Олег Віщий

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський кооперативний інститут бізнесу і права

Економіко-правовий коледж

Повідомлення

Олег Віщий

Робота

студентки групи 31 ГРК

Колісник Альбіни

Викладач

Кандидат історичних наук, доцент

Руденко Ю.М.

Київ-2019

1. Олег Віщий (845-912)

віщий олег варяг грек

Був довіреною особою новгородського князя Рюрика і регентом свого малолітнього сина - Ігоря. У 882 році Олег на чолі варязького війська увійшов до Києва, убивши Аскольда і Діра та де-факто започаткувавши династію Рюриковичів. Правив князь-регент з 882 до 912, хоча і мав би передати трон Ігорю після досягнення останнім повноліття. Авторитет, військовий та політичний талант були вірними супутниками Олега, який отримав від нащадків прізвисько «Віщий». Саме він, за легендою, вперше застосував до Києва визначення «мати міст руських».

2. Прихід до влади

Точних відомостей про походження Олега немає. За літописами Олег був родичем Рюрика, однак в яких саме родинних відносинах вони перебували -- невідомо. За однією з версій Олег міг бути швагром останнього, за іншими -- представником місцевих слов'янських князів, одним з шведських конунгів, або й взагалі ніяк не пов'язаним з Рюриком^[3]. Згідно ЕІУ був одним з скандинавських найманців які прибули разом з Рюриком із Скандинавії^[2].

Після смерті Рюрика у 879 році Олег став правити у Новгороді як опікун (регент) малолітнього сина Рюрика Ігоря. Проте з часом фактично узурпував владу.

Вся політика Олега була орієнтована на захист економічних інтересів. Скорочення східної торгівлі і початок занепаду Волго-Балтійського шляху загрожували обірвати процвітання Новгорода, перетворити його на другорядний лісовий край. Торгівля стала основним джерелом збагачення князя. Лише повноцінний обмін північних товарів і реекспорт східних товарів могли забезпечити процвітання самої Ладоги і виживання жителів краю, оскільки місцеві продовольчі ресурси були невеликими, а для закупки їх, найперше хліба, потрібні були кошти. І тоді Олег взявся оволодіти ключовими позиціями вздовж шляху «з варягів у греки», що в IX ст. відтіснив давній Волго-Балтійський шлях. Але головні пункти цього шляху контролював Київ. Дуже правдоподібною виглядає здогадка Г. Маргера про союз Олега з уграми (мадярами), який забезпечив успіх його політики^[4].

3. Захоплення Києва

Смерть Аскольда і Діра

За літописами 882 року Олег здобув Київ, попередньо зайнявши Смоленськ (Гніздово) та Любеч. При взятті Києва він убив київських князів Аскольда та Діра. На думку Л. Войтовича причиною загибелі Аскольда та Діра були їхні спроби запровадити християнство. Противники християнства, встановили зв'язки з Олегом, сподіваючись з його допомогою звалити християнську партію при дворі князів. Вони могли допомогти Олегові проникнути в Київ і убити Аскольда та Діра^[5]. Взявши Київ Олег виголосив свою знамениту фразу: «Хай буде се мати городам руським», яка означала що віднині столицею Русі буде Київ. Також він постановив збирати з Новгорода щорічну данину в 300 гривен, яка збиралась до смерті Ярослава Мудрого.

883 Олег змусив платити данину древлян, у 884--885 -- сіверян, 885 вів війну з тиверцями. Можливо, що у цих війнах йому допомагали угорці. Вірогідно, що Олегу вдалось спрямувати союзні йому угорські орди на землі волинських і хорватських князівств.

Об'єднавши землі вздовж шляху «з варягів у греки», Олег зіткнувся з Хозарським каганатом, який контролював шлях зі сходу через Нижню Волгу та Каспій («срібний шлях»).

Список літератури

1. Войтович Л.В. 3.1. Династія Рюриковичів. // Князівські династії Східної Європи (кінець IX -- початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль. -- Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича, 2000. -- 649 с. -- ISBN 966-02-1683-1.

2. Войтович Л. Княжа доба: портрети еліти: [монографія] / Л.В. Войтович; Ін-т українознав. ім. І. Крип'якевича НАН України, Львівський національний університет імені Івана Франка. -- Біла Церква: Видавець Олександр Пшонківський, 2006. -- 782 с. -- ISBN 966-4585-52-4.

3. Історія України в особах: IX--XVIII ст. -- К.: Видавництво «Україна», 1993. -- 396 с.

4. Котляр М.Ф. Олег // Енциклопедія історії України: у 10 т. / редкол.: В.А. Смолій (голова) та ін.; Інститут історії України НАН України. -- К.: Наук. думка, 2010. -- Т. 7: Мл -- О. -- С. 562. -- ISBN 978-966-00-1061-1.

Размещено на Allbest.ru