Протистояння УПА і польського підпілля на Волині в 1943 році в контексті повстанської війни

Размещено на http://allbest.ru

2

УДК 94(477.83+438)“1943”

Протистояння УПА і польського підпілля на Волині в 1943 році в контексті повстанської війни

Руслан Забілий

Тема українсько-польських відносин під час Другої світової війни настільки складна, суперечлива й драматична, що попри 20 років історичних дискусій, здається, вони щойно розпочалися, а розставляння крапок над “ї” в цій темі перетворюється майже на недосяжну мету. Крім суспільного інтересу й історичного дискурсу, особливого забарвлення, гостроти і присмаку додає темі ангажування польської та української політики.

Вирування пристрастей, між іншим, спричинене, очевидно, тим, що проблему збройного конфлікту, зокрема на Волині, польські й українські вчені нерідко розглядають із позиції стосунків двох націй.

Такий підхід до проблематики, на нашу думку, не сприяє переосмисленню трагедії сучасними поколіннями українців та поляків, адже в цьому випадку йдеться про нетерпимість, ворожнечу і взаємне винищення на національному ґрунті. Тоді як погляд на проблему в контексті війни має більше шансів наблизитися до істини.

Адже воювали не два народи, а збройні формації, що представляли визвольні рухи: різноманітні польські збройні організації, почасти об'єднані в більші, та ОУН як політичний чинник і УПА як українське збройне формування. Ні перші, ні другі для себе не визначали за стратегічну мету знищення один одного за національною ознакою. Польські партизани та польський еміграційний уряд прагнули відновити через збройну боротьбу втрачену в 1939 р. державність у межах довоєнних кордонів. ОУН та УПА прагнули здобути свою державність у межах українських етнічних земель. З огляду на це, національний чинник відігравав зловісну, але не домінантну роль. Він став одним із каталізаторів конфлікту.

Проблематиці українсько-польського конфлікту присвячена велика за обсягом а історіографія. Гострі дискусії науковців спонукають до пошуку нових джерел, що дозволять підтвердити або спростувати ту чи ту тезу. Саме низка не опублікованих раніше нововиявлених документів дадуть змогу глянути на конфлікт у задекларованому вище контексті. Йдеться про працю одного із творців УПА, командира групи “Захід” Василя Сидора (“Шелеста”), яку він написав у підпіллі, в 1949 р., під назвою “Хронологія Української Повстанчої Армії”Галузевий державний архів Служби безпеки України (далі - ГДА СБУ). - Ф. 2. - Оп. 110. - Спр. 2. - Т 6 - Арк. 91-125.. У цьому джерелі ґрунтовно відображено процес створення повстанської армії, її становлення, конкретно описана загальна ситуація на Волині в 1943 р. та чітко вказано стратегічні завдання повстанців початкового періоду дій. Не менш важливі в контексті повстанської війни - зведені, узагальнювальні, “інформаційні повідомлення”, зосереджені у фонді “Збірка документів Миколи Лебедя”, в архіві Центру досліджень визвольного руху.

Ці та інші документи, а також нові дослідження істориків засвідчують, що основна причина війни, яка розгорілася в 1943 р. на Волині, - політика щодо взаємин двох учасників протистояння: не виважена, не поступлива, безкомпромісна. Сюди ж потрібно додати політику “третіх сил” - німців та червоних партизанів, які кожний у власних інтересах користали з українсько-польського конфлікту. Пошук ОУН вирішення проблеми через контакти та організацію переговорного процесу з польськими політичними чинниками зазнав у 1942 р. невдачі. Польський еміграційний уряд, який, безумовно, знав про ситуацію на Волині, замість того, щоб запобігти переростанню ескалації у збройний конфлікт, зайняв вичікувальну позицію. В. В'ятрович із цього приводу зазначає: “Українці та поляки пересвідчилися у 1942 році в неможливості з'ясування польсько-українських суперечностей політичними методами, жодна зі сторін не готова була до поступок, тому обидві вдалися до насильницьких дій, котрі вилилися у війну”В'ятрович В. Друга польсько-українська війна. 1942-1947 / В. В'ятрович. - Київ: Вид. дім “Києво-Могилянська академія”, 2011. - С. 85..

