Український науково-дослідний інститут землеробства під час німецької окупації в роки Другої Світової війни

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна наукова сільськогосподарська бібліотека НААН

Український науково-дослідний інститут землеробства під час німецької окупації в роки другої світової війни

Корзун О.В.

Події Другої світової війни та нацистський окупаційний режим уже десятиліттями є об'єктом наукових історичних досліджень, а також полем гострого ідеологічного та політичного протистояння. Прагнення науковців заповнити «білі плями» часів війни допомагає українському суспільству осмислити справжню історію, без радянських ідеологічних міфів. Дослідження нацистського окупаційного режиму передбачає вивчення різних аспектів українського суспільства, зокрема становище науково-дослідних установ. Ця тематика доволі актуальна, оскільки в Україні триває перманентний процес реформування наукової галузі. Окремим аспектом досліджуваної тематики постає аналіз діяльності науково- дослідних установ аграрного спрямування, адже саме ці інституції пропонували ефективні шляхи ведення сільського господарства, стратегічно важливої галузі під час військового конфлікту. Сьогодні є можливість, використовуючи невідомі раніше документи, повернути вітчизняній науці імена тих, кого радянська влада викреслила за «співробітництво з ворогом», незважаючи на наукові досягнення світового рівня. Показовим у цьому контексті постає діяльність Українського науково-дослідного інституту землеробства, який функціонував в окупованому німцями Києві впродовж 1941-1943 рр.

Українські вчені, досліджуючи питання історії сільськогосподарської дослідної справи на українських землях, так чи інакше згадували про існування Українського науково-дослідного інституту землеробства у досліджуваний період. Академік В. А. Вергунов [1, с. 5-6] відзначає, що інститут функціонував, вказує його адресу та називає його Інститутом агротехніки, живлення рослин та грунтознавства. У своїй праці він вводить у науковий обіг та вперше коментує уривки спогадів Генріха Вальтера (1898-1989), німецького біолога, який співпрацював з вченими Інституту [2, с. 188]. Однак, до сьогодні, детально не було зроблено аналіз діяльності цієї науково-дослідної інституції, не проаналізовано організаційну, наукову діяльність.

В даній статті вперше аналізуються документи фондів Державного архіву Київської області (Ф. Р-2387 та Р-2734), які присвячені Українському НДІ землеробства в роки окупації. Більша частина матеріалів написана німецькою мовою, частина з них рукописна, що надзвичайно утруднювало роботу з інформацією. Однак, завдячуючи цим документам, було відтворено загальну картину функціонування цього інституту, кадровий склад, систему взаємовідносин між німецькими кураторами та українськими вченими, тематику дослідної роботи тощо.

Використання ресурсів сільського господарства українських земель стало головним аспектом в геостратегічних і військових планах Німеччини. За рахунок цієї галузі планувалося вирішити продовольчу і сировинну проблеми, які гостро стояли особливо під час військових дій. Ключовим моментом по розширенню та освоєнню «східного простору» стала розробка Генерального плану «Ост», що передбачав переселення 5 млн. німців на територію анексованої Польщі та на захоплені землі Радянського Союзу. Тому вивчення сільського господарства окупованих земель було в числі пріоритетних напрямків досліджень головних німецьких наукових організацій - Товариства кайзера Вільгельма (нім. - Ка^ег-

Wilhelm-Gesellschaft) і Німецького науково- дослідного співтовариства (нім. - Deutsche Forschungsgemeinschaft) [3, c. 15-16]. При щедрій фінансовій підтримці Міністерства сільського господарства та продовольства Третього Рейху та особистій зацікавленості Герберта Баке (нім. - Herbert Backe), генерального секретаря цього міністерства (1933-1944), а пізніше його очільника (1944-1945), німецькі вчені розгорнули масштабні дослідні проекти по вивчення аграрного потенціалу українських земель. На практиці це виглядало як розведення рослин і тварин, адаптованих до сільськогосподарських умов окупованих територій. В цьому ключі німецькі вчені-аграрії першочергово звернули увагу на всебічне вивчення діяльності і результатів досліджень українських інституцій сільськогосподарської дослідної справи [4].

