Роль державних і громадських організацій у подоланні дитячої безпритульності та бездоглядності в Українській Соціалістичній Радянській Республіці 1920-х рр.

Bilokon A. S.,

Post-graduate student of the Department of History of Ukraine, Uman Pavlo Tychyna State Pedagogical University (Ukraine, Uman),

The article investigates the experience and clarifies the role of state and public organizations in overcoming child homelessness and neglect in the 1920s, their mechanism of creation and functioning is shown.

It is proved that the state and public organizations of Ukraine in the 1920's had different names, were subordinated to various bodies and had their own composition, positions and responsibilities. Their activities aimed at combating child homelessness, improving the material, social and psychological situation of minors, and ensuring the proper conditions for the existence of children in the contemporary society.

Keywords: state and public organizations, «Ukrainian Red Cross», «Children's Rescue League», «Children's Protection Council», «Central Commission of Children's Aid», «Friends of Children Society», Children's Inspection «Brothers and Sisters of Social Assistance».

Одним із ключових завдань сучасної української держави та суспільства є виховання здорової молоді, захист дитинства та материнства, гарантування максимально гідного життя й розвитку громадян. Великого значення при цьому набуває подолання таких негативних явищ як дитяча безпритульність, бездоглядність та злочинність.

Нинішні політичні та соціально-економічні трансформації, які переживає Україна, у свою чергу зумовлюють розвиток безпритульності. Проблема дитячої безпритульності та бездоглядності останніми роками в Україні є однією з ключових. Сьогодні, як і в 1920-ті роки, Україна перебуває на переломному етапі, і цей злам позначився, у першу чергу, на найбільш незахищених громадянах України - дітях. Апеляція до історії цього питання, вивчення досягнень і помилок з подолання безпритульності у1920-ті рр., допоможе уникнути прорахунків у вирішенні цього питання сьогодні.

Завершення національно-визвольних змагань та встановлення в Україні влади більшовиків призвели до нестабільності політичної й соціально- економічної ситуації. Вивчення проблеми появи дитячої безпритульності й бездоглядності в цей період становить для нас значний науковий інтерес з огляду на потребу з'ясування сутті соціальної державної політики, захисту соціальних прав, співпраці правоохоронних структур з громадськими організаціями в умовах становлення тоталітарного режиму. На увагу істориків, соціологів, юристів та педагогів в різні часи заслуговували методи, що їх використовували державні органи та громадські організації для порятунку дітей від руйнівних наслідків Першої світової війни та революції. Питання боротьби з безпритульністю в радянській державі - багатогранне. Досвід подолання масової дитячої безпритульності в Радянській Україні в 1920-х - першій половині 1930-х років активно досліджувала А. Зінченко [6]. Також цим питанням у різні часи займалися: О. Паращевіна [11], В. Виноградова-Бондаренко [3], Л. Олянич [9], О. Анатольєва [1]. У їх працях висвітлено синтез характеристик дитячої безпритульності у 1920- ті рр. Ґрунтовні дослідження процесу створення державних та громадських організацій у їх працях представлений вибірково, що не дає змогу говорити про специфіку створення цих організацій загалом.

Метою статті є вивчення досвіду та з'ясування ролі державних і громадських організацій у подоланні дитячої безпритульності та бездоглядності у 1920-ті роки.

До основних причин дитячої безпритульності та бездоглядності у першій половині 1920-х рр. можна віднести наслідки соціально-економічних та політичних процесів після Першої світової війни, голод, складне матеріальне становище родин, безробіття, особливо серед молоді, недосконалий розвиток освіти та виховання, складні соціально-психологічні умови того періоду, формування суперечливого впливу влади та соціальних цінностей в радянській Україні на особистість. Сюди ж можна ще додати становлення авторитарної політичної системи, політичні репресії та депортації населення України, протиріччя у формуванні охорони дитинства в УРСР [2, с. 68].