Весною 1943 р. розгортання відділів УПА відбувалося швидкими темпами. Тому ними спочатку керували місцеві проводи ОУН, військова референтура крайового проводу Північно-західних українських земель (КП ПЗУЗ), що мережею охоплювала Волинь і Полісся, а в деяких випадках - низові проводи і крайова військова референтура одночасноГДА СБУ - Ф. 2. - Оп. 110. - Спр. 2. - Т 6 - Арк. 103.. Подібне підпорядкування тільки дезорганізувало дії повстанських відділів. Із великою ймовірністю можна припускати, що тоді з ініціативи провідників ОУН середньої ланки на Волині й ініціювалися перші напади на поляків, до яких підштовхувало українське населення. їх проводили у відповідь на подібні дії польського підпілля на ХолмщиніВ'ятрович В. Друга польсько-українська війна. 1942-1947 ... - С. 85..

Крайовий провід ПЗУЗ та крайовий військовий штаб (КВШ) 9 квітня 1943 р. провели важливу нараду за участю представників Т Боровця (“Бульби”). Крім вирішення питань структури повстанської армії та єдиного підпорядкування, учасники наради визнали, що створена армія є “всеукраїнською, народною, понадпартійною і понадкласовою армією, здібною стати зав'язком для українських збройних сил”ГДА СБУ - Ф. 2. - Оп. 110. - Спр. 2. - Т 6. - Арк. 107.. Тоді УПА, за даними В. Сидора, одного із її творців, нараховувала вже 10 тис. стрільців та контролювала 30 тис. кв. км. територіїТам само..

Враховуючи настрої населення та однозначну позицію щодо німців і червоних партизан як основного ворога, на весну 1943 р. українці зуміли створити повстанські відділи, що стали боєздатною силою. УПА могла за потреби вести не тільки оборонні, але й наступальні операції.

На передодні активних бойових дій виникло ще одне важливе питання в тій ситуації, що склалася на Волині та Поліссі весною 1943 р. Повстанці мусили вирішити, проти кого найперше потрібно вести бойові дії, а з ким по можливості сутичок уникати.

В оперативному плані потрібно було б зосереджуватися на боротьбі з червоними партизанами. У стратегічному - на боротьбі з німцями. Однак практика показала, що збройну боротьбу довелося вести проти обох одночасно. До того ж з'явився й третій противник - польські партизани.

Історик А. Кентій дотримується думки, що повстанська стратегія не передбачала ведення одночасної боротьби проти кількох ворогів. “В її основу була покладена тактика виснаження кожного з них” окремо, тобто німців і червоних партизанів, “накопичення і заощадження власних сил, нанесення ударів там, де противник цього не очікує”Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія. - Київ: Наукова думка, 2005. - С. 178..

У першому “офіційному” зверненні УПА до населення, а точніше командування воєнної округи “Турів” групи “Північ”, датованому квітнем 1943 р., однозначно сказано про ворогів, з якими потрібно боротися, та визначено стратегічну мету: “Бийте червоних волоцюг! Видушуйте червоних і німецьких катюг! Досить нам жити в наймах в чужинців! Поставимо свою рублену хату - Самостійну Соборну Українську Державу і заживемо в ній без пана, на вільній волі”ГДА СБУ - Ф. 2. - Оп. 110. - Спр. 2. - Т 6. - Арк. 106..

У листівці жодного слова не сказано про поляків. Тут нема жодного натяку або прямого заклику про ставлення до поляків як до ворогів. З цього напрошується висновок, що тоді польське підпілля ще не розглядало командування УПА як силу, до якої потрібно застосувати зброю.

Зосереджуватися на кожному з ворогів повстанців спонукала політика німців та червоних щодо визвольного руху і стратегічні й оперативно-тактичні міркування, продиктовані умовами повстанської війни.

Найсерйознішу небезпеку для УПА становили німці. Як зазначає дослідник І. Патриляк, німці й надалі залишалися прихильниками свого “жорстокого курсу” щодо українців і “жодні політичні домовленості з будь-якими українськими самостійницькими колами не входили в розрахунки гітлерівців навіть перед загрозою втратити контроль над Україною”Патриляк І. 1943 рік в історії ОУН і УПА / І. Патриляк // Український визвольний рух. - Львів, 2009. - Зб. 13. - С. 146.. З огляду на потреби Вермахту, який потерпів поразку під Сталінградом і готувався до боїв літнього періоду 1943 р., зростали потреби в його забезпеченні продовольством, економіки нацистської Німеччини - робочою силою та матеріально-технічними ресурсами. Збільшення поставок для цього вилилося у посилення репресій щодо українців з боку німецької окупаційної адміністрації. Реакцією на такі заходи німецької окупаційної влади стало нарощування не тільки відверто антинімецьких настроїв серед населення Волині та Полісся і його пасивний спротив, але й збільшення збройного опору УПА.

