Участь жінок Наддніпрянщини у національно-визвольних змаганнях українського народу (1917-1921 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Участь жінок Наддніпрянщини у національно-визвольних змаганнях українського народу (1917 - 1921 рр.)

Печериця Т.В.,

кандидат історичних наук, доцент кафедри мовних та гуманітарних дисциплін №2, Донецький національний медичний університет (Кропивницький, Україна

Анотація

У статті аналізується участь жінок Наддніпрянщини в процесі боротьби за становлення української держави у 1917 -- 1921 рр. Особливу увагу в статті приділено звитяжній боротьбі у військовій та соціально-культурній сферах таких українок як Харитина Пекарчук (Тіна Книшенко), Христина Довгорукова (Сушко), Віра Веденська, Світлана Харченко, Євгенія Вовкова. Автор констатує, що свідоме українське жіноцтво було активним учасником національно-визвольних змагань 1917 -- 1921 рр., воно цілком усвідомлювало свою роль у цій боротьбі й діяло у співпраці з чоловіками за ради однієї мети -- становлення української незалежної демократичної держави.

Ключові слова: жінки Наддніпрянщини, національно-визвольні змагання, українська держава.

Annotation

Participation of women of theDnieper region in national liberationcompetitions of the Ukrainian people (1917 - 1921)

Pecheritca T. V.,

Candidate of Historical Science, Associate Professor, Department of Languages and Humanities №2, Donetsk National Medical University (Kropivnitsky, Ukraine),

The article analyzes the participation of women of the Dnieper region in the struggle for the formation of the Ukrainian state in 1917 -- 1921. Particular attention is paid in the article in the struggle in the military and social-cultural spheres of such Ukrainian women as Ch. Pekarchuk, V Vedenskaya, Ch. Sushko, S. Kharchenko, E. Vovkova. The author states that the conscious Ukrainian womanhood was an active participant in the national liberation competitions of 1917 -- 1921, she was fully aware of her role in this struggle and acted in cooperation with men for the sole purpose of becoming a Ukrainian Independent Democratic State.

Keywords: women of the Dnieper region, national liberation competitions, Ukrainian state.

За роки незалежності історики України підготували та опублікували досить великий за обсягом дослідницький матеріал присвячений Українській революції 1917 - 1921 рр. За останні десять років знову неабияк зріс інтерес як науковців, так і в цілому української громади, до національно-визвольних змагань українського народу 1917 - 1921 рр. за власну державність. Однак, аналіз історичних досліджень за всі роки незалежності України свідчить про дещо необ'єктивний і однобокий підхід до висвітлення вище вказаної тематики. Ця необ'єктивність і однобокість полягає, в першу чергу, у недотриманні науковцями у ході висвітлення національно-визвольних змагань 1917 -1921 рр. в Україні принципу тендерної рівності. У переважній більшості історичних праць присвячених цим подіям, як правило висвітлюються загальносуспільні рухи та тенденції у центрі яких знаходяться виключно представники чоловічої статті.

Про роль та місце жіноцтва в Українській революції (1917 - 1921 рр.) мова, як правило, взагалі не йде. І лише в останнє десятиліття незалежності України були підготовлені та видані, переважно науковцями жінками, ряд наукових досліджень у яких вперше була сформована ця проблема - внесок жіноцтва в справу становлення української державності у період 1917 - 1921 рр. Окрім того, було обґрунтовано необхідність її дослідження та зроблена спроба часткового її вирішення. При цьому слід зазначити, що більш повно та ґрунтовно була висвітлена участь жіноцтва західноукраїнського краю у національно-визвольних змаганнях, зокрема, Східної Галичини. Отже, досить довгий період часу звитяжна й самовіддана боротьба українського жіноцтва за українську державу, на жаль, залишалася поза увагою науковців чоловіків. В той час, як українська жінка, як свідчать історичні факти, виконувала роль не лише матері та хранительки домашнього затишку, але й зі зброєю в руках боролася за становлення української незалежної й демократичної держави.

