Селянство в уявленнях Олександра Кониського

Размещено на http://www.allbest.ru//

Селянство в уявленнях Олександра Кониського

О. В. Дяченко

У статті подано аналіз уявлень та ідей про українське селянство у поглядах, публікаціях, поетичних та літературних творах громадського діяча, народолюбця Олександра Яковича Кониського. У роботі показано, на прикладі одного з представників української інтелігенції другої половини ХІХ ст., зв'язок української ідеї з образом селянства як носія національних рис.

Ключові слова: селянство, національна ідея, недільні школи, народна

освіта.

В статье представлен анализ представлений и идей об украинском крестьянстве во взглядах, публикациях, поэтических и литературных произведениях общественного деятеля, народолюбца Александра Яковлевича Конисского. В работе показано, на примере одного из представителей украинской интеллигенции второй половины ХІХ ст., связь украинской идеи с образом крестьянства как носителя национальных черт.

Ключевые слова: крестьянство, национальная идея, восскресные школы, народное образование. селянство кониський публікація

The article presents an analysis of ideas and ideas about the Ukrainian peasantry in the views, publications, poetry and literary works of public figure, people lover Alexander Yakovlevich Konisky. The paper shows, by the example of one of the representatives of the Ukrainian intelligentsia of the second half of the NINETEENTH century, the connection of the Ukrainian idea with the image of the peasantry as a bearer of national traits.

Key words: peasantry, national idea, Sunday schools, public education.

Дослідження ролі українського селянства у формуванні української нації та як носія національних культурних рис у другій половині

ХІХ ст. є сьогодні недостатньо вивченим в українській історіографії, проте актуальним. Все частіше з'являються нові праці науковців з даної проблематики. Дослідження елементів структур свідомості українського інтелектуального проводу, зокрема дотичних селянства, дозволяє розширити традиційні рамки вивчення національного руху, які переважно зосереджуються на його практичній діяльності або персональних поглядах найяскравіших представників [17, с. 3].

Спільне бачення селянина було важливим чинником самоіден- тифікації і мобілізації української інтелігентської спільноти. Хоча безпосередньо на українське селянство ці уявлення справили мінімальний вплив, вони зумовили формування напрямків та пріоритетів наукового вивчення селянства, а також і масових стереотипів, що успішно функціонували і у ХХ ст. та частково зберігаються і зараз [17, с. 167].

Для українського руху другої половини ХІХ ст. однією з центральних тем інтелектуального обговорення стала ідея простого народу, селянства. Саме вона лягла в основу оформлення нової української національної ідеології інтелектуалів, громадських діячів, науковців того часу, серед яких був і Олександр Якович Кониський.

Метою даної статті є відтворення уявлень громадського діяча, шевченкознавця, письменника О. Я. Кониського про селянство та його місце в українській суспільній думці 60 - 80-х років ХІХ ст.

О. Я. Кониський (1836-1900) народився на Чернігівщині. Виходець із збіднілої дворянської родини, рано осиротілий, він тяжко пробивався до освіти. З чернігівської гімназії тринадцятирічного хлопця виключили за вірші, писані українською, у ніжинському повітовому училищі він недовчився через нестачу коштів і хворобу очей [3 с. 4-5].

Протягом 1853-1854 рр. О. Кониський здійснив подорож по Чернігівській та Полтавській губерніях, під час якої знайомився із життям та побутом різних суспільних верств, особливо селянством. Вже у ті молоді роки він виступав за свободу особистості від політичного й економічного гніту політичного ладу Російської імперії, протестував проти кріпосного права, мріяв про визволення селян. Проте у своїх поглядах та політичній позиції громадський діяч не схилявся до рішучих дій, а залишався на позиціях лібералів-реформаторів, а тому головну надію покладав на урядові реформи.

Згодом Олександр самотужки склав іспит на кандидата права і провадив юридичну практику в Полтаві, допомагаючи селянам у їхніх конфліктах з чиновництвом та панами. Саме цей факт і відрізняє Олександра Яковича від багатьох ідеологів селянства сучасників, оскільки він не просто описував їхнє життя, побут, а й намагався допомогти конкретними діями.

