Заходи ОУН на міжнародній арені у справі "пацифікації" в Галичині у 1930 р.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗАХОДИ ОУН НА МІЖНАРОДНІЙ АРЕНІ У СПРАВІ «ПАЦИФІКАЦІЇ» В ГАЛИЧИНІ У 1930 Р.

Національне питання, виражене у вільсонівському праві націй на самовизначення, стало одним з підставових принципів формування версальсько-вашингтонської міжнародної системи після закінчення Першої світової війни. Водночас через непослідовність втілення національного принципу при формуванні нових державних утворень на уламках імперій мільйони людей або опинились поза межами своїх країн, або ж були позбавлені права утворити власну національну державу. Все це виявилось зручним маніпулятивним інструментом в руках різних політичних сил та джерелом численних міжнаціональних конфліктів, що стали прологом нового воєнного протистояння у світі і набрали особливо драматичних форм під час Другої світової війни. До таких невирішених національних проблем належало й українське питання, увага до якого вкотре загострилась у зв'язку з проведенням польською владою карально-репресивної акції щодо українців Галичини у 1930 р. Останні, позбавлені суб'єктності на міжнародній арені, намагались використати весь арсенал доступних засобів з метою захисту своїх прав.

Попри існування комплексних спеціальних досліджень проблеми пацифікації Швагуляк М. «Пацифікація»: польська репресивна акція у Галичині 1930 р. і українська суспільність. -- Львів: [б. в.], 1993 -- 52 с.; Виздрик В. Політика ко-лонізації та «пацифікації» Польщею західноукраїнських земель в 30-х рр. ХХ ст. // Держава та армія: [збірник наукових праць]. -- Львів: Вид-во Нац. ун-ту «Львівська політехніка», 2000. -- С. 79--84; Скакун Р. «Пацифікація»: Польські репресії 1930 року в Галичині. -- Львів: Вид-во Українського католицького уні-верситету, 2012. -- 172 с.; Mazur G. Problem pacyfikacji Malopolski Wschodniej w 1930 r. //Zeszyty Historyczne. -- № 135. -- 2001. -- S. 3--39., її історичного контексту Юрик Ю. Протистояння ОУН і польської держави (1929--1935рр.) // Проблеми історії України: Факти, судження, пошуки: Міжвід. зб. наук. пр. / відп. ред. С. В. Кульчицький. -- Вип. 13. -- К.: НАН України. Ін-т історії України, 2005. -- С. 356--407; Chojnowski A. Koncepcje polityki narodowosciowej rzqdow polskich w latach 1921--1939. -- Wroclaw: Zaklad Narodowy im. Ossolinskich, 1979. -- 262 s., участі ОУН у саботаж- ній кампанії Мірчук П. Нарис історії ОУН. 1920--1930 роки. -- 2-є вид, доповн. -- Львів, 2003. -- 642 с.; Посівнич М. Воєнно-політична діяльність ОУН в 1929--1939 роках. -- Львів: Афіша, 2010. -- 368 с.; Wysocki R. Organizacja Ukrainskich Nacjonalistow w Polsce w latach 1929--1939. -- Lublin, 2003. -- 433 s., яка послужила приводом до репресій, поза увагою більшості істориків залишається роль українських політичних сил в еміграції у вирішенні українсько-польського конфлікту початку 1930-х рр. за допомогою міжнародних важелів. У зв'язку з цим варто відзначити праці польського історика Анджея Земби, який дослідив заходи української еміграції в Канаді і Великій Британії, пов'язані з «пацифікацією»Zigba A. Pacyfikacja Malopolski Wschodniej w 1930 roku i jej echo wsrod emigracji ukrainskiej w Kanadzie // Przezdwastulecia XIX i XX w.: studia historyczne ofiarowane prof. W. Felczakowi. -- Krakow 1993. -- S. 78--92; Zigba A. Lobbing dla Ukrainy w Europie migdzywojennej. Ukrainskie Biuro Prasowe w Londynie oraz jego konkurenci polityczni (do roku 1932). -- Krakow. Ksiggamia Akademicka, 2010. -- 790s.. У дослідженні Романа Сироти також заторкнуто питання діяльності українського лобі в офіційному Лондоні в широкому контексті ставлення англійської суспільно- політичної думки до українського питання у міжвоєнний часСирота Р. Британські ліберали, Роберт Вільям Сітон-Вотсон і «Нещаслива нація» (Дослідження з історії проукраїнського руху у Великій Британії в 1919-- 1939 роках) // Вісник Львівського університету. Серія історична / [відп. ред. Р. Сирота]. -- Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2003. -- Вип. 38. -- С. 293--368. Швагуляк М. «Пацифікація»: польська репресивна акція у Галичині 1930 р... --.

Метою цієї статті є висвітлити головні напрямки і форми діяльності українського націоналістичного руху за кордоном, пов'язаної з порушення Польщею прав української національної меншини у Галичині внаслідок проведення «пацифікації».

Кінець 1920-х рр. ознаменувався глибокою економічною і політичною кризою у Речі Посполитій. Вона призвела до посилення президентської вертикалі влади та зменшення ролі парламенту. Разом з тим наростало невдоволення українців колонізаційною політикою офіційної Варшави у Галичині та наступом на їхні політичні, економічні і культурні права. Яскравим виразом невдоволення українців стала так звана «саботажна акція», що полягала у підпалах польських маєтків, руйнуваннях комунікаційних ліній влітку--восени 1930 р. Усі акції М. Швагуляк поділяє на три типи: найменш чисельну групу становили підпали, здійснені самими польськими власниками задля одержання страхових компенсацій; другу частку являла собою невелика кількість організованих, але частіше стихійних акцій, здійснених селянами під впливом комуністичної пропаганди, третя частина саботажів була здійснена націоналістамиС. 13.. На сьогодні в історіографії існує чимало версій щодо ролі в цій акції націоналістичного підпілля: від визнання ОУН головним ініціатором і організатором саботажів до ставлення до підпалів як таких, що були ініційовані Юнацтвом ОУН без погодження з ПУН. Так чи інакше, ОУН взяла на себе повну відповідальність за саботажну акцію у краї.

