Творчі і особисті взаємини Михайла Комарова та Івана Франка

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Творчі і особисті взаємини Михайла Комарова та Івана Франка

Олександр Ладиненко

Анотація

У статті автор аналізує взаємозв'язки відомого українського бібліографа Михайла Комарова та Івана Франка в контексті українського націєтворення в кінці XIX-- на початку XX століть. Розкрито особливості їх співпраці на літературній, видавничій та просвітницькій ниві, а також вплив на єднання українського культурного руху Галичини та Південної України в останній чверті XIX - початку XX століть. У розвідці використано опублікований та архівний епістолярний матеріал, літературознавчих праць діячів, спогади сучасників тощо.

Ключові слова'. Михайло Комаров, Іван Франко, Галичина, Одеса, “ Зоря".

Аннотация

Александр Ладыненко

ТВОРЧЕСКИЕ И ЛИЧНЫЕ КОНТАКТЫ МИХАИЛА КОМАРОВА И ИВАНА ФРАНКО

Автор в статье анализирует взаимосвязи между известным украинским библиографом Михаилом Комаровым и Иваном Франко в контексте формирования украинской нации в конце XIX -- начале XX веков. Раскрыты особенности их сотрудничества в литературной, издательской и просветительской сфере, а также влияние на единение украинского культурнического движения Галичины и Южной Украине в последней четверти XIX -- начала XX веков. В исследовании использованы опубликованные и архивные эпистолярные материалы, ряд литературоведческих работ деятелей, воспоминания современников и т.д.

Ключевые слова'. Михаил Комаров, Иван Франко, Галичина, Одесса, “ Заря".

Annotatіon

Oleksandr Ladynenko

CREATIVE AND PERSONAL RELATIONSHIPS OF MIKHAIL KOMAROV AND IVAN

FRANKO: THE HISTORY

In the given article the author analyzed the relationship between known Ukrainian bibliographer Mikhail Komarov and Ivan Franko in the context of Ukrainian nation-building the late XIX - early XX centuries. The author revealed features of their cooperation іn the Iіterary, publіshing and education fіeld, answer as the іmpact on the unity of Ukrainian cultural movement і n Galіd a and southern Ukraine іn the last quarter of the XIX - early XX centuries. The article draws published and archival epistolary materials, a number of Iіterature region both figures, the memoirs of contemporaries, etc.

Keywords: Mykhailo Komarov, Ivan Franko, Galida, Odessa," Zorya”.

Проголошення державної незалежності у 1991 р. спричинило підвищену увагу вітчизняної історіографії до проблем українського націєтворення. Одним із наріжних завдань для суспільствознавців стала необхідність аналізу регіональної специфіки українського руху та особливостей його єднання у загальнонаціональну канву. Київська дослідниця Т. Горбань подала погляди суспільно-політичних діячів на процес консолідації українського етносу Наддніпрянської України та Галичини в рамках ідейно-політичного дискурсу початку XX ст. [1]. Дослідження особливостей співпраці національної еліти зазначених регіонів на зламі ХХ-ХІХ ст. залишається актуальним, адже, на думку діаспорного історика І. Лисяка-Рудницького, незважаючи на психологічні труднощі, вона багато в чому визначила загальний характер українського національного руху [2, с. 432-433].

Спробуймо долучитись до попередників і розглянути процес єднання “українського відродження” Галичини та півдня України на прикладі контактів Великого Каменяра і визнаного зачинателя української бібліографії, літературного критика, громадського діяча Михайла Федоровича Комарова (1844-1913 рр.), який основну частину свого життя провів у Одесі (18881913 рр.), очолював місцеву українську громаду та “Просвіту”. М. Комаров залишив чималу епістолярну спадщину, що зберігається в Одеській національній бібліотеці ім. М. Горького у фонді “Архів Михайла Комарова”.

