Моє суперечливе життя: Микола Данилович Руденко

Размещено на http://www.allbest.ru/

Комунальний заклад «Лисичанський навчально-виховний комплекс загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №3 - дошкільний навчальний заклад «Барвінок»

Всеукраїнська краєзнавча акція

«Українська революція: 100 років надії і боротьби»

«Дисидентський рух опору комуністичному тоталітарному режимові»

Сідько Наталья Олександрівна - учениця 11 - А класу

Науковий консультант: вчитель історії Сівець Олена Миколаївна

2019 рік

Зміст

Вступ

1. Син шахтаря

2. Фронтовик

3. «Радянський» письменник

4. Прозріння

5. Дисидент

Список використаної літератури

Додаток

Вступ

Актуальність теми дослідження зумовлена неоднозначним, суперечливим ставленням українського суспільства до окремих сторінок нашої Батьківщини на протязі двадцятого сторіччя. Український народ може пишатися особистостями, які викривали тяжкі сторінки нашої історії, та мали негативні наслідки для себе і своєї сім'ї. Але при всьому цьому, в сучасній Україні існують різні оцінки доцільності тяжких випробувань, поневірянь, неймовірних зусиль попередніх поколінь, що пережили страшні роки голодомору, кривавої війни, репресій, тощо. Ніякі негаразди не зламали в нашому герої любов до Батьківщини, віри у людей, впевненість у необхідності боротися за правду, та творити нову історію, не боючись робити помилки, заради майбутнього, користі для своєї держави.

Мета роботи- донесення на прикладі довгого життя нашого земляка, ветерана Великої Вітчизняної війни, лауреата державної премії Т.Г. Шевченка, та В. Винниченка, людини з великої літери Миколи Даниловича Руденко, наступному поколінню більше інформації про його життя за часи колективізації, голодомору, страхіття та героїзм під час другої світової війни, репресії, та причини боротьби проти панівного режиму.

Сутністю роботи є спроба розкрити особливості неоднозначних поглядів його життя, які і сьогодні є суперечливими, оцінок історичних подій, обставин, та дій М. Руденко, за допомогою яких вершив історію своїм життям. Хронологічні межі роботи охоплюють період з 1920 року до 2004 року. Історична новизна роботи полягає в тому, що використовуються дані з різноманітних архівних матеріалів, мемуарів М. Руденко, з його періодичних видань « Орлова Балка», «Енергія Прогресу» та інші.

Практичне значення роботи полягає в тому, що цей матеріал може бути використаним на шкільних лінійках приурочених до «дня жертв політичних репресій» 19 травня, уроках історії з теми «українське дисидентство». 

1. Син шахтаря

Микола Данилович Руденко народився 19 грудня 1920 року, у селі Юр'ївка, що на Луганщині.(додаток 1)

Родина Руденків була великою, та працьовитою. Батько весь час працював шахтарем, але у 1927 році через пожежу на шахті сім'я залишилася без годувальника. Матері з трьома дітьми довелося самій господарювати на землі. Збираючи копійчину до копійчини , які зароблялися важкою працею, родина налагоджувала своє життя без батька. Вже через рік вони розжилися конем, коровою, волами. І ніби все добре було б, але…

У 1928 році розпочалася суцільна колективізація на Україні. Микола згадував, з яким жалем матері довелося віддати все у колгосп, і більше нічого не залишалося, ніж йти працювати до колгоспу за мізерну плату.

Але найбільш тяжкого удару наніс голод 1933 року.

У 1932 році померли від голоду два брати Миколи. Сам він згадує ці страшні події з жахом, та тугою.

- Навесні акацію рвали, медунки рвали - клєвєр, да траву таку бурачки. І ще й гонили, шо б не збирали ті квіточки медунки, бо вони колгоспні! Їх сушили, та товкли у ступі, та таке як чорне борошенце виходило. Водою розводили, пекли такі дерунці. Їсти його не можна було, а їли. Що попало, то і їли.

В цей же рік Микола перестав бачити на ліве око.

За думкою лікарів, це могло статися через ураження нервових закінчень при отриманій раніше травмі, або через якусь токсичну реакцію.

Микола був мрійливим хлопчиком. Свої почуття, враження, надії він вкладав у перші свої вірші. Все життя згадувалася йому велика кольорова коробка , в якій зберігалися ці вірші у дитинстві.