Дослідженню участі жіноцтва Наддніпрянщини, його ролі та місця у національно-визвольних змаганнях 1917 - 1921 рр. присвячено вкрай обмежене коло наукових розвідок, статей, публікацій, серед авторів яких слід вказати: А. Іванець, Р. Коваль, В. Моренець, Ю. Юзич, Я. Божко, О. Ковальська. Вважаємо, що той обсяг досліджень, присвячених вказаній вище проблематиці, який був зроблений науковцями до цього часу є занадто малим, а тому потребує подальшого всебічного й поглибленого вивчення та висвітлення.

Метою даного дослідження є спроба проаналізувати крізь призму персоніфікації зусилля жіноцтва Наддніпрянщини, на стежках боротьби за творення української незалежної й демократичної держави у політичній, військовій та соціально- культурній сферах, й тим самим, привернути увагу науковців та української громади до ще не розвіданого пласту української історії, який, на наше глибоке переконання, потребує більше наукових розвідок та заслуговує на більшу увагу.

Своє дослідження вважаю за доцільне розпочати з якісних змін курсу жіночого руху, які відбулися у 90-х рр. ХІХ ст. Саме в цей період розпочалася відкрита боротьба жінок України за громадські та політичні права, у зв'язку з чим, відбулося прискорення досягнення головної мети - фактичної та юридичної участі жінок у суспільному житті країни. Саме в цей період починається формування жіночих організацій громадсько-політичного спрямування. Новим гаслом цього періоду стає гасло «Свобода, рівність усіх перед законом, без різниці статті». До ще більш кардинальних і рішучих дій жіноцтва призвела зміна соціально-політичної ситуації в країні на початку ХХ ст., відтепер жіночий рух став характеризуватися політизацію. Найбільш політизованою організацією у цей час стає Спілка Рівноправності Жінок (СРЖ), відділи якої працювали у 9 містах Наддніпрянщини. Аналіз діяльності СРЖ свідчить, що особливістю жіночого руху цього періоду було поєднання боротьби не лише за інтереси жінок, а й за національні інтереси українського народу. Особливо важливу роль в історії боротьби за українську державність відіграла Лютнева революція 1917 р. Вона призвела не лише до кардинальних політичних змін, але й відкрила шлях до національного відродження, а отже, започаткувала новий етап в історії жіночого руху, який розвивався уже в межах Української самостійної держави.

Жіноцтво України виявило неабиякий патріотизм у боротьбі за державницькі ідеали, оскільки сподівалося що здобуття національно-державницьких прав автоматично призведе до ліквідації статевої дискримінації. Цей феномен особливо яскраво, проявився в українському національно-визвольному русі початку ХХ ст., коли жіноцтво нарівні з чоловіками боролося за незалежну демократичну українську державу. Вже в добу формування УЦР жінки України проявили політичну активність, результатом якої стала участь більше двох десятків жінок у створенні 4 березня 1917 р. УЦР Центром жіночого руху цього періоду стає Українська жіноча спілка, формування якої було започатковано у березні 1917 р. Організаційно УЖС оформилася на Першому Всеукраїнському жіночому з'їзді у вересні 1917 р. [4].

Головою УЖС стала активна діячка національно-визвольного руху В. Нечаївська. УЖС звернулася з закликом до усього українського жіноцтва не стояти осторонь національно-політичної боротьби за українську державність, до боротьби нарівні з чоловіками, щоб допомогти їм відстояти українську незалежну демократичну державу. Отже, у 1917 р. провідною ідею жіночого руху стає українська національна ідея. Особливо палкими прихильницями її були В. Нечаївська та С. Русова. Документи свідчать, що осередки спілки діяли на всій території України - Київській, Чернігівській, Волинській, Полтавській, Харківській, Херсонській губерніях. До ради УЖС ввійшли 15 активісток: Бондаренко, Нечаївська, Парфенюк, Сильнича, Гупалівна та ін. [5]. Без перебільшення визначною подією жіночого руху в Україні цього періоду став Перший Всеукраїнський жіночий з'їзд, який відбувся у Києві 27 - 29 вересня 1917 р. З'їзд підтримав ідею створення Української демократичної республіки та виступив за Українські Установчі збори. Жінки з різних регіонів України рішуче виступили за українську державність, висловили довіру УЦР, за широке впровадження української мови.

