Роль ЗМІ Галичини міжвоєнного періоду в удосконаленні селянського землевпорядкування: продовження традицій і новаторство (на прикладі фахово-господарських періодичних видань та репертуару книжкової продукції)

Божена Іваницька

Аналізується тематика фахово-господарських часописів Галичини міжвоєнного періоду, зокрема газети «Сільський господар», та досліджується репертуар книжкової продукції щодо роз'яснення і пропаганди такого методу вдосконалення землевпорядкування в українському селі, як комасація.

Ключові слоеа: фахово-господарська періодика Галичини, репертуар книжкової продукції, комасація.

Анализируется тематика профессинально-хозяйственной периодики Галичины межвоенного периода, в частности газеты «Сільський господар», и исследуется репертуар книжной продукции, посвященный вопросам разъяс-нения и пропаганды такого метода усовершенствовании землеустройства в украинском селе, как комасация.

Ключееые слоеа: профессинально-хозяйственная периодика Галичины, репертуар книжной продукции, комасация.

Key words: professional and business periodicals Galicia repertoire books, ko-masatsiya.

Тривалий час однією з головних тем, над якою працювали укра-їнські науковці, були дослідження, присвячені ролі тих чи ін-ших друкованих органів у різних сферах суспільно-політичного та господарсько-економічного життя. Причому традиція ця була поши- © Іваницька Б., 2014 рена ще з радянських часів. Прикладом цього є дисертаційні дослі-дження П. Гринюка, Н. Остапенко, І. Лубковича [3] та ін.

Безумовно, як преса, так і репертуар книговидання завжди впли-вали на суспільно-політичні події, формуючи громадську думку. Тому закономірно, що й після утвердження незалежності України вітчиз-няні пресознавці продовжили з'ясовувати роль преси та значення книговидання у тих чи інших громадсько-політичних та економічних процесах. Однак об'єктом їх дослідження стали недоступні радян-ським вченим видання й коло питань, на які тоталітарна влада накла-ла табу. Тобто почалося вивчення актуальних тем, але на принципово новому рівні й з нових, демократичних позицій.

Серед таких проблем, наприклад, дослідження О. Яцини, Д. Ду- цик [15]. Деякі дисертації, зокрема Г. Кудряшова, Т. Решетухи, були присвячені проблемам редакційно-видавничої справи [3].

Однак роль преси фахово-господарських та просвітніх товариства залишається й досі маловивченою. Винятком може бути дисертація О. Левчук, в якій розглянуто деякі аспекти, пов'язані з розвитком ко-оперативного книговидання. Однак географічні рамки цього дослі-дження обмежені лише Наддніпрянською Україною [4]. Між тим поза увагою науковців залишилася преса фахово-господарських та просвіт-ніх товариств Галичини міжвоєнного періоду, маловивченим є й репер-туар книговидання, присвячений темі відродження українського села в 1921--1939 рр., зокрема тема землевпорядкування, що базувалася на таких складових, як проведення комасації, тобто розподілу ґрунтів.

Метою нашої статті є вивчити досвід періодичних видань, зокре-ма газети «Сільський господар», що видавалася під опікою фахово- господарського товариства з такою ж назвою, та репертуару книжко-вих видавництв у подоланні кризи в українському селі, поліпшенні добробуту селян, що мало досягатися певним чином як завдяки вдо-сконаленню проведення традиційних методів господарювання, так і впровадженні нових, наприклад, комасації землі.

Актуальність тематики обґрунтовується й тим, що нині деякі фор-ми господарювання, знищені колгоспно-радянською системою, по-ступово відроджуються, і досвід друкованих видань, набутий в минулі роки, може стати в пригоді в нинішніх умовах.

Зміцнюючи свою владу, яку отримали польські колоністи на за-хідноукраїнських землях після поразки національно-визвольних змагань українського народу, вони аж ніяк не турбувалися про долю корінного населення краю. Більше того, саме за рахунок експлуата-ції українців окупанти намагалися зміцнити свій добробут, знищити будь-які вияви українського патріотизму, перетворити Галичину на сировинний придаток корінних земель Польщі [5, 16].

