Теорії походження Київської держави України-Русі

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Теорії походження Київської держави України-Русі

1) Літописна теорія

Вона заснована на матеріалах «Повісті минулих літ» Нестора Літописця. «Повість минулих літ» розповідає, що заснували державність на східнослов'янських землях нормани (варяги), яких звали русь. Їх запросили «княжити і володіти» ними деякі східнослов'янські племена. Відгукнувшись на їхнє запрошення, три брати Рюрик, Синеус, Трувер спочатку прийшли до словен, де заснували м. Ладогу, залишивши в ньому старшого брата Рюрика. Синеус оселився на Білім Озері, а Трувер в Ізборську. Через два роки Синеус і Трувер померли, а всю владу перебрав Рюрик. Прийшовши на озеро Ільмень, він заснував Новгород і сів княжити. У Рюрика були двоє воєночальників не його племені - Аскольд і Дир, які відпросившись до Царгорода зі своїм родом рушили по Дніпру. По дорозі вони осіли у Києві і почали володіти полянською землею.

2) Норманська теорія

З'явилась у ХVІІІ ст. в Російської імперії і виходила з «Повісті минулих літ». ЇЇ авторами були німецькі історики: Байер, Міллер, Шльоцер. Вони стверджували, що державність у східних слов'ян була заснована варягами.

3) Антинорманська теорія

Серед яскравих представником антинорманської теорії були російській вчений М. Ломоносов та український історик М. Грушевський. У своїх творах М. Грушевський на підставі численних історичних та археологічних пам'яток довів, що державність була заснована самими східними слов'янами в процесі тривалого історичного, політичного та економічного розвитку.

М. Грушевський жорстко критикував норманську теорію, вважаючи її антинауковою і шкідливою.

Він, не відкидаючи наявність варязького чиннику в українській історії, категорично заперечував його абсолютизації.

4) Хозарська теорія

У VI-VII столітті в басейнах Нижньої Волги і Дону повстала держава тюркського народу Хозарський Каганат. Це держава у VIII-IX ст. досягла значної могутності і підкорила собі деякі східнослов'янські племена, змусивши їх платити данину. Через хозар слов'яни вступили в торгівлю та культурні зв'язки зі Сходом, персами та арабами. Головна ж вага хозарської держави для наших предків, на думку авторів хозарської теорії, полягала в тому, що вона протягом декількох століть слугувала для них оборонним валом проти кочових азійських орд. Під захистом Каганату східнослов'янські племена встигли укласти свою суспільну і державну організацію. Саме ці факти і було покладено в хозарську теорію виникнення державності у східних слов'ян.

2. Виникнення Руської держави

Наприкінці V ст. було засновано Київ. Він став центром політичного та економічного життя полянських та інших східнослов'янських племен. Саме поляни були тим ядром, довкола якого згодом об'єдналися інші східнослов'янські племена в єдину Київську державу.

Формування державності у східнослов'ян відбувалося протягом VIII-IX ст.

Процес політичної консолідації східних слов'ян завершився наприкінці IX ст. утворенням великої відносно єдиної Руської держави з центром у Києві. Під владою Києва об'єдналися два великих слов'янських політичних центри - Київський і Новгородський. За літописом це сталося 882 р. Ця дата вважається роком утворення Руської держави, а її першим князем став Олег.

Виникнення Руської держави з центром у Києві було закономірним наслідком внутрішнього соціально-економічного та політичного розвитку східних слов'ян. Процес їхньої політичної консолідації зумовлений низкою внутрішніх і зовнішніх факторів: територіальною, етнічною, культурною спільністю східних слов'ян тощо. На думку М. Грушевського два чинники виявилися вирішальними у державотворчих прагненнях східних слов'ян: війна і торгівля.

В племінних союзах, які утворювалися, перш за все, для війн і оборони, великого значення набував військовий ватажок. Він обирався з числа досвідчених і вправних вояків племені.

Військовий ватажок витіснив на задній план інших старійшин («луччіх людей»). З сильних і хоробрих воїнів, які постійно брали участь у військових походах, формувалася княжа дружина. Військові ватажки і його дружинники забирали собі більшу і кращу частину здобичі. Тоді ж спостерігається існування і боротьба первісних демократичних закладів народні збори - віче і ради старійшин та військової демократії. Вона характеризувалася тим, що поступово народні збори перетворювалися на збори воїнів, які підтримували, перш за все, свого ватажка. Останній здобував все більше влади за рахунок інших старійшин. Так ішов процес перетворення органів суспільного самоврядування на державні органи. Військова демократія поступово переростала у військово-ієрархічне правління - князівство. В князівствах органи суспільного самоврядування згодом трансформувалися в органи панування. Цим самим завершувалося оформлення державного ладу, важливою ознакою якого була поява особливої, несумісної з інтересами населення, відокремленої від нього публічної влади, що володіла спеціальним апаратом управління і поширювалася на окрему територію. Військовий ватажок великого союзу племен ставав управителем - князем, - титул якого був спадковим. Близьке оточення князя перетворювалося в його радників і намісників.

