Правоохоронні функції озброєних загонів комітетів незаможних селян в південноукраїнському селі на початку 1920-х років

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара

Правоохоронні функції озброєних загонів комітетів незаможних селян в південноукраїнському селі на початку 1920-Х рр

Всі правоохоронні органи, які створені та діють в державі, складають єдину систему. Під системністю розуміють такий рівень інтеграції, при якому взаємно поєднуються і підсилюються повноваження кожного з них, що призводить до підвищення ефективності державного механізму в цілому. Поряд з цим в УСРР на початку 1920-х рр. були створені і діяли деякі надзвичайні структури, які також виконували функції правоохоронних органів [2, с. 12].

Своєрідним елементом правоохоронної системи який відіграв важливу роль у зміцненні радянської влади в південноукраїнському селі на початку 1920-х рр. були загони комітетів незаможних селян (КНС). Оцінка діяльності загонів КНС, їх взаємодії з правоохоронними органами, методів та заходів боротьби з повстанством не завжди була однозначною. Головним документом, що регламентував діяльність об'єднання незаможних селян був «Закон про комітети незаможних селян» від 9 травня 1920 р. (далі - Закон). Він визначав головні

завдання таких загонів: через боротьбу з повстанством сприяти встановленню радянської влади на селі, виступати проти засилля «куркульського елементу».

«Інструкції про КНС», видані народним комісаром внутрішніх справ України В.П. Антоновим, визначали методику та детальні роз'яснення вищезазначеного закону [10, с. 96]. В Інструкціях місцевим органам влади наказувалося не тільки всебічно підтримувати, а й вживати необхідних заходів щодо забезпечення правильної діяльності загонів КНС, вести постійний облік особового складу, озброєння та майна, а також надавати вичерпну інформацію про їх діяльність у губ- виконкоми та НКВС кожні два тижні. У свою чергу, Інструкція підкреслювала, що головним завданням загонів було надання допомоги органам радянської влади у боротьбі з повстанством, контрреволюцією та проведення агітаційної роботи. Документально засвідчено, що на початку 1920-х рр. перші крупні загони комнезамів на Півдні України було утворено на Одещині [5, арк. 57].

У Законі, поруч з іншим, була визначена й законодавча база взаємовідносин загонів з міліцією. Відповідно до закону КНС повинні були організовувати самозахист від «куркулів» та повстанців, використовуючи при цьому відібрану у них зброю, а також засоби пересування - коней, обози та інше; створювати кавалерійські, піші та інші загони, підпорядковуючи їх командиру місцевого територіального полку або повітовому начальнику міліції. Закон зобов'язував КНС брати участь у формуванні кадрів міліції й наглядати за її діяльністю як у центрі, так і на місцях, спиратись на збройну підтримку міліції та армійських частин [10, с. 100].

Крім того, за постановою РНК УСРР від 15 квітня 1921 р. незаможники, які ставали членами озброєних загонів, зараховувалися на службу до міліції. Відтак, однією з функцій воєннарад стало якраз формування озброєних загонів з незаможників (маневрових та самоохорони). Зокрема, Катеринославська губернська воєннарада взяла під особистий контроль роботу підпорядкованих органів щодо створення таких загонів. Як свідчить звіт губвоєннаради за жовтень того ж року, вона постачала загонам незаможників зброю, одяг, кінське спорядження тощо. Загони незаможників формувалися за принципом окремих військових підрозділів - тачанок, піхотних та кавалерійських частин - і озброювалися револьверами, гвинтівками, кулеметами, шаблями.