На добробуті селян найбільш негативно позначався брак землі, придатної для ведення сільськогосподарських робіт. Окупаційний уряд не лише не сприяв українським селянам, а й вів супроти них во-рожу політику. Наприклад, 15 серпня 1920 р. польський Сейм ухвалив закон про земельну реформу, що базувалася на так званій парцеляції, тобто поділу сільськогосподарських угідь. Однак для українських се-лян ця кампанія обернулася блефом, оскільки при набутті землі пре-ференції передовсім надавалися польським військовим колоністам, осадникам, урядовцям, і лише на те, що залишалося, могли претен-дувати українські селяни. Тому хоча з початку проведення парцеляції й до кінця 1939 р. було розподілено за різними умовами (правом ви-купу, в кредит, через обмін тощо) понад 820 тисяч гектарів, плодами цієї акції скористалося не більш як 1,3 % українських селян, які, до того ж, отримали незначні земельні наділи: відсоток тих, хто почав володіти угіддями більшими гектара, становила лише 16,8 % [6, 13].

Стало очевидним, що в найближчій перспективі селяни не змо-жуть розширити межі своїх земельних угідь. За цих умов залишалося два виходи з ситуації, які широко обговорювалися в колі національно свідомих українців: розширити еміграцію до інших країн чи навчити селян ефективніше вести власне господарство.

Новий поштовх для організації селян дала демобілізація, в ході проведення якої у рідні краї повернулися тисячі селян. Воєнні дії ки-дали їх в різні держави, і допитливі сільські хлопці з цікавістю при-дивлялися до того, як господарюють селяни в інших краях. По по-верненню в рідні домівки саме демобілізовані українські вояки стали ініціаторами відродження просвітніх та фахово-господарських то-вариств, пропагандистами і популяризаторами нових форм ведення праці на селі. Саме вони почали пропагувати думку, що рятунок селян передовсім залежить від самих селян, від того, як вони зуміють орга-нізуватися: надій на допомогу з боку держави не було.

Першим кроком для досягнення цієї мети стало відродження про-світніх та господарсько-кооперативних товариств й розширення ти-пології періодичних видань, налагодження мережі книгодрукування та книгорозповсюдження, оскільки «фахових газет і книжок, з яких селянин міг би почерпнути практичні знання для своєї господарки, у нас ще мало. А без широкої мережі преси й доступних селянинові книг не можна позбутися бідності» [7, 44].

Отже, саме преса та книга повинні були стати, за задумом наці-онально свідомої української інтелігенції, тим фактором, завдяки якому через популяризацію нових форм господарювання селяни мо-гли домогтися збільшення віддачі врожайності навіть з їх невеликих земельних площ. Звісно, для цього треба було чітко скоординувати роботу всіх видів друкованої продукції -- газет, журналів, листівок, науково-популярних видань та книг, розрахованих як на масового чи-тача, так і на фахівців певних галузей сільського господарства.

Особливих зусиль така робота не вимагала, оскільки певний до-свід координації форм українських друкованих видань галицькі укра-їнці вже апробували до першої світової війни та почасти в невеликий період існування Західноукраїнської Народної Республіки. Так, під егідою господарських, просвітницьких та кооперативних товариств масовими накладами видавалися серії книг з агрономії, молочар-ства, торгівлі тощо. Зрештою, серійність видань, як слушно зазначає В. Хоню, «можна вважати однією з провідних тенденцій книгодруку-вання кінця ХІХ -- початку ХХ ст., тенденцією, спільною для Росії, Західної та Східної України» [8, 9].

