Т. Шевченко як дослідник Пересопницького Євангелія

Размещено на http://www.allbest.ru/

Т. Шевченко як дослідник Пересопницького Євангелія

У статті висвітлено один із епізодів біографії Т.Г. Шевченка - його працю у складі Київської археографічної комісії, завдяки роботі в якій у Переяславі він ознайомився з унікальною рукописною пам'яткою середини ХУІ ст. - Пересопницьким Євангелієм.

Свідомі українці справедливо поціновують Тараса Шевченка як великого патріота, геніального поета, одного з найбільших будителів народу. І справді, майже кожна сторінка "Кобзаря" - це палкий заклик любити свій народ і край, це пророцький осуд усякої неправди і неволі. Рішучий осуд насильства, релігійного лицемірства і соціальної несправедливості ставлять Тараса Шевченка на один рівень зі старозавітними пророками.

Питання Шевченкового ставлення до Біблії висвітлювали українські критики і шевченкознавці не раз. Серед дослідників літератури, які простежили цю тему - І. Франко, М. Грушевський, Д. Чижевський, Л. Білецький та ін. [3, с. 23]. Аналізуючи й переосмислюючи життя Шевченка, його мемуарну літературу, поетичні твори, малярство, вони намагалися висвітлити відносини українського поета до Святого Письма, пояснити його релігійне мислення й світогляд. Цій темі свого часу присвятив фундаментальне дослідження митрополит Іларіон (Іван Огієнко) - один із найглибших знавців життя та творчості Шевченка. В одному із досліджень Шевченкової творчості митрополит Іларіон писав:

“Так, Шевченко був проповідником і вмів ним бути. Він постійно навчав так, ніби говорив в церкві. Більшість Шевченкової науки можна повторювати в церкві на проповідях, так ніби цитати з якогось церковного твору. І треба тільки жаліти, що українське духовенство так рідко цитує “Кобзаря” - для проповідей з нього можна брати обома руками! До цього ще додам, що Шевченко, як проповідник і оборонець правди Божої, був усе життя послідовний і незмінний. І за свою оборону правди божої і життя своє віддав!”

Вихований змалку як християнин - у родині, де грамотний батько щонеділі читав Четьї - Мінеї - церковно-релігійні збірники розповідей про життя християнських святих та повчання, які були укладені таким чином, щоб кожну частину можна було читати певного дня року, а в дяківській школі, де як основні тексти вивчалися Часословець і Псалтир, якого малий Шевченко знав напам'ять, бо ж у молодих літах часто читав його по покійниках - Тарас Шевченко був, безперечно, глибоко релігійною людиною [4, с. 18]. Знав він грунтовно і “Требник” Петра Могили [13, с. 56].

Згодом, коли за плечима Шевченка був певний життєвий досвід, відбулося глибше усвідомлення християнських ідей. Навчаючись в Академії мистецтв у Петербурзі, художник поглиблено студіював Біблію, яка, судячи з листів, “Щоденника” та інших матеріалів, стала для Шевченка настільною книгою. Це обумовлювалося не лише відповідним православно-релігійним вихованням у дитинстві, а й також навчанням в Академії мистецтв, де слухачів орієнтували на використання сюжетів з біблійної історії.

Цікавим є факт знайомства Т. Г. Шевченка з унікальним рукописом ХУІ ст. - Пересопницьким Євангелієм, феномен якого полягає в тому, що воно є високохудожнім синтезом літературного та малярського мистецтва. Грунтовно опрацювавши текст Пересопницького Євангелія, Іван Франко назвав його одним із перших взірцевих прикладів літературного перекладу зі старослов'янської тогочасною українською побутовою мовою: «Важне з язикового погляду особливо так зване Пересопницьке Євангеліє, перекладене Михайлом Василевичем, сином протопопа Сяніцького (1556 - 1561) на щиро народну руську мову, або, як каже перекладач, «из языка блъгарскаго на мову рускую для лепшого вырозумленя люду христіанского посполитого» [10, с. 222-223].

Зацікавленість Шевченка вітчизняними старожитностями мала значною мірою професійний характер: протягом двох років він був штатним працівником Київської тимчасової комісії для розгляду давніх актів (скорочено Київська археографічна комісія), яка згодом перетворилась на постійну і опинилась в руках людей, відданих науці - М. Костомаров, М. Максимович, П. Куліш, М. Іванишев, І. Каманін, О. Левицький та інші.

Отримавши відпускну з кріпацької неволі з травня 1838 р. по березень 1845 р. Тарас Шевченко навчався в Петербурзькій академії мистецтв на правах «стороннього» учня. На відміну від учнів - академістів, яких утримувала Академія, «сторонні» мали самі заробляти собі на хліб. Він наполегливо і натхненно вчився й згодом його роботи дістали високу оцінку та почали демонструватися на академічних виставках. За окремі свої роботи Шевченко тричі був нагороджений срібними медалями.

