Варновий устрій в Індо-Грецькому царстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Варновий устрій в індо-грецькому царстві

Ілларіонов О.О., науковий співробітник, Київський літературно-меморіальний будинок-музей Марії Заньковецької (відділ Державного музею театрального, музичного і кіномистецтва України)

Анотація

Мета дослідження полягає у розгляді та систематизації відомих нам фактів стосовно еволюції варновогоустрою в Індо- Грецькому царстві (хронологічні межі існування: 180 р. до н.е. -- 10 р. н.е.), елліністичній державі на північному заході Індії, що являла собою східне відгалуження Греко-Бактрійського царства. Автор послуговується принципами науковості, історизму, системності, поєднує індуктивний та дедуктивний методи. Згідно із особливостями розбудови елліністичного суспільства, розглядається реформація варнового устрою в державному розмаїтті індо-греків. Увага приділяється формуванню нових каст та певній ламці традиційної варнової системи з умовою введення до неї грецького компоненту. З іншої сторони, в роботі акцентується поступове симбіотичне взаємопроникнення грецького та індійського елементів, а також -- певне послаблення індійського варнового устрою в умовах постання греко-буддизму. В роботі застосовується як давньоіндійський («Міліндапаньха», «Мадджхіманікая»), так і античний греко-римський (Полібій, Страбон тощо) джерельний матеріал.

Ключові слова: Індо-Грецьке царство, варновий устрій, греко-буддизм, еллінізм.

Abstract

The purpose of the research consists in reviewing and systematizing of facts that are well known about the evolution of the Varna structure in the Indo-Greek Kingdom (180 BC -- 10 AD) which was a Hellenistic state in the Northern and the Northern Western Indian provinces. It was the east branch of the Greco- Bactrian Kingdom. Author of the study used the principles of science, historicism, and based oneself on deductive and inductive methods. When looking at the conversion of the Varna structure in the state of Indo-Greeks, we regard it in compliance with the Hellenistic community-building principles. It was consists with the formation of new castes and the specific transformation of the traditional Varna system. On the other hand, the article focuses on the phased interpenetration of the Greek and Indian elements. It takes also about the same abatement of Indian Varna structure in context with the Greco-Buddhism's formation. The article uses the traditional Indian («Milinda Panha», «Majjhima Nikaya») and the ancient Roman and Greek (Polybius, Strabo etc.) written resources.

Keywords: Indo-Greek Kingdom, Varna structure, Greco-Buddhism, Hellenism.

У всесвітній історичній науці виокремлюється явище еллінізму, що являв собою ідеологічну (культурно-релігійну і соціально-політичну) основу держав, створених діадохами - спадкоємцями Александра Македонського - здебільшого на територіях будованої ним імперії. Основною рисою еллінізму, який набув активного поширення на очолюваних аристократією еллінського походження азійських, більшою мірою негрецьких територіях, був тісний взаємозв'язок, взаємопроникнення прийдешніх еллінських та автохтонних культурно-релігійних звичаїв та методів управління. Серед елліністичних держав добре відомі: Єгипет Птолемеїв-Лагідів, Держава Селевкідів, Македонія Антигонідів, Греко- Бактрійське царство тощо.

Всі вони є об'єктом величезної кількості наукових досліджень і розвідок. Не менший інтерес складає і східне, сепароване утворення Греко-Бактрійського царства Індо-Грецьке царство (180 р. до н.е. - 10 р. н.е.), що розташовувалося на півночі та північному заході Індії, більшою мірою - по узбережжю Інду (де, власне, і зупинився свого часу глобальний східний похід Александра Македонського, а разом із ним - і греко-македонська колонізація даного регіону), але за часів найбільшого свого розквіту доходило навіть до берегів Інду. Особливе значення дане державне утворення складає як для індійської історії, так і для історії цивілізацій в цілому, о скільки царство являло собою абсолютно унікальний і неповторний державний союз, що поєднав у собі елементи Заходу і Сходу.