З метою приборкання українців у Галичині польська влада упродовж 19 вересня -- кінця листопада 1930 р. провела масштабну карально-репресивну акцію -- «пацифікацію» («умиротворення») із залученням великої кількості поліційних сил, військових частин 6-го корпусу війська польського та молодіжних організацій польських консерваторів (так зв. «стрільців»)Скакун Р. «Пацифікація»: Польські репресії 1930року в Галичині... -- C. 55--57. Кентій А. Збройний чин українських націоналістів. 1920--1956. Історико-архівні. Акція була спрямована на знищення українських культурно-освітніх осередків, господарських установ та зрив участі українських політичних сил у виборах до польського парламенту, призначених на 16 листопада 1930 р. Масового характеру набули арешти і ув'язнення провідних українських політичних діячів, зокрема представників найбільшої західноукраїнської партії -- Українського національно-демократичного об'єднання (УНДО). Такі дії польської влади свідчили не лише про авторитарні тенденції у суспільно-політичному житті країни, а й про грубе порушення Польщею усіх міжнародних зобов'язань щодо захисту прав української національної меншини, взятих 28 червня 1919 р. у зв'язку з підписанням так званого «Малого Версальського трактату». Зважаючи на це, українські політичні сили різних ідеологічних таборів вважали необхідним порушити цю справу на міжнародній арені. Велику активність у цих заходах виявили українські націоналісти. Вже у середині жовтня 1930 р. Провід українських націоналістів почав розробляти план масштабної протестаційної акції закордоном, в реалізації якого брали участь осередки ОУН у різних країнах.

На той час організаційна мережа ОУН за кордоном була представлена так званими теренами, які поділялись на держави, а ті своєю чергою -- на відділи. Останніх було близько 20 на кінець 1929 р., до їхнього складу входило 500 осіб. Зокрема, у Чехословаччині -- 250; у Франції -- 150; в Болгарії -- 30, в Німеччині -- 14 членівнариси. Т. 1. Від Української військової організації до Організації Українських Націоналістів. 1920--1942. -- К, 2005. -- С. 83.. В документах ОУН за серпень 1929 р. знаходимо інформацію про членів ОУН в різних європейських містах: у Данцігу -- Андрій Федина, в Брюсселі -- Дмитро Андрієвський, у Загребі -- Г. Калюжний, в Люксембургу -- О. Твардовський, у Парижі -- Микола Капустянський, в Берліні -- Ріко Ярий і Михайло Селешко, в Подєбрадах -- Микола Сціборський, у Празі -- Осип Бойдуник Statni ustredni archive v Praze (далі -- SUA). -- Ruske a ukrajinske emigrantske spolky a organizace v CSR (далі -- RUESO). -- Karton 9. -- Inv. c. 93. -- L. 326.. Акція проти польського терору на західноукраїнських землях стала доброю нагодою перевірити організованість закордонних структур ОУН. У спеціальних обіжниках за підписом організаційного референта М. Сціборського, призначених для секретарів держав, округ та провідників відділів ОУН на місцях наказано координувати протестаційні акції, спонукати різні емігрантські організації -- культурні, політичні, економічні, а також окремих осіб, -- надсилати телеграми з протестом до Ліги Націй, до урядів тих держав, де вони перебували, і регулярно звітувати про результати SUA. -- RUESO v CSR. -- K. 10. -- Inv. c. 93. -- L. 677.. З метою реалізації цього завдання українські націоналісти за кордоном налагодили співпрацю з Організацією державного відродження України у США, Стрілецькою Громадою, Союзом українців-самостійників та Українським національним об'єднанням у Канаді, з Українським культурним об'єднанням у Болгарії, Українською національною радою в Бельгії, Українським клубом у Швейцарії, Українсько-Литовським товариством у Литві, Українською Громадою у Франції, Комітетом для національної пропаганди в Австрії, українською Громадою в Італії, Українською академічною громадою, Українським допомоговим комітетом в Німеччині тощо. Потенційним партнером ОУН в її діяльності на міжнародній арені у справі «пацифікації» були й різні українські політичні сили, як за кордоном, так і в Західній Україні. Однак історія взаємин між ними була доволі непростою. Зокрема, як зазначає дослідник О. Зайцев, після утворення ОУН на початку 1929 р. в її Проводі продовжували змагатися два підходи у ставленні до ДЦ УНР та українських партій: жорстка лінія В. Мартинця та М. Сціборського і поміркованіша -- Д. Андрієвського. Перша полягала у різкому протиставленні ОУН іншим політичним групам, яких звинувачували в «угодовстві», полонофільстві і зрадництві. Інша група наполягала на об'єктивному розмаїтті українського політичного спектра Зайцев О. Ставлення ОУН до спроб українсько-польського порозуміння (1929-- 1934) // Україна-Польща: історична спадщина і суспільна свідомість. -- 2012. -- Вип. 5. -- С 60--61.. Погіршення взаємин ОУН з націонал-демократами в Галичині на початку 1930 р. полягало в тому, що на думку членів ПУН, УНДО, як «теж націоналістична» організація, була головною перешкодою для зростання ОУН у Галичині. Детонатором конфлікту між ОУН та українськими політичними силами стала «саботажна акція». Головні політичні партії Галичини -- УНДО, Українська соціалістично-радикальна та Українська соціал- демократична -- виступили зі спільною заявою, в якій засудили дії українського підпілля. Близькою до них була позиція уряду УНР. Попри широку пресову полеміку, шквал взаємних звинувачень, особисті контакти між ними продовжували зберігатись. Вони були необхідними для координації зусиль на міжнародній арені у справі захисту українських національних прав. З цього приводу Є. Коновалець в листі до Д. Андрієвського від 27 грудня 1930 р. заявляв, що ОУН не може без погодження з Українською Парламентською Репрезентацією «придпринимати яких-небудь кроків або висилати яких-небудь заяв» до міжнародного співтовариства Лист Є. Коновальця до Д. Андрієвського від 27грудня 1930р. //Документи і ма-теріали з історії Організації Українських Націоналістів / редкол. В. Верига та ін. Т. 2. Ч. 2. Листування Є. Коновальця з Д. Андрієвським; [упоряд.: Ю. Черченко, наук. ред. Н. Миронець]. -- К.: Вид-во Олени Теліги, 2007. -- С. 197..