Джерельна база, що висвітлює взаємини І. Франка і М. Комарова (літературно-критичні твори, епістолярна спадщина, спогади сучасників тощо) давно відома і опублікована, проте до сьогодні проблема не отримала акцентованого висвітлення у історичній науці, хоча досить детально розглядалися окремі її аспекти. Зокрема, М. Возняк у 20-х роках XX ст. здійснив публікацію листів І. Франка до М. Комарова та проаналізував найважливіші відгуки галицького генія на праці одеського бібліографа [3]. Інший радянський літературознавець М. Гуменюк та сучасна дніпропетровська дослідниця Г. Швидько торкнулися проблеми їх взаємозв'язків в контексті співпраці М. Комарова із галицьким часописом “Зоря”, ідейно-політичного аспекту взаємин тощо [4, с. 47; 5, с. 75-79]. Одеський краєзнавець Г. Зленко подав подробиці зустрічі діячів у причорноморському місті у 1909 р. [6].

Діяльність М. Комарова та І. Франка головним чином перетиналася на ниві літературної творчості. М. Комаров, якому належить заслуга видання першого серйозного “Російсько- українського словника” 1893-1898 рр., значну увагу приділяв процесу формування літературної української мови на основі народної фонетики усіх українських територій. Наріжним завданням для бібліографа було ознайомлення наддніпрянців із галицьким діалектом через розповсюдження праць західноукраїнських письменників. Михайло Федорович виступав у ролі активного популяризатора творчості І. Франка в Одесі. Так, критикуючи ідею Б. Грінченка щодо регіональної обмеженості галицької поезії, Великий Каменяр вказував на появу позитивного відгуку у 1890 р. в газеті “Одесский вестник” на казку “Лис Микита”, у якій зазначалося, що галицький діалект зрозумілий для більшості українців [7, с. 169]. Автором рецензії, на яку посилався І. Франко, був ні хто інший, як М. Комаров.

У свою чергу, знаходимо низку позитивних відгуків І. Франка на праці одеського українофіла, зокрема - “Бібліографічний покажчик нової української літератури (1798-1883 рр.)”, що у 90-х роках XIX ст. залишався “одиноким інформаційним засібом для нового українського письменства” [8, с. 345], “Бібліографічний покажчик видань Котляревського...”, де також підтримку від Каменяра отримала донька М. Комарова - Галина, як поетеса нової генерації, вірші якої відрізняються “найкращою формою і найбільшою силою чуття” [9, с. 228, 235]. Найбільш розлогою виявилася рецензія І. Франка на роботу М. Комарова “Т. Шевченко в літературі і мистецтві”, що побачила світ у 1903 році [10]. Аналізуючи розвиток української літератури за 1892 р., Іван Якович виділив двох одеситів - Петра Ніщинського, перекладача “Антігони” і “Одісеї” і М. Комарова, упорядника двох етнографічні збірок казок та приказок [11, с. 13]. Великий Каменяр зараховував М. Комарова у головні “продуктивні сили українського письменства” разом із І. Нечуй-Левицьким, О. Кониським, В. Алексанровим, І. Карпенко-Карим, М. Старицьким та Оленою Пчілкою [11, с. 15]. З точки зору великого письменника, М. Комаров належав до когорти передових борців за українське слово вже на початку 90-х років XIX ст.

Епістолярні зв'язки М. Комарова та І. Франка, незважаючи на їх скромний обсяг, залишаються важливою квінтесенцією взаємин та відображають особливості співпраці. Усього збереглося 8 одиниць листування між діячами: два приватних епістолярії І. Франка, адресованих одеському культурнику та три особистих листи до нього М. Комарова. Як відомо, певний час у 80-х роках І. Франко редагував народовецьку газету “Діло” та журнал “Зоря”, а тому дописи М. Комарова до галицьких видань потрапляли до рук письменника. В архіві І. Франка, що зберігається у Відділі рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, зберігаються два листи М. Комарова до “Зорі”, один - в газету “Діло”.

Фактографія першого листа М. Комарова до І. Франка [12, арк. 111-113], як співредактора “Діла”, дозволяє датувати його 1883 р. У цей час М. Комаров проживав ще у Києві і зазначений епістолярій був другим дописом до друкованого органу народовців, де він пропонував співпрацю “засилати рецензії на українські книжки й звістки з України”, перше ж звернення залишилося без відповіді, очевидно у зв'язку зі смертю В. Барвінського. Співробітництво І. Франка в редакції “Діла” (1883-1884) співпадають із періодом зростання інтенсивності публікацій М. Комарова. Виходячи від бібліографії творчості М. Комарова, зібраної радянським дослідником М. Ясинським [13, с. 54-63], бачимо, що пише у 1883 р. з'явилося щонайменше чотири його замітки в “Ділі”: рецензія на збірку поезій романтика Я.Щогопева “Ворскло”[14], розвідки “Український театр” [15], “Про могилу Т. Шевченка” [16], відгук на роботу К.Гамалії “Земля і люди в Росії”[17], і пише три публікації, надруковані у подальшому - в 1885 р. посмертна згадка, присвячена М. Костомарову [18] і досить розлоге дослідження історії цензури в Україні [19] та 1913 р. звістка “Шевченкові дні...” [20].

