Замкові книги Самбірської економії першої половини XVII ст. як джерело дошляхетської й селянської генеалогії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Замкові книги Самбірської економії першої половини XVII ст. як джерело дошляхетської й селянської генеалогії

впис генеалогічний симбірський економія

Надання Симбірському староству статусу королівського столового маєтку в 1590 р. безпосередньо вплинуло на формування тут специфічної адміністративної та юридичної систем¹. Важливу роль у забезпеченні правового функціонування та організації економії відігравала чинна система судоустрою, яка поєднувала норми кодифікованого та звичаєвого права. У процесі діяльності її адміністративних та судових органів накопичувався ряд різнорідних актових книг, які зрештою сформували архів Симбірської економії². Цей документальний комплекс є цінним джерелом для дослідження різних площин локальної історії українських земель Речі Посполитої в період від кінця XVI і до кінця XVIII ст.

Для аналізу у даній публікації обрано замкові книги, що включають документацію за 16141632³, 1633-1636⁴ та 1642-1649⁵ рр. Вони стали продуктом функціонування канцелярії замкового суду й уряду в місті Самбір. Сам суд, будучи апеляційною інстанцією для ієрархічно нижчих судів (крайницьких, піджупницьких та державницьких), одночасно виконував судові, судово-виконавчі та нотаріальні функції⁶. Саме через це актові книги вирізняються багатоаспектністю записів⁷. Замкові книги містять унікальний матеріал як для вивчення різних галузей тогочасного життя (суспільно - політичної, економічної, соціальної та культурної), так і для студій над повсякденністю мешканців економії. Крім цього, для генеалогії - як науки, що вивчає походження родів, сімей і окремих осіб, зв'язків між ними⁸, - актові матеріали становлять неабияку цінність у дослідженнях родин різного соціального статусу, адже до судових інстанцій у найрізноманітніших справах зверталися як представники привілейованого стану, так і селянського прошарку.

Ідентифікація соціальної приналежності контрагентів можлива з огляду на наявність у записах в замкових книгах поряд із іменами й прізвищами усталених означень, що вживалися тоді для маркування соціального статусу шляхтичів і селян: «slachetny» / «шляхетний», «urodzony» / «уроджений» та «robotny» / «pracowity» / «працьовитий». Попри поширеність цієї писарської практики написання (зустрічаємо епітети і для означення інших верств - «ucciwy» / «учтивий», «opatrzny» / «обачний», «nabozny» / «набожний»), вона не була обов'язковою. За відсутності таких вказівок вирішальними для визначення станової приналежності осіб, котрі фігурують на сторінках актових книг, стали співставлення та аналіз етимології їх імен, прізвищ чи прізвиськ - у деяких випадках гіпотетично. При цьому подекуди при зверненнях мешканців економії до замкового суду зазначалося, що для вирішення конкретної справи вони відступають від свого земського права і цілковито піддають себе юрисдикції Симбірського двору⁹, що однозначно вказувало на їх шляхетський статус.

За рівнем репрезентативності генеалогічної інформації усі наявні вписи можна поділити на дві основні групи¹⁰:

1. Вписи, які за своїми видовими ознаками безпосередньо належать до генеалогічних джерел - інтерцизи, записи передання / одержання посагу і віна, тестаменти (заповіти);

2. Вписи, в яких щодо згаданих в них сторін наявна інформація про їх зв'язки філіації (зв'язок між особами, котрі безпосередньо походять одна від одної) та коіції (зв'язок між особами протилежної статі, укладений для народження потемків¹¹). За змістовно-видовою ознакою тут виділяємо дві підгрупи:

2.1. Записи про здійснення майнових трансакцій та розрахунків - купівля / продаж, застава, обмін, дарування, поділ нерухомості, квитації, зобов'язання сплатити борг, угоди;

2.2. Акти, що передували або були укладені в ході судового процесу - скарги, протестації, засвідчення ран (обдукції), декрети, протоколи.

