Діяльність міністрів закордонних справ (1917-1990 рр.). Мацієвич Констянтин Андріанович

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Факультет міжнародних відносин

Кафедра міжнародних відносин та дипломатичної служби

Реферат на тему:

«Діяльність міністрів закордонних справ (1917-1990 рр.). Мацієвич Констянтин Андріанович»

Виконала:

Карпюк Олена

Львів - 2020

Мацієвич Костянтин Андріанович був українським державним і політичний діячем, вченим-агроном. Народився на Київщині. Закінчив Новоолександрівський сільськогосподарський інститут.

У 1899-1901 - вчений секретар Полтавського сільськогосподарського товариства.

1901-05 - губернський агроном Саратовського земства.

Протягом 1907-1915 працював у Харківському сільськогосподарському товаристві, редагував часописи “Хлібороб” (виходив в 1907-18), “Агрономический журнал”.

У 1915-17 - професор Вищих сільсько-господарських жіночих курсів у Петербурзі.

В 1917 повернувся у Київ, брав активну участь у національному русі. Вступив до Української Партії Соціалістів-Федералістів і став одним з провідних її членів. Т. С. Осташко. Мацієвич Костянтин Андріанович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. --

З 8 серпня 1917 -- товариш (заступник) генерального секретаря земельних справ, один з авторів земельної реформи Української Центральної Ради. Не погоджуючись з ідеєю соціалізації землі, 19 грудня подав у відставку.

В січні-лютому 1919 Костянтин входив до складу дипломатичної місії (очолював А. Марголін), що вела переговори з представниками Антанти в Одесі. еміграція історичний політичний мацієвич

З 13.02.1919 до 9.04.1919 очолював Міністерство закордонних справ УНР в кабінеті С. Остапенка.

В жовтні 1920 Симон Петлюра надав уповноваження голові дипломатичної місії в Румунії Костю Мацієвичу і генералу Дельвігу вести переговори і укласти військову конвенцію з урядом генерала Врангеля за умов визнання останнім самостійності УНР і її уряду.

У 1919-23 - голова української дипломатичної місії у Румунії.

З 1923 жив в еміграції у Чехо-Словаччині.

З 1936 -голова Української наукової асоціації та Українського дипломатичного клубу в Празі. В. М. Матвієнко. Мацієвич Кость Андріанович // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. -- К.:Знання України, 2004 -- Т.2 -- 812с. ISBN 966-316-045-4

Викладав агрономію в Українській Господарській Академії в Подебрадах. І. З. Підкова, Р. М. Шуст. Довідник з історії України. У 3-х т. Брав участь у суспільно-політичному житті української еміграції, був членом Української Радикально-Демократичної Партії і президентом Українського Демократичного Союзу в Празі. Помер у Подебрадах. М. - автор ряду праць з проблем агрономії: “Головні питаний підвищення урожайності с/г культур” (1904), “Селянські товариства сільського господарства” (1904), “Довідникова книга для сільських товариств” (1913) та з історії аграрних відносин: “Головні принципи земельної реформи на Україні” (1917), “Сільськогосподарська політика СРСР в світлі сучасної кризи” (1931); “Колективізація селянських господарств на Україні” (1936). Наріжний С. Українська еміграція, т. 1. Прага, 1942.