Особливо активно в справі книговидання, зокрема серійних ви-дань, зарекомендувало себе товариство «Просвіта». Під патронатом цього товариства вже до 1910 р. в Галичині з виданих ним 344 на-йменувань книг 80 позицій становили серійні видання, присвячені сільськогосподарській тематиці. Серед цих книг були праці місце-вих авторів, фахівців різних галузей сільського господарства, і праці, перекладені з інших мов -- найбільше з польської та німецької. Зо-крема, в серії «Господарська бібліотека» вийшло вісім книг, хоча, на жаль, авторами лише половини цих видань були галичани.

Про популярність книг серії «Господарська бібліотека» свідчить і те, що деякі книги перевидавалися по декілька разів, попри те, що ра-зовий їх наклад нерідко перевищував кількатисячний рубіж. Так, чо-тири рази перевидавалася книга польського агронома А. Кіровського й фахівця-бджоляра В. Табо «Пасіка, або Наука про те, що робити, щоб пасіка все добре велася» (останнє перевидання було здійснене 1910 р.). Двома заводами вийшла книга українського активіста то-вариства «Сільський господар» С. Кузика «Рільничі досвіди і проби, роблені заходом товариства «Просвіта» у Львові на селянських госпо-дарствах в літах 1908--1910». Цінність цієї книги була тим більш оче-видною, що емпіричним матеріалом для її написання слугував авто-рові місцевий досвід ведення бджільництва.

В інших книгах цієї серії давалися поради «до часу», тобто які ро-боти, як і коли вести в той чи інший період на полі, як доглядати за тими чи іншими фруктовими деревами, як, коли і чим годувати до-машніх тварин, як правильно доглядати за коровами, кіньми тощо.

Окрім цього, питання ефективного ведення сільського господар-ства порушувалося в щорічних «Ілюстрованих календарях «Просвіти» та в цілій низці її періодичних видань, зокрема на сторінках таких ча-сописів, як «Просвітні листки», «Читальня», «Письмо з «Просвіти» та ін.

З 1910 р. на допомогу видавничій діяльності «Просвіти» все біль-ше приходить товариство «Сільський господар», яке, зрештою, також мало досвід видавничої праці, започаткований ще в 1900 р.

На чисельних спільних нарадах товариства «Просвіта» та «Сіль-ського господаря» неодноразово підкреслювалася потреба «Просвіті» більше зайнятися просвітницько-виховною, національно патріотич-ною працею, а видання спеціалізованої господарсько-фахової літера-тури передати під опіку товариства «Сільський господар».

У результаті чисельних дискусій було ухвалено намір активізува-ти видавничу діяльність і передати видання профільно-галузевих ви-дань, спрямованих на ефективне ведення тих чи інших галузей сіль-ського господарства, товариству «Сільський господар». Так, з 1910 р. це товариство започаткувало видання книжкової серії невеликих за обсягом книг, здебільшого брошур, під назвою «Бібліотека «Сіль-ського господаря».

Однак передаючи «Сільському господарю» домінуюче право на видання книг з сільськогосподарської тематики, «Просвіта» та інші українські громадсько-політичні та кооперативні організації зобов'язувалася й надалі фінансово підтримувати видавничі плани «Сільського господаря» та певним чином залучити до фінансового забезпечення редакційних планів книговидання й австрійський уряд.

Це було особливо актуально й тому, що книговидання, особливо українське, найчастіше було збитковим, а кошти за отриману друкар-ську продукцію не завади покривали навіть витрати на їх друкування.

Попри всі незгоди наклади книг і їх тематичний діапазон постійно розширювалися. За свою більше ніж 30-річну діяльність у серії «Бі-бліотека «Сільського господаря» побачили світ, за нашими підрахун-ками, не менше півтисячі назв книг і брошур, присвячених майже всім аспектам ефективного ведення сільського господарства.

