Священики катеринославської римо-католицької парафії (дорадянський період)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна металургійна академія України

Священики Катеринославської римо-католицької парафії (дорадянський період)

Мосюкова Н. Г.,

кандидат історичних наук,

доцент кафедри філософії та політології

Анотація

В статті шляхом дослідження архівних матеріалів встановлено прізвища священиків, які здійснювали обряди у катеринославському костьолі в кінці ХІХ -- на початку ХХ сторіччя, визначено період служіння кожного з них в парафії губернського міста. З'ясовано, що Катеринославський деканат і означену парафію очолювали священики німецького походження, вікаріями були переважно поляки за походженням.

Встановлено, що в роки Першої світової війни на теренах катеринославської парафії працювали священики з інших дієцезій, що приїхали на допомогу в регіон, який приймав велику кількість біженців та поранених. катеринославський парафія священик костел

Дане дослідження дозволило уточнити інформацію та заповнити деякі «білі плями» в працях, які допомогли автору простежити долю ксьондзів катеринославської римо-католицької парафії.

Ключові слова: священик, римо-католики, парафія, костьол, Катеринослав.

Annotation

In the article, by examining archival materials, were determined the names of the priests who churched in the cathedral of Katerynoslav at the end of the nineteenth and early twentieth centuries, also it was determined the period of service of each of them in the parish of the principal town of a province. It was found that the Katerynoslav Deanery and the designated parish were headed by priests of German descent, and the Vicars were mostly Poles in descent.

It was established that during the First World War priests from other dioceses came to the territory of Katerynoslav parish, who came to the aid of a region that received large numbers of refugees and wounded.

This research made it possible to clarify the information and fill in some of the «white spots» in the works that helped the author to trace the fate of the priests of the Katerynoslav Roman Catholic parish.

Keywords: priest, Roman Catholics, Parish, church, Katerynoslav.

Виклад основного матеріалу

В часи панування антирелігійної радянської влади об'єктивне висвітлення історії Церкви не було можливим. Демократизація суспільства у 80их роках ХХ сторіччя, проголошення незалежності України суттєво змінили ставлення держави до Церкви і стали поштовхом до наукових розвідок щодо релігійної тематики.

Досить активно вчені досліджували історію Римо-Католицької Церкви на Правобережній Україні, де позиції цієї конфесії традиційно були міцнішими, ніж на Сході і Півдні, але поступово географія вказаних досліджень розширюється. Так, умови виникнення і функціонування римо-католицьких громад на Херсонщині, Миколаївщині, Катеринославщині у ХІХ - на початку ХХ ст. вивчали О. Баковецька [1], Н. Буланова [2], В. Ганзуленко [4], але і в їх працях історія парафії св. Йосипа, заснованої у Катеринославі, не отримала достатнього висвітлення. В українській історіографії немає також жодного дослідження, присвяченого виключно священикам, які здійснювали обряди в цьому губернському місті.

Метою статті є встановлення прізвищ всіх ксьондзів, що служили у римо-католицькій парафії Катеринослава в кінці ХІХ - на початку ХХ сторіччя, а також з'ясування їх подальшої долі.

Джерельною базою дослідження є книги реєстрації актів громадянського стану про народження, вінчання і смерть, які велися у костьолах Катеринослава та Кам'янського і зараз зберігаються в архіві Дніпропетровської області.

Встановити подальшу долю деяких священиків, що здійснювали обряди в парафії святого Йосипа, допомогли грунтовні праці Р. Дзвонковського [27] та І.Осипової [22], в яких досліджено репресії проти католицького духовенства в СРСР в міжвоєнний період, а також складено списки репресованих священиків.

Перші католики на Катеринославщині з'явилися в кінці XVIII сторіччя і до середини ХІХ ст. центрами релігійного життя (йдеться про римо-католицизм) в цілому регіоні були німецькі колонії. Кількість представників названої конфесії у Катеринославі почала суттєво збільшуватися у ІІ половині ХІХ сторіччя. Спільнота губернського міста потребувала власної церкви, бо найближчий костьол на той час діяв у колонії Ямбург, розташованій на відстані приблизно 20 кілометрів від Катеринослава. Храм було побудовано у 1877 році (дозволу на це чекали 30 років).

Католицька громада міста не могла повноцінно функціонувати без священика, влада ж усіляко гальмувала процес призначення настоятеля, особливо, коли на цю посаду пропонували ксьондзів - учасників польського повстання 1863 - 1864 років, які перебували у засланні на Катеринославщині у 70 - 80-их роках ХІХ ст. Можливим було призначення тільки «благонадійного» священика, краще взагалі не поляка. Так, утворений у 1886 році Катеринославський деканат в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. очолювали Рудольф Рейхерт, Валентин Гартман, Рафаїл Шефер [10], [11], [12], [13], [14], [15], [16]. І першим настоятелем польської за своїм складом катеринославської парафії став священик німецького походження Йоан Шамне. Його статус було зафіксовано в записі за 9 вересня 1901 року в Книзі реєстрації актів громадянського стану про народження [10, арк. 284].

