Ремісничі корпорації являли собою своєрідне явище у соціально-економічному житті Північного Лівобережжя ранньомодерної доби. Їхня структура загалом відповідала внутрішній організації цехів, які функціонували у містах Західної Європи на підставі магдебурзького права. Цехи являли собою спільноти, що мали чітку ієрархічну структуру, відносно самостійний характер і поширювали вплив на всі сторони життя своїх членів. Користуючись правами і привілеями, закріпленими у цехових статутах, корпорації створювали необхідні умови для професійної діяльності своїх членів, забезпечували особисту свободу, права й збереження майна ремісників [1, 16].

Переважна більшість об'єднань ремісників мала свої цехові подвір'я. Сюди сходились на цехові збори, відзначали свята, тут відбувалась церемонія прийому нових майстрів і обряд поховання. Тут знаходилась цехова світлиця, в якій зберігалися основні клейноди корпорації: ікони, емблеми, прапор (хоругва, корогва), цехова печатка, статути і привілеї на заснування цеху, скринька з документами й грошима та нагайка, що використовувалась при посвяченні у майстри.

До цехових атрибутів належали спеціально написані на замовлення ремісничих корпорацій ікони. Так, у Вознесенській церкві м. Коропа зберігалась унікальна композиція "Явлення ікони Богоматері рибалкам", пов'язана з місцевим рибальським цехом. На ній були зображені рибалки у звичайному селянському одязі. Найстарший з них тримав риболовецьку сітку, другий - навколішки молився, третій стояв позад нього, а четвертий у човні тримав весло і хрестився. Погляди усіх були спрямовані на зображену у лівому куті ікону Божої Матері [2, 4].

Всі ремісничі корпорації регіону мали прапори, на яких зазвичай зображувались знаряддя праці, лики святих, зокрема покровителів об'єднання та міста, розміщували відповідні написи. О. Ковалевський вважав, що ця традиція була запозичена у німецьких містах, де міщани складали "свое городовое войско для защиты города от неприятелей" [3, 1].

В експозиції Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського нині знаходиться срібна позолочена корогва - "значик" Ніжинського золотарського цеху. Вона була виготовлена у формі прапора з двома косицями, прикрашеними металевими підвісками, схожими на китички або дзвіночки, з овальними накладними карбованими медальйонами з обох боків. На срібному медальйоні овальної форми викарбовано церковний престол із дарохранительницею, келихом і Євангелієм. Ліворуч від престолу зображено святого з хрестом у руці, нижче - годинник і напис "Преподобный отец наш Андроник златар Александрийский". Другий напис дата створення корогви - "1786 года месяца іюня 6 числа" [4, 27]. З іншого боку знаходилось зображення євангеліста Луки біля мольберта, ліворуч - рука з терезами, під якими в'язка ключів і скринька. Уздовж вузького боку прапора, який прилягав до деревка, розміщувався напис: "Сооружен сей значик от управы сребренической нежинской за управного старшины Федора Стефанова Шнурчевского и товарищей его Петра Карсакевича, Ивана Паливоды також и гласного Иосифа Конвисарева и всею управною братиею коштом и старанем ихъ 1786 году июня 6 числа" [5, 55]. Крім того, зверху на медальйоні викарбувана царська корона та велика літера "Н", яка означає "Ніжинський" [4, 28].

Цеховий прапор Ніжинського музицького цеху був малинового кольору "на середине написан с одной стороны образ святого Георгія, а с другой Ея Императорского Величества Государыни Екатерины Алексеевны Вторыя и над оным ньінешній городской герб. Около образа и вензеля подписано, за которой Императрицы и за какого цехмистра и ключника строено, и 1779 год, Сентября 20 дня. Края обшиты золотым позументом и по углам пришиты золотые кисти. На древке железная позолочення гелебарда" [6, 483].

реміснича корпорація північне лівобережжя

Ніжинський перепечайський цех мав прапор малинового кольору, з одного боку якого "написан образ святых Бориса и Глеба", з іншого - "святый Георгій, на белом коне попирающий копіем змея. У 80-х рр. ХУІІІ ст. різницький цех Ніжина мав "знамя штофное малиновое, по краям голубым штофом и золотым позументам обшитое. На середине написаны образа: с одной стороны Покрова Богородицы, с другой евангелиста Луки". На малиновому тлі було зображено "топор сребряной, а топорище золотое", а на голубому - ім'я цехмістра [6, 481].