Хлопцеві подобалося вчитись у школі, він був відмінником та активістом. У 1930 році вступає до лав піонерської організації . В ці роки починає активно друкуватися у піонерських газетах « Зірка», « Юний Ленінець».

Через постійну нестачу їжі, та грошей хлопчина, одночасно з навчанням, працює на шахті.

Розумний хлопчик згодом стає переможцем різних конкурсів, що допомогло йому стати стипендіатом Наркомпросу.

Після закінчення десятирічки Микола продовжує працювати на шахті, де вступає до лав ВКП(б). У 1939 році він вчиться на філологічному факультеті Київського університету. Але навчатися там хлопцеві довелося лише два місяці. Внутрішнє сумління, глибокий патріотизм, вихований комуністичною ідеологією того часу, змусили талановитого юнака покинути омріяне навчання та вступити до лав Червоної армії. Він сподівався, що йому вдасться потрапити до складу інтернаціональних бригад, що воювали в Іспанії. Така мрія була в більшості його сучасників.

2. Фронтовик

У 1941 році Микола приховуючи свою травму лівого ока пішов до лав червоної армії, де служив в кавалерійському полку НКВД дивізії імені Дзержинського (додаток 2). Як згадував Микола «Я потрапив до армії тільки тому, що схитрував на медичному огляді. Не міг юний комуніст ховатися за спини товаришів; усіх призвуть, а він сам із бабами буде».

Шлях дивізії ім. Дзержинського на протязі історії свого існування дуже неоднозначний. Сучасними українськими істориками ця дивізія називається «карательним загоном». Ніколи протягом майже століття існування загону, а потім і дивізії, створеної на його базі, їхніх бійців не виводили з Москви у повному складі. До складу дивізії обиралися найкращі з найкращих, найтвердіших у своїх ідеологічних переконаннях. До таких і відносився Микола Руденко.

У червні 1924 р. загін було розгорнуто в дивізію. 1926 р. вона складалася з трьох стрілецьких полків, у кожному з яких було по чотири стрілецькі дивізіони тривзводного складу, автопанцирного дивізіону, кавалерійського дивізіону у складі двох ескадронів, а також Особливого Соловецького полку ОДПУ (четвертого полку дивізії). Саме в четвертому полку служив Микола. У січні 1943 року Микола бере активну участь у визволенні Ленінграду. Та стає прямим свідком цього страшного жахіття (додаток 3). руденко компартійний конституційний панівний

Зі спогадів Миколи Руденко

- Фашисти скидали бомби на Ленінград, мов картоплю. Усе навколо гриміло і палало!

Ці фашисти спаскудили місто! Зруйнували мільйони життів! О!. Як я їх ненавиджу!.

В червні 1944 року після визволення Ленінграду Микола брав участь у Виборзькій операції, метою цього наступу було остаточне розбиття фінських військ на Карельському перешийку та вихід до радянсько-фінського кордону 1940 року (додаток 4).

Закінчив війну у Прусії, у званні капітана, був нагороджений орденами Червоної зірки, та Вітчизняної війни І ступеня. Тяжко поранений у ліве стегно протягом 1945 року лікувався у госпіталі. Отримав ІІ групу інвалідності, демобілізований у 1946 році (додаток 5).

3. «Радянський» письменник

Повернувшись до Києва у 1946 року його охопило бажання вчитися, бажання забути всі ці, страшні події з війни, які залишили незгладимий відбиток на серці, та повністю поринути у науку.

За роки війни Микола дуже відвик від української мови, встановившись в університеті, почав вивчати російську філологію. Навчання йшло йому легко, та подобалося. Але іноді Микола навіть не міг досидіти до кінця лекції, через травму отриману на війні.

Через постійну нестачу грошей , крім того він вже мав кого годувати: дружину, сина. Він знову кидає університет, та поступає на службу редактором у видавництво «Радянський письменник» (додаток 6). З цього часу він повністю присвячує себе поезії.

Саме у 30 роках на нову сходинку піднялася українська література. У 1934 році була організована Спілка письменників України. Після виходу в світ збірки віршів « З походу», М. Руденко був прийнятий до СПУ, та згодом став її секретарем парткому.

