Музична культура Стародавнього Єгипту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківська державна академія культури

Кафедра культурології

Курсова робота

з історії світової художньої культури

Музична культура Стародавнього Єгипту

Студентки 4 курсу 2а групи

денної форми навчання

напряму підготовки 6.020204 - музичне мистецтво

Маслової Л.Я.

Керівник: проф. К.В. Кислюк

м. Харків - 2019 рік



Зміст

Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика музичної культури Стародавнього Єгипту

1.1 Становлення культури Стародавнього Єгипту

1.2 Особливості та значення музичної культури в Стародавньому Египті

1.3 Музика у Стародавньому, Середньому та Новому царствах

Висновки до розділу 1

Розділ 2. Своєрідність музичного мистецтва в Стародавньому Єгипті

2.1 Боги музики в Стародавньому Египті

2.2 Музика та музичні інструменти

2.3 Вокальне виконавство та єгипетські танці

2.4 Подальший розвиток музичної культури Египту

Висновки до розділу 2

Висновки

Список літератури

Додатки



Вступ

Актуальність теми. Музична культура Стародавнього Єгипту - одна з найдавніших у світі. Витоки староєгипетської музики сягають кінця IV - початку III тис. до н. е. Музика звучала в народному побуті, супроводжуючи різні трудові процеси, релігійні обряди, масові свята і гуляння, а також в урочистих ходах і палацових розвагах. Музика в Стародавньому Єгипті називалася «хі» - «задоволення, насолода». Вона була тісно пов'язана з танцем, пантомімою, драматичними творами, літературою. Поступово відбулося розділення музики на культову, придворну і народну [1].

Численні зображення музикантів, виявлені під час археологічних розкопок вказують на роль мистецтва в житті єгипетського суспільства. Жодне релігійне або світське свято не могло відбутися без музикантів і заступництва Хатор, богині музики і танців.

Основними джерелами служать пам'ятники матеріальної культури - музичні інструменти, іконографічні матеріали (барельєфи), словесні тексти гімнів і пісень, свідоцтва давньогрецьких і давньоримських істориків і філософів [11].

Завдання релігії покладалися на музику. Стародавня людина з особливою гостротою відчувала силу впливу музики на найскладніші і потаємні сторони душі. Не випадково у більшості стародавніх країн музиканти були служителями храмів (а часом і жерцями), уміння ж грати на якомусь інструменті вважалося вищим, божественним даром. У виконанні музики величезну роль грала імпровізація: здатність імпровізувати сприймалася як стан найвищої близькості музиканта до божества. Можливо тому стародавні автори не завжди прагнули записати свої твори, і від величезної епохи в три тисячоліття залишилося мале число творів.

Огляд літератури. Література про музичну культуру Стародавнього Єгипту дуже різноманітна та багатогранна. Інформаційною базою для виконання роботи стали результати досліджень істориків та культурологів, які висвітлюють питання культури Стародавнього Єгипту - це роботи К. Закса, А. Вігасіна, Г. Вейса, П. Гнедича, Д. Брестеда, М. Матье, А. Маковецького та ін. Крім цього використовувались навчальні посібники по історії Єгипту, культурології, музикознавству, а також довідкові матеріали мережі Інтернет.

Мета дослідження: розкрити особливості та досягнення музичної культури Стародавнього Єгипту.

Завдання дослідження:

Визначити особливості музичної культури Стародавнього Єгипту

З'ясувати види музичної культури та основні музичні інструменти

Показати досягнення у вокальному виконавстві та танці.

Об'єкт дослідження: художня культура Стародавнього Єгипту.

Предмет дослідження: музична культура Стародавнього Єгипту.

Метод дослідження. Методологія роботи носить комплексний характер і ґрунтується на культурно-історичному підході, використання якого дозволяє аналізувати види музичної культури в Стародавньому Єгипті. Застосування археологічного методу, дозволило відтворити процес становлення, особливості та значення музичного мистецтва.

Структура курсової роботи. Робота складається з вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури 13 найменувань, та додатка. Загальний обсяг роботи - 32 сторінки.



Розділ 1. Загальна характеристика музичної культури Стародавнього Єгипту

1.1 Становлення культури Стародавнього Єгипту

П'ять з половиною тисяч років тому в Африці в нижній течії річки Ніл зародилася цивілізація Стародавнього Єгипту. Відноситься до так званих перших «річкових цивілізацій», які характеризуються сильною деспотичною владою, довгим періодом існування. Ця цивілізація досягла неможливого і створила неймовірне. Настільки монументальних проектів Земля не бачила ще тисячоліття. Казково багаті, натхненні богами, фараони будували найвищі споруди давнини, першу дамбу, неприступну фортецю, найбільше місто і грандіозні храми. Єгипет здобув вічну славу, незважаючи на війни, інтриги і стихійні лиха.

Стародавній Єгипет розвивався в нижній і середній течії Нілу. Весь Єгипет з ранньодинастичного періоду ділився на дві великі області: Верхній і Нижній Єгипет. А вони, в свою чергу, мали по кілька десятків областей, які греки назвали номами. Більше 90% території Єгипту займає пустеля, так звана «Червона земля». Життя там було можливе лише в оазисах і в долинах висохлих річок.

Стародавній Єгипет - перша держава на Землі, перша велика могутня держава, перша імперія, яка претендувала на світове панування. Вважається, що ім'я, дане людині при народженні, визначає його життєвий шлях та долю. Це твердження можна віднести і до назв країн і міст. У перекладі з давньогрецької «Єгипет» означає «таємниця», «загадка». Це держава цілком відповідає своєму імені, так як протягом багатьох століть воно було оточене ореолом таємничості.

Минули тисячоліття, але жвавий інтерес до історії Стародавнього Єгипту аж ніяк не зменшився. Але довгий час величезний шар єгипетської історії був невідомий людям: учені не могли розшифрувати таємничі письмена - ієрогліфи. Спроби проникнути в їхню таємницю ще в далекій давнині робили й античні філософи, історики, письменники.

Цивілізація Стародавнього Єгипту, що виникла близько 4000 років до н. е., була однією з найдавніших у світі. Сприятливі природні умови сприяли дуже ранньому розвитку культури і мистецтва в Стародавньому Єгипті. У цю епоху древні єгиптяни уміли робити з дорогоцінних металів ювелірні прикраси тонкої роботи, з'явилася писемність, поступово стали накопичуватися наукові знання.

Давньоєгипетська мова відома ученим по величезній кількості збережених написів ієрогліфічної писемності, виконаних на камені і папірусах. Єгипетська мова є однією з найдавніших мов світу, що мали писемність -- найдавніші з древніх текстів, що дійшли до нас, відносяться до 4-го і 3-го тисячоліть до н. е.