У складний період довготривалої громадянської війни, післявоєнного голоду та розбрату громадськість була виснажена морально та матеріально. Однак, не дивлячись на таке становище, суспільство зуміло знайти можливості та сили допомогти дітям, які залишились без батьківської опіки та даху над головою. ВУСРР був створений «Український Червоний Хрест», який розгорнув значну роботу зі сприяння покращенню життя безпритульних дітей. Ця благодійна організація мала різні спектри спрямованості. Одним із них була допомога дитячим установам. До 1 жовтня 1923 року на території України було створено 49 дитячих закладів, які існували завдяки коштам «Червоного Хреста». Серед цих закладів головними ставали дитячі будинки. До середини 1924 року чисельність таких закладів потроїлася [18, с. 44].

Ще однією благодійною громадською організацією була «Ліга порятунку дітей». Вона була створена у 1918 році з ініціативи В. Короленка - відомого письменника, журналіста, публіциста, літературного редактора та громадського діяча. «Ліга порятунку дітей» мала власний статут, який був затверджений 29 січня 1919 року [19, арк. 9].

На початку своєї діяльності ця організація відзначилася порятунком дітей від голоду. Ключовою метою товариства було піклування про безпритульних та покинутих дітей. Завдяки роботі «Ліги порятунку дітей» в УСРР відкривалися дитячі будинки, притулки, приймальники, колонії, пункти харчування, дитячі трудові майстерні. Головним їх завданням стали організація навчального процесу та трудове виховання. Організовувалися дитячі майстерні, що займалась пошиттям іграшок та їх постачанням до дитячих будинків, шпиталів тощо. З дослідження О. Ільченко «Виховання дітей безпритульників на Полтавщині в 20-30-ті роки ХХ ст.»: дізнаємося, що «...педагогічну роботу в товаристві проводила Софія Володимирівна Короленко, сестри Марія та Любов Кривинські, Розалія Рабинович та інші особи; медичну допомогу надавала сестра милосердя; обслуговуванням іграшкової, швацької, кравецької майстерень, а також конюшні та ферми займалися інструктори з того чи іншого виду діяльності та технічний персонал» [8, с. 128-129].

З ініціативи В. Короленка на засіданнях Раднаркому УСРР піднімалося питання про соціальний захист дітей на загальнодержавному рівні. І завдяки цьому 4 лютого 1919 року головою РНК УСРР було підписано Декрет про створення «Ради захисту дітей». Документ набув чинності 7 липня 1920 року і на основі нього було створено «Раду Захисту Дітей Української СРР». Ця організація отримала статус державно- громадського об'єднання, адже до її складу входили представники народних комісаріатів освіти, продовольства, охорони здоров'я, соціального забезпечення і землеробства, а ще представники КП(б)У і комсомолу. Крім цього, до своєї роботи Рада залучала громадськість. У «Пораднику з соціального виховання» за 1924 р. опубліковано положення «Раду захисту дітей» та про дитячу інспекцію «Брати і сестри соціальної допомоги». За цими положеннями ми можемо відстежити структуру, цілі та схеми роботи, склад апарату, мету та завдання Рад тощо. До складу «Ради Захисту Дітей» входили інспектор з охорони дитинства, інспектор з охорони здоров'я та член комісії неповнолітніх правопорушників. На засідання «Ради», за рішенням її голови або всієї «Ради», з правом дорадчого голосу запрошувалися представники державних, партійних, професійних організацій, лікарі, педагоги, а також завідуючий дитячим адресним столом» [16, с. 24]. Згідно положення, співробітниками «Брати і сестри соціальної допомоги» може бути будь який громадянин республіки, не молодший 21 року, який не перебуває під слідством, не обмежений судом у правах, має достатні знання як теоретичні так і практичні [16, с. 15].

Першочергові заходи роботи «Ради» були «Тижні захисту дітей» та «Місячники допомоги безпритульним». Завдяки цій роботі збирали в якості пожертви одяг та побутові речі для дітей, які знаходилися у дитячих закладах; проводилися ремонтні роботи у відповідних приміщеннях; організовувалося постачання додаткового харчування до дитбудинків тощо. На думку І. Діптан, яка висвітлена у статті «Як здійснювалася ліквідація дитячої безпритульності на Полтавщині», «Радою Захисту Дітей» була започаткована благодійна традиція - святкування новорічних ялинок. Так, за організації «Ради» та участі громадськості були прикрашені іграшками новорічні ялинки у притулках, колоніях і дитячих будинках [5, с. 17-24].