Перші організовані та сплановані акції проти німців припадають на лютий-бе- резень 1943 р.Архів Центру дослідження визвольного руху (далі - Архів ЦДВР). - Ф. 7. - Т 5. - Од. зб. 6. - Арк. 1.. Невдовзі, в березні-квітні 1943 р, відділи УПА зайняли такі міста та містечка: Степань, Висоцьке, Дубровицю, Людвипіль, Деражне, Олику, Цумань, Горохів та ін. На кілька годин повстанці вступали до Крем'янця, Дубно, Ковеля, Луцька, Ківерців. У містечках вони порозбивали німецькі гарнізони і порозганяли поліцію, а в містах позахоплювали тюрми та звільнили в'язнівТам само.

* “Лігеншафт” - державне підприємство, створене нацистською окупаційною владою на основі колишніх фільваркових господарств або радянських колгоспів..

Такі напади повстанців не були випадковими. Кожна акція свідчила про можливості УПА, демонструвала її силу не тільки німцям, але й населенню, яке охоче вливалося до її загонів. Окрім добровольців, УПА також поповнювали звільнені з в'язниць, оскільки для них іншої дороги як у підпілля не було.

Наступний крок повстанців - знищення господарської системи окупаційної влади в населених пунктах і захист населення від каральних акцій німців. Із повідомлень німців та аналізу дій повстанців бачимо, що це чітко сплановані й послідовні дії. Знищуючи німецькі лігеншафти* та інші господарські об'єкти, повстанці позбавляли противника можливості виконувати продовольчі поставки. Населення в такому випадку могло ігнорувати виконання розпоряджень німецької адміністрації. Повстанці мали змогу не тільки покращити своє матеріально-технічне становище, але й взяти під контроль більші території. У березні 1943 р. німецька поліція відправила до Берліна донесення, в якому йшлося про появу в районі Крем'янця “груп бандитів”, які “здійснювали напади на державне майно” і скоріш за все це були “відділи ОУН Бандери”КосикВ. Україна і Німеччина в Другій світовій війні / В. Косик. - Париж; Нью-Йорк; Львів, 1993. - С. 607.. У районі Крем'янець-Дубно-Костопіль-Рівне, за даними німців, повстанці проти ночі на 21 березня одночасно напали на всі “економічні об'єкти” і знищили їхТам само. - С. 610..

На квітень 1943 р. під контролем УПА перебували на Волині райони Мізоча, Острога, Шумська, Крем'янця, Верби. Повстанці тут цілком знищили ворожу адміністрацію, ляндвіртів, жандармерію, попалили лігеншафти. На Володимиреччині лігеншафти згоріли майже всі. У квітні 1943 р. під контролем німців залишалися на Волині тільки дві округиАрхів ЦДВР. - Ф. 7. - Т 5. - Од. зб. 6. - Арк. 2.. Тож генеральний комісар “Волині і Поділля” 30 квітня 1943 р. писав до Берліна: “Доходить до того, що в таких районах, як Горохів, Любомиль, Дубно, Кременець та частково Луцьк, треба говорити про повстанський рух”Україна в Другій світовій війні в документах. Збірник німецьких архівних матеріалів (1942-1943) / [упоряд. В. Косик]. - Львів, 1999. - Т. 3. - С. 165.. Як бачимо, риторика німців про “бандитизм” дуже швидко вивітрилася, і вони про повстанську війну заговорили іншим тоном, безумовно, усвідомлюючи її масштаби та небезпеку для себе.

Звісно, німці на ситуацію, що склалася, реагували проведенням каральних акцій проти населення. УПА вела бойові дії проти поліційних сил, захищаючи населення. Але в будь-якому випадку загальні дії повстанців важко схарактеризувати як такі, що мали б носити, як зауважує А. Кентій, “головним чином характер «самооборони народу»”Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія: історичні нариси; [відп. ред. С. Кульчицький]. - Київ: Наукова думка, 2005. - С. 178.. Польський історик Г. Мотика теж пише, що дії УПА проти німців зводилися до оборони населення і теренуMotyka G. Ukrainska partyzantka 1942-1960. - Warszawa, 2006. - S. 237.. Тези цих істориків наводять на думку, що війна повстанців проти німців була оборонною. Але це лише з погляду стратегічних завдань, а з погляду повстанської тактики - не оборонною, а відверто наступальною. Повстанці завдавали удару по найболючішому місцю німецької окупаційної влади - структурі її господарювання. Поряд із тим захищалися самі й захищали населення від акцій у відповідь.