Зазначимо, що взаємовідносини загонів КНС та міліції у дійсності були досить складними. Згідно з вимогами ст. 48 та 50 «Закону про КНС», вони, з одного боку, підпорядковувалися повітовим відділам міліції, а з іншого - повинні були забезпечувати кадрами підрозділи міліції, а також контролювати їх діяльність. Дійсно, КНС були для міліції водночас і підлеглими, і керівниками. Зауважимо, що у той період робота в міліції вважалася непривабливою через відсутність обмундирування, взуття, зброї, засобів пересування, погане продовольче постачання, невиплату зарплатні. До того ж повстанці спрямовували свою діяльність передусім проти представників радянської влади на місцях, у тому числі й проти міліціонерів. До міліціонерів, які потрапляли у полон, у відповідь на «червоний терор» застосовували найжах- ливіші засоби катувань. Однак влада використовувала факти тортур в агітаційних цілях. Наказом по НКВС УСРР № 174 в 1921 р. органам місцевої влади було рекомендовано збирати такі матеріали для видання губвиконкомами «Книги білого терору в Україні» [4, арк. 26].

Серйозні труднощі виникали при формуванні збройних загонів КНС, зокрема через нестачу озброєння, постачання, обмундирування, а також через залякування з боку повстанців. У таких умовах селяни, зрозуміло, неохоче йшли на службу в міліцію. Були випадки, коли доводилося утримувати силою тих, хто був на службі. А з початком здійснення воєнізації міліції постановою РНК УСРР від 28 січня 1921 р. губвиконкомам було наказано організовані з КНС полки та батальйони включати до складу територіальних військ охорони [1, с. 84]. Для залучення бідняків до безпосередньої збройної боротьби з повстанцями більшовики використовували заклик: «Незаможник! На куркульського коня та проти бандита!». Усього в Україні було створено 750 загонів, до яких увійшло понад 56 тис. членів КНС [9, с. 23].

На території Катеринославської губернії у боротьбі з повстанцями також брали участь маневрові загони незаможників. Зрозуміло, що вони відігравали у збройній боротьбі проти повстанців лише допоміжну роль при регулярних частинах РСЧА та спецвійськах надзвичайних комісій, але участь незаможників у селянській війні на боці радянської влади мала неабияке політичне значення.

Крім маневрових загонів, члени КНС формували й так звані загони самооборони, які повинні були забезпечувати власними силами оборону органів влади на селі, не закликаючи на допомогу частини РСЧА. Члени загонів перевіряли транспорт, стежили за рухом мешканців села, появою незнайомих, забороняли «підозрілим» залишати село [6, с. 40]. На початок літа 1921 р. загони самозахисту та збройні формування незаможників існували на території майже всіх губерній Півдня України [3, с. 35].

Водночас загони КНС сприяли проведенню каральних акцій проти населення. Вони залучалися до операцій по вилученню зброї, брали участь в обшуках, арештах, взятті заручників, конфіскації хлібних запасів та майна своїх односельців. Стимулюючи загони КНС до співробітництва, органи НК доручали їм проведення агентурної роботи серед населення. Катеринославська губвоєннарада у наказі від 26 березня 1921 р. вимагала від ГубНК «...розвинути діяльну агентурну розвідку, для цього використати всі засоби місцевої влади, загони КНС і окремих громадян, що співчувають радянської владі» [7, с. 75].

Зрештою, непослідовна політика влади щодо селян-середняків і самих незаможників не сприяла зростанню їх класової свідомості та надійності у ході становлення нового ладу. Суперечності також спостерігалися під час використання інституту заручників. З одного боку, загони КНС змушені були визначати кандидатів у заручники з числа односельців, з іншого ж, члени КНС неодноразово опротестували рішення інших надзвичайних органів про взяття заручників, оскільки були пов'язані з ними общинними зв'язками [4, арк. 10]. озброєний комітет репресія заручник

Тиск уряду республіки на керівництво губерній з метою впровадження у життя принципів непу, роз'яснення надто завзятим виконавцям наказів партії та перспектив нового курсу призвело до змін поглядів місцевої влади і на використання загонів КНС у правоохоронній діяльності. Протягом 1921-1923 рр. органами державної влади було проведено цілу серію республіканських і регіональних чисток КНС, у результаті чого з лав загонів вилучили більшість випадкових «супутників», переважно з числа «куркулів» і тих, хто нібито їх підтримував. Непоодинокими причинами звільнення з загонів КНС були й кримінальні звинувачення: крадіжки, пограбування, шахрайство тощо. Приблизно 22 % членів загонів КНС були виключені через пияцтво і особисту недисціплинованість [10, с. 106]. Перехід до непу створив умови, які сприяли поступовому затуханню селянського повстанства. Стало зрозуміло, що потенціал загонів КНС, як правоохоронного органу влади вичерпався, тому в жовтні 1923 р. на Пленумі ЦК КП(б)У було прийнято рішення щодо змін у КНС. Вони перетворювалися на суспільні організації, щось на зразок селянських профспілок, і переставали виконувати роль правоохоронних структур [8, с. 127].

