Українські князівсько-шляхетські роди у системі управління "українними" прикордонними містами/замками у ранній Новий час

Размещено на http://www.allbest.ru/

УКРАЇНСЬКІ КНЯЗІВСЬКО-ШЛЯХЕТСЬКІ РОДИ У СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ "УКРАЇННИМИ" ПРИКОРДОННИМИ МІСТАМИ/ЗАМКАМИ У РАННІЙ НОВИЙ ЧАС

А. Блануца

Анотація

У статті аналізується роль українських князів та шляхти в управлінні "українними" містами/замками у ранній Новий час.

Ключові слова: Велике князівство Литовське, міське самоврядування, князі, шляхта, міські урядники.

In the article the role of the Ukrainian princes and gentry is analysed in a management "ukrainnimi" cities/castles in early Modern time.

Keywords: Grand duchy of Lithuanian, city self-government, princes, gentry, city "uryadnyky".

Українські, а за ранньомодерною термінологію оригінальних документів побутувало визначення "українні", "окраїнні", прикордонні міста/замки складали важливу систему укріплень та оборони південних/"українних" рубежів Великого князівства Литовського (далі - ВКЛ) від часу входження українських земель до його складу й до середини XVI ст., коли вони були включені до новоствореної унійної держави - Речі Посполитої.

Прикордонні "українні" міста/замки у територіально-адміністративній та управлінській системі властей ВКЛ, окрім притаманних усім українським містам, мали свої специфічні, пов'язані насамперед з порубіжним статусом, ознаки. Вони входили у систему укріплень південних кордонів ВКЛ, яка складалася, власне, з двох оборонних ліній. Перша включала замки, такі як Канів, Черкаси, Звенигород, Брацлав та Вінницю, що проходили по Південній Київщині та Східному Поділлі. Сюди ж можна включити Чорнобильський та Овруцький замки. Канівський та Черкаський замки мали створити заслін татарським походам, що скеровувалися у напрямку до Вільни, столиці ВКЛ. Замки ж у Звенигороді, Брацлаві та Вінниці - унеможливити просування татар на Волинь і Червону Русь. Другу оборонну лінію складали замки в Острі, Любечі, Києві, Житомирі, Кременці, Луцьку та Володимирі. Проте і ці укріплення татари не раз долали на своєму шляху, а часто просто їх оминали, бо вони були менш вдало розташовані з точки зору географії татарських нападів Кулаковський П. Роль князя Костянтина Острозького в організації оборони південних рубежів Великого князівства Литовського у першій половині ХVІ ст. // Ukraina Lithuanica: студії з історії Великого князівства Литовського. - К., 2012. - Т. ІІ / у друці.. Тому ці замки більше відігравали роль порятунку населення навколишніх поселень під час чергових татарських вторгнень Ворончук І. О. Населення Волині в XVI - першій половині XVII ст.: родина, домогосподарство, демографічні чинники. - К., 2012. - С. 576-603..

Маючи важливе значення для центральної влади з огляду на постійну загрозу від кочовиків на південних кордонах ВКЛ литовські володарі намагалися вирішити проблему обороноздатності шляхом покладення таких функцій на місцеве населення. Така політика була результатом браку державних фінансів та ресурсів для здійснення широкомасштабних заходів оборони своїх кордонів. Тож неабияке значення у цих умовах набував інститут староства/намісництва у ВКЛ, особливо у прикордонних замках, тобто укріплених містах на українських землях ВКЛ, адже татарські походи та методичні вилазки досягали навіть і білоруських та литовських земель ВКЛ. Тому великі князі литовські призначали старостами чи намісниками впливових та здібних до воєнної справи у регіоні шляхтичів-адміністраторів, яким надавалися широкі повноваження на ввірених їм територіях, що прилягали до того чи іншого замку. Нерідко такими старостами були особи не лише шляхетського походження, а й князівського. До того ж багатьох з них дослідники пов'язують із першими козацькими ватажками Блануца А. Князівська родина Ружинських // Волонтер. - 2012. - №4; Ворончук І. Родовід князів Ружинських: відоме і невідоме (доповнення і уточнення за матеріалами гродських і земських актів Волині XVI - початку XVII ст.) // Минуле і сучасне Волині та Полісся. Збірник наукових праць. - Луцьк, 2004; Черкас Б. Остафій Дашкович - черкаський і канівський староста XVI ст. // Український історичний журнал. - 2002. - №1; Його ж. Один з перших козацьких "гетьманів" Семен Полозович. // Запорозька Старовина. - В. 3. - Запоріжжя, 2005; Його ж. Семен Полозович // Полководці Війська Запорозького. - Кн. 2. - К., 2004; Його ж. Черкас Б. Остафій Дашкович // Полководці Війська Запорозького. - Кн. 2. - К., 2004; Прикордонний староста Семен Полозович // Український історичний збірник. - К., Інститут історії України. - 2004. - Вип. 7; Яковлів А. Намісники, державці і старости господарського замку Черкаського в кінці XV і в XVI вв. - К., 1907; Його ж. Бунтъ черкасцевъ и каневцевъ въ 1536 году // Україна. - Рік 1-й. - Т. 1. - К., 1907..