На тлі соціалістичного «ширпотребу», твори Миколи дуже відрізнялися від інших. Радянські літератори, з волі партії та особисто Сталіна, більше відрізнялися зачісками, убранням, іконостасами орденів, аніж творчим обличчям.

З 1947 по 1950 роки працює редактором журналу « Дніпро» .

І все повинно було бути добре в нього! Він -депутат Київської міської ради мав квартиру в Києві, службове авто, шофера; дачу в Конче-Заспі, успіх на поетичній ниві, та помітне місце на ієрархічній письменницькій драбині. Але наперекір радянській владі, починає з 1950 року виступати проти існуючих порядків. Справа в тім, що Руденко з дитинства любив роман Зінаїди Тулуб "Людолови". Письменниця написала листа з Казахстану, що після онкологічних операцій хворіє на бруцельоз; існує в страшних умовах. Микола шукав, як допомогти З. Тулуб. Але найближче оточення Сталіна дали ясно зрозуміти Миколі "Не лізьте не в свої справи! Що ви знаєте про цю б…! І вона хоче, щоб ми її, гадину, підтримували! Вона ж -- ворог народу!".

4. Прозріння

Страшним потрясінням стало для нього розвінчання на ХХ з'їзді КПРС „Культу особи Сталіна“, що відбувся в лютому 1956 року.

У кінці 1960- х років доля письменника різко змінюється, він вже не займав ніяких посад, добровільно позбувшись, таким чином, усіх привілеїв радянського істеблішменту„ Довго я залишався дуже партійним, - казав Микола Руденко - Довго я залишався з глибокою вірою у велику справу комуністичної партії, був вірним сталінцем, багато написав присвячених вождю віршів, була навіть поема про Сталіна“.

Саме в цей період виходять друком його романи « Вітер в обличчя», «Остання шабля», які читав увесь Союз, молодь зачитувалася його фантастикою. І все було б добре, якби він не перечитав, та не дослідив « Капітал» К. Маркса!! Йому здалося, що він знайшов помилки в теорії додаткової вартості, тобто на його думку основа полягала не над експлуатацією робітника, а сонячною енерґією (фотосинтез), поєднаною з працею селянина і його худоби на землі. "Відриватися від правовірного марксизму було дуже боляче для мене. Так боляче, ніби з тебе здирають шкуру» - зізнався Микола.

У 1974 року за критику марксизму М. Руденко був виключений з КПРС.У 1975 - з СПУ. Сім'я Руденко була розбита, він мусив продати машину, дачу, влаштуватися нічним сторожем у Кончі - Заспі. З кола, шанованих владою поетів, він переходить до стану дисидента.

5. Дисидент

«Невільник, той, хто думку не зберіг і став її двоногою тюрмою» ця поетична строфа для Миколи стала сенсом всього його життя.

Нелегка година настала в Україні! З 1960 - х по 80-ті в роки в СРСР з відходом влади від політики лібералізації, у республіці почалося відверте ігнорування керівною компартійною верхівкою конституційних прав людини. Закономірним наслідком цього процесу стала поява руху захисту людських прав.

Радикально налаштовані дисиденти об'єднувалися в підпільні групи, та організації. Для поширення своїх ідей вони видавали « самвидавські» документи, критичні статі, у яких розкривали антинародну політику.

На початку 1970 років Микола Руденко також залучається до роботи на захист прав людини, в тому числі і національних. Мав тісні стосунки з московськими дисидентами, а саме з А. Сахаровим, Ю. Орловим, був членом радянського відділення „Міжнародної амністії“.

18 квітня 1975 року заарештований за правозахисну діяльність, але ще під час слідства, як часто це бувало у радянські часи, у зв'язку з 30-літтям перемоги у1976 році амністований як учасник другої світової війни.

Після амністії в лютому - березні 1976 року М. Руденко домагався відновлення пенсії як інвалід, його шахрайським чином примусово піддали психіатричній екпертизі. Тільки завдяки порядності лікарів М. Руденко не запроторили в «психіатричку».

Свої думки, роздуми про загибель радянського суспільства, які були сформовані остаточно ще в тюрмі, він виклав у листах до керівних органів країни, та прагнув опублікувати у пресі.