Книги реєстрації актів про народження і смерть, що вели у катеринославському костьолі св. Йосипа, містили інформацію про ксьондзів, які хрестили або відспівували ту чи іншу особу. Книга реєстрації актів про смерть починається з 1897 року записом про те, що 4 березня померлу особу ховав священик Алоїзій Криницький [15, арк. 1]. Саме цей ксьондз працював в катеринославській парафії на постійній основі до 1901 року. Він же виїжджав до Новомосковська, Гришина, Павлограда, Лозової, Слов'яносербська, Синельникова, Долгінцева, Божедарівки, Олександрівська, Ясинуватої, Авдіївки та низки сіл [15, арк. 1 - 240]. Отже, географія служіння Алоїзія Криницького охоплювала населені пункти сучасних Дніпропетровської, Запорізької, Донецької, Луганської, Харківської областей.

У серпні - жовтні 1899 року у Катеринославі перебував священик Емануїл Симон. Протягом цього часу і неодноразово у 1901, 1902, 1907, 1908 роках він хрестив новонароджених і відспівував померлих в костьолі губернського міста. В парафіяльних книгах зазначено, що Емануїл Симон є настоятелем римо-католицької парафії в Ямбурзі [10, арк. 95 - 163; 236 - 380], [11, арк. 148 - 272], [15, арк. 43 - 60; 89 - 138; 203 - 228].

Праці російської дослідниці І. Осипової та польського вченого Романа Дзвонковського дозволяють простежити подальшу долю цього священика (принаймні до 1927 року). Емануїл Симон служив в костьолі Ямбурга до 1910 року, 1910 - 1912 роках - в парафії міста Царицин, з 1914 по 1926 роки був настоятелем костьола в Єнакієво (Донецька обл.) [22, с. 199]. Р. Дзвонковський зазначає, що у 1917/1918 навчальному році ксьондз Симон був економом вищої духовної семінарії Тираспільської дієцезії, а також вчителем релігії в нижчій семінарії. У 1921 році та ймовірно пізніше був настоятелем парафії Пфейфер [27, с. 433]. У 1926 році його заарештували, звинуватили у шпигунстві і у 1927 році засудили на 10 років таборів. Емануїл Симон був відправлений на Соловки. Його подальша доля невідома [22, с. 199], [27, с. 433].

До Катеринослава приїжджали також священики з Кам'янського. Так, є запис про ксьондза Кеберлейна, який 28 серпня 1899 року здійснив в губернському місті обряд поховання [15, арк. 54], хоч в той час його постійним місцем праці був костьол св. Миколая в Кам'янському [24, с. 22].

В січні 1901 року Алоїзій Криницький виїхав з Катеринослава і його подальший життєвий шлях автору невідомий. Відсутність ксьондзів Криницького і Кеберлейна в списках розстріляних і заарештованих дає надію на те, що їх доля склалася не так трагічно, як священиків, прізвища яких зазначені у списках, складених Р. Дзвонковським, І. Осиповою та в книзі «Церква Христова».

Протягом лютого - вересня 1901 року хрестив новонароджених і відспівував померлих у катеринославській парафії Гіацинт Левчак [10, арк. 236 - 284]. О. Слоневський називає його «першим настоятелем Кам'янського костьолу св. Миколая», а також зазначає, що «Гіацинт Левчак був відправлений у 1900 році до Одеського деканату» [24, с. 22]. Дійсно, 12 жовтня 1900 року він передав метричні книги вікарному священику Кам'янського костьолу Ямбурзької парафії Оттону Бему. Про це є відповідний запис [9, арк. 50], але, як зазначено вище, у 1901 році ксьондз Левчак перебував на Катеринославщині.

У вересні 1901 року катеринославську парафію очолив Йоан Шамне. Саме він став її першим настоятелем. При цьому деканом залишався кс. Рейхерт, в січні того року він відспівував померлих в костьолі губернського міста. Призначення настоятеля зробило парафію, що фактично існувала давно, «більш визнаною» з боку влади, яка досить довго гальмувала цей процес. Ані Алоїзій Криницький, що здійснював обряди як мінімум з 1897 року, ані Гіацинт Левчак, який працював у Катеринославі у лютому - вересні 1901 року, не отримали цю посаду. Перешкодою, на нашу думку, була графа «національність». Влада не ризикнула дати дозвіл на призначення настоятелем ксьондза польського походження.

Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. кількість поляків у Катеринославській губернії зростає, що означає також збільшення чисельності парафіян костьолу губернського центру. Так, на початку ХХ ст. кількість охрещених у порівнянні з 1897 роком зросла майже у два рази [21, с. 218]. Отже, катеринославська римо-католицька парафія потребувала ще одного священика і у 1903 році до Йоана Шамне приєднався помічник - Франц Бояржинський. Влада «не побоялася» ситуації, коли служіння здійснюють настоятель-німець і вікарій-поляк. Переважно такий тандем зберігався і в подальші роки.