Як вже зазначалося, на уряд старости/намісника призначалася особа шляхетського походження за рішенням великого князя литовського, яке оформлялося відповідним привілеєм. Кілька прикладів таких документів. Так, 23 грудня 1507 р. Сигізмунд І Старий видав у Мельнику привілей пану Федору Янушевичу на Володимирське староство з містечком Літовижем і монастирем Святого Спаса, а також всіма волостями в сумі одна тисяча золотих польських до живота Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 8 (1499-1514): Uzrasymp knyga 8. / Parenge A. Baliulis, R. Firkovicius, D. Antanavicius. - Vilnius, 1995. - Р. 243-244.. Через хворобу та передчасну смерть Ф. Янушевич протримався на даному уряді недовго, бо вже 26 травня 1508 р. великий князь литовський своїм привілеєм надав кн. Андрію Олександровичу Сангушку замок і місто Володимир з всіма волостями до сплати однієї тисячі золотих польських, сплативши спочатку таку суму дружині покійного пана Федора Янушевича LM 8. - Р. 256-257.. Так як Володимирський замок відносився до другої лінії оборони й був у більш безпечній зоні, тому місцеві намісники мусили з усіх замкових доходів сплачувати до господарської скарбниці певну грошову суму, що не практикувалося у замках першої оборонної лінії, де всі замкові прибутки йшли на забезпечення оборонних функцій.

Тож які повноваження отримував староста/намісник від верховного правителя ВКЛ щодо ввіреного йому замку й населення. По-перше, він був представником великого князя на місці, від імені володаря здійснював керівництво по обороні та життєдіяльності замку й навколишньої території, що до нього прилягала. Це виражається, зокрема, в наданні місцевому нобілітету землі й маєтностей за несення прикордонної служби. Документально такі дії зафіксовані у підтверджувальних документах великих князів литовських, якими вони засвідчували правочинність земельних пожалувань старост/намісників. Наприклад, 30 серпнем 1507 р. датований підтвердний лист Сигізмунда І Старого зем'янину Брацлавського повіту Семену Кішці на селища Ханів, Ошитків, Ошпекове, Пальчикове та озеро Удеч у Брацлавському повіті вічним правом. Підставою для підтвердження селищ стали надавчі листи Казимира та Олександра Ягеллончика, а також брацлавського намісника кн. Михайла Васильовича Чорторийського LM 8. - Р. 217.. 12 березня 1536 р. Сигізмунд І Старий своїм листом підтвердив Грицьку Олексієвичу право на володіння сільцем Новоселицею у Вінницькому повіті, записаного йому черкаським і канівським старостою Остафієм Дашковичем вічним правом РГАДА. - Ф. 389. - Оп. 1. - Ед. хр. 17. - Л. 612-613.. Очевидно, що у час, коли Грицько Олексієвич отримав указане село у власність Остафій Дашкович тимчасово поєднував уряди канівського і черкаського старости з вінницьким.

