Обробка кісткової сировини в I-V столітті в межиріччі Дністра та Прип’яті

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів Україна

Обробка кісткової сировини в I-V столітті в межиріччі Дністра та Прип'яті

УДК: 902:903

Прокопів В.В.

Рецензент - к.і.н., доцент Халецький О.В.

Анотації

Розглядається проблема кісткової сировини в першій половині I тис. н.е. в межиріччі Дністра та Прип'яті. З'ясовуються особливості різної за походженням сировини. Аналізується набір інструментарію та технологічних прийомів, що використовувались при первинній та вторинній обробці кістяних заготовок.

Ключові слова: інструменти, технологічні прийоми, обробка, кістяні заготовки.

УДК: 902:903

Прокопив В.В.

Львовский национальный университет имени Ивана Франко, Львов, Украина

ОБРАБОТКА КОСТНОГО СЫРЬЯ В I-V СТ. В МЕЖДУРЕЧЬЕ ДНЕСТРА И ПРИПЯТИ

Рассматривается проблема костного сырья в первой половине I тыс. н.э. в междуречье Днестра и Припяти. Выясняются особенности различной по происхождению сырья. Анализируется набор инструментария и технологических приемов, используемых при первичной и вторичной обработке костяных заготовок.

Ключевые слова: инструменты, технологические приёмы, обработка, костные заготовки.

UDC: 902:903

Prokopiv V.

Ivan Franko National University of Lviv, Lviv, Ukraine

TREATMENT OF BONE AND RAW MATERIALS IN I - V CENTURY BETWEEN THE RIVERS DNIESTER AND PRIPYAT

The problem of bone material in the first half of I millennium AD between the rivers Dniester and Pripyat is discovering. Analyzed features of the of raw materials by different origin. Determine a set of tools and processing methods that were used in the primary and secondary processing of bone pieces.

Key words: instruments, technological methods, processing, bone pieces.

Основою будь-якої ремісничої діяльності є сировина. Для косторізного ремесла це - кістковий матеріал, який поділяється на власне кістку, твердий(щільний) ріг (олень, лось, козуля), порожнистий ріг (велика та дрібна рогата худоба, сайгаки, дикі козли та ін.), кератинові відростки (зуби, ікла, бивні). Питання обробки даної сировини уже розглядалося в археологічній науці. Досить змістовно це питання розкрила вітчизняна дослідниця М. Сергеева. У своїй монографії «Косторізна справа стародавнього Києва» вона подала розділ присвячений обробці кісткової сировини в давньоруському Києві [10, с. 43-71]. Ще один дослідник кості та кістяних виробів, А.МакГрегор, у своїй монографії «Bone, Antler, Ivory and Horn: Technology of Skeletal Materials Since the Roman Period» теж досить докладно розкриває дане питання. [1, p. 1-71]. І хоч обробка кісткової сировини у всі часи мала дуже багато спільного, але зважаючи на те, що для кожного періоду були властиві свої вироби та набір доступних інструментів, усе ж існували певні відмінності в цьому процесі. Саме тому вважаємо за доцільне окремо подати процес обробки кісткової сировини в I-V ст. н.е. в межиріччі Дністра та Прип'яті.

Найбільш вживаною у косторізному ремеслі сировиною для виробів була кістка. Поняття «кістка» є дуже узагальнене, оскільки навіть в скелеті однієї й тієї ж тварини є кістки, що різняться за своєю морфологією та механічними властивостями. Найчастіше косторізами використовувалися трубчасті кістки ВРХ або коня. їх перевагою була дуже висока міцність, а також високий ступінь загострення при обробці. З них робили ковзани-лощила, які використовувались при обробці кераміки та кістяні проколки, які мали чи не найширше застосування з-поміж усіх виробів з кості. Трубчасті кістки малих звірів або птахів теж використовували, але в меншій кількості. З них виготовляли голкотримачі та, так звані, «свистки». Для продукування вище перелічених виробів дана сировина не потребувала складного обробітку. Кісткова тканина містить деякий відсоток жиру, якого треба позбавитися, щоб запобігти псуванню матеріалу. Отже, після відбору потрібного виду сировини, першою технологічною операцією з підготовки кістки до використання, було її знежирення і розм'якшення, внаслідок чого вона ставала більш придатною для обробки ріжучим інструментом. Не виключено, що це робилося шляхом звичайного виварювання, подібно тому, що відбувається під час готування їжі. З досвіду сучасної підготовки кістки для використання у художній творчості, спочатку сировина виварюється у розчині кальцинованої соди, потім її промивають і просушують. Можливо, подібне лужне середовище створювалось в давні часи за допомогою інших речовин.