На 40-і роки ХХ ст. сільськогосподарська наука на українських землях зберігала провідні позиції в міжнародній науковій спільноті, адже мала функціонально розгалужену мережу сільськогосподарських науково-дослідних установ (15 інститутів, 34 науково-дослідні станції, 16 дослідних полів та 62 опорних пункти) [5, с. 3436]. Українських науковцями-аграріями було досягнуто чимало здобутків світового значення, зокрема у питаннях селекції сільськогосподарських культур, наукового обґрунтування застосування бактеріальних видів добрив, питання меліорації, агротехніки зернових культур, системи боротьби з шкідниками та хворобами сільськогосподарських рослин тощо. Провідною науковою інституцією аграрного спрямування на українських землях був Український науково-дослідний інститут соціалістичного землеробства, утворений у 1935 р. шляхом об'єднання Українського інституту рослинництва, Українського інституту захисту рослин і Українського інституту удобрень і ґрунтознавства з розміщенням його: в частині Інституту ґрунтознавства та удобрень - в м. Києві, та рослинництва - в м. Харкові [2, с. 138-139]. У довоєнний період в Київському інституті всебічно досліджували ґрунтовий покрив країни, складали ґрунтові та агрохімічні карти, працювали над проблемою агрономічної інвентаризації, ефективного використання і відновлення родючості ґрунтів України, удосконалювались методики розрахунку норм добрив для одержання високих урожаїв технічних культур та цукрового буряку тощо [6, с. 212-222]. Значні досягнення проведено в галузі хімічної меліорації та боротьби з ерозією ґрунтів. Вченими інституту була здійснена фундаментальна робота в питаннях класифікації та номенклатури ґрунтів УРСР [7, c. 17].

Німецька влада, захопивши українські землі, зіткнулась із невтішною картиною: частина сільськогосподарських науково-дослідних установ була евакуйована у східні області СРСР. Однак через не розробленість евакуаційної кампанії і стрімкого наступу військ Вермахту, радянською стороною було вивезено тільки лабораторне обладнання і людський контингент 7 сільськогосподарських інституцій і 8 дослідних станцій. Це торкнулося установ Лівобережжя і частково Києва. Але важливо відзначити, що для вченого-аграрія і об'єкт, і результат дослідження практично не існує у відриві від землі, тому повноцінна евакуація цієї наукової сфери була з об'єктивних причин не можлива [8, c. 145]. З огляду на це стає зрозумілим, чому частина науковців Українського НДІ соціалістичного землеробства не були евакуйовані на Схід Радянського Союзу в м. Саратов з основною частиною персонального складу інституту.

Користуючись залишеними ресурсами і відчуваючи обмеженість використання своїх наукових кадрів німецьке керівництво зберегло і продовжило розвиток аграрної науки на українських землях (всупереч висновкам радянської історіографії) [9, c. 254]. Однак війна негайно змістила норми наукової етики. Головним завданням окупаційної влади була організація ефективної експлуатації економічних і людських ресурсів, а також встановлення повного контролю над усіма сферами життя. Опинившись в умовах окупованого німцями Києва, де з перших днів окупації було запроваджено обов'язкову трудову повинність [10, c. 27-29], вчені змушені були працювати на «нових господарів». Адже вижити в складних умовах окупації можна було за умови працевлаштування, що гарантувало тимчасовий захист від вивезення на примусову працю в Німеччину, отримання заробітної плати та продовольчих карток. Слід наголосити, що з 352 І39 осіб зареєстрованих у Києві за переписом 1942 р. 58,5% - були працездатного віку. З них половина працювала на різних підприємствах міста, які відновили роботу [11, c. 30]. Згідно нещодавно оприлюднених документів з'ясовано, що більшість сільськогосподарських науково- дослідних установ, що залишились в окупаційній зоні продовжили свою діяльність. Вже на початок 1942 р. відновили свою діяльність 11 науково- дослідних інститутів галузі [5, с. 77-78].

