Використання Російською імперією праці військовополонених у 1914-1918 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Використання російською імперією праці військовополонених у промисловості та будівництві на українських територіях у 1914-1918 РР.

Карабін О.Ю.,

аспірант кафедри всесвітньої історії та міжнародних відносин, Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького (Україна, Черкаси),

Анотація

Метою даної статті є дослідити питання трудового використання військовополонених у Російській імперії у роки Першої світової війни. Розглянути нормативно-правову базу утримання військовополонених. Описати процес її втілення у життя. Виявити порушення міжнародних домовленостей, які Російська імперія підписала на передодні війни. Охарактеризувати зловживання роботодавців у оплаті праці, та спекуляції в утриманні працюючих на їхніх підприємствах військовополонених.

У процесі дослідження було використано загальнонаукові методи: системного аналізу і хронологічного методу А також спеціальний метод історичного дослідження -- аналіз нормативно-правових документів.

Ключові слова: Військовополонені, Положення про трудове використання, заробітна плата, охорона військовополонених, умови праці.

Annotation

військовополонений війна правовий трудовий

Exploitation of prisoners' of warlabor in industry and constructionby the Russian empire in the Ukrainian territories in the years 1914-1918

Karabin О. Y.,

Postgraduate student of the Department of

World History and International Relations, Bohdan Khmelnytsky National University of Cherkasy (Ukraine, Cherkasy),

The aim of this article is: to study the issue of labor exploitation of war prisoners in the Russian Empire during the First World War; to consider normative and legal basis for prisoners of war maintenance; to describe the procedure for its implementation; to identify violations of international agreements signed by the Russian Empire before the war; to characterize abusive activity of employers concerning remuneration of labor, and speculation in the maintenance of prisoners of war working at their enterprises.

In the process of research, general scientific methods were used: system analysis and chronological method as well as special method of historical research - analysis of normative legal documents.

Keywords: prisoners of war, labor regulations, wages, protection of prisoners of war, working conditions.

У сучасному світі, громадськість і засоби масової інформації чимало уваги приділяють питанню регулювання міжнародним гуманітарним правом окремих аспектів війн та локальних конфліктів. Досить важливим є питання обміну та утримання військовополонених. Велика частина нормативних актів, що регулюють військовий полон були сформовані ще на передодні Першої світової війни. Але велика кількість військовополонених і економічне виснаження країн-учасниць війни були не аби яким випробуванням для цих нормативних документів. Тому актуальність дослідження окремих аспектів військового полону Першої світової війни, а зокрема їхнього трудового використання є незаперечною.

Проблематика трудового використання військовополонених у Російській імперії є недостатньо висвітленою у публікаціях дослідників і потребує ще опрацювання. Як правило статті на цю тему представлені регіональними дослідженнями, автори яких розкривають це питання у якомусь конкретному регіоні, місцевості, чи підприємстві. До таких дослідників можна віднести: О. О. Валітова і В. С. Сулімова [2]; С. В. Гаркавіна [3]; О.Ф. Гордєєва [4]; М. Ю. Данкова [5]; О. Є. Дмітрієву [6]; О. В. Єрохіну [8]; А. С. Жарову [9]; Н. В. Калкутіну [10]; І.І. Крота [11]; С. А. Липину [12]; Р. Нахтігаля[14]; О.П. Реєнта і О. В. Сердюка [16]; О. Л. Самовича [17]; В. І. Саранчу [18]; В. П. Стьопкіна [19]; Н. В. Суржикову [20; 21; 22].

Завданням цієї статті є огляд нормативно-правової бази трудового використання військовополонених та її втілення у життя, акцентуючи увагу на її недоліках і зловживаннях виконавців.

Військовополонені згідно Гаазької конвенції 1907 р. були обеззброєними солдатами ворожої армії. Вони не розглядалися як трудовий ресурс країни, яка взяла їх у полон. Але, не дивлячись на це, під час Першої світової війни, їх почали розглядати перш за все, як дешеву робочу силу, і жодна з воюючих країн не дотримувалася, у повній мірі, постанов конвенції про використання праці військовополонених, яку підписали до початку війни [3].

