Соціально-демографічний вимір боротьби радянської влади з націоналістичним підпіллям на Волині (1944-1950 роки)

Довідка про виселення сімей учасників підпілля УПА та руху справ на ці сім'ї, виселених згідно з рішеннями Особливої наради по

Різниця в кількості виселених сімей та розглянутих справ Особливою нарадою МВС СРСР полягає в тому, що 192 справи депортованих ще перебували на розгляді Особливої наради, 95 перебували на дооформленні, 29 - на висновку в Прокуратурі, а 5 справ було припинено УМВС у зв' язку зі смертю підозрюваних.

З огляду на вищенаведені статистичні дані можемо зробити висновок, що радянські позасудові органи не поспішали давати правове підґрунтя масовим примусовим міграціям, або просто не встигали цього робити за поспіхом у виконанні вказівок вищого партійного керівництва: дехто з депортованих зустрічав рішення по власній справі в дорозі, а дехто - вже на новому місці перебування. Окремі депортовані не доживали до винесення рішення Особливою нарадою у зв' язку з важкими умовами транспортування у віддалені області СРСР та похилим віком.

Проте, навіть такі невибагливі правові норми позасудових органів радянської влади виявлялися важкими для виконання представниками місцевої партійної верхівки, яка застосовувала терор до місцевого населення на практиці. Один з таких фактів став відомим завдяки журналістській діяльності кореспондента центральної газети «Известия» Стєкольникова, який викрив факт «порушення соціалістичної законності» в Зарічненському районі Ровенської області. В серпні 1944 року в с.Залізниця Зарічненського району секретар місцевого райкому Костіков влаштував привселюдне повішання місцевих мешканців. У поясненні вищому партійному керівництву Костіков обґрунтовував свої дії тим, що виїзний військовий трибунал, впіймавши місцевих бандитів, вирішив здійснити «правосуддя» на місці у зв'язку з неможливістю транспортування підозрюваних за 18 км до районного центру. В результаті розслідування та з'ясування обставин Костіков отримав партійне стягнення у формі виключення з лав ВКП(б) 30 грудня 1946 року [11, арк.11].

Це був не єдиний випадок свавілля представників місцевого партійного активу, з яким зіткнувся Стєкольников, працюючи на Ровенщині. Колишнім секретарем Клеванського райкому Янчуком у 1946 році в період проведення хлібозаготівель здійснювалися незаконні репресії мешканців с.Голишів Клеванського району [11, арк.36].

Факти кореспондента Стєкольникова підтвердилися Комісією, створеною для вивчення цього питання, яку очолював вихідець з Ровенської області, член політбюро ЦК ВКП(б) Д.Мануїльський. За результатами розслідуваних фактів секретар Ровенського обкому В.Бегма отримав догану [11, арк.69].

Таке свавілля виконавців пояснюється великою кількістю люмпенізованих елементів, які проникли в партійні лави ВКП(б) та бажали особливо догодити вищому керівництву, не гребуючи «брудними» прийомами і нехтуючи юридичними та моральними нормами. Зрозуміло, що така практика взаємодії з місцевим населенням не сприяла укоріненню радянської влади на Волині, а представники місцевої адміністрації викликали своїми діями невдоволення державним апаратом в цілому. Дружина колишнього директора лісгоспу Дубровицького району Ровенської області Зольєва в розмові з джерелом НКВС висловила своє ставлення до чергового звернення уряду до повстанців з вимогою припинити опір в обмін на амністію: « Пам' ятаєш, коли німці відступали, вони теж кидали листівки із закликами до офіцерів Червоної Армії здаватися в полон. Вони відчували, що їм скоро буде потрібно втікати з України. Так і совєти, зараз відчувають власну невпевненість, починають просити учасників УПА виходити з лісів. Хай краще ніхто не виходить, а домагаються свого, а то всі будуть в Сибіру». Співрозмовниця Зольєвої Є.Нахора пішла у власних оціночних судженнях ще далі: «Совєти кажуть, що німці вороги...Німці не виселяли нас до Сибіру і на каторжні роботи у Донбас, не саджали в тюрми і не вішали нас [9, арк.12]». Злочини нацистського окупаційного режиму викликали обурення в місцевого населення, проте радянська влада не змогла дати волинянам основного - спокою після стількох років воєнного лихоліття.