Передшлюбні угоди (інтерцизи), що укладалися напередодні створення сім'ї, були покликані, в першу чергу, регулювати майнові відносини між майбутнім подружжям та їх рідними¹². Такі документи чітко засвідчували кровну спорідненість, а також коіцію. В аналізованих актових книгах виявлено лише один впис-обляту інтерцизи 17 березня 1626 р., що репрезентує можливу модель творення такого роду домовленостей. Договір укладено між батьками наречених - «шляхетним» паном Іваном Комарницьким та «набожним» риковським священиком Іваном. Одружуючи дітей, 17 лютого цього ж року в будинку останнього у присутності панів Петра Височанського, Онофра Митянського, Петра Росохацького, Лукаша Завадського та інших гідних людей сторони сформулювали майнові умови. Згідно з ними, священик пообіцяв за свою доньку «уроджену» панну Анастасію дати посаг у розмірі 200 злотих, шести волів, шести корів, двох коней (у тому числі один дволітній жеребець) та двох клячів (одна дволітня) на найближче свято Святого Івана. Натомість наречений Александер Комарницький зобов'язувався вчинити оправу (забезпечення приданого) дружині на всіх маетностях, що мали перейти у його власність, та обіцяв затвердити інтерцизу, подавши її до книг Симбірського двору¹³. Вписування текстів шлюбних угод до актової книги обумовлювало бажання сторін надати їм характеру вічистості (довічної дії), а за необхідності апелювати до них у можливих судових суперечках. Такі вписи містять важливу інформацію майнового плану та розкривають питання вибору шлюбних партнерів¹⁴.

Чи не найбільш інформативними з точки зору генеалогічних відомостей є вписи передачі / одержання посагу та записування віна. Під посагом розуміємо частину спадкового майна, що переходила у власність доньки від батька після його смерті або при її одруженні¹⁵. У відповідь на посаг дружини чоловік давав грошову суму (найчастіше еквівалентну до принесеного нею майна), записуючи все разом на половині своїх маетностей. Власне такий взаємний дарунок називався «віно»¹⁶. Вписи виступають джерелом для вивчення матеріального становища вихідців із різних соціальних прошарків та дослідження окремих аспектів сімейних взаємин. Окрім цього, такі записи свідчать про побутування усталених засад шлюбної політики як у середовищі привілейованої верстви, так і селянства. Оскільки обов'язок надання дівчині посагу покладався на родичів, котрі на момент одруження володіли її спадковою часткою¹⁷, можемо реконструювати певні кола родинних зв'язків. У першу чергу йдеться про нащадків по прямій лінії - батьки-діти¹⁸. Наприклад, 25 червня 1642 р. мешканець села Стройна «працьовитий» Іван Павлович записав доньці Марухні, одруженій з Андрієм Пацою, у якості посагу земельну ділянку¹⁹. Натомість впис від 17 листопада 1616 р. містить дані одразу про три покоління одного роду: «працьовитий» Антон Федькович видав свою онучку Таньку, доньку померлого сина Марка, за «працьовитого» Василя Русина²⁰.

Відповідно до норм річпосполитського права, у випадку смерті батька посаг дівчині передавали її брати²¹. У таких випадках маємо змогу встановити дані не лише про кровну спорідненість по прямій лінії, але й по бічних лініях - братів та сестер²². Так, у вписі від 27 січня 1620 р. поіменовано семеро родичів (у тому числі шестеро кровних) - матір, четверо синів, донька, а також зять: «шляхетний» Васько Дзурдзьович (тут прізвисько²³) Сілецький з братом Мацьком і матір'ю Анною від свого імені та імені братів Сєнка й Івана перед Симбірським урядом зізналися про передачу посагу сестрі Марусі, котру видали заміж за Курильчового сина²⁴.

Існування «шлюбного ринку» помітне як всередині шляхетського, так і селянського середовищ, на що вказують доволі часті приклади одружень вихідців з одного соціального стану:

- «шляхетний» війт Васько Черхавський з села Черхава був одружений із «шляхетною» Марухною Кульчицькою⁵;

- «шляхетний» Іван Ільницький, син Івана Луччиного, одружився із «шляхетною» Катериною Любохорською, донькою Миколая²⁶;

- ` `працьовитий» Іван Сулікович з села Молдавське видав свою єдину доньку заміж за «працьовитого» Дем'яна Вольковича²⁷ тощо.