Наведений матеріал свідчить, що після громадянської війни на території Півдня України через хиткі позиції радянської влади озброєні загони КНС здійснювали правоохоронну діяльність паралельно з конституційними органами, які перебували ще в стадії становлення. Аналізуючи правоохоронні функції загонів КНС, можна відзначити, що їх головним завданням були боротьба з повстанством та сприяння встановленню радянської влади на селі. Крім того загони брали участь у формуванні кадрів міліції й наглядали за її діяльністю, сприяли проведенню каральних акцій проти своїх односельців, проводили агентурну роботу та забезпечували власними силами оборону органів влади на селі. Правоохоронна діяльність загонів КНС була малоефективною через кадрові, організаційні і матеріальні фактори, тому вже з кінця 1923 р. вони втратила ці функції і були ліквідовані.

Бібліографічні посилання

1. Алтуєв В. М. Участь збройних сил в організаційному зміцненні та підвищенні бойової готовності міліції та кримінального розшуку УСРР у період 1921-1922 рр. / В. М. Алтуєв // Науковий вісник ДДУВС. - 2003. - № 2 (11). С. 81-92.

2. Бурбик М. М. Судові та правоохоронні органи: навчальний посібник / М. М. Бурбик, М. С. Уткін. - Суми : Сумський державний університет, 2016. 123 с.

3. Ганжа О. І. Українське селянство у боротьбі проти тоталітарного режиму / О.І. Ганжа // Сутність і особливість нової економічної політики в українському селі (1921-1928). - К.: Ін-т іст. НАН України, 2000. - С. 30-56.

4. Державний архів Дніпропетровської області. - Ф. Р-61, оп. 1, спр. 36, арк. 54.

5. Державний архів Одеській області. - Ф. Р-1774, оп. 1,2, спр. 369, арк. 73.

6. Загорський П. С. Нариси історії комітетів незаможних селян / П. С. Загорський, П. К. Стоян. - К.: АН УРСР, 1960. - 163 с.

7. Іваненко В. В. Очищення правдою: (Відома і невідома Україна в об'єктиві історії ХХ сторіччя) / В.В. Іваненко, А.І. Голуб, О.А. Удод. - К.: Ґе- неза, 1997. - 208 с.

8. Іжевський В. К. Коротка історія Комітетів незаможних селян на Україні / В. Іжевський - Х., 1924. - 159 с.

9. Кучер О. О. Розгром збройної внутрішньої контрреволюції в Україні в 1921-1923 рр. / О.О. Кучер. - Х., 1971. - 173 с.

10. Міхеєва О. К. Кримінальна злочинність і боротьба з нею в Донбасі (1919-1929) / О.К. Міхеєва. - Донецьк: Східний видавничий дім, 2004. - 248 с.

Анотація

Ключові слова: озброєні загони, комітет незаможних селян, репресивні заходи, каральні акції, антирадянські настрої, повстанський рух, боротьба.

Проанализированы цели и условия создания вооруженных отрядов комитетов незаможних крестьян, их правоохранительные функции и роль в осуществлении репрессий в южноукраинском селе в начале 1920-х гг.

Ключевые слова: вооруженные отряды, комитет незаможних крестьян, репрессивные меры, карательные акции, антисоветские настроения, повстанческое движение.

Keywords: armed detachments, committee of poor peasants, repressive measures, punitive actions, anti-Soviet views, rebel movement.

Размещено на Allbest.ru