"Останній притулок" представників козацької старшини другої половини XVII-XVIII століття (за матеріалами духівниць козацької старшини)

Размещено на http://www.allbest.ru/

«Останній притулок» представників козацької старшини другої половини XVII-XVIII ст. (за матеріалами духівниць козацької старшини)

Алла Попружна

Одним з найважливіших показників буття соціуму є ставлення до смерті. Жалобна церемонія виконує роль «наймасовішого свідка» релігійних уявлень, родинних прі-оритетів, духовних та матеріальних цінностей.

Важливою складовою поховальної культури козацької старшини у другій половині XVII-XVIII ст. було обрання місця «останнього притулку». Оскільки поховання та комплекс поминальних ритуалів у Гетьманщині вимагали чималих коштів, представники козацької старшини завчасно відкла-дали гроші на ці видатки й згадували про це в духівницях. «На порозі смерті» долею власного тіла опікувались не менше, ніж долею душі.

Ще на початку ХХ ст цю проблематику досліджували О. Лазаревський [13], В. Модзалевський [18], А. Кристер [12]. В історіографії незалежної України окремі аспекти поховальної культури козацтва знайшли висвітлення у працях Н. Яковенко [32; 33], О. Кривошеї [8-11], О. Дзюби [4; 5], Н. Білоус [1; 2], О. Винниченко [3], С. Сегеди [20], О. Замури [7], О. Старіка [22].

Відповідно до релігійних переконань і традицій ран- ньомодерного соціуму поховання на церковній землі при-скорювало та полегшувало шлях до Бога, а також нерідко символізувало статус покійного [7, с. 316]. Тому під стінами храмів і всередині них завжди знаходилось місце для кти- торів, шанованих і діяльних парафіян.

У середині XVIII ст. на території Гетьманщини були відсутні регулярні кладовища. Церковнослужителі користувалися правом на поховання у своєму храмі. Нерідко здобуття належного місця останнього спочинку було можливим лише для представників заможної козацької старшини.

Як правило, представники провідної соціальної верстви обирали місцем «останнього притулку» стіни збудованих власним коштом храмів, або тих, які патронували за життя. Саме там облаштовувались досить великі склепи, в яких знаходили спочинок представники декількох поколінь стар-шинського роду.

Розпорядження щодо місця поховання досить часто вміщувались у текстах духівниць представників козацької старшини другої половини XVII-XVIII ст

Так, у 1686 р. наказний полковник чернігівський Станіс-лав Кохановський у заповіті просив захоронити грішне тіло «при храме Воскресенія Хрста в мести нашом Чернигове» [8. С. 85].

Генеральний обозний П. Забіла помер у 110 років і був похований у 1689 р. «в соседнем к Обтову Рыхловском монастыре». Майже через чверть століття онука гене-рального обозного Ганна Іванівна заповіла синові поховати тіло «тамо, идеж дед и отец его телом положишася и в той обители святой (Рыхловском монастыре)» [16, с. 28;14].

Лубенський полковник Григорій Гамалія у 1694 р. заповідав «тело многогрешное тож земле яко землю пре пославши, меть хочу по моей малженце, жеб оное было при храме Рождества Пресвятой Богородицы по звычаю христианскому поховано» [25, с. 5].

На території Єлецького монастиря знайшли останній спочин представники роду Лизогубів. Зокрема, відомо, що чернігівський полковник Яків Лизогуб у 1698 р., щедро обдарувавши у духівниці обителі та церкви, найбільшу суму - тисячу золотих - відписав на Єлецький «тутейший Чєрниговский монастир, в котором тело моє маєт бути положено» [21, с. 10].

Товариш полку Чернігівського Іван Молявка у духівниці 1706 р. доручив душу Богу, а тіло «земле и учтивому погре- бенію Христіанскому, которое меет быти поховано при церкви Рожества пресвятой Богородицы в селе Масанах» [26, с. 568].

