Наслідування українцями "молодих" національних рухів Європи у ХІХ столітті: Іван Липа у "Братерстві Тарасівців"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Наслідування українцями «молодих» національних рухів Європи у ХІХ ст.: Іван Липа у «Братерстві Тарасівців»

Ігор Стамбол

Національні рухи, що відбувалися серед колонізованих європейських народів, мають цілу низку спільних ознак та, загалом, майже ідентичну схему розвитку. Однією із спільних тенденцій є те, що нові етапи руху часто були активізовані молодим поколінням. Прагнучи відмежува тися від старих і мало дієвих організацій, нова генерація патріотів визначала себе як «молодих» представників руху. Так у новітній історії Європи з'явилися організації «Молода Італія», «Молода Німеччина», «Молода Польща» та інші. Причому значною мірою такі організації, крім політичних гасел, висували також вимоги до новаторства у культурі, як це було у польському русі.

Чи має українське націєтворення свій приклад «молодого» руху? Один із найвидатніших українських літераторів та мислителів І. Франко визначав «Молодою Україною» ціле покоління, що проявило себе в останньому двадцятилітті ХІХ ст. [24, с. 10]. І. Франко наголошував на новій мистецькій місії руху, Т Зінківський у 1890 р. - на можливих напрямках політичних завдань «молодого» покоління, проголосивши, серед іншого, націоналізм як засіб на шляху національної свободи [5].

Офіційна назва «Молода Україна» залунала у 1896 р. серед київської громадівської молоді. Але за п'ять років до беззаперечного факту існування «Молодої України», було створено організацію, що основний свій програмний документ визначила як «Символ віри молодих українців», а, отже, визначала перед собою завдання продовження європейської традиції національних рухів. Цією організацією стало започатковане у 1891 р. «Братерство Тарасівців».

Значною мірою історію «Братерства Тарасівців» було висвітлено у працях С. Наумова, Т Геращенко, Ю. Липи, О. Рябініна-Скляревського та інших. Комплексне дослідження архівних матеріалів, пов'язаних із одним із засновників товариства І. Л. Липою (1865-1923 рр.), проливає світло на деякі аспекти роботи даної організації. Завдяки цьому є доцільним розглянути історію товариства крізь призму діяльності у ньому І. Липи, що є завданням даної розвідки.

На відміну від «Молодої Італії», що виникла в еміграції, «Братерство Тарасівців» виникло на батьківщині [6, с. 22]. Проте товариство не одразу дійшло формулювання власних завдань. За документами поліційного відділку спочатку в Харкові було організовано народницький гурток в 1889 р. особами Л. Фрейердот та С. Степановським [27, арк. 71]. Прізвища цих осіб більше не згадуються в джерелах, тож подальша їхня доля є невідомою. Вступивши до гуртка І. Липа розпочав, за свідченням жандармського управління, спілкування із «...особами, відомими своєю політичною неблагонадійністю як в Харкові, так і в інших містах.» [27, арк. 71].

Гурток намагався впровадити в життя ідею створення окре мої студентської їдальні, що мала б посприяти об'єднанню студентства. Адже в ній молодь могла б обговорювати питання, що їх цікавили, не ризикуючи бути почутою поліцією. Найактивнішим агітатором за створення такої їдальні був І. Липа [27, арк. 72]. Такими відомостями володіла поліція, що переконливо свідчить про гарну конспіративну роботу студентів, адже в цей час народництво вже не було основ ною ідеєю групи студентів, до якої входив Іван Львович.

У Харкові, крім студентів-народників, значну роль віді гравали українофіли. До їх числа належали видатні постаті науки та громадські діячі: подружжя Русових, Д. Багалій, О. Потебня, О. Єфименко, О. Катренко, Х. Алчевська та інші. О. Русов працював у Києві на посаді міського статиста [19, с. 99]. Він займався описами майна з 1878 р., зокрема, працював на Ніжинщині й Херсонщині [20, с. 12]. У 1891 - 1892 рр. Олександр Олександрович бере участь у заходах статистичного бюро Полтавського губернського земства з опису селянських господарств у Лохвицькому, Пирятин- ському й Роменському повітах [19, с. 100]. Завдяки великому масиву роботи потрібна була значна кількість працівників. Цю проблему О. Русов вирішив влітку 1891 р., залучивши до статистичних описів студентів.