У силу різних обставин така практика не була беззастережною: для Самбірщини, де поруч мешкали родини шляхтичів, міщан, священиків, війтів, князів, солтисів, тивунів, мельників, корчмарів і королівських селян, міжстанові й соціально нерівні шлюби тривалий час залишалися звичним явищем²⁸. Наприклад, 1617 р. одружилися син «шляхетного» Федька Рашковича Коблянського війт Васько (про них йтиметься далі) та донька «учтивого» ґвоздецького крайника Степана Марухна²⁹. Натомість «шляхетний» Іван Яворський у 1620 р. видав свою доньку Анну заміж за Яцька, котрий був священиком у селі Клімець³⁰. Прикметно, що в аналізованих книгах не маємо жодної прямої вказівки на одруження шляхтичів / шляхтянок із селянками / селянами. Проте не слід відкидати такої можливості, оскільки, як уже зазначалося, не завжди чітко можна ідентифікувати соціальну приналежність названих у записах осіб.

Заповіти / тестаменти як письмові акти останньої волі дають змогу вивчати не лише матеріальне становище тестаторів, але й відносини всередині родин та генеалогію родів³¹. У досліджуваних замкових книгах за соціальною приналежністю чітко ідентифікуємо один шляхетський³² та два селянських заповіти³³. У першому випадку йдеться про тестамент Федини Любохорського, який 11 жовтня 1631 р. приніс для вписування його племінник - крайник «шляхетний» Миколай Любохорський. Останній з дружиною (її імені не вказано) власне й отримав практично все рухоме та нерухоме майно заповідача. Згадана тут й пані Миколайова, жінка тестатора, щоправда аж останньою у загальному переліку осіб, яким Федина відказував певні речі й гроші (після кухарки, двох осіб, невідомо яким чином пов'язаними із заповідачем, та священика)³⁴.

Тестаменти, будучи важливим джерелом дослідження сімейного стану, можуть містити інформацію про повторне одруження та, відповідно, зведених братів і сестер. Так, житель села Мшанець «працьовитий» Василь Думніч, зять Павліка, 20 листопада 1628 р. заповів своє майно старшому сину від першого шлюбу Яцкові та своїй другій дружині Кахні з дітьми Іваном та Марухною³⁵. Натомість заповіт «працьовитого» Стеця Дмітриковича, укладений 16 грудня 1631 р., дозволяє ідентифікувати лише ім'я внучки (Феця) та її чоловіка («працьовитий» Іван Мандич)³⁶. Також у вписах вказувалось хто саме подав тестаменти для внесення в актові книги, зазвичай це були родичі заповідача, зацікавлені у належному виконанні всіх умов останньої волі. Зокрема, у двох випадках (з трьох названих) заповіти до замкового уряду принесли самі ж спадкоємці (син Василя Думніча та племінник Федини Любохорського).

За репрезентативністю генеалогічних даних вписи стосовно купівлі-продажу та застави майна, обміну нерухомістю умовно можна розділити на три групи:

• записи про трансакції, що відбуваються поміж родичами. Йдеться про укладення домовленостей між рідними³⁷ та двоюрідними³⁸ братами, племінниками і дядьками³⁹ тощо. Наприклад, 26 червня 1615 р. «працьовитий» Савка Бурдейчонт продав всю належну йому батьківську частку майна рідному братові «працьовитому» Пашкові⁴⁰. Генеалогічно більш інформативними є ті вписи, в яких подаються не лише імена й прізвища контрагентів, але й згадуються їхні батьки та / чи інші родичі. Наприклад:

- «…працьовитий Яцко Симкович, син Макутрин […] зізнав, що він працьовитому Артимові також Симковяту брату своєму рідному [.] продав…»⁴¹;

- «. шляхетний Іван Ільницький, син померлого батька Павла Пилиповича Ільницького князя гуснянського, [.] зізнав, що він шляхетному Іванові Ільницькому, Лучинцевому синові, брату своєму двоюрідному а також князю гуснянському […] продав.»⁴².

Детальнішу інформацію містять записи, в яких у ролі продавців виступають одразу декілька осіб. Тут могла вказуватись не тільки кровна спорідненість, але й свояцтво, тобто родинні стосунки одного з подружжя з кровними родичами іншого⁴³. Так, «працьовитий» Павло Смурежак 2 жовтня 1642 р. продав земельну ділянку своєму двоюрідному брату Грицеві Куілічові, а разом з Павлом згадана його дружина Вася та її сестра Полаха⁴⁴.