Давньоєгипетські тексти - перше письмове і, мабуть, найбільш важливе джерело наших уявлень про музику і музикантів тієї епохи. Музика використовувалась як один із засобів захисту людини від небезпеки, яка загрожувала їй. Жоден з магічних обрядів не обходився без музики, що згодом здійснило істотний вплив на формування містичного концепту цього виду мистецтва. Вміння ж грати на якомусь музичному інструменті вважалося найвищим, божественним даром.

У виконанні музики ключову роль відігравала імпровізація: здатність імпровізувати сприймалась як стан найвищої близькості музиканта до божества. На думку деяких дослідників, вірогідно стародавні автори не завжди прагнули записати свої опуси, й від епохи в три тисячоліття саме тому не залишилося музичних творів.

Вивчення музики Стародавнього Єгипту залишається досить складною проблемою. Основна складність полягає в тому, що самі музичні твори не збереглися. Про музичну культуру тих часів інформацію можуть розповісти лише дотичні дані - тексти гімнів та піснеспівів, твори скульптури і живопису, окремі згадки в документах, папіруси, багато з яких дійшли до наших часів у напрочуд гарному стані. З них можна отримати уявлення і про інструменти, і про середовище, в якому мав поширення той чи інший з них.

Джерела давньоєгипетського походження - найбільш важливі для формування сучасних уявлень про музику та музикантів означеної доби. До цього корпусу джерел безпосередньо належать відповідні тексти, папіруси, витвори дрібної пластики, різні написи та зображення музикантів, сцен музикування та окремих інструментів, що містяться на рельєфах й фресках єгипетських гробниць та храмів.

Археологічні джерела мають також важливе значення для вивчення музичної культури Стародавнього Єгипту. Фрагменти музичних інструментів, виявлені в різних містах, дають можливість сформувати уявлення про місце, яке тодішнє суспільство відводило музиці. Класифікація, замір параметрів й детальне дослідження знайдених інструментів певною мірою сприяють розкриттю характеру самої музики.

Також існують свідчення давньогрецьких та римських авторів, які залишили опис побуту й звичаїв стародавніх єгиптян. Серед них, в першу чергу, варто згадати працю Геродота, де зберігається інформація про Стародавній Єгипет. У своєму труді „Історія в дев'яти книгах” [4] він докладно описав єгипетську цивілізацію, звернувши увагу і на музичну культуру соціуму. Інтерес до музики Стародавнього Сходу у західноєвропейських вчених намітився на межі ХІХ-ХХ ст. Однак і на початок ХХІ ст. існує лише невелика кількість спеціальних фахових робіт, присвячених дослідженню окремих жанрів і галузей найдавнішої музики. Завдяки праці радянського єгиптолога М.Є. Матьє „Мистецтво Стародавнього Єгипту” [8], є зібрані й проаналізовані дані, що стосуються зародження та розвитку музичної культури Стародавнього Єгипту.

Величезне значення мають дані археології. Класифікація, обмір і детальне обстеження знайдених інструментів допоможуть розкрити і характер самої музики.



1.2 Особливості та значення музичної культури в Стародавньому Египті

стародавній музичний культура

Завдяки археологічним знахідкам було встановлено, що музичному мистецтву у Стародавньому Єгипті приділялося особливе значення, воно відігравало значне місце в щоденному житті, як в нижчих верствах єгипетського суспільства, так і серед знаті. Це доводиться тим, що в могилах фараонів можна зустріти зображення музикантів: флейтистів, співаків, арфистів, які зобов'язані були забавляти фараона в потойбічному житті (див. Дод. А).

Впродовж існування Стародавнього Єгипту, музика акомпонувала культовим обрядам, а вокал, гра на лютні мали особливе значення - грати на них могли тільки верховні жерці. Музичні заняття були спочатку прерогативою тільки жрецького клану, і вони жорстко контролювали цей процес. Людина, що належить до низьких верств населення, не могла навіть помислити про те, щоб узяти в руки лютню або флейту, не говорячи вже про арфу, яка традиційно вважалася інструментом храмових жерців. Лише після повстання рабів і селян, що відбулося в 1570 р. до н.е., гра на музичних інструментах стала доступна для всіх охочих.

В період Середнього царства всі верстви суспільства так чи інакше займалися вокалом, в тому числі і раби. В цей період музиканти були відображені на барельєфах гробниць трудового населення: ми бачимо їх і в числі "mrjjt" (цей термін охоплює взагалі все працездатне населення Єгипту), і в числі хана-анеян - сусідів єгиптян, яких ввозили як робочу силу, і серед населення Нубійської пустелі.

До кінця Середнього царства намітилися значні соціальні зміни, що відобразилися і на формах музичення. В папірусі Іпусера ця реакційна вельможа не без досади відзначає: "Той, який не знав навіть ліри, тепер став власником арфи. Той, який навіть для себе не співав, вихваляє тепер богиню Мерт..." [9].

Сама музика країн Стародавнього Єгипту, очевидно, рясніла елементами віртуозного орнаментування передаючи з покоління в покоління мелодико-ритмічні формули, які систематично застосовуються у зв'язку з певними ситуаціями і за якими закріплені певні тексти.

Традиційна єгипетська музика різноманітна за жанрами -- це трудові пісні (в тому числі рибальські), ліричні («мауалі»), весільні, поховальні, пісні на день народження («сабу»), танцювальні пісні з оплесками («каф-аль-араб»), а також характерні для Верхнього Єгипту епічні пісні-сказання.

Згодом виникли три напрями в музиці Єгипту:

релігійно-культова,

придворна;

народна;

воєнна та епічна.

Найчастіше музика була одноголосною, синкретичною, тісно пов`язаною з танцем, пантомімою, драматичними виставами тощо.

У Єгипті були навіть знамениті музичні колективи, такі як хор і ансамбль жриць храму Мут у Карнакі (XIX династія), яких запрошував до себе на торжества храм Пташка в Мемфісе [13].

За деякими зображенням можна судити про виконавчу манеру співаків. Наприклад, давньоєгипетські зображення співаків дозволяють будувати висновки про манеру вокального виконання. Закриті очі, наморщений ніс, напружені м'язи рота і витягнутої шиї -- усе це свідчить про різку гугнявість -- манеру, яка вважається у сучасній європейській практиці антихудожньою, однак усім значно поширеною на сході і сьогодні.