Торгівля також відіграла вирішальну роль, тому що полянськими землями по Дніпру проходив важливий тоді торгівельний шлях «із варяг в греки». Досить часто племена знать виступала як великі купці. Вона була зацікавлена в подальшому розвитку торгівлі, бо мала з цього значні прибутки. Розвиток торгівлі могла забезпечити лише централізована держава з єдиними законами і апаратом управління.

У процесі формування давньоруської держави можна простежити 4 етапи :

1. Княжіння східних слов'ян;

2. Утворення первісного ядра давньоруської державності - Руської землі;

3. Формування південного та північного ранньодержавних утворень;

4. Об'єднання цих утворень в Руську державу з центром у Києві.

У своєму розвитку Руська держава пройшла 2 основних етапи:

1. Кінець IX-XI ст.

Київська Русь була ранньофеодальною державою, де відбулося становлення феодального суспільно-політичного ладу. Тут завершився процес складання політичної єдності Русі, встановленні державні кордони, утворено і вдосконалено апарат влади. Наприкінці Х - перший половині XI ст. Русь-Україна вступила у період свого розквіту. У другій половині XI ст. проглядається тенденція до феодальної роздробленості.

2. Кінець першої третини XII ст. до розпаду Русі.

Це етап феодальної роздробленості Руської держави (України-Руси).

2.Внутрішня і зовнішня політика київських князів

Політична історія Київської Русі відома, перш за все, завдяки давньоруських літописів.

Наступником напівлегендарного варяга Рюрика імовірно в 879 р став опікун його малолітнього сина Ігоря Олег (помер у 912 р). У 882 р він зайняв Смоленськ, Любеч, захопив Київ, убивши Аскольда і Діра, очевидно, бояр, підпорядкованих Рюрика. Поставив під свій контроль древлян, сіверян, радимичів. Неодноразово успішно воював із хозарами. Здійснив похід на Візантію (911 р), уклавши з нею вигідний для Русі договір.

Ігор (912-945) продовжив активну зовнішню політику свого попередника. Він воював з хозарами, здійснив два походи на Візантію (941, 944 рр.), Зберігши вигідні умови для Русі в договорах з нею. Першим з російських князів зіткнувся з печенігами - тюркським кочовим народом. Підкорив своєї влади уличів і тиверців. Ігор був убитий древлянами за спробу повторного збору данини.

Дружина Ігоря Ольга (945-964) помстилася за смерть чоловіка, встановила фіксовану норму данини, порядок її збору та їх систематичність, впорядкувала управління на місцях. Вона одна з перших на Русі прийняла християнство. Підтримувала дипломатичні відносини з Візантією, німецьким імператором Оттоном I.

Син Ігоря та Ольги князь воїн Святослав Ігорович (964-972) проводив активну зовнішню політику. Він підкорив в'ятичів, завдав поразки печенігам, розгромив Хозарський каганат, взяв столицю волзької Булгарії, приєднав до Русі Тмутаракань. У союзі з болгарами і угорцями невдало воював з Візантією. Повертаючись на Русь, загинув у бою з печенігами.

Святославу успадкував його син Ярополк, який убив свого брата-конкурента Олега. Молодший брат Ярополка Володимир за допомогою варягів його скинув, взяв Київ і став великим князем (980-1015). Він розширив і зміцнив володіння Київської Русі. Боровся з печенігами, зміцнюючи південну і південно-західну кордон. Найважливішою подією в його князювання стало прийняття Руссю християнства як державної релігії (988 р).

Після смерті Володимира між його синами виникла усобиця, в результаті якої київським князем став Ярослав (1019-1054), що отримав прізвисько "Мудрий".

Ярослав з'єднав під своєю владою майже всі давньоруські землі, прийняв перший кодекс законів "Руську правду", відбудував Київ, поставив у руські митрополити київського ченця Іларіона, усунувши, таким чином, церковну залежність від Візантії. При Ярославі значно розширилися політичні зв'язки Русі з європейськими державами. Шляхом династичних шлюбів своїх дітей він поріднився з польським, угорським, норвезьким, французькою, німецькою королівськими дворами.

