах підготовки до евакуації німецької армії у зв'язку з наступом радянських військ восени 1943 року, поголовну депортацію працездатного населення з окупованих територій, не мало сенсу. Імовірно, безнадійно хворих та виснажених людей відправляли на знищення у табори смерті, а решті примусових працівників повідомляли, що їх колег відправляють «на лікування додому». У будьякому випадку, перевірка такої інформації потребує додаткових досліджень.

У приватній кореспонденції можна чимало віднайти інформації про травматизм на виробництві, що супроводжували остарбайтерів під час примусових робіт. Максютенко Ніна повідомляла батькам, що їй два рази загрожувала смерть на по-роховій фабриці Лібенау (Ostarbeiterlager Steyerberg ьber Stolzenau / Weser), коли її електрокар, на якому вона розвозила їжу зіштовхнувся з іншою машиною . Гедьєнко Ольга (Lager Stadtgraben, Gцppingen / Wttbg.) описувала причину своєї травми та умови перебування у лікарні: «.Дорогенька моя рідненька мамочка я уже 1,5 місяць не писала пісьма тому що я лежу зараз у городському госпіталі місцяць. В мене болить права нога у спупні на згибі дуже велика рана, що я вже більш як місяць не встаю. Рвали груші і я впала з неї. Мамочко, робили операцію мені зараз уже харашо не плачте, не журіться за мною. Дасть бог здоровя то можливо побачимось коли. Не думайте, що в мене сурьозне, я скоро можливо видужаю. Постель пухка і біла. їсти дуже і дуже хорошо.» .

Сезонний підробіток «OSTm»

Окремим українцям щастило поліпшити своє злиденне становище шляхом сезонного підробітку за межами табору у приватних господарствах німецьких родин. Шевченко Олександр (08.09.1943 р., Lager Ost BERKA / ьber Sonderhausen) писав невтішного листа батькам до села Інгулка Привільнянського району (нині Баштанський): «.міні нащо харчів трохи луче як у 33 року ну низнаю якдалі ну пока що пускають до баура работать то споживаїмось, трохи колоски собіраімо, та варимо Кутю.» . Ященко

Свідченням скрутного становища значної частини українських примусових працівників є постійні прохання у листах надіслати продукти харчування та одяг, а також інформація про ін-тенсивність їх надходження. Олександра Ільяна потрапила працювати на відому в Німеччині фабрику з виробництва жувального тютюну «G. A. Hanewacker» (Nordhousen / Narz, Thьringen). З її листа від 26 серпня 1943 р. дізнаємось: «...Мамочка 16.08 я получила 37 пос. сало, малай, семечки, масло 2 короб., мамочка спасибо что Вы так беспокоитесь за меня, но все же я никакого известия не имею уже 3 месяца по сегодняшний день.

Жизнь моя одинокая, скучная. Мамочка вот еще что не шлите мне хлеб, у меня есть, нам дают 300 гр. и я привыкла, я знаю что Вы сами не имеете. Мамочка спасибо, спасибо за все, бог даст вернусь тогда я Вам не дам в обиду никому...» . У кореспонденції інших примусових працівників можемо знайти й такий перелік отриманих речей та продуктів: «.я все получила платя носочки семичек бубки з абрикос и абрикоси, и цвиточки.. ,» .

Кардинально покращити матеріальне та харчове забезпечення остарбайтерів не могли продуктові та речові посилки через ряд обставин: їх обмежена вага (250 гр.), хоч і дозволялось надсилати декілька штук за один раз; наявність дозволу на надсилання родичами чи отримання власне самими остарбайтерами таких посилок; стабільна робота поштової мережі; скрутне матеріальне становище родин на окупованій території України.

Оплата праці та бартер

Опрацьована маса досліджуваних джерел засвідчує, що зарплата остарбайтерів була в межах 16-60 марок на місяць. Такий розмір коштів не міг задовольнити необхідні потреби людей через високі ціни, карткову систему отримання більшості товарів у Німеччині. Виявлена інформація дає уявлення про ціни на товари та послуги: «10 марок за метр белого шелка» , «30 марок юбка» , «8 марок хліб» , «прино-шене пальто демісезонне 75 марок» , «жіночий ручний годинник 75 марок» , «кожані ботінки 50 марок, костюм 60 марок» , «8 пятиминутных фото 1 марка» , «1 папироса 1 марка» , «ремонт жіночих туфель 7-8 марок» .