Ще однією особливістю музики Стародавнього Сходу є її зв'язок з жестом і взагалі з тілесним рухом. На єгипетських барельєфах третього тисячоліття до н. е. можна зустріти зображення особливих рухів рук -- хейрономії, яка є «мовою жестів» і сприяє побудові, членінню і руху мелодії у процесі виконання, і навіть яка допомагає пам'яті при відтворенні вже знайомих мелодій. Хейрономія виконувала роль такого «повітряного» нотного листа, об'єднуючи і направляючи виконавців.

Ця взаємозумовленість жесту і звуковидобування коріниться у самій глибинній первісній сутності музичної стихії, виявляючи її тілесну природу і висловлюючись в нерозривній єдності ритуальної музики з ритуальним танцем та ритуальним ходом, бо служіння богам - це спів і танець, прикладом чого може служити священний танець єгипетського фараона перед богинею Гатор, який можливо послужив прикладом царя Давида, танцюючого перед ковчегом Завіту.

Музиканти Стародавнього Єгипту об'єднувалися в ансамблі, це видно за зображенням, а ось картини з солістами зустрічаються в храмах досить рідко. Ансамблі складалися з арфистів, флейтистів, кифаристів (музикантів, які грають на інструменті схожий на лютню), кількох танцюристів і співаків. З часом склад значно змінився, велику роль стали грати ударні інструменти - барабани, бубни де здійснювалися плескання долонями.

У Новому царстві мелодії стали набагато яскравіші, гучніші і набагато різкіші, ніж коли-небудь. Темп творів значно прискорився, танцюристи стали рухатися ритмічніше і швидше, рухи стали пристрасними, музика стала більш п'янкою і закликаючою до танцю.

Історики кажуть, що відмінною особливістю музики Стародавнього Єгипту вважається її консервативний характер, єгиптяни не переймали іноземні наспіви. Однак інші запозичили деякі музичні риси у єгиптян, наприклад, греки зайняли прекрасні рухи танцівниць Єгипту. Єгипетське мистецтво не дозволялося змінювати, доповнювати, все має залишатися таким, як і було завжди - за порушення цього закону серйозно карали.

Культура Стародавнього Єгипту передусім була спрямована на вирішення релігійних завдань. Тогочасне мистецтво розглядалося як засіб, який нагадував про постійну присутність божеств у повсякденних справах та житті соціуму в цілому. Тому твори світського характеру були наділені релігійним змістом не менше ніж культова архітектура чи зображення богів. Порівняно з первісним суспільством, музичне мистецтво стародавніх цивілізацій досягло значно вищого розвитку, оскільки йому надавалося сакрального значення як уособленню внутрішнього світу людини. З всеохоплюючою гостротою людина відчувала силу дії та вплив музики на найскладніші й найпотаємніші „кутки” своєї душі. Не випадково, у багатьох давніх країнах музиканти були служителями храмів, а іноді - і жерцями.

1.3 Музика у Стародавньому, Середньому та Новому царствах

Кілька більш докладних уявлень дають знайдені до нас джерела прo музику епохи Стародавнього царства (близько 2800 - 2250 до н. е.). Є підстави припускати, що в міру розшарування суспільства відбувається і поділ музики на культову, придворну і народну, розвиток яких йде паралельно. Якщо до цього існувало, ймовірно, тільки одноголосне музикування, яке носило синкретичний характер, то в період Стародавнього царства зароджується примітивне багатоголосся, і насамперед у антифонних культових співах. По мірі ускладнення форм музикування з'являються і різні ансамблеві форми: сольний спів з інструментальним супроводом. Виникає хейрономія - спосіб управління співаками (хором) за допомогою системи умовних рухів рук, пальців, міміки і рухів голови. Професія хейрономів (попередників нинішніх диригентів) отримує поширення, a самі вони користуються авторитетом у суспільстві. Серед імен провідних музикантів Стародавнього царства, що працювали при дворі фараонів вирізняються: перший в історії професійний музикант - придворний флейтист, співак і керівник придворної капели Куфу-анх, співак і виконавець на барабані Мері, виконавиця на лірі Хемре, хейрономи He Kaype, Сен, Неферти, флейтисти Іпі, Сен-анх-вер, Машетс, арфистка і співачка Хесют, співачка Іті, педагог Pe-вер, арфістка Хекену, арфісти Каниф і Днатенеб. Професія музиканта нерідко передається з покоління в покоління; найбільш відомою династією музикантів була сім'я Снефрунофер, з 2400 до н. е. на протязі декількох століть з неї виходили придворні хейрономи та керівники вокальних й інструментальних ансамблів, в воєнних. Відомі також династії Сешемнефер і Хетеп-Хнемт (продовжувачі останньої - Немаерта, Неферсрес, Птахапереф). Імен народних музикантів цього періоду не залишилося.

B епоху Середнього царства (близько 2050 - 1700 до н. е.) відбувається розширення сфери музичного життя і її подальша диференціація. Розшарування стосується і музикантів, одні з них займають високі пости при дворі, інші змушені заробляти на життя виступами в приватних будинках для розваги багатих городян, a треті - вести жебрацьке існування бродячих музикантів. З'являються пісні різноманітного характеру - філософські роздуми, оспівують життєві радості, пісні-танці, пісні-гімни у супроводі арфи. B цей період ще ширше поширюється багатоголосся, збагачується інструментарій. Сімейство ударних поповнюється прямими і вигнутими тріскачками з дерева, слонової кістки і дорогоцінних металів тонкої мистецької роботи, новими різновидами барабанів, духовими інструментами з рогів тварин, кастаньєтами та ін.

Епоха Середнього царства приносить перші досліди музичної нотації і музично-теоретичних праць, в яких трактується космологічна теорія походження музики і танцю. До числа найбільш видатних музикантів періоду Середнього царства відносяться співаки-арфісти Неферотеп, Ігер, Тениа, співак-танцюрист Ситтатор, співак Ін-Апі, співачки Кайт і Чуит, арфісти Ончу і Дидимин, трубач Емаб, виконавці на ударних Aca, Снебт і Тнат, кастаньетчики Учначт і Ейе.