Індо-греки (а низка вчених, зокрема А. Нарайн, наголошували на тому, що саме етнос такого походження, саме з такою умовною назвою - подібно до індо-скіфів, греко-скіфів, греко-бактрійців et cetera і був засновником даного царства [10, р. 9, 12]) в різний період часу використовували у своєму державотворенні та культурній політиці як індійський, так і грецький елемент, намагаючись уникати сегрегації (як це траплялося подекуди у Птолемеївському Єгипті, що спонукало наприпочатку ІІ ст. до Р.Х. навіть цілі етнічні єгипетські антиеллінські повстання) [11, р. 38; 8, р. 167] та творити особливий світ. Місцеві монархи та аристократія, попри своє неіндійське, еллінське походження, з надзвичайною акуратністю та тактом намагалися вмонтувати грецький елемент до усталеної на той час системи взаємовідносин індійців, не оминаючи ані буддизму, ані варнового устрою (який, щоправда, зазнавав трансформацій на той час, знаходячись у стані формування, та послаблений буддійським впливом).

Царі регіону (понад усе Менандр І Сотер) активно приймали буддизм і допомагали йому; в даному випадку, в неабиякій пригоді їм поставала антибуддійська політика місцевої індійської династії Шунга. Варнова система же зазнала за часів Індо-Грецького царства досить цікавих перетворень, за умови залучення до неї прийдешнього греко-македонського елементу. Детальний та прискіпливий розгляд історії реформації варн в Індо-Грецькому царстві, в контексті історії усієї індійської цивілізації загалом та історії держави індо-греків зокрема зазнає складнощів через фрагментаризованість джерельного матеріалу та брак багатьох уточнюючих деталей; утім, наявні дані надають нам можливість дослідити особливості й унікальні риси розвитку індо-грецького варнового устрою та зробити висновки стосовно цієї еволюції варнової системи в елліністичній державі.

Основним джерелом, в даному випадку, безумовно є «Міліндапаньха» - буддійський трактат, написаний на основі бесід індо-грецького царя Мілінди (Менандра І) із буддійським монахом Нагасеною [2]. Саме цей трактат містить левову частину інформації як стосовно формування греко-буддійського синтетичного комплексу релігійних вірувань, так і стосовно розвитку й реформації соціальної структури суспільства. Великий інтерес становлять також фрагментарні відомості з Палійського канону (а конкретно - з «Мадджхіманікаї») [7]. Меншу частину інформації можна знайти в античних греко-римських джерелах: у творах Полібія, Страбона, Плутарха. Історія Індо-Грецького царства, зважаючи на характер його тісного взаємозв'язку із греко-бактрійською метрополією та проблематичність політичної суб'єктності (відносно тієї ж Греко-Бактрії, зокрема), завжди вивчалася в контексті історії Греко-Бактрійського царства.

Найбільшу увагу йому протягом усієї історії приділятимуть спершу російські й англійські вчені; пізніше, із формуванням індійської історичної науки, індійці наздоженуть та переженуть європейських своїх колег. У XVIII ст. виходить праця академіка Байєра «Historia regni graecorum Bactriani», у якій вперше було зроблено спробу описати історію регіону, вдаючись до вищезазначеного джерельного комплексу античних авторів.

Активні дослідження історії індо-грецького поступу йтимуть в ХХ ст.: велику увагу у своїх студіях їм приділятимуть дослідники А. Нарайн, А. Сімонетта, О. Бопеараччі, А. Попов, В. Тарн тощо. На сьогодні ближче до описуваної проблеми підходили шрі-ланканський археолог і спеціаліст з нумізматики Осмунд Бопеараччі (що одним із найперших систематизував наявні дані стосовно Індо-Грецького царства у своїх роботах) [5, с. 29], та російський історик Артем Попов (який активно досліджує Греко-Бактрійське царство, його армію й соціальну структуру в тому числі). Активні дослідження тривають і досі, попри певний брак у джерельній базі, що є основною об'єктивною причиною невисвітленості даної проблеми та неуваги до неї в дослідницькому загалі.