Тут, на початку 1860-х рр., він увійшов до новопосталої української громади, викладав в ініційованих нею народних школах, для яких уклав кілька українських підручників тощо. У цей час більшість суспільних течій імперії були переконані, що всі категорії селян потребують навчання рідною мовою, адже саме це вважалося запорукою національного поступу [16, с. 92]. Не виключенням став і Олександр Якович, який активно взявся за реалізацію цієї ідеї.

Громадський діяч не обмежувався тільки загальним з'ясуванням теоретичних положень і такою ж постановкою проблем широкого розвитку національної освіти для народу. Він висунув конкретну практичну програму в цьому напрямі, активно взявшись за її реалізацію: виступав з публічними лекціями, писав підручники для початкової школи «Українські прописі» (1862), «Арифметика, або Щотниця» (1863); як і М. Костомаров, та П. Куліш, відстоював потребу відкриття національних шкіл і викладання в них українською мовою. З цією метою до цензури було подано підручники з географії та історії, а також книжка для народу з правознавства; жодна з них, проте, не була допущена до друку і жодної не повернули авторові.

Шкільна програма, за переконанням О. Кониського, повинна відповідати життєвим потребам, загальному економічному побуту та бути співвідносною з віком дитини, знаходячи свій вияв у навчанні рідною мовою, вивченні національної культури, історії, літератури тощо. Порушені О. Кониським проблеми шкільної народної освіти, недільних шкіл, мови викладання, підготовка підручників для навчання селян виявились гостро актуальними і такими, що виходили за межі суто педагогічного виховного значення. Це була своєрідна форма боротьби за національні права українського народу. Він активно сприяв відкриттю недільних шкіл на Полтавщині, шукав меценатів, усі зароблені кошти віддавав на народну освіту, безкоштовно викладав тощо. Тому серед чиновників Полтавської губернії та місцевого панства, ім'я О. Кониського стало ненависним, на нього постійно сипалися доноси. Так, наприклад, у січні 1863 р. за поширення «малоросійської пропаганди» він опинився в «адміністративному засланні» (тобто без суду й слідства) у Вологді, а пізніше - Тотьмі. З огляду на серйозне захворювання в тамтешньому суворому кліматі йому дозволили 1865 р. перебратися до Воронежа, а пізніше виїхати лікуватися за кордон. Повернувшись через рік, проживав з родиною на півдні України під поліцій- ним наглядом до 1872 р., пізніше оселився в Києві, де проживав до самої смерті.

Його уявлення про селянство, як і інших представників українського руху, формувалися в суперечливих інтелектуальних умовах. З одного боку селянство часто у творах та статтях українських інтелектуалів ідеалізувалося, а з іншого - пропонувалося пізнати селянина таким, яким він є, відмовитися від втішних ілюзій на користь об'єктивного знання про нього. Надмірна ідеалізація селянства властива лише раннім творам О. Кониського, які мали явно антикріпосницький характер, включаючи сюди і оповідання, що написані російською мовою «Беглые» (1862) і «Пьяница» (1862).

Одним з найнагальніших питань для української думки другої половини ХІХ ст. став опис глибоких змін, які переживав селянський світ після 1861 р. Позитивні очікування щодо відміни кріпосного права швидко змінилися на критику соціально-економічних умов, в яке потрапило селянство. Протягом 1861-1863 рр. Олександр Кониський особисто їздив по селах Полтавщини й Чернігівщини та намагався роз'яснити селянам сутність, переваги та недоліки селянської реформи. Його публікації та художні твори представляють селянина безпомічним заручником нових для нього соціально-економічних умов та жертвою всебічної експлуатації [10, с. 13-15]. Як стверджує у своїх дослідженнях Т. В. Портнова, картини сільської ідилії першої половини ХІХ ст. заміщують панорами суцільного лиха, а мотив селянського зубожіння, а селянина як злиденної особи стає часткою національного міфу [17, с. 166].