Після Полтави студенти працювали над описами майна в Крюкові (сучасний Кременчук), Граждінську, Глинську. Для себе фіксували етнографічні особливості цих місте чок Полтавщини [7, с. 264]. Перебуваючи в українському середовищі, вони задумали поїздку на могилу Т Шевченка. Студенти, що прагнули серйозної громадсько-політичної роботи, потрапивши на Чернечу гору, відчули в собі сили для рішучого кроку, тому, як згадував І. Липа: «.Щось дуже давнє заворушилося, виплило з глибокої глибочиї душі те, що таїлося досі там, десь-десь на самісінькому споді її.» [23, с. 94]. Це втілилося в обітниці, виголошеній студентами в той день. Її основою була сумлінна і безкомпромісна праця на користь українського народу. Дана подія поклала початок існування першої в Наддніпрянщині таємної політичної організації автономістського-самостійницького спрямування «Братерства Тарасівців».

Наступним кроком після обітниці стало створення групи братчиків у Харкові. Непроголошеним керівником цього гурту, після від'їзду В. Боровика та М. Байздренка, можна вважати І. Липу. До харківського центру організації, крім вище згаданої четвірки, увійшли інші студенти: М. Яценко, О. Кривко, Д. Дробиш, О. Столбин, О. Бурлюк, І. Зозуля [15, с. 39]. Згодом «Братерство» створило широко розпо всюджену мережу своїх гуртків по більшості великих міст України: в Києві, Полтаві, Катеринославі, Чернігові, Одесі та кількох містечках Наддніпрянщини. Полтавським центром опікувався В. Боровик - один із найбільш авторитетних «мазепинців-сепаратистів» серед «Братерства» [7, с. 264]. Він же в 1891-1893 рр. створив гуртки у Полтаві, Києві та у Бесарабії, в містечку Оргієві.

Приблизно в 1893 р. виникли чернігівський та одеський осередки. До першого, на думку дослідника С. Наумова, належали А. Андрієвський, В. Дейша, Т Шкуркіна, до дру гого - Д. Сигаревич, А. Ждаха та В. Климович [15, с. 38]. З-поміж цього списку варто виділити маловідоме ім'я А. Андрієвського, як одного з найактивніших «тарасівців» Чернігівців [3]. Поодинокі члени «Братерства» могли діяти на місцях самостійно, як це робив О. Кривко на Полтав щині, або М. Дмитрієв у Сумах. Очевидно, що соціальна структура була однорідною, на відміну від організації Дж. Мадзіні, де члени поділялися на дві категорії. Організацій ними формами були зібрання гуртків та з'їзди, які не були багаточисельними [21, с. 258].

Серед документів, які декларували шляхи розвитку політичної діяльності «Братерства Тарасівців», дослідники виділяють: «Листи з України Наддніпрянської» Б. Грінченка та казку «Хо» М. Коцюбинського [15, с. 42]. Та основним документом був реферат, виголошений навесні 1893 р. І. Липою. Його було передруковано того ж року із певними змінами в львівській «Правді» під назвою «Profession de foi молодих українців». Вірогідно, що у складанні реферату, який мав виконати роль програми, брали участь й інші члени «Братерства», зокрема М. Яценко [2, с. 38]. Достеменно невідомо, чому було взято французьку частину назви. Дуже сумнівно, щоб «тарасівці» захоплювалися працями Н. Ога- рьова, в якого є однойменне есе або ерфуртської програми марксистів. Цілком можливо, що даний, часто згадуваний в літературі зворот, було обрано аби підкреслити віру авторів в обраний ними політичний курс.

У «Profession de foi молодих українців» авторами про ведено чітку лінію аргументів, щодо визначення українців як нації, що є однією з багатьох в Російській імперії [18, с. 19]. Проте, не можна вважати цю тезу радикально-сепаратист ською, оскільки там наголошено також на необхідності визволення всіх народів, в першу чергу, з-під царського гніту. Причому, автори це висловлюють у дуже м'якій формі, не роблячи нападів на інші нації, зокрема російську, як це робитимуть за кілька десятиліть теоретики українського націоналізму.

