Апотропеїчна семантика водохресної обрядовості у Волинян (на основі польових матеріалів з Сокальщини)

Размещено на http://www.allbest.ru/

АПОТРОПЕЇЧНА СЕМАНТИКА ВОДОХРЕСНОЇ ОБРЯДОВОСТІ У ВОЛИНЯН (НА ОСНОВІ ПОЛЬОВИХ МАТЕРІАЛІВ З СОКАЛЬЩИНИ)

А. Кривенко

Анотація

У статті на основі польових етнографічних матеріалів, зафіксованих автором у Сокальському районі Львівської області, проаналізовано демонологічні уявлення волинян, пов'язаних зі святом Водохреще; здійснено характеристику та простежено локальну специфіку магічно-охоронних обрядодій у структурі відзначення свята та апотропеїчного застосування головних йорданських атрибутів.

Ключові слова: Водохреще, Волинь, Сокальщина, демонологія, апотропей, обряд, атрибут, уявлення.

In the article are analysed demonological beliefs, which are related to the Theophany Day, of the population of the Volyn; it is bassed on the autor's field ethnographic materials, recorded in Sokal districts of Lviv region. In the article are described and is traced the local specific of magic and protective ceremonial actions in the structure of marking of holiday and apotropeical use of the main Theophany attributes.

Keywords: Theophany, Volyn, Sokal, demonology, apotropaion, ceremony, attribute, visions.

Богоявлення Господнє, в народі більш зване Йордан або Водохреще, - одне з найважливіших народно-церковних свят, яке завершує різдвяно-водохресний етап зимового календарного циклу. У зв'язку з цим його звичаєво-обрядове відзначення наповнене ритуалами, спрямованими на захист, нейтралізацію та знешкодження "нечистої" сили, яка, за повір'ями, перебуває у земному світі впродовж усіх різдвяних свят. З огляду на недостатнє наукове вивчення оберегових функцій йорданської обрядовості й атрибутики українців доцільно здійснити такий розгляд на основі матеріалів вузьколокальних теренових досліджень. Це сприятиме конкретнішому з'ясуванню етнорегіональної специфіки та загальноетнічних рис окресленої ділянки традиційної культури українців. Одним із таких теренів є Сокальщина на Львівщині, яка репрезентує галицьку частину історико-етнографічної Волині Галицька Волинь - територія північних районів Львівської обл. з мм. Сокаль, Радехів, Кам'янка-Бузька, Буськ, Броди і ін. північніше Рави-Руської, південніше Кам'янки-Бузької-Буська-Олеська-Підкаміня, що 1772 року відійшла до Австрії [14, с. 44]., - району, де, попри недостатню вивченість та висвітлення у фаховій літературі, збереглося чимало реліктів та локальних особливостей не лише зимової обрядовості, а й духовної культури краю загалом. Відтак, необхідною є характеристика магічно- охоронних обрядодій у структурі відзначення свята Водохреще та дослідження апотропеїчного застосування головних йорданських атрибутів у волинян Сокальщини.

Джерельною основою розсліду є етнографічні дані, зафіксовані автором в ході польової експедиції у 2013 році в селах Сокальщини [1]. З метою історико-порівняльного аналізу використано матеріали кінця ХІХ - початку ХХ століть, а також новочасні розвідки, присвячені окремим аспектам різдвяної обрядовості не лише досліджуваного району, а й інших теренів Волині (праці Б. Сокальського, І. Коперніцького, Н. Димнича, В. Галайчука, А. Дмитренко, Т. Пархоменко і ін.).