Представники ОУН стали організаторами і координаторами роботи так званих протестаційних комітетів, які об'єднували членів різних українських емігрантських організацій у різних країнах, в яких ОУН як організація не була представлена. Один із найбільших протестаційних комітетів діяв у Чехословаччині. Він був створений у жовтні 1930 р. для висловлення протесту проти антиукраїнського терору і мав назву Контактний комітет. До комітету увійшло понад 60 політичних, громадських і культурних організацій, що діяли в ЧСР, у т.ч. від ОУН у ЧСР та Академічної громади, де секретарем управи був член ОУН Микола Ніцкевич Жив'юк А. Між ендеками й більшовиками: Микола Ніцкевич в українському на-ціоналістичному русі 1920--1940-х рр. // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. -- 2010. -- № 2 (35). -- С. 223.. Для безпосередньої підготовки справи протесту обрано Центральний виконавчий комітет на чолі з Петром Макаренком, з яким Є. Коновалець підтримував особистий зв'язок. В середовищі ОУН діяльність протестаційних комітетів розглядали не лише з точки зору ведення ефективної проукраїнської пропаганди за кордоном, а й як можливість об'єднання розрізнених українських угруповань, в якому націоналістам належала б ключова роль. Р. Ярий вважав, що усі зусилля Є. Коновальця у Лізі Націй переслідували мету збільшення його особистого авторитету та авторитету ОУН загалом серед української еміграції Державний архів Івано-Франківської області (далі -- ДАІФО). -- Ф. 2. -- Оп. 1. -- Спр. 789. -- Арк. 8.. 19 січня 1931 р. в Женеві відбулася нарада представників протестаційних комітетів з дев'яти європейських країн (Німеччини, Бельгії, Швейцарії, Австрії, Болгарії, Італії, Франції, Литви, ЧСР, Данцігу) SUA. -- RUESO v CSR. -- К. 11. -- Inv. с. 93. -- L. 12.. Тут були присутніми члени ОУН Володимир Мартинець, Д. Андрієвський, Макар Кушнір, Р. Ярий, Є. Онацький, О. Бойків Ibidem. -- L. 211.. Вирішено на основі існуючих протестаційних комітетів створити постійні комітети пропаганди в різних країнах світу, які мали б здійснювати підготовчу роботу до заснування об'єднавчого центру для всіх українських емігрантських осередків в Європі Мандрик М. Український націоналізм : становлення у міжвоєнну добу. -- К.: Вид- во імені Олени Теліги, 2006. -- С. 204.. Ідею такого об'єднання вдалося втілити у життя лише в січні 1932 р. шляхом утворення Європейського об'єднання українських організацій на чужині (ЄОУО). Генеральним секретарем організації став Д. Андрієвський.

Головні напрямки діяльності протестаційних комітетів Д. Ан- дрієвський поділяв на пропагандистські та політичні: «Метою української пропаганди є ствердити перед чужинцями і довести їм факт існування України як нації, наявність всіх випливаючих з того факту висновків, як от культурна самостійність, політичні змагання і то на всіх українських землях. В той час як політика на міжнародньому терені, спираючись на відповідній пропаганді, має шукати практичного попертя та признання змагань українського народу, узгіднення його зі сторонніми чинниками» SUA. -- RUESO v CSR. -- К. 11. -- Inv. с. 93. -- L. 214.. При чому Д. Андрієвський вважав, що «пацифікація» була лише приводом для широкомасштабної зовнішньополітичної акції ОУН на міжнародній арені, в ході якої вдалося б порушити перед міжнародною громадськістю українське питання у всій його складності. В цьому контексті важливу роль відігравало акцентування на необхідності створення самостійної держави на всіх українських етнічних землях. У зв'язку з цим Д. Андрієвський наголошував, що потрібно описувати не лише становище українців у Речі Посполитій, а й колоніальний характер політики большевицького режиму в Радянській Україні і стверджувати необхідність «чинної боротьби з ним» SUA. - RUESO v CSR. - K. 11. - Inv. і. 93. - L. 215..

Головними формами протестаційної діяльності українських організацій В. Мартинець вважав: 1) повідомлення в українській та іноземній пресі; 2) телеграми, меморіали; 3) віча; 4) брошури Ibidem. -- L. 605.. Поряд з тим існував широкий арсенал непублічних заходів, що полягали у налагодженні контактів з представниками різних політичних кіл в Європі.

У середовищі ОУН констатували відчутний брак інформації про українське питання за кордоном. Більшість повідомлень в іноземних ЗМІ базувались на інформації з польської та большевицької преси, яка хибувала упередженістю і необ'єктивністю. Відтак важливим напрямком діяльності ОУН за кордоном стала інформаційна кампанія в іноземній пресі. Для цього ПУН призначив М. Кушніра відповідальним за встановлення зв'язків з іноземними журналістами Бойків О. Моя співпраця з Полковником // Життя і смерть полковника Коновальця. -- Львів: Червона Калина, 1993. -- С. 120.. Ключову роль у цьому контексті відігравали тодішні інформаційно-пресові бюро ОУН у Берліні, Брюсселі, Женеві ДАІФО. - Ф. 68. - Оп. 2. - Спр. 155. - Арк. 72.. Своє пресове бюро та радіостанцію націоналісти мали у Литві Там само. - Ф. 2. - Оп. 1. - Спр. 724. - Арк. 52., а також активно співпрацювали з українським пресовим центром, створеним Яковом Макогоном у Лондоні. Провідним у час акції ОУН на міжнародній арені у справі «пацифікації» стало женевське бюро. Оскільки саме в Женеві відбувались найважливіші міжнародні форуми того часу, тут перебував штаб Ліги Націй. Сам Є. Коновалець переїхав у Женеву на постійне проживання у березні 1930 р. Женевське бюро видавало «Бюлетень української інформації» французькою та англійською мовами Андрієвський Д. Міжнародня акція ОУН// Організація Українських Націоналістів. 1929--1954: зб. статей у 25-ліття ОУН/обкл. й граф. оформ. Ю. Кульчицького. -- [Париж]: Вид. Першої Укр. Друк. у Франціі, 1955. -- С. 146.. Перше число часопису з'явилось 11 листопада 1930 р. накладом 1000 примірників Бачина-Бачинський Є. Євген Коновалець у Женеві. Витяг із щоденника // Коновалець та його доба. -- Мюнхен: Видання фундації ім. Євгена Коновальця, 1974. -- С. 709..

