Сучасна історіографія дослідження історії та культури українських циганів Радянського періоду

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сучасна історіографія дослідження історії та культури українських циганів Радянського періоду

Сучасна історична наука в Україні останніх десятиріч перебуває у стані трансформації - переходу від колишніх, радянських засад - до створення власної концепції історичного пізнання. Зі здобуттям Україною незалежності постає проблема існування власне української науки, на тлі цього розгортається і коло наукових пошуків. Вперше стала можливою свобода наукової історичної думки, були створені передумови для переосмислення історичного надбання. В той же час дослідники звертають увагу до проблем національних меншин. Завдяки появі та діяльності громадських та культурних організацій формуються проблеми циганів, вирішення яких покладається і на науковців.

Одним із найбільш впливових наукових осередків вважаємо товариство «Романі Яг» у Закарпатській області. На сьогоднішній день у закарпатському регіоні проживає третина циганів України, а зареєстрованих організацій меншини налічується більше 30. Громадська позиція циганів, їх суспільний виклик стали основним поштовхом до виникнення інтересу до наукової розвідки циганівознавців. Іншим чинником стала географічна та ментальна близькість регіону до Угорщини, де проблеми циганів привертають увагу громадськості та дослідників уже довгий період часу.

Праці із циганівознавства в українській історичній науці з'являються наприкінці 80-х - на початку 90-х рр. ХХ ст. на Закарпатті [1-2]. Перші дослідження мали суспільну скерованість, викривали побутові, життєві проблеми тогочасного буття.

Каталізатором для вивчення історії та культури українських циганів стало проведення «Декади ромської інтеграції» 2005-2015 рр. У рамках декади в Україні відбулися дві міжнародні наукові конференції (2008 р.) за участю вчених України, Росії, Нідерландів, країн Балкан. Перша конференція «Роми України - з минулого в майбутнє» [3] відбулася за підтримки «Конгресу ромен України». Проведення конференції «Роми України в період Другої світової війни: сучасний стан вивчення, викладання та увічнення пам'яті» [4] здійснило величезний поштовх до наукового вивчення та осмислення трагедії ромів. У Москві в 2013 р. відбувся Міжнародний форум із питань геноциду циганів у Східній Європі [5], на якому розглянуто актуальні методологічні проблеми вивчення та викладання історії Голокосту циганів.

Важливою проблемою у вивченні історії ХХ ст. залишається історія Другої світової війни, яка має особливе значення для історії циганівського етносу. Для циганів - це трагічні, напівзабуті сторінки історії. Для більшості неписьменних, малоосвічених циганів самостійно зберегти та відтворити події війни, перебування у таборах було нездоланним завданням. Вивчення долі українських циганів у цей період в Українській державі почалося відносно недавно, на громадських засадах - журналістами газети «Романі Яг» [6].

У 2013 р. в Ужгороді, на базі Ужгородського національного університету, науково-дослідним Інститутом Центральної Європи започатковані «Ромські наукові читання». За матеріалами конференції випущено збірник наукових праць студентів, науковців та громадських діячів [7]. Цей проект поставив за мету привернути увагу науковців та громадськості до суспільних, історичних та політичних проблем циганів в Україні, а також сприяти розвитку відносно нової для нашої країни науки - циганознавства.

Однією із проблем сучасної історіографії радянського циганознавства є періодизація процесу вивчення циганів. Сучасна історіографія пропонує періодизацію відповідно до етапів розвитку СРСР. Можна погодитися із запропонованою Є. Навроцькою [8] періодизацією історії радянських циганів та можливостями її використання для дослідження історіографічних аспектів циганознавства. Відповідно, виділяємо три стадії розвитку в період СРСР.

Перший етап - 1920-1930-ті рр. - на цьому етапі радянська влада створювала «найкращі умови для розвитку» національних меншин, в тому числі циганів; другий етап - 1939-1945 рр. - період Другої світової війни, Голокост циганського народу; третій етап - 1950-1980-ті рр. - повоєнний період характеризується спробою влади насильно включити циганів до радянського суспільства.

Характерними рисами першого періоду була поява нових суспільних ідей, соціалістична розбудова. З початком побудови СРСР, урядом проводилася специфічна національна політика. Радянська влада створювала для національних меншин, у тому числі й циганів, «найсприятливіші умови» для всебічного розвитку. Зауважимо, що у складі держави налічувалося більш ніж 300 народів та народностей. Циганське населення складало близько 0,2%, тобто 200 тис. осіб. Сучасна історіографія пропонує різні підходи до розуміння радянської національної політики. Болгарські історики О. Маруашикова та В. Попов [9] акцентують увагу на необхідності вивчення циганів як окремого народу в складі радянського суспільства, зазначаючи, що радянська влада створювала умови для переходу циганів до осілості, але також сприяла розвитку їх освіти і культури. У той же час, дослідники не звернули увагу на руйнування владою основного елементу циганської національної самобутності - кочового способу життя, а також наслідки цього для етносу.