Після закінчення навчання Рада Академії мистецтв 22 березня 1845 р. надала

Т. Шевченку звання «некласного художника», що пізніше дало йому підстави оформити свої стосунки з Київською археографічною комісією під керівництвом Миколи Еверестовича Писарєва при канцелярії Київського генерал-губернатора Дмитра Гавриловича Бібікова. З 1845 року до обов'язків її членів увійшло й виявлення та дослідження археологічних пам'яток, відбувалося виявлення і збір документів у давніх монастирях, храмах, замках, приватних колекціях та ін. Зібрані комісією безцінні духовні скарби лягли в основу створеного у 1852 році Київського центрального архіву давніх актів. Зусиллями Київської археографічної комісії було опубліковано цілу низку важливих документів з історії України ХІУ - ХУІІІ ст.

Для потреб комісії виділялися кошти, а головним її завданням було віднайдення та вивчення пам'яток «руської старовини» у Київській, Подільській та Волинській губерніях. Таке завдання, щоправда, мало чітко виражений ідеологічний характер і цілком узгоджувалося з тодішньою імперською політикою російського уряду. Адже в той час у губерніях, котрі входили до складу Київського генерал-губернаторства, панівною верствою залишалася польська католицька шляхта. Вона розглядала Правобережну

Україну як територію свого домінуючого впливу. Російські ж ідеологічні структури, в тому числі й Київська археографічна комісія, мали на меті довести претензії Росії на цю територію, утвердити думку, що тут споконвіку домінувала «руська», власне російська, народність і супутнє їй православ'я. Тим самим заперечувалося право польської шляхти на цю територію.

Однак, незважаючи на російську імперську спрямованість, діяльність Київської археографічної комісії в багатьох моментах виявилася позитивною для українців. Матеріали, що збиралися членами комісії, мали часто не стільки проросійський, скільки проукраїнський характер. Відповідно, новочасний український національний рух, який переживав період свого становлення, отримав у її особі непоганого союзника. Це був один з небагатьох випадків, коли російські структури працювали (принаймні частково) на українську ідею [6, с. 91].

У 1845 - 1847 рр. співробітником Київської археографічної комісії був Тарас Шевченко, якого відряджали до різних губерній, де він не тільки робив замальовки історичних місць, а й збирав та записував історичні пісні, легенди, перекази та оповідання, мав доступ до документів з історії України ХІУ - ХУІІІ століть, описував унікальні пам'ятки матеріальної культури, частина яких втрачена назавжди [2, с. 100]. Повертаючись із заслання в 1857 році, Тарас Шевченко записав у щоденнику 13 серпня: «Я люблю археологию. Я уважаю людей, посвятивших себя этой таинственной материи истории». Ці слова сказані не випадково. Крізь усе життя Тарас Шевченко проніс глибоку любов і пошану до старовини. Це не було зацікавлення меломана, що знічев' я шукає розваги у стародавніх раритетах. Зайняття археологією було для поета насущною ідеологічною потребою. В залишках минувшини шукав він не тільки теми натхнення, а й відповідь на пекучі проблеми дійсності. Історія України була для нього історією героїчної боротьби народу проти соціального і національного гноблення, за свої людські права та свободу.

Варто зауважити, що для комісії Шевченко був дуже цінною людиною: він міг не тільки нотувати пам'ятки або описувати їх, а й змальовувати їх. Потрібно врахувати, що малювання на той час було єдиним способом наочної фіксації - адже фотографія з'явилася значно пізніше [1, с. 237]. Як геніальний митець, він умів передати свої відчуття і словом, і фарбами. Цей період відзначається розквітом творчих сил митця, створенням шедеврів поетичних і малярських. То була найщасливіша пора в житті Шевченка, про яку він часто згадував на засланні. Ніби сама доля дала можливість Тарасу Григоровичу побувати в різних куточках України, надивитися на рідний край, відчути красу, велич і щедрість українського народу [2, с. 82].

Уперше до Переяслава Шевченко прибув у середині серпня 1845 р. та зупинився у свого давнього друга Андрія Осиповича Козачковського -- корінного переяславця, сина ректора місцевої семінарії, який спочатку навчався в цій семінарії, а потім закінчив у Петербурзі медико-хірургічну академію. Козачковський був людиною високих моральних прикмет, українським патріотом і дуже цікавився народною поезією. Він познайомився із Тарасом Шевченком іще на початку 1842 року в Петербурзі, повернувшись із подорожі навколо світу. Покинувши тоді посаду лікаря російського флоту, він від 1844 року був міським лікарем у Переяславі. Обидва приятелі чекали приїзду професора О. Бодянського, з яким Шевченко ще весною умовився з'їхатися у Козачковського [5, с. 134].