1904 рік для парафії св. Йосипа певною мірою став роком перемін - в березні на інше місце служіння виїхав Йоан Шамне, а настоятелем був призначений Валентин Гартман (Хартман). Він народився «у 1858 р., висвячений був у 1882 р.» [27, с. 564]. В записі за 8 березня 1904 року в книзі реєстрації актів про смерть саме його названо настоятелем, а в записі за 9 березня - деканом [15, арк. 163]. Отже, з 1904 року настоятель парафії губернського міста обіймав ще й посаду декана Катеринославського деканату. До призначення настоятелем римо-католицької парафії св. Йосипа Валентин Гартман працював у Маріуполі і саме він «у травні 1898 року за дорученням саратівського єпископа освятив новий костьол» (у Кам'янському) [24, с. 25]. В червні цього ж року католики Катеринослава зустрічали й нового вікарія - Адама Деша.

Подальша доля Йоана Шамне автору невідома. Що ж стосується вікарія Бояржинського, то в книзі Романа Дзвонковського серед священиків, які тимчасово перебували на території Тираспільської дієцезії у 1917 - 1938 роках, зазначені два ксьондза, що мали таке прізвище - Бояржинський Франчішек і Бояржинський Станіслав. В інформації про кс. Станіслава Бояржинського записано, що він був висвячений на священика у 1903 році і в цьому ж році був призначений вікарієм у Катеринослав [27, с. 563]. Це не відповідає дійсності, бо в парафії св. Йосипа з 1903 до червня 1904 року служив Франц Бояржинський [10, арк. 380 - 483], [15, арк. 139 - 175]. Можливо, «з 1904 року у Владикавказі заступником настоятеля» [27, с. 563] був не Франчішек, як вважає Роман Дзвонковський, а Станіслав Бояржинський? Можливим також є, що Франц Бояржинський з Катеринослава був переведений до Владикавказа, бо саме у 1904 році він виїхав з губернського міста. Фактом залишається те, що колишній вікарій катеринославської парафії частину або весь період 1917 - 1938 років перебував на території Тираспільської дієцезії.

Адам Деш народився у 1881 році і у 1904 році був висвячений на священика [27, с. 209]. Р. Дзвонковський повідомляє також, що ксьондз Деш з 1904 р. був вікарієм в парафії Катеринослава, а у 1911 1913 роках - настоятелем парафії Крістіна [27, с. 209]. Книги реєстрації актів про народження і смерть, які велися у катеринославському костьолі, дозволили встановити, що служіння Адама Деша у губернському місті закінчилося у вересні 1906 року. Отже, з поля зору «зникає» період з 1907 до 1911 року.

В своїй книзі «Життя. Смерть. Воскресіння» О. Слоневський зазначає, що у Кам'янському разом з ксьондзом М. Ягуловим служив і Адам Деш [24, с. 40]. В книзі реєстрації актів про народження Кам'янської Римо-Католицької Церкви Ямбурзької парафії за 1903 - 1907 роки записано, що хрестив новонароджених, а також здійснював обряди прийняття у лоно РКЦ ксьондз М. Ягулов [5, арк. 1 - 286]. У 1905 році до парафії приїжджав і здійснював обряди Адам Деш. І про це також є записи [5, арк. 126 - 192]. Можливо, саме це мав на увазі Олександр Слоневський, коли стверджував, що разом з Михайлом Ягуловим служив Адам Деш? Якщо ні, то він помиляється, бо з червня 1904 року до вересня 1906 року ксьондз Деш був вікарієм парафії св. Йосипа. Практика ж тимчасового служіння в сусідній парафії існувала і до цього. Так, Емануїл Симон - настоятель ямбурзької парафії періодично здійснював обряди у Катеринославі, Адам Деш - вікарій катеринославської парафії - у Кам'янському, ксьондз Михайло Ягулов з Кам'янського - в парафії св. Йосипа [11, арк. 4].

В дослідженні І. Осипової зазначено, що «у 1914 1921 роках Адам Деш був настоятелем костьола в місті Астрахань, а з 1921 року - в Славгороді. Тут його заарештували у 1931 році і засудили до трьох років заслання. У 1933 році він був звільнений і повернувся до Астрахані, а у 1934 році - знову заарештований. Після чотирьох місяців ув'язнення його звільнили за станом здоров'я і 7 жовтня 1937 року священик помер від рака шлунку” [22, с. 164 - 165].