Вочевидь, що за таких умов з поміж примусових працівників набув поширення бартер. Універсальною твердою «валютою» у таборах став тютюн, наявність якого дозволяла придбати додаткові продукти харчування, необхідні речі, одяг чи взуття. Надсилання тютюну влаштовувало також і родини примусових працівників, оскільки виростити його у домашніх умовах було легше, ніж передавати інколи останні продукти харчування чи одяг, який можна було обміняти в умовах дефіциту, тютюн підходив під вагову категорію посилок, на відміну від продуктів не псувався швидко. Володимир Дорошенко з австрійського міста Лінц (Lager 51, Linz / Donau) у вересні 1943 року повідомляв: «... Живу пока нічого є вшо взуця і одіця у виходний день двоє часів імєю одні ручні одні карманні. а з чого це я все посправляв за табак. табак тут стоїть на високому місці.» . Про дефіцит тютюну свідчать численні повідомлення, з яких також зрозуміло, що «...навіть німцям видають по 3 папіроси на один день.» , а примусові працівники з України отримують «.20 гр. табака и по пять сигарет в неделю.» .

Гаврилова Євдокія (17.09.1943 р.,

Gemeinschaftslager «Hirtenweg»,

Osnabrьck) просила не надсилати посилки та повідомляла, що може сама себе забезпечити потрібними речами: «...мама я очень благодарю вам, т. Даши и Муси за посыл., но очень нехорошо что вы отрываете от себся ведь вам трудней переживать это время. Я здесь сама и для себя смогу достать что необходимое. А так ж с харчей мне хватает. Мама я купила себе туфли, парусовые в лагерфюр. А в том ла-гере где я была я за отрез сица на платье и отрез сатина на блузку, выменяла себе туфли приличные коженые на венском каблучку. Мама я получаю по 20-25-30 марок. Но мене до получке нехватает. Я покупаю что могу, 8 марок хлеб в другом лагере, а также в магазинах разную зелень. но насчет фрукты трудней.» . Проблему придбання різних речй в умовах інфляції та карткової системи описував Василь Лобановський (28.08.1943 р., Lager 57, Linz /Donau): «... В городі можна достать картошки, огірків і разної зелені а такого остального нічого не достаниш а тільки на купони, а купон за гроші не достаниш а тільки за табак бо грішми ніхто не нуждаїтся..» .

Досить часто у листах примусові працівники не випадкового детально описували особливості клімату регіону, до якого вони потрапили. Більше щастило тим, хто потрапляв до місцевості з м'який кліматом, що дозволяв легше пережити зиму, не витрачати кошти на придбання теплого одягу, та й у робочих цехах чи бараках було не так холодно. Так, Сербіна Марія писала батькам з Відня: «.Я живу постарому. Погоды хорошие теплые. Одется во что есть, туфли тоже есть, если бы эта зима была бы такой, как была прошлая, было бы очень хорошо.» , «.в прошлую зиму ходила без головного убора.» .

«...работа моя легкая и чистая, и в теплом помещении.»