Якщо з трубчастої кістки робили кістяний «ковзан», то вона практично не піддавалась, після знежирення будь-якій обробці. Міг ще відрізатися епіфіз з одного або з обох кінців. При виготовленні проколок трубчасті кістки розколювали, а іноді залишали цілими, сколюючи лиш частину кістки, загострюючи таким чином один кінець. Голкотримачі були готовими одразу після того, як від трубчастої кістки відрізався епіфіз з обох кінців, щоправда після цього зашліфовувалася зовнішня поверхня виробу. З відділених від діафізу епіфізів могли виготовляти астрагали для гадання чи ігор.

Окрім трубчастих кісток з тваринного скелету ВРХ, в якості сировини для знарядь використовувалися плоскі щільні кістки (лопатки та тазові кості). Їх застосовували в якості тупиків (лощил) для здирання мездри зі шкіри. Ці ж кістки могли застосовуватися при виготовленні складніших виробів - гребенів. Але це припущення, на нашу думку, слід вважати дискусійним з ряду причин. Виготовити цілий гребінь з кістки чи навіть з кількох кісток було б практично неможливим, оскільки нарізати на кістці зубчики є досить складно, в порівнянні з щільним рогом. Проте можливість застосування кістки для виготовлення пластин спинки композитного гребеня є досить реальним. У цьому випадку, кістку, окрім знежирення, потрібно було розпиляти чи обрізати до потрібної форми і розмірів та зробити в ній отвори під заклепки.

Забезпечення майстрів кістковою сировиною мало сезонний характер. Як відомо, в умовах власного господарства масовий забій худоби відбувався восени. Отже, необхідна кількість кісток надходила у розпорядження майстра протягом короткого періоду.

Другим за вживаністю видом кісткової сировини є щільний ріг диких копитних. Його переваги полягають в наявності досить потужного зовнішнього шару компактної речовини, придатної для обробки. Окрім того, різати його є значно простіше ніж кістку. З щільного рогу виготовляли ручки до ножа, до нагайки та до інших інструментів, пірамідальні підвіски, долота, штампи, накладки на лук, «браслети». Проте найбільшого значення цей сировинний матеріал відігравав у виробництві гребенів.

Перевага рогу була ще й в тому, що його не треба було попередньо знежирювати. Як ми уже зазначили, щільний ріг було простіше різати, ніж кістку, проте деякі автори припускають існування різних засобів його розм'якшення. Що при цьому використовували, нам достовірно не відомо, але можна припустити, що це здійснювали або за допомогою розмочування заготовки в мінеральних розчинах, чи завдяки виварюванню та розпарюванню. Вивченням цієї проблеми займався польський дослідник К. Журовський [8, с. 128-129]. Зовсім випадково він помітив, як кістяна ложечка розм'якла у гірчиці, після чого розпочав експериментально випробовувати різні органічні розчини, доступні давнім людям для пом'якшення кості та рогу. Найбільш ефективними в цьому виявились настій щавлю і квасне молоко. Окрім того, на території Польщі, на одному з ранньосередньовічних городищ, виявлено яму з багатьма шматками кості та рогу, яка, очевидно, й використовувалась, як резервуар для їх пом'якшення. На думку німецької дослідниці 3.Томас з цією метою здійснювали розпарювання кістки в гарячій воді в закритому посуді, або в гарячій деревні золі змішаній з водою, в гарячій олії чи в різних рослинних кислотах. Зробивши рогову заготовку м'якою, її легко можна було випрямити за допомогою тисків чи пресу та висушити [3, s. 76].