У 20-х роках XVI ст. активно фігурує в актах Литовської метрики овруцький намісник пан Михайло Халецький. Так, 10 жовтня 1522 р. він за наказом Сигізмунда І Старого надав Довмату Єремеєвичу пусту землю в Овруцькому повіті Lietuvos Metrika. Kn. 12 (1522-1529): Uzrasymp knyga 12. / Parenge D. Antanavicius ir A. Baliulis. - Vilnius, 2001. - Р. 158., а 7 жовтня 1524 р. також за наказом великого князя литовського надав овруцькому зем'янину Федку Омеляновичу Вешняку пусту землю і пусте Зенківське дворище в Овручі LM 12. - P. 333.. Розпорядчим листом від 16 вересня 1523 р. Сигізмунд І Старий наказував овруцькому наміснику ув' язати господарського слугу Федка Омеляновича у пусту путну Волненицьку землю і пусте дворище в Овручі LM 12. - P. 247-248.. Як бачимо, у цьому випадку на намісника покладалися функції виконання наказів та розпоряджень верховного правителя. князь замок намісник населення

Подібні розпорядження й накази великого князя литовського адресувалися й іншим старостам/намісникам. Наприклад, документально зафіксовані розпорядження Сигізмунда І Старого (Вільно. - 23.11.1522 р.) до чорнобильського намісника пана Михайла Павші з наказом надати Матвію Заморенку путного чоловіка Мартина Зеньковича із його землею у Чорнобильському повіті LM 12. - P. 171.; (Краків. - 08.01.1523 р.) до луцького старости кн. Федора Михайловича Чорторийського з наказом надати браславському зем'янину Івашку Красносільському село у Луцькому повіті, замість наданого раніше, проте так і не отриманого села Свинюхи LM 12. - P. 200.; (Краків. - 01.02.1524 р.) до луцького ж старости з наказом надати луцькому пушкарю Петру Скуйбіді пусту Кречківську ділянку землі у Луцьку, в передмісті на Гнідаві LM 12. - P. 277-278.; (Краків. - 17.03.1524 р.) до кременецького намісника пана Якуба Монтовтовича з наказом ув' язати господарського дворянина Василя Семеновича Нечая у чотири пустих дворища у селі Супунові у Кременецькому повіті LM 12. - P. 291..

Литовські правителі практикували переведення талановитих старост-адміністраторів з одного староства на інше, вочевидь, для покращення ситуації обороноздатності на більш небезпечних ділянках кордону. Прикладом цього може слугувати діяльність низки старост/намісників. Зокрема, Семен Федорович (Сенко, Щасний) Полозович упродовж 1501-1503 рр. обіймав уряд черкаського старости, а після 1507 р. вже фігурує в якості овруцького намісника. У жовтні 1507 р. він отримує підтвердження Сигізмунда І Старого на володіння селом Жуховичі в Мозирському повіті вічним правом згідно з привілеєм великого князя литовського Олександра Ягеллончика LM 8. - Р. 223-224.. Після смерті черкаського старости кн. Василя Дашковича, свого наступника по уряду, у 1508 р. Сенко Полозович виклопотав привілей у Сигізмунда І Старого на маєток Гостомляни в Київському повіті, Ставок у Житомирському повіті, Глядковичі в Овруцькому повіті, яким володів В. Дашкович, які раніше були відібраних від князів Глинських за спробу державного перевороту. Указані маєтності С. Полозович отримав на правах вотчинного володіння LM 8. - Р. 252.. Наступного року він отримав великокнязівський привілей на маєтки кн. Василя Нікольського: Котчин або Деречин, а також інші частини вже згадуваних володінь Гостомль у Київському повіті, Ставок у Житомирському повіті та Глядковичі в Овруцькому повіті вічним правом LM 8. - Р. 315-316. Черкас Б. Семен Полозович // Полководці Війська Запорозького. - Кн. 2. - К., 2004. - С. 9..

Ставши овруцьким намісником, С. Полозович ініціював реформування системи повинностей овруцьких міщан, які зобов' язувалися утримувати сторожу від татар, яка насправді ними кілька років не забезпечувалася. Тому новий намісник попросив у Сигізмунда І Ста ₁р ₈ого перенести сторожову повинність на себе, беручи й використовуючи на ці цілі кошти зі сплати податків з овруцьких корчем ¹⁹. Згодом (1516 р.) він отримав підтвердний лист Сигізмунда І Старого на пусту землю Лемешівщину на р. Прип'яті у Білосороцькій волості Київського повіту, данину київського воєводи пана Андрія Немировича, вічним правом Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 9 (1511--1518): Uzrasym^ knyga 9. / Parenge Krzysztof Pietkiewicz. - Vilnius, 2003. - Р. 316-317.. У 20х роках XVI ст. він отримує повноваження відновлення містечка Річиці на Мозирщині поблизу своїх родових володінь, досить небезпечному регіоні, де часто навідувалися не лише татарські загони, а й московські війська. На схилі своїх літ (1529 р.) за військові заслуги С. Полозович отримав відновлену ним Річицю у пожиттєве володіння Черкас Б. Семен Полозович... - С. 10-12..