Уявлення про організацію роботи інформаційних центрів ОУН дає лист Д. Андрієвського до Є. Коновальця від 9 листопада 1930 р., в якому адресант інформує про те, що в Бюро у Брюсселі щотижня виходять комунікати в кількості 400 примірників з долученням одного аркушу документів (листів, пастирських листів тощо), які розсилаються до Женеви (50 штук), Рима (50 шт.), Парижа (100 шт.) Лист Д. Андрієвського до Є. Коновальця від 9 листопада 1930р. // Документи і матеріали з історії Організації Українських Націоналістів... -- С. 171.. Пізніше у цьому бюро друкувались статті на міжнародні теми, меморандуми і відозви ОУН, які також розсилались за відповідними адресами. Видруковані в бюро інформаційні матеріали різними мовами ОУН надсилала до 18 редакцій українських видань за кордоном, а також іноземним ЗМІ Протестна акція проти польського терору // Розбудова нації. -- 1930. -- Ч. 11-- 12. -- С. 292.. Серед заокеанських видань особливо активно ОУН співпрацювала з такими часописами як «Свобода»» (США, Нью-Йорк), «Україна»» (США, Чикаго), «Народне слово»» (США, Пітсбург), «Америка»» (США, Філадельфія), «Український голос» і «Українська стрілецька громада» (Канада, Вінніпег), «Україна» (Аргентина), «Український хлібороб» (Бразилія) SUA. -- RUESO v CSR. -- K 11. -- Inv. с. 93. -- L. 263..

Окрім масових розсилок друкованих матеріалів до іноземних ЗМІ, оунівці налагоджували контакти з представниками різних видань за кордоном, які вели рубрики подій у Центральній і Східній Європі. Зокрема, тісною була співпраця ОУН з французьким істориком і публіцистом, автором низки праць з історії України, який реферував українські справи у журналі «Ле Монде Славе»» Рене Мартелем Збірник документів і матеріалів... -- С. 167.. ОУН підтримувала постійний контакт із журналістом «Манчестер Гардіан»> Ф. А. Войгтом. Останній опублікував у цьому часописі від 21 листопада 1930 р. статтю про «пацифікаційну» акцію, яка сколихнула англійське суспільство Копія листа Є. Коновальця до Р. Ярого від 13 січня 1932 р., надіслана Д. Андрієвському // Документи і матеріали з історії Організації Українських Націоналістів... -- С. 288.. Д. Андрієвський наприкінці 1930 р. налагодив співпрацю з редакціями кількох бельгійських часописів. У жовтні 1930 р. розлога стаття Є. Онацького «Зразки польської політики у Східній Галичині»» була видрукована на шпальтах таких італійських часописів як «Іль Ляворо Фашиста», «Іль Попольо ді Трієте», «Л'ора» Онацький Є. У вічному місті. Записки українського журналіста. Рік 1930. -- Буенос-Айрес: Вид-во М. Денисюка, 1954. -- Т. 1. -- С. 244.. Часопис молодіжного крила фашистської партії Італії «Антиєвропа»» друкував матеріали, надані ОУН, статті Д. Андрієвського та Є. Онацького. Також останній тісно співпрацював з головним редактором часопису «Іль Джорнале Д'італія» - В. Гайдою, який часто друкував матеріали про польсько-українські відносини Там само. Роки 1931--1932. -- Торонто: Новий Шлях, 1981. -- Т. 2. -- С. 97..

Про зацікавлення світової преси подіями в Галичині свідчить той факт, що тільки до кінця 1930 р. опубліковано близько 413 лише німецькомовних статей на українську тематику у часописах Німеччини, Австрії, Швейцарії, Чехословаччини, Литви, Угорщини, Польщі, Туреччини, Румунії, Югославії, Канади Хроніка. Протестна акція проти польського терору//Розбудова нації. -- 1930. -- Ч. 11--12. -- Листопад--грудень. -- С. 292--315.. 18 листопада 1930 р. В. Мартинець писав Є. Онацькому: «штурмування нами поодиноких редакцій чеських, видавання бюлетенів, розмови з поодинокими діячами мали той наслідок, що вдалося нам пролізти до великої частини чеської преси і то найповажніших органів, і навіть дотеперішні до поляків дуже лояльно наставлені органи помістили ряд статей чи заміток у прихильному для нас дусі» Онацький Є. У вічному місті. Записки українського журналіста. Рік 1930... -- С. 237..

Одночасно з цим представники ОУН постійно моніторили польські ЗМІ на предмет пропаганди, викривлення інформації та відвертої маніпуляції фактами щодо українського питання. Показовим у цьому контексті є стаття представника ОУН у Подєбрадах Н. Ніцкевича у провідній газеті українців Америки «Свобода». У ній автор проаналізував інформацію, наведену в кількох десятках польських часописів, виступи послів і міністра внутрішніх справ у Сеймі, опублікував численні факти з приводу технології проведення «пацифікації», а також навів статистику постраждалих від неї Ніцкевич М. Польська санаційна преса, урядові та політичні чинники про пацифі-кацію на Західній Україні// Свобода. -- 1931. -- Ч. 54. -- 7 березня..