Продовжуючи аналізувати роль та внесок жіноцтва у спільну справу української держави, вважаю за доцільне перейти до його персоніфікації, щоб на прикладах реального життя й боротьби окремих представниць прекрасної статті України цього періоду продемонструвати їх відданість та патріотизм. Найбільшим відкриттям у межах вказаної проблематики наукових пошуків істориків сьогодення є ім'я Харитини Пекарчук (Тіна Книшенко). Х. Пекарчук народилася 14 жовтня 1894 р. у м. Сімферополі у заможній родині польських землевласників Антона і Марії Ізбицьких. Українізація Харитини була започаткована сезонними робітниками які працюючи у батьківських маєтках на Полтавщині та Київщині співали українських пісень, які дуже припали до душі маленької Тіни. Окрім того, вагому роль у формуванні української ідентичності відіграла й няня Тіни, за походженням українська селянка. Поштовхом до ще більшого захоплення українською культурою став «Кобзар» Т. Шевченка, який Тіні подарував її дядько. жінка революція політичний військовий

Бажаючи поділитися своїм захопленням Харитина почала декламувати вірші Т. Шевченка серед своїх однолітків у гімназії, тим самим спровокувавши своє відрахування з гімназії на певний період часу. У своєму дослідженні Р. Коваль зазначив, що дивом революції стало не тільки перетворення малоросів на українців, але й переродження людей іншого етнічного кореня на українців. На його думку, одним із яскравих прикладів такого феномена стала Х. Пекарчук - кримська українка польського походження. Після закінчення шести класів Сімферопольської гімназії Тіна у 1909 р. вийшла заміж за уродженця Полтавщини Адріана Книшенка. У 1914 р. її чоловіка було мобілізовано на фронти Першої світової війни. У 1915 р. Харитина познайомилася з одним із представників проукраїнської інтелігенції, свідомим українцем із Полтавщини, щоб його не викрили, вона називає його у своїх спогадах П. Б. (Петро Близнюк за даними А. Іванець). Саме цей чоловік давав Тіні для читання багато українських книжок, у тому числі й «Кобзар» Т. Шевченка. Після Лютневої революції 1917 р. П. Близнюк, його дружина, Тіна разом з ще декількома небайдужими до української справи особами заснували сімферопольську «Просвіту». Окрім того, Тіна стала активною учасницею українізації трьох російських полків, розквартированих у Криму. Завдяки її активній проукраїнській агітації 17 травня 1917 р. декілька тисяч солдатів з українськими прапорами марширували головними вулицями Сімферополя. 14 січня 1918 р. про більшовицьки налаштовані севастопольські робітники здійснили в місті антиукраїнські акції. Харитину було заарештовано, однак, невдовзі, союзні німецькі війська звільнили її з в'язниці як і інших політв'язнів.