Часто після врядування на прикордонних замках достойні представники нобілітету у винагороду отримували значні земельні володіння або ж підвищення у владних структурах ВКЛ. Наприклад, після трирічного старостування у Черкаському замку (з 1508 по 1511 рр.) кн. Тимофій Іванович Капуста у 1511 р. отримав привілей Сигізмунда І Старого на села Малевичі, Хишине, Біловежі і Радомль у Київському повіті вічним правом LM 8. - Р. 435-436.. У цьому ж році великий князь литовський своїм листом підтвердив кременецькому наміснику Якубу Монтовтовичу право на маєтки Млинове (данина господаря) і Пскулове (купівля) у Луцькому повіті вічним правом LM 9. - Р. 112.. У квітні 1524 р. господар пожалував пані Михайловій Павшиній Людмилі маєтки Дорогин, Клещевичі і Кацовичі у Київському повіті вічним правом, що перейшли їй по смерті чоловіка, вже згадуваного мною чорнобильського старости LM 12. - Р. 295-296..

Ще один черкаський староста пан Андрій Якубович Немирович (1511-1514 рр.), котрий змінив на цьому уряді кн. Т.І. Капусту, посів уряд київського воєводи. І вже у якості намісника Київської землі він у 1532 р. виконував доручення Сигізмунда І Старого, сутність якого полягала у тому, щоб надати кн. Дмитру Романовичу Віденецькому маєтності у Київському повіті: Ухобне, Углядковичі, Білий Берег, Виточів, Мартиновичі, Хвойники, Острі Лядовичі, Новосілки та двір з пустовщинами у Києві, успадковані від тестя Семена Полозовича за правом близькості РГАДА. - Ф. 389. - Оп. 1. - Ед. хр. 17. - Л. 251 об.-252..

Ще наприкінці XV ст. черкаським старостою був кн. Богдан Федорович Глинський, котрий заклав початки стрімкої політичної кар'єри своїх нащадків. Вони ж на початку XVI ст. здійснили спробу державного перевороту, який виявився невдалим. Унаслідок цього Сигізмунд І Старий позбавив всіх привілеїв та маєтностей князів Глинських у ВКЛ. Тому всі їхні володіння у результаті кількох років були роздані господарським служебникам. Зокрема, у 1508 р. Сигізмунд І Старий надав кн. Федору Корецькому село Сущани в Олевську у Київському повіті, відібраного у кн. Івана Глинського LM 8. - Р. 266., а вже наступного року своїм привілеєм пожалував Андрія та Дмитра Івашенцовичів маєтками кн. Івана Глинського: Рют Новий і Старий, Тоганів, Очків, Новосільці, Костомирів та села і селища Кам'яне, Опачичин, Мухоїдовичі, Кобановичі, Максимовичі, Загальці, Скубричі, Жерове, Копилове, Новостав, Совку, Воронине, Борисів у Київському повіті, а також двір у Києві та двір в Овручі вічним правом LM 8. - Р. 320..

Упродовж XVI ст. низку намісницьких урядів у ВКЛ обіймали представники князівського роду Сангушків. Так, володимирським старостою почергово були кн. Андрій Олександрович (1508-1531 рр.; перед цим був кременецьким намісником (1498-1502 рр.), брацлавським та вінницьким намісником (1500-1507 рр.) та його син кн. Федір Андрійович (1531-1547/48 рр.; з 1544 р. додатково обійняв уряд брацлавського та вінницького старости) Сангушковичі. Перший у 1509 р. отримав привілей Сигізмунда І Старого на людей Кричевичів у Хмельницькій волості в Луцькому повіті до "лепъшого опатренья" LM 8. - Р. 338-339.. Його син кілька разів організовував оборону Володимрсьького замку від татарських нападів, а також виконував земельні розпорядження Сигізмунда І Старого. Так, 10 жовтня 1527 р. кн. Федір Андрійович Сангушкович отримав лист великого князя литовського з наказом надати волинським зем'янам Івашку Русину і Федору Оношковичу маєтності пана Івана Хребтовича: дворище у Літогощі і Горсоновському ставі, Чорниці, Четвертню, Портське, Копили, Суск, Годомичі та Смердин за правом близькості Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 14 (1524-1529): Uzrasym^ knyga 14. Parenge L. Karalius, D. Antanavicius. - Vilnius: Lietuvos istorijos instituto leidykla, 2008. - Р. 255..