У звичаєво-обрядовій структурі різдвяно-водохресних свят простежено ритуали запрошення, частування та проводів душ померлих родичів [Див.: 16, с. 334] й вигнання усіх потойбічних істот загалом. Останнє виражено в обрядовому комплексі відзначення свята "Водохреща" або "Йордану", яке чітко простежено на Сокальщині [4, арк. 8, 12, 13, 33, 5, 62, 71]. Тут ще в ХІХ ст. період від Нового Року до Богоявлення українці вважали часом розгулу "нечистої" сили. Існувала навіть заборона працювати вечорами і запалювати в хаті світло, аби не накликати помсту та гнів злих духів [25, s. 184] Заборона на різні види робіт існувала і на Поліссі [7, С. 95].. Мотив їхнього вигнання простежено в головному йорданському обрядодійстві - освячення води. Респонденти стверджували, що в давнину воно відбувалося на водоймі. Згідно із загальноукраїнською традицією, процесія на чолі зі священиком ішла до найближчої ріки чи ставка. Після відправи молебнів священик занурював хреста в ополонку, що символізувало освячення води, після чого селяни набирали її в посудини для власного вжитку. Прикметним є звичай, розповсюджений на всій Волині, в момент занурення хреста стріляти з рушниць та влаштовувати гомін [5, с. 8; 11, с. 63; 19, с. 331; 22, с. 4]. Такий апотропеїчний галас спрямований на знищення "нечистої" сили, яка, згідно з повір'ями, врезультаті освячення водойми, виходить на сушу. З уявленнями про очищення води від усього "злого", "поганого", "нечистого" пов'язана заборона на прання у ній одягу впродовж одного або двох тижнів після свята [3, арк. 124] В записах П. Чубинського знаходимо таку аргументацію цієї заборони: "Протягом тижня чорти сидять глибоко у воді і не можуть інакше вилізти, як тільки вхопившись за білизну" [19, с. 5].. Так, за віруванням населення Сокальщини, зафіксованим ще у ХІХ ст., злі сили, яких, мовляв, вигнав із води хрест, обов'язково поверталися туди після того, як хтось виправ у водоймі одяг [22, s. 258]. Цікаво, що на початку ХХ ст. про жінку, яка прала невдовзі по Водохрещу одяг волиняни казали: "От уже чорта пішла топити, не могла трохи почекати" [2, арк. 29]. Зауважимо, під час експедиційного дослідження нам вдалося зафіксувати аналогічне вмотивування цієї заборони, що свідчить про збереженість на Сокальщині давніх уявлень: "Бачите, воду святили по ополонках і нечистий вже вискакував з води, бо він в свяченій воді не може бути. А потім шматі прали тими прачима, праниками такими дерев'яними. Ну, і як жінка хляпне тим праником, чорт обов'язково скаче в воду. І вже знов будут в воді чорти... Зараз по Йорданінє, хоч за тиждень, чи більше. Бо все одно треба було йти прати. Тоді чортів згадували " (с. Городиловичі, нині Сокальського р-ну Львівської обл.) [1, арк. 8].