Крім благодійності, «Рада» займалася відкриттям та забезпеченням дитбудинків усім необхідним. Так, на початку 1920-х рр. набували все більшого розмаху відкриття дитячих будинків. Завдяки «Раді Захисту Дітей» такі заклади соціального виховання давали можливість дітям відвідувати їх у будь який час, де, у свою чергу,вони могли отримати необхідну медичну допомогу, організовувалося харчування, навчання тощо. Якщо була можливість, то у таких закладах організовувалася робота майстерень (швацьких, взуттєвих, кравецьких тощо). До того ж, за сприяння «Ради» активізувалася робота з вихованцями дитячих будинків влітку. Відтак, організовувалися дитячі трудові дружини, що займалися польовими і городніми роботами, велась допомагали родинам червоноармійців і незаможних селян; організовувалися екскурсії, надавалася допомога у створенні дитячих садків тощо [15, с. 89-90].

Крім вище зазначених організацій, на початку 1920-х рр. було створено міжвідомчий орган - Центральну комісію допомоги дітям (ЦКДД) при Всеукраїнському центральному виконавчому комітеті (ВУЦВК). Її керівником було призначено Г. Петровського. З положення про ЦКДД стає зрозуміло, що ця комісія створювалася для мобілізації радянського суспільства на вирішення проблеми боротьби з дитячої безпритульності, для покращення побуту дитячих закладів, для суспільної допомоги дітям, а також для повернення дітей на батьківщину, які того потребували [17, с. 700]. Ще на початку своєї роботи ЦКДД залучила до своїх лав велику кількість громадських активістів. Комісія чітко окреслила свої завдання,які мали виконувати у губерніях та округах. В результаті було ліквідовано «Раду Захисту Дітей», її функції взяла на себе Центральна комісія допомоги дітям.

У грудні 1923 року з ініціативи ЦКДД була організована і проведена широкомасштабна акція - «Місяць допомоги дітям». У ній брали участь партійні організації, добровільні громадські товариства, робітники та небайдужі члени суспільства. Тому, під егідою партійних організацій на місцях комсомольці провели широку агітаційно-пропагандистську кампанію із закликом взяти активну участь у боротьбі з дитячою безпритульністю: «Комсомолець, твоєї допомоги чекає безпритульна дитина... Візьми найактивнішу участь у проведенні місячника. Нехай кожен комсомолець, кожен осередок, кожен свідомий, що працює підліток, пройметься важливістю і серйозністю ідеї боротьби з дитячою безпритульністю і шляхом пропаганди та агітації розбудить не байдуже ставлення, а дійсний інтерес, справжнє бажання докласти всіх зусиль і допомогти державі в цій справі» [4].

Членами комісії по всій Україні було проведено агітаційні лекції та зібрання. Наприклад, на Одещині перед робітниками виступили понад 700 комуністів, комсомольців, працівників жінвідділів і державних органів. На підприємствах та в закладах вони прочитали 6 тисяч лекцій і доповідей на теми: «Дитяча безпритульність і боротьба з нею», «Дитяча злочинність як суб'єкт безпритульності» тощо [20, арк. 39]. Результатом «Місячника» стало те, що до весни 1923 р. по дитячих будинках України та інших закладах соціального виховання було розміщено 1 мільйон 252 тисячі дітей [14].

Узагальнюючи роботу Центральної комісії допомоги дітям у 1920-х - середині 1930-х рр., можемо зробити висновок, що робота була колосальною із залученням значної кількості людей. Як зазначалось у журналі «Друг дітей», у період з 1924 по 1928 рр. наслідком діяльності ЦКДД було спрямовано до дитячих будинків понад 50 тисяч дітей [12, с. 5].