Певним чином й завдяки мережі друкованих видань уже на почат-ку 20-х рр. XX ст. в Галичині починають масово закладатися і активно розвиватися різнотипні сільськогосподарські кооперативи, активізує свою діяльність товариство «Просвіта», відроджується й розширю-ється мережа крайового товариства «Сільський господар». Головним своїм завданням усі українські фахово-господарські, просвітні чи кооперативні товариства вважають піднесення рівня національної свідомості українського селянства, прилучення його до нових форм і методів господарювання на селі.

Причина такої особливої уваги саме до селянства полягала не лише в тому, що абсолютна більшість українців проживала в селі і займалася сільським господарством, а в тому, що саме селянство було оберегом української культури, носієм народних традицій, захисником мови. Тому мали рацію провідники нації, її керманичі, коли констатували, що «найважливішою подією XX століття в ділянці формацій суспіль-них сил повинно стати відродження селянства, тотожне відродженню української нації» [9, 92]. Тому українські господарсько-кооперативні об'єднання й культурно-просвітницькі товариства відроджувалися саме «з потреб селянства, «з боротьби за землю», з необхідності за-довольнити численні соціальні, господарські та культурні потреби в національному житті насамперед селян» [10, 76].

Саме навколо цих актуальних питань й велася вся робота в гуртках, товариствах і об'єднаннях, саме на це скеровувалася й редакційно- видавнича діяльність. Зокрема, виходячи з реалій сільського життя, керівництво товариств передовсім намічало основні господарсько- економічні проблеми, які необхідно було вирішити на селі, і до їх роз'яснення та пропаганди активно залучали друковані видання.

Аналізуючи тематику газетно-публіцистичних виступів фахово- господарської періодики та досліджуючи репертуар журнально- книжкової продукції, можна помітити деякі тенденції. Зокрема, сталу тенденцію до поглибленого висвітлення тієї чи іншої теми; намаган-ня «не загубити» підняту тему протягом тривалого періоду, вести її менш-більш постійно; коли висвітлення теми набувало в якийсь пе-ріод особливої актуальності, організовувалися різні газетні кампанії; за потреби редакції «розбивати» «велику» тему на кілька менших і висвітлювати їх в комплексі, як складову однієї теми. Саме це стано-вило основну вісь щодо розробки майже всіх проблемно-тематичних напрямів, присвячених ефективному веденню сільськогосподар-ських робіт.

Прикладом може бути проблема землевпорядкування, що активно почала вестися друкованими засобами з 1923 р. і не сходила із сторінок преси протягом усього міжвоєнного періоду, а в кінці 20-х -- на почат-ку 30-х рр. для її висвітлення редакції організовували різні кампанії.

Оскільки ж тема землевпорядкування вимагала висвітлення її різ-них складових, бо складалася з багатьох стрижневих аспектів, тобто була досить «широкою», редакції «поділили» її на дрібніші теми: так з'явилися брошури, а на сторінках періодичних видань друкували-ся статті, кореспонденції та репортажі, в яких не лише «ставилися» питання, а й окреслювалися шляхи їх реалізації. Саме тому, напри-клад, акцентуючи увагу на необхідності впорядкування землеустрою як важливої складової для поліпшення ефективності обробки сіль-ськогосподарських земель, в центрі уваги видань були проблеми, пов'язані із комасацією та меліорацією земель, польовими межами, управою сіножатей тощо. Тобто ця велика тема висвітлювалася через призму дрібніших проблем.

Однією з перших тем, що активно розроблялася часописами вже з перших повоєнних років, було роз'яснення суті комасації й пропа-ганда щодо необхідності її проведення. Постійною вона стає на сто-рінках газети «Сільський господар» з 1923 р., відтоді, коли 31 липня 1923 р. уряд видав земельний закон, один з пунктів якого був присвя-чений комасації. часопис газета книжковий комасація

Суть комасації полягала в тому, що більшість селян володіли зе-мельними угіддями, які були розташовані в кількох місцях: найчасті-ше селяни мали 7--8 моргів поля, так зване «карликувате» або «шахо-ве» господарство, яке нерідко складалося з 8--10 ділянок, розміщених одна від іншої на декілька кілометрів. Це змушувало майже кожного господаря утримувати одного-двох коней, бо без того годі було вчас-но обробити поле чи зібрати урожай. Тобто вже за цим стояли зайві витрати, що збільшувало собівартість продукції і зменшувало доходи господарів [11, 66].

Карликуватість господарств була й однією з причин сезонного безробіття: «навесні та восени селянин працював по 12--17 годин на добу, але зимою не мав праці й на дві-три години», що можна було порівняти з безробіттям міських робітників. Однак коли міські без-робітні отримували хоча й злиденну допомогу при безробіттю, то се-лянин з цією проблемою залишався сам на сам [12, 110].

Коли в Європі на початку 20-х рр. почала загострюватися еконо-мічна криза, яка все більше позначалася на Польщі, уряд вирішив випередити можливі селянські заворушення й ухвалив закон «Про комасацію». Тим більше, що, окрім забезпечення себе від можливих протестів селян, новим законом влада намагалася наповнити бю-джет держави. Звісно, реалізація закону давала можливості україн-ським селянам також поліпшити свій добробут. Саме тому українські фахово-господарські товариства позитивно оцінили цю законодавчу ініціативу влади й вирішили її підтримати та пропагувати, зокрема й за допомогою друкованого слова.

Селяни, які звикли нічого доброго не очікувати від окупацій-ної влади, з недовірою поставилися до проведення комасації. Тому товариства «Просвіта» та «Сільський господар» передовсім ухва-лили вести через свої друковані органи широку роз'яснювально- пропагандистську роботу, залучаючи до цього як фахівців, так і селян, які вже встигли скористатися нововведеннями і зрозуміти їх користь. Це, зрештою, позначилося й на формуванні тематики книжкового репертуару, доборі редакційного портфелю, проблематиці газетно- публіцистичних виступів періодичних видань й формуванні відповід-ного авторського кола.

Селяни побоювалися, що при проведенні комасації вони можуть втратити частку високоврожайного поля, замість якого отримають хоча більшу площу й розміщену в одному місці, але гіршої якості: «...Виженуть мене з одного морга доброї земельки, а дадуть мокляк. Пропащий же я!» [13, 36].

Теоретичні статті, авторами яких були сільськогосподарські фа-хівці: агрономи, інженери, кооператори, провідники товариства «Сільський господар», -- на конкретних прикладах роз'яснювали, чому комасація вигідна передовсім біднякам. Прикладом може бути теоретична стаття І. Лапчука «Чому Остап хоче комасації» [14, 238]. Характерною особливістю цієї статті є добір яскравих фактів, які не потребують розлогих коментарів, оскільки при належному доборі, а це бачимо і в зазначеній статті, «факти агітують самі за себе»:

«Без комасації багатий може обійтися, бідному вона дає прибуток: бідний, наприклад, якщо не має коней, мусить їх наймати, щоб ви-везти гній на поле. За один раз він не зробить усієї роботи, треба їха-ти декілька разів. А на це ж треба не лише витратити час, а й знайти гроші за оренду коня. А мав би бідняк поле коло дому -- тачками міг би на нього навозити гною. Та й коли поле далеко -- не встигає селя-нин його добре обробити... Треба також пам'ятати, що при комасації багаті не дістануть нічого, а бідні виграють, бо Закон комасаційний зобов'язує кожному, хто має менше, як чотири-п'ять гектарів, -- до-дати, щоби мав чотири-п'ять гектарів. Де ж взяти землю? Земельний закон передбачає, щоб двори мали не більше 180 гектарів землі. Ре-шту ж мусять розпродати бідним. Звідки узяти гроші на цю землю? Справді, ніхто вигідної позички не дасть. А для комасації уряд її дає. Дрібні господарі, які хочуть набути землю при комасації, мусять ви-платити частину ціни як завдаток, іншу ж сплатити за 30 років. Хто захоче будуватися на площі, яку отримав через комасацію, може роз-раховувати на позику до 2400 злотих з відтермінуванням сплати на 10--15 років».