За заслуги перед господарем володимирський староста отримав привілей (Петриків. - 18.12.1527 р.) на спадкові маєтності пана Івана Хребтовича: дві частин села Портська і Підлозці до часу повернення великого князя литовського [11, р. 256]. А шляхом купівель (1533.08.12. - Вільнюс. Підтверджувальний лист Сигізмунда І Старого володимирському старості кн. Федору Андрійовичу Сангушковичу на куплений у волинського зем'янина Василя Федоровича Юнкевича маєток Обиніж вічним правом РГАДА. - Ф. 389. - Оп. 1. - Ед. хр. 17. - Л. 480-481 об.; 1533.09.10. - Вільнюс. Підтвердний лист Сигізмунда І Старого володимирському старості кн. Федору Андрійовичу Сангушковичу на куплений в Івана та Олехна Богдановичів Княгининських маєток Холопяни вічним правом РГАДА. - Ф. 389. - Оп. 1. - Ед. хр. 17. - Л. 490 об.-491 об. та ін.), а також будучи єдиним спадкоємцем маєтностей свого батька, кн. Ф.А. Сангушкович став засновником несухоїзько-локацької лінії Сангушків.

Другий син кн. А.О. Сангушковича кн. Роман Андрійович Сангушкович протягом року (з 1516 по 1517 рр.) урядував у Брацлавському і Вінницькому замку. 26 січня 1516 р. він отримав привілей Сигізмунда І Старого на замки Брацлав, Вінницю та Звенигород, наданих у держання до живота LM 9. - Р. 214-215. (у по життєве володіння - А.Б.). Кількома днями раніше (23 січня) кн. Р.А. Сангушкович отримав підтвердний лист Сигізмунда І Старого на двір Турійськ і села Болбли, Соловичі і Сільце у Володимирському повіті, господарську данину, вічним правом LM 9. - Р. 175.. Утім його урядницька кар'єра вже у 1517 р. скінчилася у результаті передчасної смерті.

Упродовж 1542-1559 рр. уряд луцького старости посідав представник іншої лінії князів Сангушків - кн. Андрій Михайлович Сангушкович. Він у червні 1546 р. отримав лист-розпорядження Сигізмунда ІІ Августа з наказом ув'язати угорців Матея і Степана Сербинів в маєток Старійшеве у селі Головбях Луцького повіту "на поживене" до волі і ласки господарської Метрыка Вялікага Княства Літоускага: Кніга 30 (1480-1546). Кніга запісау 30 (копія канца XVI ст.) / Падрыхтавау В. Мянжьінскі. - Мінск: Беларуская навука, 2008. - С. 175-176..

У період судово-адміністративних реформ у ВКЛ уряд луцького старости обіймав кн. Богуш Корецький. Він упродовж 15611567 рр. сформував урядницький клан при Луцькому замку Поліщук В. Урядницький клан луцького старости князя Богуша Корецького (на прикладі Луцького замкового уряду 1561-1567 рр.) // Український археографічний щорічник. Нова серія. - Київ,Нью-Йорк, 2004. - Вип. 8-9. - С. 266-298..

У 60-ті роки XVI ст. у Чорнобильському замку старостував пан Філон Кміта. Він 29 березня 1566 р. отримав привілей Сигізмунда ІІ Августа на Чорнобиль та на селища Кубелине і Левківці в Ов ₃₅руцькому повіті, надані в обмін за маєтки Літин, Полтевичі, Солаші та двір у Вінниці у Вінницькому повіті, вічним правом РГАДА. - Ф. 389. - Оп. 1. - Ед. хр. 49. - Л. 4 об.-5; Ед. хр. 50. - Л. 51-52.. Того ж дня великий князь литовський наказав брацлавському каштеляну кн. Андрію Тимофійович ₃₆у Капусті ввести у володіння п. Філона Кміту Чорнобилем та згаданими у попередньому листі маєтностями вічним правом РГАДА. - Ф. 389. - Оп. 1. - Ед. хр. 49. - Л. 52-52 об.. Вже влітку 1568 р. чорнобильський староста виклопотав у господаря підтверджувальний лист на маєток Матейківщину у Київському воєводстві вічним правом РГАДА. - Ф. 389. - Оп. 1. - Ед. хр. 50. - Л. 194-195..