Спадкоємці Ярослава не змогли зберегти єдність Київської Русі. У 1097 р його онуки і правнуки зібралися на з'їзд у м Любечі. Вони домовилися про те, що кожен з них буде правити самостійно у своїх володіннях ("кожен так тримає отчину свою"). Цей принцип закріплював почалося поділ Давньоруської держави. Разом з тим учасники з'їзду зобов'язалися припинити усобиці і спільно боротися зі спільним ворогом. Однак рішення Любецького з'їзду незабаром були порушені, країна знову опинилася втягнутою в криваві князівські чвари. Тільки онукові Ярослава Мудрого, видатному державному діячеві Володимиру Мономаху (1113-1125) вдалося на якийсь час подолати князівські усобиці. Він зробив 83 військових походи, розбив половців (кочівників, які змінили в причорноморських степах печенігів), намагався проводити активну внутрішню політику, спрямовану на зміцнення великокнязівської влади, удосконалював законодавство. Після смерті його сина Мстислава (1125-1132) Київська Русь остаточно розпалася на ряд окремих князівств.

3. Русь на історичному етапі роздроблення. Галицько-Волинська держава

антинорманський теорія русь роздроблення

Політична роздробленість (кінець ХІ початок - XIV ст.) Її специфічними рисами були прогресуючий характер і наростання князівських міжусобиць. Основні показники нового процесу:Одночасно з розквітом і піднесенням авторитету Київської Русі все більше виявлялися ознаки її ослаблення, децентралізації. Свідченням цього є: зменшення влади Великого князя;зростання сили удільних князів; виникнення дуумвірату і триумвірату в управлінні державою;князівські з'їзди (снеми); посилення експансії половців;князівські міжусобиці. Наслідки розробленості:У ХІІІ ст. утворилося 12 самостійних князівств (земель). На початку ХІІ ст. їх стало 50, у XIV ст. - 250. Піднесення ролі міст як складних соціально-економічних і політико-адміністративних організмів. Розширення торгівлі між землями (князівствами), містами. Нерівномірність розвитку князівств: ослаблення одних і вивищення інших. Ослаблення обороно здатності руських земель. Країна стала відносно легкою здобич ю агресивних сусідів. В умовах роздробленості існувала і набирала сили тенденція економічного і політичного об'єднання. Найповніше вона проявилася у двох південно-західних князівствах: Галицькому і Волинському. У 1199 році Волинський князь Роман Мстиславович об'єднав ці князівства. Утворилося Галицько-Волинська держава, яка ще 100 років після встановлення монголо-татарського іга з честю представляла східнослов'янську державність на міжнародній арені. У 1203 році князь Роман завдав поразки своїм суперникам із Суздаля й оволодів Києвом. Відтак під владу одного князя потрапили всі, за винятком Чернігівського, українські князівства: Київське, Переяславське, Галицьке та Волинське. Здавалося, от-от має відбутися об'єднання всіх колишніх київських земель, що складають територію сучасної України. В 1205 р., йдучи польськими землями, Роман потрапив у засідку й загинув. Територіальне об'єднання, яке він створив, протрималося всього шість років -- занадто короткий час, щоб із нього могло викристалізуватися якесь стійке політичне ціле. І все ж сучасники Романа на визнання його видатних досягнень називали його «Великим» і «повелителем усієї Руси». Зовнішня політика боротьба за зміцнення країни з хрестоносцями, Литвою та ятвягами, Угорщиною, монголо-татарами;спроба укласти союз проти монголотатар з Папою Римським; встановлення дружніх відносин з Польщею та Угорщиною. Внутрішня політика боротьба з боярською опозицією;зміцнення міст. Перенесення столиці у м. Холм; проведення військової реформи: запровадження ополчення та важкоозброєної кінноти; боротьба з Болохівською землею, яка перейшла у підпорядкування татар. значення Галицько-Волинського князівства в історії українського народу1.Галицько-Волинське князівство стало першою етнічною українською державою, землею, де відбувався процес формування української народності.2. Успадкувало і розвинуло державні традиції Київської Русі.3.Зберегло від асиміляції та знищення культуру, традиції, мову українського народу. Наприкінці ХІІ - початку XIV ст. внаслідок посилення феодальних усобиць і татарських набігів єдність і могутність Галицько-Волинського князівства послаблюються. На руські землі все більше зазіхають польські, литовські, угорські феодали. Після смерті Юрія ІІ Болеслава у 1340 році Галицько-Волинське князівство перестало існувати.

Галицько-Волинська держава.