Тіна яка була справжньою патріоткою, вирішує боротися за свій край зі зброєю в руках, вона приймає рішення йти до війська. Слід зазначити, що ще у 1916 р. вона закінчила курси сестер-жалібниць. Рішення Хари- тини піти до війська особливо сильно збентежило її матір, однак, сильна воля й бажання та твердий характер Тіни взяли гору - вона записалася у батальйон під іменем Степана Книшенка. Як вояк українізованого батальйону виїхала до корпусу генерала П. Скоропадського, а під час анти гетьманського повстання вступила до полку імені Івана Богуна. Під час заколоту робітників заводу Ельвор- ті, який відбувся у Єлисаветграді Тіну разом з командиром полку І. Богуном знову було заарештовано, однак, невдовзі її було звільнено козаками. У ході відступу українських військ з Єлисаветрада на Помічну-Голту-Бірзулу взяла участь у багатьох боях. Пізніше була призначена на посаду завідувача санітарним потягом Південно-Західного фронту Армії УНР та «Запорізької Січі» отамана Юхима Божка (1919 р.). За спогадами самої Х. Пекарчук праця ця була вкрай важкою оскільки для надання медичної допомоги пораненим бійцям із медикаментів майже нічого не було, фаховий персонал теж був відсутній. Єдиним засобом була сода, яку Христина давала пораненим надіючись лише на ефект плацебо. На станції Роздільна до санітарного потягу були доставлені поранені хворі на тиф, невдовзі цю недугу занедужала й сама Тіна. Попри тяжкий стан, високу температуру, вона продовжувала свою сестринську роботу. 19 жовтня 1919 р. в бою проти денікінців під Тиманівкою вона була поранена в живіт та легеню.

Однак, вже за три тижні із незагоєною раною вона повернулася до полку. У грудні 1919 р. у складі 1-ї сотні кінного Мазепинського полку Армії УНР брала участь у Зимовому поході. У травні 1920 р. підчас виконання військового завдання Тіна була важко контужена, у результаті падіння разом із конем від вибуху, на її обох ногах були порвані сухожилля, а на лівій нозі тріснула чашечка. Ці травми поставили крапку у військовій службі Х. Пекарчук. За участь у Зимовому поході Тіна була нагороджена жетоном ордена Залізного хреста УНР. Слід зазначити, що вона стала першою жінкою яка отримала державну нагороду. До речі саме під час Зимового походу вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, на той час командир походу - Іваном Пекарчуком (з першим чоловіком вона розлучилася з ідеологічних причин, оскільки той перейшов на бік більшовиків). У листопаді 1920 р. була інтернована, перебувала в таборах, займалася вишиванкою. Після цього почалися роки поневірянь: наприкінці 1921 р. втекла в Карпати до чоловіка, який хворів; у 1922 - 1929 рр. це була Чехія; з 1929 по 1941 р. - Польща. У грудні 1941 р. вона з чоловіком переїхала до Вінниці, через два роки вони були заарештовані гестапо - пережили блукання з табору в табір. Після Другої світової війни оселилися в Німеччині де й доживали віку. Чоловік Х. Пекарчук помер у 1958 р. через хворобу. Оскільки дітей у подружжя не було, то самій Христині довелося вік доживати в будинку для літніх людей в м. Дорнштадті. Померла Х. Пекарчук у віці 79 років 1 березня 1973 р.

Ще одне жіноче ім'я Христини Довгорукої (Сушко) нині отримало своє вистраждане почесне місце в історії національно-визвольних змагань 1917 - 1921 рр. Про неї лише відомо, що народилася вона ще у період існування Російської імперії, у дворянській родині. Освіту здобула на медичному факультеті Лозаннського університету у Швейцарії. Перший чоловік Христини загинув у боях під час Першої світової війни. Через деякий час доля занесла її на Наддніпрянщину. Саме цей край подарував їй зустріч з її майбутніми другим чоловіком Романом Сушком, який на той час був одним із командирів січових стрільців. Влітку 1919 р. Х. Сушко стала військовою лікаркою 6-ї січової дивізії Армії УНР. У боях вона брала участь не лише як медик, але й як солдат. Відомо що 5 червня 1919 р. під час бою потрапила у більшовицький полон, звідки їй вдалося втекти. В серпні 1919 р. була контужена, до того ж ще й захворіла на плямистий тиф. У бою під селищем Перга що на Житомирщині, який стався влітку 1920 р. Х. Сушко, була поранена у хребет і живіт, але на дивлячись на це до останнього подиху допомагала іншим пораненим, допоки не втратила свідомість. Перенесла п'ять операцій, згодом вона отримала інвалідність й змушена була пройти досить довготривалий курс реабілітації. Слід зазначити, що серед військових Х. Сушко користувалася неабияким авторитетом та повагою, товариші по зброї називали її пані Зіркою. Х. Сушко була єдиною жінкою-старшиною в Армії УНР, неодноразово була нагороджена за військову службу в ім'я України.