Вбачається намагання авторів «Profession de foi» не сваритися із росіянами, а закликати їх до інтелектуального діалогу, що мав би привести їх до розуміння помилок влас ного уряду. Поряд із цим «тарасівці» вдаються до не надто розлогого заперечення однорідності української та російської націй. Це було здійснено шляхом співставлення історичних фактів, пов'язаних із процесом входження українських земель до складу Московського царства під час Хмельниччини [18, с. 21]. Через сім років після «Profession de foi», один із членів «Братерства Тарасівців», М. Міхновський вдався до того ж прийому в своїй праці «Самостійна Україна». Причини необхідності виходу України зі складу Російської імперії він аргументував недотриманням нею умов Пере яславської Ради [13, с. 29]. Про вибір Б. Хмельницького - союз із Москвою - І. Липа і братчики відгукуються як про помилку, бо і сам гетьман, на їхню думку, одразу зрозумів що «Москва не свій брат» [18, с. 21].

Основними завданнями сучасних «Братерству» націо нально свідомих українців у програмі визначалося: робити все, що потрібно для відродження України, знищити всі обставини, які шкодять національним інтересам та виховати з молодих українців інтелігенцію «в самому високому розумінні сього слова», припинити ворожість між українськими силами, зробити все можливе, аби українська мова запанувала скрізь в Україні [18, с. 23]. Далі - перейти до відстоювання власних національних інтересів у всіх важливих галузях розвитку: політиці, економіці та релігії.

Політична програма «Братерства Тарасівців» викликала значну реакцію з боку більш вільної, порівняно із російською, західноукраїнської преси. Одразу після її виходу з'явилася невелика замітка, в якій було зазначено, що програма є позитивним зрушенням у Наддніпрянщині. Проте невідомий автор висловив жаль, через те, що «тарасівці» так «люто накинулися» на українофілів [9, с. 349]. Критично відгукнувся про «Profession de foi» М. Драгоманов. Як один з ідеологів розкритикованого «молодими українцями» українофільського руху, він звинуватив їх у незнанні історичних фактів, назвав програму легкодумною і хибною за принципом [4]. Відповідь М. Драгоманову на закиди в бік молодих українців Наддні прянщини опублікував ще один «тарасівець», залучений до товариства І. Липою, - Б. Грінченко. В 1892-1893 рр. між двома видатними публіцистами розгорнулася широка полеміка, що була вміщена на сторінках галицьких часопи сів. Загалом, вона стала відбитком поглядів на українську справу різних поколінь громадських діячів [22, с. 13].

Зважаючи на програму і спогади членів «Братерства Тарасівців» можна виділити основні моменти практичної діяльності товариства. Першим обов'язком, який намагалися втілювати в життя тарасівці, було виконання гасла «бути консеквентними у всьому українцями» [17, с. 16], тобто, у повсякденному житті і на громадському рівні користуватися українською мовою і всіляко ідентифікувати себе лише українцями. Характерним виявом такої самоідентифікації було також одягання вишиванки в місті.

Ілюстрацією до виконання вказаного гасла є наведений Ю. Липою неопублікований спогад його батька. На початку 1890-х рр. відбувалися святкування річниці Т Шевченка, організовані одним із харківських адвокатів Станіславським [9, с. 344]. Серед запрошених до виступу на вечорі був професор Д. Овсянико-Куликовський - відомий російський лінгвіст і літературознавець, етнічний українець. Він виступав російською мовою після україномовних декламацій актора М. Кропивницького, що викликало невдоволення серед при сутніх. Коли на зауваження «тарасівців», що варто перейти на українську, професор продовжив промову російською, студенти, серед яких був І. Липа, демонстративно покинули приміщення [9, с. 344].

Завдяки подібним виявам національної свідомості, яких, напевно, було чимало, побратими неоднозначно сприйма лися сучасниками. Про це І. Липа писав до М. Загірньої- Грінченко: «...одні лічать мене дурнем не моральним, другі навпаки; одні лають, що я толерантний дуже до москалів, другі кажуть, що я ненавиджу москалів страшенно і на загальному зібранні кажу, що треба їх усіх перерізати!!! Кажуть навіть, що ні з одним москалем не ручкаюся.» [11, арк. 2]. М. Загірня-Грінченко згадувала про характерис тику харківською подругою ще незнайомого їй І. Липи, в якій «.панна обурювалася, що така діяльна людина замикає себе в тісні рямці українськості...» [9, с. 345]. Проте поді бні нерозуміння оточення не вплинули на погляди членів «Братерства Тарасівців».