9 листопада 1976 року, на квартирі А.Д. Сахарова у Москві, Микола Руденко за участі своїх однодумців, зокрема Олеся Бердника, Левка Лук'яненка, Оксани Мешко, провів прес-конференцію для іноземних журналістів, де оголосив про створення Української Гельсінкської Групи, яка передбачала реальні можливості для зближення України з європейськими країнами. Усього до складу УГГ входило 10 осіб (додаток 7).

Як відомо, в історію вона ввійшла як, Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод, керівництво СРСР поставило підпис під Заключним актом цього міжнародного форму. Дотримання людських прав становило серцевину положень головного документа наради. Але насправді радянська влада не збиралася виконувати взяті на себе зобов'язання.

Через створення цієї демократичної спілки М. Руденко кидає виклик усьому радянському керівництву, він повністю суперечить комуністичній ідеології і йде проти неї, не розуміючи наслідків для себе і своєї сім'ї!!!

Того ж вечора квартира Руденко на другому поверсі у Пущі-Водиці під Києвом була закидана цеглою. Дружина Миколи Руденка- Раїса, була поранена в плече. Так КДБ „відсалютував“ на честь створення УГГ.

Але ця подія його не зупиняє, скоро були опубліковані Декларація УГГ і Меморандум №1, у розділі „Типові порушення прав людини“ були дані про голод 1933 р, про репресії 30-х років, знищення УПА, репресії проти шістдесятників, список політичних таборів і українських політв'язнів. «Нечуване зухвальство з боку М. Руденко!!! Що він робить! Навіщо!» - такі слова він чув скрізь у своєму оточенні. В одному зі своїх інтерв'ю в газеті « Літературна Україна» ( квітень 2001 року) повертаючись думками до свого змагання з владою М. Руденко сказав: « Біда була в тому, що тодішнє наше суспільство взагалі забуло про смак правди. А бюрократична теорія вартості зробило родючий грунт усього лиш одним із засобів виробництва, тобто - заводським конвеєром. Але ж гумус - жива дитина Сонця! Звідси - і хліб, і виноградний сік, і - людство, якщо хочете!»

В ніч з 23 на 24 грудня 1976 року у М. Руденка був проведений обшук, під час якого підкинули 39 доларів США. 5 лютого1977 року М. Руденко був заарештований у Києві й етапований літаком у СІЗО міста Донецька, де було порушено справу проти нього і Олекси Тихого. Їх судять у місці Дружківці, об'єднавши їх справи в одну.

Чому ж суд відбувся саме у Дружківці? Можливо тому, що сам Микола родом з цих місць, де він народився, де пройшло його омріяне дитинство. У милій серцю Донеччині шукав моральної підтримки, душевного спокою. Чому саме ці міста повинні були винести тяжкий вирок « ворог народу!!!».

Суд визначив вирок - 7 років таборів суворого режиму, 5 років заслання в райони Півночі. Всі його художні твори, публіцистичні статі, усні висловлювання суд констатував ніби вони мають « ворожий характер, в них наведені вигадки, які паплюжать радянський і суспільний лад». В них Руденко « робить спробу зганьбити революційні завоювання радянського народу і його авангарду - комуністів». «У своїх художніх творах Руденко, виходячи з ворожих націоналістичних позицій, вустами виведених ним персонажів зводить наклепницькі вигадки на радянський державний і суспільний лад».

Але не було у вироку доказів, що М. Руденко зводив ці наклепи і якось намагався підірвати авторитет Радянського Союзу.

У 1978 р. спеціальним розпорядженням Головліту УРСР були вилучені з обігу (бібліотек і торгівлі) всі твори Миколи Руденко - усього 17 назв. В ув'язненні він створив збірки поезій "Прозріння" додаток 4, "За ґратами". За допомогою дружини Раїси твори потрапили за кордон. За це Раїса Руденко отримала 5 років мордовських концтаборів, їхня київська квартира була конфіскована - повертатися було нікуди!

А ні в тюрмі, а ні на засланні М. Руденко не припиняв писати, як той Т.Г Шевченко, якого катували, «а він перо тримав в кармані». Його твори видаються за кордоном, мабуть там вони мали більш вагомий внесок в творчість, ніж на Батьківщині.

Часто у своїх віршах виринають спогади про рідний Донбас, його краєвиди, дороги, якими поет дуже мало ходив, і не сподівався більше побачити.

