Сімейно-шлюбні відносини в ісламі: аналіз зарубіжної історіографії

Размещено на http://www.allbest.ru/

СІМЕЙНО-ШЛЮБНІ ВІДНОСИНИ В ІСЛАМІ: АНАЛІЗ ЗАРУБІЖНОЇ ІСТОРІОГРАФІЇ

Т. Шамсутдинова-Лебедюк

Анотація

Стаття присвячена аналізу підходів до висвітлення в ісламознавчій літературі проблем взаємовідносин чоловіка і жінки та сімейно-шлюбних відносин в мусульманстві.

Ключові слова: іслам, сім 'я, жінка, чоловік, шлюб, хіджаб, сегрегація.

The paper analyzes approaches to coverage of Islamic literature challenges the relationship of husband and wife and family relations in Islam.

Keywords: Islam, family, woman, man, marriage, hijab, segregation.

Питання місця жінки в мусульманському суспільстві, її взаємовідносин із чоловіком, сімейно-шлюбних відносин у ісламі викликало й продовжує викликати значний інтерес. Література, у якій розглядаються окремі аспекти проблеми сімейно-шлюбних відносин в ісламі, досить різноманітна за своєю концептуальною спрямованістю.

Європейські автори, пишучи про ці проблеми, здебільшого (і це по-своєму зрозуміло) керувалися європоцентричним підходом. Свідомо чи несвідомо вони виходили з переконання, що саме європейська цивілізація є найбільш досконалою. Що ж до інших цивілізацій, то вони їй нібито поступаються. Відповідно європейські цінності мають набути поширення в світі і тим самим "підтягнути" інші народи на більш "високий рівень". Усе, що не відповідає цим цінностям, має бути відкинуте або видозмінене.

Перші серйозні дослідження мусульманського світу розпочалися в Західній Європі у другій половині ХІХ ст. і продовжувалися у ХХ-ХХІ ст. Серед класичних праць європейського ісламознавства варто назвати роботи А. Вамбері, І. Гольдціера, Г.Е. фон Грюнебаума, А. Кремера, А. Масе, Л. Масіньона, Р. Шарля та ін. Хоча ці автори намагаються бути максимально об'єктивними, часто вони (свідомо чи несвідомо) не хочуть розставатися із євроцентричними стереотипами при оцінці ісламу й мусульманського способу життя.

Становище жінки в ісламі, специфіка її взаємин із чоловіком у контексті мусульманського способу життя сприймалися й здебільшого нині сприймаються європейськими авторами як "ненормальні" і "нецивілізовані". Особливо це чітко простежується в літературі, яка має виражений антимусульманський характер.

Показовою в цьому плані може бути монографія німецького автора М. Коча "Насильство в ісламі? Боротьба за ісламське світове співтовариство". Написана в явно тенденційному дусі, вона акцентує увагу на питаннях насильства над жінками в мусульманстві. "Насильство, гноблення та обмеження прав жінок, - читаємо в цій роботі, - пронизують усю історію ісламу, починаючи з висловлювань пророка Мухаммада й до сьогоднішнього дня, коли ісламісти намагаються виправдати подібний стан речей [6, с.88]". Власне, автор намагається провести думку, що відносини чоловіка й жінки в ісламі - це суцільний ланцюг насильств перших над останніми. Мовляв, це насильство виявляється в шлюбі, розлученні та й взагалі в повсякденному житті мусульманських жінок. При цьому навіть немає спроб об'єктивно глянути на цю проблему, пояснити хоча б такий, на перший погляд, парадоксальний факт, чому в сучасних розвинутих західноєвропейських країнах саме жінки-мусульманки активно виступають за збереження традиційного ісламського способу життя, нібито борючись за своє "приниження" й "насильство" над собою.

На противагу євроцентричній ісламознавчій літературі останнім часом у мусульманському, передусім арабському, світі з' явилося чимало літератури, у якій автори намагаються захистити традиційні ісламські цінності, у тому числі й специфіку взаємовідносин між чоловіком та жінкою, що склалася в мусульманській практиці. Звісно, це література різного роду - від апологетично консервативної до ліберально-прогресивістської, в якій ставиться питання про необхідність переосмислення деяких мусульманських цінностей, у т.ч. й взаємовідносин між чоловіком та жінкою.

