Внесок західноєвропейської української діаспори у розбудову незалежної України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 504.3+911.2

Національного науково-дослідного інституту українознавства та всесвітньої історії

Внесок західноєвропейської української діаспори у розбудову незалежної України

Дякова О. В.

Науковий співробітник відділу геополітики та глобалістики

Анотація

український діаспора національний ідентичність

Здійснено спробу проаналізувати внесок української діаспори, що проживає на території Великобританії, Німеччині та Франції, у розбудову незалежної України на основі їхніх індивідуальних економічних здобутків і розвитку соціально-економічних організацій.

Ключові слова: українська діаспора, економічний поступ, громадські організації, національна ідентичність.

Аннотация

Осуществлена попытка проанализировать взнос украинской диаспоры, которая проживает на территории Великобритании, Германии и Франции, в развитие независимой Украины на основе ее индивидуальных экономических достижений и деятельности социально-экономических организаций.

Ключевые слова: украинская диаспора, экономическое развитие, общественные организации, национальная идентичность.

Annotation

An attempt to analyze the contribution of the Ukrainian diaspora which lives in the territory of Great Britain, Germany and France to development of independent Ukraine on the basis of its individual economic achievements and activity of socially economic organizations is carried out in the article.

Key words: the Ukrainian diaspora, economic development, public organizations, national identity.

Українці на чужині об'єднані в політичні, громадські та культурні організації старанно працювали в різних країнах поселення, щоб зберегти і розвинути національну культуру та інформувати світ про український народ, допомагаючи йому змагатися за державну незалежність. Вони починали свій життєвий шлях на чужині з найнижчої сходинки соціальної піраміди, а згодом спромоглися досягти поважного становища в суспільстві, матеріального благополуччя, долучилися до розвитку нових країн поселення та почали допомагати Україні, незважаючи на те, що наша держава не завжди йшла їм на зустріч.

З самого початку існування української спільноти в Західній Європі, наші співвітчизники прагнули до згуртування, хоча давалося їм це дуже важко, враховуючі складні умови, в яких їм доводилось працювати--брак коштів та вільного часу. Та не зважаючи на це, українські емігранти об'єднувались не лише заради спільного відпочинку в рідномовному середовищі, а й щоб допомагати одне одному, як морально, так і матеріально. На ці цілі вони віддавали частину своїх мізерних заробітків, за які потім зводилися церкви, громадські доми, орендувалися приміщення для діяльності різних національних організацій. Саме завдяки спільним зусиллям, працелюбності та патріотизму української діаспори, їм вдалося закласти соціально-економічні підвалини матеріального благополуччя своєї спільноти, що спричинило довготривале збереження ідентичності української діаспори в демократичних країнах.

Мета статті--встановити внесок української діаспори з Великобританії, Німеччині та Франції у розбудову незалежної України.

Для написання статті використовувалися праці представників української діаспори у західній Європі як іноземного походження, так і українського, зокрема з Великобританії, Німеччини, Франції, а також з України. Зокрема це питання досліджували: Бай Н., Бик Т., Бушин М., Винниченко І., Донченко Є., Заставний Ф., Івашина Н., Карпенко В., Кириченко Р., Ключковська І., Косован Е., Кравець Р., Лазебник С., Лановик Б., Матейко Р., Моро П., Нікітіна Н., Орленко П., Рафалюк П., Ришкович С., Сміт Р., Совінська Н., Тимошик М., Томас Р., Траф'як М., Трощинський В., Чубіна Т., Шевченко А., Щигельська Г. Українська діаспора у Західній Європі найактивніше розгорнула свою діяльність у Великобританії, Німеччині та Франції, створивши значні матеріальні надбання. Нині у Німеччині, за різними даними, проживає від 20 [10, с. 440] до 25 тис. [4, с. 77], у Франції--від 25 до 40 тис. [5; 4, с. 76-77], у Великобританії--від 20 [15, с. 49] до 35 тис. [10, с. 440] українців та їхніх нащадків.

Українці розселені по всій території Франції, але переважно вони сконцентровані в Парижі, його околицях та інших великих містах. Більшість з них мають французьке громадянство, але їхній життєвий рівень переважно нижчий, ніж у середньому по країні. Народжені у третьому та четвертому поколіннях діти українських емігрантів переважно асимілювалися [16].