Мацієвич в емігрції

Історію міжвоєнної української політичної еміграції у Румунії частково вже відображено у науковій літературі. Загальні риси й особливості перебування її у цій країні порівняно з іншими визначені у працях з історії української еміграції в Європі Трощинський В. П. Міжвоєнна українська еміграція в Європі як історичне та соціально-політичне явище. - К.: Інтел, 1994. - 259 с.; Наріжний С. Українська еміграція. Культурна праця української еміграції 1919-1939. Матеріали, зібрані С. Наріжним до частини другої. - К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 1999. - С. 123-125; Трощинський В. П., Шевченко А. А. Українці в світі // Україна крізь віки. - Т. 15. - К.: Альтернативи, 1999. - С. 189-197; Політична історія України. ХХ століття: у 6 т. - Т. 5: Українці за межами УРСР (1918-1940) / В. П. Трощинський (кер. тому). - К.: Генеза, 2003. - 720 с.; Піскун В. Політичний вибір української еміграції (20-ті роки ХХ ст.). - К.: МП «Леся», 2006. - 671 с.. Докладно розкрито питання перебування у Румунії військовополонених й інтернованих вояків Армії УНР2, висвітлено діяльність Надзвичайної дипломатичної місії (НДМ) УНР, Філії Українського товариства прихильників Ліги Націй Власенко В. М. Філія Українського товариства Ліги Націй у Бухаресті: перші кроки // Література та культура Полісся: зб. - Вип. 38. Регіональна історія та культура в сучасних дослідженнях / Ніжин. держ. ун-т ім. М. Гоголя. - Ніжин, 2007. - С. 160-170; З історії виникнення Філії Українського товариства Ліги Націй у Бухаресті (до 85-ліття з дня заснування громадської організації української еміграції в Румунії) / передм., упорядк. і комент. В. Власенка // Сумська старовина. - 2007. - № ХХІ-ХХІІ. - С. 79-103; Він же. Листування К. Мацієвича з С. Петлюрою 1920- 1923 рр. як джерело з історії української еміграції в Румунії // Сумська старовина. - 2009. - № ХХVI-XXVII. - С. 199-206, Громадсько-допомогового комітету та його керівників К. Мацієвича та Ю. Русова 7 Власенко В. М. До історії української еміграції в Румунії: Юрій Русов (за матеріалами Національного архіву Чеської Республіки) // Наукові записки: зб. праць молодих вчених та аспірантів / Ін-т української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського. - Т. 19 (у 2-х кн.). Тематичний випуск: «Джерела локальної історії: методи дослідження, проблеми інтерпретації, популяризація». - Кн. ІІ, ч. 1. - К., 2009. - С. 350-359; Він же. На ниві науки і мистецтва (до біографій Юрія Русова та Наталії Геркен-Русової) // Пам'ятки: археогр. щорічник. - К., 2009. - С. 212-236. Проте поза увагою дослідників залишилися питання участі української еміграції в цій країні у загально-емігрантському об'єднавчому русі, зокрема, у створенні Головної еміграційної ради та роботі її конференцій.

Українську еміграцію у Румунії започатковано у другій половині 1919 р., коли українські вояки поверталися додому з італійського полону.

На початковому етапі існування української еміграції у Румунії її об'єднуючим центром була НДМ УНР на чолі з К. Мацієвичем. Завдяки її матеріальній підтримці було створено Філію Українського товариства прихильників Ліги Націй (ФУТЛН), Українське співоче товариство «Дума», Союз українських жінок-емігранток, Українське ощадно-позичкове товариство «Згода». Восени 1923 р. на І конференції української еміграції у Румунії засновано Громадсько-допомоговий комітет, який став головним центром в країні. До його складу входили представники різних політичних течій. Важливе місце у роботі ГДК займало питання про скликання всеукраїнського з'їзду та створення центрального органу всієї еміграції. На щорічних конференціях української еміграції у цій країні К. Мацієвич виголошував доповіді на цю тему. Хоча питання створення головного емігрантського центру обговорювалося центрами української еміграції у Польщі, Румунії, Франції і Чехословаччини у 1927-1928 рр., проте першою ухвалила таке рішення на своїй конференції українська громада у Румунії, а згодом передала ініціативу скликання його Українському об'єднанню в ЧСР Учасник конференції. Перша конференція української еміграції // Тризуб. - Париж, 1929. - № 29-30. - С. 4. Між іншим, голова ГДК К. Мацієвич був одночасно й головою Українського республікансько-демократичного клубу у Празі - складової частини цього об'єднання. Саме це українське об'єднання створило організаційну комісію на чолі з К. Мацієвичем, яка налагодила зносини з відповідними емігрантськими організаціями у різних країнах, склала програму і регламент конференції, призначила доповіді і запросила доповідачів.