Подальше зниження активності співпраці М. Комарова із “Ділом”, очевидно, пов'язана із забороною цієї газети у Російській імперії. Ще більш плідною виявилася співпраця М. Комарова із часописом “Зоря”, де вийшло у світ близько 60 його літературно-критичних заміток, а в середині 80х років творчий шлях бібліографа тут знову перетнувся із І. Франком.

У 1885-1886 рр. галицькі народовці і радикал І. Франко під тиском київської “Громади” на певний час досягли компромісу - Іван Якович на рік став фактичним редактором журналу “Зоря” [21], а тому два листи М. Комарова осіли у його особистому архіві. Зі змісту епістоляріїв видно, що створені вони орієнтовно навесні і восени 1886 р., коли М. Комаров вже третій рік працював нотарем в Умані. У першому листі йдеться про публікацію серії заміток М. Комарова “Перегляд українських книжок за 1885 рік”, автор листа запитував, які галицькі часописи та книжки цензура пропускала у Російську імперію [22, арк. 417-418]. У наступному - крім “Перегляду українських книжок” за 1885 р., М. Комаров сповіщав редакцію про переклад українською мовою оповідання В.Короленка “Ліс шумить”, а також вказував на раніше відправлені у Львів твори Д.Мордовцева і Грабини.

Восени 1886 р. І. Франку, як робочому редактору, народовці в подальшій співпраці із “Зорею” відмовили, остерігаючись соціального та політичного радикалізму письменника [23]. У 1888 році М. Комаров закликав нову редакцію “Зорі” не йти на ескалацію конфлікту і припинити ворожнечу із найвидатнішим письменником Галичини [3, с. 29-33]. У цей самий час І. Франко взявся за написання програми нового місячного часопису “Поступ”. У пошуках фінансів та співробітників він збирався вдатися за допомогою до Одеси, про що письменник зазначав у листі до свого ідейного учителя М. Драгоманова 24 жовтня 1886 р. [24, с.79]. Він надіслав проспект “Поступу” та заклик до співпраці М. Драгоманову, Б. Познанському, Б. Грінченку та ін. У першому приватному листі до М. Комарова від 26 листопада 1886 р. І. Франко розкривав характер майбутнього видання, що мав би торкатися гострих соціальних та національні проблеми. Просив надсилати рецензії на праці Мирного і І. Нечуя-Левицького, історію українського театру [25]. Як відомо, плани видання “Поступу”, як і ще одного журналу “Товариш” у 1888 р., залишилися нереалізованими.

У 1889 р. І. Франко став видавцем і редактором серії “Літературно-наукова бібліотека” (18891897 рр.). Цим же часом датується перший лист М. Комарова до письменника, у якому одеський бібліограф дякує за першу книгу серії, що містить поему Т.Шевченка “Перебендя” із передмовою Франка і просить надіслати йому “Австро-руські споминки” М.Драгоманова та усі наступні видання “Бібліотеки”. Окрім того, з'ясовуємо, що І. Франко пропонував М. Комарову опублікувати у серії український переклад “Одисеї” П. Ніщинського, однак пропозиція до адресата не дійшла [26, арк. 649-650]. Співпраця на полі видавництва та розповсюдження українського друкованого слова між М. Комаровим і родиною І. Франка тривала й надалі. У листі, датованому 1891 р. до Ольги Франко (Хоружинської), одесит звітував про продані книги І. Франка “В поті чола”, а також про те, що передає їй з чоловіком одеське видання “Колоски”[3, с. 37].

