Аліенора Аквітанська-видатна чи типова королева середньовіччя?

Размещено на http://www.allbest.ru/

Аліенора Аквітанська - видатна чи типова королева середньовіччя?

Л. Сосновая

В статті подано характеристику діяльності Алієнори Аквітанської як правителя однієї з найбільших держав ХІІ ст. Проаналізовано вплив жінки на політичні та військові події в середньовічній Європі.

Ключові слова: Алієнора Аквітанська, Франція, Англія, Хрестовий похід, Середньовічна Європа.

The article describes the characteristic activities Eleanor of Aquitaine as governor of one of the largest states in the twelfth century. The influence of women on political and military developments in medieval Europe.

Keywords: Eleanor of Aquitaine, France, England, Crusade, Medieval Europe. алієнора аквітанська військовий політичний

В історії Середньовічної Європи нам зустрічається не одна королева, біографія якої схожа більше на художній роман, ніж на правду. Серед таких постатей яскраво виділяється герцогиня Аквітанії, графиня Пуатьє, королева Франції (1137--1152 рр.) та Англії (1154--1189 рр.) - Аліенора.

За переказом Середньовічного хроніста, вже при народженні донька здивувала герцога серйозним розумним поглядом та довгим темно-рудим волоссям. Тому герцог Гільом X Аквітанський дав дівчинці ім'я - «alia Аєпогл», тобто «особлива»[3, с. 27].

Так, як у герцога не було синів, то саме Аліенора мала стати спадкоємницею титулу і Аквітанії (в ті часи однієї з найбагатших країн Європи), тому юна герцогиня отримала світську освіту, що разом з природнім хистом політика дозволило їй стати однією з найвпливовіших жінок середньовічної Європи.

Уже у віці 13 років Аліенора Аквітанська стала королевою Франції. Зрозуміло, що у такому юному віці до того ж у чужій країні королева не мала значного впливу на політичне життя країни. Про цей період життя королеви відомо мало. Проте прикметною є розповідь хроніста, про те що Аліенора потайки, у чоловічому одязі, відвідувала лекції в Болоньському університеті [1, с. 18].

Переломним в житті Аліенори Аквітанської став другий хрестовий похід. Королева на рівні із своїм чоловіком Людовіком VII та іншими європейськими монархами прийняла хрест і вирушила в похід. В хроніці Микити Хоніата згадується, що королева в чоловічому вбранні верхи на коні, на рівні з іншими чоловіками, здійснила цю виснажливу і небезпечну подорож [6].

На жаль, Другий хрестовий похід не лише закінчився поразкою хрестоносців, він також поставив хрест на матримоніально- політичному союзі двох великих європейських держав - після повернення до Європи Аліенора Аквітанська та Людовік VII подають прохання Папі Римському про розлучення.

Здавалось би, що роль королеви у великій політиці на цьому завершилась: Аліенора повернулась у свої володіння. Проте, вже через два місяці вона виходить заміж за Генріха Анжуйського, котрий невдовзі (1154 рік) стає королем Англії - Генріхом ІІ Плантагенетом. Це був не просто шлюб між 30-річною жінкою і 19-річним юнаком, це був докорінний перерозподіл сил в Західній Європі. Вийшовши заміж Аліенора передавала чоловікові всю західну Францію, що складало дві третіх території, якою теоретично володів французький король. Це з точки зору феодального права означало вивід з-під юрисдикції короля Франції половини територій його держави. Деякі сучасні історики саме цю події відносять до основних причин Столітньої війни [5, с. 75].

Після обєднання земель графів Анжуйських і герцогів Аквітанських володіння французьких Капетингів опинились в оточенні агресивних сусідів. Обєднання Нормандії і Анжу з Аквітанією, до якої входили Пуату, Перигор, Гасконь, Сентонж, Лімузен і Ангумуа, потрясли всю Європу. Володіння графа Анжуйського охоплювали нижні течії трьох великих річок: Сени, Луари, Гаронни. Генріх ІІ і королева Аліенори стали найбільшими правителями Франції.

Поки подружні стосунки були хорошими, Алієнора брала участь в усіх справах чоловіка. Коли їх діти подорослішали, король наділив їх графствами й титулами. За наполяганням матері, Річард ( в майбутньому Річард Левове серце) отримав Аквітанію. Алієнора супроводжувала свого улюбленця на батьківщину, а коли повернулася до Англії, то дізналася, що в її чоловіка з' явилася фаворитка.

Королева вирішила помститися чоловікові. В середині 70-х років вона ініціювала змову проти короля, залучивши до неї і власних синів. Змову було викрито і Генріх ІІ звелів ув'язнити Алієнору [7, с. 26]. Проте в володіннях Англійського короля вже встигла розгорітись міжусобна війна: Річард, молодий Генріх і Джеффрі навіть уклали з французьким королем Людовіком VII союз проти власного батька. Решту життя Генріх II провів у постійній боротьбі з непокірними синами, тим часом стосунки з Францією загострювались.