Загалом, у 1980-х рр. близько 20% осіб українського походження у Франції становили робітники промислових підприємств, 15%--фермери, 15%--дипломовані спеціалісти, 10%--висококваліфіковані робітники, 10% -- студенти, 5% -- шахтарі, решту -- особи, не зайняті у виробництві, включно з домогосподарками та дітьми. Серед фахівців із вищою освітою українського походження є представники всіх професій [25, с. 173]. Особи українського походження здебільшого працюють простими робітниками в різних галузях промисловості. Частина -- дрібні підприємці, інженери, науковці, викладачі вузів та ліцеїв, перекладачі, художники, співаки, музиканти тощо [5].

Щодо Великобританії, то 99% осіб українського походження у цій країні живе в Англії, решта в Шотландії та Уельсі. Більшість (75%) не має британського підданства, однак, незважаючи на це, життєвий рівень українського населення такий самий, а то й вищий, ніж у середньому по країні [4, с. 77]. Близько 80% українців зайняті фізичною і некваліфікованою працею майже в усіх галузях економіки Великобританії; решта--службовці різних комерційних бюро та підприємств; незначна частина--власники дрібних фабрик, магазинів. В останні роки дедалі більше українців стають інженерами, техніками, архітекторами. Нова інтелігенція народжується з представників молодого покоління -- дітей та онуків іммігрантів [16]. Завдяки ощадливості та наполегливій праці більшість українців в Англії доволі заможні [26, с. 330].

Нині у Великобританії на роботі може перебувати від 40 до 100 тис. українських громадян. Багато українців працюють обслуговуючим персоналом у готелях та в різних галузях промисловості, які уряд Великобританії визнав як сфери економіки з недостатньою робочою силою. У Лондоні, де сконцентрована основна маса українців, вони зазвичай працюють на будівельних майданчиках, заводах тощо. Життя українських іммігрантів, які мають легальний і нелегальний статус--різне. В останніх нижчі зарплати й умови життя, крім того, нелегально працевлаштуватися у Великобританії доволі складно [3].

Для українців Великобританії характерний досить високий рівень національної ідентичності у поколіннях народжених в Англії, навіть у змішаних шлюбах, особливо тих із них, де матерями є українки [25, с. 152].

Понад 40% осіб українського походження у Німеччині проживає в Баварії. Більше 80% зайнято в індустрії та на будівництві [4, с. 77]. Інша частина--особи, які володіють власними підприємствами й інтелігенція. Більшість українців Німеччини асимілювалися і мають німецьке громадянство [27]. Ці дані стосуються насамперед Західної Німеччини, у Східній українців дуже мало. Поза Мюнхеном та Баварією--найбільших осередках українства, найактивнішою є діаспора в Нижній Саксонії та Баден-Вюртемберзі [25, с. 162, 166].

Починаючи з 1993 р. Німеччина почала проводити доволі жорстку політику щодо іноземців, проте у 1990-ті рр. українцям вдалося знайти свою нішу на німецькому ринку праці. Вони поповнили попередні центри еміграції (Берлін і Мюнхен) і створили нові (Вестфалія, Гессен, Саксонія, Гамбург і Бремен). Натомість у 2000-ні рр. почалося скорочення стихійної еміграції українців у Німеччину та збільшення частки представників бажаних професій та студентів, внаслідок реформи імміграційного, трудового та соціального законодавства в Німеччині та виникнення системи вибіркового прийому іноземців -- переважно висококваліфікованих фахівців. Українці там посіли місця у сфері IT, обслуговування і деяких наукомістких галузях промисловості.

Хоча з України виїхало доволі багато представників інтелігенції, кваліфікованих фахівців промисловості, однак більшість складають погано або недостатньо освічені молоді люди, які перебувають у Німеччині нелегально, погано адаптувалися до умов життя в країні, проте прагнуть інтегруватися в німецьке суспільство [14] та не беруть активної участі в громадському житті, організованому давнішою українською спільнотою, нерідко вони мають низький рівень національної свідомості. У зв'язку з чим виникають труднощі між ними і «старими» іммігрантами. Однак багатьох із них через знання української та російської мов залучають до роботи в різних державних структурах і фірмах ФРН [25, с. 166].

Більшість закордонних українців досягли у соціальній структурі стійкого «середнього класу»; сьогодні вони часто займають провідні посади в малому й середньому бізнесі, у великих транснаціональних корпораціях, у політиці; володіють престижними професіями (в медицині, юриспруденції, освіті, науці тощо).