Прапор Чернігівського об'єднаного цеху кравців, кушнірів і шапкарів було виготовлено з червоного штофу, "золотым позументом обложенное", посередині на блактитному штофі зображення - з одного боку - "Распятіе Христово, а по сторонам онаго Пресвятая Богородица, святый великомученик Евстафій, святый Іоанн Богослов и великомученик Прокопій", з іншого - "Пресвятая же Богородица Троицкая Ильинская Черниговская, да на одной стороне ножницы, имя цехмістра, при котором знамя строено, и 1781 год декабря 30 дня. На деревке точеная шишка, и в оной медній крест" [6, 298]. У калачницькому цеху м. Чернігова було "знамя гродетуровое желтое", виготовлене 1 травня 1752 р. за цехмістра Ігната Буглука, й містило "на одной стороне - образ Богоявления Господня, а около его калач, булка и четыре пасхи, или куличи, на другой стороне - образ Богоматери" [6, 301-302].

За свідченням О. Шафонського, Чернігівський "цех мясницкій" мав прапор зеленого кольору, на якому з одного боку розміщувався "образ Николая Чудотворца, Иліи пророка, по середине между разрезом бык; в подножіи образов подписано: 1787 месяца Марта 17 дня сооружися прапор сей цеху резницкаго за стараніем пана цехмистра тогож цеху Алексея Речицкаго и підскарбія Мирона Зенченка с братіею: Андрея Бочка, Василія Лопатня, Степана Молчановского, Исака Коломейченка, Степана Наболонского, Федора Семенова, Герасима Яковлева и молодшій Семена Стадника". З іншого боку - зображення Богоявленя Господнього, знизу між розрізами - баран [6, 300-301].

Калачницький цех Березного мав прапор "треугольный китайчатый темнозеленый, с железным копьем на одной стороне написано Богоявленіе Господне, а на другой образ Святых Жен Мироносиц; по краям кайма золотая писання и надпись: которым цехмістром и когда сооружена" та сукна "синего суконного с красною кумачною каймою; на середине нашит крест красный кумачный, белою тесьмою обложенный" [6, 385].

Наприкінці ХУШ - на початку ХІХ ст. ремісничі цехи мали власні печатки, які після ліквідації цехового устрою у 1902 р. були передані до Чернігівської губернської вченої архівної комісії.

Так, ніжинський міський голова І.Л. Дейкун передав до музею печатки тамтешніх ліквідованих ремісничих управ. У такий спосіб у зібранні Чернігівської архівної комісії опинилась, зокрема, кругла мідна печатка з написом "Печ [ать] Нежин [ской] Столярной Ремесл [енной] Управы" із зображенням циркуля і трикутника. На переданій до комісії печатці ковальської ремісничої управи м. Ніжина було зображено молоток і містився напис "Печ [ать] Нежин [ской] Кузнецкой Управы". Печатка Ніжинської гончарної ремісничої управи містила зображення гончарного виробу - глечика. Крім того, комісія отримала печатку "Нежин [ской] Портняжеской Управы" із зображенням праски і ножиць [7, 32-33].

