Преса українських емігрантів у США: до питання формування національної ідентичності (на прикладі газети "Свобода")

Размещено на http://www.allbest.ru//

Преса українських емігрантів у США: до питання формування національної ідентичності (на прикладі газети «Свобода»)

Сектименко А. А.

У статті досліджується роль української еміграційної періодики на прикладі газети «Свобода» у збереженні етнічної, культурної, релігійної ідентичності та самобутності, адаптації мігрантів до нового середовища існування. Зародження української преси за кордоном розглядається як важливий етап, певна віха у розвитку та популяризації української тематики й проблематики за кордоном.

Ключові слова: преса; українські емігранти; газета «Свобода»; національна ідентичність; міжкультурна комунікація.

преса український емігрант

Вступ

Активний розвиток міжкультурної комунікації пов'язаний із початком глобалізаційних зрушень. Відтоді вона стала невід'ємною частиною у формуванні та становленні національно маркованої картини світу. Саме український журналіст поза межами свого рідного краю є носієм менталітету, традицій, звичаїв та образу своєї нації. Становлення української еміграційної преси припадає на кінець ХІХ - початок ХХ ст. Саме в цей період почала з'являтися потужна періодика на теренах інших країн, яка посприяла популяризації знань, поширенню української думки, утвердження національної ідентичності.

Постановка проблеми. У сучасному світі глобалізація є одним з важливих факторів у процесі міжкультурної комунікації.

У контексті формування світового українства важливим аспектом є залучення праць та досвіду українських діаспор до державного будівництва. При цьому слід пам'ятати, що до забезпечення присутності української нації у світі як рівної серед інших світових народів значних зусиль доклали і представники вільної української преси. Українські журналісти своєю працею допомагали українській еміграційній громадськості та її нащадкам впродовж багатьох десятиліть утримати свою національну самобутність. За умов швидких змін не лише в політичному житті, але й в культурній царині постає питання, яке ж майбутнє очікує українську спільноту на шляхах виживання в інокультурному середовищі, зокрема серед іноетнічних спільнот США. Тож вивчення еміграційної журналістики у контексті міжкультурної комунікації є, безумовно, на часі. У дослідженні ми маємо з'ясувати, як преса впливає на становлення національної ідентичності за кордоном.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Дослідження української еміграційної преси представлені під різними кутами зору, звертаючись до різних об'єктів дослідження. Першими хто почав досліджувати цю тему були праці діаспорян. Слід згадати праці М. Боровика, О. Бочковського, А. Животка, М. Маранчука, С. Наріжного, П. Кравчука, М. Куропася, І. Світа. В Україні серед авторів, котрі досліджували тему діаспорної преси, варто згадати О. Гриценко, А. Попка, Н. Сидоренко, О. Сидоренка, І. Срібняка та ін. Визначення ролі етнічної перси як форми та засобу збереження власної самобутності, з'ясування значення преси як джерела репрезентації історичних подій та засобом міжкультурної комунікація за межами батьківщини не втрачає своєї актуальності і досі.

Мета статті - проаналізувати українську еміграційну журналістику в системі міжкультурних комунікацій на прикладі української газети «Свобода» (США).

Об'єктом дослідження стала еміграційна україномовна преса, зокрема видання «Свобода» (США) за період з 1893 р. по 1903 р. Предметом дослідження є процес розвитку української журналістики в американському суспільстві останньої чверті ХІХ - початку ХХ ст. Методи дослідження. У роботі використано загальнонаукові методи аналізу, синтезу, опису та порівняння, що дозволило проаналізувати наукові праці, присвячені нашому дослідженню, та масив емпіричного матеріалу, представленого номерами видання «Свобода». Застосовані методи дали можливість визначити місце української еміграційної преси в системі міжкультурних комунікацій.

Результати і обговорення

Так звані нові емігранти з Європи почали прибувати до США в останні десятиліття ХІХ ст. Ці люди почали емігрувати, головним чином, з країн Центральної та Східної Європи через перенаселення, бідність, гноблення на своїй батьківщині у пошуках кращого життя. Українці емігрували до США, як правило, із Галичини, а також із Закарпаття та Буковини, які в той час перебували під польським, угорським та румунським впливом.