Греко-Бактрійське царство виникає в середині ІІІ ст. до Р.Х. на східних територіях Імперії Селевкідів, а саме - Согдіани і Бактрії [5, с. 45, 48]. Причиною тому стала неграмотна геополітична лінія селевкідських правителів і фактичне перенесення геополітичного центру держави Селевка в регіон Келесирії (нижня Сирія) та східного Середземномор'я [Polyb. Hist. 12]. В результаті це зумовило швидку дезінтеграцію масивної і неповороткої державної машини і позбавлення належної уваги східної, більшої частини імперії. Така політика автоматично понесла за собою ігнорування проблем осідлого автохтонного населення Середньої Азії та місцевих еллінів-переселенців, які страждали від постійних нападів кочових іраномовних племен дахів, саків і массагетів. В результаті місцевий намісник Діодот створив власну державу, незалежну від селевкідської волі [Strabo. 123. 12].

Однак дуже скоро царство почало дробитися - вочевидь через поривання місцевого намісництва до сепаратизму та велику кількість супротивників (кочовики, індійці). 125 р. до Р.Х. Греко-Бактрійське царство зникло, однак приблизно в 180 р. до Р.Х. дає початок східному своєму відгалуженню - Індо- Грецькому царству [9, р. 18]. Науковці розходяться стосовно темпоральних рамок існування Індо- Грецького царства через невирішеність питання його постання в якості політичного гравця на політичній арені. Так, достеменно відомо, що 190 р. до н.е. утворюється самостійне, незалежне від греко-бактрійського центру державне об'єднання на чолі з Агафоклом і Панталеонтом в Паропамісадах (Гіндукуш) [10, р. 43].

Ці території не належали Греко-Бактрії; наприкінці ІІІ ст. до Р.Х. нащадок Селевка Антіох ІІІ, намагаючись поновити втрачену міць імперії свого прадіда, здійснює похід на Схід і відвойовує ці території в Імперії Маур'їв, що на той час знаходилася у стані стагнації [5, с. 52]. Однак 189 р. до Р.Х. Антіох зазнає нищівної поразки від римлян при Магнезії (тим самим, програє їм війну), що невдовзі остаточно вирішить питання домінування Селевкідської держави в середньоазійському регіоні та покладе край її політичній суб'єктності. На ній буде поставлено хрест.

Після втрати домінування Селевкідв в середньоазійському регіоні Бактрія намагатиметься повернути собі втрачені землі Гіндукушу, однак надалі тут, з умов на місцеві особливості, зросте окремішній політичний організм, користуючись пасивністю бактрійських царів Евтідемідів. 180 р. до н.е. дане утворення, спираючись на місцевих переселенців- греків (які масово завозилися з Анатолії ще за часів Перської імперії в цілях профілактики та унеможливлення бунтів) та місцеве населення загалом, геостратегічний бар'єр Гіндукушського хребту, почне розростатися в басейні р. Інд та Паропамісадів до Матхуру (на схід від сучасного Делі). Важливий внесок в цю справу зроблять царі Аполлодот І (180-160 р. до н.е.) та Антімах І Нікефор (160-155 р. до н.е.) [5, с. 90; 9, р. 29, 31].