B епоху Нового царства (близько 1580-1070 до н. е.) війни, і перш за все війна з Сирією, призводять до проникнення в Єгипет елементів культури сусідніх народів, у тому числі інструментів і форм музикування. При дворі фараона в цей час поряд з місцевої капелою функціонувала і сирійська капела. B меншій мірі зміни зачіпають культову музику, яка зберегла, судячи з джерел, основні риси незмінними протягом століть. B побут входить нове позначення для терміна "музика" - шама, або сама. По мірі розвитку музичної культури все більше поширюється антифон і респонсорний спів, впроваджуються нові форми сольного та ансамблевого музикування - хоровий, інструментально - ансамблеве та оркестрове виконавство. Музична мова поступово збагачується в цей період елементами хроматизму. Поряд з народною музикою, гімнами та строфічними піснями велике поширення (особливо після 1200 до н. е.) отримує воєнна музика. Розвитку музичної культури сприяє діяльність багаточислених музикантів. До початку епохи Нового царства відноситься діяльність придворних керівників капели Амениафіба, Аменемхеба-Me, Ta, Хетауі, в цей час користуються популярністю співаки - арфісти Ахмозис, Бак, співаки Нахт, Хармозис, співачки Бакіт, Аменхотеп, Меріт, Вабет, Ірінефер, Везі, Сатка, Небнеферт (єдина виконавиця на так званій плечовій арфі). Виступають також лютнисти Аменемхет, Педиченс, арфист Аменмозис і Аменемхеб, виконавець на ритмічних інструментах Мутноферт, гобоїстка Чант та ін. Пізніше розвивається діяльність хейронома Парі-емхаба, трубачів Хози, Перпетшау, Амоншау, співаків Ay, Несмут, співачок Ізіс, Тхі, Нахт, Хенут-Мехит, Хатхор, Ренну, Нефертарі, Танезем, Таша, Наша, Xype, Хутай та ін. Подальше розширення і збагачення інструментарію в епоху Нового царства частково пов'язується більшістю дослідників з азіатськими впливами. B цей період затверджуються подвійні гобої, барабани різних розмірів і форм - круглі і 4-вуглові, симетричні лютні і ліри - від невеликих до гігантських, цимбали, кіфари, арфи (кутові, плечові і стоячі), роги, різновиди ударних - гуртки, бубни, дзвінки, дзвіночки тощо [5].

Висновки до розділу 1

Стародавній Єгипет - перша могутня держава на Землі, перша імперія, яка здобула світове панування. довгий час величезний шар єгипетської історії був невідомий людям. У цю епоху древні єгиптяни уміли робити з дорогоцінних металів ювелірні прикраси тонкої роботи, з'явилася писемність, поступово стали накопичуватися наукові знання, почало розвиватися музичне мистецтво. Давньоєгипетські тексти - перший письмовий і, мабуть, найбільш важливе джерело наших уявлень про музику і музикантів тієї епохи. Збережені літературні джерела свідчать прo існування багаточисельних вокально - поетичних витворів. Музичне мистецтво удосконалюється та розвивається.

Величезне значення для вивчення музичної культури Стародавнього Єгипту мають дані археології. Класифікація, обмір і детальне обстеження знайдених археологами інструментів можуть розкрити і характер самої стародавньої музики. Нарешті, ми маємо відомості старогрецьких і римських письменників, що залишили опис побуту і обрядів стародавніх єгиптян.

Як свідчить аналіз барельєфів гробниць, папірусу і ін., музиці відводилося значне місце в повсякденному житті як знаті, так і низьких верств населення Стародавнього Єгипту. В гробницях фараонів зустрічаються зображення арфістів, лютністів, флейтистів, співаків, які, за уявленнями єгиптян, повинні були розважати свого пана в потойбічному світі.

Якщо спочатку культові заняття музикою були привілеєм жерців, а професійні заняття нею залишалися ще дуже довгий час під їх контролем, то "домашнє, звичайне музичення" скоро демократизувалося. В епоху Середнього царства музиканти були відображені і на барельєфах гробниць трудового населення.

В музичному інструментарії Давнього Єгипту три інструменти боролися за провідну роль - це арфа, флейта та лютня.

Треба помітити, що музиканти-одинаки -- досить рідкісне в Давньому Єгипті явище. Класичний староєгипетський ансамбль включав, як правило, кіфари, споріднені лірі, флейти і арфи. Проте з часом до складу музичного колективу гармонійно влилися барабани, тріскачки і бубни, внаслідок чого виконувана музика стала більш чіткою, звучною і яскравою.



Розділ 2. Своєрідність музичного мистецтва в Стародавньому Єгипті

2.1 Боги музики в Стародавньому Египті

Релігія стародавніх єгиптян - дуже цікава річ. Вона зовсім не «вписується» в ті поняття, до яких ми звикли і які вважаємо класичними або традиційними. Наприклад, стародавні слов'яни почитали Ярило, як верховне божество, що символізує наближення весни, родючісті, як природне, так і сексуальне. Єгиптяни ж обожнювали все що бачили, відчували, боялися, могли або не могли пояснити. Це були конкретні поняття (рослинність, небо, сонце) і абстрактні (вічність, сила волі, закони природи).

Музика мала «будити» богів, і навіть вводити у екстаз віруючих та в екзальтацію жерців за допомогою своєї чарівною і чудодійною сили. У сказанні про богиню Іштар, яка спустилася до пекла, говориться, що звуки гобоя звільняли мертвих кілька днів від бажання влади підземних богів: вони воскресали та вдихали жертовний дим. Співами та інструментальним звучанням призивалися до життя богині весни: у греків -- Персефона, у фрігійців -- Аттіс, у індусів -- Сита, у вавилонян -- Іштар.

Боги могли виконувати взаємовиключні функції. Наприклад, богиня Хатхор «відповідала» за долю, материнство, радість та долю. Але за однією з легенд вона перетворилася в жорстоку войовницю, яка повинна була знищити людський рід. Вона ж, до речі, зустрічала біля порога потойбічного світу нові душі покійних. Втім, кілька богів одночасно могли виконувати приблизно однакові функції. Наприклад, бог музики в Єгипті не єдиний. Існувало два божества, пов'язаних саме з музикою та співом.

Мерт - богиня музики і співу у єгиптян. «Мерт» означає «кохана». Її святилище називали не інакше, як «золотим домом». Зображувалася Мерт мініатюрної жінкою, над головою якої «висів» символічний знак золота. Долонями вона відбивала музичний такт.

Мерт була не простою богинею музики, а протегувала виконання божественних гімнів. Її вітали та славили під час Хеб-седа або «свята хвоста». Давньоєгипетське свято відзначали з пишністю і небувалим розмахом. Адже свято ознаменував 30-річне правління фараона, а потім його справляли через кожні 3 роки його царювання.

Зазвичай на честь такого грандіозного дійства зводилися нові чудові споруди. Яскравий приклад - храм на честь богині Бастет у Бубастисі. При правлінні Осоркона II в святилище з'явився новий гранітний портал, якого відображені на рельєфах сценки святкування Хеб-седа.