Такі ж позитивні риси радянської політики у 1920-1930-ті рр. вбачає і угорська дослідниця К. Дунаєва [10], аргументуючи це величезним масивом культурно-просвітницької, популярної та навчальної літератури циганською мовою. Вона проводить порівняння між національною політикою державних діячів СРСР В. Леніна та Й. Сталіна і сучасною політикою керівництва Російської Федерації у сфері освіти національних меншин.

У перший період радянської доби були створені деякі умови для відродження та піднесення національної культури циганів, проте не слід забувати, що вони носили фрагментарний характер, а реформи не носили довготермінового характеру.

Заслуговує уваги праця американської дослідниці історії радянського періоду Б. О'Кіфф [11]. Робота заснована на першоджерелах - урядових документах, особистому листуванні циганів, газетах із російських державних архівів. Автор аналізує не лише державну діяльність радянського уряду, але й духовну складову життя радянських, у тому числі українських, циганів - освіту, мистецтво, передусім, циганський театр.

У публікації дослідниці етнополітичних процесів на Україні в 1920-1930-х рр. О. Розовик [12] розкрито інший бік політики радянського уряду - заходи державних органів влади та громадських організацій республіки щодо залучення циганського кочуючого населення до осілого способу життя, участі у громадському житті республіки та розгортання в їх середовищі культурно-освітньої роботи.

Основною подією другого етапу історії радянських циганів став геноцид. Ця проблема викликала науковий інтерес не лише у вітчизняних істориків, але й у закордонних. Переважно, більшість робіт виконана під егідою численних фондів та організацій, таких як, наприклад, «Український центр вивчення історії Голокосту», «Документальний та культурний центр німецьких сінті та рома», Міжнародний фонд «Відродження» та ін.

Одним із перших українських дослідників, який привернув увагу до історії циганів у роки війни, став О. Бєліков [13]. Його доробок мав значний вплив на подальші наукові дослідження, формуючи новий напрямок у вивченні історії українських циганів. Публікації відповідального секретаря журналу «Голокост і сучасність» М. Тяглого [14] заклали методологічну основу в дослідженнях історичної долі українських циганів в період Другої світової війни.

Вивченню долі українських циганів присвятив свої роботи російський художник, циганолог М. Бессонов [15-16]. Його роботи ґрунтуються на усних свідченнях циганів-очевидців війни, документальних джерелах із державних архівах України та Російської Федерації, тому якнайкраще передають дух епохи. Науковець у своїх дослідженнях акцентував увагу на культурній, а також ментальній складових циганського життя. Так, завдяки науковим пошукам М. Бессонова, відомо, що чимало циганів брали участь у бойових діях, отримали нагороди та звання, проявили неабиякий патріотизм в умовах війни та окупації. Проте, більшість із них за паспортами були не циганами, а українцями. Це явище пояснюється тим, що у 1920-1930-х рр. цигани навмисне приховували від уряду свою національну приналежність [15, с. 195-196].

Німецький історик М. Ґеллер також досліджував тему війни, зокрема мікроісторію, історію особистостей, їх роль у подіях, що спричинили геноцид циганського народу. Дослідження діяльності командира айзанцгрупи Д, загони якої перебували на території Південної України, Бессарабії та у Криму, дає змогу автору розкрити причини, масштаби знищення циганів на радянських територіях [17].

Дослідження третього етапу історії радянського циганства розпочинається із періоду десталінізації. Влада відновила спроби примусово підвести до осілості циганів, які під час війни і у повоєнні роки знову почали вести кочовий спосіб життя. Крім того, проект створення єдиного радянського суспільства не передбачав винятків для національних меншин, у тому числі й для циганів. Для цього використовувалися усі засоби, передусім, прийняті закони щодо спекулятивної діяльності, дармоїдства, бродяжництва, тощо. Так, після підписання указу 1956 р. «Про залучення до праці ромів, які займаються бродяжництвом», багато українських циганів виселено до Казахстану та за Урал. Більшість із них померли у дорозі від холоду. У цьому контексті доцільним здається використання терміну «жертви соціалізму» [8].

Провідні фахівці із циганознавства в Україні Н. Зіневич [18], О. Бєліков [13] виклад матеріалу, що стосується періоду 1950-1980-х рр. також базують на урядових документах, які висвітлюють лише загальні риси життя циганів. Так, О. Бєліков виклад історії прив'язує до політики уряду, а Н. Зіневич - з точки зору розвитку культурного та економічного аспектів життя.

