Авіація Іраку в "танкерній війні" 1983-1988 років

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кандидат історичних наук, доцент, незалежний дослідник

Авіація Іраку в «танкерній війні»

Поспєлов А.С.

Ірано-іракська війна 1980-1988 рр. була найбільш тривалим міждержавним воєнним конфліктом в історії ХХ століття [12]. Багато її аспектів, через вкрай специфічну проблему джерел (іракські та іранські - повний офіціоз, який нічого де-факто не каже дослідникам, а праці та публікації західних аналітиків або вкрай поверхові [13], або дуже заангажовані [11]) залишаються мало вивченими. Між тим, на сьогодні саме Ірано-іракська війна 1980-1988 рр. є яскравим прикладом воєнного конфлікту середньої інтенсивності, причому не тільки на суші, а й на морі. Більше того, стосовно морської складової вона є чи не єдиним прикладом використання сучасних засобів ведення війни проти сучасних же суден цивільного призначення.

Міжнародна політична ситуація та ринкова кон'юнктура на початок Ірано-іракської війни (тобто на вересень 1980 р.) для обох сторін була доволі складною, хоча де-факто вона тоді створювалась на користь Багдаду, з яким мав політичні й торгівельно-економічні відносини мало не весь світ, а не фактично ізольованого Тегерану, у якого крім Лівії й Сирії в загалі-то і не залишилося союзників. Правда в той період Іракська Республіка опинилася без підтримки з боку свого основного військового спонсора - Радянського Союзу, який відразу ж після початку бойових дій 22 вересня 1980 р. ввів ембарго на постачання в Ірак військової техніки, запчастин для неї та бойових припасів. Цим Москва фактично демонструвала своє незадоволення фактом того, що саме Іракська армія першою розпочала бойові дії, завдяки чому, лідери Ісламської Республіки Іран (ІРІ) весь час війни вимагали від міжнародної спільноти визначити саме Ірак агресором. Втім, вже в липні 1981 р. радянський ембарго пом'якшало, а в січні 1983 р. було знято остаточно [2, с. 408]. Проте, це майже ніяк не відобразилось на чисельності корабельного складу військово-морських сил (ВМС) Іраку, який ніс суттєві втрати на морі.

Вже у січні 1981 р. в результаті абсолютно нерівного бою з іранською авіацією (ракетнобомбового удару тактичних винищувачів F-4E «Фантом II»), ВМС Іраку втрачає один ракетний катер проекту 205ЕР і відразу 6 торпедних катерів проекту 183 [4, с. 288; 13, с. 89]. Дивно, але безславну загибель торпедних катерів, які вважалися застарілими, іракське командування залишило практично байдужим. Втім, ракетні катери знову і знову виходили в море. У наступному році вони потопили 2 іранських корвета типу «Баяндор» (ВаеаМог) - 83 «Мілініан» (МШпіап) і 84 «Ханамуі» (^апатиіе), а також базовий тральщик 302 «Сіморх» ^ітогкй) [4, с. 288-289].

12 квітня і 2 травня 1983 р. групи з 2-х ракетних катерів типу «Хазірані» (радянській проект 205) відкрили нову сторінку в морській війні з ІРІ. Вони атакували протикорабельними ракетами (ПКР) П-15 з інфрачервоними головками самонаведення нафтові платформи на острові Харк (225 км від узбережжя Іраку), повторивши тим самим успіх однотипних індійських РКА в нальоті на Карачі під час грудневої індо-пакистанського війни 1971 року. Однак це виявилася остання бойова ракетна стрільба іракських ракетних катерів - запас застарілих і дорогих ПКР П-15 в Іракської республіці підійшов до кінця. Втім, на іранське військово-політичне керівництво, зухвалі, хоча і не завжди успішні атаки всюди діючих «Хазірані» справили гнітюче враження, наслідком чого стало відведення основних сил свого флоту (крім вкрай маломірних катерів і човнів) у порти в центральній та південній частині країни. Дістати їх тепер іракським морякам було нічим [10].

І дійсно, володіючи непоганим катерним, тобто фактично прибережним флотом, Ірак, на відміну від Ірану, практично не мав кораблів морської зони. Єдиний сучасний фрегат і 2 морських тральника з застарілим озброєнням, ситуації не змінювали. А між тим, уряд ІРІ переорієнтував на експорт нафти причальні фонди на островах Харк, Сіррі й Ларак, віддалені від узбережжя Іраку в 2251300 км. Флот дістати ці об'єкти природно не міг. Єдиним виходом з несприятливої для багдадського керівництва ситуації стало активне використання авіації. І тут у Іраку майже не виявилося проблем.