• записи, в яких подружній стан чи родинні зв'язки вказані лише для однієї із сторін-учасників. Йдеться про спільну участь у домовленостях чоловіка з дружиною⁴⁵, батьків з дітьми⁴⁶, братів⁴⁷, дядьків з племінниками⁴⁸ тощо. Для порівняння рівня генеалогічної інформативності таких записів наводимо деякі з них:

- «шляхетний пан Миколай Боберський з дружиною своєю Марухною»⁴⁹;

- «працьовита Гася Кстинянка з чоловіком своїм Лучкою поповичем другого шлюбу»⁵⁰;

- «працьовита Кулина Соломовянт з чоловіком своїм Олексом Марковичем, залишена донька померлого батька Тимка Соломовянт»⁵¹.

У низці вписів одночасно поєднано відомості про вихідців із декількох різних родів:«працьовиті Василій і Федьо Савчонт двоюрідні брати зізнали, що [.] працьовитій Фесі, доньці небіжчика Василя

Студії

Савчака, а дружині Павла Луцьового […] продали»⁵²; «шляхетний Бальтазар Цєцєрський з шляхетним Федором Телепяном Ільницьким, сином померлого шляхетного Базилія Ільницького, своїм шваґром [.] зізнали, що вони Григорію, Александрові та Іліашу Телепянам Ільницьким поле [.] продали»⁵³.

* записи, що містять лише вказівку на сімейний стан чи походження поодиноких учасників трансакції. Наприклад, «працьовитий Гриць Олексьонт, син Макара»⁵⁴, «працьовитий Яцько, син Бублікового Василя»⁵⁵, або «працьовита Монька, залишена вдова після небіжчика Гриця Копча, старого тивуна з Бережниці»⁵⁶.

У вписах про операції з нерухомістю генеалогічні відомості відклалися не тільки у формулах, де поіменовані учасники-контрагенти, але й в інших клаузулах, зокрема:

- у мотивації (вказівка на причини, що спонукали до укладення домовленості)⁵⁷. У випадку «працьовитого» Андрія Ґелея зі села Кульчиці ця формула свідчить про відсутність у нього прямих нащадків: не маючи дружини і дітей, він продав шосту частину півланку своєму сусідові «працьовитому» Іванові Матвійчовому⁵⁸;

- при зазначенні місця розташування нерухомості⁵⁹. Наприклад, 18 травня 1645 р. «працьовитий» Васько Фальчишин із села Бережниця продав три загони земельної ділянки, розташованої між власністю свого рідного брата Стася та Івана Порубаньцьового⁶⁰;

- у консилуації (узгодження рішення про продаж із рідними або приятелями)⁶¹. Так, 28 грудня 1617 р. «шляхетний» Валентин Ісайський, порадившись із дружиною Ельжбетою, вирішив продати млин у Дубрівці своєму синові від першого шлюбу Себастіанові⁶²;

- в антепосесорійній клаузулі (інформація про спосіб набуття майна та його попередніх власників)⁶³. При продажі земельної ділянки 13 березня 1645 р. «працьовитим» Гринем Шияном зазначено, що він отримав її після смерті свого рідного брата Петра⁶⁴.

Акти дарування та поділу майна здійснювалися, як правило, у межах родинного середовища. Як один із способів набуття права власності на рухоме чи нерухоме майно під даруванням розумілася безкоштовна передача цього майна від однієї особи до іншої⁶⁵. У першу чергу такі акти містять генеалогічну інформацію про сімейний стан та нащадків по прямій ліній, тобто дітей дарувальників⁶⁶. Наприклад, 7 лютого 1618 р. вдова «шляхетна» Анна (дружина «шляхетного» Грицька Ільницького) передала всі права на війтівство своїм синам - Романові, Федьові і Павлу⁶⁷. А «працьовитий» Яцко Слепатчат з села Бережниця 22 грудня 1616 р., оминаючи інших дітей, чиїх імен не вказано, подарував чотири загони землі своєму старшому синові Климу⁶⁸. Частина вписів у актових книгах дають можливість встановити імена прямих нащадків з кількох поколінь - як у випадку «працьовитого» Романа Соколицького із села Завадка, який у 1643 р. подарував частину своєї земельної ділянки внукові Роману Ватіушовичу (у вписі зазначено, що той був сином Василя Ватіушовича)⁶⁹.