Повстанська війна повільно, але впевнено, розгорялася, набираючи сили. Повстанці проводили цілеспрямовані й масштабні акції зі знищення німецької окупаційної адміністрації та її військово-господарської бази. Німці поволі втрачали контроль над джерелом грабунку - селом. Окупаційні власті вирішили боротися з повстанцями за допомогою контрпартизанських акцій.

При цьому на початку 1943 р. вони не вважали за потрібне з'ясувати ситуацію, яка утворилася на Волині. Тож будь-які дії, спрямовані проти себе, сприймали як бандитизм. їм тоді було байдуже, що тут все інтенсивніше почали діяти червоні партизани, діяли бульбівці, польське підпілля, розпочинала збройну боротьбу УПА.

Але весною 1943 р. ситуація різко змінилася. Щоб її якось “покращити”, німці вирішили зіграти на протистоянні між польським та українським підпіллям, залучаючи поляків до роботи у своїй окупаційній адміністрації (поліція, гайові, керівники лігеншафтів). Цим німці загострювали збройний конфлікт між польським підпіллям й УПА та намагалися “відтягнути” сили повстанців від своїх об'єктів. Із лютого 1943 р. вони практикували облави як засіб боротьби з партизанами, причому в тих теренах, де відділи УПА ще не діялиГДА СБУ - Ф. 2. - Оп. 110. - Спр. 2. - Т 6. - Арк. 104.. Спровоковані такі акції були червоними партизанами, але від них найперше страждало цивільне населення, яке червоні практично залишали беззахисним. На весну 1943 р., за твердженнями В. Сидора (“Шелеста”), дії УПА виросли від “політично-збройних розмірів” до “революційного повстання українського народу проти німецько-большевицьких окупантів”Там само. - Арк. 107.. Червоні партизани становили небезпеку з огляду на те, що позбавляли повстанців оперативного простору, ставили під загрозу створення повстанських баз (“республік”). Добре озброєні, забезпечувані необхідним спорядженням з-за лінії фронту, воюючи ідентичними з УПА тактичними прийомами, вони були грізним і найнебезпечнішим ворогом повстанців.

Перші повстанські операції проти червоних партизанів припадають на лю- тий-березень 1943 р. Головний військовий штаб УПА розумів, що для успішного розгортання дій відділів необхідно мати стратегічну базу. Найбільш придатним для цього було Полісся, але звідти треба було будь-що вибити партизанів. Саме на Поліссі в теренах Сарненщини, Столина, Володимирця дійшло до перших великих боїв між УПА та червоними партизанами за опанування теренуАрхів ЦДВР. - Ф. 7. - Т 5. - Од. зб. 23. - Арк. 2.. До середини травня 1943 р. відділи УПА тільки частково відбили у ворога лісисті райони. Лінія поділу “сфер впливів” між ворогуючими сторонами проходила на північний схід від р. Случ, а в західному напрямі - на північ від СарнАрхів ЦДВР. - Ф. 7. - Т 5. - Од. зб. 23. - Арк. 3..

Цей незначний в оперативному розумінні успіх вимагав продовження операцій - відділи УПА діяли все ще на окраїнах великих лісових масивів, зайнятих червоними.

Саме на початковій стадії бойових зіткнень із червоними партизанами виявилися недоліки та тактичні промахи відділів УПА. Повстанці йшли в бій із відвагою та завзяттям, але їм бракувало вишколених старшин, кваліфікованих штабовиків і військових інструкторів. Деякі операції проводили без відповідної підготовки та плану. Як правило, вони мали менший ефект, ніж могли б матиТам само. - Од. зб. 26. - Арк. 10.. Впертість і завзятість повстанців спонукали червоних партизанів до пошуку союзників у боротьбі з УПА. Вони не мали підтримки серед населення й не могли створити собі надійної бази постачання, але на Волині й Поліссі використовували для цього польські колонії. Відтак, партизани мали надійного союзника, а поляки - можливість при їх підтримці активізувати діяльність своїх загонів проти УПА.