Можна виділити кілька підходів до вказаної проблеми. Так, консервативно-маскуліністичний виходить із того, що Аллах зробив чоловіка й жінку нерівними один одному. В контексті таких міркувань жінка розглядається як "необхідне зло", потрібне для реалізації чоловічої сексуальності, а також для відтворення дітей. Жінку, яка є тендітним створінням, необхідно переховувати - як для захисту, так і для охорони тих чоловіків, які можуть стати невільною жертвою притаманній їй властивості збивати чоловіків із праведного шляху. Яскравим проявом такого консервативного напряму можна вважати переконання прихильників руху Талібан в Афганістані, представники якого жорстоко розправлялися з тими жінками, котрі, на їхню думку, відходили від традиційних норм ісламу.

Звичайно, далеко не всі мусульмани вдаються до таких крайнощів, що були характерними для талібів. Для багатьох мусульманських учених у ХХ ст. більш властивою є м'якість у відстоюванні своїх консервативних позицій. Наприклад, цілий ряд сучасних мусульманських авторів намагаються захищати полігамію. До таких варто віднести одного з головних представників ортодоксально-консервативної течії в ісламі Аббаса Махмуда аль-Аккада. Він, зокрема, вважає, що іслам "не створив багатоженства й нікого не зобов'язував до нього, він просто дав дозвіл для нього за умови справедливого й достатнього утримання жінок [9, с.178]".

До числа "м'яких консерваторів" варто також віднести Мухаммеда Зікірію аль-Бардісі, Джамаля ад-Дина, Шахада аль-Хурі та деяких інших. Так, Мухаммед Зікірія аль-Бардісі у статті "Іслам та багатоженство" в авторитетному єгипетському журналі "Трибуна ісламу" виправдовує полігамію, посилаючись на особливості людської природи. А Ібрагім Абдо та Шафік Дуррія вважають, що немає необхідності ліквідовувати полігамію законодавчим шляхом, оскільки цей інститут, виникнувши за певних соціальних умов, зникне сам по собі в результаті формування нових суспільних умов [8, 6].

Близьким до цього консервативного напрямку є підхід, який зорієнтований на збереження "статусу-кво". Однак його прихильники закликають чоловіків-мусульман із добротою та м' якосердечно ставитися до жінок. Відповідно, на їхню думку, "феміністична проблема" в ісламі полягає в чоловіках-мусульманах, які недостатньо гуманно ставляться до жінок, а також у необхідності сучасної інтерпретації законів ісламу.

Такий підхід демонструє мусульманська письменниця й викладач Рукайя Максуд, яка пише: "Іслам чудово усвідомлює фізичну відмінність між статями; він не допускає і думки про те, що чоловіки й жінки - це "одне й те саме". Чоловікам варто бути поступливими й усіляко втішати та захищати жінок, адже їм доводиться переносити менструацію, вагітність, роди й наступну годівлю немовлят. Чоловіки від цього звільнені і здебільшого не є настільки привабливими, щоби піддаватися сексуальним домаганням та всілякого роду звабливим пропозиціям, відмовившись від яких можна втратити роботу [7, с.217]".

Як не дивно на перший погляд, але серед прихильників такого консервативного підходу є чимало освічених жінок- мусульманок, які живуть у суспільствах, де мусульманський традиціоналізм аж ніяк не є домінуючим. Свого часу чималий резонанс викликав учинок професора філософії Хенд Шаблі з Тунісу, яка під час рамадану з'явилася в паранджі й проповідувала "повернення жінок в іслам". Подібні виступи були зафіксовані й в інших мусульманських країнах, які просунулися на шляху модернізації по-європейськи. Показовими в цьому плані є "справа про хіджаб" у Франції, демонстративне дотримання в Туреччині ісламських традицій деякими жінками-політиками, які належать до консервативних сил цієї країни. Закономірно виникає питання, чому відбуваються такі явища. На жаль, комплексного наукового аналізу цієї проблеми в літературі немає.

Як правило, це явище видається "дивним" і "незрозумілим" європейським дослідникам. Воно не вписується в їхні схеми. Тому коли заходить мова про подібні явища, то все списується на прояви неосвіченості мусульманських жінок, ісламського фанатизму, у кращому випадку це сприймається як дивацтво чи екзотика.

Не претендуючи на істину в останній інстанції, спробуємо висловити деякі свої міркування. Як правило, активна підтримка жінками мусульманського консерватизму спостерігається в тих регіонах, де існують реальні загрози мусульманському способу життя з боку європейської цивілізації або явищ глобалізації. Симптоматичними в цьому плані можуть бути, наприклад, деякі факти з історії ісламської революції в Ірані, яка мала відверту антиамериканську й антизахідну спрямованість. Під час цієї революції чимало іранських жінок у знак протесту проти впливу Заходу добровільно одягали чадру (накидка, яка закривала обличчя жінки) [5, с.110]. Парадоксально, але чадра, так само як і хіджаб, часто розглядається європейцями як символ жіночого приниження в ісламі.