Важливу роль у підвищенні інформованості іноземців про українську проблему відігравали невеличкі брошури, які видавала ОУН. Зокрема, навесні 1931 р. у Празі побачила світ так звана «чорна книга» -- збірник документів про польську акцію «умиротворення», надрукований різними мовами: німецькою, французькою, англійською, чеською і литовською Мірчук П. Нарис історії ОУН. 1920--1930роки... -- С. 255.. Відповідальним за підготовку до друку цієї брошури під назвою «На вічну ганьбу Польщі, твердині варварства в Європі» був тодішній референт пропаганди ПУН В. Мартинець SUA. -- RUESO v CSR. -- K 11. -- Inv. с. 93. -- L. 56.. У брошурі містився опис «пацифікаційної» акції з усними свідченнями очевидців, жертв, лікарів, судові документи, інтерпеляції українських послів, звіти, описи іноземців про події в Україні, а також відомості про протестацій- ну акцію українців за кордоном.

Протестаційні комітети були також організаторами різноманітних масових заходів: віч, протестаційних акцій, маніфестацій. Наприклад, у вічі, організованому 6 грудня 1930 р. у Відні взяло участь 4 тис. осіб Ibidem. -- L. 214.. Найбільш широко такі заходи відбувались у містах США і Канади. Це були марші (дефіляди) вулицями з українськими національними прапорами, транспарантами. Вінцем таких акцій було прийняття резолюцій та меморіалів, адресованих Лізі Націй, урядам Канади, США, Франції та інших країн. Наприклад, українська діаспора у Канаді надіслала близько 200 резолюцій до офіційної Оттави з вимогою виступити на захист українців, які живуть у Речі Посполитій. Як наслідок, влада Канади посприяла у передачі до Секретаріату Ліги Націй двох петицій від української діаспори з протестом проти польського терору Скакун Р. «Пацифікація»: Польські репресії 1930року в Галичині... -- C. 138.. З території США до Ліги Націй загалом вислано 400 різноманітних звернень у справі «пацифікації» За океаном // Діло. -- 1931. -- Ч. 34. -- 15 лютого..

Важливим важелем протестаційної акції були різноманітні петиції і звернення до міжнародних організацій, урядів різних країн. Однією з перших відозв націоналістів, яку члени ОУН поширювали за кордоном з метою ознайомлення міжнародної громадськості з ситуацією у Західній Україні, була відозва Команди УВО, видана у листопаді 1930 р. чотирма мовами (англійською, французькою, німецькою, італійською), в якій стверджено, що українські землі передані польській владі всупереч волі українського народу, тому західні країни несуть відповідальність за теперішнє становище української національної меншини в Західній Україні. Також наголошено, що «розвязка східньо-європейської проблєми без узгляднення національних змагань українців стріне завжди чинний спротив українського народу, а зокрема українських активістів, що будуть боротися до останньої крапли крови за самостійність і соборність України» Хроніка. Протестна акція проти польського терору. Розбудова нації. -- 1931. -- Ч. 1--2. -- Січень--лютий. -- С. 49.. Головним автором тексту цієї брошури за дорученням Є. Коновальця був М. Сціборський. Його редагували і неодноразово обговорювали Є. Коновалець, В. Мартинець, Є. Онацький, О. Бойків, М. Кушнір Лист Є. Коновальця до Д. Андрієвського від 24 листопада 1930р. //Документи і матеріали з історії Організації Українських Націоналістів... -- С. 180.. Врешті проект документа був схвалений на нараді ПУН 19 жовтня 1930 р. у Женеві Лист Д. Андрієвського до Є. Коновальця від 30 листопада 1930р. // Документи і матеріали з історії Організації Українських Націоналістів... -- С. 187.. Робота над текстом спровокувала серйозну внутрішню дискусію в ПУН стосовно основних напрямків і методів діяльності націоналістичного підпілля, в тому числі щодо співіснування УВО та ОУН. Зокрема, Д. Андрієвський висловлював застереження щодо тези про те, що ПУН вважає саботажні акції «неминучими і доцільними». Він не погоджувався з думкою, що ОУН має взяти на себе відповідальність за саботажні акції підпілля в Галичині, які називав «жакерією», побоюючись, що це викличе негативну реакцію у європейських політичних колах Там само. -- С. 177.. Натомість голова ПУН, відповідаючи йому, наголосив, що сам доволі критично ставиться до останнього періоду діяльності УВО, однак вважає ці дії загалом доцільними: «коли б не діяльність Спілки, то не було б теж цієї активізації українського питання за кордоном, яке ми зараз всі реєструємо» Лист Є. Коновальця до Д. Андрієвського від 19 листопада 1930р. // Документи і матеріали з історії Організації Українських Націоналістів... -- С. 181..

21 грудня 1930 р. ПУН надіслав ноти у справі становища українців в Галичині, меморандуми про східноєвропейські справи і супровідні листи з різними матеріалами до міністерств закордонних справ 27 держав: Австрії, Бельгії, Великобританії, Болгарії, Іспанії, Естонії, Фінляндії, Греції, Угорщини, Італії, Японії, Латвії, Литви, Голландії, Румунії, Швейцарії, Швеції, Чехословаччини, Югославії, Канади, США, Єгипту, Туреччини, Аргентини, Ірландії, Ватикану Провід Українських Націоналістів. Звідомлення. Ч. 1. // Розбудова нації. -- 1931. -- Ч. 1--2. -- Січень--лютий. -- С. 28.. У цих матеріалах Провід ОУН описував становище української національної меншини у Польщі, порушення останньою міжнародних зобов'язань щодо українців, зокрема, внаслідок проведення «пацифікації»; вимагав розслідувати наведені факти у спеціальній комісії, а також зобов'язати польський уряд відшкодувати українцям завдані збитки. Разом з тим у документах підкреслювалася важливість української проблеми як ключового питання на Сході Європи і необхідність створення сильної української держави, що відповідатиме інтересам Заходу.

