Національний склад населення Слобідського регіону в XVII-ІХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний склад населення Слобідського регіону в XVII-ІХ ст.

Бірьова О.Ю. кандидат історичних наук, старший викладач кафедри історії України, музеєзнавства і пам'яткознавства, Харківська державна академія культури

Анотація

В статті розглянуто етнічний склад мешканців Слобідського регіону. Встановлено, що масове заселення території розпочалося в середині ХУІІ ст. В результаті проаналізованої літератури та джерел, встановлено, що в етнічному відношенні більший відсоток складали українці. Окрім них, на території Слобожанщини також проживали представники інших національностей: руські, євреї, поляки, німці та ін. Вони почали приходити на територію регіону за часів Петра І. Царський уряд охоче роздавав землі Слобожанщини в довічне користування представникам іноземного дворянства.

Ключові слова: Слобідська Україна, етнічний, національність.

Abstract

The aim of this article is describe the process of settlement of the Slobidskyi region and to establish the ethnic composition of the population of the territory.

Research methodology. The article used as scientific methods and historical. Historical Methods: comparative-historical, problem-chronological.

Results. The article deals with the ethnic composition of the inhabitants of the Slobidskyi region. It is established that the mass settlement of the territory began in the middle of the XVII century. Resettlement began as a result of ongoing hostilities in Central and Western Ukraine. The Cossacks settled on the Belgorod line of defense, which was the border between Ukrainian and Russian settlements. The inhabitants brought their culture and traditions with them to new lands. As a result of the analyzed literature and sources, it was found that, in ethnic terms, a greater percentage were Ukrainians. The population of the region until the eighteenth century was called Chircassians, so there is a view that the national composition was a significant eastern element.

In addition, representatives of other nationalities also lived in the territory of the Slobozhanshchina. Representatives of Russian nationality were sent here for border protection. They had no free movement rights. They made up a small percentage of the total population. During the time of Peter I, immigrants from Romania began to come. For their service they received land in Slobozhanshchina.

Bilorussians also settled on the territory of the region. Very few were representatives of nationalities such as Poles, Greeks. Also lived Germans, Jews, Kalmyks.

Documentary evidence indicates that a larger percentage of the population were Ukrainians who considered their mother tongue to be Ukrainian.

Keywords: Slobidska Ukraine, ethnic, nationality.

Вивчення регіональної історії та краєзнавства набуває все більшої популярності серед сучасних дослідників. В історії Слобідського регіону сьогодні залишається багато маловивчених фактів. Питання етногенезу Слобожанщини дискусійне, оскільки має сильний суб'єктивний вплив. Європейські дослідники етногенезу використовують результати днк експертизи, визначаючи маркери для отримання більш достовірної інформації.

Питання походження місцевого населення частково розглядалося в роботах видатних дослідників краю: Д. І. Багалієм та та М. Ф. Сумцовим. Сучасні історики також цікавляться питанням походження місцевого населення Слобідського регіону: С. В. Потрашков, В. Л. Маслійчук.

Мета статті - дослідити процес заселення Слобідського регіону та встановити етнічний склад населення території.

Відповідно до мети в статті вирішуються наступні завдання: аналіз етапів заселення регіону, національний склад мешканців.

Слобідський край утворився між кордонами Кримського ханства, Речі Посполитої та Московського царства. Питання належності до тієї чи іншої держави залишається спірним.

У давні часи територія цієї місцевості належала Переяславському та Чернігівському князівствам [5, с. 1]. За часів правління Київ Ольгерда всі землі по Дніпру відійшли до Литви.

Литовські князі вважали ці землі своєю власністю. Литовсько-польська влада звернула свою увагу на цей край лише у XVI ст. Уряд почв роздавати слобідські землі в довічне користування особам шляхетського походження за їх заслуги перед Річ- чю-Посполитою. Отже, перші містечка, наприклад Охтирка, будувалися під керівництвом представників польської влади.

Масове заселення регіону було спричинено військовими подіями в Україні, що й стало поштовхом для переселень на територію Слобожанщини. Отже, більшість мешканців Слобожанщини -- це були вихідці з Центральної та Західної України.

З приводу назви поселенців існують дві концепції: одна з них указує на те, що перші мешканці були з Черкаського повіту, тому все населення дістало назву «черкас»[4, с. 36]. Інша точка зору полягає в тому, що більша частина перших переселенців була з-за Дніпра з Черкаського острова. Для назви українських поселенців в офіційній мові Російської держави XVII ст. уживався термін «черкаси» Назва слобідські, щодо полків, почала використовуватися лише у ХVIIІ ст. [7, с. 81].

Черкаська теорія походження населення Слобожанщини й досі згадується в науковій літературі, хоча вона не має беззаперечних доказів. Але, в той же час, східний елемент в етногенезі слобідських мешканців повністю відхиляти неможливо, адже присутність татар на цій території тривала до 30 -х років ХVІІІ ст.

Московська колонізація Слобідських земель. Руські переселенці складали загони служилих людей, яких присилали на допомогу українським козакам для оборони краю від татарських нападів.