Трохи краще харчове забезпечення та легші умови праці мали ті остарбайтери (особливо жінки), які уникли праці на шкідливому чи тяжкому виробництві, потрапили до міських лазаретів, будинків для догляду за людьми похилого віку, працювали на табірних кухнях підприємств та організацій, в офіцерських столових, ресторанах чи готелях, працювали перекладачами, займали низові керівні посади або були «кращими на виробництві», у приватному та сільськогосподарському секторі та ін. Віра Куделя потрапила до знаного в Німеччині центру для догляду за людьми похилого віку «EgestorffStiftung-Altenheim» (Osterholz-Tenever, Bremen) у Бремені, де працювала на кухні з багатьма українськими дівчатами: «.На другий день ідем ми на роботу і ці дівчата вместі з нами вони вже по году, по німецькі добре говорять вони в нас за переводчиків, і поставили нас на кухню так шо нам тут дуже добре, їсти є все і спать комната красіва нас знаходиться 3 дівчат. їсти в нас є і досі сало і сухарі ми його вже не їмо бо нам вдосталь всього. Ми гуляєм в саду коло нашої кімнати. Природа мені дуже наравиця красіво зелено.» . Лук'яненко Євгенія у Дюссельдорфі трудилася «на льотческій кухні», зранку прибирала у ресторані, а потім готувала обід46. Махов Микола у Кенігсберзі («Warthe» Lager, Kцnigsberg), як один з кращих спеціалістів по табору, у складі 21 чоловіка отримав білу білизну та мешкав в окремій кімнаті47. Требухіна Олександра робила у жіночому таборі м. Оснабрюк (Gemeinschaftslager Osnabrьck-Sьd, Lg 1) разом з іноземними працівниками, їду отримувала нарівні з голландцями, тому на їх заводі було краще, ніж в інших місцях48. Капша Василь працював у фірмі F. Gцbber & Co. (Eystrup / Weser), що з моменту заснування у 1888 році Фрідріхом Гьоббером й донині займається пере-робкою фруктів та ягід на варення, джеми та ін. У листах повідомляв: «...Дорога моя мамаша нам наш шеф фабрики построїв байрак для своїх робочих нам тут луче нас мало барак здоровий нас усього 20 чоловік 10 руських 10 поляків усігда наволі кормлять харашо...»49. Посашкова Мотрона (Мотя) разом з Галиною Безручко з Єланецького району потрапили на фабрику з дорогие папаша и мамочка работа моя легкая и чиста и в теплом помещении... гулять ходим каждое воскресенье.»50, «.кушаем 3 раза в день..»51, «.жа-лованье нам прибавили получаю за 2 недели 23 марки на работе обращаются з нами дуже добре уси женщины уважают нас.»52. Легші умови праці мали й ті, хто працював у таборах чоботарями53, ремонтували або шили одяг54. Порошина Таня працювала на ковбасному заводі фірми Fritz Ahrberg у столиці сучасної федеральної землі Нижня Саксонія у м. Ганновері (Hannover-Linden). У вересні 1943 року описувала свій посилений раціон так: «.знаю хорошо что и дома сейчас не добро мы хоть получаем 300 гр. хлеба печеного, хорошего как у нас был на 1,5 кг. У нас варят в понедельник суп с капустой на другой день картошку и что небудь мясное 3-й день суп с морквой, 4-й картошка в мундерах и подлива с гарчици 5-й день картошка, подлива мясная, красная или белая или зеленая капуста и суп редкий, в субботу суп все вместе квасоля со стручками, морква, цветная, белая капуста, горох, соленые огурцы вся сместь но все варят укусное, жирное. Сначало было плохое но теперь привыкли ко всему. Часто варят кисель или вареные яблоки или груши, сливы на второе ложки по 3-ри часто жарят картошку с яйцами до шпинату или до зеленой капусты.

Шпинат это такое зелень как щавель только не кислое.» всіх примусових працівників, адже деякі з них у листах описують відносно нормальний режим роботи в обставинах війни, людяне ставлення деяких господарів, створення родин та народження дітей, плани на майбутнє, на світлинах постають перед дослідниками усміхненими, з «німецьким зачісками», «у костюмах», «ходять у кіно», «п'ють пиво та сітро», «весело проводять дозвілля у вихідні чи святкові дні», «засмагають на Дунаї», «захоплюються красою німецьких міст” та ін. Наприклад, сестри Олена та Євгенія Панченко 24 вересня 1943 року писали з тюрінгського міста Гера (Lager DьrrenebersdorferstraЯe, Gera) батькам до Миколаєва, пові-домляючи про своє тихе та спокійне життя: «...Живем по старому хорошо. Высылаем Вам свои фото с прическами. Сейчас идет мелкий дождь, пасмурно, а Женя тянет в кино. Сегодня 19.09. Воскресенье. Уже вечер. Я оканчиваю открытку. Пришли из кино. Очень интересный фильм «Смейся, паяц! ». Дома часто передавали такую оперу. Вчера ходили в город, фотографировались. В воскресенье открыты только кино. У нас утром уже прохладно. Ходим на работу уже в жакетах. Но днем бывает еще очень жарко. У нас все здесь так тихо и спокойно, что не верится даже, что война (если бы не газеты, то можно было бы думать, что война такой пустяк о котором не стоит думать). » . Маємо й чимало схожих епістоляріїв з трудових таборів Берліну. Ковальова Анна (18.08.1943 р., Gemeinschaftslager (R Lager) «TURBO», Berlin) надсилала повідомлення на Снігурівщину: «.Я живу вихідний, коли празник, то не робимо. Все харашо, тіко плохо, що я за вами поскучала не бачу вас. Одежі в мене хватає і все є що хочете, не так, як дома платя і юпка, а тут, що хоч тей є і надівай, ми всі дівчата подоставали і платя хароші і кофти, і юпки і туфлі. У неділю ходю в город у парк, у кіно. На качелі катаюсь, все харашо, весело проводу день. Як коли буває кому іменини, то купляємо сітра, пива, вина і гуляємо, як зможемо, у лагері три гармошки, у байраці грають вечері, вечері весело гуляють всі, а ранок, робота. Прошу вас не журіться за мною, я живу харашо.. .» .