У вересні 1906 року (після вид'їзду Адама Деша) служіння у катеринославській парафії розпочав Петро Дигрис і перебував в ній до лютого 1908 року. О. Слоневський, цитуючи «Каталог духовенства и церквей Тираспольской єпархии», повідомляє, що Петро Дигрис народився у 1880 році, висвячений на священика у 1905 році. У 1915 році був настоятелем у Кам'янському, а до цього призначення служив адміністратором та законовчителем в астраханській церкві в ім'я Успіння Пресвятої Богородиці» [24, с. 68 - 69].

О. Слоневський зазначає, що з 1908 року настоятелем парафії св. Миколая був Леонард Долонговський і серед інших в «команді священиків при Долонговськом» називає Петра Дигриса [24, с. 42]. Леонард Долонговський дійсно був настоятелем костьолу у Кам'янському з 1908 до 1915 року. Про це говорять записи у метричних книгах [6, арк. 1 - 168], [7, арк. 1 - 192]. Петро Дигрис служив у Кам'янському у 1913 - 1914 роках в якості вікарія [7, арк. 100 - 176], а у 1915 році в означеному місті його вже не було (принаймні жодного обряду хрещення після 1914 року він не здійснив) [7, арк. 176 - 192], [8, арк. 1 - 212] і в «Каталозі духовенства» є помилка щодо цього священика. Подальша доля Петра Дигриса на жаль невідома, але з певним ступенем вірогідності можна вважати, що він не був знищений антирелігійним режимом СРСР, бо його прізвища немає в списках, складених вченими, які досліджували репресії щодо католицького духовенства в 20 - 30-их роках ХХ сторіччя.

У лютому 1908 року своє служіння у катеринославській парафії в якості вікарія розпочав Йосип Совинський, він викладав також Закон Божий в церковно - парафіяльному училищі, яке існувало при костьолі [3, с. 216 - 217]. Про цього священика багато інформації дає Р. Дзвонковський. Вчений повідомляє, що майбутній ксьондз народився у Польщі у 1880 році, у 1907 році був висвячений на священика, а після цього вчився в Духовній академії Петербурга. Про період до 1911 року зазначено тільки, що він працював в Тираспільській дієцезії [27, с. 450]. Аналіз документів Дніпропетровського архіву (ДАДО) дає можливість стверджувати, що з 1908 по 1911 роки ксьондз Совинський був вікарієм парафії св. Йосипа. Ймовірно, з урахуванням того, що після висвячення на священика у 1907 році він ще вчився в Петербурзі, це було його перше місце служіння. Наступна інформація Романа Дзвонковського про те, що «у 1911 - 1917 роках Йосип Совинський був адміністратором парафії у Маріуполі, а у 1918 році служив у Бахмуті» [27, с. 450], повністю «стикується» з даними ДАДО. Подальше життя Йосипа Совинського Роман Дзвонковський висвітлює досить детально: «У 1919 - 1920 роках був військовим капеланом..., у 1920 році, за деякими даними, добровільно залишився на радянській території, щоб віряни-поляки мали свящиника і служив у Луцько - Житомирській дієцезії... З 1927 року і протягом 30-их років ХХ ст. його неодноразово заарештовували, він пережив табори і заслання... Є інформація про арешт у ІІ половині 1937 року, а є і повідомлення ксьондза Владислава Ченського, що священик Йосип Совинський був до липня 1939 року настоятелем костьола у Ташкенті і там був заарештований. В обох випадках подальша доля невідома» [27, с. 450 - 451].

Така невизначеність напевно пов'язана з різним написанням прізвища ксьондза Йосипа. Навіть в книгах про народження і про смерть, які велися у катеринославському костьолі, його прізвище не писали однаково - іноді Совинський, іноді Савинський [11, арк. 215 - 380], [12, арк. 2 - 89], [15, арк. 216 - 270]. В книзі Р. Дзвонковського є розповідь про ксьондза Савинського, ім'я якого також Йосип [27, с. 427]. Посилаючись на Й. Шнурра, він зазначає, що ксьондз Йосип Савинський у 1911 році був вікарієм парафії у Катеринославі [27, с. 428]. Але Йосип Савинський не міг служити у парафії губернського міста у 1911 році, бо він «після висвячення на священика у 1905 році був вікарієм в костьолі м. Бар, потім працював у Волковинцях, а з 1910 по 1917 роки був адміністратором парафії у Китайгороді» [27, с. 427]. З 1908 по 1911 роки служити у Катеринославі міг тільки Йосип Совинський.

У листопаді 1910 року до Катеринославського деканату був призначений новий декан (він же і настоятель парафії) - Рафаїл Шефер, який «народився у 1872 році і був висвячений на священика у 1899 році» [27, с. 566]. Валентина Гартмана, що був деканом Катеринославського деканату більше шести років, «з 1911 року призначили настоятелем парафії Серевка Херсонської губернії» [27, с. 564]. Означений запис зроблено в межах списку священиків, які тимчасово перебували на території Тираспольської дієцезії у 1917 - 1938 роках. Це дозволяє зробити висновок, що Валентин Гартман і після жовтневого перевороту перебував на теренах дієцезії.