У Російській імперії, Положення « Про військовополонених » від 7 (20) жовтня 1914 р., передбачало, як дозволялося нормами Гаазької конвенції 1907 р., використання праці військовополонених на громадських і державних роботах, які не повинні бути виснажливими, чи мати якесь відношення до війни. Офіцери, згідно цього Положення, примусовій праці не підлягали [25]. Стосовно оплати праці військовополонених, то на відміну від Гаазької конвенції 1907 р. прийняті у Російській імперії статті Положення «Про військовополонених» 7 (20) жовтня 1914 р. зазначали, що виконані військовополоненими роботи оплаті не підлягають. Таким чином, Положення «Про військовополонених» порівняно з Гаазькою конвенцією 1907 р. погіршувало умови використання їхньої праці [6]. Також це Положення передбачало, що порядок залучення військовополонених на роботи встановлювався за згодою Військового міністерства і відомств, які хочуть скористатися їхньою працею. Особам, що охороняють військовополонених, наймати їх собі на роботу категорично заборонялося, навіть за заробітну плату і за взаємною згодою [25]. Але детальної регламентації використання праці військовополонених документ не містив, і тому окрім вище зазначеного документу, уряд затвердив Правила «Про порядок надання військовополонених для виконання державних і громадських робіт у розпорядження зацікавлених у тому відомств» [4]. Ці правила стосувалися лише нижніх чинів військовополонених. Згідно з ними, указом Головного управління Генерального штабу, необхідну для робіт кількість військовополонених доправляли під військовим конвоєм до місця їхньої роботи. При здачі військовополонених відомствам на роботи у них мав бути посезонний одяг, взуття і білизна. Також ці Правила передбачали, що після прийому військовополонених відомством, що взяло їх на роботи, і аж до їх повернення Військовому міністерству, все їхнє забезпечення лягало на плечі вказаного відомства.

Роботодавець для охорони військовополонених повинен був найняти озброєних десятників і сторожів, а якщо полонених було дуже багато, то військове керівництво йому у допомогу, як зазначено у Правилах, могло прислати ополченців. До того ж, начальник робіт мав слідкувати за тим, щоб охорона під час дотримання режиму не ображала військовополонених і ставилися до них гідно.

Дані Правила чітко вказували на те, що при організації робіт, встановленні режиму і норм утримання військовополонених, роботодавець мав повністю слідувати Положенню «Про військовополонених» від 7 (20) жовтня 1914 р.. Згідно цього Положення начальник робіт встановлював для військовополонених середній робочий час і урок, а також карав їх за відмову працювати, чи навмисно неякісну роботу. Про зміну характеру робіт, чи харчового раціону начальник робіт повинен був питати дозволу у Військового міністерства. Також, він повинен був негайно повідомляти про втечу, смерть, хворобу чи надзвичайні випадки пов'язані з отриманими військовополоненими відомчого начальника і командира найближчої військової частини. Згідно з Правилами, по першій же вимозі, всі військовополонені мали повернутися у розпорядження Військового міністерства [25].

8 (21) березня 1915 р. було прийнято доповнення до Положення «Про військовополонених». Згідно з цим доповненням, військовополонені переходили від військових до місцевих органів влади. Це доповнення зобов'язувало відомства, що користувалися працею військовополонених, оплачувати не лише їх утримання, а й конвой та доставку до місця роботи. Також це доповнення дозволяло роботодавцям платити військовополоненим заохочувальні кошти [4]. Але співпраця військового і цивільних відомств не завжди була ефективною, і вони іноді обмінювалися взаємними звинуваченнями на тяганину пов'язану з наданням військовополонених і намагалися перекласти один на одного якісь видатки на їх утримання [17].