Звернення в умовах глобалізації до традиційних, зокрема, релігійних цінностей - це захисна реакція людської психіки на складність, знеособленість, суєтність і нестійкість сучасного життя. Особливості сучасного життя посилюють психологічну потребу людини в стійких життєвих цінностях. Ця потреба пояснюється тим, що людина як вид сформувалася в принципово іншій інформаційній ситуації, ніж та, в якій вона опинилася сьогодні. Протягом усієї історії людина отримувала соціально значиму інформацію від досить малочисельної, чітко визначеної за складом групи. Стабільність складу групи, успадкування приналежності до неї з покоління в покоління сприяли тому, що серед її членів переважало спільне бачення світу, спільне уявлення про цінності, норми поведінки, смисл життя. У результаті цього соціальна інформація, яка надходила до людини, була відносно однорідна, циклічна, впорядкована й вимагала однозначної реакції.

У сучасному суспільстві людина одночасно входить до багатьох слабко пов'язаних одна з одною груп, кожна з яких виставляє свої вимоги до її поведінки, які не лише не узгоджуються, а й часто знаходяться в суперечності одна з одною. Тому психологічні механізми реакції, що сформувалися в процесі становлення людини як виду, не відповідають новій інформаційній ситуації. У результаті цього прагнення особи до стабільності стає значущим моментом поведінки. І тут релігійні, в даному випадку ісламські, цінності з їхньою стабільністю мають незаперечну перевагу перед іншими.

Мусульманська жінка, становище якої в ісламському суспільстві було не лише чітко визначеним, але й відносно стабільним, опинившись в умовах глобалізаційного динамізму з його хаотичністю, нестабільністю в сімейно-шлюбних відносинах, виявляє безпорадність та розгубленість. Часто реакцією на це і є повернення до традиційних ісламських цінностей, у т.ч. й у питаннях відносин між чоловіком та жінкою.

Останнім часом з'явилося чимало літератури, яка захищає традиційні ісламські цінності, зокрема й у "жіночому питанні". Наприклад, тут можна назвати збірник "Жінка в ісламі", укладений Гульнарою Нарулліною. У цій книзі є спеціальна глава "Відносини чоловіків та жінок у суспільстві", де, зокрема, викладаються "принципи регулювання взаємовідносин статей й контролю статевої поведінки мусульман". Ось як вони подаються:

"Перший з цих принципів - це заборона вільного спілкування чоловіків та жінок. Таке завжди засуджується, лише якщо воно не переслідує важливих та законних цілей, а відбувається заради забави та задоволення...

Другий принцип полягає в тому, що якщо таке спілкування все таки відбувається, то як чоловіки, так і жінки, повинні дотримуватися пристойності у своїй мові, поглядах та поведінці. Зрозуміло, жінка може бути чи діловою й цілеспрямованою, чи всіма явними й неявними способами виявляти в спілкуванні з чоловіком свою сексуальність. Останнє мусульманським жінкам не дозволено. Чоловікам необхідно бути такими ж стриманими, не дивитися цілеспрямовано й з інтересом на жіночі зваби, не бути з жінкою грайливим та "дружньо налаштованим", не допускати будь-якого фізичного контакту, а вести спілкування в суворій та строгій манері.

Третій принцип гласить, що чоловіку й жінці, які не знаходяться в шлюбі чи в родинних стосунках, не дозволяється залишатися один з віч-на-віч.

Четвертий принцип полягає в тому, що мусульманка повинна приховувати від чоловіків привабливі форми свого тіла за допомогою строгого одягу. [3, с.51-52]".

Аналіз цих текстів показує, що виведення цих принципів часто базується на відносно вільній інтерпретації ісламських релігійних джерел, передусім Корану. І все ж не можна заперечувати, що вони значною мірою відповідають тій практиці, яка склалася в мусульманських країнах.

Ще наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. в ісламському світі з'явився ряд праць, автори яких указували на проблеми, що стосувалися становища мусульманської жінки. До таких варто віднести Мухаммеда Абдо, Рашіда Ріда, Салама Мусу, Абд ар-Рахмана аль-Кавакібі, Тахіра аль-Хаддада, Касима Аміна, Саїда аль-Афгані та інших. Визнаючи й вказуючи на факти ненормального становища жінки в мусульманському суспільстві, вони вважали, що причиною цього є неправильне трактування положень ісламу, передусім коранічних приписів. Даючи нову інтерпретацію Корану та Сунні, вони акцентували увагу на деякі "феміністичні моменти", вважаючи, що відновлюють чистоту ісламської релігії.