Центральна комісія допомоги дітям на початку 1930-х рр. почала більше нагадувати кабінетну установу, «відірвану» від життя. Для її утримання тогочасна держава витрачала досить значну кількість коштів і це ставало для неї не вигідно. До того ж у період існування Комісії паралельно формувалося громадське товариство «Друзі дітей». Воно було започатковано у період організації «Місячника» допомоги дітям у 1923 р. З цього постала дилема: чи потрібні дві організації, що паралельно ведуть одну й ту ж роботу. Тому у 1931 р. було прийнято рішення про ліквідацію Центральної комісії допомоги дітям. Усі функції комісії покладались на товариство «Друзі дітей».

Як уже було сказано вище, що ланки товариства «Друзі дітей» беруть свій початок ще на початку 1920-х років, а вже у січні 1924 року ініціативою ЦКДД стало розроблення положення про центри «Друзі дітей», мета полягала в організації на підприємствах або в районі дії центрів закладів для обслуговування безпритульних, хворих дітей, контроль над дитячими майданчиками та дитбудинками, участь у компаніях допомоги дітям в організації та проведенні різного типу заходів, спрямованих на покращення їхнього проживання [21, арк. 26].

До завдань центрів «Друзі дітей» входили:

«1. Участь в організації на виробництві або в районі осередку обслуговування безпритульних, хворих дітей, немовлят, вагітних і матерів- годувальниць, відповідно до існуючих положень. Осередок «Друзі дітей» приймає активну участь в господарському житті дитячого закладу в якості господарської комісії.

2. Шефство або патронування над дитячими закладами в районі дії осередку. (Під патронуванням мається на увазі регулярна матеріальна допомога в певному розмірі, а під шефством - невизначена наперед допомога, в залежності від наявних потреб).

3. Участь у кампаніях допомоги дітям, що проводяться органами охорони здоров'я, тощо. Проведення різного роду заходів, спрямованих на порятунок дітей та покращення їхнього побуту.

4. Сприяння органам охорони праці в боротьбі проти експлуатації дітей, залучення їх в торгівлю, поганого ставлення до них.

5. Залучення нових членів до осередків «Друзі дітей».

6. Встановлення зв'язку з органами допомоги дітям, ознайомлення працівників свого виробництва зі станом дитячого населення і необхідними заходами з охорони материнства та дитинства» [16, с. 28].

Ініціатором створення центрів «Друзі дітей» на виробництві та в закладах були партійні та комсомольські організації. Упродовж1920-х рр. товариство стрімко розгортало свою діяльність. І вже з жовтня 1924 по жовтень 1926 рр. кількість центрів «Друзів дітей» в УСРР збільшилося з 1 тисячі 645 до 4 тисяч 688 одиниць, а кількість членів у них зросла з 142 тисяч до 388 тисяч 688 осіб [7, с. 20].

У 1927 р. на першому Всеукраїнському з'їзді «Друзів дітей» відбулося організаційне оформлення товариства. До того часу ним проводилася масштабна робота, яка полягала в організації індивідуальної допомоги дітям; наданні безкоштовних гарячих сніданків, організації та контролі над дитячим установами тощо. За рахунок товариства у 1927 р. в УСРР утримувалося 127 дитячих будинків, а на боротьбу з дитячою безпритульністю в республіці було використано 15 млн. 164 тис. 190 крб. [20, арк. 41]. У місті Києві число членів товариства «Друзі дітей» за 1927 р. становило 32 тисячі осіб, а кількість осередків - 350. За сприяння товариства в дитячих будинках було організовано 36 майстерень, проводилася оздоровча кампанія. Понад тисячу дітей, вихованців дитячих будинків, отримали можливість покращити своє здоров'я [10, с. 3]. Загалом, спектр діяльності товариства «Друзі дітей» був досить різноплановий.