Зі встановленням окупаційної влади на українських землях серед першочергових заходів нової влади був максимальний збір інформації, вилучення наукової документації та селекційного матеріалу, залучення найкращий місцевих наукових фахівців до проектів, метою яких було досконале вивчення окупованих територій для подальшого заселення німецькими поселенцями. Головною установою, яка відповідала за організацію збору та вивезення з окупованих територій всіх культурних цінностей, зокрема і наукового матеріалу був Оперативний штаб Розенберґа (далі ОШР) (нім. Einsatzstab Reichsleiter Rosenberg). При ОШР було створено окремий зондерштаб «Наука» (нім. Sonderstab Wissenschaft), який на початковому етапі очолював Франке Вольфґанґ фон (Franquй Wolfgangvon) [12, с. 123]. Першочерговим завданням цього зондерштаба було вивчення наукового потенціалу українських земель: були обстежені установи Академії наук УРСР, вищі навчальні заклади та наукові установи, досліджено їх матеріальну базу, персональний склад, можливості подальшого

існування та загального розвитку української науки. Згідно багаточисельних звітів фон Франке німців перш за все цікавив природничий напрямок, особлива увага приділялась установам сільського та лісового господарства, ветеринарії [13, c. 475-478]. Восени 1941 р. було створено Центр сільськогосподарських досліджень (далі - Центр) (нім. Landwirtscaftliche Forschungszentrale) при Рейхскомісаріаті «Україна» під загальним організаційним керівництвом Гойе (нім. Geue) та науковим - ректора університету Геттінгена, професора, доктора Зоммера (нім. Sommer) [5, c. 77-78]. Центр розташовувався в Києві по вулиці Мельникова, 44. Протягом кінця 1941 - початку 1942 р. його співробітники збирали інформацію про матеріальну базу інституцій, їх персональний склад, планували організаційну діяльність [14, арк. 27-28]. Базуючись на розробках групи «Наука» на території Райхкомісаріату «Україна» у вересні 1942 р. почалось реформування аграрної науки: інституційно оформлено контроль за науковою сферою спочатку у вигляді Крайового відомства з питань сільськогосподарських досліджень і освіти, а в 1943 р. Крайового дослідного центру з виділенням в ньому окремої групи сільськогосподарських досліджень в Києві і з філією в Херсоні [13, c. 570-577].

До переліку науково-дослідних установ аграрного спрямування входив Інститут ґрунтознавства, живлення рослин та сільського господарства (нім. Institut fьr Bodenkunde, Pflanzenernдhrung und Ackerbau) (далі - IBPA)В іншому перекладі - Інститут агротехніки, живлення рослин та ґрунтознавства [2, c. 188]., створений на основі радянського Українського НДІ соціалістичного землеробства, адже розміщувався за адресою вул. Фундукліївська (Театральна), 46 [15, арк. 4; 16, арк. 1]. Однак в україномовних архівних документах, скоріш за все внутрішнього користування, вказувалась назва Український науково-дослідний інститут рільництва та рослинництва або за старою радянською назвою лише без слова «соціалістичного» - Український НДІземлеробства [17, арк. 1, 5].

Його очолив добре знаний в наукових колах ґрунтознавець, професор, доктор сільськогосподарських наук Григорій Григорович Махов (18861952), одним з організаторів сільськогосподарської дослідної справи в Україні 20-30-х років ХХ ст. Крім беззаперечних наукових здобутків (наукова праця «Ґрунти України», 1930; склав і видав першу детальну карту ґрунтів України на новій генетичній основі в мерилі 1:1000000 у 25 кольорах, 1927; вперше науково обґрунтував поняття «меліоративне ґрунтознавство» тощо) він мав значний досвід організаторської роботи (в різні роки він був керівником секції ґрунтознавства Сільськогосподарського наукового комітету України, заступник директора НДІ сільськогосподарської меліорацій, науковим керівником робіт з картографування ґрунтів України НДІ агрогрунтознавства; завідувачем сектора агрогрунтознавства Українського НДІ соціалістичного землеробства тощо). Згідно висновків академіка В. А. Вергунова [1, с. 5] про дослідження Г. Г. Махова західноєвропейським вченим було добре відомо.