Емблема із зображенням знаряддя праці мала назву ціха або цешка. Наприклад, емблема Ніжинського цеху музик являла собою невеличку скрипку з міді, Березнянського різницького цеху - мідну сокиру, Чернігівського ковальського цеху - мідний молоточок іт.д. [8,96-97]. ЦешкаНіжинського золотарського цеху являла собою бронзову фігурку, схожу на дзвоник з рукояткою [5, 55]. У гончарському цеху Ніжина ціхою слугувала "свинцовая дощечка, на которой по одной стороне вылит святый Георгий на коне, на другой вырезаны: кувшин, горшок и печной изразец" [6, 483]. За цешку у калачницьких цехах Ніжина і Березного правив мідний хрест [6, 385, 482]. У Чернігівському перепечайському цеху за цешку для скликання ремісників у цеху правила дерев'яна дощечка "с изображеніем образов Успенія Богородицы и Распятія Христова, а внизу написан гроб, 1782 год и имя цехмистра Евдокима Мороговскаго и подскарбія Федора Антоненка" [6, 302]. У Борзенському ткацькому цеху роль цешки виконував "деревянний маленкий челнок, выкрашенный красною краскою", у кравецькому - дерев'яна трикутна дощечка із зображенням з одного боку св. Миколи Чудотворця, а з іншого - "аршина, швайки, ножниц и утюга" [6, 423]. Чернігівський ткацький цех мав дві цешки: одну у вигляді мідної дощечки "с изображением Распятия, Богоматери и Иоанна Богослова", а іншу у вигляді дерев'яного ткацького човника [6, 299]. Ціха зазвичай знаходилася у цехмістра і використовувалась для скликання ремісників до цехового дому.О. Шафонський звернув увагу на факт існування двох цешок - одна являла собою зменшену копію знаряддя праці й слугувала сигналом до скликання цехової сходки, а інша мала вигляд маленького мідного або дерев'яного хреста, виконувала ритуальну функцію і сигналізувала про потребу з'явитись на похорон [6, 296]. Шляхом передачі майстрами із рук у руки цешки, членів цеху повідомляли про необхідність прийти на збори. Затримання і несвоєчасна передача ціхи суворо каралась штрафом.

Кожний ремісничий цех мав дерев'яні ноші, які використовувались при похованні, - так звані мари. На мари становили труну померлого, а над нею встановлювали покліт (круглу дерев'яну решітку) і накривали сукном [3, 1-2]. Покривало відігравало значну роль у поховальній обрядовості й вирізнялося особливою вишуканістю. Зазвичай, у центрі вишивали великий хрест (Голгофа), ім'я цехмістра та рік створення, по краях прикрашали галуном, бахромою.

Покривало Конотопського різницького і калачницького цеху було виготовлене з "сукна красного, с вырезками, придающими ему крестообразную форму". У центральній частині було розміщено текст: "Сіе сукно сооружено 1778 года месяца іюля 15 дня. Цеху рязацкого, и калачницкого, в городе Канотопе за цехмистра Феодора Корноуха, ключника Семена Резника, старшого брата Якова Булисги со всею братиею" [9, № 86].

Поховальне покривало перепечайського цеху Чернігова було синього кольору з нашитим хрестом, під яким містився напис "1759 год Марта 12 числа и имя цехмистра Дениса Лампія и подскарбия Савки Мовчана [6, 302]. Багатством декору і вишуканістю відзначалось сукно Чернігівського кравецького цеху, що збереглося у зібранні Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського [10, 4950]. Воно являло собою покривало синього кольору "с нашитым на середине золотой парчи крестом, серебряным кружевом обложенным; края его обшиты в два ряда каймою голевою разного цвета, а третій ряд зеленою китайкою; на самом крае пришита вокруг золотая бахрома" [6, 298]. На ньому було розміщено напис: "Це сукно старанням цеху кравецького чернігівського за цехмістра Івана Лазаревського за порадою всієї братії зроблене. Блажени яж вибраний приняв єси їх гді у вічні селища" [10, 49-50].

У Ніжинського цеху музик у ХУІІІ ст. було поховальне покривало зеленого кольору "с нашытим крестом зеленого плису, узеньким позументиком обложенным; на краю малиновая шелковая бахрома" [6, 483]. Сукно Ніжинського різницького цеху було виготовлене з тканини червоного кольору "с штофными желтыми полами, золотым позументом обложенными, и на средине крест того же штофу" [6, 481]. Використання мар і прапорів під час похоронної процесії було звичним явищем. Якщо помирав "почетный майстер", усі міські ремісничі корпорації брали участь у процесії

виносили мари й цехові прапори, утворюючи великий кортеж. Заможні люди могли замовити такі почесті, сплативши кошти на користь цеху [3, 2].

Отже, атрибути ремісничих цехів Північного Лівобережжя другої половини XVII - ХУІІІ ст. вирізнялись вишуканістю і розмаїттям декору, який виконував не лише естетичну роль, але й засвідчував специфіку ремісничих спеціальностей регіону.

Посилання