Найбільшого розквіту, як вже було вище зазначено, Індо-Грецьке царство зазнає за часів правління Менандра І (150-130 рр. до Р.Х.). Менандр і розробить політичну доктрину індо- греків, яка стане визначальною в соціо-політичній та релігійно-культурній сферах. В її основі - звична елліністична модель, що поєднувала місцевий елемент із грецьким, намагаючись створити загальний концепт за допомогою створення синкретичних релігійних культів [12, р. 47, 48] (яскравими прикладами можуть слугувати: єгипетські Серапіс, Трисмегіст, греко-буддійські концепти вшанування Геракла та власне Будди тощо), змішування аристократичного елементу. Аристократія грецького (або ж змішаного) походження, відома місцевому населенню за назвою «іонаки» [2, с. 31; 5, с. 35] або «явана» (похідне від «іонійці») [7, р. 48, 49; 12, р. 26] була органічно введеною до індійської системи варн, і навіть поставленою понад іншими варнами (брахмани, кшатрії, вайш'ї, шудри), про що свідчать відомості з «Міліндапаньхи» щодо статусності жінок-аристократок за часів правління Менандра [2, с. 28, 32, 33; 5, с. 182; 11, р. 21]. «Іонаки», таким чином, стають основою у військовому командуванні та в політичному житті, усталюють еліту [9, р. 84]. Політична лінія, згідно з принципом управління елліністичного (до цього - греко-македонського) світу та індійського космогонічного мислення, ставила понад усе волю Царя-державця (раджі, басилевса) [1, с. 47; 3, с. 234, 235, 242], що також підтверджує єдність тогочасного сприйняття сакральності монаршої влади як на Заході, так і на Сході. Адже у варновій структурі каста раджів представляла собою найвищу ланку у кшатрійській варні, яка була єдиною спроможною керувати суспільством, з-поміж усіх інших кшатрійських каст, оскільки отримували посвячення й знання, необхідні для управління державою та суспільством, безпосередньо від брахманів [2, с. 197].

Індо-греки створили власний соціокультурний універсум - греко-буддизм. Це пов'язувалося із нагальними політичними потребами. Адже традиційне індійське суспільство У-Ш ст. являло собою досить складний організм із активно впроваджуваноюварновоюідеологієюбрахманізму. Це суспільство вирізнялося досить високим рівнем організованості, але водночас - нездатністю до утворення імперської загальноіндійської держави. На противагу йому цар Ашока (273-232 рр.) робить державною релігією буддизм, що послаблює роль варн та утверджує роль царя [8, р. 142]. Однак по смерті Ашоки починається поступова руйнація його царства - великого, громіздкого та непризвичаєного до такої різкої зміни чинних норм [12, р. 107]. 185 р. Пуш'ямітра Шунга скидає останнього із Маур'їв та проголошує вертання до брахманістських норм [2, с. 129]. Починається полювання на буддійських монахів, за голови яких оголошуються нагороди [2, с. 130, 131].

Однак новоутворена держава Шунгів виявляється досить слабкою, не в змозі утримати рештки старої імперії чим, разом із релігійною кризою, і скористався Менандр. Він приймає еллінський титул «Сотер» («спаситель») та оголошує себе покровителем буддизму (результатом чого стають масові втечі буддистських общин під захист греків) [5, с. 46]. Здійснюється похід на схід до Гангу, результатом котрого стало захоплення колишньої столиці Маур'їв Паталіпутри. Доктрина Менандра, та його принцип покровительства місцевих буддійських культів (сам прийняв буддизм, про що свідчать символи на іменній монеті) [9, р. 56] зумовила політичне буття Індо-Грецького царства до його загибелі на початку нової ери, і подальше існування індо-грецьких принципів в культурній, релігійній і соціальній сферах до ІІ-ІІ ст. [5, с. 98; 11, р. 27]. Буддисти проголошують Менандра архатом, сам він приймає їхню віру і надалі стає в очах індійських підданих зразком ідеального монарха також, типовий образ як для індійської (Ашока), так і для елліністичної культурно-політичної традиції (низка елліністичних монархів, з-поміж яких особливо виділяється македонський цар Антигон ІІІ Гонат).

Згідно із варновим устроєм, відбувається формування нових каст, представлених грецькими аристократами. Водночас, відповідно до буддійської доктрини, в державі йде поступове ослаблення варнового устрою. З часом індо-грецька аристократія все більше розчиняється в місцевому індійському елементі (не в останню чергу через далекість свою до античної метрополії) і входить у звичнішу для індійців кастову структуру. Ламка варнової системи, актуальна в часи Менандра, більше не потрібна. Еллінська аристократія тепер - частина кшатрійської, воїнсько-аристократичної касти; посеред неї виділяються касти сака, камбоджа, пахлава і парава [7, р. 134]. Водночас, у «Мадджхіманікаї» віднаходимо цікаві свідчення про те, що «явана камбоджа» є кшатрійською кастою неіндійського, грецького походження [7, р. 135, 136]. Соціальна ж градація індійського населення, відповідно до буддійської етики, притаманної часові, спрощується. Серед індійців виділяються лише «ар'я» (господарі) та «даса» (раби) [7, р. 138], при чому в суспільстві існує своєрідна потреба того, що в наш час зветься «соціальними ліфтами», а саме: обидві категорії не є усталеними і можливий перехід з однієї в іншу [7, р. 138].