Керівником з німецької сторони (офіційно посада називалась «німецький комісар» (нім. - Deutsche Beauftragt) створеної інституції було призначено відомого хіміка, доцента, доктора О. Зігеля (нім. O. Siegel), який контролював ведення всієї дослідної роботи, ініціював переміщення кадрів в середині інституту, листувався з німецькими вченими, щодо їх дослідної роботи на базі інституції, звітував перед Центром, який контролював фінансову та організаційну діяльність. Директор Г. Махов всі поточні питання узгоджував з німецьким куратором та виконував його розпорядження. Фактично весь масив розпорядчих документів за підписам Махова розпочинались фразами: «згідно розпорядження д-ра Зігеля» або «за наказом доктора Зігеля».

Структура інституту включала в себе 4-и відділи (грунтознавства, агротехніки та добрив, луківництва та господарського), 4 лабораторії (фізико-хімічних, агро-хімічних досліджень, бактеріологічних та мінеральних добрив), дослідною базою були 3 поля (Голосіївське, Святошинське та Бучанське). Штат інституту нараховував від 58 до 85 чол., разом з допоміжним технічним персоналом дослідних полів кількість працюючих сягала 112 чол. [14, арк. 27-28; 15, арк. 1-8]. В інституті працювало 3 професори (Григорій Махов, Олександр Надеждін, Сергій Москвічов), 10 старших та 17 наукових співробітників, який в персональному порядку затверджував Центр [18, арк. 1, 2]. Аналізуючи гендерний склад інституту, відзначимо значне перевищення кількості жінок [14, арк. 1-23]. Наприклад, на травень 1943 р. при 63 працюючих в інституті 26 були чоловіки, жінок 37, враховуючи працівників на дослідних полях, співвідношення44 та 68 відповідно [14, арк. 9-13, 25]. Як і в довоєнний період простежується домінування чоловіків на керівних посадах.

Згідно аналізу архівних документів видно, що на початковому етапі своєї діяльності, коли ще не було чіткого контролю з боку німецьких кураторів, працівники інституту планували свою науково- дослідну роботу, продовжуючи теми розпочаті ще в довоєнний час. Робоча програма на 1942-1943 рр. передбачала вивчення тем щодо ефективності калійних добрив,агротехніки сумішей багаторічних бобових та злакових трав тощо [16, арк. 1-4]. Зокрема, зазначалось, що застосування калію магнезійного, який у своєму складі має значні домішки хлористих сполук вимагало детального вивчення в грунтово-кліматичних умовах України. Для цього восени 1942 р. були закладені досліди площею 1640 кв.м на Голосієвському дослідному полі під озиме жито. Добрива заносились двічі під час посіву та весною. Досліди щодо вивчення питань травосіяння, зокрема травосумішей, проводились на площі 14 тис. кв.м на дослідних полях в Бучі та Голосієво. Загалом на тему було виділено майже 24 тис. руб., що включало зарплату керівника теми, техніка аналітика, допоміжних та сезонних працівників, відрядження на селекційні станції для збору звітних матеріалів, взяття зразків, проведення фенологічних спостережень. Виконуючи цю тему, досліди були закладені на Миронівській та Уладово-Люлінецькій селекційно- дослідних станціях, а також продовжувались стаціонарні досліди з травопільною сівозміною на Миронівській, Носівській, Верхняцькій, Поліській станціях.