Другим важливим напрямком діяльності товариства було залучення визначних представників національного руху і студентської молоді. Як вже зазначалося, В. Боровик привів до «Братерства» М. Коцюбинського, В. Самійленка та братів Міхновських. І. Липа в цьому напрямку мав досяг нення по прийняттю до товариства відомого письменника та мовознавця Б. Грінченка [9, с. 345]. Це не було ініціативою самого Івана Львовича, а узгоджено із товариством, яке його і відправило у поїздку до села Олексіївки на сучасній Луганщині, де працювала в школі родина Грінченків. У них І. Липа прогостював понад тиждень, познайомився із їхньою «видавничою лабораторією», вчительською методикою та сімейними особливостями [8, с. 315-317]. Після цієї події Б. Грінченко номінально почав належати до «Братерства Тарасівців», хоча він і перед тим займався подібною за характером цього товариства діяльністю.

Третім обов'язком, що свято шанувався «тарасівцями», було виховання молодого покоління і, зокрема, власних дітей [17, с. 17]. Кожен із членів товариства намагався створити українську родину і дотримуватися народних звичаїв у вихо ванні. Прикладом відданості українським сімейним традиціям були родини Грінченків, Боровиків, Яценків, Базькевичів, Коцюбинських (щоправда, надалі Ю. Коцюбинський сприймав українську ідею крізь призму більшовизму) і Лип [17, с. 17]. Юрій Липа, будучи всиновленим у майже десятирічному віці, майже одразу був «навернений» до української мови і літератури. Його подальша наукова та літературна спад щина виправдала всі можливі сподівання батьків і, навіть, за обсягами далеко перевищила батьківський доробок. братерство національний рух

Наступний, четвертий напрямок діяльності був ідентичним діяльності українофілів, оскільки полягав у використанні по можливості свого службового положення для просвітництва чи залучення нових членів до товариства. Оскільки І. Липа в період існування «Братерства Тарасівців» був студентом, то не мав змоги працювати в цьому руслі. За винятком «кондицій» - приватних лекцій, де він мав можливість впливати на молодь, яка готувалася до іспитів. Вже після припинення діяльності товариства, з отриманням посади лікаря та наступних «підвищень» він зміг скористатися власним положенням. Зокрема, показовим є момент свят кування Різдва у лікарні в селі Мачухи, куди І. Липа накупив у якості подарунків для місцевих дітей «Кобзарі» та «Чорну раду» [12, арк. 3].

Не менш важливою і однією із найвдаліших є п'ята галузь діяльності «Братерства». Кожен із попередніх напрямків не міг виконуватися без основи просвітницької та громадської діяльності - літератури. Тому в умовах дії Емського указу товариство намагалося зібрати якомога масивнішу бібліотеку, що мала включати дозволені та заборонені книжки. Поряд із купівлею і поширенням літератури, було організоване і власне видавництво, яке видало кілька книжок [7, с. 266]. В цьому аспекті діяльності «Братерство Тарасівців» пере гукується із «молодими» рухами у Німеччині та Польщі, що були спрямовані на розвиток культури.

Заборонена цензурою література чи не найбільше цікавила «тарасівців», що і стало фатальною подією для товариства. В ніч з 30 квітня на 1 травня 1893 р. в Харкові було заарештовано подружжя Русових, І. Липу, Л. Падалку, С. Левандовського та кількох студентів, які були етнічними росіянами [9, с. 346]. Згодом були заарештовані М. Яценко, М. Базькевич і М. Байздренко.

Основною причиною арештів був донос контрабандиста, який переправляв ящик із забороненою літературою через Австро-Російський кордон [9, с. 346]. Харківська поліція упро довж квітня 1893 р. стежила за квартирою Я. Трутовського і фіксувала тих осіб, які заходили і виносили звідти пакунки з книжками. Серед них були: В. Степаненко, викладач університету Л. Падалка, працівник газети «Харьковськие Ведомости» С. Левандовський та інші. Останній відносив книги до квартири О. Русова [25, арк. 70]. Ширшим було коло студентів, які виносили поступово книжки з квартири Я. Трутовського: брати Штейнберги, А. Ковальов, А. Соловь- йов, А. Ширяєв, М. Лисенков та І. Липа [25, арк. 701]. Після етапу спостереження поліція почала труси і арешти.