До вересня 1911 року декан Шефер здійснював обряди в тандемі з Йосипом Совинським, а потім посаду вікарія обійняв ксьондз Шенбергер. «Йоханнес Шенбергер народився у 1887 році, був висвячений на священика у 1911 році» [27, с. 566]. Очевидно, призначення вікарієм парафії св. Йосипа у вересні 1911 року було першим в його священницькому служінні. Досить часто він здійснював обряди у сусідньому Кам'янському [7, арк. 13 - 100]. Йоханнес Шенбергер служив у губернському місті лише рік - до вересня 1912 року. Де працював після виїзду з нього протягом 1912 - 1914 років невідомо, але «з 1915 року був адміністратором парафії Пановська Саратівської губернії» [27, с. 566]. На території Тираспільської дієцезії (принаймні, деякий час) перебував і після більшовицького перевороту.

Микола Щурек, який приїхав на зміну ксьондзу Шенбергеру, був вікарієм також рік - до вересня року. О. Слоневський повідомляє, що Микола Щурек народився у 1873 році, висвячений на священика у 1904 році [24, с. 69]. Влітку цього ж року він служив у Кам'янському [9, арк. 111 - 115]. У 1915 році колишній вікарій катеринославської парафії знову працював у костьолі святого Миколая [8, арк. 1 - 26]. Подальша доля Миколи Щурека автору не є відомою.

З вересня 1913 по червень 1914 року вікарієм парафії св. Йосипа був Станіслав Вольський. «Він народився у 1890 році, висвячений на священика у 1913 році» [27, с. 567]. Крім повідомлення, що ксьондз Вольський «у 1917 році був адміністратором астраханської парафії» [27, с. 567], іншої інформації в книзі Романа Дзвонковського немає. Додати до цього можу тільки те, що Станіслав Вольський у 1915 році знову служив у Катеринославі [13, арк. 9 - 144], [14, арк. 2 - 6], [16, арк. 55 - 133].

Лише кілька місяців - з червня по жовтень 1914 року вікарієм римо-католицької парафії губернського міста був Михайло Валізер. «Він народився у 1890 році, на священика висвячений у 1914 році [27, с. 567]. Р. Дзвонковський стверджує, що «з року Михайло Валізер був адміністратором парафії Георгієвка Херсонської губернії» [27, с. 567]. Це могло бути не раніше жовтня 1914 року, бо до жовтня (ймовірно, відразу після священницьких свячень) він перебував у Катеринославі. В книзі О. Соколовського «Церква Христова 1920 - 1940. Переслідування християн в СРСР» на базі матеріалів архіву Управління СБУ в Херсонській області зазначено, що Михайло Костянтинович Валізер «до арешту жив в с. Мар'янівка Високопольського району Херсонської області, де й священствував. 15 липня 1934 року заарештований... та звинувачений у виконанні й переправленні в Німеччину... листів контрреволюційного, провокаційного характеру про голод та нужду німецького населення в Радянському Союзі, проведенні на релігійному грунті контрреволюційної націоналістичної пропаганди серед молоді та односельчан, спрямованої на зрив урядових заходів... 28 грудня 1934 року засуджений на п'ять років концтаборів» [25, с. 28].

Суттєві корективи в життя катеринославської римо-католицької парафії внесла Перша світова війна, під час якої «...від самого початку боїв улітку 1914 року...аж до початку 1918 р. лінія фронту проходила через українську територію» [23]. Бойові дії відбувались також і на території Польщі. Це стало причиною такого явища як біженство. Осінь 1915 року Л. Жванко визначає як період «розмаху біженського руху» [19]. Біженців з Західної України, Волинської та Подільської губерній, Царства Польського, Прибалтики на українських землях приймали в основному Катеринославська, Харківська, Чернігівська губернії [23], [19]. За таких обставин кількість записів у книгах реєстрації народження і смерті, які велися у катеринославській парафії, різко збільшилася, бо серед переселенців з означених вище територій відсоток католиків був досить високим.

З жовтня 1914 року вікарієм парафії св. Йосипа став Вікентій Сквірецький, який, як стверджує Р. Дзвонковський, був висвячений на священика у 1912 році [27, с. 439].

Під час Першої світової війни різко збільшилася кількість католицьких священиків, що робили записи в книгах катеринославської парафії. Так, у 1915 році означені записи робили 12 ксьондзів, 5 з яких здійснювали обряди тільки у Катеринославі або і у Катеринославі також, серед них: декан Шефер, Вікентій Сквірецький, Станіслав Вольський, кс. Пуйдак, Фабіан Щербицький [13, арк. 9 - 144], [14, арк. 2 - 6], [16, арк. 55 - 133].