Загалом діяльність українців на економічній ниві у Великобританії, Німеччині та Франції була і залишається досить суттєвою. Вона сприяла поліпшенню матеріального становища українських робітників та їхніх родин на батьківщині (насамперед стосується сезонних емігрантів), підвищенню соціального статусу, здобуттю поваги місцевого населення, внеску у розвиток економіки нових країн поселення тощо.

У той же час потребує активізації економічне співробітництво, залучення до нього комерційних структур України та країн проживання українців. Стримане ставлення більшості зарубіжних бізнесменів українського походження до виходу на ринок нашої держави зумовлено насамперед «невигідністю» вкладання капіталу в Україну, несприятливою ситуацією в економіці України, відсутністю належної законодавчої бази, юридичних гарантій недоторканості капіталу, корумпованістю економічних структур, численними бюрократичними бар'єрами на шляху зарубіжних інвестицій тощо [28, с. 41-53].

Культурні зв'язки діаспори з Україною практично не припинялися. Однак, тривалий час вони були однобічними, оскільки культурні здобутки зарубіжних українців--практично не потрапляли в Україну. Зарубіжні українці почали активно допомагати своїй батьківщині після катастрофи на Чорнобильській АЕС--коштами, медичним обладнанням, продуктами харчування, одягом тощо [22, с. 31-54]. Політичні кола і преса у Франції поставилися до чорнобильської катастрофи, як до драматичної, але не першочергової події, наслідки якої не досягли французької території [17, с. 131]. Англійська преса коментувала чорнобильську трагедію із розумінням української проблематики, критикуючи ставлення СРСР до трагедії; акцентуючи увагу на нерозумінні самими українцями серйозності лиха та загрози власному здоров'ю; у Західній Європі серед політиків стало більше супротивників атомної енергії [1, с. 156-160].

Після здобуття Україною незалежності до країн Західної Європи почали прибувати нові українські емігранти з метою заробітків--здебільшого молодь у віці 20-35 років. Саме на них сподіваються «старі» українські емігранти [23, с. 173]. Нова економічна еміграція з України переважно не бере активну участь в житті української громади. Хоча, у багатьох містах Франції вона створила численні українські земляцтва, які досить активно взаємодіють з місцевими громадами та органами влади, але фактично не підтримують зв'язок з Україною і слабо взаємодіють зі «старими» громадськими об'єднаннями [7].

Зі здобуттям незалежності пожвавилися контакти діаспори з громадськими організаціями та почалися спроби спілкування з державними структурами України. Значно активізувалася українська діаспора західноєвропейських країн під час помаранчевої революції. Так, українці Великобританії надавали матеріальну допомогу [20], а українці у Франції підтримували Україну морально. Проте, всі вони були однаково розчаровані подальшим розвитком політичних подій в Україні, а українським посольствам Великобританії, Німеччини, Франції та інших країн довелося в черговий раз доводити наявність демократії в Україні, щоб ці країни і надалі продовжували співпрацювати з Україною, зокрема й на урядовому рівні [2]. Оскільки, саме досліджувані західноєвропейські країни стали пріоритетними для незалежної України у розвитку зовнішньої політики.

Нині у Великобританії діють: Союз українців Британії, Об'єднання українців у Великобританії, Українське товариство. Крім загально-громадських організацій у Великобританії діють різні товариства, що об'єднують вихідців з окремих регіонів України, зокрема «Гуцулія» (з території нинішньої Івано-Франківської та Чернівецької областей), «Представництво підгаєчан в Англії», «Станіславщина» (популяризує історію, культуру, народне мистецтво та промисли Івано-Франківщини) [16]. Продовжують діяти відділи українських громадських організацій по менших містах, незважаючи на незначну кількість членів [19].

Для розвитку культурних відносин між Україною та Великобританією відкрито новий Центр британської ради в Києві (2000 р. ). В Україні працює британський Фонд Ноу-Хау, що надає допомогу аграрному сектору України, сприяючи здійсненню адміністративної реформи, закриттю неприбуткових шахт і розвитку нових галузей, особливо в Донбасі, Донецькій області [21].