Комісія визначила такі завдання конференції:

- об'єднання української еміграції та координація діяльності емігрантських організацій;

- охорона своїх правових і матеріальних інтересів;

- організація різноманітної допомоги емігрантам як власними засобами, так і заходами еміграційного Бюро при Лізі Націй;

- задоволення культурно-освітніх потреб еміграції та розширення діючих українських культурно-освітніх інституцій;

- спільні акції української еміграції у загальнонаціональних справах і пропаганда державно-національної ідеї на міжнародній арені.

Перша конференція української еміграції відбулася 25-26 червня 1929 р. у Празі. У ній взяли участь 13 делегатів з 7 країн (Болгарія, Польща, Румунія, Туреччина, Франція, Чехословаччина, Югославія). Представники українських громад з Австрії, Бельгії та Люксембургу на конференцію не прибули. Роботою форуму керувала президія у складі 4 осіб, у тому числі й К. Мацієвич. Спочатку виступили делегати від громад окремих країн. Із доповіді Мацієвича про становище української еміграції у Румунії випливало, що ГДК зареєстровано близько 3 тис. емігрантів, розподілених по громадах у «старій» Румунії та Бессарабії. При ньому діяли ФУТЛН, співоче товариство та кредитний кооператив, на місцях - бібліотеки, музичні й драматичні гуртки. Третина емігрантів працювала на промислових підприємствах, решта - на селі. Їхня заробітна плата коливалася від 50 до 300 леїв на день, у середньому 100 леїв або 20 чеських корон. Представникам інтелігенції знайти роботу за спеціальністю було складно через незнання мови. В останні роки через обмеження місцевою владою права вільного пересування країною у пошуках роботи емігранти виявили бажання реемігрувати до інших країн. ГДК забезпечувала емігрантів посвідками про національність і на основі цього у так званих «нансенівських» паспортах та інших документах вони іменуються «українцями». Серед емігрантів запроваджено систему національного оподаткування. Далі доповіді виголосили професори О. Лотоцький, К. Мацієвич, В. Садовський, С. Сірополко, О. Шульгин, А. Яковлів. Жваву дискусію викликала доповідь голови організаційної комісії «Спільна акція по питаннях загальнонаціональних на міжнародному форумі».

К. Мацієвич пропонував об'єднання всієї еміграції на базі широкого представництва Історія еміграції 188 різних політичних партій і груп, опоненти (М.Ковальський, О.Лотоцький, О. Сальський) наполягали на провідній ролі уенерівців в об'єднавчому русі та пропаганді на міжнародній арені ідеї УНР. Зрештою, ухвалили компромісний варіант резолюції з таким формулюванням: «Конференція наказує свойому майбутньому виконавчому органу в своїй діяльності реально підтримувати працю державного центру УНР, а також і тих громадсько-політичних чинників, які стоять на засадах державної незалежності України, в їх загальнонаціональних виступах» Учасник конференції. Перша конференція... - С. 42-44.. Після заслуховування доповідей конференція ухвалила статут, обрала президію ГЕР у складі О. Шульгина (голова), М. Шумицького (його заступник), І. Косенка (секретар), О. Удовиченка, Д. Геродота і В. Сальського (кандидатами у члени), контрольну комісію (К. Мацієвич, В. Садовський, А. Яковлів) та визначила місце перебування президії Ради (Париж). До наступної конференції до складу пленуму ГЕР увійшли представники від українських громад країн перебування еміграції, у тому числі К. Мацієвич і Д. Геродот від Румунії. Через відмову від посади М. Шумицького заступником голови ГЕР став О. Удовиченко 1-а конференція української еміграції в Празі і Головна Еміграційна Рада // Тризуб. - 1929. - № 50. - С. 18. Через технічні й організаційні проблеми наступна конференція не скликалася два роки і відбулася лише 24-25 вересня 1932 р. у Празі.