Темі української бібліографії, присвячений і наступний епістолярій М. Комарова до І. Франка, датований 22 вересня 1897 р. [27, арк. 287-290]. Опублікувавши у 1883 році “Бібліографічний покажчик нової української літератури”, Михайло Федорович продовжував збирати інформацію із надією видати значно повніший довідник модерної української літератури до ювілею 100-ліття написання “Енеїди” І. Котляревського. У цій справі він звертався до української громадськості Галичини й Наддніпрянщини із проханням повідомляти йому про українські наукові і художні твори, етнографічні праці, вказувати на утиски цензури тощо. Надзвичайно цінним з точки зору збереження історії української літератури був заклик М. Комарова до письменників надавати інформацію біографічного характеру. Здійснити друге видання покажчика нової української літератури та бібліографічного словника українських авторів М. Комаров до кінця життя так і не встиг. Подробиці у справі втраченої праці розкрив літературознавець Г. Зленко [28].

У кінці 90-х років XIX от. у середовищі української громадськості виникла думка допомогти І. Франку обійняти посаду викладача української літератури у Львівському університеті. Одесити навіть пропонували здійснювати щорічну фінансову допомогу письменнику обсягом у 2 тис. крб., однак влада здійснити задум не дозволила. Натомість, через декілька років у І. Франка з'явилась надія влаштуватися на посаду приват-доцента у Чернівецькому університеті. З проханням надання матеріальної підтримки, письменник звернувся до одеського бібліографа 18 квітня 1900 р., зазначаючи, що “від Вашої відповіді на сей лист мій, високоповажний добродію, буде залежати, чи маю старатися о veniam legendi [дозвіл викладати. - авт.] у Чернівцях, чи ні...” [29, арк. 52-54].

М. Комаров повідомив, що одесити, які завжди прихильно ставились до доцентури І. Франка в Львівському університеті, очевидно радо відгукнуться на його ідею, а вже в кінці квітня пообіцяв дати остаточну відповідь [ЗО, арк. 213-215]. Важливий задум, що значно сприяв би поширенню українського руху, в першу чергу в масах молоді, так і не був реалізований.

Чи не єдина особиста зустріч М. Комарова із І. Франком відбулася, на жаль, вже у той час, коли письменник важко захворів і прибув до Одеси із Чернівців у 1909 р., головним чином із метою лікування. Зі спогадів С. Шелухина відомо, що жандарм, довідавшись на станції в Одесі від немічного І. Франка лише те, що той галичанин і українець відвів його до М. Комарова [31]. З метою запобігання розповсюдження пліток про хворого письменника, особисто подав коротку замітку в “Одесский листок” про його приїзд в Одесу із метою лікування та наукової роботи [32, с. 425]. М. Комаров, в будинку якого в Одесі за 25 років гостювали чи не усі представники української культурної еліти, не мав можливості влаштувати хворого письменника у себе вдома, бо не було людини, яка би доглядала за ним. Згідно зі спогадами сучасників, це дуже образило І. Франка. М. Комаров розмістив галицького гостя у готелі “Версаль”, звідки хворого письменника після прикрого випадку витурили на вимогу заможних мешканців. У подальшому опіку над І.Франком взяв на себе С. Шелухин і через місяць перебування у причорноморському місті, під наглядом українських діячів, лікарів за освітою, Івана Липи та Івана Луценка здоров'я письменника значно поліпшилося, однак, невідомо чи зустрічався письменник із М. Комаровим.

Творчі зносини М. Комарова та І. Франка розгорталися як на сторінках їх літературно-критичних праць, так і в результаті окремих безпосередніх контактів і стосувалися видавничої справи, розповсюдження української книги, організації роботи періодичних видань тощо. їх співробітництво є переконливим доказом єднання українського культурного руху Галичини та Південної України в кінці XIX - початку XX от., взірцем порозуміння української радикальної соціалістичної інтелігенції, до якої належали М. Драгоманов, І. Франко, М. Павлик та плеяди діячів поміркованого культурницько-просвітницького напряму, що був представлений у Галичині народовцями, а в Наддніпрянщині київською “Старою Громадою” та такими видатними провідниками національного руху, як В. Антонович, О. Кониський, Б. Грінченко та М. Комаров. Історія взаємин М. Комарова із І. Франком є лише окремим фрагментом міжрегіональних зв'язків української еліти в процесі націєтворення, а чимало творчих та громадських контактів ще потребують подальшого дослідження. У цьому плані, епістолярна спадщина М. Комарова є цінним та не до кінця вивченим джерелом, що здатне значно збагатити історіографію українського руху.

Список використаних джерел