У 1870-х рр. ХІХ ст. виразною стала тенденція, властива усім східноєвропейським національним рухам, переходу від відстороненої ідеалізації селянства як носія народного духу і моральних чеснот до більш реалістичного його бачення, із поширенням гасла роботи «на рідній ниві» і «на народну користь». З іншого боку, на формування уявлень про селянство істотно впливали не так матеріали конкретних досліджень селянського світу, як ідеологічні побудови [17, с. 4]. Як критично схарактеризував цю тенденцію М. Драгоманов у «Чудацьких думках про українську національну справу»: «Інтереси становлення української нації нового часу вимагали не наукових досліджень, а ши- рення міфологічних чи напівміфологічних бачень «козацької слави» чи «народу нашого» [2, с. 343].

Основні погляди, піклування щодо становлення і розвитку національної ідеї і селян як єдиного її носія О. Я. Кониський висловив у своїх статтях «Український націоналізм» [12], «Коли ж виясниться? (За проводом повісті І. Левицького «Хмари»» [6], «Листи про Ірлян- дію» [7] та літературних творах [4; 5; 8; 9; 11; 13-15]. У своїх публікаціях громадський діяч спробував дати теоретичне обґрунтування українського націоналізму і висловив міркування про стан українського селянства, культури і мови в умовах колоніального гніту й тотальної русифікації.

У рецензії на твір І. Нечуя-Левицького «Хмари», О. Кониський звернув увагу не так на сам твір, як на порушені в ньому національно - політичні проблеми: «Просимо читателя не сподіватися від нас розгляду «Хмар» на підвалинах чистої естетики - наперед ставив до відома читача критик. - Сего ми не зробимо, не через те, щоб маловважали естетику - ні! за естетичним розвоєм ми вважаємо великий вплив і инчі сторони громадського життя; але на сей раз ми не ставимо своєю задачею естетичну критику: ми подивимось на героїв «Хмар» з инчого боку, бажаючи врозуміти, що завело в хмари тих героїв, яким побитом можна розігнать хмари і коли виясниться (тобто розпогодиться - авт.) на годину в нашому громадському житті?» [6, с. 768].

Зазначимо, що О. Я. Кониський слово «нація» традиційно ототожнював зі словом «народ», що у свою чергу, означало передусім етнічно-мовну спільноту, тобто тих, хто належав до української «нації» за правом народження. Отже, українська національна ідея у розумінні О. Кониського - це також боротьба за збереження і розвиток національної мови, культури, літератури, за створення національної школи, національної інтелігенції, тобто боротьба за національне відродження.

Однією з центральних проблем формування національної ідеї була також проблема взаємин інтелігенції з селянством. Селянство становило більшість серед усіх верств населення українських земель. Прагнення пізнати «народний ідеал», «розчинитися» у стихії простолюддя, «злитися» з ним, присвятити себе служінню й захисту інтересів принижених і скривджених надихалося глибоким почуттям любові до народу, що породжувала велику віру в творчі сили, і це стало моральною основою діяльності багатьох народолюбців [18, с. 231].

У своїх літературних оповіданнях, віршах, повістях, письменник інколи ідеалізував селян, а негативні риси їхньої вдачі пояснював зовнішнім впливом несприятливих історичних умов та соціально - економічними обставинами. Він пропагував, що саме інтелігенції належало пояснити селянинові, цьому «інстинктивному українцю», ким він є насправді і як потрібно сприймати світ в національних категоріях та до традиційної самоідентифікації «я - тутешній, православний, селянин» додати ще й «українець». У поезії О. Кониського знайшла нове художнє втілення проблема народу в її безпосередній причетності до життя і самоусвідомлення української інтелігенції; позиції автора й героя збігаються у розумінні потреби зближення інтелігенції з наро- дом. Вірячи у здорове моральне начало народу та його розум, поет ніколи не замикався у колі місцевих проблем.

Для більшості письменників середини ХІХ ст. селянин не був істотою винятковою. Допомогти селянинові здолати два головних, на думку Олександра Кониського, лиха - бідність і нерозвиненість - мала просвіта та постійна дієва підтримка інтелігенції, яка повинна стати для народу порадником, вчителем, адвокатом, лікарем і т. д. Тому однією з головних проблем для нього була проблема взаємодії інтелігенції з селянством. В поезії та художніх творах О. Кониського бачимо процес, що був характерний для другої половини XIX ст., коли певний лад мислення і художніх засобів переплітався все більше з повсякденністю, якою ніби підкреслювались зміни в суспільному житті, що й диктувало українській літературі та поезії свої теми і свої закони.