Найпростіші вироби з щільного рогу, як, наприклад, долота, ручки знарядь, штампи, не потребували якихось складних подальших операцій. Для долота необхідно було лиш обрізати ріг до потрібних розмірів, а час від часу ще й надати певну форму кінцівці виробу. Щоб виготовити ручку до котрогось знаряддя, наприклад, ножа, потрібно було не тільки обрізати ріг до потрібних розмірів та форми, але й просвердлити в ньому отвір, в котрий мало б вставлятись друга складова частина виробу. Для комфортного використання зовнішня поверхня такої ручки зашліфовувалась, а та оздоблювалась певною різьбою при потребі. Для штампу міг використовуватися весь ріг або якась його частина, на котру наносили певне зображення-штамп. «Браслетів» виготовлялись тільки з певної частини щільного рогу - розетки, у якої необхідно було випиляти чи вибити серцевину.

До більш складних виробів зі щільного рогу слід віднести пірамідальні підвіски, накладки до лука та кістяні гребені. їх виробництво вимагало вже більш складних технологічних операцій. Підвіски робилися з відростків щільного рогу - паростків [6, с. 101]. їх відділяли від основної частини. Далі такій заготовці потрібно було надати потрібну форму, оскільки підвіски лиш зрідка трапляються округлі, а зазвичай є плоскими або пірамідоподібними. Досягнути такої форми можна було шляхом зрізання або стесування. Крім того, зовнішню поверхню слід було відшліфувати та відполірувати, а також нанести орнамент, оскільки усі відомі нам підвіски вкриті концентричними кружечками.

Пластини-накладки та гребені вимагали найбільш складних технологічних операцій в обробці сировини серед усіх виробів косторізного ремесла. Перш за все, щоб виготовити заготовки до цих речей, необхідно було розкроїти ріг. Він мав свою систему розкрою, яка передбачала видалення малопридатних для подальшої роботи частин, залишаючи лиш заготовки на пластини. Роги різних видів копитних дещо відрізняються як за формою, так і за структурою, що обумовлює відмінності у їх розкрої. Для виготовлення заготовок-пластин найбільше підходив ріг оленя. Він має середні розміри, його основними частинами є розвинута розетка, гілка, розгалуження і паростки. Стовбур майже відсутній. Саме гілки й розгалуження розкроювались на заготовки для пластин. Також годилися на заготовки пластин роги лося. Вони є темно-брунатного кольору, з шерехатою поверхнею. Складаються з короткого ствола, великої лопати і паростків. Лопата може сягати значних розмірів -- до 60 см, зазвичай вона трохи увігнута догори. Під час розчленування ріг лося розділяють на розетку, стовбур, лопату, паростки. Особливістю цього виду рогової сировини є більш розвинута компактна структура. Стовбур лосячого рогу і, значною мірою паростки, практично повністю складаються з компактної речовини. Іноді і в роговій лопаті переважає компактна речовина, а губчаста структура репрезентована тонким прошарком. Губчаста речовина також має значну щільність, що суттєво покращує властивості рогу лося як сировини. Через зазначені особливості структури і великі розміри, з нього можна отримати найбільші за розмірами пластини і заготовки для різноманітних виробів [10, с. 61].

Розпилявши та розчленувавши щільний ріг, з нього робили заготовки для пластин. Щоб виготовити з цієї пластини накладку, залишалось лиш підігнати її до потрібної форми, зашліфувати та просвердлити отвори при необхідності. Виготовлення гребеня, чи його частин, вимагало більш складних операцій. Основна складність полягала в нарізанні зубців. На відміну від кістки, на пластині зі щільного рогу це значно простіше зробити. Проте цей процес вимагає враховування структуру сировини, оскільки різати дану пластину можна тільки за напрямом волокон [6, с. 101]. Заготовлення рогу, як і кості, також мало сезонний характер. Оленячі види тварин скидають роги кожен рік, після чого через деякий час вони відновлюються [5, с. 405]. Це дає можливість отримати необхідну сировину двома шляхами: полюванням і збором скинутих рогів. Слід враховувати, що кожному виду тварини (олень, лось, козуля) притаманний свій цикл заміни рогів, який не могли не враховувати майстри й постачальники сировини для косторізної справи.