Ще у 1977 р. уряд Іракської Республіки ухвалив контракт з Францією на поставку новітніх тактичних винищувачів Mirage F1EQ-1, 2 / BQ-1 (32 одномісних і 4 двомісні машини) і важких протичовнових вертольотів SA-321GV «Super Frelon» (16 одиниць), а також їх зброї - ПКР АМ- 39 «ЕхосеР> («Літаюча риба» - з французської), і ракет «повітря-поверхня» AS-30L [14]. На початок війни, в іракському арсеналі було 50 і 70 таких ракет відповідно.

У перші ж місяці бойових дій, французька техніка блискуче зарекомендувала себе в іракських умовах. Інша справа, що іракські льотчики в повному обсязі освоїли бойове застосування «літаючих риб», та й поставлені «Міражі» все ж були класичними винищувачами- бомбардувальниками, для яких стрілянина ПКР була не основним завданням. Їх орієнтували на ураження в першу чергу наземних цілей ракетами AS-30L з лазерними головками самонаведення. Втім, іракське командування намагалося економити вкрай сучасні і дорогі керовані ракети класу «повітря-поверхня». Як не дивно, але цьому сприяло і те, що до травня 1982 р. (тобто до початку іранського контрнаступу і визволення міста-порту Хоремшехр), цінних наземних цілей для іракських AS-30L фактично не було.

Більше того, аж до 1983 р., літати іракській авіатехніці далеко й не було потрібно. Основні цілі були в межах радіусу 150 км. На суші - це постійно наступаючі «живими хвилями» іранські піхотні підрозділи, а от на морі - лише торгівельні судна. Тому, протикорабельними «Екзосетами» досить успішно пострілювали по торговому судноплавству Ірану іракські вертольоти SA- 321GV «Super Frelon». Протягом 1981-1984 р., втративши всього 5 машин (і то кожен із загиблих вертольотів впав і пошкодив, а в одному випадку навіть потопив транспортні посудини), «Супер Фрелони атакували, пошкодили і потопили 60 торговельних суден Ірану та інших держав. Аналіз саме дій іракських вертольотів озброєних ПКР автор виклав у окремій своїй статті [7]. Тому в подальшому, ми приділимо увагу аналізу саме дій літаків ВПС Іракської Республіки проти торгівельного судноплавства ІРІ й не тільки.

Отже. Рятуючись від вкрай ефективно діючих іракських SA-321GV «Super Frelon», а також від мінування прибережній акваторії літаками ВПС Іраку (що було дуже не часто), іранське військово- політичне керівництво суттєво обмежило своє судноплавство в північній частині Перської затоки. Від тепер, весь вантажопотік йшов через порти Бушер і Бендер-Аббас, а нафтоекспорт, через причальні фонди на островах Харк, Сіррі і Ларак.

Щоб парирувати цю, несприятливу ситуацію, Багдад в 1982 р. замовив у Франції новітні модифікації «Миража Ф-1-го», оптимізованих для ударів по морських цілях: 20 Mirage F1EQ-5 (до серпня 1990 р. надійшло 12) і 30 Mirage F1EQ-6 (у 1987-1990 рр. поставлено 29).

Всі ці літаки крім ПКР «Екзосет» і підвісного паливного баку, оснащувалися радіолокатором бічного огляду «Сірано 4» (Syrano-IV), здатних шукати навіть малорозмірні морські цілі на відстані в 111 км (дійсно при сприятливих умовах погоди і профілю польоту). Більш того, іракські «Міражі» модифікації Mirage F1EQ-4 (поставлено 20 літаків) оснащувалися підвісним обладнанням для дозаправки паливом в повітрі, і спеціальним підвісним розвідувальним обладнанням, здатним відстежувати і виявляти об'єкти саме на водній поверхні. Все це дозволяло іракської авіації наносити удари по віддаленим від своїх баз цілям - по нафтовим терміналам Ірану на островах Сіррі і Харк (в Тегерані їх рахували не досяжними для ВПС і ВМС Іраку, оскільки максимальна відстано до них сягала майже 1300 км.).