Ідеологія формування української ідеї у свідомості О. Кониського полягала, насамперед, у заклику до соціального визволення. Проте його націологічні погляди не можна трактувати однозначно. Їх сильна сторона у тому, що у своїх працях, хоч і опосередковано, але все ж було обґрунтувано окремішність українських селян від російських і польських, визначено національні риси характеру тощо. Для нього селянство стало об'єктом просвітницьких зусиль, джерелом матеріалу для творення національної культури, головним героєм та потенційним адресатом художніх творів і зрештою головною надією на успішність. А головна роль інтелігенції - стати транслятором української ідеї до інших соціальних верств.

Бібліографічні посилання

Антонович В. Б. Про українофілів та українофільство / В. Б. Антонович // Антонович В. Б. Моя сповідь: Вибрані історичні та публіцистичні твори. - К.: Либідь, 1995. - С. 135-142.

Драгоманов М. Чудацькі думки про українську національну справу / М. Драгоманов // Літературно-публіцистичні праці у 2-х томах. - К.: Наукова думка, 1970. - Т. 2. - С. 312-367.

Дяченко О. В. Олександр Якович Кониський / О. В. Дяченко. - Д.: Ліра, 2016. - 36 с.

Кониский А. Из воспоминаний старого полтавца / А. Кониский // Киевская старина. - Т. LXVПI. - 1900. - № 3. - С. 149-152.

Кониський О. Козацький ланок (З хроніки одного села на Україні) / О. Кониський // Кониський О. Оповідання. Повість. Поетичні твори. - К.: Наукова думка, 1990. - С. 163-209.

Кошовий О. (Кониський О.Я.) Коли ж виясниться? (За проводом повісті І. Левицького «Хмари») О. Кошовий // Правда. - 1875. - Ч. 19. - С. 768772.

Кониський О. Я. Листи про Ірляндію. Лист І./ О. Я. Кониський. - Л., 1904. - С. 1.

Кониський О. Наймичка / О. Кониський // Кониський О. Оповідання. Повість. Поетичні твори. - К.: Наукова думка, 1990. - С. 60-73.

Кониський О. Народна педагогія / О. Кониський // Кониський О. Оповідання. Повість. Поетичні твори. - К.: Наукова думка, 1990. - С. 147-155.

Кониський О. Ратай / О. Кониський // Кониський О. Оповідання. Повість. Поетичні твори. - К.: Наукова думка, 1990. - С. 540.

Кониський О. Я. Семен Жук і його родичі. Хроніка / О. Я. Кониський // Кониський О. Вибрані твори. - К.: Дніпро, 1986. - 427 с.

Кониський О. Я. Український націоналізм / О. Я. Кониський // Правда. - 1875. - Ч. 14. - С. 566-573.

Кониський О. Стельмахи / О. Кониський // Кониський О. Оповідання. Повість. Поетичні твори. - К.: Наукова думка, 1990. - С. 223-237.

Кониський О. Юрій Горовенко. Хроніка з смутного часу / О. Кониський // Кониський О. Оповідання. Повість. Поетичні твори. - К.: Наукова думка, 1990. - С. 402-510.

Кониський О. Хоча б постаті дожала! (Етюд з сільського життя) / О. Кониський // Кониський О. Оповідання. Повість. Поетичні твори. - К.: Наукова думка, 1990. - С. 340-345.

Портнова Т. В. Любити і навчати: селянство в уявленнях української інтелігенції другої половини ХІХ ст. / Т. В. Портнова. - Д.: Ліра, 2016. - 240 с.

Портнова Т. В. Селянство в уявленнях української інтелігенції 60 - 80-х років ХІХ століття : дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.01 «Історія України» / Т. В. Портнова. - Д.: 2008. - 212 с.

Присяжнюк Ю. П. Українське селянство Наддніпрянської України: соціоментальна історія другої половини ХІХ - початку ХХ ст. / Ю. П. Присяжнюк. - Черкаси: Вертикаль, 2007. - 637 с.

Размещено на Allbest.ru