Ще однією організацією, яка за своєю діяльністю була ідентичною з попередньою, стала дитяча інспекція «Брати і сестри соціальної допомоги». У листопаді 1921 р. вона включала 1 тисячу членів. У тому ж таки році у «Пораднику з соціального виховання» було опубліковано статут «Про утворення Інституту братів і сестер соціальної допомоги при секції Охорони здоров'я». Відповідно до основних положень статуту, ця організація була зобов'язана обслуговувати всі ті установи, що є у віданні секції Охорони дитинства і юнацтва (прийомні пункти, допоміжні колектори, відкриті дитячі будинки і комісії неповнолітніх). На «Братів і сестер соціальної допомоги» покладалися такі функції:

«а) постійно вартувати на залізничних вокзалах;

б) регулярно відвідувати всі місця натовпу люду: базари, майдани, ринки, кінематографи, нічліжки і тощо;

в) вартувати на дитячих прийомних пунктах;

г) затримувати дітей, що займаються старцюванням, проституцією, спекуляцією та всіляких інших бездоглядних;

д) відсилати їх до прийомних пунктів;

є) збирати всі відомості для з'ясування причин бездоглядності, дізнаватися про сім'ю й оточення затриманого;

е) про кожний випадок вияснення експлуатації дитини, робити заяву із зазначенням прізвищ винуватих (експлуататорів) до секції Охорони дитинства й юнацтва, для притягнення їх до законної відповідальності» [13, с. 67].

Ще у виданні була «Інструкція Братам та Сестрам соціальної допомоги», у положеннях якої окреслено склад інспекції, методи та завдання роботи, обов'язки, права тощо. Наприклад, обов'язком «Братів і сестер соціальної допомоги» була послідовна робота з охорони дитинства за таким курсом: «Робота з батьками, знайомство з побутом, соціальним станом, хатньою обстановкою, відношенням батьків і родичів до дитини, моральним рівнем домашніх, сусідів, що впливають на моральний розвиток, а також і ті умови життя, від якого залежить фізичний розвиток дитини» [13, с. 68].

Інспекція досить плідно працювала у сфері роботи з неповнолітніми дітьми, які порушували закон. Вони активно проводили чергування на вулицях, площах, вокзалах та інших громадських місцях,забирали з них безпритульних дітей та підлітків. Потім відбувався процес розподілення їх до оглядово-розподільних пунктів, де діти отримували потрібну допомогу: їх годували, надавали одяг, ліжко з чистою білизною. Однак основна робота полягала в тому, що діти були позбавлені загроз і небезпеки з боку вулиці, з ними проводилася вихована робота. Також інспекція «Брати та сестри соціальної допомоги» займалась функціонуванням роботи з обстеження дітей в інтернатних закладах, зокрема в дитячих будинках та контролювали їхню роботу у сфері соціального виховання дітей. Особливу увагу інспектори приділяли використанню дітей та безжалісному поводженню з ними [16, с. 14].

Отже, державні та громадських організації України у 1920-ті рр. мали різні назви, підпорядковувались різним органам та мали свій особистий склад, положення та обов'язки.

Їхня діяльність спрямовувалась на боротьбу з дитячою безпритульністю, покращенням матеріального, соціального та психологічного становища неповнолітніх, забезпеченням належних умов існування дітей у тодішньому суспільстві. Їх роль у соціальній стабілізації в державі була досить значною, адже їх об'єднувала одна спільна мета - подолання дитячої безпритульності та підтримка здорового клімату у середовищі неповнолітніх.

Проаналізований досвід минулих років у політиці держави щодо дітей сприятиме недопущенню помилок та прорахунків сьогодні.

Список використаних джерел

1. Анатольєва, ОІ., 2003. `Правове регулювання боротьби з безпритульністю, бездоглядністю та правопорушеннями неповнолітніх в УСРР у 20-х роках ХХ століття', Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01, Національна академія внутрішніх справ України.

2. Букрєєв, ТБ., 2015. `Боротьба з дитячою безпритульністю та бездоглядністю у першій половині 20-х років ХХ ст. на Півдні України (за матеріалами Херсонщини)', Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету, Вип.42, с.67-72.

3. Виноградова-Бондаренко, ВЄ., 2001. `Виховання безпритульних дітей в Україні 20-х рр. ХХ століття', Автореф. дис. ... канд. пед. наук: 13.00.01, Інститут педагогіки академії педагогічних наук України.

4. Грядущая смена -- орган Екатеринославского губкома ЛКСМУ, 1923, 15 февраля.

