Правнук Кобзаря Дмитро Красицький на історичному факультеті ДДУ

Ключові слова: викладач, кафедра, завідувач, проректор, директор, історичний музей, творчість.

Аннотация

Проанализирован вклад Д.Ф. Красицкого в организацию учебного и научного процесса как на историческом факультете, так и в университете в целом.

Ключевые слова: преподаватель, кафедра, заведующий, проректор, директор, исторический музей, творчество.

Annotation

The article declares identity D. Krasitsky - great-grandchild of T. G. Shevchenko, pro-rector DDU, from educational-scientific works (19431944), to the dean of historical faculty (1943-1946), manager of department of history of people of the USSR (1943- 1946 rr). Analysed D. F. Krasitsky's contribution in the educational and scientific process, as the history department and as the University as a whole.

Key words: teacher, faculty, holder of the chair, pro - rector, headmaster, historical museum, creation.

Дана стаття присвячена Дмитру Филимоновичу Красицькому - правнуку Т. Г. Шевченка, проректору ДДУ з навчально-наукової роботи (1943-1944 рр.), декану історичного факультету (1943-1946 рр.), завідувачу кафедри історії народів СРСР (1943-1946 рр). На жаль, ця непересічна особистість, її внесок в організацію навчального і наукового процесу як на історичному факультеті, так і в університеті в цілому, підготовці перших повоєнних випусків істориків 1945-1946 рр. тривалий час залишались поза увагою дослідників. Про перебування в ДДУ Д. Ф. Красицького лише побіжно згадувалося в біографічних довідниках 70-80-х рр. ХХ ст. [2; 11; 25]. Творчість Д. Ф. Кра- сицького, передусім як письменника-шевченкознавця, ретельно аналізувалася переважно на сторінках літературознавчих оглядів, що з'явилися на початку ХХІ ст. [1; 3; 4; 26]. У зв'язку з цим виникла нагальна потреба у залученні маловідомих джерел з метою ґрунтовнішого вивчення т. з. університетської доби в біографії Д. Ф. Красицького, яка була пов'язана з історичним факультетом ДДУ повоєнного часу (1943-1946 рр.).

Перша згадка про Д. Ф. Красицького була знайдена авторами у відділі рідкісної книги Наукової бібліотеки ДНУ імені Олеся Гончара, де зберігається шість дипломних робіт випускників історичного факультету 1945 р., відгуки наукових керівників та рецензії викладачів. Серед них - дві рецензії завідувача кафедри історії народів СРСР Д. Ф. Красицького, який нерідко підписував документацію як «завідувач кафедри історії народів СРСР та України» [14; 20]. Згодом в Музеї історії ДНУ імені Олеся Гончара була виявлена особова справа доцента Дмитра Филимоновича Красицького, де міститься не відома раніше інформація щодо його науково-педагогічної діяльності в ДДУ та у Дніпропетровському історичному музеї імені Д. І. Яворницького. красицький історичний шевченко

Д. Ф. Красицький народився у 1901 р. в родині селян-бідняків у с. Зелена Діброва на Черкащині [24, арк. 1]. Генеалогічне дерево Д. Ф. Красицького свідчить, що його прабабкою була Катерина Григорівна Шевченко (1806-1850) - старша сестра геніального Кобзаря, яка в 1823 р. взяла шлюб з Антоном Григоровичем Красицьким (1794-1848). У них народилося 12 дітей, з яких до повноліття дожило лише четверо: Федір, Степан, Яким та Максим. Яким Антонович був дідом Д. Ф. Красицького по лінії батька Филимона Якимовича [6, с. 7].

У 1924 р. Дмитро закінчив Київський Інститут Народної Освіти. У 1925 - 1927 рр. заочно навчався у Комуністичному університеті імені Я. М. Свердлова. У роки Великої Вітчизняної війни, з 1941 р. до листопада 1943 р., знаходився у лавах Червоної армії, де отримав звання майора. За проявлену мужність та героїзм Дмитро Филимонович був нагороджений орденом «Червоної Зірки» [24, арк. 1].