Підводячи підсумок, слід зазначити, що попри фрагментарну специфіку джерельної бази, ми достеменно можемо чітко виокремити низку закономірностей розвитку варнового устрою в умовах елліністичного індо-грецької державного та культурно-релігійного універсуму. З однієї сторони, говорити про варнову систему як про остаточно сформовану і загальноіндійську на ІІ ст. до Р.Х., в умовах складних процесів, що проходили всередині самої Індії та у світі загалом, було б нонсенсом. Куди ближчим до істини було б твердження про те, що на цей час варнова система не зазнала свого остаточного втілення (як не зазнала вона його на сьогодні; попри усталений стереотип про неповороткість та стабільність, непорушність устоїв індійського суспільства це суспільство протягом усієї своєї історії демонструвало динамічний характер), і знаходилася ще в стані формування.

Буддійська релігія ж, в свою чергу, послаблювала сегрегацію, звичну для брахманістського ладу, і об'єктивно сприяла введенню як грецьких каст до варнової системи, так і навіть певні натяки на створення нової варни, неіндійської, радше еллінської за своїм етнічним походженням. Питання оформлення грецької аристократії саме як варни за часів Менандра досі лишається відкритим через брак джерел; більш за те, навряд чи дана концепція мала таке виявлення та таку перспективу, з огляду на умови існування самого клімату для втілення подібного дійства, однак сам по собі даний проект (що таки набув часткового - хай і недовготривалого - втілення) виглядає досить цікаво та оригінально.

Індо-Грецьке царство досить швидко занепало в останню чверть ІІ ст., по смерті Менандра, а на межі нової ери взагалі впало під ударами кочовиків-кушан. Утім, воно лишило по собі досить потужну культурну спадщину, і сам факт того, що місцеві монархи доволі часто намагалися легітимізувати свою владу за допомогою виведення принципу власної спадкоємності від царів індо-греків [8, р. 169], вже говорить багато про що. І не в останню чергу - про досить значний успіх соціальної моделі Індо-Грецького царства на підвладних територіях.

варновий грецький індійський каста

Список використаних джерел

1. `Артхашастра', 1959. М.-Л.: Издательство Академии Наук СССР, 793 с.

2. `Вопросы Милинды', 1989. Серия: Памятники письменности Востока, М.: Наука, с. 19-370.

3. `Махабхарата. Бхагавадгита', 1960. Ашхабад: Издательство Академии Наук ТССР, 403 с.

4. Полибий, 2004. `Всеобщая история', Том 1, М: Наука, 768 с.

5. Попов Артём Анатольевич, 2008. `Греко-Бактрийское царство', Санкт-Петербург.: Издательство Санкт-Петербургского Университета, 231 с.

6. Страбон, 1994. `География', М.: Ладомир, 994 с.

7. `Majjhima Nikaya: The Middle Length Discourses of the Buddha', 1991, Delhi: Hindustan Times, 216 p.

8. Avari Burjor, 2016. `India: The Ancient Past: A History of the Indian Subcontinent from C. 7000 BCE to CE 1200', London: Routledge, 764 p.

9. Bopearachchi Osmund, 1993. ` Indo-Greek, Indo-Scythian and Indo-Parthian coins in the Smithsonian Institute `, Washington: Washington D.C., 140 p.

10. Narain, Awadh Kishore, 1957. `The Indo-Greeks', Oxford: The Clarendon Press, 97 p.

11. Nikonorov, Valeriy, 1997. `The Armies of Bactria', Volume 1, Stockport: Stockport Express, 43 p.

12. Tarn, William Woodthorpe, 1985. `The Greeks in Bactria and India', Cambridge: Cambridge University Press, 198 p.

Размещено на Allbest.ru