5. Діптан, ІІ., 1990. `Як здійснювалася ліквідація дитячої безпритульності на Полтавщині? Наш рідний край: сторінки про розвиток освіти на Полтавщині', Будинок політзнань Полтав. обкому компартії України, Вип.3, с.17-24.

6. Зінченко, АГ., 2002. `Дитяча безпритульність в Радянській Україні в 20-х - першій половині 30-х років ХХ століття', Автореф. дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01, Одеський національний університет імені 1.1. Мечникова.

7. Известия ЦККП(б)У, 1927, №6-7, с.21.

8. Ільченко, ОЮ., 2005. `Виховання дітей-безпритульників на Полтавщині в 20-30-ті рр. ХХ ст.', Дис. ... кандидата пед. наук: 13.00.01, Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди.

9. Олянич, ЛВ., 2008. `Створення та діяльність Всеукраїнського товариства «Друзі дітей» (1924-1936 рр.): організаційний статус, структура та функції', Автореф. дис. . канд. іст. наук: 07.00.01, Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна.

10. `О работе добровольных обществ', 1927, Друг детей, №1, с.3.

11. Паращевіна, ОС., 2005. `Роль системи народної освіти у подоланні дитячої безпритульності в 20-х - першій половині 30-х рр. ХХ століття в Україні', Автореф. дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01, Дніпровський національний університет.

12. `Поради дитінтернатним установам, щодо участі у весняній посівній кампанії', 1931, Друг дітей: [місячник], №13-14, с.5.

13. `Порадник по соціальному вихованні дітей', 1921, Упоряд. Ценсоцвих Наркомосвіти УСРР, Харків: Всеукраїнське державне вид--во, Вип.1, с.34.

14. Правда, 1923, 23 марта.

15. Рибаков, МО., 1981. `Всеукраїнська Рада захисту дітей', Радянська школа, №6, с.89-91.

16. `Руководство по социальному воспитанию', 1924, Харьков: Государственное издательство Украины.

17. `Статистика України УССР', 1922, №53.

18. `Украинкрест и помощь детям. Помощь детям', 1924, Сборник статей по борьбе с беспризорностью и помощи детям на Украине в 1924 году, Червоний шлях, с.51.

19. `Центральний державний архів вищих органів влади та управління України', Ф.166, Оп.1, Спр.101.

20. Там само, Оп.4, Спр.945.

21. Там само, Оп.6, Спр.438.

References

1. Anatol'jeva, OI., 2003. `Pravove reguljuvannja borot'by z bezprytul'nistju, bezdogljadnistju ta pravoporushennjamy nepovnolitnih v USRR u 20-h rokah ХХ stolittja (Legal regulation of

2. struggle against homelessness, negligence and juvenile delinquency in the USSR in the 20 years of the 20th century)', Avtoref. dys. ... kand. juryd. nauk: 12.00.01, Nacional'na akademija vnutrishnih sprav Ukrai'ny.

3. Bukrjejev, TB., 2015. `Borot'ba z dytjachoju bezprytul'nistju ta bezdogljadnistju u pershij polovyni 20-h rokiv XX st. na Pivdni Ukrai'ny (za materialamy Hersonshhyny) (Fighting children's homelessness and neglect in the first half of the 20-ies of the twentieth century. in the south of Ukraine (based on materials from the Kherson region))', Naukovi praci istorychnogo fakul'tetu Zaporiz'kogo nacional'nogo universytetu, Vyp.42, s.67-72.

4. Vynogradova-Bondarenko, VJe., 2001. `Vyhovannja bezpry- tul'nyh ditej v Ukrai'ni 20-h rr. XX stolittja (The education of homeless children in Ukraine in the 20's of the twentieth century)', Avtoref. dys. ... kand. ped. nauk: 13.00.01, Instytut pedagogiky akademii' pedagogichnyh nauk Ukrai'ny.