Микола Руденко відбував покарання в таборі ЖХ-385/19 (село Лєсноє) і ЖХ-385/3 (село Барашево, Мордовія.

Спочатку як інваліда війни 2-ї групи М. Руденка не залучали до тяжкої фізичної праці. Але після того, як він на побаченні передав на волю через дружину Раїсу свої вірші, його у вересні 1981р. етапували у ВС-389/36, що в селі Кучино Чусовського району Пермської області.

У 1978 році дружина М. Руденко провела демонстрацію біля бібліотеки ім. Леніна в Москві, під гаслом: “Звільніть мого чоловіка, інваліда війни М. Руденка!”. За активну діяльність в УГГ і захист чоловіка 15серпня1981року вона теж була заарештована і засуджена за ст. 62 ч. 1 КК УРСР на 5 років таборів суворого режиму і 5 років заслання. Утримували її в жіночій зоні ЖХ-385/3 в селі Барашево в Мордовії.

У 1984 році Микола та Раїса зустрілися на засланні в селі Майма, Горно - Алтайської АО, це було їх останнє заслання.

Після закінченню терміну покарання у 1987 року Микола та Раїса виїжджають до Німеччини, а згодом до США. Там Микола влаштовується на радіостанції « Голос Америки». У 1988 року був позбавлений радянського громадянства.

Причиною виїзду за кордон тогочасна преса називала необхідність лікування. Та ясно було, як Божий день - система хотіла позбавитися активного свідка і критика.

Але і за кордоном він працював на користь Батьківщині. Там він написав ряд творів « Син Сонця - Фастон», « формула Сонця», « Орлова Балка», « У череві Дракона».

Із змінами в Україні, на початку 90 - х років, суспільство усвідомлює велике значення в тому, за що боровся М. Руденко, що він «ЛЮДИНА» з великої літери, що він митець своєї справи.

Україна кликала його додому, як мати свою занедбану дитину. І він повернувся. Микола Руденко був нагороджений найвищим званням держави Герой України, він став лауреатом Державної премії Т.Г. Шевченка, та премії В. Винниченка.

Але найбільша нагорода - це пам'ять навіки! Помер 1 квітня 2004 року, похований на Байковому кладовищі у Києві.

Висновок

На прикладі яскравого, але на мій погляд суперечливого життя відомого письменника, правозахисника, керівника Гельсінської групи Миколи Руденко я намагалася донести сучасникам усі реалії політичного режиму СРСР.

Саме в цей період у 60 - тих роках зароджується нова форма виступу проти існуючого державного ладу в країні - дисидентство. Одним із основних напрямів дисидентства було- правозахисне, чим і займався М. Руденко.

Прагнучі здобути національні права та громадянські свободи М. Руденко позбувся усіх привілеїв державного посадовця, арешт на довгі роки, постійні переслідування з політичних мотивів через що змушений був покинути свою Батьківщину.

Незважаючи на всю відвагу, натхненність та ідеалізм дисидентів і на одіозну поведінку їхніх гонителів, цей рух не набув широкої підтримки на Україні. Але, саме завдяки М. Руденко та його команди було виховувано цілу низку благородних, відданих до кінця рідній землі і своєму народові борців, справжніх патріотів України.

В одному зі своїх інтерв'ю М. Руденко сказав: « Як би мені дали можливість прожити життя інакше, я б нічого не міняв, можливо зробив би ще більше для своєї Батьківщини».

Список використаної літератури

1. А. Русначенко « Національно - визвольний рух в Україні». с. 210 - 212, с. 218 - 262.

2. Вісник репресій в Україні 1980 - 1985 рр. Нью-Йорк. с.1 - 22 с.10 - 21.

3. Документи і матеріали Торонто - Балтимор. Смолоскип. 1983 - 1998 рр. с. 18 - 25

4. «Енергія прогресу» 1998 р. с 412 - 528

5. « Найбільше диво». Життя. Спогади. 1988 р. с 18 - 559

6. Новий довідник з історії України 2004 рік с 668 - 676.

7. Інтерв'ю про створення УГГ 1996 р

8. Інформаційні бюлетені УГГ сприяння виконанню Гельсінських угод 1978 - 1980 рр. с.10, с.15.

Додаток

Размещено на Allbest.ru