Багато військовополонених працювало на промислових підприємствах. Щоб врегулювати питання організації їхньої праці і утримання 17 (30) березня 1915 р. були прийняті спеціальні Правила «Про відпуск військовополонених для робіт у приватних промислових підприємствах», гірничозаводської і фабрично-заводської промисловості. Згідно цих Правил, військовополонені мали направлятися партіями не менше 25 осіб на одне підприємство. Також, дані Правила зазначали, що кількість військовополонених працівників не може перевищувати 15% загальної чисельності працівників підприємства. Але це обмеження часто не виконувалося [23]. Згодом, управляючий військовим міністерством Російської імперії у відповідності з «судженням» внесеним в Особливий журнал Ради Міністрів від 23 липня (5 серпня) 1915 р. ці квоти зняв і підприємства отримали дозвіл наймати стільки військовополонених, скільки вважали за потрібне [20]. Це призвело до того, що у Російській імперії військовополоненими було 26% працівників вугільної промисловості і металургії [8]. Для прикладу, на уральських заводах цей відсоток був ще більшим, і на 1916 р. там 37% усіх працівників були військовополоненими [1]. На 1 (14) вересня 1916 р. з 1114410 військовополонених у Російській імперії, за міністерством торгівлі і промисловості нараховувалося 199399 з них, що являло собою 17,9% їх загальної чисельності [22]. Причиною такої значної кількості військовополонених у промисловості була нестача робочих рук. Голова Державної Думи М.В. Родзянко заявляв, що до армії у Російській імперії у середньому було призвано 50% працездатних чоловіків від 16 до 50 років. На Волині їх кількість склала 49,9%, в Катеринославській губернії - 34,2%, Київській - 51,8%, Полтавській - 49,4%, Харківській - 49,1%, Чернігівській - 50,6% [16, с.156-158]. Тому такий кадровий голод на підприємствах вирішили компенсувати за рахунок праці військовополонених.

Вперше Рада гірничопромисловців звернулася до уряду з проханням надати їм на роботи військовополонених 25 січня (8 лютого) 1915 р.. Вони висловлювали бажання, щоб уряд надіслав їм на роботу до 40 тис. військовополонених працівників [16, с. 22]. Вже станом на 15 (28) серпня 1915 р. на копальнях зі 155 тис. працівників, 20 тис. були військовополоненими. Влітку 1916 р. на рудниках Донецького басейну кількість працюючих військовополонених вже складала 33,7% загальної чисельності працівників і 23,95 % серед всіх гірників Донбасу і Придніпров'я [16, с. 27-30]. Росла кількість працюючих військовополонених і у металургії. Якщо на 1915 р. кількість військовополонених серед чорноробочих, що обслуговували мартенівські печі складала 3-4%, то влітку 1916 р. їх було вже близько 50%. Так у 1916 р. на Юзівському металургійному заводі зі 13022 працівників - 3139 були військовополоненими. На заводі Російський Про- віданс працювало 1073 військовополонених з 3418 працівників. На Дніпровському - 3812 з 13503, Олександрівському - 4931 з 15351, Петрівському 4475 з 14183, Донецько-Юр'ївському - 2042 з 6038, Дружківському - 2297 з 5530, Таганрозькому 1195 з 3681, Гданцівському - 167 з 695, Нікополь- Маріупольському - 994 з 2230, Ольховському - 137 з 418, Сулинському - 864 з 5112, Миколаївському 2974 з 7941, Краматорському - 1177 з 4911, Кадіївському - 381 з 1537, Керченському - 833 з 2339, Костянтинівському - 886 з 2452, Катеринославському - 1294 з 9579. Загалом з 119618 працівників металургії в Україні 33907 з них були військовополоненими, що складало близько 25% всіх працівників [16, с.46-47].

Значна кількість військовополонених працювала на українських цукрових заводах. Так постановою Ради міністрів від 25 серпня (7 вересня) 1916 р. цукровим заводам передали 15 тис. військовополонених, яких зняли з сільськогосподарських робіт у Харківській, Полтавській, Таврійській, Херсонській, Подільській і Київській губерніях. У липні 1916 р. українським цукровим заводам надали 4970 військовополонених, у серпні - 15 тис., жовтні - 42500. Загалом у зазначений період цукровим заводам було надано 62570 військовополонених, хоча частина з них працювала не безпосередньо на заводах, а направлялася копати цукровий буряк [16, с. 75-76]. Таким чином, військовополонені складали досить значний відсоток працівників промисловості на українських територіях.

Всі видатки на утримання і переміщення військовополонених з табору до підприємства і навпаки, згідно Правил, мало брати на себе підприємство. Уповноважені підприємці мали право самі обирати собі військовополонених виходячи з їх спеціальностей і начальник військової частини не повинен їм у цьому чинити спротив. Тривалість робочого дня і розподіл обов'язків для військовополонених мав бути такими як і для місцевих працівників. Військовополонені мали працювати виключно за заробітну плату, яка повинна була бути такою ж, як і у місцевих працівників за таку ж роботу [25]. Що викликало велике невдоволення місцевих працівників підприємств [24].