27 жовтня 1930 р. Є. Онацький від свого імені як колишнього секретаря Української Центральної Ради вислав телеграму-звернення на адресу папи Пія XI, а також передав її з супровідними матеріалами головному редакторові друкованого офіціозу Святого Престолу «Обсерваторе Романо» графу Делля Торе Онацький Є. У вічному місті. Записки українського журналіста. Рік 1930... -- С. 208.. У зверненні висловлювалось прохання втрутитись у ситуацію з переслідуванням поляками українського греко-католицького населення у Галичині Там само. -- С. 210.. Свою діяльність у Ватикані Є. Онацький координував із о. Левом Глинкою, який вчився тоді у Папському Григоріанському університеті в Римі. Зокрема, Глинка пересилав Є. Онацькому фото і матеріали, які стосувались побитих греко-католицьких священиків із Західної України, перекладені ним на італійську мову SUA. -- RUESO v CSR. -- K 10. -- Inv. с. 93. -- L. 526.. Реагуючи на тривожні сигнали від української сторони, Апостольський престол звернувся до офіційної Варшави з вимогою пояснення репресій щодо духовенства Галичини, що свідчило про порушення статей 2, 20 та 22 конкордату, укладеного між Ватиканом і Другою Річчю Посполитою у 1925 р. ДАІФО. - Ф. 2. - Оп. 1. - Спр. 733. - Арк. 46..

Головною метою широкомасштабної протестаційної акції ОУН у той час було добитись винесення українського питання на засідання чергової Асамблеї Ліги Націй, що мало відбутись у січні 1931 р. Саме ця організація мала найбільші важелі впливу у вирішенні подібних до польсько-українського конфліктів. Член Проводу ОУН М. Кушнір, гостро критикуючи неефективність Ліги Націй та її нездатність вповні виконувати одну з найважливіших своїх функцій, що стосувалась захисту прав національних меншин у Європі, акцентував на тому, що ця обставина не повинна була розхолоджувати Організацію. Він наголошував: «Шляхом одповідно поставленої інформаційної служби й пропаганди треба постійно ознайомлювати провідні чинники Ліги з українською справою» Дніпрянський Б. Ліга Націй та Україна // Розбудова нації. -- 1930. -- Ч. 3-4. -- Березень-квітень. - С. 91..

Головним способом добитись включення українського питання до порядку денного Ліги Націй, згідно з офіційними процедурами, було надіслання меморандумів, протестів, звернень до її Секретаріату від різних офіційних інституцій. Тому важливим об'єктом української пропаганди стали міжнародні організації різного характеру, які потенційно могли звернутись до Ліги Націй в українській справі. Представники ОУН намагались нав'язати особисті контакти з членами цих організацій і таким чином добитись від них підтримки українських національних прагнень. Зокрема, дружина Є. Коновальця Ольга та громадська діячка, перекладачка, публіцистка Ганна Чикаленко-Келлер звернулись до керівництва міжнародної жіночої Ліги миру і свободи з проханням порушити українське питання від імені Ліги перед Лігою Націй SUA. - RUESO v CSR. - К. 11. - Inv. с. 93. - L. 196.. За особливим дорученням Є. Коновальця його особистий секретар О. Бойків налагодив контакти з членкинею Ліги, впливовою англійською парламентаркою від Лейбористської партії Мері Шіпшенкс. Під час особистих зустрічей, як згадував О. Бойків, міс Шіпшенкс цікавилась історією українського народу, розпитувала, «які права мали українці в Австро- Угорській монархії і чи Польща прибільшила, а чи применшила ті права» Бойків О. Моя співпраця з Полковником... -- С. 123.. У листопаді 1930 р. М. Шіпшенкс разом зі своєю колегою по Лізі австрійкою Гелен Оппенгаймер вирушили до Галичини з метою ознайомлення з реальною ситуацією з правами української національної меншини. Є. Коновалець у листі до В. Мартинця від 8 листопада 1930 р. наполягав, аби крайовий комендант УВО Богдан Гнатович-`Лісовик' попередив про їхній приїзд активних учасниць українського жіночого руху, громадських і політичних діячок Олену Шепарович і Мімену Рудницьку, чиї контакти Є. Коновалець надав Шіпшенкс SUA. -- RUESO v CSR. -- K 11. -- Inv. с. 93. -- L. 177.. За результатами своєї поїздки М. Шіпшенкс опублікувала резонансну статтю у «Манчестер Гардіан», яка викликала гостру дискусію у Королівському інституті міжнародних відносин у Великобританії.

Паралельно з тим українські націоналісти встановили контакт з організацією Міжнародної опіки над дітьми Ibidem. -- L. 193. та Міжнародним Комітетом Червоного хреста (МКЧХ). Відповідальним за це призначили О. Бойківа. Він періодично зустрічався з секретарем МКЧХ Брауном. Під час однієї з таких зустрічей 15 листопада 1930 р. О. Бойків передав йому пастирське послання за підписами митрополита Андрея Шептицького та інших греко-католицьких єпископів від 30 жовтня 1930 р. із засудженням «пацифікації», яке в ОУН переклали на французьку мову, а також деякі фотоматеріали з підтвердженням злочинів польської влади Ibidem. -- L. 501..