Загалом Інститут продовжував наукове кураторство цих дослідних станцій. Про це свідчать протоколи засідань відділу агротехніки [17, арк. 5-5зв]. Наприклад, працівники відділу А. М. Надеждін, С. М. Москвічов, М. О. Левицький, Г. М. Самбур та С. М. Кашин, К. А. Савицький, М. Ф. Новицький та А. І. Богомолов затверджували план наукової роботи Носівської дослідної станції, яка обслуговувала Чернігівську та північну частину районів Сумської області, забезпечуючи ці території високоякісним насінням (особлива увага приділялась конюшині, овочевим культурам), розробляла агрозаходи, які б забезпечували високі та стійкі урожаї сільськогосподарських культур [19, арк. 1]. Зазначимо, що дослідна робота інституту фінансувалась на належному рівні. В залежності від планових робіт (закупівля добрив, насіння, оплату відряджень, транспортних витрат)місячні витрати коливалась від 30 до 100 тис. крб. [20, арк. 20, 22] На 1943 р. інститут поновлював лабораторний інвентар (44 найменування), хімреактиви (63), сільськогосподарський реманент (24), закуповував насіння 45 сільськогосподарських культур [21, арк. 1, 2, 6, 8, 11-12].

Про розмах дослідної роботи, яка проводилась в Інституті, можна робити висновки, аналізуючи виробничо-фінансовий план Голосіївського дослідного поля за 1943 рік [22, арк. 2-26]. Загалом поле сягало 560 га, з них 485,1 га орної площі, 1,1 га саду, ліс - 1,12 га. На полі проводились досліди з 21 культурою (злакові, багаторічні трави, овочеві культури). В плані дослідних робіт було визначено потребу в насіннях, інсекто-фунгіцидах, добривах. Всі матеріали постачались з місцевого насіннєвого управління [23, арк. 8]. Визначався план внесення добрив під окремі культури. Прописувались всі робочі процеси, забезпечення їх проведення робочою та тягловою силою по місяцях (в робочих днях), сільськогосподарським інвентарем. Голосіївське поле було найбільшим дослідним майданчиком інституту - тут працювало 33 працівника, тоді як, в Бучі - 25, в Святошино - 12 [14, арк. 27-28]. землеробство окупаційний влада дослідний

Проаналізовано, що починаючи з другої половини 1942 р., німецькі вчені-аграрії активно долучаються до використання наукової бази інституту для проведення своїх досліджень. На замовлення та при фінансуванні Інституту захисту рослин (нім. - Landesinstitut fьr Pflanzenkrankheiten und tierische Schдdlinge) та особистої зацікавленості німецького вченого, доктора Неу (нім. - Neu), який там працював, проводилась спільна робота в мікробіологічній лабораторії IBPA [18, арк. 7, 8; 20, арк. 16, 18].

У 1943 р. науковці інститут були залучені до грунтознавчої експедиції по уточненню ґрунтової карти Григорія Махова. Донедавна, дані про цю подію були відомі лише зі спогадів німецького вченого-ботаніка, учасника подій, Генріха Вальтера (нім. - Heinrich Walter) [24]. Результати цієї роботи, за припущеннями вітчизняних вчених, були вивезені під час відступу німецьких військ і довгий час вважалося, що ці дані втрачені для вітчизняної науки. Доводять існування такої експедиції знайдені документи, які підтверджують інформацію Г. Вальтера: лист доцента Зігеля до головного відділу харчування та сільського господарства (нім. Hauptabteilung Ernдhrung und Landwirtschaft) Рейхскомісаріату «Україна» від 4 вересня 1943 р. [25, арк. 37] та надруковані карти грунтів України з пояснювальним текстом [26]. Експедиція була ініційована Спеціальним загоном особливого призначення (нім. Forschungsstaffel zur besonderen Verwendung des Oberkommando der Wehrmacht), очолюваного географом Отто Шульц-Камфенхеля (нім. Otto Schulz-Kampfhenkel). Маючи величезний вплив серед військового командування, він організував спеціальний загін, що складався з покликаних до військової служби вчених геологів, географів, гідрологів і біологів. Загін входив до відділу картографування при Дослідницькій раді Рейху (нім. - Reichsforschungsrat, RFR), спеціальному державному органі, який «підтримував» сільськогосподарські, природознавчі та технічні науки в Третьому Рейху, для досконалого вивчення окупованих територій з метою подальшого заселення німецькими поселенцями [27, c. 169, 179]. На відміну від військових географічних підрозділів вермахту, загін повинен був за допомогою аерофотозйомки уточнювати карти для військового командування. Наприклад, мова йшла про оцінку місцевості для проходження важкої броньованої техніки або можливості військового маскування. Але основна діяльність мала все- таки цивільний характер. Залучаючи українських вчених було проведено польові дослідження території від Києва до Криму. Маршрут проходив через Житомир-Вінницю - Умань - Херсон - Євпаторія - Тарханкут - Бахчисарай - Ай-Петрі - Ялта - Алупка - Чатир-Даг. В результаті експедиції створено карту ерозійних грунтів окупованих українських земель. Опис поданий до карти класифікує грунти з точки зору їх формування, фізичних якостей, хімічних властивостей. Поряд з цим даються рекомендації щодо заходів для поліпшення їх якостей в сільськогосподарському відношенні (приклади сівозмін для різних типів грунту, меліоративних робіт, застосування різних за хімічним складом добрив), яка отримала вищу нагороду на міжнародній спеціалізованій виставці в Чехії в 1944 році [24, с. 122-129]. Для Г. Махова це стало приводом для визнання світовою професійною спільнотою під час його подальшої еміграції в Німеччину і пізніше США.