На Сокальщині, як і на всій Волині, водосвяття традиційно відбувалося в два етапи: біля церкви - напередодні Водохреща та освячення водойми безпосередньо в день свята. У надвечір'я Богоявлення Господнього перед трапезою селяни окроплювали принесеною з церкви водою усі житлові та господарські споруди, а також худобу для захисту від злих сил На волинсько-опільському пограниччі вірили, що під час окроплення обійстя негрішна людина може побачити, як "лихе тікає од тої води" [16, с. 331].. З колосків жита, які витягли з різдвяного снопа, виготовляли спеціальне кропило. Виконавцем обряду був господар, котрого супроводжував хтось із членів сім'ї, тримаючи в руках хліб, кутю та посудину з освяченою водою [3, арк. 81, 124]. Цікаво, що на Сокальщині до цього дня випікали спеціальний прісний хліб (іноді дев'ять хлібин) із зображенням хреста, якого під час освячення кожної будівлі господар розламував на кусочки й з'їдав [25, s. 188] Подібний звичай існував на Холмщині, де хліб мав форму хреста ("найстарша булка"), а після повернення з церкви на Водохреще несли його до обори і згодовували всім домашнім тваринам [17, с. 269].. При цьому глава сім'ї на дверях кожної будівлі малював освяченою крейдою одного або три хрестики [5, с. 8; 11, с. 63; 22, с. 2; 23, s. 100; 24, s. 145; 25, s. 187]. Зауважимо, що на Кременеччині (Тернопільська обл.) господар також випалював свічкою хрести на одвірках [7, с. 235], а на волинсько-опільському пограниччі встромляв на воротах спеціально виготовлені до цього дня дерев'яні хрести [19, с. 330]. Волиняни вірили, що вони є особливо сильним оберегом від злих сил. Намальовані зображення стирали на Стрітення або ж лише поновлювали кожного року. Такі обрядодії виконували вдруге наступного ранку або лише раз безпосередньо на свято Водохреще. Нині посвячення селянських домівок і малювання хрестів на дверях здійснює священик при обході селянських помешкань напередодні або протягом кількох днів опісля Йордану. Привертає увагу переконання селян волинсько-подільського пограниччя в необхідність знищення таких зображень одразу після нанесення їх священиком На Кременеччині намагалися такі хрестики стерти, "бо, кажуть, гречка буде довго цвісти", "щоб гречка родила" [4, с. 237]., інакше, мовляв, "кури не будуть нестися" Зап. 05.07.2014 р. у с. Рибчинці Хмільницького р-ну Вінницької обл. від Лесько Марії Савківни, 1935 р. народж.; Зап. 08.07.2014 р. у с. Зозулинці Хмільницького р-ну Вінницької обл. від Задорожнюк Ніли Сергіївни, 1938 р. народж.; Зап. 08.07.2014 р. у с. Зозулинці Хмільницького р-ну Вінницької обл. від Павлюк Міни Олександрівни, 1934 р. народж..

З народних уст: "На Йордань пішли так само вдосвіта до церкви і по воду йшли. Воду святили, прийшли додому, покропили будинок, але ше на Коляду ввечері ходили до церкви... Вісімнайцятого на Коляду йшли до церкви водицю святили. То в церкві святили, а дев'єтнадцятого, то вже виходили на річку_: святити воду. Там такий йордань робили. То був лід з хреста, такий витинали з льоду. І на річку святили і ходили..." (с. Стенятин Сокальського р-ну Львівської обл.); "Мона кропити, ходити на гору, до льоху, всюди., то всюдакроплят... коли в Йордані хрещається" (с. Стенятин Сокальського р-ну Львівської обл.); "Вода свячена... і кропили водою. Ставиш [хреста] на стайні., на кожних дверях. Я кроплю, в хаті всьо кроплю і в хліві всьо. Нема господара, та я кроплю. Казали, від злого духа" (с. Тартаків Сокальського р-ну Львівської обл.); "Священик ходив зі свяченою водою. В нас ходив на Коляду перед Йорданем ходив по хатах, святив..." (с. Городиловичі, нині Сокальського р-ну Львівської обл.); "Хрести робимо на різдвяні свята [...] на Йордань, шоби відлякати тих злих духів від хати." (с. Хоробрів Сокальського р-ну Львівської обл.) [1, арк. 12, 37, 8, 71].