Співпраця поляків із червоними та німцями після відходу української поліції в ліси зробила їх непримиренним ворогом не тільки повстанців, але й усього українського населення. Все це тільки посилювало та загострювало конфлікт між поляками й українцями.

Необхідно зауважити, що з початком активних бойових дій УПА проти німців та червоних партизанів поляки на початку 1943 р. інтенсивно почали створювати свою самооборону, вбачаючи для себе загрозу у збройній боротьбі українцівКлімецький М. Генезис і організація польської самооборони на Волині у Східній Малопольщі під час Другої світової війни /М. Клімецький // Україна-Польща: важкі питання. - Варшава, 1998. - Кн. 3. - С. 65.. Діяльність поляків у цьому напрямі насторожувала і не могла залишатися поза увагою українців.

У травні 1943 р. повстанці вперше зіткнулися з діями двох потужних польських центрів, які становили реальну загрозу не тільки українському населенню, а й відділам УПА. Колонію Пшебраже, біля м. Рожищ, поляки перетворили на укріплений опорний пункт із допомогою німців, а іншу - Мочулянку, укріпили з допомогою червоних партизанів. Обидві колонії мали важку піхотну зброю та нападали на довколишні українські села. Повстанці пробували знешкодити їх збройно, а водночас намагалися вирішити справу через переговори.

Однак делегати від польської сторони заявляли, що “впливу на своїх земляків не мають, зрештою, казали, поляки внутрі роз'єднані і немає тому з ким говорити”ГДА СБУ - Ф. 2. - Оп. 110. - Спр. 2. - Т 6. - Арк. 109.. До того ж вони обрали собі союзника - червоних партизан, як зазначалося, сподіваючись на їхню підтримку в боротьбі з повстанцямиКлімецький М. Генезис і організація польської самооборони на Волині ... - С. 67.. Маючи сильні й добре укріплені бази в таких великих польських селах, як Пшебраже, Гуті Степанській, Панській Долині, Млинові, червоні партизани могли закріпитися в теренах Волині й Полісся настільки міцно, що відділи УПА не мали б можливості розгорнути своїх дій. Потрібно було будь-що не допустити до співпраці між поляками та червоними.

Весною 1943 р. підпілля ОУН намагалося поляків “привести до тями” через звернення із закликами вести спільну боротьбу поневолених народів проти німців та червоних, але безрезультатно. До того ж поляки самі собі створювали зайвий клопіт через слабку контрольованість дій своїх загонів, які часто безпідставно нападали на українські села, знущалися з селян та грабували їх.

Так, у серпні 1943 р. підхорунжий Тадеуш Галич-Корона напав із своїм загоном на с. Клечковичі, Туровичі і Клевецьк, грабуючи їх та вбиваючи непокірних. Поручник Корда-Філіпович у вересні 1943 р. спалив українське село ВисоцькКлімецькийМ. Генезис і організація польської самооборони на Волині ... - С. 73.. Таких випадків було чимало. Сваволя поляків сприяла тому, що українське населення ставилося схвально та сприяло жорстким заходам УПА проти польських сіл, які супроводжувалися також паленням і загибеллю при штурмах не тільки озброєних, але й беззбройних людей.

Операції проти укріплених колоній вимагали великих сил та ресурсів, доброї розвідки і організації. По-іншому як воєнні об'єкти такі колонії розглядатися не могли, адже сковували повстанців у маневрі, перешкоджали у функціонуванні зв'язку, роботі запілля, впливали на рівень підтримки УПА населенням. Враховуючи це, на час виконання завдання створювалися оперативні групи - тимчасові з'єднання повстанських відділів.

У липні 1943 р. командир воєнної округи (ВО) 1 “Заграва” Іван Литвинчук (“Дубовий”) віддав наказ про формування двох оперативних груп. Одну очолив Дмитро Корінець (“Бористен”) у складі відділів Василя Левковича (“Вороного”), Адама Рудика (“Шаули”), Дмитра Калинюка (“Ярка”), Макара Мельника (“Кори”), Василя Мельника (“Чумака”) та “Тополі” (ім'я і прізвище невідомі). Іншою оперативною групою командував “Корбан” (ім'я і прізвище невідомі). До неї входили відділи “Корбана”, Василя Павлонюка (“Узбека”) та “Спартака” (ім'я і прізвище невідомі)Літопис УПА. Нова серія. - Київ; Торонто, 1999. - Т 2: Волинь і Полісся: УПА та запілля 1943-1944. Документи і матеріали; [відп. ред. Є. Штендера]. - С. 133.. За даними розвідки в польських колоніях Гута, Сошники, Вирці, Виробки та Г али було понад 500 озброєних поляків. Серед них перебував загін червоних партизанів. Колонія Гута була сильно укріплена. Крім цього, ще 26 подібних колоній становили небезпеку для українських сіл та УПА. Проти них і було зосереджено оперативні групиТам само. - С. 174..