В процесі депортацій чітко відстежувався економічний аспект, зокрема майно депортованих передавалося представникам влади.

Найбільшою депортаційною акцією стало виселення членів родин націоналістів-підпільників 21-26 жовтня 1947 р.

Таблиця 3. Демографічні наслідки депортаційної акції на Волині, впродовж 21-26 жовтня 1947 р. [3, с.365].

Практичну реалізацію цього процесу описує один з комуністів у скарзі на місцеве керівництво 21 жовтня 1947р. в період виселення сімей українсько-німецьких націоналістів, У ній ідеться про те, що Усенко був надісланий відповідальним уповноваженим РК КП(б)У в с.Полиці. Замість того, щоб зайнятися виконанням дорученої йому роботи, Усенко разом з зав. воєнним відділом РК КП(б)У та іншими організував пиятику [10, арк.1-2].

Після депортаційної хвилі у 1948 р. очікувалося певне затишшя, яке змінили дві наступні акції: 25527 осіб з усієї Західної України було примусово вивезене на схід у 1949, 41149 осіб - у 1950 р. [2, с.82] Очевидно, що серед цих спецпоселенців була велика частка волинян. У 1950 р. з Ровенської області було депортовано 962 сім'ї (3536 осіб), з Волинської - 600 (2299 осіб) [3, с.389]. Якщо в депортаційних акціях перших повоєнних років частка волинян серед депотованих була значною, то вже у 1950 р. - вона зменшилася. Для порівняння, у 1950 р. зі Станіславщини було депортовано 4241 сім'ю у складі 14189 осіб.

У Волинській області складалися описи майна в усіх господарствах примусових переселенців у віддалені області СРСР. За їхніми результатами було здано 600 тонн зерна та вивезено 15 тонн картоплі. У Ровенській області худоба, свині та птиця передавалися до колгоспів та радгоспів області [13, арк.11]. Незрідка траплялися факти розграбування майна депортованих, що не викликає подиву на фоні безправності виселених та вседозволеності представників репресивного апарату.

Постанова Ради Міністрів УРСР та ЦК КП(б)У від 15 жовтня 1947 р. «Про порядок використання земель та майна, залишених після виселення сімей націоналістів та бандитів» не регламентувала, наприклад, яким чином поводитися зі свійською худобою колишніх власників, а керівник Волинського обкому партії вирішив забити свиней і здати до споживспілки [13, арк.9а].

Загалом, втрати населення Волинської області впродовж 1944-1952 рр. становили 21966 осіб, Ровенської - 26131 особу. Враховуючи Кременецький кущ, понад 50000 мешканців краю було виключено із суспільства та примусово переміщено у віддаленні регіони СРСР [2, с.82].

Варто зазначити відповідні адекватні дії націоналістичного підпілля, які відображались у відплатних акціях щодо місцевого партійного керівництва, місцевої влади, правоохоронних органів, тощо. Примітною є справа секретаря Горохівського райкому партії Волинської області, яка впродовж 1944-1946 рр. самостійно виготовляла псевдо-повстанські листівки з погрозами для власного життя, для того аби покинути небезпечну для життя роботу в бунтівній області [6, арк.4].

Тривале протистояння радянської влади та націоналістів Волині мало значний вплив на демографію краю, його соціальну структуру. Монопартійна політична система, яка впроваджувалась в суспільні відносини, не передбачала плюралізму думок, світоглядів та ідеологій, що визначило долю націоналістичного підпілля Волині. Це протистояння торкнулося широких верств населення регіону та сповільнило процес повоєнного відтворення населення на цих теренах.

Джерела та література