У 1916 році у парафії св. Йосипа також працювало 12 священиків, з них 7 здійснювали обряди тільки у губернському місті або і у ньому також. Це ксьондз Ковалевський, Вікентій Сквірецький, Фабіан Щербицький, декан Шефер, Якуб Зданович, Станіслав Вереник, Станіслав Кригельський (після від'їзду Вікентія Сквірецького обійняв посаду вікарія) [13, арк. 146 - 250], [14, арк. 6 - 144], [16, арк. 134 - 250].

У 1917 році кількість священиків, які робили записи в книгах катеринославської парафії, зменшилася до 11, тільки троє з них не здійснювали обрядів у губернському місті, а четверо хрестили народжених та відспівували померлих тільки у Катеринославі, серед них: Станіслав Кригельський, Альфонс Сніжко, Фабіан Щербицький, кс. Ковалевський. Декан Шефер крім Катеринослава виїжджав до Лозової, кс. Ігнатович - до Серафимівки, ксьондз Стримович - до Новомосковська, а Станіслав Вереник, якого названо «капеланом біженців» побував в багатьох населених пунктах не тільки Катеринославської губернії, а і Таврійської [13, арк. 251 - 382], [14, арк. 145 - 171], [16, арк. 251 - 310].

В умовах війни, коли кількість священиків, що робили записи в книгах означеної парафії суттєво збільшилася, необхідно визначити, які з них працювали у губернському місті на постійній основі, а які приїхали на допомогу в регіон, де було багато біженців і поранених. Не викликає сумнівів, що «господарями» костьолу св. Йосипа були декан Рафаїл Шефер, призначений у 1910 році, Вікентій Сквірецький, який приїхав до Катеринослава ще до різкого збільшення кількості католиків в губернії і перебував на посаді вікарія до 1916 року і Станіслав Кригельський, що обійняв цю посаду після від'їзду Вікентія Сквірецького [13, арк. 2 - 250], [14, арк. 2 - 144], [16, арк. 33 - 250].

Певною мірою доповнити картину, складену в результаті дослідження змісту книг реєстрації актів громадянського стану, дозволяє довідник «Весь Екатеринослав», який виходив щорічно навіть під час війни. На жаль, в довіднику надавалася не завжди правильна інформація. Так, у виданні за 1915 рік продубльовані дані за 1913 рік, хоча вони вже змінилися - в довіднику за 1915 рік зазначено, що вікарним священикоам костьола є Микола Щурек [26, с. 257], який працював у Катеринославі до вересня 1913 року, а у 1915 році він служив у храмі св. Миколая у Кам'янському [8, арк. 1 - 212]. В календарі за 1917 рік міститься правильна інформація щодо священиків. Більше того, довідник дозволив визначити посаду, яку обіймав Фабіан Щербицький - він був законоучителем середньоучбових закладів [18, с. 117].

Отже, на постійній основі в парафії св. Йосипа у 1915 - 1916 роках працювали три священика: декан Рафаїл Шефер, вікарій Вікентій Сквірецький та законоучитель середньоучбових закладів Фабіан Щербицький. У 1916 році на посаді вікарія Вікентія Сквірецького замінив Станіслав Кригельський і в такому складі священики катеринославської парафії служили до 1919 року.

У 1916 - 1917 роках досить часто робив записи у парафіяльних книгах губернського міста ксьондз Ковалевський [13, арк. 146 - 382], [14, арк. 6 - 171], [16, арк. 134 - 310], який згадується у праці О. Слоневського як такий, що у 1917 році служив у Кам'янському [24, с. 82], але в метричних книгах цієї парафії у 1917 році священик Ковалевський не здійснював записіів, лише у серпні 1919 року [8, арк. 175 - 205].

В списку священиків з інших дієцезій, які перебували на території Тираспільської дієцезії у 1917 - 1918 роках, вдалося знайти прізвища лише двох з названих вище ксьондзів, які допомагали здійснювати служіння в губернському місті. Це кс.

Сніжко і кс. Зданович - обидва з Віленської дієцезії. Ксьондза Сніжко Роман Дзвонковський називає Владиславом і підкреслює, що у 1918 році він був капеланом у Катеринославі [27, с. 568], але в книгах реєстрації парафії святого Йосипа він значиться під іменем Альфонс і перебував у губернському місті не у 1918, а у 1917 році [13, арк. 251 - 382], [14, арк. 145 - 171], [16, арк. 251 - 310]. Інших священиків з таким прізвищем в цій парафії не було.

В інформації щодо Якуба Здановича також зазначено, що у 1918 році він був капеланом у Катеринославі [27, с. 568]. Це підтверджується документами, які велися в костьолі міста, а додати можна лише те, що кс. Зданович робив записи в книгах парафії св. Йосипа не тільки у 1918, а протягом 1915 - 1919 років.

У 1915 - 1918 роках у Новомосковську служив Ян Ружицький. Він здійснював обряди тільки в цьому невеличкому місті поблизу Катеринослава, до інших населених пунктів в межах цієї парафії не виїжджав [13, арк. 9 - 382], [14, арк. 2 - 371], [16, арк. 55 - 383].