Можливо, як близький приятель Шевченка, Осип Бодянський і скерував до Переяслава новопризначеного художника Київської археографічної комісії, бо знав, що Шевченко зацікавиться унікальним рукописним Євангелієм із Пересопниці, що на той час зберігалося в Переяславській духовній семінарії, яку свого часу закінчив О. Бодянський. Як відомо, саме завдяки зусиллям О. Бодянського, видатного українського та російського філолога-славіста і педагога, який послідовно обстоював самостійність української мови та літератури, ця пам'ятка була опублікована у науковому журналі. Професор О. Бодянський в «Журнале Министерства народного просвещения» за 1838 р. помістив повідомлення про Пересопницьке Євангеліє у формі доповідної на ім'я міністра освіти, яке стало першим описом пам'ятки і першим друкованим словом про цю пам'ятку в науковій літературі.

У Козачковського Шевченко пробув до двох тижнів. За цей час поет позна-йомився з містом, його околицями, змалював Покровську, Михайлівську церкви, Вознесенський собор та інші пам'ятки.

«Сам же город Переяслав, как и вообще города, издали кажется в тумане, но над городом из тумана выходила белая осьмиугольная башня, увенчанная готическим зеленым куполом с золотою главою. Это соборный храм прекрасной, грациозной, полурококо, полувизантийской архитектуры, воздвигнутый знаменитым анафемой Иваном Мазепою в 1690 году» [12, с. 17].

Виконуючи завдання Київської археографічної комісії, Шевченко зацікавився старими книгами, що знаходилися в бібліотеці Переяславської семінарії. Серед них було й Пересопницьке Євангеліє. Судячи з усього, пам' ятка справила на поета сильне враження і тому він залишив про неї запис у своїх археографічних нотатках. Ось зміст цього запису:

«В скромной семинарськой библиотеке хранится два Евангелия, писаны на пергамени изящными славянскими буквами, чернилом и киноварью -- с прекрасными разноцветными рисунками по золоту. Первое писано в 7053 году... Второе Евангелие, также на пергамени, изящнее и роскошнее первого, писано малороссийским наречием [1556] года, с надписью на краях первых листов...»

Далі наводився дарчий запис гетьмана Івана Мазепи, який передав книгу Переяславській єпархії:

«Сіе Евангеліе прислано и дано отъ Ясновельможного Его милости пана, пана Іоана Мазепы, войскъ его царського пресвЪтлаго величества запорозкихъ, обоихъ сторонъ Днипра Гетмана, и славного чина Святого Апостола Андрея кавалера до престола Переясловского епископского, который отъ его жъ милости созданъ отъновленъ, и драгоценными утварьми украшенъ при преосвященномъ епископи Захаріи Корниловычироку [1701] апреля [17] день».

«Ето Евангелие, - далі вказував Т. Шевченко, - подробно описано г. Бодянским в «Журнале Министерства народного просвещ[ения]»№5, 1836года, м. май» [13, с. 215].

Із наведеного запису видно, що Шевченко знав про існування цієї пам' ятки з опису Бодянського, з яким він особисто знався. Очевидно, саме О. Бодянський звернув увагу Шевченка на Пересопницьке Євангеліє. Адже недаремно в своїх археографічних нотатках письменник посилається на статтю цього вченого в «Журнале министерства народного просвещения». Бодянский знав, що ця пам'ятка знаходиться в Переяславській семінарії і що вона може викликати зацікавленість Кобзаря.

Звісно, жанр археографічних нотаток не передбачав глибокий і всебічний опис пам' ятки. Та й сам Тарас Шевченко не був спеціалістом у сфері археографії. Однак цікаво знати, на які моменти він звернув увагу.

Письменник передусім вказав на естетичну цінність Пересопницького Євангелія, на те, що воно зроблено мистецьки, естетично витончено і є «розкішним». Дійсно, естетична вартість пам'ятки надзвичайно висока.

Друге, на що звернув увагу Шевченко, це те, що пам'ятка написана «мало-російським наріччям», тобто українською мовою. Як відомо, Пересопницьке Євангеліє було одним із перших пам' яток офіційної книжності, написаних цією мовою. Певно, Шевченко не випадково зауважив, що Євангеліє писане «малороссийским наречием». Він, попри деякі нюанси, був прихильником широкого використання розмовної української мови, піднесення її на рівень елітарний. Шевченко перший у нас глибоко зрозумів вагу літературної мови в письменстві, і тому творив її, пильнуючи, щоб була вона якнайкращою. Пишучи, Шевченко завжди мав на увазі, що його читає чи слухає звичайний селянин, а на нього він хотів конче вплинути [7, с. 10]. Тому для Шевченка Пересопницьке Євангеліє як пам' ятка української писемності становило велику цінність.