Ще однією впливовою міжнародною організацією того часу, яка могла вплинути на вирішення української проблеми була Унія товариств Ліги Націй, створена у січні 1919 р. з різних організацій, які співпрацювали з Лігою Націй. Ліонська конференція 1924 р. остаточно припинила членство Західноукраїнського товариства Ліги Націй в Унії⁵¹ Соляр І. Зовнішні орієнтації національно-державницьких партій Західної України (1923--1939): монографія. -- Львів: Ін-т українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2011. -- С. 280.. Попри це українці намагались зберігати зв'язок з цією інституцією на рівні особистих контактів з її представниками. 13--15 жовтня 1930 р. Унія проводила засідання у Данцигу. У виступі на засіданні комісії у справах національних меншин представниця Голландії Бакер ван Боссе порушила питання про «пацифікацію» і пов'язану з цим ситуацію в Галичині, закликаючи учасників форуму дослідити всі обставини цієї справи Справа відомих подій у Сх. Галичині на Міжнародному Конгресі Прихильників Ліги Націй //Діло. -- 1930. -- Ч. 235. -- 22 жовтня.. Націоналісти вирішили скористатись таким зацікавленням українським питанням і 19 грудня 1930 р. Д. Андрієвський надіслав листа Головному секретареві Унії з матеріалами щодо «пацифікації», який своєю чергою пообіцяв передати їх в Комітет Сходу Європи Лист Д. Андрієвського до Є. Коновальця від 25 грудня 1930р. //Документи і ма-теріали з історії Організації Українських Націоналістів... -- С. 193.. Д. Андрієвський високо оцінював перспективи співпраці з Унією, вважаючи її авторитетною міжнародною установою. З іншого ж боку важливість такої співпраці з Унією він обґрунтовував необхідністю протистояти тодішнім політичним суперникам ОУН: «насамперед дамо відчути УНР, що вони не є безконтрольними на міжнародному терені і мусять рахуватися з націоналістами. Далі ми можемо запобігти викривленню, звуженню української справи, чого доводиться чекати від УНР. Ми дамо зрозуміти і полякам, що годі нас оббріхувати і експлуатувати, як то вони звикли робити з Шульгіном. Досі ціла справа вивчення проблеми Сходу Європи в Унії йшла під їх проводом. З тим треба боротись» Лист Д. Андрієвського до Є. Коновальця від 25 грудня 1930р. //Документи і ма-теріали з історії Організації Українських Націоналістів... -- С. 194.. На початку лютого 1931 р. Д. Андрієвський передав секретареві Унії Петицію Української Парламентської Репрезентації (УПР), дві петиції М. Рудницької, а також петицію англійських парламентарів у справі «пацифікації», надісланих до Ліги Націй, звіт Союзу українських кооператив в Галичині з описом економічних наслідків пацифікації, свідчення українських галицьких політиків, зокрема, Степан Біляка, Володимира Когута, Володимира Кохана, Дмитра Паліїва, Володимира Целевича та інших, які після арештів 1930 р. відбували ув'язнення у тюрмі в Бересті Лист Є. Коновальця до Д. Андрієвського від 7 лютого 1931 р. //Документи і мате-ріали з історії Організації Українських Націоналістів... -- С. 205.. Всі матеріали перекладено французькою мовою. Також Д. Андрієвський передав спеціальну ноту бельгійській делегації Унії з надією на сприяння Лист Д. Андрієвського до Є. Коновальця від 18 лютого 1931 р. //Документи і ма-теріали з історії Організації Українських Націоналістів... -- С. 208.. Після обговорення українського питання на черговому засіданні Комісії національних меншин Унії, що відбувалось 14--16 лютого 1931 р. у Брюсселі, вирішено створити спеціальну підкомісію, завданням якої стала підготовка звіту щодо «пацифікації». До її складу увійшли українці Олександр Шульгин, Станіслав Стронський та заступниця голови Комісії національних меншин голландка Бакер ван Боссе SUA. -- RUESO. -- K 11. -- Inv. с. 93. -- L. 71.. Остання була призначена відповідальною за підготовку доповіді з українського питання. Тому Д. Андрієвський налагодив з нею тісні контакти і вів активне листування Лист Д. Андрієвського до Є. Коновальця від 5лютого 1931 р. //Документи і мате-ріали з історії Організації Українських Націоналістів... -- С. 203.. Разом з тим українці не полишали спроби відновлення українського філіалу Унії товариств для Ліги Націй у Львові. Чергова спроба закінчилась невдачею у серпні 1931 р., коли польська влада відмовилась реєструвати це товариство, мотивуючи свою заборону неправильним оформленням проекту статуту, який нібито суперечив польському законодавству З документів часу //Діло. -- 1931. -- Ч. 182. -- 15 серпня.. Відомості про цей інцидент М. Рудницька просила Є. Коновальця передати безпосередньо голові Унії Лист Є Коновальця до Д. Андрієвського від 22 серпня 1931 р. //Документи і мате-ріали з історії Організації Українських Націоналістів... -- С. 252., з яким той підтримував контакти.

З понад 700 інтервенцій (звернень, листів, телеграм, резолюцій, інформацій, петицій), які надійшли у Лігу Націй у справі «пацифікації» Українські петиції до Ліги Націй //Діло. -- 1931. -- Ч. 34. -- 15 лютого., прийнятими до розгляду були лише кілька. Однією з перших серед прийнятих була петиція української діаспори з м. Омекур у Франції від 17 жовтня 1930 р. Вплив українських націоналістів, які мали осередок в цьому місті, на змістове наповнення петиції проявився в тому, що велика частина документа була присвячена опису обставин загибелі від рук польської поліції 30 вересня 1930 р. крайового провідника УВО Юліана Головінського ДАІФО. -- Ф. 2. -- Оп. 1. -- Спр. 724. -- Арк. 91..