У 1189 році Генріх ІІ помер і Річард зміг звільнити матір. Першою справою якою зайнялась королева, вийшовши на волю була коронація Річарда, що було надзвичайно важливим політичним кроком і мало на меті зміцнити королівську владу в державі. Більше того це було необхідним кроком так як молодий король збирався вирушити в Хрестовий похід, що й зробив невдовзі після коронації, залишивши керівництво державою на матір і братів [5, с. 259].

Алієнора опинилась в складній ситуації: країна потерпала від феодальної усобиці і щоб навести в ній лад потрібна було тверда рука. Принц Джон (в майбутньому Іоан Безземельний) підняв бунт проти королівської влади, переконуючи баронів в тому, що Річард не повернеться з походу. Реакція королеви була миттєвою: Алієнора скликала у великих містах держви асамблеї на яких васали повині були дати клятву вірності королю. Також королева наклала арешт на кошти принца Джона, щоб він не зміг здійснити запланований похід на континентальні володіння англійської корони [3, с. 291-292].

Повертаючись з Хрестового походу Річард І був полонений австрійським герцогом Леопольдом. В Англії про це стало відомо у лютому 1193 року. Алієнора Аквітанська звернулась по допомогу до Папи Целестина ІІІ, в одному з листів Папі королева писала: «Часто на маловажные дела вы отправляли своих кардиналов на край света; а в таком безнадежном и плачевном деле вы не соизволили отправить даже служку. Короли и князья в заговоре против моего сына; его держат в кандалах, пока другие грабят его земли; его держат на пятках, а другие бичуют. И в течение всего этого времени меч Святого Петра остается в ножнах. Трижды вы обещали отправить легатов, и вы этого не сделали. Увы, теперь я знаю, что обещания кардинала -- это лишь пустые слова»[цит. за 3, с. 301]. Цилестин ІІІ відлучив від церкви Леопольда Австрійського, але більше ніяких мір не вжив.

Після отримання умов за якими німецький імператор погоджувався на звільнення короля всіх платників податків в Англії було зобов'язано надати четверту частину доходів на викуп короля. Алієнора Аквітанська особисто слідкувала за виконанням цього закону. Коли стало очевидним, що необхідну суму не вдасться зібрати, було прийнято рішення відправити імператору 200 заручників до того часу, поки він не отримає весь викуп. Королева особисто доставила зібрані кошти в Німеччину. 2 лютого 1194 року Річард отримав свободу. 4 лютого Річард і Алієнора покинули Німеччину [2, с. 190 ].

В останні роки життя Алієнора Аквітанська відійшла від управління державою, залишивши цю справу синам, але перед цим вона здійснила дипломатичний акт, що свідчить про її здатність до політичного розрахунку і тонку інтуїцію. Вона відвідала сюзерена Аквітаніїї короля Філіпа Августа, щоб дати васальну клятву вірності за свої землі. Цим герцогиня підтверджувала особисте право на володіння Аквітанією і відвертала можливість відібрати ці землі у її наймолодшого сина. Тепер Філіпп Французький (який на цей час вів війну з сином Алієнори королем Іоаном) без формального приводу не міг посягнути на землі вірного васала. Вчинок матері оцінив і корол Іоан, оголосивши себе навіки її вірним слугою і захисником. Після цього королева відправилась у монастир Фонтевро, де й померла 31 березня 1204 року.

Аналізуючи настільки яскраву біографію ми розуміємо, що Алієнора Аквітанська жінка-правитель була не типовою королевою Середньовіччя. Дочка і спадкоємиця Гільома Х, королева Французької і Англійської держав, учасниця Хрестового походу, керівник феодальних бунтів. Вона також організовувала укладення міжнародних угод і шлюбів між правителями Англії, Франції, Іспанії, Німеччини та Сицілії. Прикметно, що саме ця жінка стояла біля витоків найбільшого військово-політичного конфлікту XIV-XV ст. Вона було втіленням своєї епохи, що прославилась війнами, розвитком міст, підйомом економіки та початком становлення національних держав.

Джерела та література

1. Маривонн М. Королева Алиенора, неверная жена / М. Маривонн. - М.: Этерна, 2014. - 58 с.

2. Перну Р. Ричард Львиное Сердце / Р. Перну -- М.: Молодая гвардия, 2009. -- 232 с.

3. Перну Р. Алиенора Аквитанская / Р. Перну. -- СПб.: Издательская группа «Евразия», 2001. -- 336 с.

4. Сизова Е. Альенора де Пуату Аквитанская и ее семья как создатели европейской куртуазности / Е. Сизова. - [ел. ресурс]. - Режим доступу: http://www.monsalvat.globalfolio.net

5. Флори Ж. Алиенора Аквитанская. Непокорная королева / Ж. Флори -- СПб.: Евразия, 2012. -- 432 с.

6. Хониат Н. О Константинополе/ Н. Хониат. - [ел. ресурс]. - Режим доступу: http://www.vostlit.info/Texts /rus3/Honiat/text6.phtml?id=10421

7. Эрлихман В. Алиенора -- мятежница на троне / В. Эрлихман // Вокруг света. -- 2006. -- № 9 (2792) - С. 23-31

Размещено на Allbest.ru