У 1199 р. Роман Мстиславович, князь волинський, захоплює Галич і створює Галицько-Волинське князівство. І здавалося б, що все круто, але головна проблема князів -- непокірні галицькі бояри -- залишилася. У 1203 р. Роман Мстиславович захоплює Київ, а у 1205 р. йде в похід у Польщу, де і гине.

Галицько-Волинське князівство за часів Романа Мстиславовича

У 1205-1238 рр. в Галичині заправляють бояри. Сфери впливу над Галицьким і Волинським князівствами розподіляють Угорщина і Польща. Зі Сходу з'являється нова загроза -- монголи, яких у 1206 р. об'єднав один з найбільших завойовників у світовій історії -- Чингізхан.

Карта походів військ хана Батия.

За 20 років монголи підкорили половину відомого на той час світу і вийшли до кордонів Русі, де у степах кочували половці. Рятуючись, половці мусили просити допомоги в руських князів. Спільна русько-половецька рать виступила в степ у 1223 р., зустрілася з монголами на річці Калка і зазнала катастрофічної поразки.

Але тоді помер Чингісхан і війська повернулися додому.

1238-1240 рр. війська Золотої Орди, держави під проводом хана Батия, двома хвилями проходять Руські землі. У 1240 р. монголи захоплюють Київ і знищують його вщент.

Тим часом у 1238 р. син Романа Данило Галицький захоплює м. Галич та стає правителем Галицько-Волинського князівства (1238-1264).

До того він був з матір'ю у вигнанні в Угорщині. Повернувшись у Галич, він одружився з дочкою тодішнього князя і після його смерті сам зайняв престол.

У 1245 р. відбувається битва під Ярославом і Данило остаточно перемагає боярську опозицію.

Данило Галицький укріпив свою владу у Галицько-Волинському князівстві. Він відновив стосунки з Угорщиною та Польщею, а також зруйновані монголо-татарами міста, звів нові могутні фортеці - Кременець і Холм, що став столицею князівства.

Данило Романович не хотів, щоб міста Галичини й Волині повторили долю Києва. Тому мусив піти на компроміс. У 1245 р. він визнає себе васалом Золотої Орди. Отримує спеціальний дозвіл на правління - ярлик і погоджується на те, що його буде контролювати баскак - спеціальний чиновник хана.

У 1252-1258 рр. князь воює з монголами.

Данило Галицький, син Романа Мстиславовича

Данило Галицький приймає королівську корону в Дорогичині від папи Інокентія IV.

З часом Данило розпочинає переговори з папською курією, а у 1253 р. приймає королівську корону в Дорогичині від папи Інокентія IV, який декларував хрестовий похід проти монголо-татар. Похід не відбувся. Данило не впустив до свого князівства католицьких місіонерів, після чого відносини з курією обірвалися.

Князь Данило, окрім всього, брав участь у війні за австрійський престол 1252-1253 рр. Здійснював успішні походи на Чехію і Польщу, Литву і землю ятвягів.

У 1258 р. Орда присилає нове велике військо. Данило змушений поновити ярлик і навіть зруйнувати укріплення своїх міст.

Галицько-Волинське князівство за часів Данили Галицького, 1254 рік.

Лев Данилович (1264-1301), син Данили Галицького

У 1264 році Данило помер. Нащадки Данила намагалися продовжувати його політику: переносили столицю, думали як вийти з-під монгольської залежності і воювали з сусідами. Місце Галицько-Волинського князя згодом зайняв син Данила, Лев (1264-1301). Він переніс столицю до міста, названого на власну честь (Львова), а ще повоював з угорцями і поляками. Так Леву вдалося приєднати Люблінську землю та частину Закарпаття з містом Мукачево.

З 1301 по 1308 рр. княжив син Лева, Юрій І. Він титулував себе «королем Русі, князем Володимирії» та переніс свою столицю в місто Володимир-Волинський.

Юрій І втратив Люблінську землю, прилучену батьком. Започаткував союз із Тевтонським орденом.

Великим політичним успіхом Юрія було утворення з його ініціативи окремої Галицької митрополії у 1303 році.

Юрій І, син Лева Даниловича

1308-1323 -- Галицько-Волинським князівством правили сини Юрія Лев і Андрій. У 1325 році на престол запросили польського князя Болеслава Тройденовича, який перейшов у православ'я та змінив ім'я на Юрій.

У справи місцевого князівського двору все більше втручалися іноземні радники, міста і землі заповнювали іноземні колоністи. Це не дуже подобалося місцевим боярам. У 1340 році останнього князя об'єднаного Галицького-Волинського князівства, Юрія ІІ Болеслава, отруїли змовники-бояри.

Размещено на Allbest.ru