Степаненко Марія (Berlin-Lichtenberg 0,18), розповідаючи про постійні авіаудари по місту та необхідність перебувати у бункерах, надіслала гарні фото, повідомляла:

Одна з проблем, яку дозволяють вирішити наявні світлини у листах, це візуалізація та ідентифікація автора листа як через одноосібну фотографію, так і на колективній відповідно. Наприклад, маємо два листа Качавської Марії з північнонімецького міста Брауншвейг (Braunschweig), де на одному фото зображено три жінки, а на іншому дві. У першому листі написано, що на світлині зображені «.. .Гладун Марія, Марія Н. і я.» (тобто вона, М. Качавська автор). На обох фотографіях є дві й ті самі жінки (у білому платті та у береті). Зрозуміло, що хтось з них є М. Качавська Але у якому порядку потрібно починати візуальну ідентифікацію? Зліва направо чи справа наліво? Проте, віднайшовши світлину та лист Гладун Марії, проаналізувавши зміст кореспонденції та фотографій усіх авторів, зрештою стає зрозуміло, хто з них Качавська Марія, а хто Гладун Марія.

Надзвичайно цінним історичним джерелом є ті світлини, на яких зображено табірну територію, фрагменти бараків, будівель, робочий чи святковий одяг людей та ін. У кінці серпня 1943 року Анна Дорошенко надіслала фотографію зі своїм другом Анатолієм з Берліна (Lager N° 400, Berlin-Lichtenberg), на якій можна розгледіти низькі дерев'яні бараки, огороджену колючим дротом територію, де міститься щось схоже на клумбу, на якій ростуть квіти, соняшники, можливо, якість овочі.

Чимало приватних документів зафіксували злочинну політику депортації та використання нацистськими окупантами неповнолітніх українських підлітків на примусових роботах або батьків з маленькими дітьми. Свої 16 років молодь зустрічала у німецьких робочих таборах, далеко від дому та своєї родини.

Окремі унікальні фото відображають вико-ристання праці українських підлітків 14-16 років на підприємствах нижньосаксонського міста Ганновер, нагрудні «OSTH», робочий спецодяг, дерев'яні колодки на ногах замість взуття, представників німецької адміністрації чи майстрів (Lagergemeinschafts Hannover e.V., Mьhlenberg Ricklingen) .

Кореспонденція остарбайтерів за період літа-осені 1943 року рясніє повідомленнями про наявність у таборах родин з маленькими дітьми , інформацією про облави на окупованій території України, поголовне вивезення населення «.. .и детей до 30 года в Германию.. .» .

Приватні листи та фото як ключ до пошуку інформації про загиблих чи «переміщених осіб»

Опрацьований автором корпус документів містить важливі деталі для дослідження історії примусової праці на окремо взятих військових чи промислових об'єктах. Зокрема, це з'ясування конкретних прізвищ і доль людей, що працювали на різних об'єктах, але вижили та повернулись до СРСР. Проте особливої уваги потребує дослідження біографії тих осіб, які були фізично знищені, загинули у Німеччині чи Австрії через тяжкі умови примусової праці, під час дій союзницької бомбардувальної авіації або не повернулись до СРСР через власні політичні погляди і становлять так звану категорію «переміщених осіб». Так, порівнюючи прізвища авторів листів та наявні архівні файли на всіх репатріантів, що повернулись до Миколаївської області, можна помітити велику кількість людей, які, напевне, відсутні з вищезазначених причин. Зусилля автора з перевірки інформації про деяких авторів листів у наявних фільтраційних справах, опитувальних листах, спогадах показали перспективу проведення до-сліджень за вищезазначеними аспектами. Дослідники, які аналізували джерелознавчий потенціал епістолярію «остарбайтерів», не звертали увагу, що цей комплекс документів є ключем до пошуку у вказаних автором напрямках.