Великою патріоткою України була й Світлана Харченко яка виконувала обов'язки полкового лікаря 7-го полку 3-ї піхотної стрілецької дивізії Армії УНР. За описами сучасників на момент початку військової служби їй було десь 22 - 23 роки. Це була невеликого зросту, тендітна дівчина. Її нареченим був Іван Ремболович, на той час командир Армії УНР. С. Харченко була дуже відважною, одного разу із вигуком «Слава Україні!» пішла в атаку й тим самим підняла інших солдат. Відомо також, що влітку 1919 р. вона брала участь у боях під Вапняркою, невдовзі потрапила у засідку й червоногвардійці забили її прикладами.

Не можна не згадати й відчайдушний вчинок здійснений Євгенію Вовковою, яка ціною власного життя здійснила подвиг в ім'я України. У липні 1919 р. у м. Фастові будучи черговою на залізничній станції активістка місцевої «Просвіти» Є. Вовкова звела два більшоцькі поїзди носом до носа, влаштувавши чималу аварію на колії. Більшовицьке керівництво перебуваючи в люті віддало наказ про знищення Є. Вовкової. Однак, вона встигла покінчити з життям, вистреливши собі в скроню. Озвірілі більшовики здерли одяг із героїні та брудними чобітьми топтали її молоде і чисте тіло... [3, 44].

Віра Веденська - громадська активістка та урядовець УНР. Народилася в сім'ї священника у містечку Знам'янка. У 1904 р. закінчила Єлисаветградську жіночу гімназію. ЇЇ чоловіком став сотник Армії УНР Михайло Веденський, який з 1912 р. служив у саперному батальйоні. Разом з чоловіком Віра у 1909 р. стала членом Петербурзької української громади. У 1914 р. повернулася в Україну, де спочатку працювала урядовцем Слобідської залізниці, а починаючи з 1918 р. в Києві у департаменті МВС та в Міністерстві праці.

Отже, свідоме українське жіноцтво було активним учасником національно-визвольних змагань 1917 - 1921 рр., воно цілком усвідомлювало свою роль у цій боротьбі й у співпраці з чоловіками за ради однієї мети - становлення української незалежної демократичної держави.

Список використаних джерел

1. Божко Я. Жінки в лавах війська УНР/Я. Божко// Січовик. Єлисаветградський патріотичний часопис. - 10 березня 2015.

2. Іванець А. До питання про кримський період життя україннської діячки Харитини Пекарчук та її участь у збройному захисті УНР (1894 - 1920 рр.)/А. Іванець // Українознавство. - 2017. - №4. - С. 126 - 141.

3. Коваль Р. Багряні жнива Української революції /Р. Коваль - Київ: «Діокор», 2005. - 398

4. Народна воля. - 1917. - 19 вересня.

5. Нова Рада. - 1917. - 27 квітня.

References

1. Bozhko Ya. (2015) Zhinky u lavakh viis'ka UNR (The women in the ranks of UNR troops) Sichovyk. Elysavethrad- skyi patriotychnyi chasopys. 10 bereznia.

2. Ivanets A. (2017) Do pytannia pro kryms'kyi period zhyttia ukrains'koi diiachky Kharytyny Pekarchuk ta yii uchast'u zbroinomu zakhysti YNR (1894 - 1920) (To the question about the Crimean period of life of Ukrainian activist Kharytina Pekarchuk and her participationin in armed protection UNR). Ukrainoznavstvo. Vol. 4. pp. 126 - 141.

3. Koval R. (2005) Bahriani zhnuva Ukrainskoi revo- liutsii (The harvesting of the Ukrainian revolution). Kyiv: «Diokor». 398 p.

4. Narodna Volia (1917) (Narodnaya Volya).19 veresnia.

5. Nova Rada (1917) (Nova Rada). 27 kvitnia.

Размещено на Allbest.ru