Акти дарування уможливлюють відтворення бічних ліній кревних у шляхетських та селянських родоводах. Головно в таких записах згадуються брати та племінники. Відомості про родичів можуть бути лаконічними, як, приміром, у випадку «уродженого» Станіслава Коблянського: у вписі названо його племінника Степана Коблянського, сина Базилія⁷⁰. Натомість дуже інформативними є записи про дарування, здійснені за участі «шляхетного» Яцька Коблянського Крутньовича. 1 березня 1617 р. він виступає як дарувальник разом із дружиною Фемною Гордянською та своєю рідною сестрою Марухною, а частину подарованого ним князівства отримали його двоюрідні брати Яцько і Васько, сини «шляхетного» Федька Рашковича Коблянського⁷¹. Натомість останній 11 лютого 1620 р. подарував нерухомість своєму «милому племіннику» згаданому Яцькові Крутньовичу⁷². Ці вписи цікаві не лише завдяки відтворенню в них чималої частини родоводу, але й з огляду на зазначення прізвиськ, які полегшують генеалогічну реконструкцію⁷³: Крутньович та Рашкович - це патроніми, що походять від прізвиськ батьків, яких називали Крутень і Федаш Рашкович⁷⁴.

Розподіли спадкових маетностей самими власниками, тобто виділення спадкодавцем часток свого майна для нащадків і спадкоємців ще за життя⁷⁵, дозволяють прослідкувати не лише матеріальне становище різних соціальних верств у Симбірській економії, але й філіаційні зв'язки представників тамтешніх родів. До укладення такого роду актів спонукало бажання уникнути непорозумінь між спадкоємцями⁷⁶, як це було у випадку «працьовитого» Яроша Ватулича з Черхави. 29 травня 1614 р. він навпіл поділив земельну ділянку між своїм старшим сином Іваном і внучкою Анастасією, котра ула донькою його померлого сина Ігната⁷⁷. Завдяки умовам ординації, що була укладена в 1602 р. і вписана до замкової книги 18 грудня 1617 р., дізнаємося імена всіх чотирьох синів «шляхетного» Івана Сокола Добжанського: Грицько, Іліаш Миколай та Іван⁷⁸. Ординація «працьовитої» Феді Дзямної (датована 16 листопада 1616 р.) нагадує акт останньої волі, оскільки укладена «вже в старості своїй, ближча смерті, ніж цього світу»⁷⁹. Селянка розділила гроші між старшим сином Андрієм та молодшим Павлом⁸⁰, не згадавши при цьому імені свого чоловіка, очевидно, на той час вже покійного.

Родинні зв'язки представників шляхетського та селянського станів репрезентовані і в записах квитацій та зобов'язаннях сплати боргу. Перші укладалися при здійсненні остаточного розрахунку між двома сторонами задля уникнення майбутніх конфліктів чи взаємних претензій, а другі - для убезпечення повернення майна чи коштів. За рівнем репрезентативності генеалогічної інформації ці вписи можна поділити на такі ж групи, як і акти купівлі-продажу та застави майна, обміну нерухомістю. Зокрема у квитаційних і боргових записах, до прикладу, згадуються наступні представники шляхетського стану, споріднені між собою, та їхні родинні зв'язки: «шляхетний» Андрій Жукотинський та його сини Іван, Василь і Павло⁸¹; «шляхетний» мшанецький війт Ференс з синами Іваном і Василем⁸²; «шляхетні» брати Якуб, Северин і Прокоп Ольшинські⁸³; «шляхетний» Валентин Ісайський з дружиною Ельжбєтою⁸⁴; «шляхетний» Прокоп Ільницький Скобич, син Васька Ільницького⁸⁵; «шляхетний» Степан Ломницький, син померлого Іліаша Ломницького⁸⁶; «шляхетна» Анастасія Болвина з сином Іваном Вінницьким⁸⁷ та багато інших. Подібно на сторінках актових книг наводяться відомості про селян та родинні зв'язки між ними: приміром, «працьовиті Федько та Іван, сини Гриця Ґери»⁸⁸; «працьовитий Сєнко Король, зять Парашки, дружини померлого Івана Лужецького»⁸⁹ тощо.