Більшість трудових таборів для «східних працівників» зосереджувалась у безпосередній близькості до промислових об'єктів, тому дуже потерпали від дій бомбардувальної британської авіації чи інших союзників. Тема авіанальотів є однією з магістральних тем листування. Документи свідчать, що після тяжкого робочого дня люди не могли спокійно відпочити вночі, і це ще більше виснажувало психічно та фізично й так втомлених людей. Зрозуміло, що під час «килимових бомбардувань» значна кількість житлових бараків знищувалась разом з людьми, ніякої притомної статистики з цього приводу не існує. Ті, хто вижили, залишалась на певний час без нормальних умов існування. Результати таких на-льотів часто описувалось відкрито. Діковський Микола у серпні 1943 року з Г амбурга повідомляв (Ostarbeiter-Gemeinschaftslager Hamburg 48): «...За одну ночь половины Гамбурга не стало если не больше также пострадали и мы во все бараки были попадания зажигательных бомб но только 3 сгорело в остальных мы успели ликвидировать огонь. Мой барак сгорел также. Когда мы тушили огонь то прямо в комнату упал сбитый самолет и после этого уже ничего нельзя было сделать.» (частина листа залита цензорами фарбою автор). Через цензурні правки багато остарбайтерів повідомляли, що їх турбують «комарі» (літаки автор) або прилітають «летные птици» , тому сплять неспокійно.

Динаміка змін у житті примусових працівників

Листування примусових працівників дозволяє простежити динаміку змін у житті людей, що засвідчувала покращення або погіршення умов роботи, харчування чи забезпечення одягом упродовж певного періоду. Одні остарбайтери повідомляли про нормальне становище одразу після потрапляння до таборів, інші навпаки одразу було погано, а згодом життя покращувалось. У таких листах з-поміж іншої інформації трапляються цікаві дані про кількість примусових робітників у конкретному таборі та співвідношення за статями. У листі Надії Дречко (30.08.1943 р., Lager Veronika, Unterwellenbom / b. Saalfeld-S) знаходимо наступне: «...Я Вам писала, що мені харашо було. Ну зараз похужало, не знаю чому чи тому, що тепер нас більше у лагері. То було у лагері 40 дів. а тепер 150 хлопців було 600, а тепер 700.» . Осіпов Іван (06.09.1943 р., Lager Donau, Wien 141) повідомляв: «.утром суп в обед первое и второе вечером тоже суп хлеба 400 грам на сутки но мы ище докупаем чичас. Много лучи чем было сразу... я в суботу получил верхную рубаху сподники и піджачок а севодня получил рабочий костюм синий всо для работы а для виходного сами купляем но одежа дорогі.» .

Деякі епістолярії за період літа-осені 1943 року вказують певне поліпшення не тільки у забезпеченні, але й послаблення жорсткого контролю за «східними працівниками», у результаті чого згодом люди виходили у місто без наглядачів. Наприклад, Озеров Іван (Gemeinschaftslager Kampstr., Bьdelsdof ь. Rensburg) у липні 1943 року повідомляв, що у місто виходять ще у супроводі: «.в нас сечас пока стало хорошо харчи влучели. Воскрисеня нас водили в кино в город было звуковое кино. После кина ведут до канала чтобы мы купались хто не хочит купаца то шеф загоняет всех воду чтобы купалис. варят нам два раза вдень вобеде и вечерам. А утром хлеба пайка и масла.» как птіца я сійчас на всех неметких правах я получатиму гроші також в рівні з німецьким робітником я вже ниношу більше оста я неимею нікакой одзнаки я імею право зайті в любоє культурноє место самі пойміте я живу много лучше чем дома я получаю сій час очінь хорошую пішу...» .

Аналіз приватних листів остарбайтерів засвідчує, що статус примусового працівника певною мірою залежав від того, яким чином вони потрапляли до Німеччини: добровільно, примусово по мобілізації, депортовані з тюрьми чи табору поліції безпеки та СД для цивільного населення за порушення окупаційного порядку та ін. Гофман Генріх (09.09.1943 р., Lager Banterweg IV hams IV/I) просив брата Йогана надіслати документ від коменданта, що він добровільно приїхав до Німеччини . Фролов Олексій (24.09.1943 р., Gemeinschaftslager der D.A.F., Durchgangslager des Arb. Amte, Halle) турбувався про долю засудженого дядька: «.Теперь только стало ясно за дядю, очень не хорошо получилось, если бы он знал мой адрес мы бы здесь списались, а так нет возможности. Если дядя в Германии, то ему не будет плохо. Я уже встречал здесь таких, в каком положении находится дядя они сразу же переходят в цивильные и работают на равнее с другими. Я здесь, в нашем лагере встретил одного с Николаева Гарбузенко, он знает Нюру невестку и [нерозбірливо автор]., он до ареста работал в ресторане, а поэтому знает Нюру, а сейчас отправлен на работу наравне с другими.» .