Під питанням залишається можливість використання і порожнистого рогу свійських тварин. Порожнистий ріг -- це кістковий стрижень, вкритий роговим чохлом, що росте разом з кістковим стрижнем від основи рогу. З роками він вкривається новими шарами рогової речовини. Цим пояснюється його шарувата структура. Досить тонкий біля основи, роговий чохол поступово потовщується, створюючи на верхівці твердий, так званий, монолітний, кінець. Роговий чохол, з якого вилучено стрижень, зазвичай, називають просто рогом. Саме з цієї частини можна було б виготовляти якісь вироби. Порожнистий ріг піддається обробці навіть простим ножем і добре полірується. Його головним недоліком є необхідність додаткових підготовчих операцій, пов'язаних з вилученням кісткового стрижня. Розкроївши порожнистий ріг, з нього можна отримати пластину. Чи можна виготовити з такої пластини гребінь чи його складові є дискусійним питанням. Власні спостереження автора свідчать, що нарізати на такій пластині зубці є неможливим. Цьому перешкоджає шарова структура самого рогу. Тобто, виготовити тільки з цієї сировини гребінь було б неможливим. Пластини під зубчики в будь-якому випадку мали б виготовлятися тільки зі щільного рогу. Звісно, пластини з порожнистого рогу можна використати для спинки гребенів, поєднавши їх з іншими пластинами. Але в цьому випадку, постає питання доцільності використання абсолютно протилежної сировини, способи отримання та попередньої підготовки якої є досить різними. Подальші дослідження відомих нам знайдених виробів дасть можливість встановити чи використовувались в гребенях пластини з рогу ВРХ.

До кісткової сировини належать і кальциновані відростки типу ікол та бивнів. Ікла хижих звірів були сировиною для виготовлення амулетів. По суті, саме ікло уже було готовим виробом. Єдиною технологічною операцією для виготовлення амулету, було просвердлення отвору для пронизування нитки чи дроту крізь ікло.

Обробка кісткової сировини вимагала набору певного інструментарію. Розпилювання заготовленої частини на заготовки виробу здійснювалось за допомогою пили та ножа. Сліди пили часто можна помітити на готових виробах. Пилки, що трактуються як знаряддя для обробки кістки, знайдені на черняхівських пам'ятках з межиріччя Дністра та Прип'яті. Зокрема, на поселеннях у Кобиллі та Луці-Врублівецькій виявлені ножеподібні пилки. Б. Строцень відстоює думку, що дані інструменти використовувались саме для обробітку кістки, апелюючи двома аргументами. Перший, це форма і напрям зубців. На знайдених предметах зубці скошені і мають вигляд неправильного трикутника. Другий аргумент, це форма полотна у перерізі. У згаданих екземплярах вона клиноподібна. Такою пилкою можна зробити тільки надріз на глибину висоти зубців, тобто до 0,2 см. При цьому, ширина надрізу буде становити не більше 0,1 см. Для дерева така пилка не підійшла б, оскільки матеріал затискав би полотно і гальмував його рух. Для розпилювання деревини використовувались пилки із розведеними зубчиками. Проте, такі знаряддя також підходять для розпилювання кості чи рогу, де потрібно лише зробити неглибокий надріз по колу, щоб розрізати тверду частину, а далі - зламати [12, с. 102]. кістяний дністер прип'ять

Для надання форми заготовці застосовували ножі. На косторізній майстерні в Великій Снітинці 2 знайдено декілька залізних предметів, що, очевидно, використовувались у виробництві кістяних речей. Серед них трапилось 6 екземплярів ножів, що належать до розповсюдженого у черняхівській культурі типу з чітко виділеним з обох боків черенком [6, с. 108].

Наскрізні отвори, які є необхідною деталлю багатьох виробів, демонструють можливість застосування різних інструментів. В деяких випадках отвори мають дещо неправильну форму і виконані досить грубо. Очевидно їх виколупували за допомогою ножа чи цвяха. Таки отвори робили мабуть у домашньому виробництві, коли не було в наявності свердла, або при необхідності отримання отворів іншої, ніж округла, форми, як наприклад, в кістяних «свистках».