1 травня 1893 р. серед інших було заарештовано й І. Липу. Після обшуку житла його утримували у харківській губерніальній в'язниці [27, арк. 28]. Поліція вилучила в нього листи та галицькі й женевські нелегальні видання. Заарештувавши також більшість осіб, яких було помічено на квартирі Я. Трутовського. Поліція провела низку допитів та розслідувань. Ключовими доказами вважалися виявлені список книг і квитанція на отримання бандеролі. Список, що належав перу М. Яценка, мав помітки, зроблені рукою І. Липи та С. Левандовського, що значно погіршило їхнє становище [25, арк. 72].

Квитанцію на отримання книг поліція знайшла в квартирі Русових і намагалася визначити, хто їм її передав. Оче видно що, на думку поліціантів, той, хто передав С. Русовій накладну, і був основним ініціатором контрабандної акції. Тому під час допиту С. Русової дане питання було основним. Вона довго вагалася із відповіддю, а далі попросила при вести І. Липу і прямо його запитала, що їй робити, чи може вона назвати ім'я того, хто приніс їй накладну [27, арк. 108]. І. Липа зробив вигляд, що не розуміє про що йдеться. Тому, коли його вивели із камери С. Русової, вона вказала на нього. Хоча вже після звільнення з-під арешту С. Русова на проведенні додаткового слідства заперечила своє переднє твердження, пославшись на поганий психологічний стан [27, арк. 108].

Численні листи, вилучені в більшості заарештованих, теж вказали поліції на вирішальну роль І. Липи в більшості справ «молодої громади» [25, арк. 73]. Кореспонденція засвідчила також про збір грошей на купівлю книжок саме І. Липою. Наблизилася поліція і до факту існування «Братер ства Тарасівців», адже в листах зустрічалися відомості про статут товариства, який так остаточно і не був затверджений та згадки про зустрічі молоді, що має «вузько-національні» завдання [25, арк. 73]. Але конспірація та відсутність чітких доказів зосередили увагу поліції на факті контрабанди.

Всі докази, що були зібрані поліцією, втілилися у вирок, затверджений 16 листопада 1893 р. За ним І. Липа мав перебувати у в'язниці ще три місяці й три роки підлягав «гласному надзору» [26, арк. 118]. Такий вирок виявися одним із найсуворіших. Більший термін отримав лише С. Леван довський, а Русови та Л. Падалка звільнилися завдяки внесеним заставам [10, с. 74]. Перебуваючи в ув'язненні, І. Липа переживав про те, що його термін можуть продовжити. Очевидно, він не був упевнений, що поліція не розкрила значення діяльності товариства, одним із засновників якого він був. Тому він сподівався на заслання в Сибір [10, с. 76]. Але рішення поліції виявилося остаточним і «тарасівець» вийшов із в'язниці в лютому 1894 р.

Хвиля арештів припинила існування харківського осередку «Братерства Тарасівців» і примусила посилити конспіратив ність молоді в інших містах. Логічним завершенням діяльності «Братерства» стало входження його членів до Всеукраїнської загальної безпартійної демократичної організації (ВЗБДО) [16, с. 62]. Вона виникла у вересні 1897 р. у Києві з ініціа тиви О. Кониського та В. Антовича. До ВЗБДО, щоправда не на «перших ролях», входив і І. Липа [14, с. 231]. Місія «Братерства Тарасівців», що на думку одного з дослідників національного руху полягала у зародженні в Харкові «лона українського націоналізму», була виконана [1, с. 30].

Основна подібність «Братерства Тарасівців» до «моло дих» національних культурних і політичних рухів Європи полягає у бажанні відірватися від застарілого напрямку практичної діяльності. Це втілилося у досить радикальній політичній програмі та праці на культурницькій ниві. Проте передчасні арешти не дозволили в повній мірі розкритися даній організації і розпочати повномасштабну боротьбу, як це зробила, наприклад, «Молода Італія». Тому роль «Братерства Тарасівців» можна трактувати лише як один з етапів «молодого» руху на українських теренах.

Література

1. Бондар-Терещенко І. У задзеркаллі 1910-1930-их років: науково-популярне видання / І. Бондар-Терещенко. - К.: Темпора, 2009. - 528 с.