Щоб прискорити оснащення своєї авіації літаками з ПКР «Екзосет» («Міражі» мали прибути до Іраку не раніше 1985 р.), в жовтні 1983 р. ВПС Іраку взяли в оренду (лізинг) у ВМС Франції на два роки 5 палубних штурмовиків «Супер Етандер» (Super Etandard), які мали такі ж можливості, що і Mirage F1EQ-5, втім не розвивали надзвукову швидкість. Тих самих літаків, за допомогою яких аргентинські льотчики в Фолклендській війни квітня-червня 1982 р. потопили британський есмінець «Шеффілд» і допоміжний авіаносець (колишній контейнеровоз) «Атлантик Конвеєр».

Щоправда, літали в Іраку на «Супер Етандерах» в основному іноземні, переважно західноєвропейські льотчики-найманці, скоріше за все, з тієї ж Франції [5, с. 33]. І результат не забарився. Протягом 1984-1985 рр. «Супер Етандери» застосувавши 41 «Екзосет» пошкодили і потопили 39 торговельних суден Ірану та інших держав. При цьому, вони не зазнали втрат, якщо не брати до уваги, один штурмовик що розбився в результаті невдалої посадки, при якій, його пілот вдало і на очах усієї бази катапультувався.

Mirage F1EQ-5, почали надходити в авіацію Іраку з жовтня 1984 р. Стану боєготовності іракські Mirage F1EQ-5 досягли в лютому 1985 р., коли прибули в Ірак. Саме тоді і почалося їх інтенсивне використання в «танкерінй війні». Експлуатацію новітніх іракських «Міражів» забезпечували і 1000 французьких військових радників й спеціалістів фірми -виробника - «Дассо-Брьоге». бойовий авіація війна судноплавство

До кінця війни, саме цей тип винищувача, став головною дієвою особою іракської кампанії над Перською затокою. На його рахунку найбільша кількість ракетних атак і уражених цілей - тільки з торгового судноплавства понад 200! При цьому, іракські пілоти застосовували всі види озброєння - від вільнопадаючих бомб до новітніх ракет не тільки французького, а й радянського виробництва Х-29 (літаки були дообладнані іракцями самостійно) [6, с. 13]. Два іракських пілота, будучи підбитими, замість того, щоб катапультуватися, таранили на своїх «Міраж» танкери Ірану.

Китайська Народна Республіка також не відмовила у допомозі Іраку. У 1986 р. Пекін продав Багдаду 4 далеких бомбардувальника H-6D - китайська копія знаменитого радянського Ту-16, оснащеного новітніми, на ті часи протикорабельними ракетами YJ-6 (або С-601 - модернізована копія радянської П-15, з дальністю польоту 100 км, всього закуплено 128 [14]). Успіхи «китайців» виглядають скромно, на тлі французької авіатехніки. Проте, за один рік бойового застосування (1988-й), H-6D вразили 14 торгових суден, одне з яких пішло на дно [тут і в попередніх випадках, підрахунок успіхів всіх авіаційних атак літаків ВПС Іраку поданий на підставі зведених даних болгарського дослідника Асена Кожухарова - 4, с. 291-305].

Нова авіатехніка дозволила ВПС Іраку наносити удари на дальність до 2000 км. Однак не вирішеною проблемою залишалася цілевказування. Прагнучи парирувати цей недолік своєї морської авіації, іракські інженери і техніки, абсолютно самостійно, без залучення документації конструкторських бюро, переобладнали в дальній морський розвідник 2 поставлених з СРСР військово-транспортні літаки Ан-12, додатково дообладнав їх в літаки- заправники [9, с. 13]. Більш того, для дозаправки в польоті «Міражів», іракці, також за допомогою французів переобладнали в повітряний танкер ще й один з 19 закуплених у СРСР Іл-76МД.

Ну а «під шумок» радянські винищувачі- бомбардувальники МіГ-23БН і тактичні винищувачі МіГ-23Мл отримали «Екзосети» [3, с. 40-41]. Щоправда, активно діяти саме по морських цілях, цей «продукт» іракського військово-промислового комплексу, по поки що не зрозумілим причинам, не зміг.

Так, іракська авіація, стала справжньою «робочою конячкою» морської складової «танкерною війни» 1983-1988 рр. - однієї з най- складних, трагічних і резонансних для міжнародної спільноти частин Ірано-іракської війни 19801988 рр. Ну а найбільш яскравим і одночасно суперечливим свідченням її високої ефективності, стала атака 17 травня 1987 р. Тоді, іракським ракетоносцем з відстані 11 миль було випущено 2 ПКР АМ-39 «Екзосет». В результаті був вражений американський фрегат УРО «Старк» (USS Stark FFG-31) типу «Олівер Х. Перрі» (Oliver H. Perry), який патрулював в 85 милях на північний схід від узбережжя Бахрейну [1, с. 56-58].