У характеристиці Д. Ф. Красицького від 20 листопада 1946 р., яку підписав ректор Дніпропетровського державного університету Л. Й. Сафронов, йшла мова про те, що 1 листопада 1943 р. по 1 березня 1946 р. Дмитро Филимонович працював у ДДУ в якості доцента і завідувача кафедри історії народів СРСР. Зазначалося, що він викладав лекції «хорошим, популярным языком на высоком теоретическом уровне», користувався авторитетом серед колег і студентів університету, нерідко виступав з лекціями перед трудящими міста та області [24, арк. 1].

Відповідно до нормативних вимог того часу перед дипломуванням студенти повинні були обов'язково складати державні іспити. Серйозним випробуванням для 16 випускників історичного факультету 1944/45 н. р. став державний іспит з дисципліни «Історія СРСР», який відбувся 12 липня 1945 р. Головою ДЕКу був доцент І. Кропотва, екзаменатором - завідувач кафедри історії народів СРСР доцент Д. Ф. Красицький [15, арк. 4].

Протоколи засідань ДЕК 1944-1945 рр. свідчать, що всі без винятку питання в білетах були сформульовані Д. Ф. Красицьким українською мовою, яку він досконало знав ще з дитячих років як справжній патріот і нащадок Т. Г. Шевченка. Проте переважна більшість студентів-істориків відповідала російською. Екзаменаційний білет складався з трьох питань і хронологічно охоплював період від найдавніших часів до 1945 р. [15, арк. 4-6].

Саме в цей період Дмитро Филимонович працював директором Дніпропетровського історичного музею імені Д. І. Яворницького. У 1944 р. він організував й очолив етнографічну експедицію по Дніпру, до якої увійшли наукові співробітники музею і п'ять студентів ДДУ. У звіті про цю експедицію Д. Ф. Красицький підкреслював, що за п'ятнадцять днів під час пішої подорожі від Дніпропетровська до Запоріжжя було виявлено 700 знахідок, з них - 500 унікальних. Вони стали підґрунтям для запланованих трьох публікацій: «Понад Дніпром» (Д. Красицький); «Кромлехи середньої течії Дніпра» (М. Карлов); «Слов'янські кладовища на березі середньої течії Дніпра» (Д. Красицький, С. Нокельський) [5, арк. 4]. На жаль, особова справа Д. Ф. Красицького не дає інформації про його подальший життєвий шлях. Є лише довідка від 19 вересня 1947 р. про його роботу в ДДУ з 01 листопада 1943 р. по 01 березня 1946 рр., завірена печаткою і особистим підписом секретаря заповідника «Києво-Печерська Лавра» Левченком [23, арк. 3].

Як надалі склалася доля Д. Ф. Красицького? У 1946 р. він оселився в Києві. Працював директором, а згодом - заступником директора з наукової роботи Будинку-музею Т. Г. Шевченка. 23 роки був членом редколегії журналу «Людина і світ», членом методичної ради товариства «Знання», надрукував більше 500 статей і нарисів з літературознавства та шевченкознавства [3, с. 3-4].

Помер у 1989 р.; похований у Києві [3, с. 5]. Пам'ять про батька зберігає його донька Тамара Красицька, випускниця Київського університету, географ за фахом. Вона мешкає в Севастополі. Племінниця Дмитра Филимоновича - Людмила Красицька є президентом Всеукраїнського благодійного культурно-наукового фонду Т. Г. Шевченка [6, с. 7].

Таким чином, можна зробити висновок про те, що Дмитро Филимонович Красицький навіть у нелегкі повоєнні часи, перебуваючи на відповідальних посадах проректора ДДУ з навчально-наукової роботи (1943-1944 рр.), декана історичного факультету (1943-1946 рр.), завідувача кафедри історії народів СРСР (1943-1946 рр.) залишився справжнім патріотом України. У міру своїх сил він зберігав та примножував традиції українського народу, пам'ятаючи про свого славетного пращура Т. Г. Шевченка.