У 1915 - 1916 роках у Павлограді служив Франц Кукула, а кс. Велицький - у Лозовій. Протягом цих воєнних років в містах та селах губернії (але не у Катеринославі) хрестили народжених і відспівували померлих Йосип Мазуркевич (Нікополь, Синельникове, П'ятихатки, Олександрівськ, Софіївка та інші) і Юліан Наркевич (Олександрівськ, Лозова, Панютине та інші) [13, арк. 9 - 250], [14, арк. 2 - 144], [16, арк. 55 - 250].

Протягом 1916 - 1918 років в парафії св. Йосипа здійснював обряди ксьондз Юхневич, зокрема, у Павлограді, Синельникові, Лозовій, Гришині, Авдіївці, Ясинуватій та інших населених пунктах (ймовірно, після від'їзду Франца Кукули, Йосипа Мазуркевича, Юліана Наркевича та ксьондза Велицького) [13, арк. 146 - 382], [14, арк. 6 - 371], [16, 134 - 383].

У 1918 році у Лозовій священодіяв кс. Шеркшніс. Його навіть було названо настоятелем [14, арк. 171 - 371], [16, арк. 310 - 383]. Такі ж відомості про Яна Шеркшніса дає і Р. Дзвонковський, зазначаючи, що цей священик належав до Ковенської дієцезії і в названому році служив в парафії у Лозовій [27, с. 568]. Версія про те, що, можливо, у 1918 році при костьолі, «побудованому ще на початку століття у Лозовій» [20] з'явилася парафія, не має достатніх підстав, бо обряди, які здійснювалися у Лозовій, були записані у книгах реєстрації парафії святого Йосипа, а Яна Шеркшніса у 1919 році на території катеринославської парафії вже не було (епізодично в цьому році у Лозовій здійснював обряди Станіслав Вольський) [14, арк. 373 - 447], [16, арк. 383 - 427].

Франчішек Кукула, як повідомляє Р. Дзвонковський, належав до Плоцької дієцезії і у 1918 році служив у Павлограді [27, с. 568]. Це не відповідає дійсності, бо у 1918 році у Павлограді здійснював обряди вже Юзеф Юхневич. Цей священик «належав до Віленської дієцезії і у 1918 році служив у Павлограді» [27, с. 567]. А це вже цілком правильна інформація.

В дослідженні «Доля католицького духовенства в СРСР» зазначено, що «Юзеф Мазуркевич був священиком Люблінської дієцезії і у 19І8 році перебував у Катеринославі» [27, с. 568]. Автор монографії помилився в даті, бо ксьондз Мазуркевич здійснював обряди в містах названої губернії у 1915 - 1916 роках, як і Юліан Наркевич, який «належав до Ковенської дієцезії, а у 1918 році був адміністратором парафії у Таганрозі» [27, с. 568]. Це дійсно могло бути.

В списку священиків з інших дієцезій, які перебували на території Тираспільської дієцезії у 1917 - 1918 роках, є інформація про Яна Ружинського з Сандомирської дієцезії, що служив у Катеринославі, а поряд - про Яна Рушицького з Сейненської дієцезії, який у 1918 році був капеланом також у Катеринославі [27, с. 568]. Дійсно робив записи у книгах реєстрації парафії святого Йосипа і перебував у Новомосковську Ян Ружицький.

Закінчення Першої світової війни, повернення біженців до своїх домівок, яке, на думку Л. Жванко, відбувалося влітку 1918 - взимку 1919 р. [19], спричинили зменшення кількості римо-католиків у губернському місті. У 1918 році за межі Катеринославщини виїхали останні з тих священиків, які належали до інших дієцезій і приїжджали на допомогу під час Першої світової війни, серед них Ян Ружицький, Ян Шеркшніс, Юзеф Юхневич. У 1919 році у катеринославській парафії на постійній основі служили лише декан Шефер і вікарій Кригельський.

30 грудня 1919 року у Катеринославі було остаточно встановлено радянську владу (до цього більшовики захоплювали місто кілька раз на кілька місяців [17, с. 131 - 146]). В історії римо-католиків Катеринослава і більшої частини українських земель почався новий період - виживання в умовах антирелігійної влади.

Таким чином, катеринославська римо-католицька парафія в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. існувала в умовах тиску з боку імперського уряду. Крім затягування процесу надання дозволу на побудову костьолу, призначення настоятеля, існувала практика призначення до польської за своїм складом парафії губернського міста настоятелів німецького походження, польські священики перебували переважно у статусі вікарія.

Ротація вікаріїв відбувалася досить часто - раз на один - два роки, іноді навіть через кілька місяців. Декани (вони ж з 1904 року і настоятелі) працювали на одному місці набагато довше - сім років служив Валентин Гартман і дев'ять - Рафаїл Шефер.