Роберт Парк ще в 1922 р. подав психологічний опис перших емігрантів: «Мова та традиції об'єднують мігрантів. Люди, які розмовляють однією мовою, вважають за краще триматися разом. Більшість мігрантів були селянами: їх життя в маленькому ізольованому селі було тихе, відносно помірковане і влаштоване; поведінка базувалася на особистих відносинах; звичаї та традиції забезпечували існування всього їх щоденного життя. В Америці вони ставали переважно робочою силою в сучасних промислових містах. Вони були змушені пристосовуватися до нового середовища, змінювати старі звички та формувати нові погляди. В Америці вони заснували свої організації, які стали втіленням їх нових ідей і потреб» [1]. Українське громадське життя почалося із прибуттям греко-католицьких священиків, які одразу почали організовувати парафії. Саме вони стали першими інтелігентами серед емігрантів, а церкви, які вони заснували, - відправною точкою для створення інших організацій. Священики були першими редакторами і видавцями української преси, дослідниками еміграції, авторами просвітніх книжечок і статей до газет та альманахів, розповсюджувачами літератури. Церковні будівлі служили як соціально- культурні центри. Саме там були створені перші бібліотеки, читальні, школи. Українські мігранти у місцях поселення прагнули створити свою пресу, розуміючи, що вона допоможе їм не тільки зорганізувати, а й зберегти власне церковно-релігійне та національне життя. Вони сподівалися, що власна періодика дозволить їм протидіяти явищу «плавильного тигля», що передбачало поступове розчинення етнічних груп в американському середовищі. Саме розвиток культури зарубіжного українства формував ту громадянську атмосферу, без якої суспільне життя було б розпорошене, а взаємини не мали б усталених зв'язків.

В історії української преси були видання, які сповідували національну ідею не десятки років, а ціле століття. Йдеться про першу україномовну газету на американському континенті - газету «Свобода». Вона почала виходити в невеликому містечку Джерсі-Сіті 15 вересня 1893 р. Функціонує і до сьогодні. Але історія промовистої назви «Свобода» почалась ще раніше. Перший український видавець на заокеанських землях - священик-просвітитель Агапій Гончаренко 1 березня 1868 р. опублікував перший випуск газети «Свобода» двома мовами - російською та англійською [2]. Публікації містили поеми Т. Г. Шевченка, засуджували імперську владу в Росії та неволю народу в різних країнах. Але історія його друкарні та газети була трагічною, він зазнав утисків з боку місцевої влади і тому розорився. Дещо пізніше газету «Свобода», яка стала загальноукраїнським виданням в Америці, почав видавати о. Григорій Грушка (1859-1913) [3]. Про ідею створення часопису головний редактор писав так: «Якась туга, якийсь сум стискав серце, коли українець через брак своєї газети довідується про себе самого чи то з польських, чи з словацьких газет, де наші справи не раз дуже брехливо представлено. Отже, в тих обставинах зародилась у мене мрія видавати власний часопис з українським серцем і українською мовою, навіяний українським духом. Не зважаючи на труднощі і перешкоди, постановив я видавати українську газету, називаючи її «Свобода», бо український нарід від віків бажає свободи» [4, с. 115].

З перших днів свого існування газета почала залучати своїх прихильників до громадського життя діаспори, привертати увагу до збереження рідної мови, української культури і України в цілому. Таким чином, часопис виконував роль посередника серед своїх численних читачів, слугував засобом зв'язку діаспори з батьківщиною, а також дозволяв українській громадськості бути достойно представленою в інформаційному просторі США.

За початковий період свого існування (1893-1903 рр. ) газета тричі змінила головного редактора. Перший редактор о. Григорій Грушка (1893-1895), його послідовники - о. Нестор Дмитрів (1895-1897), о. Стефан Макар (1897-1900), о. Іван Ардан (1900-1907). Таким чином, увесь цей період газета перебувала в руках української церкви і мала духовну силу, що об'єднувала український народ. На відміну від українських емігрантських газет, які були засновані як офіційні органи різних братських чи релігійних інституцій, видання «Свобода» передувала братському товариству «Руський народний союз». Г. Грушка пропагував цю ідею з перших номерів газети. 13 українських братств як 13 американських штатів зібрались на установчі збори «Союзу» в Шаммокін 22 лютого 1894 р. [3].