Третина заробітної плати військовополонених повинна була перераховуватися у особливий фонд, на рахунки відповідного міністерства у депозити по казначействах, де велися особливі рахунки кожного військовополоненого. З двох третин цієї заробітної плати військовополонені утримувалися і оплачували охорону, що складалася зі спеціальних сторожів та місцевої поліції [25]. Крім того, згідно наказу міністра внутрішніх справ від 27 червня (10 липня) 1915 р., поліцейський нагляд ставав обов'язковим, бо спеціальні сторожі по закону не мали права носити зброю, тому могли виконувати лише допоміжні охоронні функції [24]. З цих же коштів, згідно Правил, військовополонені мали право отримувати заохочення у розмірі не більше 20 коп. за робочий день на одну людину. Все, що залишалося перераховувалося у особливий фонд, де накопичувалося на рахунках військовополонених [25]. Для прикладу, у середньому на Донбасі видатки на військовополоненого складали 1,08 руб. в день. У березні 1916 р. військовополонені працівники підприємства «Новоросійське суспільство» заробляли по 1,25 руб. у день. З цієї суми забирали 25% у спеціальний фонд, з неї їх одягали, купували їм харчі і 25 копійок залишку видавали на руки [19]. 1 (14) квітня 1916 р. в інтересах промисловців, які не хотіли ділити прибутки від використання військовополонених з державою, було скасовано відрахування частини заробітної плати військовополонених у державний фонд, дозволивши видавати військовополоненим до 50 копійок у день [4]. Кваліфікованим військовополоненим робітникам окрім забезпечення їжею і одягом іноді платили по 1,25 руб. у день [15]. Але були випадки коли роботи військовополонених, через великі видатки на утримання і охорону, йшли військовополоненим у фінансовий мінус і їх борг перед підприємством вішали на відповідне міністерство [22].

Нагляд за дотриманням усіх правил стосовно військовополонених на підприємствах покладався на губернську владу. Працедавець мав негайно її повідомляти про випадки смерті, втечі чи хвороби військовополоненого. До того ж у Положенні зазначено про обов'язок негайного повернення військовополонених Військовому міністерству за його першою вимогою.

1 (14) травня 1916 р. до Київського військового округу надійшов наказ, згідно з яким відпуск військовополонених дозволявся лише великим підприємствам, що мають державне, чи громадське значення. Залишок зарплати військовополоненим, після вирахування на утримання і охорону мав видаватися кожні два тижні. На кожного військовополоненого заводилися робочі книжки. Також, згідно цього наказу, підприємець отримував право повернути військовополоненого, яким він не задоволений у двотижневий строк і замість нього отримати іншого. Щоб повернути усіх військовополонених він повинен був попередити керівництво Київського військового округу за 2 тижні. Крім того, дозволялося не виплачувати військовополоненим заробітної плати, якщо підприємство зупинялося, але підприємець зобов'язаний весь цей час їх годувати [25].

Не дивлячись на заборону Гаазької конвенції 1907 р., частина військовополонених працювала на підприємствах пов'язаних з обороною Російської імперії. Так на Одещині, на підприємствах, що повністю працювали на оборону з 38634 працівників 2434 було військовополоненими. А на підприємствах частково працюючих на оборону з 4619 працівників військовополоненими було 378 чоловік [16, с.102]. Задіювали військовополонених і на військовому будівництві. Для прикладу, коли у Юзівці зібралися будувати завод по виготовленню боєприпасів, то з 3 тис. військовополонених які направлялися на роботи підприємству «Новоросійське суспільство» 2 тис. було перенаправлено на це будівництво [19].

Багато військовополонених працювало на будівництві залізничних доріг. Для врегулювання питання їхнього використання, ще 10 (23) жовтня 1914 р. з'явились Правила «Про допущення військовополонених на роботи по будівництву залізничних доріг приватними спільнотами» [4]. Згідно цих Правил, для отримання приватними спільнотами військовополонених, необхідно було подати клопотання до Міністерства шляхів сполучення, в управління по будівництву залізничних доріг. Ці приватні спільноти у випадку надання їм військовополонених, згідно з Правилами, беруть на себе всі видатки на їх утримання, перевезення до місця їхнього використання і повернення до табору військовополонених. За кожний робочий день військовополонений мав отримувати по 25 коп., які надходили на особливі відкриті рахунки Міністерства шляхів сполучення і його депозит по казначействах. Крім того, військовополоненим, згідно цих Правил, дозволялося надавати деяке грошове заохочення за старанну працю [25].