До сьогоднішнього дня, щодо цього епізоду існують суперечності стосовно того, який з літаків завдав ракетного удару по «Старку» - МіГ-23МЛ або «Міраж» (по більшості свідоцтв, удар завдав саме Mirage F1EQ-5, пілотом якого був кращий іракський льотчик «Міражів» капітан А. Салем). Відкритим залишається питання і чому сталася ця атака. Офіційно, уряд Іраку оголосив, що, сталася прикра помилка, і приніс вибачення Вашингтону. Однак існують і свідоцтва протилежного змісту, згідно з якими, ця акція була спеціально спланованою (про це розповідав і сам капітан А. Салем) [6, с. 13].

Втім, лише в 2019 р., з'ясувалося, завдяки опублікованої оригінальної іракської кінохроніки, що удар по «Старку» наніс вкрай дивний ракетоносець іракської авіації під назвою «Сусанна» (Susanna). Ним став, оснащений радіолокатором «Сірано-4М» адміністративний літак «Фалкон-50» (Dassault Falcon-50, реєстраційний номер - YI- ALE). Цей літак французського виробництва був допрацьований в самому Іраку і здійснив лише один і вкрай резонансний бойовий виліт 17 травня 1987 р. [8]. Для «Сусанни» це був єдиний бойовий виліт в її кар'єрі. Не дивлячись на те, що дальність польоту імпровізованого ракетоносця с двома ПКР складала майже 2000 км і він міг самостійно шукати морські цілі, іракське командування після інциденту зі «Старком», використовувало його як навчальний.

Як би там не було, але лише цілком мирна обстановка біля берегів Бахрейну і повна відсутність хвилювання в Перській затоці 17 травня 1987 р., дозволили американцям відбуксирувати надзвичайно сильно ушкоджений «Старк» в порт Манама й провести там ремонт корабля. А от про загиблих 37 матросів та інфантильність екіпажу фрегату і його командира під час несення бойової служби, в наймогутнішій нині країні світу вважають за краще не згадувати...

Таким чином, вперше з часів Другої світової війни, саме під час Ірано-іракської війни бойова авіація застосувалася для боротьби з торгівельним судноплавством. ВПС Іракської республіки виступили в цьому аспекті головною ударною силою виключно по двох причинах: По-перше, вкрай слабкий корабельно-катерний склад ВМС Іраку, який до того ж до 1983 р. лишився через ембарго з боку СРСР своєї головної зброї - катерних протикорабельних ракет П-15. По-друге, необхідність вести боротьбу з торгівельним, переважно танкерним флотом ІРІ на всій акваторії Перської затоки. До того ж атакувати слідувало не тільки самі судна, а й портову інфраструктуру на островах і на нафтовидобувних платформах. У катерів ВМС Іраку для цього не вистачало радіусу. Саме тому, вибір авіації був цілком справедливим.

Бойові літаки та ударні вертольоти ВПС Іраку використовували для ураження торгівельних суден ІРІ різноманітні засоби ураження (інформація про які вкрай поверхова і на сьогодні майже не піддається аналізу через повний брак оригінальних джерел). Однак ставка переважно була зроблена на протикорабельні ракети. Не дивлячись на їх в цілому ефективне застосування, результативність атак ПКР торгівельних суден ІРІ виявилась низькою - процент знищених танкерів не перевищував 5. Для порівняння, під час Другої світової війни, коли ударна авіація застосовувала авіаційні торпеди і бомби цей показник бува майже в 10 разів вище. Головна причина такої низької результативності - вкрай слабка бойова частина ПКР (165 кг), яка де-факто була не спроможна «взяти» «товсту шкіру» корпусів сучасних танкерів та суховантажів. При цьому в підводну частину торгівельні судна ПКР не уражувалися. В якості ПКР не погано зарекомендували себе і ракети AS- 30L. Зафіксований, на самому початку «танкерної війни» щонайменше один випадок ураження саме нею підводної частини іранського танкеру. Однак ще більш слабка бойова частина - 30 кг, нанесла ураженому танкеру мінімальні ушкодження. Втім, головну результативність в «танкерній війні», іракській авіації забезпечували все ж таки класичні ПКР АМ-39 «Екзосет».