Подекуди на Сокальщині замість зображення хрестів крейдою використовували т. зв. "Йордані" або "гордані" - хрестоподібні фігури, які колись виготовляли з соломи ("діда"), а в новітню пору витинають з паперу. Їх клеїли на всі вікна та двері терміном на дев'ять чи сорок днів або ж знімали на Стрітення. Надалі їх тримали на горищі, покуті або ж спалювали. Вони виконували апотропеїчну функцію не лише в структурі зимових свят, а й в сімейних та оказіональних обрядах. Зокрема, ними накурювали для виліковування недуги, особливо ляку в дітей, давали в пійло корові після отелення і ін. Ось, як про їхнє застосування висловлювалися старожили: "І на хліві навіть, на вікнах і на дверах вирізали "йордані" і хрестики, то вже нечиста сила не прийде. І свяченою водою обов'язково кропили і в хліві, і хто пчоли мав, і в стодолі всьо кропили свяченою водою. І на стодолі ті хрестики, всюда по всіх дверах витинали. Я кажу, шо якесь то шепердчуття було... Витинали з паперу такі хрести спеціяльні, йордані такі во, квітки, чотири тих листки. І зі соломи робили хрестики, таже приліплювали на вікнах, на дверах." (с. Городиловичі Сокальського р-ну Львівської обл.); "Як прийдем з церкви з водицею, то в хаті кропимо водицею, потім на дворі, на дверах хрестики малюют. А на вікнах колись витинали'смо такі.йорданьки, то такі якісь зірочки, то ше на вікнах наліплювали. з папера" (с. Стенятин Сокальського р-ну Львівської обл.); "Колись. ше такі фігурки витинали на двері, на вікна. На вікна навіть зі соломи робили хрестики, чіплєли на вікна...І в сінях і всюда хрестили і ставили хрести.[Потім] збирали собі в кульочок і повісити.в коморі на бальку." (хутір Юзефка, нині Сокальського р-ну Львівської обл.); "Хрести малювали на Йордань і витинали. Так робили зі соломи хрести., такі йордані робили і на вікна. То мона було не здоймати аж до Стрітенні, а потім де, як чи дитина злякає, чи шо, то накурували тим..." (с. Тартаків Сокальського р-ну Львівської обл.); "Перше витинали йордань з паперу... На дверях ліпили і на вікнах ліпили паперові йордані і з соломи були такі і ялинка, і йордань, і хрестики з соломки і так вчепили... Вікно було мокре, бо в хаті палилося... А тепер клеєм... [Висіли] дев'ять днів, а потому забирали тай спалювали. А ше колись робили такії прикраси." (с. Горбків Сокальського р-ну Львівської обл.); "Хрести, такі йорданські вирізуют з паперу. І ліпили по дверах. Більше, як не тримали, сорок [днів]. Палили... Брали трапку і ті хрести крейдою, мали свячену. Як на Великдень світять паску, то завжди крейду святити треба. І тею крейдою потім хрести роблять на Водохреще" (с. Хоробрів Сокальського р-ну Львівської обл.) [4, арк. 8, 17, 24,33,42].

На Сокальщині з йорданською водою пов'язано чимало повір'їв та легенд, зокрема про її опівнічне перетворення у вино, яку лише "щасливець" може черпати з річки, ставка чи криниці [25, s. 184]. Волиняни вірять, йорданська вода, нібито, не псується, тому користуються нею впродовж одного, а то й кількох років [22, с. 3]. Зберігають її на покуті, на столі, на горищі у ємкостях (пляшках, глечиках чи банках), в котрих набирали воду після освячення. Окрім лікувально-очисних властивостей освячена на Водохреща вода, в народній уяві, виконувала апотропеїчну функцію. Зокрема, кожен із членів сім'ї потрошки її вживав для оздоровлення та захисту від усього злого. З аналогічною метою її додавали до пійла коровам не лише в день водосвяття, а й при отеленні, першому вигоні на пасовисько чи вроках Зберігали волиняни також "вілійську" воду, котру використовували в аналогічних випадках. Різниця лише в народному трактуванні призначення освяченої субстанції - "вілійська" вода вважалася "для мертвих", йорданська - "для живих" [4, с. 236].. Цією водою кропили новозбудовані домівки перед вселенням, вірячи, що вона не допустить туди "нечисту" силу, кропили нею покійника та труну в часі поховання і ін. Волиняни, як і українці загалом, використовували йорданську воду як засіб-апотропей у структурі не лише календарної, а й в усіх циклах родинної обрядовості та оказіонально [6, с. 34о, 341; 9, с. 34, 43; 13, с. 110]. обрядодія етнографічний демонологічний водохреще