Назви статей у перших номерах видання «Свободи» за 1893 р. свідчать про нагальні національні потреби: «Чому у нас не так як у других», «Рятуйся сам», «Руська доля», «Правда і кривда», «Час і нам», «Скажіть собі правду в очі» та інші. Постійні рубрики «Вісті із старого краю», «Новини», «Що чувати в світі» наголошують на єдності ідей та думок побратимів, розкиданих по всьому світу. Зазначимо, що це давало можливість вивести газету на рівень інформування не тільки української діаспори, але й громадськості США про Україну як самостійну державу.

З перших днів свого існування «Свобода» мала радикально-національний напрям, вона звернулась із закликом до «братів русинів» вдихнути свіже повітря свободи. У газеті публікувались уривки із твору Т. Г. Шевченка: «Учітеся, брати мої, думайте, читайте, І чужому научайтесь - свого не цурайтесь. В своїй хаті - своя правда і сила, і воля». Сама газета була пронизана ідейним духом Шевченкової поезії.

«Чого вам треба?» - таке питання з'являється у першому номері газети, адже Сполучені Штати Америки були зовсім не казковою країною. У другому номері газети з'являється заголовок «Пізнаймося» як заклик до осягнення першооснов національної ідентичності: хто є ми - русини та якими є національні засади для єднання. «Де розум?» - запитують автори однойменної статті, аналізуючи історичну долю українців і наголошують на тому, що досить бути вічними рабами [4].

І в наступних номерах ці пошуки національної ідентичності тривають. Порятунок може надати просвіта, організація шкіл, читальних залів рідною мовою, вивчення власної історії, видання власних газет та журналів. «Свобода» мала на меті не тільки просвітительство, але й об'єднання, створення своєї спільноти. Редактор о. Грушка був переконаний, що в Америці українці нарешті стануть вільним народом: «Небагато часу минуло від появлення тої часописі, а прецінь кожний безсторонній чоловік мусить признати, що овочі тої праці, яку підняла на себе "Свобода", єсть уже тепер дуже значні: наступило зближення русинів, тут, в Америці проживаючих, виміна спільна гадок, сміла сейчасна відповідь на напади проти чести руського імени» («Свобода», 15 лютого 1894 р. ) [4]. Протягом 1893-1903 рр. «Свобода» отримала великий резонанс, який допоміг газеті вийти на американський простір і стати духовним осередком, що спонукав до розбудови українського життя поза межами батьківщини. Вивчення публікацій «Свободи» кінця ХІХ-початку ХХ ст. відкриває канал для одержання аргументованих відповідей на питання: де починаються корені формування заокеанського українства у складі існуючої державної нації. Цитуємо: «Ачей не може бути нам байдужним се, як про нас чужинці думають та за кого нас мають. Публична опінія видвигає не раз незвісні народи і дає їм місце поруч народів, що мають свою власну державу»(«Свобода», 17 жовтня 1914 року) [4]. Умови, в яких опинились українці, спонукали до пізнання іноетнічних умов життя. «Свобода» наголошувала на «окремості українського народу від москалів та поляків», прагнучи «здобути і розвинути національну самосвідомість американця-українця» [5]. Це дає підстави стверджувати, що українці за допомогою преси взаємодіяли у контексті міжкультурної комунікації в США.

Висновки

Підсумовуючи результати вивчення української еміграційної журналістики, а саме преси у США, можна стверджувати, що створена на зламі ХІХ-ХХ ст. газета «Свобода» заклала основи українства та сприяла затвердженню національної ідентичності на теренах західного світу. Потужний національний розвиток можливий тільки при збереженні єдності та спротиві повній асиміляції щодо іноетнічних елементів мови, культури, релігії, традицій. Ця проблема особливо гостро постає на чужині. Тому не випадково «Свобода» стала засобом збереження ідентичності українського народу.

Список використаних джерел

Park R. E. The Immigrant Press and Its Control. New York : Harper and Brothers Publ. , 1922. P. 5- 51.

Розенфельд Б. Агапий Гончаренко - первый российский политэмигрант. Terra Nova. 2007. № 25. С. 25-31; № 26. С. 27-32. URL: http://alliruk. livejournal. com/369893. html (дата звернення 08. 11. 19).

Животко А. Нариси історії української журналістики [Електронна копія] : (курс лекцій) : на правах рукопису. Подєбради : [б. в. ], 1937 (Київ : НБУ ім. Ярослава Мудрого, 2015).

Свобода : офіційний сайт. URL: http://www. svoboda-news. com/ (дата звернення 09. 11. 2019).

Нова громада. 1906. № 12. С. 105-118.

Размещено на Allbest.ru