Спілкування з німецькими фахівцями, їх захоплення українськими досягненнями сприяло розвитку вітчизняної агрономічної думки, зокрема в питанні популяризації своїх досягнень в умовах нової держави. Так, у березні 1943 р. активно розробляється концепція природничого музею, який мав на початковому етапі діяти на базі Інституту [25, арк. 21-24]. Головним завданням такої установи мала бути демонстрація в популярній формі новітніх досягнень науки і практики економіки України в порівнянні з іншими територіями Рейху та можливо й іншими країнами. Особлива увага мала бути приділена землеробській галузі.

З наближенням театру військових дій на німецьких кураторів було покладено завдання організації вивезення звітної документації, елітного насіннєвого фонду та цінної літератури. Показовим є розпорядження О. Зігеля, як керуючого IBPAпро заборону розголошувати інформацію щодо запакованих для відправлення матеріалів та документації. Зокрема, окрема директива стосувалась обмеженого доступу українського директора цієї установи, професора Г Махова [28, арк. 3.]. Центр сільськогосподарських досліджень та всі інституції, які йому підпорядковувались в кінці жовтня були вивезені спочатку до Вінниці, а згодом частково перевезені в Познань та Одесу [13, с. 587]. Евакуацією керував професор Мансфельд (нім. - Mansfield), який до цього очолював Інститут рибного господарства (нім. - Fischzucht Institut) [13, с. 624-625]. На початок 1944 р. всі дослідні інституції головної групи харчування та сільського господарства знаходились в Познані. Як зазначав заступник рейхсміністра окупованих східних областей Альфред Мюллер (нім. - Alfred Mьller), сільськогосподарським дослідним інституціям «має бути гарантована їх повна робоча дієздатність» [13, с. 616-617]. В 1944 р. співробітники Інституту отримали наказ підготувати уточнюючі карти щодо оцінки місцевості для проходження важкої броньованої техніки та можливості військових маневрів німецького танку «Тигр». Користуючись даними аерофотозйомки експедиції 1943 р., українські фахівці мали надавати Центру дані щодо заболоченості ґрунтів, дати оцінку рослинності на зазначених територіях. Однак, радянські війська просувались швидше, ніж готувались німецькі карти. На початок 1945 р. співробітники інституту були вивезені до польського міста Бидгощ в Агрономічний інститут, куди було евакуйовано наукову літературу та звітну документацію [13, с. 622]. Згідно спогадів Г. Вальтера [24, с. 82], Отто Шульц-Камфенхель домігся підпорядкування Центра особисто Гіммлеру, який наказав вивезти всіх наукових співробітників з Познані до західних кордонів Німеччини. Це, по словам Вальтера, врятувало життя науковців. Він також згадує, що з початком окупації західної Німеччини американськими військами, вчені знищили всю документацію Центру та дослідних інституцій [24, с. 83]. Це пояснює відсутність системних даних щодо роботи цих установ у 1941-1943 рр., що дало свого часу підстави робити висновки про зупинку сільськогосподарської науково-дослідної роботи в період німецької окупації.