В умовах наступу радянських військ та ін. Наприклад, з листів остарбайтерів зрозуміло, що вони знають, що «у селах розпускають колгоспи» , люди отримують «присадибні ділянки» , «...Батько ще поки вдома господарює, будує свій млин, такий який був колись у старе господарство.» . У цьому контексті привертає увагу листування між Вішул Ніною (Lager Schьtzenhaus І, Stuttgart-Weil im Dorf) та її родичами з села Білоусівка Вознесенського району. II уцілілі епістолярії (21 лист) є певною мірою унікальними, оскільки відображають текст кореспонденції та змістові ланцюжки діалогу між примусовою працівницею з Німеччини і її ріднею з окупованої території України. Родичі описували німецькі реформи у сільському господарстві, у результаті яких «ділять колгосп на дві частини по групах” , “у групах працює 7 господарств» ; залучення молоді 1925 року до трудової повинності з ремонту доріг на окупованій те-риторії , депортацію молоді до Німеччини ; кількість зерна, що отримували від «колгоспу» на кожного працездатного члена родини (10 кг) та утриманців (5 кг) та ін.

Для отримання різнопланової інформації інколи примусові працівники просили надіслати примірники місцевої преси: «.Дуже велике вам спасибі за газети, я ніби получаю їх із редакції. Так що я трохи можу орентіруватся поженіям світу. І відно по всьому, що стан на сході неважний, як зрівняю із внутрішніми порядками. Наприклад: суд за забій худоби, трудова мобілізація, урожай. культур і т.д. По моєму на Україні занадто натягнуті віжці. Папаша! Остерігайтеся, обминайте, всього додержуйтесь як можна того, що вимагають, бо мені аж страшно читаючи судові вироки...» (М. Шкуренко. 16.09.1943 р., Treubach ьber Donau) . Важливим каналом отримання інформації про становище рідних в умовах нацистської окупації були приватні розмови із земляками з новоприбулих партій примусових працівників, особливо у таборах масової локалізації українських остарбайтерів .

Окремі епістолярії містять цікаву інформацію, що відображає масштаби залучення примусових працівників до економіки Третього рейху. Фрося Мателовська (Neu Isenburg) у листі від 30.08.1943 р. повідомляла: «.бо тут людий нашіх понад 3 міліона це Українців а поляків і французів тоже багато.» .

Подолання заборон у листуванні

Деякі остарбайтери намагались оминути офіційно встановлені ліміти на листування та передавали листи чи фото у посилках, через перекладачів табору , які їхали у відпустку на Миколаївщину. Більше можливостей було у подружніх пар, які надсилали чотири листи на місяць, а не два, використовуючи спочатку ім'я чоловіка, а потім дружини . У такий спосіб їх родичі отримували більше інформації. Наприклад, лист з ім'ям адресанта Галини Гагаріної (Ostarbeiter-Lager Erms, Dettingen bei Urach / Wьrttemberg) насправді написаний Анатолієм Гагаріним та містить його фото .

Практика показує перспективу відбору таких матеріалів для детального дослідження різних аспектів повсякденного життя упродовж визначеного періоду на якомусь конкретному об'єкті на прикладі мікроісторій людей (часто земляків з одного населеного пункту), які знаходились в одному таборі чи навіть у бараці. Крім того, СРСР у нацистській документації вказано як країну походження для більшості примусових працівників з України, а власне українців віднесено до «росіян» чи «радянської» національності. Через це у західних дослідників інколи викликають проблеми з ідентифікацією людей, вони не можуть встановити країну та регіон походження, національність примусових працівників, лише розуміють, що це «слов'яни».