«Остання воля» генерального обозного Івана Ломиков- ського, датована 25 березня 1711 р., містила наказ про похо-вання у Києво-Печерському чи Рихлівському монастирях: «зусердием желаю, жебы в обытеле стой Печерской Киев-ской, албо в монастире С[вя]тыя и Чудотворца Х[ристо]ва Николая Рихловском, где положени суть жони моей, Марией Мокриевичовни, и сина моего младенца Іакова кости». Але воля генерального обозного не могла бути виконана, адже він помер через три роки після написання заповіту під час військового походу і був похований у м. Ясси [15, с. 12].

Генеральний суддя Олексій Туранський в тестаменті, укладеному у 1716 р. напередодні смерті, зазначав: «тело мое грешное по звичаю и обикновению христіанском при церкви божой нарицаемой пресвятія Богородици Успеніі погребти» [31]. Імовірно, малася на увазі Успенська тра-пезна церква Глухівського Петропавлівського монастиря.

Полтавський полковник Іван Черняк не конкретизував місце поховання, втім, у духівниці від 1722 р. наполягав: «тело мое грешное... будет погребено чи в монастире чили при храме» [10, с. 131].

Обдарувавши храми і обителі Гетьманщини, у 1731 р. «знатний товариш войсковий» Дмитро Горленко, у своєму тестаменті наказував виділити 100 золотих на власний погреб «в обители святой Густынской, при гробах родите-лей» [16, с. 28].

Генеральний осавул Іван Мануйлович у 1734 р. заповів поховати себе «при парахиалной церкви нашой святого архистратига Михайла» у Глухові. Втім, генеральний осавул передбачив, якщо загине чи помре «в далеком ростояніи, теди где Бог благоволитиме там погребсти завещаю» [28, с. 35].

У 1724 р. у Густинському монастирі заповів поховати себе суддя Прилуцького полку Іван Маркович. Згодом це місце для «последнего успокоения» обрав і його рідний брат - бунчуковий товариш Федір Маркович [9, с. 245]. У 1737 р. він склав духовний тестамент. Цікаво, що під час написання документу автор змінив власну думку щодо місця поховання. Якщо на початку «останньої волі» присутнє роз-порядження «тело мое грешное по розлученія от души, да будет похороненно в обители Святотроецкой Густинской в кусте, где покойний брат мой Иван Маркович лежит уз его вчинивши склеп непременно», то у післямові тестаменту зазначив: «хочай више тут всем моем тестаменте виразилем и написал же когда я помру, то чтобы тело мое грешное погребено в монастире Св[я]то Троецком Густинском, однак я, розсудивши себе тое, что не месце чоловека стоять на человеке мнце, и, желая и того по моей сожительници и даби тело мое грешное, зделаши склепяк, поховали тело мое тут в Сорочинцах в приходе Святителя Христова Николая» [29].

Сестра Федора Марковича Марина Марківна Імше- нецька у тестаменті від 1741 р. наказала: «тело же мое прошу дабы по смерти моей погребенно было при храме соборном лохвицком Рождества Пресвятыя бог[ороди]цы християнским обычаем» [30]. козацький старшина еліта поховання

Обозний Лубенського полку Павло Мартос у тестаменті 1741 р. визначив місце поховання у Лохвицькій церкві Різдва Богородиці «в склепу, там, где и жени моей первой, Марии, тело погребению предано» [6].

Напередодні смерті, у 1742 р. уклав тестамент прилуцький осавул Михайло Мовчан, заповівши «погрести в монастиру Густынском, в которой для погребенія там дано уже денег рублей сто» [17, с. 65].

Бунчуковий товариш Стефан Бутович у 1746 р. склав духівницю, у якій заповідав: «а погребение тела моего завещаю жене моей Ірине всем детям моім положить мене в храме Чудотворца Николая в Кролевце» [27, с. 5].

У 1752 р. березанський сотник Василь Думитрашко- Райча склав духівницю і заповів поховати тіло «близ церкви Святого архистратига Михайла» [24].

Полковник компанійський Григорій Гайворонський у духівниці, датованій 1753 р., розпорядився не тільки похо-вати тіло у збудованому його коштом храмі Живоначальної Троїци», а й дбати «ежели от пред прийдет в обвестшалое и подлежатимет подчинки, то неоставляет, яко фундатора значала мы оного храма Гсподня были, и содержат от дому нашого на своем собственном коште, иская душам нашим и своїй в том спасение» [11, с. 56].