Присутність українців у Великобританії стає дедалі відчутнішою. У найпрестижніших британських університетах Кембриджа, Оксфорда і Лондона зростає кількість українських студентів [24]. Вже налагоджена співпраця між деякими британськими та українськими університетами, завдяки Британській раді, через яку уряд Великобританії надає стипендії українським студентам, що є свого роду «путівкою» на навчання до університетів цієї країни. В Україні навіть створено Асоціацію колишніх стипендіатів [9].

Крім того, наприкінці 1980-х рр. була створена Українська європейська культурно-освітня фундація. Її мета--заснування кафедри української мови й літератури при Лондонському університеті [16]. На сьогодні одним із осередків української духовності та культури у Великобританії є заснована в 1979 р. у Лондоні філія римського Українського католицького університету. Цей науковий центр діє як автономна науково-навчальна інституція. Крім богослов'я, тут вивчають філософію, мову й літературу, історію й культуру тощо. Головне призначення УКУ--дати додаткові знання з українознавчих предметів студентам-українцям, які навчаються в англійських університетах [25, с. 151].

Нині у Франції існує чимало українських організацій, започаткованих у міжвоєнний період, а також «Репрезентативний комітет української спільноти у Франції» (1997 р. ), що практично координує громадське та культурне життя всієї української громади в країні та представляє їх діяльність перед органами державної влади Франції. Крім того, діють Об'єднання українців у Франції, «Українська національна єдність», Спілка українок у Франції, Товариство колишніх воїнів армії УНР, Спілка української молоді, товариство «Рідна школа» [5] «Союз українських студентів Франції», «Французька агенція для співпраці з Україною» тощо. Всі вони діють з метою допомоги Україні, популяризації української культури та мови, збереженню національної ідентичності тощо.

Нині організації української діаспори у Франції переживають кризу, насамперед з кадрами і фінансами. Більшість з них існували завдяки пожертвам українських громад, не отримуючи ніякої допомоги ні від французької, ні від української влади [13].

Незважаючи на труднощі, між Україною і Францією розвиваються відносини на культурному, гуманітарному, спортивному, туристичному та економічному рівнях. Не в останню чергу завдяки численним громадським організаціям Франції, членами яких є французи та українці: товариства «Ельзас-Україна», «Лотарингія-Україна», «Бретань-Україна»; асоціація «Допомога дітям України»; Франко-український культурний центр [5], Французька асоціація українознавців тощо [25, с. 168].

Завдяки французькій підтримці Україну прийняли до Сорбонно-Болонського процесу. Франція стала першою серед держав ЄС, що підписала з нею міжурядову угоду про визнання дипломів про вчені ступені та спростила візові процедури для вчених, викладачів і українських студентів [8]. На жаль французька сторона ще й досі не надала реальної підтримки євроінтеграційним прагненням України, незважаючи на існуючі двосторонні відносини в економічній, науковотехнічній, культурній, військовій галузях [6].

Останнім часом у Франції стала помітною тенденція до поширення української мови. Паризький національний інститут східних мов і цивілізацій, який спочатку діяв при Новій Сорбонні, тепер--вищий навчальний заклад при Міністерстві освіти Франції. В університеті викладають граматику, фонетику, переклади з української та французької, українську літературу та мову, географію, історію, етнографію, мистецтво, відомості про українську діаспору, сучасну українську пресу тощо.

Крім того, українську мову викладають в університеті Париж-I, Париж-II, у відділі Славістики Сорбонського університету Париж IV є дворічні курси української мови, у відділі Славістичних студій університету Париж УІІІ з 1973 р. діють курси української мови, літератури і цивілізації, а також в університеті м. Бордо [12, с. 63-64]. Українська громада виступила з ініціативою щодо включення української мови у перелік факультативних мов на складання іспитів на одержання ступеня бакалавра [5].

Доволі динамічно розвиваються торговельні відносини між Україною та Німеччиною. На території обох держав у 1990-х--2000-х рр. створено спільні підприємства. Надзвичайно важливу роль при цьому відіграють програми TRANSFORM та TASIS, у рамках яких здійснюється допомога Україні в реформуванні економіки [18, с. 455-456].

Напр. 1990-х рр. у Німеччині з'явилися нові школи, центри культури, перші українсько-німецькі товариства, що намагалися сприяти інтеграції, встановити співпрацю з Україною тощо. У 2000-ні рр. збільшилася кількість студентів німецьких вузів, з'явилася нова українська еміграційна преса, створено культурні та суспільно-політичні організації; з'явилося багато німецько-українських товариств, найвдаліше вони діють у Центральній та Західній Німеччині, де сформувалася нова українська діаспора, що складається з молодих фахівців. 2006 р. з метою об'єднання новітньої української еміграції у Києві створено міжнародну українську організацію Нова хвиля. У цей же час українська діаспора почала активніше співпрацювати з українськими міжнародними і державними організаціями та налагоджувати співпрацю з діаспорами інших країн, у т. ч. з Франції і США [14].

На сьогодні ситуація з науково-освітніми закладами української діаспори у Західній Європі, як це не парадоксально, значно складніша, ніж до проголошення Україною незалежності. Показовою є ситуація, що склалася з Українським вільним університетом. Німецький уряд, який надавав йому значну матеріальну допомогу, порушив питання про необхідність переорієнтації діяльності УВУ з переважно педагогічного напряму на дослідницький--розробку проблем українсько-німецьких відносин [25, 168]. Німецький уряд вважає, що Україна має сама дбати про свій науковий центр. Проте українські можновладці не зацікавилися Українським вільним університетом, аргументуючи це тим, що немає коштів навіть на фінансування власних ВНЗ, а тим більше--закордонних. Фундація УВУ, як і раніше, надає університету значну матеріальну підтримку, проте зібраних коштів ніколи не вистачало для його повного фінансування.

У свій час засновники університету сподівалися перенести його на батьківщину, щойно Україна здобуде незалежність. Сьогодні більшість учених схиляється до думки, що не варто здійснювати цей задум. Вони вважають, що Український вільний університет міг би стати центром для підготовки германістів для України та україністів для Німеччини за фінансової підтримки обох держав [11, с. 137-139].

Новітні емігранти не беруть активної участі в громадському житті організованої української спільноти, що у свою чергу не може справити відчутний вплив на формування німецької політики щодо України. Проте українська громада в Німеччині залишається досить структурованою та життєздатною спільнотою [25, с. 166-168].

Загалом, українська імміграція--робітнича й підприємницька --представляє собою значний капітал, ресурси якого при належному використанні могли б приносити величезні зиски, як українській імміграції, так і незалежній Україні.

Українські економічні та громадські організації, створені українськими емігрантами на території нових країн поселення завжди приймали активну участь у релігійному, громадському, політичному, культурноосвітньому житті країни. Вони виділяли кошти на будівництво церков, народних домів, культурно-освітні цілі, громадські заходи тощо, сприяючи тим самим збереженню національної ідентичності української діаспори.

До недавнього часу про українську діаспору хоч говорили й писали дуже багато, але інформація була однобічною, оскільки, ця тема тривалий період була не престижною і, по суті, забороненою на території СРСР Отримати об'єктивні відомості про перебування українців за кордоном наші співвітчизники змогли лише зі здобуттям Україною незалежності. Тим часом, українці діаспори вносили вагомий внесок у розвиток культури, науки, мистецтва, літератури, як українського народу, так і народів країни, в якій вони проживають. Зарубіжні українці є тією частиною нашого народу, яка служить джерелом знань про Україну та українців, їх історію, культуру, звичаї, прагнення.

За кордон щороку продовжують виїжджати тисячі громадян України з вищою освітою. Державі необхідно створити відповідні умови для науковців, творчої інтелігенції, висококваліфікованих фахівців різних галузей виробництва, зацікавити їх матеріально. Крім того, необхідно суттєво вдосконалити вітчизняну нормативно-правову базу, використовуючи досвід зарубіжних країн.

Список використаних джерел

1. Англійська преса про катастрофу в Чорнобилі // Віднова--політика, суспільство, культура. -- 1986. -- N° 5.

2. Бай Н. Інтерв'ю для «УіСС» з Надзвичайним і Повноважним послом України у Франції Ю. Сєргєєвим // http://www. uwtoday. com. ua/articlea. asp?Lid=1&NID=3657&JID=201.

3. Бик Т. // Львівська газета. -- 2004. -- № 212 (536). -- 18 листопада // http://www. gazeta. lviv. ua/artides/2004/11/18/226/.

4. Бушин М. І. Українці в світі: Навч. посіб. / М. І. Бушин, Т. Д Чубіна. -- Черкаси: Черкас. держ. технол. ун-т, 2003.

5. Винниченко І. Українці у Франції / І. Винниченко // Заграница. -- 2003. -- № 7 (164).

6. Донченко Є. Історична спадщина українсько-французьких відносин / Є. Донченко // Українознавство. -- 2005. -- № 3.

7. За матеріалами книги: Заставний Ф. Д. Географія України: У 2-х книгах. -- Львів: Світ, 1994. -- 472 с.

8. Івашина Н. Україна--Франція--нова епоха відносин / Н. Івашина // Українознавство.--2005. -- N° 3.

9. Інтерв'ю Роланда Сміта, Посла Великобританії та Північної Ірландії в Україні // Науково-аналітичний журнал «Economic Annals -- XXI». -- 2000. -- № 6 // http://www. soskin. info/e-ea. ph p?pokazold=20000698&n=6&y=2000.

10. Історія України: нове бачення // Під ред. В. А. Смолія.--К.: «Альтернативи», 2000.

11. Карпенко В. Українські студії під небом Баварії: Мюнхенські враження / В. Карпенко. -- К.: Вечірній Київ, 1998.

12. Кириченко Р. С. Українознавчі студії науковців української діаспори у Франції / Р. С. Кириченко // Збірник наукових праць Науково-дослідного інституту українознавства. -- К., 2004.--Т. ІІ.

13. Ключковська І. Фактори збереження національної ідентичності українців Франції // http://www. ualogos. kiev. ua/fulltext. html?id=955.

14. Косован Е. Особенности формирования и перспективы развития украинской диаспоры в Германии в 1990-е--начале 2000-х гг. (04.07.2008) // http://www. ia-centr. ru/expert/1530/.

15. Кравець Р. Українці у Великобританії / Р. Кравець // Українська діаспора. -- 1994. -- № 5.

16. Лазебник С., Орленко П. Розсіяні по світах / С. Лазебник, П. Орленко. -- «Всесвіт» 1991 // http://ukrlife. org/main/evshan/ diaspora8.htm.

17. Моро П. Франція і Чорнобиль / П. Моро // Віднова--політика, суспільство, культура. -- 1986. -- № 5.

18. Нікітіна Н. О. Геополітичні аспекти формування поля взаємодії Україна--Німеччина / Н. О. Нікітіна // Збірник Науково-дослідного інституту українознавства. -- К., 2004. -- № 2.

19. Рафалюк П. Спогади з діяльності братніх установ у Ноттінггамі: СУБ, ОУЖ, ОбВУ, УХР, УКПО. -- Ноттінггам: Союз українців у Великобританії, 1996. -- Т. ІІ.

20. Ришкович С. Світ широкий: як підтримували помаранчеву революцію українці в Англії // Волинь--незалежна громадсько-політична газета // http://www. volyn. com. ua/?rub=21&artide=10&arch=304.

21. Сміт Р. Великобританія вітає європейський вибір України: Інтерв'ю Р. Сміта, Посла Великобританії та Північної Ірландії в Україні // Economic Annals--XXI. -- 2000. -- J№ 6. // http://www. soskin. info/e-ea. php?pokazold=20000698&n=6&y=2000.

22. Совінська Н. В. Внесок української діаспори країн західної Європи в розвиток економіки та культури незалежної України (1991 --2001 рр. ) / Н. В. Совінська: Дис.... канд. іст. наук. -- Чернівці, 2002.

23. Тимошик М. С. Українознавство у Франції / М. С. Тимошик // Українознавство. --2002. -- N° 3. -- С. 173.

24. Томас Р. Українці в Лондоні / Р. Томас // Дзеркало тижня. -- 2006. -- № 33 (612).--2-8 вересня.

25. Трощинський В. П. Українці в світі / В. П. Трощинський, А. А. Шевченко.--К.: Вид. дім «Альтернативи», 1999.

26. Українська еміграція: від минувшини до сьогодення: Навч. посіб. / Б. Д. Лановик, М. В. Траф'як, Р. М. Матейко та ін.; За ред. Б. Д. Лановика. -- Тернопіль: Всеукр. незалеж. жін. газ. «Чарівниця», 1999.

27. Українці в Німеччині // http://www. donoda. gov. ua/main/ua/ publication/content/589.htm.

28. Щигельська Г. О. Союз українців у Великій Британії: етапи становлення, організація та діяльність (1945 -- 1949 рр. ) / Г. О. Щигельська: Дис. ... канд. іст. наук: 07.00.02. -- Чернівці, 2006.

Стаття надійшла до редакції 27.02.2014 р.

Размещено на Allbest.ru