Вищезазначені матеріали вже викликали зацікавленість в окремих дослідників, а також спеціалізованих документальних центрів, меморіальних музеїв, що займаються дослідженням історії примусової праці часів Другої світової війни на певних об'єктах військо-промислового комплексу. Як приклад успішної взаємодії з німецькими колегами можна навести співпрацю з Документаційним центром з вивчення історії порохової фабрики Лібенау (Нижня Саксонія), Бременським університетом та Бременським музеєм-меморіалом «Бункер Валентин» (Denkort Bunker Valentin). Зусилля автора дозволили з'ясувати прізвища та скласти короткі біографії десятків примусових працівників з Миколаївщини, зокрема й жінок, які працювали на колишніх воєнних об'єктах Бремена та Лібенау. За висловом зарубіжних колег-істориків, віднайдена автором інформація доповнила їх знання з історії примусової праці саме українського населення у вказаних регіонах північної Німеччини. Перспективи таких пошуків автор окреслив у лекції на базі Landeszentrale fьr politische Bildung (Bremen) під час візиту до міста у жовтні 2017 року.

У підсумку варто зазначити, що наявність такої потужної епістолярної спадщини з оригінальними світлинами це перспективна база для вивчення історії примусової праці населення Миколаївщини не тільки на території Німеччини та Австрії, але й інших європейських країн. Матеріали листування містять детальну ретроспективну інформацію, що дозволяє дослідити особливості повсякденного життя остарбайтерів на підприємствах військово-промислового комплексу, в установах, організаціях, у приватних господарствах населення країн, до яких були депортовані українці. Серед різних мікроісторичних сюжетних ліній у приватній кореспонденції та змісті світлин наших земляків можемо виокремити основні елементи: процес депортації, види, умови та тривалість праці, розмір її оплати, норми харчування, наявність одягу, взуття, санітарно-гігієнічні умови мешкання у таборах, зовнішній вигляд бараків, особливості дозвілля та відпочинку, відображення нацистської офіційної політики та її зміни у ставленні до працівників «зі Сходу», ви користання дитячої праці, власні емоції людей, міжособистісні та міжетнічні взаємини і фактори вплину на них, стан здоров'я та ін.

Такі матеріали можуть бути використані для публікації документальних збірок, підготовки виставок у музеях-меморіалах тощо. Наявність такої кількості неопублікованої кореспонденції має спонукати до об'єднання зусиль українських та зарубіжних вчених для дослідження цієї важливої для суспільства теми.

Подальшого висвітлення потребують такі аспекти: вивчення історії примусової праці українського населення на окремих об'єктах військово-промислового комплексу, в установах, організаціях, зокрема, залучення неповнолітньої молоді; на основі наявної колекції документів виявлення людей, які не повернулись через вказані у статті причини на Миколаївщину у процесі репатріації; дослідження повсякденного життя окремих остарбайтерів виключно на основі їх листування (містять до 60 епістоляріїв від однієї персони); висвітлення особливостей проведення дозвілля працівниками «зі Сходу» у вихідні чи святкові дні та ін.

Література

архів остарбайтер державний

1.Chistova, B. E., & Chistov, K. V. (Comps.). (1998). Preodolenie rabstva. Fol'klor i yazyk ostarbajterov. 1942-1944 gg. Moskva: Zven'ya. [in Russian].

2.Chyrkova, M. (2013). Pryvatne lystuvannia iak dzherelo z istorii zhyttia tsyvil'noho naselennia periodu tymchasovoi natsysts'koi okupatsii (na prykladi Poltavschyny). Kraieznavstvo. Naukovyj zhurnal, 3 (84), 124-132. [in Ukrainian].

3.Garazha, N. A. (2016). Pis'ma ostarbajterov kak istochnik mikrosocial'noj istorii i istorii povsednevnosti Velikoj Otechestvennoj vojny (na materialax kollekcii pisem ostarbajterov v fondax gosudarstvennogo arxiva Respubliki Krym). Gumanitarnye iyuridicheskie issledovaniya, 4, 24-30. [in Russian].

4.Marmilova, O. S. (2017). Dzherela do vyvchennia istorii ostarbajteriv z Donechchyny. (Candidate's thesis). Vinnytsia. [in Ukrainian].

5.Medchuk, M. Z. (2005). Z lystiv ta spohadiv prymusovykh robitnykiv Tret'oho rejkhu (za fondamy Derzharkhivu Mykolaivs'koi oblasti). Arkhivy Ukrainy. Naukovo-praktychnyj zhurnal, 1-3 (256), 418-425. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru