Фольклористична діяльність М. Дринова

У статті розглянуто багатогранну фольклористичну діяльність М. Дринова та зазначено його внесок у розвиток болгарської фольклористики й етнології. Проаналізовано найважливіші фольклористичні праці вченого, позначені широким використанням порівняльного методу. Висвітлено основні етапи наукової та педагогічної діяльності в контексті становлення вітчизняної славістики. Підкреслено значення комплексних слов'янознавчих праць М. Дринова та їхню роль в українсько- болгарських наукових взаєминах.

Ключові слова: М. Дринов, фольклористика, етнологія, історія славістики.

Микитенко, О. О. Фольклористическая деятельность М. Дринова как «энциклопедия славяноведения»

В статье рассмотрена многогранная фольклористическая деятельность М. Дринова, подчеркнут его вклад в развитие болгарской фольклористики и этнологии. Проанализированы основные работы ученого по фольклористике, для которых характерно широкое использование сравнительного метода. Освещаются основные этапы научной и педагогической деятельности в контексте становления отечественной славистики. Подчеркивается значение комплексных славяноведческих работ М. Дри- нова и их роль в украинско-болгарских научных связях.

Ключевые слова: М. Дринов, фольклористика, этнология, история славистики.

Mykytenko, О. О. The Folkloristic Activity of M. Drynov as the “Encyclopaedia of Slav Studies”

The paper deals with the folkloristic activity of M. Drynov and his contribution to the development of Bulgarian folklore studies and ethnology. The main works of the scientist in the field of folklore studies marked with wide use of comparative method are analysed. The main stages of his scientific and pedagogical activity in the context of the making of home Slav studies are elucidated. The importance of Drinov's complex works in Slav studies and their role in the Ukrainian-Bulgarian scientific relations is stressed.

Keywords: M. Drynov, folklore studies, ethnology, history of Slav studies.

Наведена у назві оцінка належить відомому болгарському історику, ректору Софійського університету, професору В. Златарському, який вважав себе учнем М. Дринова і, характеризуючи його багатогранну діяльність, визначив її як «енциклопедію слов'янознавства взагалі, болгаристики зокрема»1. Цей ряд визначень наукової діяльності видатного українського і болгарського науковця і педагога, історика і державного діяча, мовознавця, етнографа і фольклориста Марина Дринова можна продовжити.

Ще за життя вченого його колеги з вдячністю та пошануванням визнавали його роль у науці. У 1904 р. К. Я. Грот писав, що «М. С. Дринов користується широким визнанням і популярністю як у Росії, так і у всьому слов'янстві, не кажучи вже про його батьківщину - Болгарію»2. Л. Милетич, професор слов'янської філології і також ректор Софійського університету, називав М. Дринова і О. Потебню, докторську дисертацію якого свого часу рецензував Дринов, й імена яких часто ставили поруч - «дві зірки славістики»3. У привітанні від Петербурзької Академії Наук з приводу 30-річчя науково-педагогічної і громадської діяльності Дринова йшлося, що дослідження вченого з історії, писемності та болгарської мови є «важливим внеском у слов'янознавство»4. У збірнику на пошану вченого, виданому посмертно 1908 р., Б. М. Ляпунов, який також вважав себе його учнем, зауважив, що Дринов був представником слов'янознавства як комплексної дисципліни, успішно поєднуючи заняття слов'янською історією, літературою та мовознавством. А харківські вчені- славісти називали свого болгарського колегу «найкращою оздобою факультету».

У привітанні Харківського історико-філологічного товариства на честь відзначення 30-річчя наукової діяльності Дринова йшлося: «Ми високо цінуємо ваші вчені праці у галузі слов'янознавства, завдяки яким Ви посідаєте таке визначне і почесне місце в ряду сучасних славістів Європи»5. Діяльність Товариства була позначена надзвичайною багатогранністю та комплексністю досліджень, широким спектром наукових програм, зокрема збиранням народної творчості, завдяки чому Товариство стало справжньою творчою лабораторією для багатьох вчених. Дринов, як один із ініціаторів утворення Товариства, спочатку був обраний (1877 р.) його секретарем, а у 1890 р. головою. Взагалі, на засіданнях історико-філологічного товариства він виголосив понад 20 доповідей і повідомлень6, зокрема, чимало з фольклористики та етнології («О коллекции рукописей Верковича», «О названии Даждьбог в современной Болгарии», «Новые записи для славянской мифологии», «О былевой похвальбе», «Несколько новых данных об участии малорусских казаков в делах Румынии и о вторжении их на Балканский полуостров в ХІУ веке по неизвестным документам» тощо) 7. Про широку ерудицію Дринова свідчить його участь в обговоренні рефератів з фольклористики (зокрема, М. П. Савинова «О народно-этимологических легендах» та «О лопарских сказках о женитьбе солнца», М. Г Халанського «О былинах про Илью Муромца» та «О некоторых выражениях в “Слове о полку Игореве”«8).

Роль Дринова як вченого, який «сконцентрував живі моральні зв'язки, болгарські й російські» та «працював для слов'янської історико-літературної суспільності, для національно-політичного відродження Болгарії і науково-культурного освідомлення України», відзначив його учень - видатний український фольклорист і етнограф М. Ф. Сумцов. «Гідне місце серед великих славістів свого часу, щирих прихильників слов'янської взаємності» відводив Дринову Д. Агура. Ці слова поділяли інші колеги, зокрема, А. Патера у листі до М. Сумцова наголошував, що Дринов для нього є найбільшим авторитетом у питаннях південнослов'янської етнографії9. Цілком закономірно, що на здобуття встановленої у Харківському університеті після смерті вченого щорічної премії його імені у різні роки пропонувалися фольклорні та етнографічні теми (зокрема, «Национально-исторический и бытовой элементы в произведениях болгарской народной поэзии», «Болгарская народная поэзия как источник для изучения истории и этнографии», «Первые шаги в изучении этнографии болгар», «Первый период изучения этнографии болгарского народа» тощо10). Це промовисто свідчило як про роль Дринова-фольклориста, так і про актуальність досліджень з фольклору в одному з найбільших університетів країни11.

Попри те, що наприкінці 90-х рр. ХІХ ст. у ряді університетів, у першу чергу Петербурзькому та Московському, історія слов'ян і слов'янська філологія фактично стають різними дисциплінами, у Харківському, Київському, Одеському університетах предмет слов'янознавства, як і раніше, викладав один професор. У Харківському університеті цим професором був М. С. Дринов (1838-1906 рр.), який до 1906 р. читав загальне слов'янознавство, історію слов'янських народів і літератур, історіографію з історії слов'ян, різні спецкурси, вів заняття з давньослов'янської і нових слов'янських мов12. Така ситуація тривала і пізніше: у Харківському університеті історію, мову і літературу слов'ян викладав О. Л. Погодін, у Київському університеті Т. Д. Флоринський читав лекції як із слов'янського мовознавства, так і з історії слов'ян, а також інші курси; у Новоросійському слов'янознавство в усіх його аспектах викладав О. О. Кочубинський13.

М. Дринов був славістом у найширшому значенні слова. Його праці присвячені важливим питанням історії, мовознавства, етнографії і фольклору слов'янських народів. Більшість із його досліджень були новаторськими, зокрема у болгаристиці, а висловлені в них думки не втратили своєї наукової ваги й досі. Вперше у болгарський етнографії і фольклористиці Дринов у вирішенні нагальних проблем виходив із глибоких теоретичних узагальнень та методів, тому цілком закономірно, що його «праці мають важливе значення для становлення болгарської етнографії і фольклористики»14.

Енциклопедичними по праву можна вважати й фольклористичні роботи Марина Дринова. Не такі численні і не такі вже великі за обсягом, вони є надзвичайно глибокими й досі актуальними за тематикою. Аналізу його праць у галузі фольклористики та етнографії присвячено чимало досліджень в українській та болгарській науці - тут немає сенсу повторювати їх. Варто нагадати, що на Дриновських читаннях, присвячених 150-річчю від дня народження М. Дринова, виступ Н. С. Шумади - відомого дослідника українсько-болгарських фольклористичних зв'язків, зокрема і діяльності М. Дринова, було присвячено саме його творчій співпраці з українськими вченими у галузі фольклористики15. Як справедливо зазначала Н. С. Шумада, «діапазон фольклорних занять Дринова розширювався в міру розвитку болгарської фольклористики»16, становленню якої активно сприяв і він сам. Почавши записувати зразки фольклору ще тоді, коли виданий був лише збірник І. Благо- єва «Български песни и пословици» (1842), Дринов з часом переходить до глибоких істо- рико-порівняльних праць. Тим самим, зауважує Н. С. Шумада, «він був одним із перших дослідників слов'янського фольклору в болгарській науці, що вивів її зі сфери аматорства і некритичності на справжній науковий шлях»17.

У становленні Дринова як фольклориста хронологічно можна простежити декілька етапів. В юнацькі роки, працюючи помічником учителя в рідному Панагюриште, він захопився збиранням народної поетичної творчості. Частина пісень, зібраних Дриновим, увійшла до відомого збірника братів Д. і К. Миладинових (Български народни песни, Загреб, 1861), решту записів 1860-х рр. було опубліковано у різних болгарських виданнях18. Поглибленню фольклористичних інтересів молодого вченого сприяло навчання на історико- філологічному факультеті Московського університету (1861-1865), де його вчителями були такі відомі діячі у галузі слов'янського фольклору, як Ф. І. Буслаєв, який у середині ХІХ ст. очолював російську міфологічну школу, та О. М. Бодянський - послідовник ідей І. Гердера та П. Шафарика, виразник національно-романтичного погляду на слов'янську історію, наукові взаємини з яким у Дринова тривали упродовж усього життя19.

Виступи Дринова у пресі наприкінці 1860-х - початку 1870-х рр. позначені його прагненням поставити справу збирання народної творчості на наукову основу. Підтримуючи рух у Болгарії за організацію читалень, Дринов підкреслює їхню роль як осередків із збирання фольклорного матеріалу, що мало важливе значення для формування єдиної болгарської літературної мови. Під псевдонімом Д. Божков він пише у «Листі до болгарських читалень»: «Інші країни мають вчені товариства, академії, які забезпечують спеціалістів усім необхідним для збирання фольклорних матеріалів. Оскільки у нас нема таких інститутів, цю благородну справу мають взяти на себе читальні»20. У «Листі» він вміщує також «Правила для збирання пісень і казок» («Правила за събиране песните и приказниците»). Висловлені у «Правилах» думки справедливо вважаються «першим в історії болгарської фольклористики вагомим напутнім словом до записувачів творів народно-поетичної творчості»21. На думку Дринова, видані у 70-х рр. ХІХ ст. фольклорні збірки Богоєва, Безсоно- ва, Миладинових, Верковича та ін. не могли бути використані для створення єдиної літературної мови. Зауваживши необхідність надсилати від кожної болгарської області бодай «по одній народній пісні або казці, але таких, в котрих би місцева говірка відбивалася, як у дзеркалі», Дринов підкреслює, що такі записи «найкраще робити по селах та брати їх від жінок», враховуючи трудові міграції чоловічого населення. Крім того, він наголошує на точності фіксації фольклорного матеріалу із збереженням відповідного діалекту, а також на докладній паспортизації текстів22.

Цю саму ідею Дринов усіляко пропагує у межах Болгарського наукового товариства (Българското книжовно дружество), одним із засновників, а згодом і головою якого майже упродовж тридцяти років (з 1869 по 1898 р.) він був, і в діяльності якого, зокрема і як редактор журналу «Периодическо списание», брав участь. Болгарське наукове товариство загалом і журнал зокрема, постійно порушували важливі проблеми історії, педагогіки, мовознавства і фольклористики та відіграли «визначну роль у просвітництві болгарського народу та розповсюдженні наукових знань»23. У журналі, епіграфом до якого було обрано народне прислів'я «Ум царува, ум робува», брали участь відомі письменники і фольклористи, зокрема В. Друмев, В. Стоянов, Р. Жинзіфов, Т. Пейов, подавалися наукові огляди фольклорних публікацій, вміщувалися різножанрові фольклорні матеріали - пісні, приказки, загадки, що супроводжувалися коментарями збирачів та редакторів. Журнал, таким чином, став втіленням на практиці принципу, що його відстоював Дринов, закликаючи до створення єдиної болгарської літературної мови.

Свою позицію він подає також у статті «Декілька слів щодо вивчення і вироблення сучасної болгарської мови та щодо народної літератури взагалі» («Неколко думи за изучвание и обработвание на български сегашен език и за народната ни книжнина въобште»), підкреслюючи, що «літературна мова має ґрунтуватися на народній, має бути пройнята її духом», а тому наполягає «видавати більше болгарських народних пісень, приказок, прислів'їв, загадок, розумно зібраних і правильно записаних у всіх болгарських областях.., «) 24. Значення фольклору полягає у тому, наголошує Дринов, що він є «чистим, нештучним витвором самого народу». Саме у фольклорі, на його переконання, втілено «найвірніший образ», «душу народу», а для цього необхідно вислухати декількох інформантів і вибрати «найкраще виконання» фольклорного тексту. Вимога вченого «розумно збирати і правильно записувати фольклорні твори у всіх областях», є, таким чином, обґрунтованим науковим методом і засадничим принципом Дринова-збирача, перевіреним і підчас проведення власних записів у Панагюриште, а також пізніше. Як відомо, упродовж 1877-1878 рр. - часу боротьби за незалежність Болгарії, Дринов не припиняє фольклористичної діяльності і записує поблизу Софії у с. Драгалевці від виконавиці Катерини Божилової народну пісню - новотвір, у якій «з епічною силою оспівуються сучасні події, висловлюються сучасні народні почуття» (пісню було надруковано у пловдивській газеті «Марица» у 1878 р.). Як зазначав Дринов, пісня про визволення болгар цілком витримана в дусі юнацьких та гайдуцьких пісень, традиційні елементи тут тісно переплелися з живою дійсністю25. Поряд із сучасними записами, Дринов намагався простежити взаємозв'язки фольклору із давньою літературою, пояснити значення і вплив апокрифів на народну традицію.

За приклад проведення записів від найкращих майстрів-виконавців - основної вимоги та загальної практики збирацької діяльності на той час, він наводить досвід В. Караджича, який, як наголошує Дринов, «поганих співців зневажав, нехтуючи ними, і намагався записувати тільки від майстерних виконавців - як жінок, так і чоловіків», а згодом із цих записів «Караджич намагався оприлюднити тільки найкращі варіанти»26.

Варто зазначити, що основний недолік збірки болгарських народних пісень В. Качанов- ського (Памятники болгарского народного творчества. Вып. 1. СПб., 1882), разом із яким Дринов працював над словником болгарської мови, він вбачав саме у тому, що упорядник не звернув уваги на діалектні особливості пісень та не обрав кращих виконавців, через що склалося «досить викривлене», на думку Дринова, враження (так само, на його переконання, властиве й багатьом раніше виданим фольклорним збіркам) щодо начебто неправильної будови та відсутності віршованої форми в болгарських народних піснях. У збірнику В. Качановського було подано 52 пісні про Марка Королевича, а також прислів'я та приказки, опис народних звичаїв, авторські нотатки з приводу особливостей болгарської мови у XVII- XVIII ст. Надбанням збірника, вважав Дринов, було те, що він містив багато епічних пісень, записаних «у прилеглих до сербського племені болгарських областях», і наводив за приклад окремі епічні та історичні пісні та перекази, які пов'язував із історичними фактами (пісні про Момчила воєводу, царя Ясена, царя Шишмана, Марка Королевича та ін.), наголошуючи на важливості порівняльно-історичного вивчення південнослов'янського епосу.

З іменем Дринова пов'язано публікацію багатьох збірок болгарського фольклору, зокрема й однієї з найбільших - К. Шапкарева «Сборник от български народни умотворения» у восьми книгах (София, 1891-1894), що стало помітним явищем в історії слов'янської фольклористики27.

Не позбавлене до певної міри романтичних поглядів, що було ознакою часу, ставлення Дринова до фольклору визначалося - подібно ставленню реформатора сербської мови Вука Караджича - у першу чергу сприйняттям народної творчості як скарбниці народної мови, на яку необхідно спиратися при створені єдиної літературної мови. Як історик Дринов шукав у фольклорі відображення історії народу і наголошував, що саме поетична народна творчість, зокрема народний епос, може надавати неоціненні дані дослідникам. Сьогодні ми можемо стверджувати, що вся наукова діяльність Дринова як фольклориста і етнолога була підпорядкована головному завданню - дослідженню слов'янського, у першу чергу болгарського етногенезу28, та визначенню слов'янської, передусім, болгарської етно-національної ідентичності, на підставі проведення широких історико-порівняльних досліджень з позицій загальнослов'янської єдності29.

Сучасні дослідники життя і діяльності Дринова висловлюють думку, що на події у Болгарії він реагував значно гостріше, відгукувався на них у своїй широкій кореспонденції та у наукових публікаціях набагато частіше, ніж на російські, і, так би мовити, завжди «тримав руку на пульсі Болгарії». Все, що відбувалося на його далекій батьківщині, не просто цікавило Дринова, але й безпосередньо впливало на життєві та творчі плани, настрій та працездатність30. Така зануреність у болгаристичну проблематику знаходила втілення у всіх сферах його наукової і громадської діяльності. Щороку з-під його пера з'являлися статті, огляди, рецензії, ним було прочитано чимало доповідей з історії, мовознавства, етнографії, фольклористики південних слов'ян, було зроблено багато виступів на захистах дисертацій, до нього постійно звертаються із листами колеги та учні, яких він усіляко підтримує, він перебуває у центрі науково-організаційної роботи (з приводу скликання археологічного та славістичного з'їздів і т. п.).

Широта поставлених проблем цілком знаходилися у річищі славістики кінця XIX - початку XX ст., комплексної історико-філологічної науки, що займалася переважно генетичними особливостями слов'янських мов і діалектів, історичним розвитком мови, проблемами походження та діалектної основи церковнослов'янської мови, етногенезом слов'ян та етногенетичними зв'язками слов'янських мов із іншими індоєвропейськими. Дринову, як і багатьом визначним славістам того часу - передусім у цій плеяді треба назвати визначного хорватського славіста, колеги і кореспондента Дринова, В. Ягича (1838-1923), його однолітка, якого Дринов пропонував у почесні члени Харківського університету, і якому, до речі, належать слова «нашою гордістю є етнографія», - була притаманна така комплексність і міждисциплінарність наукової діяльності, у якій етнофольклорні дослідження посідали важливе місце. До речі, якщо знову звернутися до постаті Ягича, то не лише його власними нахилами та уподобаннями були покликані такі слова, які він висловив у листі до К. Студинського (від 18 вересня 1909 р.) : «... я кажу, що нашою гордістю є етнографія», «я не обмежую філології лише граматикою й словниками, а зараховую сюди і літературу, й історію, й етнографію. Можливо, це будуть критикувати, але я інакше не міг. Адже я належу до старої генерації, трохи ідеалістичної, й коли хочете, навіть романтичнішої, ніж сьогоднішня. Зараз лишилося вже мало славістів, тільки богемісти, русисти і т. д. «31. Ці слова звучать сьогодні так само актуально, як і на початку минулого століття.

У цьому ж розрізі видається штучним розмежовувати етнографічні та фольклористичні аспекти наукових інтересів Марина Дринова, прийнятне хіба що формально з метою глибшого історіографічного окреслення його доробку та всебічного охвату сфери інтересів. Ще Б. М. Ляпунов підкреслював, що «обидві дисертації нашого поважного славіста є настільними книгами не лише слов'янських істориків, але й славістів у найширшому сенсі», а В. П. Бузескул пізніше наголошував, що професор Дринов «винятковим чином поєднував у собі історика і філолога», закликаючи, що саме це «особливо ми мусимо цінувати»32. Як відомо, у 1874 р. Дринов був опонентом докторської дисертації О. Потебні із суто мовознавчої теми «Записки о русской грамматике», в той час як О. Потебня, якому належать слова, що «в особі М. С. Дринова наш факультет одержав потужну вчену силу», роком раніше, при зарахуванні Дринова на кафедру слов'янської філології, надав офіційний відгук на його магістерську дисертацію («Заселение Балканского полуострова славянами», 1872), а також інші історичні праці («Поглед връх происхождението на българский народ й началото на българската история», 1869; «Исторически преглед на Българскати църква от самото й начало и до днес», 1869). І це було цілком закономірним, оскільки предметом досліджень Дринова були слов'янські народи, у першу чергу - південнослов'янські, а в центрі уваги - болгари.

У представленій у 1890 р. на VIII Археологічному з'їзді доповіді «Сказание о Святогоре и Земной Тяге в южнославянской народной словесности» дослідник звертає увагу на перекази про Марка Королевича, «записані в місцевості, де слов'янство здавна і дуже близько стикається з грецьким світом», порівнює їх із російськими сказаннями про Святогора і наводить болгарські паралелі до цього епічного сюжету. «Близькість цих пам'яток до російських переказів не може тепер нікого здивувати, - каже Дринов, - після досліджень Потебні, Халанського та іншіх вчених, що відкрили дивовижну подібність словесності східних і південних слов'ян»33. Зауважимо, що і сьогодні дослідження «очевидно текстологічно схожих» російських билин та македонських юнацьких пісень34 є одним із пріоритетних завдань слов'янської фольклористики і мовознавства загалом.

Іншою працею, яка, як вважає Цв. Романська, мала важливе значення для розвитку болгарської фольклористики, було дослідження Дринова «Медно (бъкарно) гумно, меден ток в словенските и гречки умотворения»35. Передумовою для написання статті стало повідомлення у болгарській пресі, що у Прилепському полі між річками Чорною (Църна) і Блато, біля села Чепігово було знайдено поле, яке мало назву бъкарно гумно - мідний тік. Цим повідомленням зацікавилися «деякі пропагандисти у Македонії» і, вбачаючи у назві спадок «давніх сербів», намагалися надати факту політичного значення. Натомість Дри- нов, заперечуючи участь людини у появі мідного току в давні часи, висловив існування міфологічного підґрунтя такої назви та пов'язаних із нею переказів, навів широкий порівняльний матеріал із різних слов'янських традицій. Він вважає, що таке місце мало сакральне значення, інша назва поля була Овче поле, і пов'язувалося воно з місцями уявних бойовищ міфічних істот. Широко застосовуючи порівняльний матеріал, автор намагається довести, що перекази, пов'язані із «мідним током» як топонімом Прилепського поля, яке вважається південною межею Старої Сербії, мають загалом загальнослов'янський характер і відомі також поза слов'янським світом36.

Подібно до того, як Дринов, висвітлюючи мовні питання, завжди спирався на історичні дані, засвідчуючи свою чудову обізнаність із середньовічними пам'ятками слов'янської писемності, при розгляді історичних проблем він головну увагу приділяв сюжетам із історії болгарської літератури та книгодрукування, обґрунтовуючи раніше висунуту ним думку про другу половину XVIII ст. як період національно-культурного відродження Болгарії. Ці погляди простежуються у його статтях та рецензіях, котрі висвітлюють етнічний склад, звичаї й обряди населення Болгарії та суміжних областей, і чимало з яких «здобули самостійне наукове значення»37. Водночас лінгвістичні дані, фольклорні та етнографічні джерела (слов'янська міфологія, зокрема вірування у провісниць долі, сюжети про міфічних істот - віл та самодів, слов'янський пантеон, різножанровий фольклорний матеріал, дані топоніміки тощо), які Дринов-історик залучає до своїх досліджень найчастіше глобальних тем, підпорядковуються ним для утворення узагальненої історичної концепції та власного погляду на проблеми слов'янського, у першу чергу болгарського етногенезу, а також висвітлення питань етнокультури болгарських колоністів на теренах України.

Безперечно, з позицій сучасності не буде коректним зауважувати певні слабкості чи упередження у поглядах видатних славістів останньої чверті XIX - початку XX ст., зокрема й у поглядах М. Дринова. Представники різних шкіл та напрямів того часу висловлюють схожі погляди щодо окремих слов'янських народів та їхніх мов. Так, непослідовним у визначенні етнонаціональних чинників слов'янського ентитету був учень В. І. Ламансько- го професор Київського університету Т Д. Флоринський - славіст, як і М. Дринов, широкого профілю. Визнаючи етнічну окремішність чехів, словаків, словенців, поляків, а також кашубів, Флоринський вважав «одним південнослов'янським народом» сербів і хорватів, а македонців, з «власне болгарами», відносив до болгар, тоді як білорусів і українців вважав «різновидами східної, або російської групи», підкреслюючи, що східна гілка слов'янства становить «один народ російський». Флоринський не визнавав саму етноназву «українці» та «Україна», вважаючи її штучною, в якій «відсутній етнографічний чинник» (до речі, і сам Ламанський «штучною та смішною» вважав російську літературну мову). Саме в українському питанні виявилася певна обмеженість та реакційність поглядів Т. Д. Флоринського, який звинувачував політичні та літературні громади Галичини у проведенні ідеї «мовної, культурної та політичної окремішності малоросів», про що йдеться в його праці «Малоруська мова і `українсько-руський' літературний сепаратизм» (Спб., 1900) 38.

Щодо «македонського питання» погляди П. Флоринського і М. Дринова збігалися. Сьогодні зрозуміло, зауважує Б. Ристовський, що Дринов як болгарин, розглядав Македонію, як «класичну болгарську країну»39. Водночас Флоринський також ніколи не відходив від традиційного потрактування «македонських слов'ян як різновиду болгарського народу», македонської мови як південно-західної говірки, яка, разом із іншими діалектами, визначає «строкатість болгарських говірок». Разом із тим, пізніше, визнаючи недостатність вивчення цієї проблеми, Флоринський виступив за необхідність «всебічного, докладного та об'єктивного вивчення етнографії Македонії», підкреслюючи, «що більш точне визначення ступеня близькості та взаємної спорідненості слов'янських мов, а також строго наукова класифікація слов'янських мов та говірок - ще є невирішеною та дуже вагомою проблемою слов'янської філології»40.

Ці слова Флоринський наводить у своїй праці «Славянское племя. Статистикоэтнографический обзор современного славянства (с приложением двух этнографических карт) «, виданої у Києві 1907 р. Ми схильні вважати, що одним із факторів, що вплинув на розширення його поглядів, були, зокрема, листи та праці молодого К. Мисиркова - також кореспондента М. Дринова. Не маючи можливості спинитися тут докладніше на цій темі, зауважимо, що за десять років до того, як Мисирков виголосив на засіданні Етнографічного відділу Географічного Товариства (під головуванням В. І. Ламанського) свою доповідь про моравську говірку, а саме 11 грудня 1887 р. на засіданні цього ж поважного наукового зібрання під головуванням того ж В. І. Ламанського було заслухано реферат П. Драганова «Относительно изучения современной Македонии в этнографическом, статистическом и диалектологическом освещении»41. Петар Драганов - колишній учень М. Дринова, який, закінчуючи навчання у Петербурзі, слухав його лекції у Xаркові у 1880-1882 рр. На жаль, із Драгановим у Дринова дружні відносини, на відміну від, приміром, іншого його учня Д. Матова, не склалися, і він у подальшому не підтримував із ним жодних стосунків, попри те, що П. Драганов став істориком і філологом й після закінчення університету займався сюжетами, близькими Дринову, - історією і культурою південнослов'янського середньовіччя42. Але не тільки цим. Серед наукових праць та рукописів П. Драганова, чимало з яких не втратили до сьогодні своєї значущості43 (серед них і його виступи проти фальсифікацій Верковича та «дифірамбів на його честь у болгарській літературі» з приводу «жахливих ведпраця під назвою «Македонско-славянский сборник» (Вып. 1. СПб., 1894).

Повернувшись 1887 р. із Солонік до Петербурга, Драганов потрапляє у коло широкої дискусії, яка точилася на той час навколо збірки І. С. Ястребова «Обычаи и песни турецких сербов в Призрене, Ипеке, Мораве и Дибре» (СПб., 1886), участь у якій М. Дринова, який виступав як «переконаний захисник болгарської Македонії, проти фальсифікацій сербської науки»44, як відомо, була надзвичайно активною. Зокрема, у другій частині своєї статті «Несколько слов об языке, народних песнях и обычаях дебрских славян» («Заметки об обычаях и обрядних песнях») Дринов детально зупиняється на аналізі сімейного свята «слава», підкреслюючи, що поширене воно не лише, як вважає Ястребов, у сербів, повторивши за Мі- лошем Мілоєвичем гасло «где) е слава, ту) е и Србин», але «у всех православных христиан Европы, между которыми вся разница относительно этого обычая заключается в большей или меньшей сохранности его, да в некоторых чисто внешних особенностях»45. У болгар, зауважує Дринов, існує декілька різновидів цього свята, побутує також чимало інших традиційних свят, як сімейних, так і календарних, подібних до тих, що наводить Ястребов, відтак вони ближчі, на його думку, до загальноболгарських, аніж до сербських.

Серед низки праць з цієї проблеми була, зокрема, стаття Дринова «Несколько поправок к этнографическому очерку г. Драганова» (Известия С. -Петербургского славянского благотв. общества, 1888, № 6-7). Водночас реферат П. Драганова був високо оцінений російським науковим товариством - авторові було присуджено срібну медаль «за наукові результати у вивчені Македонії і македонців»46.

М. Дринов неодноразово повертається до проблеми Македонії, про що говорить і сам у листі до Б. М. Ляпунова від 9 березня 1902 р., висловлюючи свою зацікавленість працею Мисиркова про Марка Королевича47. У квітні 1902 р. К. Мисирков надіслав Дринову свою статтю на відгук48, з приводу якої Дринов зауважує: «Я сам когда-то очень много занимался историею Марко, его отца Влъкашина, дяди Углеши и пр., - пише Дринов, - и пришел к выводам относительно их исторической деятельности, выводам, которые и высказал отчасти на диспуте М. Г Халанского и немного полнее в одной статье («О некоторых болгарских книжарах XVIII века»), напечатанной в юбилейном сборнике «Славянской беседы» в Софии 1895 г. С этого времени неоднократно помышлял заняться более обстоятельным развитием этих своих взглядов и т. п., но до сих пор не мог этого сделать, да и вряд ли сделаю когда-нибудь. Тем с большею охотою я бы прочел статью г Ми- сиркова. Но должен предупредить, что если он пожелает получить от меня мотивированный отзыв об этом своем труде, то я не скоро могу доставить таковой, так как составление его потребует больших справок»49. На жаль, такої праці він вже не встиг зробити.

Цінним назвав П. Дінеков внесок Дринова у фольклористику, попри те, що вона не була основним предметом його наукової уваги50. Дринов завжди поєднував історичні і філологічні інтереси та залишався «традиційним» славістом. Вужча спеціалізація, а відтак і фундаментальні праці узагальнюючого характеру, навряд чи були сенсом його життя, у якому він у першу чергу був громадянином. Такі наукові завдання стояли вже перед наступними поколіннями.

Литература

Шумада, Н. С. Українсько-болгарські фольклористичні зв'язки. К. : Вид-во АН Укр. РСР, 1963, с. 122.

Горина, Л. В. Марин Дринов - историк и общественный деятель. М. : Изд-во МГУ, 1986, с. 6.

Там же.

Слов'янська фольклористика: Нариси розвитку. Матеріали. К. : Наукова думка, 1988, с. 225.

Ильчук, И. Деятельность М. С. Дринова в Харьковском университете. - Изследвания в чест на Марин С. Дринов. С. : Изд. на БАН, 196о, с. 98.

Шумада, Н. С. Нав. праця, с. 132.

Ильчук, И. Нав. праця, с. 90.

Слов'янська фольклористика..., с. 227.

Фрадкин, В. М. С. Дринов и фолклористко-етнографската дейност на Харковското историкофилологическо дружество // Българска етнография, 3, 1978, № 3-4, с. 142.

Фрадкин, В. Нав. праця, c. 147.

Горбань, І. Фольклор і фольклористика болгар в Україні. Львів: Ін-т народознавства НАН України, 2004, c. 54.

Лаптева, Л. П. Развитие славяноведения в России с 90-х годов ХІХ в. по 1917 г. - В: История на славистиката от края на ХІХ и началото на ХХ век. С. : Изд. на БАН, 1981, с. 36.

Там само, с. 37.

Романска, Цв. Марин Дринов като етнограф и фольклорист // Изследвания в чест на Марин С. Дринов. С. : Изд. на БАН, 1960, с. 146.

Шумада, Н. С. Творческое сотрудничество М. Дринова с украинскими учеными в области фольклористики // Дриновские чтения, посвященные 150-летию со дня рождения М. Дринова. Х., 1988.

Шумада, Н. С. Фольклористична діяльність М. С. Дринова на Україні // Народна творчість та етнографія. - 1964. - № 1. - С. 54.

Шумада, Н. С. Українсько-болгарські фольклористичні зв'язки, с. 134.

Там само, с. 122.

Славяноведение в дореволюционной России. М. : Наука, 1979, с. 146.

Шумада, Н. С. Українсько-болгарські фольклористичны зв'язки, с. 124.

Романска, Цв. Марин Дринов като етнограф и фолклорист, с. 163.

Там само, с. 163.

Горина, Л. В. Нав. праця, с. 61.

Слов'янська фольклористика, с. 224.

Шумада, Н. С. Українсько-болгарські фольклористичні зв'язки..., с. 129.

Романска, Цв. Нав. праця, с. 165.

28Микитенко, О. Шапкарев Кузман. - Художня культура західних і південних слов'ян (ХІХ - початок ХХ ст.) : Енциклопедичний словник. К. : ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України, 2006, с. 43.

Етнография на България. Т. 1. С. : Изд. на БАН, 1980, с. 134.

Там само, с. 133.

Горина, Л. В. Нав. праця, с. 50.

У півстолітніх змаганнях: Вибрані листи до Кирила Студинського (1891-1941). К. : Наукова думка, 1993, с. 224.

Горина, Л. В. Нав. праця, с. 126.

Шумада, Н. С. Фольклористична діяльність М. С. Дринова на Україні..., с. 54.

Бібліографію питання див. : Мартынов В. В. Святогор - былинная ипостась Перуна // Philologia slavka: К 70-летию академика Н. И. Толстого / Ин-т славяноведения и балканистики РАН. М. : Наука, 1993, с. 91-101.

Романска, Цв. Нав. праця, с. 157.

Там само, с. 157.

Славяноведение в дореволюционной России, с. 149.

Микитенко, О. О. Рукописи Крсте Місіркова в архівосховищах Києва та Одеси як джерело славістичних досліджень // Делото на Крсте Мисирков: Зб. од мегународниот научен собир. Т. 1. Ско^е, 2005, с. 15.

Ристовски, Б. Петар Драганов // Македонка и Македонците. Македонско-словенски збор- ник. 1. Ско^е: МАНУ, 2009, с. 15. (Пор. слова Дринова у рецензії на збірник Ястребова: «Новейшие сравнительные изучения болгарских и сербских песен о Марке Кралевиче привели к выводам, что колыбель их следует искать не в Сербии, а в той стране, в которой протекала большая часть жизни Марка и которая всегда, начиная с ІХ века, называлась болгарскою страною, как она называется и теперь... «) (цит. за: Романска, Цв. Нав. праця, с. 159).

Див. Микитенко, О. О. Нав. праця, с. 116.

Ристовски, Б. Нав. праця, с. 33.

Горина, Л. В. Нав. праця, с. 124.

Славяноведение в дореволюционной России, с. 144.

Романска, Цв. Нав. праця, с. 151.

Цит за: Романска, Цв. Нав. праця, с. 154.

Ристовски, Б. Нав. праця, с. 33.

Йдеться про дипломну роботу К. Мисиркова «До питаня про народність та причини популярності македонського короля Марка», захищену у квітні 1902 р. у Петербурзі. У 1901-1902 рр. Місірков слухає лекції Б. М. Ляпунова на історико-філологічному факультеті Новоросійського університету.

Горина, Л. В. Нав. праця, с. 57.

Никитин, С. А. Переписка М. С. Дринова с русскими учеными // Изследвания в чест на Марин С. Дринов. С. : Изд. на БАН, 1960, с. 214.

Динеков, П. Български фолклор. С. : Български писател, 1959, с. 104.

фольклористична діяльність дринов

Размещено на Allbest.ru