Вивчення історії циганів у 1920-1930-х рр. українськими науковцями відбувається переважно у контексті інших національних меншин [19]. Так, у дослідженнях концентрується увага на політичній складовій епохи, особлива роль приділяється процесу переходу циганів до осілого способу життя. У той же час, майже нічого невідомо із робіт сучасних циганознавців про релігійне, культурне життя, буденну історію етносу.

На сьогодні дослідниками окреслена методологічна база, залучена до наукового обігу ґрунтовна джерельна база (документи часів окупації, усні свідчення), яка дозволяє аналізувати історичну долю циганів, а також визначити головну проблему періоду - геноцид циганського народу. Тим не менш, вивченими є сторінки історії циганів, які перебували на територіях, що межують з Угорщиною, а саме Закарпаття [1-2; 6], а також у Криму [14; 17], проте переважна більшість історії циганського населення регіонів є маловивченою, у наявності є лише статистичні дані періоду війни.

Повоєнний період в історії циганів в СРСР є найменш вивченим, проте не менш трагічним, ніж минулі роки. Закордонна історіографія відсутня, українські історики побіжно описують життя національних меншин, в тому числі й циганів, у період десталінізації. Повоєнний період життя циганів є перспективним для подальших досліджень, особливо в контексті історії повсякденності.

Отже, маємо відзначити певні досягнення сучасної історіографії у дослідженні циганів за часів СРСР та загальне пожвавлення інтересу до проблематики. У той час поза увагою сучасних дослідників практично залишилися повсякдення, політична та культурна історія радянських циганів. Ці напрямки, безумовно, мають стати об'єктом подальших наукових студій.

Список використаних джерел

1. Ємець Г. Циганське населення Закарпаття / Г. Ємець, Б. Дяченко. - Ужгород: Карпати, 1993. - 86 с.

2. Малик Л. Цигани Закарпаття: проблеми, шляхи вирішення / Л. Малик, М. Пітюлич, О. Передрій, В. Шинкарь. - Ужгород: УДУ, 1991. - 44 с.

3. Матеріали Міжнародної циганознавчої науково - практичної конференції «Роми України: із минулого в майбутнє» (Київ, 10-11 червня 2008 року) / [упор. Н. Зіневич]. - К.: Юстиниан, 2009. - 296 с.

4. Міжнародна наукова конференція // Форум націй. Газета Конгресу національних громад України - 2008. - №7 (74). - Режим доступу: http://www.forumn.kiev.ua/2008-07-74/74-02.htm

5. В Москве состоялся международный форум «Нацистский геноцид цыган (ромов) и евреев в Восточной Европе» // Фонд содействия актуальным историческим исследованиям «Историческая пам'ять» - 2013. Режим доступу: http://www.historyfoundation.ru/fund item.php? id=291

6. Романі Яг. Газета Закарпатського ромського культурно-просвітницького товариства. - 1999-2006. - 10 с. Режим доступу: http://archives.org.ua/handle/123456789/672

7. Ромологія: історія та сучасність: Матеріали Міжнародних наукових читань / [упор. Є. Навроцька]. - Ужгород: Поліграфцентр «Ліра», 2013. - 144 с.

8. Навроцька Є. Історія та культура ромів (факультативний спецкурс за вибором) [метод. посіб. для вчителів] / Є. Навроцька. - Ужгород: Вид-во О. Гаркуші, 2007. - 312 с.

9. Marushiakova E., Popov V. Soviet Union Before World War II / E. Marushiakova, V. Popov // Factsheets on Roma History. - Strasbourg: Council of Europe, 2008. - Режим доступу: http://www.coe.int/t/dg4/education/r oma/histoCulture en.asp

10. Dunajevа К. StateBuilding and «Misfits»: The Case of Roma in Russia and Hungary / К. Dunajevа // Prepared for the 2012 Conference of Graduate Organization for the Study of Europe and Central Asia of the University of Pittsburgh - 2012. - 39 р. Режим доступу: http://goseca.pitt.edu/ocs/index.php/goseca/2012/paper/viewFile/21/7

11. New Soviet Gypsies: Nationality, Performance, and Selfhood in the Early Soviet Union / B. O'Keeffe. - Toronto: University of Toronto Press, Scholarly Publishing Division, 2013. - 344 р.

12. Розовик О. Залучення циганів до осілості, громадської і культурно-освітньої роботи у 1920-х роках в УСРР / О. Розовик // Етнічна історія народів Європи. - 2011. - №35. - С. 68-72

13. Бєліков О. Державна політика стосовно циганів України: історія і сучасність / О. Бєліков // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів. - К, 2008. - Вип. 15. - С. 24-56

Размещено на Allbest.ru