Так, Мухаммед Абдо коментував деякі положення Корану в тому сенсі, що священна книга мусульман орієнтувала на рівність чоловіка й жінки. Зокрема, він звертався до такого аяту: "І відповів їм їхній Господь: "Я не зневажу жодного вашого вчинку - чоловік його зробив чи жінка: одні з вас - від інших" (2: 195) На його думку, саме цей аят засвідчує рівність чоловіків та жінок. Також коментуючи Коран, Мухаммед Абдо намагався довести, що звичай багатоженства не рекомендується Аллахом. Наприклад, наводячи аят, в якому давався дозвіл правовірним одружуватися з чотирма жінками (4; 3), він звертав увагу, що цей дозвіл обумовлювався наступним моментом: "Якщо ж ви побоюєтеся, що не зможете піклуватися про них однаково, то одружуйтесь з однією..." Далі Мухаммед Абдо міркував таким чином: мовляв, ніхто зі смертних не може бути справедливим одночасно до чотирьох жінок. Саме через це потрібно дотримуватися моногамії [8, с.67].

Таким самим шляхом ішли й інші мусульманські автори модерністської орієнтації. "У Корані та хадісах, - писав один з авторів-модерністів Саїд аль-Афгані, - наведено дуже багато положень про жінку й про визнання її прав. Це зроблено для того, щоб оберегти жінку як від вікового гніту, так і від небезпек у майбутньому, які ми й сьогодні бачимо в суспільствах деяких західних країн [10, с.25]".

Відомим арабським публіцистом, який підняв "жіноче питання" в ісламському світі, був Касим Амін. У своїх працях "Нова жінка", "Визволення жінки", які викликали чималий резонанс, він намагався довести, що розумова й моральна природа жінки така сама, як і в чоловіка. Тому вона має право користуватися своєю свободою та своїми правами. Також Касим Амін вважав, що становище жінки в мусульманських країнах склалося не стільки під впливом релігії, скільки етнографічних умов та впливів соціального середовища. Ці міркування не були безпідставними. Виходячи з такої точки зору, Касим Амін вважав, що іслам як релігія не винний у сучасному "занепаді жінки"[2, с.23].

У книзі "Визволення жінки" Касим Амін виклав свої міркування щодо прав жінки в сім'ї. На першому місці тут стоїть питання про хіджаб. Цей термін трактується ним в двох аспектах: покривало, яке ховає й водночас відгороджує жінку від світу (передусім світу чоловіків), та спосіб ізоляції, усамітнення жінки. На його думку, хіджаб - пережиток часів дикунства, коли чоловіки купували або викрадали жінок, а покривало було символом цієї старої влади, залишком цих давніх звичаїв. Однак, вважав Касим Амін, відразу знищити хіджаб неможливо, оскільки це не знайде належної підтримки в мусульманському світі [11, с.112-113].

Цей автор також критикував способи укладення мусульманського шлюбу й розлучення. У Корані, говорив він, Аллах установив між подружжям "любов та милість". Але, яка може бути любов, коли ті, що вступають у шлюб, не знають один одного? Адже Мухаммад в одному з хадісів рекомендував знайомитися з нареченою до шлюбу. Тому Касим Амін приходив до висновку: необхідно змінювати порядок укладення шлюбу, необхідно, щоб жінка сама вирішувала свою долю й вибирала достойного чоловіка [11, с.482].

Різко негативно ставився цей автор і до багатоженства, яке, на його думку, обмежувало права жінок. Він указував, що Аллах не рекомендував багатоженства. Воно, мовляв, допустиме лише в крайніх випадках - тривала хвороба жінки, безпліддя і т.ін.[11, с.343-344]

Касим Амін також був проти існуючого порядку розлучень - досить легкого для чоловіка й дуже складного, майже неможливого для жінок. Це він підкріплює словами з Корану, які рекомендують жити в злагоді, а у важких випадках шукати примирення за допомогою суддів та звернення до прецедентів у хадісах, котрі пояснюють, що для Аллаха "саме ненависне із дозволеного - це розлучення". Спираючись на Коран, цей автор пропонував новий порядок розлучень, відповідно до якого є недостатнім сказати: "Ти розлучена", а необхідно документально оформити розлучення після заяви одного з подружжя (якщо, звісно, примирення неможливе). Всі ці відхилення від "істинного закону" Аллаха Касим Амін пояснює занепадом релігії, недосконалістю мусульманської цивілізації протягом усієї її історії [11, с.536]. мусульманство суспільство жінка шлюб

Можна стверджувати, що Касим Амін, як і інші теоретики модерністського напрямку в ісламі, знаходилися під значним впливом європейської культури. Вони так чи інакше сприймали тогочасні європейські цінності, намагаючись їх адаптувати до ісламських умов. Стосувалося це також і жіночих проблем.