2. Гзращенко Т. «Братерство Тарасівців» у спогадах і документах / Т. Геращенко // Розбудова держави. - 1996. - № 1. - С. 35-39.

3. Демченко Т. Василь Андрієвський: штрихи до біографії / Т. Демченко // Проблеми вивчення історії Української революції 1917 1921 рр. - 2013. - Вип. 9. - С. 168-180.

4. Драгоманов М. Слівце з поводу «Profession de foi молодих українців» / М. Драгоманов // Народ. - 1893. - № 23-24. - С. 293-296.

5. Зіньківський Т. Молода Україна, її становище і шлях / Т Зіньківський // Тисяча років україн ської суспільно-політичної думки: у 9 т - К.: Дніпро, 2001. - Т 5. - Кн. 2.: Кінець ХІХ - початок ХХ ст. - С. 75-88.

6. Ковальская М. Италия в борьбе за национальную независимость и единство. От революции 1831 г к революции 1848-1849 гг. / М. Ковальская - М.: Наука, 1981. - 95 с.

7. Липа І. Братерство тарасівців / І. Липа // Літературно-науковий вісник. - 1925. - Т 87. - Кн. 7-8. - С. 254-267.

8. Липа І. Ecce Homo: Пам'яти Б. Грінченка / І. Липа // Українська хата. - 1910. - № 5. - С. 312-318.

9. Липа Ю. Тарасівці / Ю. Липа // Літературно-науковий вісник. - 1925. - Кн. 12. - С. 337-353.

10. Липа Ю. Тарасівці й Галичина / Ю. Липа // Календар для всіх. - Львів, 1937. - С. 74-76.

11. Лист І. Липи до М. Загірньої 2.01.1893 // ІР НБУВ. - Ф. 3, спр. 38459, 2 арк.

12. Лист І. Липи до М. Загірньої 22.12.1900 // ІР НБУВ. - Ф. 3, спр. 43152, 3 арк.

13. Міхновський М. Самостійна Україна / М. Міхновський. - К.: Діокор, 2002. - 80 с.

14. Мойсеєнко В. Подвижницька діяльність національної інтелекту альної еліти у Всеукраїнській загальній безпартійній демократичній організації (1897-1904 рр.) / В. Мойсієнко // Гуржіївські історичні читання: Зб. наук. пр. - 2009. - Вип. 3. - С. 226-233.

15. Наумов С. Братство тарасівців / С. Наумов // Український історичний журнал. - 1999. - № 5 (ч. 1). - С. 36-44.

16. Наумов С. Братство тарасівців / С. Наумов // Український історичний журнал. - 1999. - № 6 (ч. 2). - С. 55-63.

17. Наумов С. О. Український політичний рух на Лівобережжі (90-і рр. ХІХ ст. - лютий 1917 р.): Монографія / С. О. Наумов - Х.: ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2006. - 344 с.

18. Програмові засади Братства Тарасівців // Українська суспільно-політична думка в 20 ст. Документи і матеріали. - Торонто, 1983. - Т 1. - С. 19-25.

19. Резніченко І. Науково-статистична діяльність Олександра Русова / І. Резніченко // Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології, 2013. - № 5. - С. 96-105. 20. Русов О. Щоденники та спогади / О. Русов / Упоряд. О. Я. Рахна. - Чернігів: Десна Поліграф, 2011. - 317 с.

21. Рябінін-Скляревський О. М. Коцюбинський і тарасівці (з архівних джерел) / О. Рябінін-Скляревський // Коцюбинський М. Зб. ст. - Х.; К., 1931. - Т 1. - С. 258-266

22. Сохань П. Б. Д. Грінченко - M. П. Драгоманов: діалоги про українську національну справу / уп. А. Жуковський // Грінченко Б., Драгоманов М. Діалоги про українську національну справу. - К.: Ін-т української археографії, 1994. - С. 5-17.

Анотація

Ключові слова: національний рух, «молоді» рухи, націєтворення, політична організація, «Братерство Тарасівців».

The article presents the results of the based on comprehensive analysis research of the sources about Ivan Lypa's role in the organization «Brotherhood of Taras» that in many ways was similar to the traditional European peoples' «young» national organizations. The author also compares the «Brotherhood» with similar national movements in Europe.

Keywords: National Movement, «Young Movement», Nation's Formation, Political Organisation, «Brotherhood of Taras».

Размещено на Allbest.ru