Починаючи з 17 липня 1943 р., повстанці за кілька днів взяли штурмом укріплені колонії та погромили польські й червоні загони. У боях противник втратив понад 500 осіб вбитими. Повстанці селянам повернули пограбоване поляками майно, коней, худобуТам само. - С. 175..

Подібні операції проводили відділи всіх ВО групи “Північ”. Влітку та восени 1943 р. виконання таких завдань на Волині виявилося повстанцям під силу через зростання чисельності УПА. Зате бракувало сил на протистояння полякам на етнічних українських землях Лемківщини, Перемишльщини та Холмщини.

Остання велика операція проти польських загонів, дислокованих у колонії Мочулянка та численних довколишніх хуторах, розпочалася 17 листопада 1943 р. Проти польських загонів командир ВО “Турів” зосередив 12 повстанських сотень. “Зразу почато палення колоній, але зараз і залишено це: одні поляки висилали делегації до відділів, що, мовляв, вони самі терплять, інші тікали в ліси, і щоб ці розкидані хутори та ліси прочистити, треба було на це дивізій і послідовного закріплювання терену”ГДА СБУ - Ф. 2. - Оп. 110. - Спр. 2. - Т 6. - Арк. 122.. Сотні одержали наказ припинити операцію ще й тому, що стало недоцільним витискати червоних партизанів у Білорусь із Мочулянки та околиць, коли вони великими силами переходили на Волинь як авангард Червоної армії, що наступалаТам само.. Загалом інтенсивність бойових дій УПА повільно спала під кінець 1943 р. Це не було пов'язане із втратами повстанців, а тим паче з послабленням боротьби. У зимові періоди бойові дії не мали розмаху через важкі природні умови: сніги, морози - ускладнення конспіративних заходів. Також розпочалася підготовка до стратегічної операції з переходу німецько-радянського фронту в 1944 р.

Отже, варто зазначити, що польські партизани стали заручниками ситуації і політики німців, червоних партизанів та власного еміграційного уряду, який з геополітичних розрахунків жертвував власним народом. Із розгортанням війни, яка мала свої особливості - динаміку, напругу і притаманну війнам партизанського типу жорстокість - її безпосереднім учасником стало цивільне населення. Воно не могло залишитися осторонь, адже від ступеня підтримки населенням збройних відділів кожної із ворогуючих сторін залежав успіх цієї війни.

Саме цивільне населення найбільше страждало, адже у війні без фронту й тилу бойові дії велися за особливими законами і відповідальність за її наслідки лягає однаково як на польських партизанів, так і на українських повстанців. польський український визвольний повстанець

Анотація

УДК 94(477.83+438)“1943”

Протистояння УПА і польського підпілля на Волині в 1943 році в контексті повстанської війни. Руслан Забілий

Простежено основні моменти розгортання в 1943 р. протистояння польського підпілля та Української повстанської армії (УПА) з погляду стратегії й тактики повстанської війни. Окреслено вплив німецької політики та червоних партизанів на гостроту збройного конфлікту.

Ключові слова: повстанська війна, червоні партизани, польські партизани, УПА.

Annotation

Confrontation between the UPA and polish underground forces in 1943 in the context of insurgent war in Volhynia. Ruslan Zabily.

The article traces the main points of deployment of the Polish underground resistance and the Ukrainian Insurgent Army (UPA) detachments in 1943 from the perspective of strategy and tactics of the insurgent war. It outlines the impact of German politics and Soviet partisans on the severity of armed conflict.

Key words: insurgent war, Soviet partisans, Polish partisans, the UPA.

Аннотация

Противостояние УПА и польского подполья на Волыне в 1943 году в контексте повстанческой войны. Руслан Забилый.

Освещены основные моменты противостояния польского подполья и Украинской повстанческой армии в 1943 году с точки зрения стратегии и тактики повстанческой войны. Определено влияние немецкой политики и красных партизан на остроту вооруженного конфликта.

Ключевые слова: повстанческая война, красные партизаны, польские партизаны, УПА.

Размещено на Allbest.ru