Інший компанійський полковник Григорій Павлов у 1753 р. заповідав «предать тело» при церкві «живоначальной Тройцы храма Господня», фундатором якої був полковник [23].

Бунчуковий товариш Федір Потребич-Гречаний заповів поховати себе біля храму Різдва Богородиці у с. Подолки неподалік від Полтави. У тестаменті від 22 листопада 1743 р. він зазначив, що на його могилі необхідно спорудити каплицю [7, с. 316].

Отже, піклування про місце поховання «грішного» тіла є невід'ємною частиною поховальної культури представників козацької старшини другої половини XVII-XVIii ст.

Останній притулок представників козацтва залежав від їхнього соціального статусу, тому представники козацької еліти, обираючи місця для «останнього упокоєння», відда-вали перевагу церковній і монастирській землі, будували родинні склепи і усипальні у стінах самих храмів.

Література

1. Білоус Н. «Тіло моє грішне, з землі взяте, має бути поховане за звичаєм християнським»: поховання волинських міщан у XVII ст. / Н. Білоус // Theatrum Humane Vitae. Студії на пошану Наталі Яковенко. - Київ: Laurus, 2012. - С. 296-308.

2. Білоус Н. Ціна шляхетського поховання на Волині наприкінці XVII ст. / Н. Білоус // Повсякдення ранньомодерної України. Історичні студії в 2-х т Т 2: Світ речей і повсякденних уявлень / Відп. ред. В. Горобець. - К: Інститут історії України НАН України, 2013. - С. 297-316.

3. Винниченко О. «Своя смерть»: річпосполитський шляхтич перед обличчям вічності (за ранньомодерними тестаментами) / О. Винниченко // Повсякдення ранньомодерної України. Історичні студії в 2-х томах. Т 2: Світ речей і повсякденних уявлень / Відп. ред. В. Горобець. - К.: Інститут історії України НАН України, 2013. - С. 272-297.

4. Дзюба О. М. Приватне життя козацької старшини XVIII ст. (на матеріалах епістолярної спадщини) / О. М. Дзюба. - К., - 347 с.

5. Дзюба О. Про поховання Параскеви Товстоліс, другої дружини київського полкового обозного Федора Ханенка / О. Дзюба // Повсякдення ранньомодерної України. Історичні студії в 2-х томах. Т 2: Світ речей і повсякденних уявлень / Відп. ред. Горобець. - К.: Інститут історії України НАН України, 2013. - 350-356.

6. Духівниця обозного Лубенського полку П. Мартоса. 1741 р. // Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського. - Ф. 1, спр. 57571.

7. Замура О. Смерть у церковних приписах та повсякденному житті Гетьманщини XVIN ст. / О. Замура // Повсякдення ранньомодерної України. Історичні студії в 2-х т. Т. 2: Світ речей і повсякденних уявлень / Відп. ред. В. Горобець. - К.: Інститут історії України НАН України, - С. 316-350.

8. Кривошея В. В., Кривошея О. В. Українська козацька старшина. Станіслав Кохановський / В. В. Кривошея, О. В. Кривошея // Гілея: науковий вісник: Збірник наукових праць. - К., 2008. - Вип. 16. - С. 84-91.

9. Кривошея О. В. Українська козацька старшина: Марковичи // Гілея: науковий вісник: Збірник наукових праць. - К., 2011. - Вип. 52. - С. 245-257.

10. Кривошея В. В., Кривошея О. В. Українська козацька старшина. Іван Черняк / В. В. Кривошея, О. В. Кривошея // Гілея: науковий вісник: Збірник наукових праць. - К., 2009 - Вип. 18. - С. 131-136.

11. Кривошея В. В., Кривошея О. В. Українська козацька старшина. Полковник компанійський Григорій Павлович Гайворонський / В. В. Кривошея, О. В. Кривошея // Гілея: науковий вісник: Збірник наукових праць. - К., 2009 - Вип. 19. - С. 56-63.