Серед прийнятих до розгляду українських звернень до Ліги Націй був меморандум, схвалений Центральним виконавчим комітетом у ЧСР в січні 1931 р. Мандрик М. Український націоналізм: становлення у міжвоєнну добу... -- С. 153.. Текст меморандуму підготував у Женеві особистий секретар голови ПУН О. Бойків, переклад на французьку здійснила Г. Келлер-Чикаленко. Меморандум видруковано у 220 примірниках, до нього також додали 20 фотографій та книгу про пацифікацію, видану в ЧСР SUA. -- RUESO v CSR. -- К. 11. -- Inv. с. 93. -- L. 424.. Усі видатки покрив Є. Коновалець. У меморандумі містилась вимога скасувати рішення Ради амбасадорів від 15 березня 1923 р. і дати західним українцям «новий політичний устрій», який відповідатиме їхнім прагненням. Також містилась вимога утворити тимчасову слідчу комісію, вимагати від Польщі відшкодування всіх збитків, а також забезпечити представництво українців у всіх комісіях і нарадах Ліги Націй, на яких розглядатиметься українська справа Ibidem. -- L. 399.. Вимога ревізії повоєнного статусу Галичини стала головним лейтмотивом цієї петиції і водночас тим, що найбільше відрізняло її від петицій, поданих українськими політиками Галичини, які наполягали лише на дотриманні Польщею своїх зобов'язань згідно з «Трактатом про меншини». Для того аби обґрунтувати неправомірність перебування українських земель у складі Речі Посполитої, ОУН замовила експертний висновок з цього питання у професора Гентського університету ван Овербека Андрієвський Д. Міжнародня акція ОУН// Організація Українських Націоналістів. 1929--1954: зб. статей у 25-ліття ОУН. -- [Париж]: Вид. Першої Укр. Друк. у Франції, 1955. -- С. 146.. Разом з тим, Провід ОУН за посередництвом Андрія Федини-Сака' брав участь у формуванні «м'яких» текстів петицій, які подали до Ліги Націй М. Рудницька та УПР за підписом 17 українських послів і сенаторів SUA. -- RUESO v CSR. -- К. 11. -- Inv. с. 93. -- L. 92..

Попри намагання Польщі уникнути винесення справи пацифікації на міжнародне обговорення Ліги Націй остання таки звернула увагу на проблему української національної меншини у Польщі, яка з 1923 р. багатьом міжнародним політикам здавалась ефемерною і не вартою уваги. 19 січня 1931 р. на 11-й сесії Асамблеї Ліги Націй вирішено утворити Комітет Трьох (постійно засідав у Лондоні) з представників Норвегії (Юхан Мовінкель), Італії (Массімо Пілотті) та Великобританії (Артур Гендерсон, який одночасно був головою Ради Ліги Націй) SUA. -- RUESO v CSR. -- K. 11. -- Inv. с. 93. -- L. 331; Олесницький Я. Женева. Вражіння очевидця //Діло.-- 1931. -- Ч. 23. -- 1 лютого.. В середовищі ОУН утворення цього комітету сприйняли з великою надією. «Можна сподіватись, -- вважав Є. Онацький, -- що висліди праць цього Комітету Трьох дадуть можливість Лізі Націй, яка стала, нарешті, на шлях охорони меншин, зупинитися над українською справою на травневій сесії»¹⁵ Онацький Є. На міжнародні теми //Розбудова нації. -- 1931. -- Ч. 1--2. -- С. 52..

ОУН намагалась налагодити контакти з членами Комітету Трьох. Велику надію в націоналістичних колах покладали на італійську сторону, оскільки вважали, що ревізіоністські настрої політичного керівництва Італії можуть сприяти актуалізації української справи. Пошуком та налагодженням контактів з італійським політикумом займався Є. Онацький, який викладав українську мову на факультеті східних народів Римського університету, брав активну участь у міжнародних форумах, громадських слуханнях, в численних бесідах з італійськими політиками, журналістами та науковцями Пехів В. Італійський вектор зовнішньої політики ОУН [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http://194.44.242.244/portal/natural/VNULP/Armia/2008 612/23. pdf.. Зокрема, ще 29 жовтня 1930 р. Є. Онацький писав Є. Коновальцеві: «Нарешті можемо відсвяткувати перемогу бодай на одному фронті... Муссоліні -- з нами» SUA. -- RUESO v CSR. -- К. 10. -- Inv. с. 93. -- L. 575.. Оптимізм адресанта пов'язувався із заявою дуче, яку він зробив напередодні про «експорт» фашизму на Схід та інтереси Італії у Східній Європі. З метою підтвердження своїх оптимістичних прогнозів Є. Онацький постійно шукав контактів з вищими партійними і політичними колами Італії. Зокрема, протягом лютого--березня 1931 р. мав зустрічі з італійським представником у Комітеті Трьох М. Пілотті, високопоставленим італійським чиновником маркізом Діяною, членом Вищої Фашистської ради, головою римської Трибуни Форжесом Деванцаті, директором Департаменту Східної Європи у МЗС Італії Питталесом, міністром корпорацій Джузеппе Боттаї. У розмовах з ними українець просив, аби Італія вимагала від Польщі дотримання міжнародних зобов'язань щодо західноукраїнських земель, взятих нею у 1923 р. Поза тим не виключав можливості позбавлення Польщі мандату на управління українськими територіями і делегування цього права «одній з Великих Держав», наприклад, Італії, яка мала свої інтереси у Центральній і Східній Європі⁷⁸. Усі італійські співрозмовники Є. Онацького, на його думку, виражали велике зацікавлення становищем українців, просили постійно надсилати інформаційні матеріали, однак вважали цю проблему «складною для вирішення»⁷⁹. У зв'язку з активними заходами Є. Онацького О. Бойків писав йому 30 листопада 1930 р., що ОУН має чітко висловлюватись проти «польсько-большевицького імперіалізму», але робити однозначні ставки на ревізіоністський чи протилежний йому табір є небезпечним: «треба писати так, щоб ні французи, ні англійці не зробили висновку, що ми не бажаємо з ними рахуватись, що ми йдемо назустріч Німеччині або Італії»⁸⁰. Подібну думку висловив і Д. Андрієвський, наголошуючи, що основним аргументом українців було недотримання Польщею міжнародних договорів, тому питання ревізіонізму з боку ОУН не слід порушувати, особливо зважаючи на відсутність з італійського боку яких-небудь гарантій⁸¹.

ОУН докладала значних зусиль для організації численних публічних заходів, конференцій з українського питання за участю політиків, журналістів і громадських діячів з різних країн. Один таких заходів був проведений 20 січня 1931 р. у Женеві в будинку Міжнародної Ліги миру і свободи. Серед впливових доповідачів виділялись М. Шіпшенкс та Евальд Амменде, секретар Конгресу Національних меншин, який наголосив, що українці будуть лояльними до польської влади за умови виконання нею всіх зобов'язань⁸². Після офіційної частини Є. Коновалець влаштував спеціальний прийом для 80 учасників заходу⁸³.

Размещено на Allbest.ru