Саме свято означало відновлення чоловічої сили фараона, а значить, символізував новий виток у розвитку країни. Тільки могутній і сильний правитель міг забезпечити процвітання держави. А так як хвіст тварини був присутній в одязі фараона, як обов'язковий атрибут його царської влади, торжество і отримало свою дивну назву - «Свято хвоста».

Іноді Мерт вважали дружиною Хапі, тоді її «корону» міняли на блакитний лотос або папірус. Це два символічних для Єгипту рослини: лотос означав Верхній Єгипет, папірус асоціювався з Нижнім Єгиптом.

Коли Мерт зображували разом з чоловіком - Хапі (бог Нілу і покровитель врожаю), то вона підносила йому чашу для отримання щедрот (врожаю, прибутку, добра) з рук Бога. Це було важливою суттю богині для бідняків і людей нижчої касти, адже для них виростити і отримати врожай було першоосновою життя. А ось для людей більш високим суспільним становищем приймання дарів від Хапі Мерт ототожнювалося з отриманням задоволень і насолод, в тому числі музики та співів.

Іншого бога музики в Єгипті називали Айхі (Іхі, Харсомтус). Його матір'ю була богиня неба, любові та краси - Хатхор (Хатор). Батько Айхі не відомий напевно. Ним вважають або Хору Бехдетського, або великого Ра, або божество з головою сокола Гора.

Одна з версій вказує на Хору, як на брата Айхі, а не батька. Народження Іхі означало для єгиптян ще й об'єднання Верхнього і Нижнього Єгипту. Його влада була досить серйозною, якщо в Дендере Айхі шанували на рівні всемогутнього Гора і однією з головних богинь - прекрасною Хатхор.

Айхі зображували по-різному. То в образі дорослої людини, який грав сістром - церемоніальним музичним інструментом, схожим на велике брязкальце. То Іхі - це маленька дитина. Зображували з піднесеним до рота пальцем (характерний для малюків жест) і «локон юності». Так єгиптяни зображували дітей.

У тому й іншому випадках Айхі тримав у руці сістр. Інструмент при струшуванні видавав звук, схожий на шурхіт. Його використовували в релігійних обрядах. Вважалося, що сістр - це знак Хатхор, який також символізує «життя».

2.2 Музика та музичні інструменти

Саме в давнину музика склалася як професійне мистецтво. Традиції стародавніх цивілізацій у різних регіонах зберігалися пo-різному. Якщо музика Єгипту, або античності сприймається зараз як далеке минуле, то для Індії і Китаю давня музика - частина сучасної музичної культури.

Головна складність полягає в тому, що самі музичні твори майже не збереглися. Про музичну культуру цих цивілізацій можуть розповісти лише непрямі дані - тексти гімнів і пісень, твори скульптури і живопису, окремі згадки в документах. Інформацію доводиться збирати по крихтах і знаходять їх часом у найнесподіваніших місцях - господарських звітах, юридичних договорах і навіть у посібниках по вивченню математики або анатомії.

Не дивлячись на велику кількість зображень музикантів і музичних інструментів, до наших днів не дійшло ні єдиного нотного запису староєгипетської музики. Це пояснюється, мабуть, тим, що в старовині існувала певна заборона, очевидно, містичної властивості, на яку-небудь фіксацію обрядової музики: вона була дуже священна, щоб бути доступною будь-кому, і володіли цим дивним мистецтвом вибрані. Тому зараз, на жаль, досить важко уявити собі, якою саме була староєгипетська музика, хоча є припущення, що вона нагадувала собою щось подібне до поєднання шотландського і китайського музичних ладів, а питання існування в культурі Стародавнього Єгипту нотного запису залишається суперечним.

На думку одних дослідників, ніякого виду "нотного" запису у ті часи не існувало - музика входила до числа священних мистецтв, навчання яким походило безпосередньо від вчителя. Зважаючи на це, все те, що з'являється зараз на прилавках під назвою "Музика давнього Єгипту" або "Сакральна музика Єгипту", - ніщо інше, як авторські твори, навіяні образами країни фараонів, не більше. Справжньої музики давнього Єгипту ми не знаємо, так само, як і дійсного звучання староєгипетської мови. А вся сучасна "староєгипетська" музика - це не більше ніж сучасна імітація.

З сенсаційною версією про нотну мову Стародавнього Єгипту виступили двоє італійських учених з університету міста Барі: музикознавець Ганна Габріелла Кальдарало і Недім Влера, фахівець в області культурології і археоастрономії - науки, що вивчає положення зірок на небі в різні історичні епохи. Італійські дослідники стверджують, що їм вдалося розшифрувати і перекласти сучасною нотною мовою записи староєгипетських гімнів, що звучали на церемоніях похоронів фараонів.

До цих пір вважалося, що перша система нотного листа, що включала сім нот, була розроблена Піфагором в VI столітті до нашої ери, проте, за словами італійських дослідників, їм вдалося довести, що аналогічна система існувала на берегах Нілу вже в середині IV тисячоліття до нашої ери. Для запису нот, вважають Влера і Кальдарало, використовувалися ієрогліфи, що позначали небесні світила. Серед них - Сонце, Місяць і зірки: Сиріус, присвячений богині Ізіде, і Венера, яка в міфології стародавніх єгиптян служила уособленням божества часу.

По словах Недіма Влери, "нотні" ієрогліфи включалися в тексти похоронних написів. Усередині тексту ці ієрогліфи здавалися позбавленими сенсу. Оскільки вони не мали ніяких додаткових знаків, вказуючих на їх музичне призначення. Дійсний сенс єгипетських "нот" ученим вдалося відкрити тільки зараз, вивчаючи деякі "дивності" староєгипетської орфографії.

Італійські учені підібрали для виконання стародавньої музики інструменти, найбільш близькі до тих, якими користувалися стародавні єгиптяни, - арфу, барабани і арабську гітару, яка має єгипетське походження. За свідченням італійських учених, "музика фараонів" має дуже ніжне звучання. Після багаторічних складних досліджень було виявлено, що лад єгипетської музики нагадував щось середнє між шотландським і китайським музичним ладом.

Мелодика пісень Нижнього Єгипту основана на 7-ступеневих звукорядах, що включає мікроінтерваліку, а для Верхнього Єгипту -- спирається переважно на пентатоніку [6].

Особливе місце у музичній культурі Стародавнього Сходу набуває символіка чисел. Так, китайська цитра чин мала завдовжки 3,66 фути за аналогією з 366 днями року, її п'ять струн перебували у відповідності до числа стихій; опуклі дека символізували небесне склепіння, пласке підставу -- землі і т.д.