Отже, у структурі водохресної обрядовості волинян Сокальщини чітко простежується мотив вигнання та захисту від "нечистої" сили. Зважаючи на загальноволинську, як і загальноукраїнську основу йорданської обрядовості жителів Сокальщини, що проявилася у народних повір'ях ("не псування" води, перетворення її на вино, перебування чорта у водоймі тощо) [9, с. 44, 48; 18, с. 34; 21, с. 27], звичаєво-обрядовій структурі (стріляння з рушниць, освячення будівель, малювання хрестів тощо) [6, с. 308; 8, с. 94; 9, с. 48, 53; 12, с. 122; 13, с. 110; 14, с.371, 372; 15, с. 292; 18, с. 35], побутуючих заборонах (працювати, прати одяг) [9, 53; 13, с. 110] польові етнографічні матеріали, зібрані на досліджуваній території, вказують на збереженість реліктів давніх народних вірувань та наявність певних локальних особливостей традиційного відзначення свята Богоявлення Господнього. Зокрема, архаїчним є зафіксоване вмотивування заборони прати одяг після Водохреща на місці здійснення водосвяття як причини повернення чорта у воду. Регіональну специфіку має звичай виготовляти хрестоподібні фігури з паперу - т. зв. "гордані", "йордані" та використання їх з апотропеїчною метою в календарних, оказіональних та родинних обрядових циклах населенням Галицької Волині (Сокальщина), заборона запалювати світло у йорданську ніч тощо.

Таким чином, фіксація етнолокальних та етнорегіональних специфічних рис та збереженість архаїчних елементів традиційної духовної культури зумовлює необхідність подальшого вивчення окремих теренів історико-етнографічної Волині для докладної етнографічної характеристики краю загалом.

Джерела та література

1. Архів ІМФЕ. - Ф. 15. - Спр. 142 (Етнографічний матеріал різних збирачів. 1909 - 1923 рр.), 76 арк.

2. Архів ІМФЕ. - Ф. 15. - Спр. 202 в (Етнографія та фольклор (одяг, взуття, нар. медицина, прикмети, нар. оповідання, легенди, приказки та ін.), записано в с. Синьгурі Троянівської вол., Житомирського в'єзду від Євдощука К. Кравченком В.Г. та самим Євдущоком, 1920 р., арк. 16-55.

3. Архів ІМФЕ - Ф. 15-3. - Спр. 256 (В. Кравченко. Збірка етнографічних та фольклорних матеріалів. Загальний календар. Записи різних збирачів. Частини V. 1941), 193 арк.

4. Архів Львівського національного університет імені Івана Франка (Далі - Архів ЛНУ імені Івана Франка). - Ф. 119-Р, оп. 17, спр. 497-Е, 80 арк. (Польові етнографічні матеріали до теми "Календарний пласт волинської демонології", зафіксовані аспіранткою Інституту народознавства НАН України Кривенко Анастасією Олександрівною 6-11 серпня 2013 р. у Сокальському районі Львівської області та Іваничівському районі Волинської області).

5. Беньковский И. Поверья, обычаи, обряды, суеверья и приметы, приуроченные к "Риздвяным Святам" / И. Беньковский // Киевская старина. - 1896. - Т. ЬІІ. - Кн. 1. - Отд. ІІ. (І) - С. 1-9.

6. Возняк М. Народний календар із Овруччини 50-х років XIX століття у записі Михайла Пйотровського / Михайло Возняк // Записки Наукового товариства імені Шевченка. - Львів, 1995. - Т. CCXXX : Праці Секції етнографії та фольклористики. - С. 303-351.

7. Галайчук В. Різдвяно-Водохресні свята в околицях Кременця / Володимир Галайчук // Вісник Львівського університету.- Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2009. - Вип. 44. - С. 215-240. - (Серія історична).