На 1 (14) вересня 1916 р. з 1114410 військовополонених у Російській імперії, за даними Міністерства шляхів сполучення нараховувалося 140680 з них, що являло собою 12,6% їх загальної чисельності [22]. Крім того, 60% загальної кількості всіх працівників у Російській імперії, задіяних на будівництві залізничних доріг були військовополоненими [8].

З Дарницького табору військовополонених, регулярно направлялися партії військовополонених для будівництва Мурманської залізниці. Умови праці там були дуже складними. Військовополонені майже не мали ніяких прав, бо знаходилися ледь не у статусі засуджених. Їхня праця була майже безкоштовною. Їм на день видавали лише норму харчування і експлуатували їх до виснаження [5]. В основному на будівництво цієї залізниці направляли німців, і це був один із засобів тиску на Німеччину. Німецький же уряд, у свою чергу, як відповідь, створив для російських військовополонених у Німеччині «штрафний табір Штоермоор», який розташовувався на болотистій місцевості і туди направляли полонених російських офіцерів, які мали впливових родичів у Російській імперії. Там їх змушували працювати над культивуванням ґрунтів [13].

На початку літа 1915 р. військовополонених почали направляти на фронтові роботи. Влітку 1916 р. їх там нараховувалося близько 100 тис., що у порівнянні з Німеччиною і Австро-Угорщиною, які на фронтових роботах задіювали 65-70% військовополонених, було досить незначною цифрою[14].

За даними Міністерства внутрішніх справ на 1 (14) вересня 1916 р. нараховувалося 25802 полонених, що являло собою 2,3% їх загальної чисельності [22]. Для ефективного використання їхньої праці, 10 (23) квітня 1915 р. Міністерство внутрішніх справ Російської імперії видало губернаторам циркуляр з пропозицією допомогти залучити полонених розквартированих у містах до дрібних поточних робіт, пов'язаних з благоустроєм міста [17].

Усі видатки на утримання військовополонених, що працювали на земських і громадських роботах фінансувалися з Державної казни, тому їх фінансування бажало кращого [2]. Щодо грошового заохочення цих військовополонених, то 9 (12) серпня 1915 р. було затверджено положення Військової ради №2320, у якому говорилося, що військовополоненим за старанну працю на громадських роботах можна виплачувати заохочувальні кошти, розмір яких мав встановлювати керівник військового округу, але ця сума повинна бути не більшою 10% від оплати такої самої роботи місцевому працівнику. Відповідно до цього положення, керівник Київського військового округу генерал-ад'ютант В.М. Троцький, 1 (14) квітня 1916 р. встановив заохочувальні виплати військовополоненим у розмірі 10% від вартості виконання такої ж роботи місцевими працівниками. Ці кошти мали видаватися військовополоненим у кінці кожного місяця.

У Російській імперії військовополонених намагались максимально задіяти на роботах при мінімальних витратах на їх утримання [10]. Не дивлячись на це, військовополонені часто самі хотіли працювати, особливо поза межами свого утримання через так званий «психоз колючого дроту». На роботах вони забували про те, що вони є військовополоненими і почували себе звичайними працівниками [17]. Іноді військовополонені просилися на роботи, щоб якось покращити своє забезпечення. Так, наприклад, у Кременчуці, коли утримання військовополонених поклали на кременчуцьке казначейство, то грошей на їхнє утримання не вистачало і полонені самі ходили у «самоволку» у села, де не вистачало робочих рук, і наймалися там працювати [18]. Деякі військовополонені змогли у містах знайти собі навіть високооплачувану роботу вчителів, інженерів, бухгалтерів і т. д. [9].