Схожі символи можна зустріти й у Греції: чотири стерженька систра відповідали чотирьом стихіям, сім октавних тонів -- семи дням тижня і семи планетам. Вавилоняни уподібнювали співвідношення весни й початок осені -- кварті, весни і зими -- квінті, весни і літа -- октаві [6].

Особливого значення мали числа п'ять і сім.

П'ять -- число чуття людини і основних сил, їхнім виокремленням світову душу; їх кількість символізувало собі силу й здоров'я, воно зцілювало хвороби.

Сім -- число священне, символізує досконалість і чистоту; кількість планет; на вшанування часу встановлено семиденний тиждень, який закінчується шабашем (тобто суботою). Кількість музикантів при храмах у Вавилоні спочатку було сім, пізніше їх кількість збільшилася, але завжди залишалася кратною до семи.

Отже, як більше архаїчна п'ятиступенева система, і вживана нині семиступенева система лежать у містичних і астрологічних уявленнях Стародавнього Сходу. А уявлення ці спираються на музичну практику, яка розглядає музику, як засіб містичного розуміння законів і таємниць всесвіту.

Точних відомостей про основні жанри єгипетської музики немає. Імовірно вони були пов'язані з містеріями - музично-драматичними виставами, присвяченими життю богів. Найпопулярніша тема містерій - оповідь про смерть і воскресіння Осіріса, бога творчих сил природи і потойбічного світу; в них виконувалися хвалебні гімни і скорботні пісні - плачі.

Музика супроводжувала придворні і храмові ритуали. У храмових дійствах перевага віддавалася хоровому і сольному співу, а при дворі - інструментальній музиці. Сцени з життя фараонів і їх наближених на фресках гробниць зображують музикантів з арфами, флейтами і інструментами, що нагадують лютню (див. дод. б).

Вже в Стародавньому царстві, судячи по зображенню музикантів, єгипетська музика досягла певного рівня досконалості. Однак музичні інструменти, гордість епохи фараонів, розвивалися з доісторичних часів. Археологи виявили перші музичні інструменти Єгипту: палички у вигляді стебел очерету і пластинки у формі бумеранга, перестуком яких супроводжувалися ритуальні танці. Іншими різновидами примітивних музичних інструментів були священні брязкальця (ударні інструменти, попередники сістра) і намиста, до яких підвішувалися бубонці чи раковини.

Ієрогліфічні написи під зображеннями гри на інструментах, знайдені в гробницях, повідомляють нам їх давні назви. Так, духовий інструмент з трьома або чотирма отворами для пальців видавав кілька нот з великим інтервалом.

Сістр, божественний інструмент. Сістр - традиційний ритуальний музичний інструмент Стародавнього Єгипту - з'явився, ймовірно, ще в доісторичні часи. Його назва походить від дієслова сес, що нагадує за звучанням шерех, який видавала корова Хатор, пробираючись крізь зарості папірусу. Цей інструмент частіше усього використовувався в храмі, і грали на ньому жінки, здійснюючи обряди в честь богині Хатор. Одна з його різновидів, сахм, являла собою дерев'яну рамку з ручкою і металевими кільцями всередині. Інша, мала ручку з головою Хатор на кінці. На рогах її було закріплено дріт у формі підкови з загнутими поперечками або маленькими тарілочками, які дзвеніли при струшуванні. Сьогодні сістр використовується на коптських месах в Єгипті, на Близькому Сході і в Ефіопії (див. дот. в).

Акустичний аналіз музичних інструментів Стародавнього царства показує, що в музиці того часу використовувалися низькі, високі і глухі звуки. Однак у Середньому царстві характеристика тембру повністю змінилася. Танець, був спокійний і благопристойний, змінився більш на швидкий і вільний, що було пов'язано з безпосереднім впливом гіксосів, а також культур народів Азії. Бедуїни, що прийшли зі сходу принесли з собою ліру.

Найпоширенішим музичним інструментом Нового царства стала лютня з подовженим грифом, мала овальний резонатор мигдалеподібної форми, обтягнутий червоною шкірою. З Азії в Єгипет прийшов новий духовий інструмент: гобой (мизмар), зроблений з двох трубок, закріплених під гострим кутом один до одного.

Ударні інструменти. З найдавніших часів під час релігійних і народних свят ритм переймався не лише потьохкуванням пальців, але і за допомогою цілого ряду ударних інструментів: ідіофонів і мембранофонів. Спочатку вони виготовлялися з дерева і слонової кістки, пізніше став використовуватися метал. Потім до цих дуже популярних інструментів додалися кимвали, прийшли з Азії й відомі в Єгипті з XVIII династії. У Пізній період з'явилися також бронзові або керамічні дзвіночки. Крім того, існувала велика різноманітність дерев'яних, глиняних і обтягнутих шкірою барабанів круглої або трикутної форми (Див. Дод. Г).

Струнні інструменти. Близько 2550 р. до н. е. вперше з'явився на зображеннях традиційний струнний інструмент - арфа, або баярт це найдавніший струний інструмент єгиптян. Арфи виготовляли частіше за все з дерева та обтягували шкірою. Оформлення їх було різноманітним. Особливо розкішним оформленням відрізнялися арфи, які призначувалися для храмів і оркестрів фараона. Такі арфи прикрашали позолотою та різними геометричними фігурками. Але звучання цих арф по всій вірогідності, не відповідало їх пишноті, оскільки у них не було передньої дерев'яної пластини, необхідної для повноти звуку.

Лютня, музичний інструмент Стародавнього Єгипту. Особливістю давньоєгипетської лютні було те, що грали на ній за допомогою плектра - маленької платівки, яку тримали великим і вказівним пальцями правої руки.

Ліра, інструмент семітського походження, з'явилася в Єгипті на початку Середнього царства в часи ХІІ династії. Однак у оркестри ліру почали включати тільки за часів Нового царства, про що свідчать фрески тієї епохи, на яких зображені музиканти - азіати.

Музика у Стародавньому Єгипті була переважно ритуальним мистецтвом і відігравала важливу роль в житті храмів. Три щоденні богослужіння незмінно супроводжувалися речитативами, псалмодіями і співами.

Духові інструменти. Найпростіша флейта була одним з найпоширеніших духових інструментів Стародавнього Єгипту - країни, звідки вона і веде своє походження. Найчастіше флейти виготовлялися з очерету та іноді могли мати мундштук з папірусу. Царським інструментом в той період вважалася труба - шенеб. Цей широкий інструмент з великим розтрубом використовувався для подачі військових сигналів, його низький звук передавав команди полководця. Інші духові інструменти - поперечна флейта, авлос (мизмар), ріг, букцинум.