«Бєлгородська лінія» була кордоном між російськими землями та слобідськими поселеннями. Доказом цьому є документи, які стосувалися розмежування земель між російськими поселенцями та черкасами. Один з них наказ чугуївському воєводі Г. Скуракіну від бєлгородського воєводи В. Шереметьєва: «В нинішньому 1654 р. приїхали черкаси та почали будуватися у церковній вотчині (яка належала бєлгородському духівництву) без наказу государя. А ця вотчина знаходилася в Бєлгородському повіті, а не в Чугуївському ... й наказано черкасам селитися в Чугуївському повіті, а не в Бєлгородському. А тих черкас, які оселилися на бєлгородських землях висилати й наказати їм селитися на чугуївській землі» [9, с. 159].

Непорозуміння між руськими служилими людьми та черкасами часто виникали через землю. Прикладом може служити документ в якому говориться про наділ царем Олексієм Михайловичем козаків землею в урочищі між річками Лопань та Харків. На таке сусідство з українцями подавали скаргу російські поселенці» ... царю Олексію Михайловичу, російські поміщики села Тишки мешкають тут разом з черкасами й орють ріллю через межу, а коли вони під час косовиці бувають на службі в походах, черкаси їх дітей та братів утісняють й бувають через те великі непорозуміння» [9, с. 175]. Вони просять, щоб цар наділив їх землею та сіножаттями окремо від черкас і встановив межу між їхніми землями. Відповіддю на це прохання було виокремлення двох окремих сіл: Черкаських та Руських Тишків. Поселень з такими антагоністичними назвами в Слобожанщині було чимало, наприклад, Черкаська Лозова і Руська Лозова, Черкаський Бішкін та Руський Бішкін. Про те, що Бєлгородська лінія складала кордон між українськими та російськими поселеннями говориться в царському наказі: «Цар наказав у Чугуєві підгірні ліси й інші угіддя описати й зазначити, яким землям відійти до Чугуєва, а яким - до Бєлгорода, ... між чугуївських та бєлгородських земель встановити кордон, щоб надалі так було одвічно» [2, с. 16].

За Бєлгородською захисною лінією виникали містечка та хутори у Слобідській Україні. Розташовувалися вони в основному над річками [3, с. 80]. Таке розташування було необхідним для захисту від кочівників, що часто нападали на слобожан та перешкоджали заселенню степу [6, с. 115].

Першими поселенцями містечка Чугуїв були українські козаки з гетьманом Остряницею, які згодом повернулися на територію Наддніпрянщини. Замість козаків гетьмана Остряниці у Чугуїв прислали від царського уряду двісті осіб руських служилих людей: боярські діти, стрільці, пушкарі, козаки, котрих очолював воєвода Щетинін. Цих переселенців зазвичай називали «зведенцями», оскільки вони зведені з різних міст Росії [10, с. 42]. Влада чугуївського воєводи обмежувалася лише руськими поселеннями, які розташовувалися навколо Чугуєва.

Значно збільшилися руські поселення за часів Петра I. Вони селилися у Зміївському, Старобільському, Вовчанському, Куп'янському та Харківському повітах. Поступово, заселяючи цю місцевість, Московський уряд почав роздавати землі в маєтки дворянам, які привозили сюди своїх кріпаків.

За наказами імператриці Анни Іоанівни від 6 та 27 квітня 1731 р. почали будувати лінію від Дніпра по Орелі до гирла Берестової. Наказом від 19 березня 1736 р. призначалося заселити вісімнадцять фортець, розташованих по захисній смузі [10, с. 239]. Українська лінія починалася від Дніпра й продовжувалася до Сіверського Дінця по річках Орелі, Берестовій, Береці. З Дінця - через Бахмут до Лугані, але її довели лише до Дінця. Довжина лінії складала чотириста кілометрів. У цей час виникли фортеці: Петровська, Олексіївська, поселення Берека, Верхній та Нижній Бішкіни. Заселяли ці фортеці українські козаки, але на допомогу їм присилали російських служилих людей. Олексіївську фортецю населяли вихідці з Курської, Орловської, Тамбовської та Воронезької губерній. Бішкіни й Берека були населені російськими однодворцями, які поселилися тут у 1732 - 1736 рр., після заснування Ландміліцького корпусу.

Однодворці - нижчий розряд служилого стану, які мешкали на південних окраїнах Російської держави, вони захищали російські кордони від татарських нападів. Для спорудження нових фортець людей привозили з інших губерній й цим вони відрізнялися від українських поселенців, які самі обирали собі місце поселення. Проте, відсоток руських поселень був дуже маленький.

Як пише М.Ф. Сумцов «Але великоросійське заселення Слобожанщини було дуже невелике, в порівнянні з українським населенням, Харківська губернія по історичному складу є українською і являє з себе органічну частину території України, а її населення -- таку ж частину українського народу» [8, с. 25]. Д.І. Багалій писав: «А слобожане не звідки як з Гетьманщини принесли на нові місця основи свого національного життя -- свої стародавні українські звичаї» [1, с. 63].