Редакційні статті роз'яснювали: будуть створені відповідні комісії з оцінки землі, до складу яких входитимуть як представники самих селян, так і товариства «Сільський господар», яким довіряють на селі. Вся земля буде поділена на сім класів, причому найкраща земля пер-шого класу може коштувати в чотири-п'ять разів більше, ніж земля шостого чи сьомого класу. При оцінюванні якості поля будуть брати-ся до уваги різні фактори: віддаленість від села, наявність доріг, уро-жайність поля тощо.

Водночас редакції неодноразово акцентували увагу на дотриманні при проведенні комасації принципу гласності та прозорості, радили, аби скликалися збори, на яких самі господарі могли мати право виби-рати між кількістю та якістю. Наприклад, у невеликому хуторі Ново- сілки на Радехівщині селянин Мирон Бубняк господарював на чоти-рьох гектарах землі. Оскільки ж земля не була високої якості і до того ж розміщена «в шахівницях», ніяк не міг виборсатися із злиднів, тому коли почув про комасацію, погодився на неї: при цьому він отримав дев'ять гектарів землі значно гіршої якості, але на одній площі. Відтак зробив меліорацію, почав дослухатися до порад фахівців і вже через три роки мав до тисячі золотих прибутку [15, 7].

Починаючи з 1930 р. редакції широко друкують відгуки селян на проведення комасації. Так, редакція газети «Сільський господар» за-вела для цього спеціальні рубрики «Чому потрібна комасація» та «Мені біда нічого не зробить». Проведенню комасації була присвячена низ-ка брошур, що виходили як в серії «Бібліотека товариства «Сільський господар», так й іншими серіями чи окремими виданнями.

Якщо простежити за частотністю публікацій, присвячених темі комасації на сторінках фахово-господарських видань, зокрема газе-ти «Сільський господар», можна констатувати, що найбільш інтен-сивно цю тему висвітлювала редакція у період відповідних кампаній. Так, у 1923 р. цій темі було присвячено 8 публікацій, у 1925 р. -- 16, у 1936 р. -- 19.

Серед авторів публікацій 67 % були фахівцями агропромислово-го комплексу, 24 % -- дописи селян, інше -- редакційна хроніка, в основному інформаційні замітки, підготовлені працівниками редак-ції, про хід комасації в окремих селах Галичини. Особливо активними були інженери та агрономи І. Лачук, М. Творидло, В. Адамчук.

Отже, завдяки діяльності періодичних видань й відповідній тема-тиці книжкових видань українські села Галичини до середини 1939 р. за новітніми формами вдосконалення землевпорядкування наближа-лося до європейських країн.

Досліджуючи роль періодичних й неперіодичних українських ви-дань Галичини міжвоєнного періоду, науковцям варто зупинитися й на вивченні ролі ЗМІ щодо таких нових на той час методів землевпо-рядкування, як меліорація й осушування, підвищення ефективнос-ті пасовищ тощо. Адже саме ці та подібні питання стояли в центрі уваги редакцій газет і журналів, були визначальними при формуванні книжкового портфеля видавництв.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Баран С. Земельні справи в Галичині / С. Баран. - Аусбург : Об'єднання українських кооператорів на еміграції, 1948. - 22 с.

2. Василів B. Як Петро Американ вчив людей розумно господарювати / Ва-силь Василів // Сільський господар. - 1929. - № 9/10. - С. 36.

3. Витанович І. Західноукраїнське село, його студія і сучасний стан / Ілля Витанович. - Подєбради : УТГІ, 1943. - 74 с.

4. Ганас П. Як маємо перебудовувати нашу господарку / Ганас Петро // Сільський господар. - 1930. - № 15/16. - С. 362- 363.