У теперішньому ісламському світі є дослідники, які виступають із радикальною критикою сучасного становища жінки в мусульманському суспільстві. До них можна віднести Фатіму Мернассі, Лейлу Ахмед та Наваал ель-Саадаві. Інші автори (Ріффан Хассан, Аміда Валуд, Асгар алі Енджінір і Фазлур Рахман) здійснюють дослідження Корану й хадісів із метою надати їм більш дружелюбного у ставленні до жінок трактування [12].

Деякі мусульманські автори, ведучи мову про "жіноче питання" в ісламі, звертають увагу на те, що можуть існувати різноманітні інтерпретації Корану та інших священних текстів із приводу цього питання. До таких авторів належить Фарід Ісак. Він пише: "А, що ми можемо сказати про права жінок, виходячи із тексту Корану та практики пророків (Сунна)? Коран містить тексти, які в залежності від прочитання можуть трактуватися як такі, що проповідують рівність, а також інші тексти, які - в залежності від прочитання - можуть бути витлумачені як чисто дискримінаційні [4, с.202]". Отже, як вважає цей автор, тут можуть існувати різноманітні думки в залежності від постановки проблеми й ставлення читача.

Фарід Ісак вважає: якщо в ранньому ісламі за часів Мухаммада намітилася певна тенденція поліпшення становища жінки в суспільстві, то все-таки вона не отримала подальшого розвитку в мусульманській законотворчості (шаріаті). У результаті цього відбулася консервація відносин, які були притаманні ранньому Середньовіччю. Ці відносини не відповідають сьогоднішньому стану речей, вважає зазначений автор. Він акцентує увагу на різних фактах несправедливості, які зустрічаються в мусульманському світі стосовно до жінок [4, с.206-208]. Однак, констатує Фарід Ісак, мусульманські жінки у своїй більшості впевнені, що поліпшення їхнього становища повинно відбутися в межах традиційного уявлення про чоловіка як султана в себе вдома. І вони просто шукають доброго султана, який би дотримувався правил ісламської моралі [4, с.226].

Отже, як бачимо, в мусульманському світі жіноче питання залишається досить актуальним і трактується воно далеко неоднозначно. Те саме можна сказати й про трактування сімейно-шлюбних відносин в ісламі.

Загалом, характеризуючи ісламознавчу літературу, яка стосується проблем взаємовідносин чоловіка й жінки, сімейно- шлюбних відносин у мусульманстві, то варто відзначити, що тут існує як література, написана з євроцентричних позицій, так і література, написана з ісламських позицій.

Що стосується першої, то вона виходить із того, що відносини між чоловіком та жінкою в ісламі не є "нормальними". При цьому, звісно, за норму беруться європейські взірці, а основна увага здебільшого акцентується на тому, що, мовляв, жінка в ісламі по відношенню до чоловіка займає підпорядковане, а то й принизливе становище.

Ісламська література з цього питання далеко неоднорідна. Є чимало робіт, в т.ч. й таких, що претендують на науковість, у яких захищаються традиційні уявлення про становище жінки в ісламі. Однак зустрічаємо чимало робіт, де існуючий стан речей у цій сфері трактується як незадовільний і ставиться питання про потребу радикальних змін.

Джерела та література

1. Коран / Пер. с араб. И.Ю. Крачковского. - М., 1986. - 436 с.

2. Амин Касим. Новая женщина /Перевод со 2-го издания и предисловие И.Ю. Крачковского. - Спб., 1912. - 132 с.

3. Женщина в исламе / Руководитель-составитель Г.Нуруллина. - М.: UMMAH, 2003. - 283 с.

4. Исак Ф. Быть мусульманином / Пер. с анг. Н. Лебедевой. - М.: ФАИР-ПРЕСС, 2002. - 352 с.

5. Ислам и женщины Востока (История и современность). - Ташкент: Фан, 1990. - 252 с.

6. Коч М. Насилие в исламе? Борьба за исламское мировое сообщество. Пер. с нем. / М. Коч. - Германия: Логос, 2002.- 272 с.

Размещено на Allbest.ru