За даними Списку населених міст Харківської губернії на 1864 р., поселень з мешканцями російського походження 214 (6%) найбільше поселень росіян у Вовчанському 46 та Старобільському 45 повітах. Далі Купянський 39, Зміївський 23, Ізюм- ський 21, Харківський 13, Лебединський 8, Богодухівський 8,Охтирський 6, Сумьский 4, Валківський [11, с. 72].

За часів Петра І на територію Слобожанщини переселилися волохи. М.Ф. Сумцов пише, що волохи прийшли в Слобожанщину у 1711 р. при Петрі Великому з князем Кантемиром”. Кантемиру дали у самому Харкові подвір'я і маєтності Федора Шидловського, які були відібрані у нього за якусь провинність. Інші волохи, що приїхали з Кантемиром, мусили розміститися по Слобідських полках. Усіх їх було 4000 чол. Це волоське заселення було головним чином не народне, а шляхетське. Центральний уряд хотів віддячити, дати нагороду волохам за їх допомогу Петру І у Прутському поході -- і роздав їм за це землю та підданих у Слобожанщині. Слобожани прийняли чужинців вороже, неприязно, бо ті люди нічого не зробили на користь країни -- не захищали її від татар, не брали участі в її устрою, були чужинцями. Із тих, що прийшли з Кантемиром, не можна було набрати навіть однієї окремої корогви, так що їх почали приймати у козачі полки як старшин та підпрапорних і дозволили купувати маєтності, тобто, їм одразу надавали стільки привілеїв, як і козацькій українській старшині [8, с. 72].

Білоруські поселення в Слобожанщині були в трьох повітах: Охтирському, Богодухівському, Ізюмьскому і складали 0,75% від загальної кількості мешканців. Білоруси теж селилися за наказом влади.

Інша національність - цигани. Проживали, або краще сказати кочували, таборували у Слобідській Україні, відповідно до власного укладу свого життя. Циган було 207 чоловік на 1864 р.

У Чугуєві також мешкали калмики ще у XVII ст. Проживаючи у Чугуєві, прийнявши православну віру і беручи шлюб з українками, вони асимілювалися з місцевим населенням.

Наприкінці XVIII ст. з'явилися євреї. Євреїв було зовсім небагато і вони зазвичай тримали шинки або займалися торгівлею.

Зовсім небагато було представників таких національностей як поляки, греки.

До ХІХ ст. Харків на 90 % був українським містом. Перший перепис населення Російської імперії 1897 р. Говорить: “за рідною мовою серед іноземців в Харківському повіті єврейська - 9,894, польська - 4,078, німецька - 2,457. В Сумськом повіті єврейська - 978, польська - 414, німецька - 426”. [11, с. 102].

Отже, етнічний склад мешканців Слобідського регіону формувався протягом XVII -- XVIII ст. Не дивлячись на присутність представників різних національностей, більшість мешканців були українцями, які переселилися сюди з Центральних та Західних регіонів.

Вивчення різних аспектів історії Слобожанщини є тематикою подальших досліджень.

слобожанщина черкаський етнічний населення

Список використаних джерел

1. Багалій Д.І. Історія Слобідської України / Д.І. Баталій. - Х.: Дельта, 1993. - 256 с.

2. Багалей Д.И. Материалы для истории колонизации и быта степной окраины Московского государства (Харьковской и отчасти Курской и Воронежской губерний) / Д.И. Багалей. - Х.: Тип. К.П. Счасни, 1886. - Т. 1 - 358 с.

3. Віктоняк О. Україна в описах західноєвропейських мандрівників другої половини XVIII ст. / О. Віктоняк. - Львів: Дніпрова хвиля, 1995. - 141 с.

4. Владимирский М. Передвижение южно-русского населения в эпоху Б. Хмельницкого / М. Владимирский. К.: Тип. Г.Т. Корчак-Новицкого, 1888. - 40 с.

5. Кованько С.И. Описание Харьковской губернии / С.И. Кованько. - Х.: б. и., 1857. - 63 с.

6. Маслійчук В.Л. Провінція на перехресті культур: дослідження з історії Слобідської України XVП - ХІХ ст. - Х. Харк. приват. музей міськ. садиби, 2007. - 340 с.

7. Потрашков С.В. Харьковские полки: три века истории / С.В. Потрашков. - Х.: Око, 1998. - 152 с.

8. Сумцов М.Ф. Слобожане: історико-етнографічна розвідка / М.Ф. Сумцов. - Х.: Союз, 1918. - 240 с.

9. Филарет (Д.Г. Гумилёвский) Историко-статистическое описание Харьковской епархии. - М.: Тип. В. Готье, 1857. - Отд. 2. - 331 с.

10. Филарет (Д.Г. Гумилёвский) Историко-статистическое описание Харьковской епархии. - Х.: Тип. Хар. ун-та, 1857. - Отд. 4. - 336 с.

11. Харьковская губерния. Список населённых мест по сведениям 1864 года / Под ред. Н. Штиглица. - СПб.: Изд-во центр. статист. комит. Мин-ва внутр. дел, 1869. 209 с.

Размещено на Allbest.ru