2.3 Вокальне виконавство та єгипетські танці

У стародавніх єгиптян був звичай: сліпий музикант грав під час прийому їжі пана будинку. Потім цей звичай переріс у появі групи музикантів, які грали під час візитів гостей. У царському палаці навіть були спеціальні музичні групи.

Музика супроводжувала не тільки урочистості фараонів, але й музиканти іноді супроводжували царя на його прогулянках, часто це була дівчина, яка грає на подвійній флейті. Фараони будували будинки для музикантів поблизу царського палацу. Кожен будинок складався з двох поверхів, - по три кімнати на кожному. Одна з них - великий зал для репетицій, дві інші - належали дівчатам з групи, куди вони ставили музичні інструменти та скрині з прикрасами.

Мистецтво співу в Стародавньому Єгипті поділялося на дві частини: сольне - на давніх зображеннях ми бачимо співака, поклав руки під вуха або на щоки - під час співу (це явище досі існує в Єгипті) і ансамблеве, де співала група співаків, плескаючи в долоні.

У Стародавньому Єгипті спів було пов'язано з різними видами діяльності. Коли влаштовувалися бенкети вечірки, спів під час трапези в супроводі музикантів вважалося одним з найбільш важливих елементів.

Дуже часто тексти пісень були записані на малюнках на стінах - над співаками і музикантами, як у похованні «Засеркарисанб» і «Рахмари». Співаки грали і співали пісень у дворах храмів і будинків, при жертвоприношеннях, на похоронах, при виконанні робіт.

Єгиптяни дуже любили веселощі і ні одне свято і жодна подія, не проходило без танців під музичний акомпанемент. можна з повною упевненістю сказати, що танець в Стародавньому Єгипті був основним заняттям людей різного соціального стану. Танцювали всі - чорнороби працювали під ритм музичних інструментів і пісень, а під час перерв танцювали. Вулиці Стародавнього Єгипту були завжди наповнені танцівницями, які розважали і захоплювали перехожих. Але варто відзначити, що люди високого рангу не брали участь у подібних танцях, а лише спостерігали за найнятими танцюристами, які веселили гостей і господарів свята.

Розвиток давньоєгипетського танцю. У Стародавньому Єгипті мистецтво танцю цінувалося дуже високо. І, виходячи з того, що це держава з-за певного географічного розташування було ізольовано довгий час, то культура їх танцю розвивалася самостійно і без втручання інших народів і культур. Тому танці в Стародавньому Єгипті були особливі і ні на що не схожі. За довгі роки розвитку культури в часи фараонів виникла велика кількість видів хореографії: танці для розваги, гаремні, ритуальні, релігійні і навіть військові танці. Про таке розмаїття свідчать різні зображення танцюючих людей, що дійшли до наших днів.

Самим незвичайним танцем у Стародавньому Єгипті можна назвати астрономічний танець жерців, які розгадували таємниці зірок і віщували долі. Ритм їх втілював у собі рух небесних тіл у Всесвіті і уособлював гармонію бездоганною небесної сфери. Виконували цей танець навколо спеціального вівтаря, що символізував сонце. Кожен рух мало свій сенс та підтекст. Наприклад, спочатку учасники танцю рухались із сходу на захід, що символізувало рух неба, а потім із заходу на схід, що уособлювало рух планет.

Танці в Єгипті пов'язані з музикою. Але є деякі рухи в танці, які виконувалися без музики. Танці часів фараонів вимагають супроводу струнних і духових інструментів, а також табла (барабан). Є відмінності релігійних танців від світських.

Релігійні танці відбувалися під час похорону, де танцівниці звивалися в рухах з дуже великою швидкістю при опусканні тіла в гробницю. Також танцювали під час різних релігійних свят.

Що стосується світських танців, то їх виконували на різних урочистостях, таких як повернення пана додому з подорожі або після того, як цар нагородив його прикрасами і золотом. Тоді жінки зустрічали пана будинку танцюючи і граючи на барабанах, в їх руках були гілки дерев.

Хлопці танцювали під час зустрічі корабля у храмі біля моря (храм Хачипсут). А також при прибутті в Єгипет мита з іноземних держав чоловіки і жінки зустрічали їх танцюючи. Крім того, проводилися вечори танців на бенкетах, де танцювали для гостей - до і після їжі [13].

2.4 Подальший розвиток музичної культури Египту

Багато дослідників староєгипетських мистецтв відзначають, що єгиптяни не схильні до експериментів, запозичень і нововведень: якщо з покоління в покоління певна музика виконується певним чином, то можна бути упевненим, що пройде не один десяток років, але виконавські традиції залишаться незмінними.

У старогрецьких і римських авторів ми знаходимо ряд висловів про еволюцію тодішньої музики в цілому. Характерною особливістю більшості свідоцтв є підкреслення консервативного характеру староєгипетської музики, непорушності її традицій. Геродот писав: "Дотримуючись своїх місцевих батьківських наспівів, єгиптяни не переймають іноземних. Серед інших визначних звичаїв є у них звичай виконувати одну пісню Ліна, яку співають також у Фінікії, на Кіпрі і в інших місцях. Хоча у різних народів вона називається по-різному, але це якраз та ж сама пісня, яку виконують і в Елладі і називають Ліном. Очевидно, вони співали її з давніх пор".

Це повідомлення важливо і в тому відношенні, що є доказам запозичень стародавніми греками елементів єгипетської музичної культури. У Платона відомості, які цікавлять нас, містяться в другій книзі "Законів": "Іськоні, видно, було визнано єгиптянами те положення, яке ми зараз виказали: в державах у молодих людей повинне увійти до звички заняття прекрасними рухами тіла і прекрасними піснями. Встановивши, що чудово, єгиптяни оголосили про це на священних святкуваннях і нікому - ні живописцям, ні іншим комусь, хто створює всілякі зображення, ні взагалі тим, хто зайнятий музикальними мистецтвами, не дозволено було вводити новини і вигадувати що-небудь інше, не вітчизняне. Не допускається це і тепер" [12].

Приведені відомості відносяться до самого кінця Нового царства. Епоха Пізнього Єгипту і греко-римського панування, яка прослідувала потім, привнесла багато нових віянь і в єгипетську музику.

Після завоювання Єгипту Римом, знання і технологія музичної культури Стародавнього Єгипту поширились в Римській імперії. Зокрема єгипетський орган став попередником європейського органу. Крім того, розвивалися примітивні форми багатоголосся, створювались невеликі хори.