5. Гелей С. Ілля Витанович про традиції українського кооперативно-го руху / Гелей С. Д. // Всеукраїнська науково-практична конференція «Споживча кооперація України: історичний досвід, стратегічні орієнти-ри». - Л. : Львівська комерційна академія, 2010. - 322 с.

6. Гринюк П. Партийно-советская печать Украины в борьбе за социализа-цию индустрии (1926- 1929) : автореф. дис. ... канд. ист. н. : 570 - История КПСС / Гринюк П. Ф. - К. : Киев. ун-т им. Т Шевченко, 1968. - 17 с.

7. Дуцик Д. Роль засобів масової інформації у забезпеченні прав та свобод громадян у демократичному суспільстві : автореф. дис. ... канд. філол. н.: 10.00.08 - журналістика / Дуцик Д. Р - К. : Київ. нац. ун-т ім. Т Шев-ченка, 2004. - 15 с.

8. Иовик Г. Гей, господарі! Беріться з завзяттям до діла / Гр. Иовик // Сільський господар. - 1929. - № 7. - С. 7-9.

9. Каплистий М. Умови життя і праці українського хлібороба на західноукра-їнських землях / Макар Краплистий // Крайове господарське товариство «Сільський Господар» у Львові 1899- 1944. - Нью-Иорк, 1970. - 600 с.

10. КоберськийК. Сільське господарство України в новітні часи / Карл Кобер- ський. - Нью-Иорк, 1969. - 126 с.

11. Кудряшов Г. Видавнича діяльність товариства «Просвіта» Лівобережної України (поч. XX ст.) : автореф. дис. ... канд. філол. н. : 27.00.05 - теорія та історія видавничої справи та редагування / Кудряшов Г О. - К. : Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка, 2013. - 14 с.

12. Л. М-в. Рятунок від кризи в наших руках / Л. М-в // Сільський госпо-дар. - 1934. - № 7. - С. 109-112.

13. Левчук О. Розвиток кооперативного книговидання в Україні в кінці XIX - першій третині XX ст. (на прикладі Всеукраїнського кооператив-ного книговидання і книгорозповсюдження) : автореф. дис. ... канд. фі-лол. н.: 27.00.05 - теорія та історія видавничої справи та редагування / Левчук О. М. - К.: Київ. нац. ун-т ім. Т Шевченка, 2003. - 14 с.

14. Лубкович И. Воздействие печати на сельскую аудиторию и пути его по-вышения : автореф. дис. ... канд. филол. н. : 10.01.08 - журналистика / Лубкович И. М. - Киев. ун-т им. Т Шевченко, 1982. - 16 с.

15. Остапенко Н. Роль массовых крестьянских газет Украинской ССР в про-пагандистской подготовке сплошной коллективизации сельского хозяй-ства. 1926- 1929 : автореф. дис. ... канд. филол. н. : 10.01.08 - журналисти-ка / Остапенко Н. Ф. - Киев. ун-т им. Т. Шевченко, 1982. - 18

16. Решетуха Т. Видавнича справа Тернопілля кінця XIX - першої третини XX ст. (на матеріалах українськомовних видань) : автореф. дис. ... канд. філол. н. : 27.00.05 - теорія та історія видавничої справи та редагування / Решетуха Т В. - К. : Київ. нац. ун-т ім. Т Шевченка, 2011. - 16 с.

17. Струк 3. «Сільський господар» у кооперативному русі на західноукраїн-ських землях / 3. Струк. - Л. : ВЦ Львів. ун-ту, 2000. - 153 с.

18. Хоню B. Організаційно-методичні засади роботи українських видавців кінця XIX - поч. XX ст. / Хоню В. В. - К. : НТУУ «КПІ», 2000. - 48 с.

19. Яцина О. Національно-культурний рух 1907- 1914 років і українська преса : автореф. дис. ... канд. іст. н. : 07.00.01 - історія України / Яци-на О. А. - X. : Xарківський національний університет ім. В. Н. Каразіна, 2002. - 16 с Размещено на Allbest.ru