Зацікавлені були у праці військовополонених і підприємці, бо вони у них, перш за все, бачили дешеву робочу силу, за яку треба було платити менше, і цим самим могли знизити ціну праці найманих робітників, не дивлячись на протести останніх. Іноді доходило до того, що роботодавці, через нестачу робочих рук, намагалися переманювати собі на роботу військовополонених, встановлюючи їм більшу заробітну плату. Наприклад, у Сибіру військовополонені іноді навіть могли вибирати де вони будуть працювати й самі встановлювали собі зарплату [11].

Після лютневої революції 1917 р. умови використання праці військовополонених зазнали певних змін. З березня 1917 р. примусовим роботам стали підлягати й унтер-офіцери [23]. Також, на промислових роботах була спроба змінити систему оплати праці військовополонених. Згідно з нововведеннями вони мали отримувати від 20 до 50 копійок у день у залежності від результатів їх праці. Решту ж зарплати треба було здавати у казну. Але це положення проіснувало недовго і військовий міністр О.Ф. Керенський повернув все як було [2].

Загалом ефективність використання праці військовополонених, через відсутність продуктивної системи їх експлуатації була не великою [7]. Дивувала військовополонених неефективність і відсталість, примітивні інструменти і перевага у всьому ручної праці [21]. У деяких військовополонених низьке зацікавлення у праці було викликане тим, що гроші, які він заробляв на роботі, він міг би отримувати і просто знаходячись у таборі для військовополонених [20].

Однією з особливостей використання праці військовополонених на українських територіях порівняно з іншими регіонами імперії, за твердженням О.П. Реєнта і О.В. Сердюка, було те, що в українських губерніях, у середньому робочий день був довшим, а заробітні плати нижчими [16, 374].

Отже, враховуючи все вище зазначене можна прийти до висновку, що військовополонені для Російського уряду були перш за все дешевою робочою силою, якою вони намагалися хоч якось компенсувати катастрофічну нестачу робочих рук на підприємствах і будівництві, що було викликано мобілізацією величезної частини чоловічого населення. Через економічну скруту Російському уряду іноді доводилося порушувати статті Гаазької конвенції 1907 р., що стосувалися оплати праці військовополонених. Крім того, часто на цих виплатах і відрахуванні частини заробітної плати на утримання військовополонених спекулювали і працедавці, отримуючи з праці військовополонених ще більші прибутки.

Список використаних джерел

1. Айрапетов О. Р Участие Российской империи в Первой мировой войне (1914-1917). 1914 год / О. Р Айрапетов. - М.: Кучково поле, 2014. - 640 с.

2. Валитов А. А., Сулимов В. С. Труд военнопленных Первой мировой войны в Тобольской губернии / А. А. Валитов, В. С. Сулимов // Известия высших учебных заведений. Серия «Гуманитарные науки». - 2014. - Т 5 (3). - С. 189-192.

3. Гаркавін С. В. Правове становище іноземців у Російській імперії у роки Першої світової війни (на матеріалах України).: автореф.... дис. канд. юр. наук: спец. 12.00.01 - Теорія та історія держави і права. - Харків, 2003

4. Гордеев О. Ф. Военнопленные Первой мировой войны в Сибири (август 1914 - февраль 1917 гг.): Историко-правовые аспекты проблемы

5. Данков М. Ю. Путь в Арктику и военнопленные первой мировой войны: новые источники (о строительстве Мурманской железной дороги в 1914-1917 годах) [Електронний ресурс].

6. Дмітрієва О. Є. Військовополонені чехи та словаки у правовідносинах періоду Першої світової війни [Електронний ресурс].

7. Еремин И. А. Военнопленные Первой мировой войны в Западной Сибири [Електронний ресурс]. Ерохина О. В. «Ликвидационное законодательство» Первой мировой войны / О. В. Ерохина // Вестник МГУ им. М. А. Шолохова. История и политология. 2014. - №1. - С. 69-81.

8. Жарова А. С. Положение военнопленных Первой мировой войны в Тобольской губернии [Електронний ресурс].

11.Крот И. И. Использование труда военнопленных в сибирской деревне в годы Первой мировой войны [Електронний ресурс]. Липина С. А. Использование труда военнопленных как попытка частичного возмещения трудовых ресурсов в дореволюционный период Первой мировой войны (по материалам Вятской губернии) / С. А. Липина // Исторические, философские, политические и юридические науки, культурология и искусствоведение. Вопросы теории и практики. - 2011. - № 7 (13): в 3-х ч.. Ч. 1. - С. 65-70.