З завоюванням Єгипту арабами у 7 столітті починається арабізація єгипетської музики. З'являються арабські музичні інструменти -- уд, ребаб, най та інші, під впливом арабської культури розвивається і теорія музики, зокрема формується спільна для арабського світу система макам. Поширюються жанри світської арабської музики, наприклад касида, мувашшах, таксим.

Із захопленням Єгипту Оттоманською імперією (1517) єгипетська музика зазнає впливу турецької культури, з'являються інструментальні ансамблі тахт. Ближче до XIX століття з'являються розгорнуті вокальні композиції дор.

У XIX столітті до музики Єгипту входять елементи європейської культури. 1869 року у Каїрі був відкритий перший в Африці оперний театр, де 1871 року була поставлена написана на замовлення єгипетського уряду опера Аїда Дж. Верді. На рубежі XIX-XX століть з розвитком концертного життя виникають нові концертні жанри (васла), а також арабська оперета. 1914 року в Каїрі був заснований музичний клуб, що з 1929 став інститутом східної музики. В 1930-х роках Мохаммед Абд-аль-Вахаб складає перші музичні кінофільми за участю співачки Ум Кульсум, а у 1940-1950-х роках у Єгипті формується професійна композиторська школа, 1955 була заснована спілка професійних музикантів, а 1959 у Каїрі відкрита консерваторія. Велике значення єгипетські музиканти приділяють вивченню та збереженню традиційної спадщини.

Висновки до розділу 2

Музичне мистецтво Стародавнього Єгипту є дуже цікавим та захоплюючим, яке сильно пов'язане з релігією. Музиканти та співаки шанувалися в Стародавньому Єгипті їм фараони будували окремі будинки, неподалік своїх палаців, де вони проводили репетиції, зберігали свої інструменти та проживали. Протягом всієї історії Давнього Єгипту музика супроводжувала культові обряди. Більш того, спів і гра на арфі і лютні взагалі входили в обов'язки жерців.

Аналізуючи староєгипетську музичну культуру, звертаєш увагу на суперечність між масою зображень музикантів, що свідчить про значне розповсюдження музики в різних соціальних шарах староєгипетського суспільства, і майже повну відсутність джерел про систему нотного запису, яку вони використовували. Пояснюється це, мабуть, містичним табу, накладеним на запис обрядової музики, хоча сучасним дослідникам і вдалося знайти в текстах Середнього і Нового царств деякі знаки, що мають відношення до фіксації музики.

В музичному інструментарії Давнього Єгипту три інструменти боролися за очолюючу роль - це арфа, флейта та лютня.

Спів та танці під супровід музикантів лунав повсюди, на вулицях, на урочистих бенкетах, під час трапези, в храмах та на похоронах. Єгиптяни любили веселощі і вони вміли розважатися, вулиці були наповнені красивими танцівницями, які веселили публіку. Музика була невід'ємною частиною у житті кожного в Стародавньому Єгипті.



Висновки

Отже, культура Стародавнього Єгипту не тільки вражає різноманітністю своїх форм, але й має колосальне значення для подальшого розвитку світового процесу у сфері релігії, науки і мистецтва. Незважаючи на те, що вся історія єгипетської культури була тісно пов'язана з релігійно-магічними поглядами єгиптян і визначена класовим поділом суспільства, саме вона привернула увагу до внутрішнього світу людини, її почуттів і переживань.

Музична культура Стародавнього Єгипту налічує понад 6 тисячоліть. Але записи єгипецької музики не були виявлені. Джерелом свідчень про неї є археологічні пам`ятки, а саме: були знайдені дугоподібна арфа, повздовжня флейта, сістр (металеве брязкальце). Найчастіше музика була одноголосною, синкретичною, тісно пов`язаною з танцем, пантомімою, драматичними виставами тощо. Згодом виникли три напрями в музиці Єгипту. Релігійно-культова, придворна та народна музика. Удосконалювались форми виконання. Утворювались ансамблі та зародилася так звана хейрономія - рання форма керування хором за допомогою жестів та міміки. В процесі подальшого розвитку виникла ліра, кутова арфа, подвійний гобой, дерев`яні і бронзові сурми, різноманітні барабани, та що дуже важливо - пневматичний та гідравлічний органи. Це одні з кращих винаходів єгиптян.

Музика у Стародавньому Єгипті була не лише розвагою, - коли музиканти на святах тішили ремісників чи селян; значною мірою вона була стрижневим атрибутом культово-обрядової практики. Отже, музика супроводжувала працю, масові святкування та релігійні містеріі; звучала на урочистих подіях, залишалась одним із популярних засобів 26 Історія розваги усіх верств населення. Звісно, музика завжди супроводжувала храмові та придворні ритуали. В храмових дійствах, зазвичай, перевага надавалася хоровому та сольному співу, а при дворі фараонів - інструментальній музиці.

Як можна помітити, зображення музикантів у творах скульптури і живопису свідчать про те, що важлива роль у музиці Давнього Єгипту належала струнним інструментам. Саме давні єгиптяни одними з перших народів світу винайшли арфу. Збереглися розповіді про давньоєгипетських музикантів, що вміли грати на арфі так чарівно, що ці звуки навіть зцілювали різні хвороби. Велика єгипетська арфа, що була більшою за зріст людини, пізніше набула різних форм та розмірів, поширюючись світом.

Музика супроводжувала всі сфери життя жителів Стародавнього Єгипту. Вокальне та інструментальне мистецтво стало невід'ємною частиною життя єгиптян. Коли влаштовувалися бенкети вечірки, спів під час трапези в супроводі музикантів вважався одним з найбільш важливих елементів. Музична культура Єгипту включала також музикування при дворах правителів, на багатих будинках і ще народну творчість, однією з найбільш яскравих форм якої було уявлення, присвячене різним богам, де хорова пісня, жіночі пісні-плачі й танці чергувалися з ходами і драматичними епізодами. Для музичного мистецтва Стародавнього Єгипту був властивий тісний зв'язок музики з поезією та танцями. Без музики та танців не обходилась жодна значна подія в релігійному чи світському житті. Загалом потрібно відзначити, що давньоєгипетська музика мала значний вплив на музичну культуру Стародавнього світу, а музичні інструменти та атрибути і досі продовжують існувати.



Список літератури

Архитектура и скульптура Древнего Єгипту [Електроний ресурс] -- Режим доступу: http://www.studmed.ru/docs/document5205?view=2.

Брестед Д. История Древнего Египта / Д. Брестед, Б. Тураев. -- Мн., Харвест, 2003. -- 832 с. 53.