8. Горошко Л. "Водице-орданице,...умий мене від всякого лиха" (обрядове застосування освяченої на Йордан води в карпатській традиції) / Л. Горошко // Календарна обрядовість у життєдіяльності етносу. Збірка наукових праць: Матеріали міжнародної наукової конференції "Одеські етнографічні читання". - Одеса, 2011. - С. 91-98.

9. Горошко Л. Символіка води в обрядовій традиції жителів Черкащини / Леся Горошко. - К. : [Вид. Олег Філюк], 2014. - 256 с.

10. Дмитренко А. Різдвяні звичаї на Волині (за польовими дослідженнями) / А. Дмитренко // Минуле і сучасне Волині та Полісся. Християнство в історії і культурі Володимир-Волинського та Волині : матеріал XLVII Всеукр. наук. іст.-краєзн. конф., присвяч. 1025-й річниці Хрещення Київської Русі та першої писемної згадки про м. Володимир-Волинський, м. Луцьк-м. Володимир-Волинський, 19-20 черв. 2013 р. / упоряд. А. Селюк. - Луцьк, 2013. - С. 91-96.

11. Доманицький В. Народнїй калєндар у Ровенськім повіті, Волинської ґубернії / Василь Доманицький // Матеріяли до української етнольоґії. - Т. ХУ. - Львів, 1912. - С. 62-89.

12. Красовський І. Календарна обрядовість / І. Красовський, Й. Вархол // Лемківщина: історико-етнографічне дослідження у двох томах. - Львів: Інститут народознавства НАНУ, 2002. - Т. 2. Духовна культура. - С. 113-123.

13. Курочкін О.В. Новорічні свята українців: традиції і сучасність / О.В. Курочкін. - К.: Наукова думка, 1978.- 191 с.

14. Курочкін О.В. Обрядовість (Календарні свята й обряди) / О.В. Курочкін // Поділля: історико-етнографічне дослідження. - К. : Доля, 1994. - С. 358-385.

15. Кутельмах К.М. Календарна обрядовість / К.М. Кутельмах // Гуцульщина: історико-етнографічне дослідження. - К. : Наукова думка, 1987. - С. 286-302.

16. Кутельмах К. Полісько-карпатські паралелі в загальноукраїнській календарно-обрядовій сфері / Корнелій Кутельмах // Народознавчі Зошити. - № 3-4. - Львів, 2006. - С. 328-337.

17. Макарчук, С.А. Історико-етнографічні райони України: навчальний посібник / С.А. Макарчук. - Львів: Видавництво Львівського університету ім. І. Франка, 2012. - 351 с.

18. Пархоменко Т. Календарні звичаї та обряди Рівненщини: Матеріали польових досліджень / Тетяна Пархоменко. - Рівне: видавець Олег Зень, 2000. - 200 с.

19. Пастернак Я. Звичаї та вірування в с. Зіболках Жовківського повіту / Ярослав Пастернак // Матеріяли до етнології й антропології. - Львів, 1929. - Т. ХХІ-ХХІІ. - Ч. 1. - C. 321-352.

20. Рижик Є. Календарні обряди українців Холмщини та Підляшшя / Єлизавета Рижик // Холмщина та Підляшшя: історико-етнографічне дослідження. - Київ, 1997. - С. 251-269.

21. Турянська М. Бойківські звичаї з Різдвяних свят, Нового Року та Йордану / Марія Турянська // Літопис Бойківщини. - Самбір, 1934. - Ч. ІІІ. - С. 23-27.

22. Чубинский П.П. Труды этнографическо-статистической экспедицшвъ Западно-Русскій край, снаряженной Императорскимь Русскимь географическимь обществомь / П.П. Чубинский. - Санкт-Петербург, 1872. - Т. ІІІ : Народныйдневникъ. - 490 с.

Размещено на Allbest.ru