Збільшення чисельності католиків на Катеринославщині на початку ХХ сторіччя стало причиною збільшення кількості священиків, які здійснювали обряди в парафії св. Йосипа. В роки Першої світової війни в цей регіон, який прийняв багато біженців і поранених, приїхали на допомогу ксьондзи (серед яких були і капелани) з інших дієцезій. Вони також робили записи в книгах, що велися у костьолі.

Визначені прізвища всіх священиків, які здійснювали обряди у катеринославській парафії з 1897 року, встановлено термін служіння кожного з них. Уточнено інформацію та заповнено деякі «білі плями» в працях Романа Дзвонковського та Олександра Слоневського щодо Франца^ Бояржинського, Адама Деша, Петра Дигриса, Йосипа Совинського, Станіслава Вольського, Альфонса Сніжко, Якуба Здановича, Яна Ружицького, Франца Кукули, Юзефа Мазуркевича.

Список використаних джерел

1. Баковецька О. О. Римо-католицька церква Херсона в ХІХ столітті // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. 2013. Вип. 37. с. 81 - 85; Баковецька О. О. Історія заснування і будівництва Миколаївського костьолу святого Йосифа // Гілея: науковий вісник. 2013. №72. с. 50 - 55;

2. Буланова Н. М. Історія християнських конфесій Катеринославщини останньої чверті XVIII - початку ХХ ст. Дніпропетровськ: ІМА - прес, 2007. 232с.; Буланова Н. Римо-Католицька Церква на Катеринославщині у другій половині ХІХ ст. - початку ХХ ст.: будівництво храмів та клір // Історія релігій в Україні: науковий щорічник. Львів: Логос, 2011. с. 346 - 353.

3. Весь Екатеринослав. Екатеринослав: Издательство Л. И. Сатановского, 1911. 278 с.

4. Ганзуленко В. П. Римо-католицькі громади Півдня України (кінець ХІХ - початок ХХ ст.): соціальний аспект. URL: file:///C:Documents%20and⁰/o20Settings/anna/ Мои%20докумешьіЮо%'п1оагїз/Рат_2008_28-29_31%20 (3).pdf (дата звернення - 02.01.2019).

5. Державний архів Дніпропетровської області (ДАДО). Ф. 193. Оп.3. Спр. 393.

6. ДАДО. Ф. 193. Оп.3. Спр. 39

7. ДАДО. Ф. 193. Оп.3. Спр. 395.

8. ДАДО. Ф. 193. Оп.3. Спр. 396.

9. ДАДО. Ф. 193. Оп.3. Спр. 397.

10. ДАДО. Ф. 193. Оп.3. Спр. 576.

11. ДАДО. Ф. 193. Оп.3. Спр. 577.

12. ДАДО. Ф. 193. Оп.3. Спр. 578.

13. ДАДО. Ф. 193. Оп.3. Спр. 579.

14. ДАДО. Ф. 193. Оп.3. Спр. 580.

15. ДАДО. Ф. 193. Оп.3. Спр. 581

16. ДАДО. Ф. 193. Оп.3. Спр. 582.

17. Дніпропетровськ. Віхи історії. Дніпропетровськ: Грані, 2001. 256 с.

18. Екатеринославский адрес - календарь. Екатеринослав: Издание губернской типографии, 1917. 430 с.

19. Жванко Л. Біженство Першої світової війни: історіографія проблеми чи проблеми історіографії? URL: dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/13239/23Zhvanko.pdf?Sequence=1 (дата звернення - 13.02.1018).

20. Лозова. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/Лозова_ (місто)#Релігійне_життя (дата звернення - 13.06.2019).

21. Мосюкова Н. Г. Катеринославська римо-католицька парафія на початку ХХ сторіччя: особливості функціонування // Virtus. Scientific Journal. 2018. №26. с. 217 - 220.

22. Осипова И. И. «В язвах своих сокрой меня...». М.: Серебряные нити, 1996. 240 с.

23. Реєнт О. П. Перша світова війна і Україна. Енциклопедія історії України. Т. 8. URL: history.org.ua/Liber UA/978-966-00-1142-7/978-966-00-1142-7.pdf (дата звернення - 14.02.2018).

24. Слоневский А. Жизнь. Смерть. Воскресение. Днепропетровск: Пороги, 2009. 234 с.

25. Соколовський О. К. Церква Христова 1920 - 1940. Переслідування християн в СРСР. К.: Кайрос, 1999. 338 с.

26. Справочная книга «Весь Екатеринослав». Екатеринослав: Издание Л. И. Сатановского, 1915. 316 с.

27. Dzwonkowski R. Losy duchowienstwa katolickiego w ZSSR 1917 - 1939. Martyrologium. Lublin: Towarzystwo Naukowe Katolickiego Uniwersytetu Lubelskiego, 1998. 664 s.

Размещено на Allbest.ru