В цілому ж, ВПС Іракської республіки під час «танкерної війни» виконали свою задачу. І якщо судноплавство ІРІ перервано не було остаточно, втім воно іракською ударною авіацією було дуже ускладнено. В умовах майже повної політичної та економічної ізоляції ІРІ це дорівнювалось катастрофі.

В свою чергу, ВПС Іраку застосували адекватні ситуації тактичні прийоми дій ударної авіації, під які йшлося її технічне удосконалення. До найбільш знакових аспектів цього слід віднести переобладнання французських літаків під радянські ракети - Х-29, а радянських під французські «Екзосет»; створення систем дозаправки в повітрі для всіх ударних літаків і переобладнання в літаки заправники з функціями літаків - морських розвідників середніх транспортних літаків радянського виробництва Ан-12Б та Ил-76МД.

На завершення зазначимо, що позитивний досвід використання авіації Іракської Республіки в боротьбі з морськими цілями під час «танкерної війни» 1983-1988 рр. де-факто не знайшов своє практичне втілення поки що в жодних військово- повітряних силах країн світу. Як не дивно, але станом на 2019 р. стандартні комерційні танкери в плані своєї живучості продовжують залишатися найбільш важкими цілями для будь якої сучасної авіації та її ракетної керованої зброї.

Список використаних джерел

1. Георгиев А. Инцидент с фрегатом «Старк» ВМС США // Зарубежное военное обозрение. - 1987. - № 9. - С. 56-58.

2. Дьомін О.Б., Поспєлов А.С. Мілітаризація Іракської Республіки наприкінці 70-80-х років ХХ століття // Науковий вісник Дипломатичної Академії при МЗС України. - 2003. - Вип. 9. - С. 407-418.

3. Ильин В. МиГ-23: долгий путь к совершенству // Авиация и время. - 2000. - № 2. - С. 3-42.

4. Кожухаров А. Съвременните въоръжени конфликти в историята на военноморското изкуство. - Варна, 2002. - 309 c.

5. Котлобовский А., Полетаев С. Крылатое «знамя» флота // Авиация и время. - 1999. - № 6. - С. 32-33.

6. Котлобовский А., Харук А. Mirage F1 - классика жанра // Авиация и время. - 2005. - № 4. - С. 3-17.

7. Поспєлов А.С. Вертолітна авіація Іракської республіки в боротьбі з морськими цілями під час Ірано-Іракської війни 1980-1988 рр. // Наука і техніка Повітряних Сил Збройних Сил України. - 2017. - № 2 (27). - С. 151-159.

8. Совенко А., Заярин В. Ан-12: портрет в зрелом возрасте // Авиация и время. - 1995. - № 1. - С. 3-16.

9. Chibin Sh., Tripp Ch. Iran and Iraq war. - London: Croom Helm, 1998. - 262 p.

10. Hiro D. The longest war: the Iran-Iraq military conflict. - L.: Paladin Crafton books, 1990. - 323 p.

11. Le conflict Irako-iranien. Institut d'Etodes et de Recherches des Edition du Monde Arabe / Par. Nicola Fizzli. - P., 1982. - 305 p.

Анотація

В статті наводиться аналіз бойового застосування авіації Іракської Республіки в боротьбі проти морських цілей під час Ірано-іракської війни 1980-1988рр. Метою статті є виявлення характеру застосування й результативності бойових літаків ВПС Іраку різних типів проти торгівельного судноплавства і бойових кораблів в Перській затоці у добу найбільш активного спалаху бойових дій на морі, під час так званої «танкерної війни» 1983-1988рр. На підставі використання статистичних та математичних методів історичного аналізу розкривається низька результативність фатальних атак іракських пілотів проти танкерів та суховантажів противника.

Ключові слова: Ірано-іракська війна, «танкерна війна», морська блокада, військово-повітряні сили, торгівельне судноплавство, міжнародне морське право, збройні сили.

The article gives an analysis of the combat employment of the strike aviation of the Iraqi Republic in the fight against sea targets during the Iran-Iraq war of1980-1988. The purpose of the article is to identify the application and effectiveness of various types of Iraqi air force combat aircraft against merchant shipping and warships in the Persian Gulf during the most active outbreak of hostilities at sea during the so-called “tanker war ” of 1983-1988. Based on the use of statistical and mathematical methods of historical analysis, the low effectiveness of the fatal attacks of Iraqi pilots against tankers and bulk carriers of the enemy is revealed.

Keywords: Iran-Iraq war, “ ta war”, naval blockade, air force, commercial shipping, international maritime law, armed forces.

Размещено на Allbest.ru