І, нарешті, варто звернути увагу на те, що письменник у своїх археографічних нотатках наводить повністю дарчий запис Мазепи. Можна, щоправда, це списати на те, що даний запис знаходився на початку книги і впадав у вічі. Однак, на думку П. Кралюка, справа не лише в цьому. Шевченко загалом обережно ставився до постаті Івана Мазепи, практично ніде у своїх творах не згадував цю історичну особу. Та все ж він знав про меценатську діяльність цього опального гетьмана, якого проклинала Російська православна церква. І тому, можливо, спеціально звернув увагу в своїх археографічних нотатках на меценатство Івана Мазепи, тим самим підкреслюючи позитивний образ українського гетьмана-мецената.

По-своєму символічно, що свою офіційну роботу в Київській археографічній комісії Шевченко фактично почав з вивчення Пересопницького Євангелія. І хоча дослідження ним цієї пам'ятки не було вичерпним, все-таки поет зумів звернути увагу на її важливі моменти [6, с. 94].

Підсумовуючи все вищевикладене, можемо констатувати, що не тільки творчість Т. Шевченка, а й численні матеріали свідчать про те, що він був людиною багатогранною. Беручи до уваги всю світову літературу, важко знайти серед письменників другу подібну постать, що пройшла б такий же винятковий життєвий шлях: що вийшла б із самих низів і досягла б найбільшого злету творчого генія, що з прожитих 47 років життя була б лише десять років на волі, що була б одночасно геніальним поетом, прозаїком, драматургом, малярем, чудовим різьбярем, співаком, редактором, а головне, що могла б так глибоко відбити думки, життя і мрії свого народу, як це зробив геніальний Тарас Шевченко, ставши письменником світової слави [11, с. 114]. Феномен Шевченка відбиває нашу національну природу, наше світосприймання, наше минуле і нашу надію на майбутнє. Він символізує Душу українського народу, втілює його гідність, дух і пам'ять.

Джерела та література

археографічний релігійний пам'ятка

1.Брайчевський М. Тарас Шевченко й історико-культурна спадщина українськогонароду // ЗНТ ім. Шевченка. Світи Тараса Шевченка: збірник статей до 175-річчя з дня народження поета / ред. Л. М. Л.Залеська Онишкевич, Л. Рудницький, Б. Певний, Т. Гунчак. - Нью-Йорк, 1991. - С. 237- 246.

2.Вічний як народ: Сторінки до біографії Т. Г.Шевченка: Навч. посібник / Автори-упорядники О. І. Руденко, Н. Б. Петренко. - К.: Либідь, 1998. - 272 с.

3.Грицковян Я. Шевченко і Біблія // ЗНТ ім. Шевченка. Світи Тараса Шевченка:збірник статей до 175-річчя з дня народження поета / ред. Л. М. Л.Залеська Онишкевич, Л. Рудницький, Б. Певний, Т. Гунчак. - Нью-Йорк, 1991. - С. 23 - 29.

4.Жулинський М. Слово і доля: Навч. посібн. - К.: Видавництво А.С.К., 2006. - 640 с.

5.Зайцев П. І. Життя Тараса Шевченка / Вид. підгот., іл. упоряд. та прокоментував Ю. Іванченко; Передм. В. Шевчука. - К.: Мистецтво, 1994. - 352 с.: іл.

6.Кралюк П. Шевченко й Пересопницьке Євангеліє / П. Кралюк // Пересопницьке Євангеліє - видатна памПятка української національної культури: матеріали Всеукраїнської міждисциплінарної наукової конференції, присвяченої 450-річчю написання Пересопницького Євангелія / Упорядник П. М. Кралюк. - Ізяслав-Острог, 2011. - С. 88 - 95.

7.Митрополит Іларіон. Граматико-стилістичний словник Шевченкової мови. - Вінніпег, 1961. - 257 с.

8.Огієнко І. (Митрополит Іларіон). Тарас Шевченко / Упоряд., авт. передмови і коментарів М. С. Тимошик. - К.: Наша культура і наука, 2002. - 440 с., іл.

9.Сверстюк Є. Феномен Шевченка // ЗНТ ім. Шевченка. Світи Тараса Шевченка: збірник статей до 175-річчя з дня народження поета / ред. Л. М. Л.Залеська Онишкевич, Л. Рудницький, Б. Певний, Т. Гунчак. - Нью-Йорк, 1991. - С. 309- 324.

10.Франко І. Я. Історія української літератури. Часть перша: Від початків українського письменства до Івана Котляревського // Іван Франко. Зібрання творів: У 50 т. - Т. 40. - К.: Наукова думка, 1983. - 558 с.

Размещено на Allbest.ru