5. Grjadushhaja smena -- organ Ekaterinoslavskogo gubkoma LKSMU, 1923, 15 fevralja.

6. Diptan, II., 1990. `Jak zdijsnjuvalasja likvidacija dytjachoi' bezprytul'nosti na Poltavshhyni? Nash ridnyj kraj: storinky pro rozvytok osvity na Poltavshhyni (How was the elimination of child homelessness in Poltava region? Our native land: pages about the development of education in the Poltava region)', Budynok politznan ' Poltav. obkomu kompartii ' Ukrai'ny, Vyp.3, s.17-24.

7. Zinchenko, AG., 2002. `Dytjacha bezprytul'nist' v Radjans'kij Ukrai'ni v 20-h - pershij polovyni 30-h rokiv XX stolittja (Child homelessness in Soviet Ukraine in the 20's - the first half of the 30's of the twentieth century)', Avtoref. dys. . kand. ist. nauk: 07.00.01, Odes'kyj nacional'nyj universytet imeni 1.1. Mechnykova.

8. Izvestija CKKP(b)U, 1927, №6-7, s.21.

9. Il'chenko, OJu., 2005. `Vyhovannja ditej-bezprytul'nykiv na Poltavshhyni v 20-30-ti rr. XX st. (The upbringing of homeless children in Poltava region in the 20's and 30's of the twentieth century)', Dys. ... kandydata ped. nauk: 13.00.01, Harkivs'kyj nacional'nyjpedagogichnyj universytet imeni G. S. Skovorody.

10. Oljanych, LV., 2008. `Stvorennja ta dijal'nist' Vseukrai'n- s'kogo tovarystva «Druzi ditej» (1924--1936 rr.): organizacijnyj status, struktura ta funkcii' (Creation and activity of the All-Ukrainian Society «Friends of Children» (1924--1936): organizational status, structure and functions)', Avtoref. dys. ... kand. ist. nauk: 07.00.01, Harkivs'kyj nacional'nyj universytet imeni V. N. Karazina.

11. `O rabote dobrovol'nyh obshhestv (About the work of voluntary societies)', 1927, Drug detej, №1, s.3.

12. Parashhevina, OS., 2005. `Rol' systemy narodnoi' osvity u podolanni dytjachoi' bezprytul'nosti v 20-h - pershij polovyni 30-h rr. XX stolittja v Ukrai'ni (The role of the system of public education in overcoming child homelessness in the 20's - first half of the 30's of the twentieth century in Ukraine)', Avtoref. dys. . kand. ist. nauk: 07.00.01, Dniprovs'kyj nacional'nyj universytet.

13. `Porady dytinternatnym ustanovam, shhodo uchasti u vesnjanij posivnij kampanii' (Tips for boarding schools about participating in a spring sowing campaign)', 1931, Drug ditej: [misjachnyk], №13-14, s.5.

14. `Poradnyk po social'nomu vyhovanni ditej (Advice on social upbringing of children)', 1921, Uporjad. Censocvyh Narkomosvity USRR, Harkiv: Vseukrai'ns'ke derzhavne vyd--vo, Vyp.1, s.34.

15. Pravda, 1923, 23 marta.

16. Rybakov, MO., 1981. `Vseukrai'ns'ka Rada zahystu ditej (All-Ukrainian Council for the Protection of Children)', Radjans'ka shkola, №6, s.89-91.

17. `Rukovodstvo po social'nomu vospitaniju (Social Education Guide)', 1924, Har'kov: Gosudarstvennoe izdatel'stvo Ukrainy.

18. `Statystyka Ukrai'ny USSR (Statistics of Ukraine of the USSR)', 1922, №53.

19. `Ukrainkrest i pomoshh' detjam. Pomoshh' detjam (Ukrain- krest and help children. Help for children)', 1924, Sbornik statej po bor 'be s besprizornost'ju i pomoshhi detjam na Ukraine v 1924 godu, Chervonyj shljah, s.51.

20. `Central'nyj derzhavnyj arhiv vyshhyh organiv vlady ta upravlinnja Ukrai'ny (Central State Archive of the Supreme Power and Administration of Ukraine)', F.166, Op.1, Spr.101.

21. Tam samo, Op.4, Spr.945.

22. Tam samo, Op.6, Spr.438.

Размещено на Allbest.ru