Таким чином, проаналізувавши нові архівні дані, доведено, що Український науково-дослідний інститут соціалістичного землеробства не був евакуйований в повному обсязі, адже лишилось все обладнання та більшість науковців. В умовах загальної трудової повинності вчені,продовжуючи розпочаті до війни наукові теми, працювали у створеному, на базі вказаної установи, Інституті ґрунтознавства, живлення рослин та сільського господарства. Німецька окупаційна влада зорганізувала діяльність всіх науково- дослідних інституцій для потреб Третього Рейху та підпорядкувала їх діяльність Центру сільськогосподарських досліджень, який повністю контролював як організаційні, фінансові, кадрові, так і наукові питання інституцій. Незважаючи на наявність в Інституті українського адміністративного апарату, всі питання вирішувались виключно через німецького керуючого. Доведено, що за період 1941-1943 рр. інститут проводив дослідну роботу щодо ефективності калійних добрив, агротехніки сумішей багаторічних бобових та злакових трав, маючи кілька своїх дослідних полів та залучаючи інші сільськогосподарські дослідні станції, що знаходились на території Рейхскомісаріату «Україна». Окремі науковці прийняли участь у ґрунтознавчій експедиції, в результаті якої було розроблено карту ерозійності ґрунтів України тощо. Однак вся наукова документація була вивезена німцями з території українських земель, а згодом знищена. Отже, протягом 1941-1943 рр. в умовах окупації Український науково-дослідний інститут землеробства функціонував, продовжував науково-дослідну роботу, хоча для потреб вже іншої держави.

Список використаних джерел

1. Вергунов, ВА., 2006. `Війна їх об'єднала, або хто вони - Г. Махов і Ю. Клеопов - зрадники чи справжні українці (забуті сторінки вітчизняної історії природознавства)', Г. Вальтер та Ю. Клеопов і Г. Махов -- забуті сторінки вітчизняної науки, Сімферополь: Таврида, с.3-10.

2. Вергунов, ВА., 2012. `Сільськогосподарська дослідна справа в Україні від зародження до академічного існування: організаційний аспект', Київ: Аграрна наука, 416 с.

3. Heim, S., 2008. `Plant breeding and agrarian research in Kaiser-Wilhelm-Institutes:1933-1945; calories, caoutchouc, careers', Boston studies in the philosophy ofscience, Vol.260, Berlin; Heidelberg: Springer, X. 300 s.

4. Корзун, О., 2019. `Політика Німеччини часів Третього Рейху щодо дослідження сільськогосподарського потенціалу українських земель', Virtus: Scientific Journal. January #30. URL: http://virtus.conference-ukraine.com.ua/Journal30.pdf (дата звернення 25.03.2019)

5. 2012. `Сільське господарство УРСР та його наукове забезпечення у роки Другої світової війни (1940-1945): зб. док. і матеріалів', Київ, 754 с.

6. Щебетюк, НБ., 2017. `Розвиток аграрної науки України наприкінці 20-х - у 30-і рр. ХХ ст.', Кам'янець-Подільський: ТОВ «Друкарня «.Рута»», 380 с.

7. Вергунов, ВА., 2013. `Агрогрунтознавство УРСР в теорії та практиці протягом 1936-1941 рр.: архівно-бібліографічний нарис історії розвитку', Агрогрунтознавство в Україні (1930-- 1941 рр.): зб. док і матеріалів, Київ: ФОП Корзун Д. Ю., Ч.2: 1936-1941 рр., с.6-53.