12. Нагорная О. С. Военный плен Первой мировой войны: Традиции «прекрасной эпохи» и тенденции «тотальной войны» / О. С. Нагорная // Вестник РУДН. Сер. История России. - 2011. - №1. - С. 107-119.

13. Нахтигаль Р. Военнопленные в России в эпоху Первой мировой войны / Р. Нахтігаль // QuaestioRossica. - 2014. - №1. - С. 142-156.

14. Петрунин С. Сдаться на милость. Военноеобозрение

15. Реєнт О. П Перша світова війна і Україна / О. П. Реєнт, О. В. Сердюк. - Київ: Генеза, 2004. - 480 с.

16. Самович, А. Л. Трудовое использование иностранных военнопленных (1914--1918) на территории Беларуси / А. Л. Самович // Гісторьія: праблемывыкладання. - 2009. - № 7. - С. 57-60.

17. Саранча В. І. Військовополонені Першої світової війни в Кременчуцькому гарнізоні / В. І. Саранча // Краєзнавство. - 2011. - № 4. - С. 84-92.

18. Степкин В. П. Труд военнопленных Первой мировой войны на предприятиях Новороссийского общества [Електронний ресурс] / В. П. Степкин // История, события, факти. - Донецк.

19. Суржикова Н. В. Измерения плена: Россия, Урал, Коноваловский завод, 1916 г. / Н. В. Суржикова // Уральский исторический вестник. - 2012. - № 1(34). - С. 122133.

20. Суржикова Н. В. «Ми были в шоке»: Советский плен и интернирование как стресс аккультуризации / Н. В. Суржикова // ВестникРУДН. Сер. История России. - 2009. - № 3. - С. 132-143.

21. Суржикова Н. В. Плен, лень и бухгалтерия (к вопросу об ефективности трудового использования военнопленных I мировой войны в экономике Урала) / Н. В. Суржикова // Трудовые отношения в условиях мобилизационной модели развития: Сборник научных статей / Под ред. Г. А. Гончарова, С. А. Баканова. - Челябинск: Энциклопедия, 2010. - С. 40-59.

22. Талапин А. Н. Феликс Дмитриевич Игнатишин: Судьба военнопленного Первой мировой войны в России / А. Н. Талапин // Россия от Первой мировой войны до образования СССР - 2011. - Вип. 1. - С. 138-148.

23. Центральний державний історичний архів України. - ЦДІА, Ф. 274. Оп. 1. Спр. 3260. Письма венгерского военнопленного А. Кубаши в Венгрию. Сообщение о хорошем отношении русских офицеров и солдат к воено- пленним 1914 р. 2 арк.

24. Центральний державний історичний архів України. - ЦДІА, Ф. 692. Оп. 1. Спр. 3760. Положение о военнопленных из собрания узаконений и распоряжений правительства 16 октября 1914 г.. 11 арк.

Reference

1. Airapetov O. R. Participation of the Russian Empire in the First World War (1914-1917). 1914 / O. R. Airapetov. - M.: Kuchkovo pole, 2014. - p.640

2. Valitov A. A., Sulimov VS. Prisoners' of War Labour during the First World War in Tobolsk Province / A.A. Valitov, VS. Sulimov // News of the higher education institutions. Series “Humanities”. - 2014 - V 5 (3). - P 189-192.

3. Harkavin S. V Legal Status of Foreigners in the Russian Empire during the First World War (on materials of Ukraine).: author's abstract.... thesis research of the Candidate of Juridical Sciences: specialty 12.00.01 - Theory and History of State and Law. - Kharkiv, 2003

4. Hordieiev O. F. The Prisoners the First World War in Siberia (August 1914 - February 1917): Historical and legal aspects of the problem [Electronic resource]. - Dankov M. Yu. The Way to the Arctic and Prisoners of the First World War: New Sources (on the construction of the Murmansk Railway in 1914-1917)

5. Dmitriieva O. Ye. Czech and Slovak Prisoners of War in the Legal Relations during the period of the First World War [Electronic resource].

6. Eremin I. A. Prisoners of the First World War in the Western Siberia

7. Yerokhina O. V. “Liquidation legislation” of the First World War / O. V. Yerokhina // Herald of Moscow State University named after M.A. Sholokhov. History and Political Studies. - 2014 - No. 1. - P. 69-81.