12. Кристер А. Е. Духівниці XVI-XVII віку / А. Е. Кристер // Ювілейний збірник на пошану акад. Д. І. Багалія. - К., 1927. - С. 491-513.

13. Лазаревский А. Духовницы / А. Лазаревский // Черниговские губернские ведо-мости. - 1857. - № 19. - Часть неофициальная.

14. Лазаревский А. Иван Петрович Забила, знатный войсковой товариш (1665-1703) / А. Лазаревский // Киевская старина. - 1883. - № 6. - С. 506-538.

15. Лазаревский А. Люди Старой Малороссии / А. Лазаревский // Киевская старина. - 1886. - № 1. - С. 12-13.

16. Лазаревский А. Описание Старой Малороссии. Прилуцкий полк / А. Лазаревский // Киевская старина. - 1900. - № 6. - С. 28.

17. Лазаревский А. Описание Старой Малороссии. Прилуцкий полк / А. Лазаревский // Киевская старина. - 1900. - № 10. - С. 65.

18. Модзалевский В. Два стариных духовных завещания / В. Модзалевский // Историко-литературный сборник: Посвящается В. Срезневскому (1891-1916). - Л., 1924. - С. 92-117.

19. Модзалевский В. Малороссийский родословник / В. Модзалевский. - К., 1908. - Т. 1. - 519 с.

20. Сегеда С. П. Гетьманські могили / С. П. Сегеда. - К.: Наш час, 2009. - 440 с.

21. Ситий І. Тестамент Якова Кіндратовича Лизогуба / І. Ситий // Пам'ять століть. - 1996. - № 3. - С. 10-14.

22. Старік О. До питання поховальної обрядовості запорозького козацтва / О. Старік // Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні. - К., 2006. - Вип. 15. - С. 98-100.

23. Тестамент полковника Григорія Павлова. 1753 р. // Інститут рукопису Національної біблі-отеки України ім. В. Вернадського, ф. 1, спр. 57590.

24. Тестамент березанського сотника Василя Думитрашки-Райчі. 1752 р. // Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського (далі ІР НБУВ). - Ф. 1, спр. 57587.

25. Тестамент лубенського полковника Григорія Гамалії. 1694 р. // ІР НБУВ. - Ф. 1, од. зб. 57506, арк. 1, 1 зв.

26. Тестамент Івана Молявки, товариша полку Чернігівського. 1706 // ІР НБУВ. - Ф. 1, спр. 57517.

27. Тестамент бунчукового товариша Степана Бутовича. 1746 р. // ЦДІАК. - Ф. 51, оп. 3, спр. № 14196, арк. 5-10 зв.

28. Тестамент Івана Мануйловича. 1734 // ІР НБУВ. - Ф. 1, спр. 5755, арк. 35-38.

29. Тестамент бунчукового товариша Федора Марковича. 1737 р. // ІР НБУВ. - Ф. 1, спр. 57489-57601.

30. Тестамент Марини Маркової Павлової. 1741 р. // ІР НБУВ. - Ф. 1, спр. 57568.

31. Тестамент Олексія Михайловича Турянського. 1716 р. // ІР НБУВ. - Ф. 1, спр. 57533.

32. Яковенко Н. «Погреб тілу моєму вибираю с предки моєми»: місця поховань волинських князів у XV- середині XVN століть / Н. Яковенко // Дзеркала ідентичності. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI - початку XVIII століття. - К.: Laurus, 2012. - С. 105-145.

33. Яковенко Н. «Освоєний простір», або Де заповідали ховати себе волинські шляхтичі / Н. Яковенко // Дзеркала ідентичності. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI - початку XVIII століття. - К.: Laurus, 2012. - С. 146-164.

Анотація

У статті розглядається процес обрання місця спочинку «грішних тіл» представників козацької старшини другої половини XVII- XVIII ст. в контексті поховальної культури соціально-політичної еліти Гетьманщини.

Ключові слова: духівниця, поховальна культура, «останній притулок», козацька старшина.

Keywords: Testament, Burial culture, «Last Refuge», Cossack Officers.