У цей же період кременецьке староство очолював кн. Микола Андрійович Збаразький. Він, зокрема, 25 червня 1564 р. отримав розпорядчий лист Сигізмунда ІІ Августа з наказом надати і посприяти ув'язати господарського служебника Мартина Харлинського у землі і люди в селі Осниках Кременецького повіту на умовах "хлебокормления" РГАДА. - Ф. 389. - Оп. 1. - Ед. хр. 266. - Л. 185 об.-186.. Зі змісту одного із документів

ЛМ дізнаємося про склад кременецького замкового уряду. Так, 10 березнем 1564 р. датується підтверджувальний лист Сигізмунда ІІ Августа кременецькому підстарості (виділено мною - А.Б.) Олекшію Білецькому на куплений ним 39 кременецьких зем'ян Григорія і Перфа Івановичів Василевських за 135 кіп грошів литовських маєток Молодків на ленному праві РГАДА. - Ф. 389. - Оп. 1. - Ед. хр. 41. - Л. 377 об.-378 об.. Як бачимо до складу замкового уряду окрім старости входив також і його помічник - підстароста.

А які ж ще урядники входили до структури замкового уряду і як організаційно функціонував замковий уряд старости/намісника? За визначенням В. Поліщука "замкові уряди - це інститут великокнязівських намісників, що діяли в межах повітів як територіальної організації бояр-шляхти" й далі "це інститут регіонального управління в станово-територіальному суспільстві, яке творилося на землях Русі у складі Великого князівства Литовського" Поліщук В. Замкові книги волинських урядників як джерело з історії руського регіоналізму у Великому князівстві Литовському другої третини XVI ст. // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів. -Книга І. Том 19. - К., 2009. - С. 80..

У документах Литовської метрики практично не зустрічається інформація про склад уряду старости/намісника. ЇЇ можна почерпнути із замкових книг, які були продуктом замкового діловодства. Утім, до наших днів таких книг збереглося дуже мало й переважно у фрагментах. За даними В. Поліщука, до складу Луцького замкового уряду часів старостування кн. Богуша Федоровича Корецького (1561-1567 рр.) входили: власне староста, справця староства (почергово кн. Матвій Восильович Четвертинський, Загоровський Петро Богданович, Русин Андрій Іванович, також був і підстаростою), підстароста (почергово Сова Борис Іванович, Хом'як Петро Іванович), писар (почергово Дешковський Василь Василович, Хребтович Богуринський Іван Іванович, Хом'як Гурин Маскович, Русин Федір Іванович), ворітний (почергово Красовський Войтех, Костевич Василь) та дяк/підписок (Трушович Григорій).₄₁До замкового уряду також входили слуги-вижі, які виконували допоміжні слідчі функції. Їх мав кожен з перерахованих урядників Поліщук В. Офіційні свідки - вижі Луцького замкового уряду в 1561-1567 рр. (особовий склад та службове підпорядкування) // Соціум. Альманах соціальної історії. - К., Інститут історії України НАН України. - 2005. - Вип. 5. - 28-39.. Тож чисельно замковий уряд складався з чотирьох постійних урядників на чолі із старостою та кількадесят вижів, котрі виконували допоміжні функції відповідно до їхньої затребуваності у той чи інший час.

Подібні склади замкових урядів по аналогії з Луцьким замковим урядом функціонували в інших хамках другої оборонної лінії, що проблематично через брак джерел можна з впевненістю говорити про замки першої оборонної лінії. Цілком очевидно, що новопризначений староста/намісник сам на власний розсуд формував склад та персонал замкового уряду. Тож у замках першої оборонної лінії старости, вочевидь, керувались подібним принципом, бо в умовах постійної воєнної загрози їм потрібно було покладатися на довірених урядників. Саме їм прикордонні старости жалували певні землі й маєтності як аванс або у винагороду за службу.

Насамкінець зазначу, що "українні" прикордонні міста/замки, їх специфіка, система управління та значення у подальшому розвитку українського порубіжжя потребують подальших наукових пошуків та досліджень. Буду у силу своїх можливостей у наступних випусках альманаху висвітлювати окремі сюжети міст/замків українського прикордоння раннього Нового часу, частково підняті у цій публікації.

Размещено на Allbest.ru