8. Zharova A. S. State of the prisoners of the First World War in the Tobolsk province [Electronic resource].

9. Kalkutina N. V International Legal Regulation of Military Captivity and the Legal Status of Foreign Prisoners of War in the USSR at the Beginning of the Twentieth century. / N.V Kalkutina // Scientific Herald of Mykolaiiv State University named after. V. O. Sukhomlynskyi. Series of Historical Sciences. - 2014. - Edition. 3 (105). - P. 63-67.

10. Krot I. I. Prisoners' of War Labour Utilization in the Siberian Village during the First World War [Electronic resource].

11. Lipina S. A. Prisoners' of War Labour Utilization as an Attempt of Partial Compensation for Labor Resources in the Pre-Revolutionary Period of the First World War (according to the materials of the Vyatka province) / S. A. Lipina // Historical, Philosophical, Political and Legal Sciences, Cultural studies and Art History. Theory and Practice Issues.

- 2011. - No. 7 (13): in 3 parts. Part 1. - P. 65-70.

12. Nahornaia O. S. Captivity of the First World War: Traditions of the “Beautiful Epoch” and the Tendencies of “Total War” / O. S. Nahornaia // Herald of RUDN. Series History of Russia. - 2011. - No.1. - P. 107-119.

13. R. Nakhtihall. Prisoners of War in Russia in the Period of the First World War / R. Nakhtihall // Quaestio Ros- sica. - 2014. - No.1. - p. 142-156.

14. Petrunin S. Surrender at the mercy. Military review [Electronic resource]. - Access mode: https://topwar. ru/56543-sdatsya-na-milost.html (Access date: 06. 09. 2018). - Title from the screen.

15. Reient O. P. The First World War and Ukraine / O. P. Reient, O. V. Serdiuk. - Kyiv: Henesa, 2004. - p. 480

17.Samovych A. L. Foreign Prisoners' of War Labor Utilization (1914-1918) in the Territory of Belarus / A. L. Samovych // History: Teaching Issues - 2009. - No.7. - p. 57-60.

18.Sarancha V. I. Prisoners of the First World War in Kremenchuh military post / V. I. Sarancha // Local lore studies. - 2011. - No. 4. - P. 84-92.

19.Stepkin V. P. The labor of the First World War Prisoners at the Enterprises of Novorossiysk Society [Electronic resource] / V.P. Stepkin // History, events, facts. - Donetsk Access mode: http://infodon.org.ua/uzovka/510 (access date: 07. 09. 2018). - Title from the screen.

20.Surzhykova N. V. Measurements of Captivity: Russia, the Urals, Konovalovskyi Plant, 1916 / N. V. Surzhykova // Ural Historical Herald. - 2012. - No. 1 (34). - p. 122-133.

21.Surzhykova N. V. “We were in a state of shock”: Soviet Captivity and Internment as Stress of Acculturation / N.V. Surzhykova // Herald of RUDN. Ser. History of Russia. 2009. - No. 3. - P. 132-143.

22.Surzhykova N. V. Captivity, Laziness and Accounting (on the Efficiency of World War I Prisoners' Labor Utilization in the Ural Economics) / N.V. Surzhykova // Labor Relations in the Context of Mobilization Development Model: Collection of Scientific Articles / Edited by H.A. Honcha- rova, S.A. Bakanova. - Chelyabinsk: Encyclopedia, 2010. - P. 40-59.

23. Talapin A. N. Felix Dmitriievich Ihnatishin: Destiny of a Prisoner of the First World War in Russia / A.N. Talapin // Russia from the First World War to the Formation of the USSR. - 2011. - Ed. 1. - p. 138-148.

24. Central State Historical Archive of Ukraine. - CSHA, Fund 274. List of files 1. File 3260. Letters from the Hungarian prisoner of war A. Kubashi to Hungary. Report on good treatment of Russian officers and soldiers towards the prisoners of war 1914. 2 pages.

25. Central State Historical Archive of Ukraine. - CSHA, Fund 692. List of files 1. File 3760. The Regulation on Prisoners of War from the Assembly of Legitimations and Orders of the Government on October 16, 1914, 11 pages.

Размещено на Allbest.ru