8. Корзун, О., 2014.' Особливості евакуації сільськогосподарських науково-дослідних установ та їх діяльність в роки другої світової війни', Часопис української історії, Вип.30, с.144-150.

9. Корзун, О., 2014. `Наукове забезпечення сільського господарства УРСР в роки Другої світової війни: загальний огляд історіографії', Наукові записки Вінницького державного педагогічного у--ту ім. М. Коцюбинського, Вип.22 Серія: Історія: Збірник наук. праць, с.252-255.

10. 1963. `Німецько-фашистський окупаційний режим на Україні: Збірник документів і матеріалів', Київ : Держполітви- дав УРСР, с.27-29.

11. Заболотна, Т., 2012. `Культурне та побутове життя киян (1941-1943 рр.)', Київ очима ворога: дослідження, документи, свідчення, Київ, с.29-37.

12. Кашеварова, НГ, 2014. `Діяльність Оперативного штабу Розенберґа з вивчення нацистами «східного простору» (19401945)', Київ: Інститут історії України, Ч.1: Джерелознавче дослідження, 552 с.

13. 2007. ` Історія Національної академії аграрних наук України (1941-1945): Частина 1. Документи і матеріали', Київ, 808 с.

14. `Державний архів Київської області' (далі - ДАКО), Ф.Р-2387, Оп.1, Спр.26, 28 арк.

15. `1989. Walter H. Bekenntnisse eines Цkologen. Erlebtes in acht Jahrzehnten und auf Forschungsreisen in allen Erdteilen mit Schlussfolgerungen', Stuttgart; New York: Fischer, 365 s.

16. `Центральний державний архів вищих органів влади та управління України', Ф.3206, Оп.4, Спр.22, 3 арк.

Анотація

Встановлено, що Український науково-дослідний інститут соціалістичного землеробства був ключової сільськогосподарською науково-дослідною інституцією на українських землях в довоєнний час. Визначено, що він не був евакуйований в повному обсязі, адже лишилось все обладнання та більшість науковців. Доведено, що протягом 1941-1943 рр. в умовах німецької окупації Український науково-дослідний інститут землеробства під назвою Інститут грунтознавства, живлення рослин та сільського господарства функціонував, продовжував плідну науково-дослідну роботу, хоча для потреб вже іншої держави. З'ясовано, що німецька окупаційна влада зорганізувала діяльність всіх сільськогосподарських науково-дослідних інституцій для потреб Третього Рейху та підпорядкувала їх діяльність Центру сільськогосподарських досліджень, який повністю контролював організаційні, фінансові, кадрові й наукові питання інституцій. Визначено, що незважаючи на наявність в Інституті українського адміністративного апарату, всі питання вирішувались виключно через німецького керуючого.

Ключові слова: Український науково-дослідний інститут соціалістичного землеробства, Центр сільськогосподарських досліджень, Інститут ґрунтознавства, живлення рослин та сільського господарства, сільськогосподарська дослідна справа, Друга світова війна, німецька окупація 1941-1943 рр.

The article analyzes the Ukrainian Research Institute of Socialist Agriculture was the main research institution on Ukrainian lands in the period before the 2 Second world war It has been determined that he was not evacuated in full, since all the equipment and the majority of scientists were lost. It was proved, that during 1941-1943, under the German occupation, the Ukrainian Research Institute of Agriculture under the name of the Institute of Soil Science, Plant nutrition and Agriculture functioned and continued research work, although for the needs of another state.It was found that the German occupation authorities organized the activities of all agricultural research institutes for the needs of the Third Reich and subordinated them to the Center for Agricultural Research, which fully controlled the institutional, financial, personnel and scientific issues of the institutions. It has been determined that despite the presence at the Institute of the Ukrainian administrative apparatus, all issues were resolved solely through the German manager

Keywords: Ukrainian Scientific Research Institute of Socialist Agriculture, Center for Agricultural Research, Institute of soil science, plant nutrition and agriculture, agricultural research, the Second World War, German occupation 1941-1943.

Размещено на Allbest.ru