Замкові книги містять різного роду двосторонні угоди, що проливають світло не лише на міжособистісні відносини окремих мешканців економії, але й на родинні зв'язки між ними. Найчастіше домовленості носили майновий характер або стосувалися умов добровільного примирення сторін у різноманітних конфліктних ситуаціях. Так, 22 березня 1625 р. в актову книгу дослівно вписано текст угоди між рідними братами «шляхетними» Ференсом і Грицьком Ліпецькими. Суть їх домовленостей полягала у поділі маєтності їхнього батька Івана після його смерті, для чого брати запросили свого стрия пана Нестора Ліпецького та інших людей⁹⁰. Натомість «шляхетні» Васько Іванович Ільницький з сином Лучкою в 1641 р. опинилися у складнішій ситуації. Пан Васько Тхориньць (Thorync) з дружиною Анною звинуватили їх у побитті останньої, але, як з'ясувалося, насправді «Пан Бог напустив на неї хворобу», через яку та впродовж декількох тижнів лежала вдома. Тоді пани Ільницькі, взявши з собою «шляхетних» Бальтазара Цєцєрського (вже згаданий вище, також фігурує в одній з протестації⁹¹), Григорія Яворського, Сєнька Поповича, Івана Пилиповича та гуснянських князів, вирушили до дому Тхориньця. Завершилася суперечка 23 жовтня того ж року тим, що хвора Анна, будучи близькою смерті, та її чоловік зізналися, що Ільницькі ні в чому невинні, і навіть встановили «вину» (штраф) для осіб, котрі б надалі наважилися їх обмовляти⁹².

Для відтворення генеалогії шляхти та селян Симбірської економії вагому роль відіграють вписи, що відображають окремі етапи судового процесу - скарги, протестації, засвідчення ран (обдукції), декрети, протоколи. Вихідці із різних станів фігурують у них в ролі і постраждало!, і звинуваченої сторін. Мешканці економії скаржилися до судової влади у непорозуміннях майнового плану, навмисних фальшуваннях документів⁹³, випадках порушення кримінальних норм⁹⁴ чи у разі сімейних непорозумінь⁹⁵, на що отримували відповідні судові рішення⁹⁶. Відомості про родинні зв'язки та спорідненість акумулювались у таких вписах відповідно до того, наскільки мали значення для з'ясування причин чи перебігу конфлікту та вирішення справи.

До зборового суду поскаржився «працьовитий» Олекса Яромийчат з Бандрова на свого тестя «працьовитого» Павла Сівчовича з Плоского і зятя Галька та звинуватив їх у тому, що вони невідомо куди поділи його доньку Гасю і при цьому продовжують користуватися її майном. У відповідь звинувачені заявили, що Гася без причини і повідомлення пішла геть. Зборовий суд 12 січня 1617 р. наказав обом сторонам впродовж шести тижнів спільно її шукати і, якщо б не вдалося знайти, Олекса зобов'язувався присягнути, що не знає про місце її знаходження. У такому випадку Павло і Галько мали йому повернути двох корів одразу після складення присяги, а після посівних робіт - ще двох волів⁹⁷. Такі декрети є цінними не лише з генеалогічної точки зору, але й розкривають окремі аспекти сімейних відносин - у даному випадку самовільне покидання сім'ї.

Детальні описи поранень вписувалися до актових книг задля демонстрації жорстокості злочинця із надією на їхнє врахування при визначенні способу покарання, адже характеристика зовнішніх ознак відігравала роль самостійних доказів під час судового процесу⁹⁸. Такі записи, чітко вказуючи на імена постраждалих і винуватців, часто містять дані про їхній сімейний стан та походження⁹⁹. Наприклад, у вписі, датованому 23 листопада 1646 р., фігурує «працьовита Федя Порубаньцьова, дружина Федора Порубаньця»¹⁰⁰, а 31 травня 1647 р. «працьовитий» Сєнко Смаль з дружиною Фецею засвідчував поранення, отримані від «уродженого» Сєнка Початинського та його синів Івана і Федька¹⁰¹.

Слід мати на увазі, що в більшості із виділених категорій вписів є такі, які не розкривають зв'язків філіації та коіції, проте містять згадки про шляхтичів та селян. Така інформація також надається для генеалогічних досліджень, дозволяючи вносити корективи чи доповнення при вивченні родоводів. Наприклад, у замкових книгах згадуються:

- у записах купівлі-продажу нерухомості - «шляхетні» Федір Бережницький¹⁰², Павло Винницький¹⁰³;

- у заставних записах - «шляхетні» Іван Беньовський¹⁰⁴, попович Іван Кульчицький¹⁰⁵;

- у вписах розмежування полів - «шляхетний» Базилій Ломницький¹⁰⁶;

- у записах боргових зобов'язань - «шляхетні» Теодор Мшанецький та Григорій Ліпецький¹⁰⁷;

- у квотаціях - «уроджені» Станіслав Ольшинський¹⁰⁸, Григорій Майтковський¹⁰⁹;

- в угодах - «шляхетний» Іван Кульчицький¹¹⁰;

- у записах засвідчень поранень - «шляхетні» Мацєй Ланковський¹¹¹, Степан Бережницький та Іван Ломницький¹¹²;

- у протестаціях і скаргах - «шляхетні» Григорій Яворський та Базилій Бережанський¹¹³, Григорій Розлуцький¹¹⁴;

- у протоколах судових справ - «шляхетні» Войцєх Желяр¹¹⁵, Степан Коблянський¹¹⁶, Іван Середняцький та Іван Лодинський¹¹⁷ та чимало інших.