Для отворів правильної округлої форми було потрібно свердло. Уже в римський час існують різні типи свердел. Проте кістку чи ріг свердлити було б простіше переподібним. Інші ж типи використовувались для зовнішньої обробки виробу, тобто нанесення концентричного орнаменту. Коли ж потрібно було вирізати і зберегти цілою внутрішню частину отвору, який просведлювався, то в цьому випадку мали б застосовувати циркульне або короноподібне свердла. Отвори з великим діаметром, без збереження внутрішньої частини могли робити і свердлами гребінцевого типу.

Зашліфовування заготовок чи вже майже готових виробів відбувалась за допомогою абразивних матеріалів, хоча не виключено, що в римський час уже були доступні інструменти, що за функціональністю повторювали терпуг. Остаточно полірували поверхню, ймовірно, за допомогою шкіри або хутра.

Загалом, набір інструментів для роботи з кісткою та рогом складався переважно зі знарядь універсального призначення (ніж, сокира, пила), або таких, які генетично їх сягали, але були модифіковані і пристосовані спеціально для косторізної справи. Перші застосовували для первинної обробки сировини, другі - для перетворення заготовки у готовий виріб.

Отже, процес обробки кісткової сировини був досить непростим та часто вимагав спеціальних знань та інструментарію. При виготовленні продуктів масового вжитку, передусім, речей господарського призначення, ремісники використовували ту сировину, яка вимагала найменшої обробки та була найбільш доступною. Саме тому, більшість господарських виробів виготовленні з кісток ВРХ. Натомість, виготовлення речей, для котрих важливим критерієм був їх зовнішній вигляд, потребувало застосування сировини, найбільш придатної для вторинної обробки. Ось чому майже усі підвіски, рукоятки та гребені виготовлені зі щільного рогу, який було важче роздобути та обробити, проте легко відшліфувати та нанести поверх орнамент.

Література

1. MacGregor A. Bone, Antler, Ivory and Horn: Technology of Skeletal Materials Since the Roman Period. - Sydney, 1985. - 238 p.

2. Musteata S., Popa A. Antler Manufacturing in Moldova In Santana de Mures Cernjachov Culture // Ostrogothica. Археология Центральной и ВосточнойЕвропы позднеримского времени и Эпохи Великого переселения народов. Сборник научных трудов к 10-летию Германо-Славянской археологическойэкспедиции Харьковского национального университета имени В.Н.Каразина - Харьков, 2009. - 296 с.

3. Thomas S. Studien zu den Germanischen Kammen der Romischen Kaiserzeit. // Arbeits- und Forschungsberichte zur sachsischen Bodendenkmalpflege. Leipzig, 1960. - B.8. - S.53-120.

4. Баран В. Д. Черняхівська культура. За матеріалами Верхнього Дністра і Західного Бугу. - Київ, 1981. - 264 с.

5. Данилкин А. Оленьи (Cervidae). - Москва, 1999. - 552 с.

6. Магомедов Б. Велика Снітинка 2 - поселення гребінників III-IV ст. н. е. // Стародавнє виробництво натериторії України. - Київ, 1992. - С. 94-116.

7. Магомедов Б. Черняховская культура. Проблема этноса. - Люблин, 2001. - 290 с.

8. Малинова Р., Малина Я. Прыжок в прошлое. Эксперимент раскрывает тайны древних эпох. - Москва, 1988. - 270 с.

9. Прокопів В.Технологія виготовлення кістяних гребенів в межиріччі Дністра та Прип'яті в I пол. I тис. н.е. // Одіссос. Актуальні проблеми історії, археології та етнології. - Вип.4 - Одеса, 2012.

10. Сергеева М. Косторізна справа у Стародавньому Києві. - Київ, 2011. - 256 с.

11. Строцень Б. Ремесла на поселенні III - IV ст. біля с. Кобилля // Матеріали IX історико-краєзнавчої конференції. - Кам'янець-Подільський, 1995. - С.107-108.

12. Строцень Б. Черняхівська культура Західного Поділля. - Тернопіль, 2008. - 272 с.

Размещено на Allbest.ru