Впродовж цих трьох років сталися певні зміни на міжнародній арені та в емігрантському середовищі. Напередодні Другої конференції ГЕР відбулися з'їзди і конференції об'єднаних організацій української еміграції у Польщі, Румунії, Чехословаччині і Франції та зібрання українських громад в інших країнах перебування еміграції, на яких було схвалено доповіді про становище української еміграції в різних країнах. Машинописну копію доповіді делегата від української еміграції в Румунії на Другу конференцію Головної еміграційної ради нами нещодавно виявлено у Центральному державному архіві Болгарії. Вона зберігається в особовому фонді (1717К) відомого українського громадсько-політичного і культурного-освітнього діяча, скульптора, одного з лідерів української еміграції в Болгарії, делегата від об'єднання українських громад у цій країні на конференцію, Михайла Паращука 4 Детальніше про М. Паращука див.: Степовик Д. Скульптор Михайло Паращук: життя і творчість. - Едмонтон; Торонто; К.: Вид-во Канад. ін-ту укр. студій Алберт. ун-ту, 1994. - 219 с.; Ониськів М., Хаварівський Б. Українець Михайло Паращук: Ровесник болгарської волі, Страдник нашої долі / Держархів Тернопільської обл. - Тернопіль: Збруч, 2003. - 173 с.; Хакова Е., Москаленко В. Проф. Михайло Іванович Парашчук - украински скулптор и обществено-политически деец (1878-1963): научно-инвентарен опис на личния архив на проф. Михайло Парашчук ЦДА на Р.Б. Ф. 1717К / Главно управление при МС. Централен държавен архив. Посольство на Украйна в България. - София, 2007. - 349 с. + ил.. Авторство доповіді у документі не зазначено, проте з матеріалів конференції випливає, що делегатами від української еміграції у Румунії були члени ГДК професор К. Мацієвич, полковник Гнат Порохівський (одночасно голова Товариства вояків колишньої Армії УНР у Румунії) і поручик Василь Трепке. Саме останній делегат і виголосив доповідь 5 Чорненький В. Друга конференція Головної Еміграційної Ради у Празі // Тризуб. - 1932. - № 38. - С. 14.. Уродженець Полтавщини, секретар Військової місії УНР у Румунії, а потім військової секції НДМ УНР у цій країні, доктор наук, він упродовж 15 років був заступником голови ГДК і ФУТЛН. Його перу належить низка наукових праць, присвячених питанню перебування гетьмана Івана Мазепи на території Румунії Трепке В. Гетьман Іван Мазепа та Українська еміграція (з нагоди 300-літніх роковин його народження) // Тризуб. - Париж, 1932. - № 12. - С. 6-9; Він же. Сліди і пам'ятки гетьмана Івана Мазепи в Румунії // Тризуб. - 1932. - № 36. - С. 3-10; Він же. Пам'яти гетьмана Івана Мазепи (з нагоди 300-ліття його народин) // Іст. календар-альманах календар «Червоної калини» на 1933 рік. - Львів, 1933. - С. 1-4; Він же. На розшуках за могилою Гетьмана Мазепи // Іст. календар-альманах календар «Червоної калини» на 1933 рік. - Львів, 1933. - С. 18-21; Він же. Паломництво на могилу Гетьмана Мазепи // Іст. календар-альманах календар «Червоної калини» на 1933 рік. - Львів, 1933. - С. 21-24.. Пропонована нижче доповідь відображає становище української політичної еміграції у період між І та ІІ конференціями Головної еміграційної ради (1929-1932). У ній змальовано різні аспекти діяльності української еміграції у Румунії та її ГДК як всередині країни, так і назовні.

Размещено на Allbest.ru