Згадуються шляхтичі як свідки і при укладенні домовленостей: Іванко Ільницький, Александр Полоцький, Лазор Стжельбицький та Мацько Полоцький¹¹⁸. Також фігурують представники шляхетського стану й безпосередньо при наданні свідчень. Наприклад, у справі «шляхетного» Яна Сушицького проти передміщан Старого Самбора 13 грудня 1642 р. зізнання під присягою складали Яць Созанський, Теодор Бачинський, Станіслав Навой¹¹⁹.

Для укладення генеалогічних досьє у пригоді можуть стати дані про діяльність тих осіб, котрі беруть участь одразу в декількох справах, зафіксованих у замкових книгах. Наприклад, у семи вписах стосовно міського життя міста Старої Солі фігурує «шляхетний» пан Ґордіан Должанський. У 1618 р. він уклав мирну угоду з намісниками писаря Сольської жупи Ференсом та Іваном¹²⁰. Упродовж 1619 р. вніс до суду дві протестації від імені свого брата Ігната проти Романа Ільницького¹²¹ і, зрештою, тривалі контроверсії завершилися укладенням угоди¹²². Того ж року подав чергову протестацію, але цього разу проти пані Валявської та орендаря Сольських жуп єврея Мошка¹²³. 4 грудня 1631 р. пан Ґордіан представив Симбірському урядові лист із записом інквізиції (протоколу попереднього допиту свідків¹²⁴), проведеної в січні 1626 р. «уродженими» Якубом Залеським та Томашем Мамчиським на вимогу відряджених до економії королівських ревізорів ксьондза Анджея Барановського та Ереміана Залеського. Проведене розслідування стосувалося шести загородників¹²⁵, котрі мешкали на території, яку пан Должанський за дозволом пана підскарбія приєднав до свого спадкового фільварку на передмісті. Справа завершилася підтвердженням слушності прав Должанського на володіння окресленим фільварком¹²⁶. У 1634 р. пан Ґордіан фігурує у судовому декреті як боржник старосамбірського єврея Ічка Желіковича¹²⁷.

Замкові книги, утворюючи комплексну джерельну базу для вивчення історії Симбірської економії, містять різнорідну генеалогічну інформацію про її мешканців, придатну для встановлення родинних зв'язків між певними особами (філіація та коіція), на основі яких реконструюються частини родоводів. Одночасна присутність у записах шляхтичів, селянства та представників інших суспільних груп уможливлюють родознавчі студії стосовно вихідців із різних соціальних прошарків.

Рівень генеалогічної репрезентативності аналізованих замкових книг безпосередньо залежить від типології наявних у них вписів. Найбільш інформативними виступають записи інтерциз, передання / одержання посагу й віна та заповіти. Вони слугують важливим джерелом як для визначення кровної спорідненості, так і для спорідненості по свояцтву, крім того дозволяють стверджувати про побутування на теренах економії усталених засад шлюбної політики.

Наявність та змістовність генеалогічних даних в інших вписах прямо залежали від сукупності кількох чинників. По-перше, від засад писарської традиції та способу ведення актових книг. Йдеться про зазначення імен, прізвищ, прізвиськ та походження (предків) окремих осіб для їх ідентифікації. По-друге, від практичних потреб у кожному конкретному випадку, коли інформація про кровних та інших родичів, ступіть між ними спорідненості були необхідними для з'ясування певних ситуацій та їх вирішення. Крім цього, дбаючи про уникнення правових колізій, самі учасники справ нерідко звертались до замкового суду разом із своїми родичами, що сприяло фіксації відомостей генеалогічного характеру. Частина типологічно різних вписів містить лише лаконічні згадки про вихідців з різних станів, що дає змогу вносити корективи в укладені на підставі інших джерел родоводи.

Размещено на Allbest.ru